Ухвала

від 13.10.2021 по справі 920/1003/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

про відмову в забезпеченні позову

13.10.2021м. СумиСправа № 920/1003/21 Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. розглянувши заяву представника позивача - Акціонерного товариства Райффайзен Банк (вул. Лєскова, буд. 9, м. Київ, 01011, ідентифікаційний код 14305909) від 07.10.2021 № 114-43/3-200820 (вх. № 3714 від 11.10.2021) про забезпечення позову у справі № 920/1003/21 та матеріали зазначеної справи

за позовом: Акціонерного товариства Райффайзен Банк (вул. Лєскова, буд. 9, м. Київ, 01011, ідентифікаційний код 14305909),

до відповідача: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ),

про стягнення 120 058,90 грн .

ВСТАНОВИВ:

14.09.2021 позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № 011/30650/124625 від 27.02.2013 в сумі 120 058,90 грн, в тому числі: 100 000,00 грн - заборгованість за дозволеним овердрафтом; 20 058,90 грн - заборгованість за недозволеним овердрафтом; вирішити питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою від 20.09.2021 у справі № 920/1003/21 судом постановлено відкрити провадження у справі № 920/1003/21 в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін про дату, час і місце судового засідання; призначити підготовче засідання на 02.11.2021, 11:30.

11.10.2021 представником позивача подано до суду заяву від 07.10.2021 № 114-43/3-200820 (вх. № 3714 від 11.10.2021) про забезпечення позову у справі № 920/1003/21, у якій представник позивача просить суд накласти арешт на нерухоме майно, яке належить фізичні особі-підприємцю ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ), а саме:

- на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 4,5525 га, кадастровий номер 5923284400:02:001:0214;

- на Ѕ квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

В обгрунтування зазначеної заяви представник позивача зазначає, що відповідач всупереч вимог укладеного між сторонами кредитного договору № 011/30650/124625 від 27.02.2013, не виконав взяті на себе зобов`язання щодо погашення кредитної заборгованості та відсотків за користування кредитом, у зв`язку з чим станом на 03.06.2021 заборгованість відповідача перед позивачем за кредитним договором складає 120 058,90 грн (100 000,00 грн заборгованість за дозволеним овердрафтом та 20 058,90 грн заборгованість за недозволеним овердрафтом). Заявлені позивачем вимоги мають значний розмір, спричиняють матеріальні збитки АТ Райффайзен Банк Аваль , а також, враховуючи відсутність належного виконання зобов`язання, здійснення ФОП ОСОБА_1 дій для утруднення виконання рішення, а тому, на думку представника позивача, заявлений спосіб забезпечення позову, шляхом накладення арешту на вищезазначене майно є адекватним способом запобіганню можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів банку як позивача при виконанні судового рішення у випадку задоволення позовних вимог. Представник позивача вважає, що основною метою відповідача щодо невиконання рішення суду є приховування майна. Зважаючи на те, що з моменту виникнення проблемної заборгованості, відповідач не здійснив жодних дій для її погашення в добровільному порядку, з огляду на наявність активів, за рахунок яких можливо погасити заборгованість в повному обсязі. Окрім того, як зазначає представник позивача, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання кредитних зобов`язань. Як вбачається з розрахунку заборгованості, позичальник неналежним чином виконує свої кредитні зобов`язання.

Представник позивача у заяві про забезпечення позову звертає увагу суду на те, що обов`язкового з`ясування при вжитті заходів забезпечення позову вартості майна, на яке судом може бути накладено арешт нормами чинного законодавства не передбачено.

Щодо зустрічного забезпечення, представник позивача зазначає, що законом не встановлено обов`язку суду вимагати від заявника, відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, а також не визначається як неодмінна умова забезпечення позову.

Враховуючи те, що обраний заявником спосіб забезпечення позову не спричинить невідновлювальної шкоди відповідачу представник позивача вважає недоцільним застосовувати заходи зустрічного забезпечення.

На підставі наведеного представник позивача зазначає, що невжиття заходів забезпечення позову утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду у цій справі.

Розглянувши заяву представника позивача - Акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль (01011, м. Київ, вул. Лескова, буд. 9, ідентифікаційний код 14305909) № 114-43/3-200820 від 07.10.2011 про забезпечення позову у справі № 920/1003/21 суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для її задоволення, з огляду на наступне.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на судовий захист.

Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Європейським судом у справі Горнсбі проти Греції зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.

У рішенні Європейського суду від 18 травня 2004 року у справі Продан проти Молдови суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов`язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній зі сторін.

Таким чином, господарський суд, будучи органом правосуддя, повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Тобто забезпечення позову - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову, є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Частиною першою статті 138 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що заява про забезпечення позову подається: до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Частиною першою статті 137 ГПК України встановлено, що позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії.

Заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити найменування суду, до якого подається заява; повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв??язку та адресу електронної пошти, за наявності; предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; інші відомості, потрібні для забезпечення позову (частина перша статті 139 Господарського процесуального кодексу України).

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Господарський суд зазначає, що при розгляді заяви про забезпечення позову не вирішується питання про законність та обґрунтованість позовних вимог. До предмета доказування на цій стадії входить лише питання про те, чи може існуючий стан організації правовідносин істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову , особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

При цьому в пункті 3 вищевказаної постанови зазначено, що у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв?язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв?язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частинами першою - другою статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Таким чином, суд зазначає, що саме лише посилання заявника на те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення його прав і охоронюваних законом інтересів, без обґрунтування підстав для вжиття таких заходів з посиланням на відповідні докази та без обґрунтування необхідності термінового вжиття заходів забезпечення позову не може бути підставою для винесення ухвали про забезпечення позову.

Відповідно до частини першої статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Тобто, саме лише посилання в заяві на потенційну можливість зникнення/знищення певних доказів або імовірність порушення прав особи без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Проте суд вважає за необхідне зазначити, що за змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у справі Bellet v. France ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права .

Стаття 17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.

У відповідності до статті 41 Конституції України кожен, має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Стаття 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ОСОБА_4 проти Нідерландів , ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15-рл/2004 у справі № 1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп-/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Разом з тим, відповідно до частини четвертої 4 статті 137 Господарського процесуального кодексу України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Так, судом встановлено, що предметом позовних вимог є вимога про захист прав і законних інтересів позивача, порушених відповідачем внаслідок невиконання ним грошового зобов`язання з повернення заборгованості за кредитним договором № 011/30650/124625 від 27.02.2013, укладеним між сторонами, а саме: заборгованості за дозволеним овердрафтом в сумі 100 000,00 грн та заборгованості за недозволеним овердрафтом в сумі 20 058,90 грн.

Проте заявником не доведено суду співмірність вказаної позовної вимоги із обраним заходом забезпечення позову.

Також судом зазначається, що в поданій заяві, міститься лише посилання на порушення прав заявника, при цьому в заяві відсутнє достатнє обґрунтування та докази, які підтверджують доцільність та необхідність забезпечення позову, а саме заявником не надано суду доказів, у розумінні статей 76-78 ГПК України, на підтвердження факту вчинення відповідачем дій щодо реалізації належного йому нерухомого майна.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні поданої представником позивача заяви про забезпечення позову.

Відповідно до частини шостої статті 140 Господарського процесуального кодексу України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за подання заяви про забезпечення позову покладається на заявника - Акціонерне товариство Райффайзен Банк Аваль (01011, м. Київ, вул. Лескова, буд. 9, ідентифікаційний код 14305909).

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 136, 137, 138-140, 233, 234, 235 та статтями 254-256 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

1. В задоволенні заяви представника позивача - Акціонерного товариства Райффайзен Банк (вул. Лєскова, буд. 9, м. Київ, 01011, ідентифікаційний код 14305909) від 07.10.2021 № 114-43/3-200820 (вх. № 3714 від 11.10.2021) про забезпечення позову у справі № 920/1003/21 - відмовити.

2. Ухвала набрала законної сили з моменту її підписання суддею - 13 жовтня 2021 року.

3. Ухвала може бути оскаржена до Північного апеляційного господарського суду у строки та в порядку, встановлені статтями 253-259 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Ю.А. Джепа