Рішення

від 05.10.2021 по справі 522/18770/20

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

05.10.21

Справа № 522/18770/20

Провадження № 2/522/3848/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2021 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси

під головуванням судді Чернявської Л.М.,

за участі секретаря судового засідання Тофан Л.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи: приватного нотаріуса Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Біккінеєвої Ірини Анатоліївни про визнання договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

27 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Приморського районного суду м. Одеси з позовними вимогами, в яких просить визнати договір дарування апартаментів від 27 лютого 2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Біккінеєвою Іриною Анатоліївною та зареєстрований за № 670 недійсним та застосувати наслідки недійсності правочину.

В обґрунтування зазначено, що ОСОБА_2 (відповідач) перебував у шлюбі з ОСОБА_3 (донька позивачки) з 14 травня 2011 року. 15 березня 2019 року рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/5225/18 шлюб між відповідачем та ОСОБА_3 розірвано. Після розірвання шлюбу між відповідачем та ОСОБА_3 існували домовленості, що позивачка - мати ОСОБА_3 здійснює відчуження права власності на апартаменти під номером 0306 у будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 150,5 кв.м., шляхом укладення договору дарування, а ОСОБА_2 в свою чергу відчужить свою частку на нерухоме майно, яке придбане в період шлюбу на користь ОСОБА_3 та спільних дітей. Також відповідач брав на себе обов`язок по сплаті аліментів на дітей. Такі домовленості було зафіксовано у попередньому договорі про поділ спільного майна колишнього подружжя, який укладено 11 лютого 2020 року, зареєстрований за № 419 та посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Біккінеєвою Іриною Анатоліївною. Також і у договорі про участь у вихованні, утриманні та місце проживання дітей, який укладено 11 лютого 2020 року, зареєстрований за № 418 та посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Біккінеєвою І.А. Так за умовами попереднього договору про поділ майна колишнього подружжя від 11 лютого 2020 року № 419 сторони домовилися, що при укладенні основного договору до ОСОБА_3 переходить право власності на нежитлове приміщення № 83, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 120,8 кв.м. та на Ѕ частину земельної ділянки, загальною площею 0,1949 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , кадастровий номер: 3222486201:01:014:5550 та незавершене будівництво житлового будинку, який не введено в експлуатацію та не зареєстровано. До відповідача переходить право власності на Ѕ частину зазначеної вище земельної ділянки. Також за умовами попереднього договору існувала домовленість, що протягом одного місяця з дня введення в експлуатацію житлового будинку, що знаходиться на зазначеній вище земельній ділянці, кожна із сторін зобов`язується здійснити дарування по 40 % від своєї частки на користь спільних дітей. Окрім цього, за умовами договору про участь у вихованні, утриманні та місце проживання дітей від 11 лютого 2020 року № 418 відповідач приймав на себе обов`язок по сплаті аліментів на дітей у розмірі 150 000 грн. (по 50 000 грн. на кожну дитину).

В подальшому, з дотриманням домовленостей між сторонами, 27 лютого 2020 року між ОСОБА_1 (позивач) та ОСОБА_2 (відповідач) було укладено договір дарування апартаментів, згідно якого на користь ОСОБА_2 було відчужено апартаменти під номером 0306 у будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 150,5 кв.м. Даний договір зареєстрований за № 670 та посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Біккінеєвою Іриною Анатоліївною. Однак під час укладення основного договору між колишнім подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яке відбулося 25 червня 2020 року № 1735, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Біккінеєвою І.А., частково домовленості між сторонами не були включені в умови основного договору, зокрема, зникли пункти стосовно переоформлення своїх часток на спільних дітей. На це не звернула уваги ОСОБА_3 , підписуючи основний договір, оскільки повністю довіряла своєму колишньому чоловіку. Крім цього після підписання основного договору та переходом права власності на Ѕ частину земельної ділянки до відповідача, останній навмисно почав створювати умови до розірвання в односторонньому порядку договору про участь у вихованні, утриманні та місце проживання дітей від 11 лютого 2020 року № 418. Даний договір був розірваний в односторонньому порядку відповідачем 30 вересня 2020 року. А відтак відповідач звільнив себе від сплати аліментів на утримання трьох спільних дітей у розмірі 150 000 грн. щомісячно. Зазначені факти та норми чинного законодавства свідчать про те, що позивач укладаючи оспорюваний правочин, не маючи юридичної обізнаності. Уклала правочин під впливом обману, не маючи намір дарувати своє нерухоме майно, оскільки відповідач не дотримався домовленостей, які існували між відповідачем та донькою позивачки, а відтак вищезазначений договір має бути визнаний недійсним.

28 жовтня 2020 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси відкрито провадження по справі, встановлено загальний порядок розгляду справи.

Ухвалою суду від 01 грудня 2020 року заяву представника позивача ОСОБА_1 адвоката Клок В.В. про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на апартаменти під номером 0306 у будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 150,5 кв.м., що належать на праві власності ОСОБА_2 (місце проживання зареєстроване: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

02 березня 2021 року від ОСОБА_2 , до суду надійшов відзив на позовну заяву. В обґрунтування зазначено, що позовні вимог не визнає в повному обсязі, оскільки в самому договорі зазначено, що будь-які попередні домовленості, які мали місце до укладання цього договору і не відображені у його тексті, не мають правового значення.

19 березня 2021 року представником позивача подано відповідь на відзив на позовну заяву.

26 березня 2021 року від відповідача до суду надійшла заява про проведення підготовчого судового засідання за відсутності.

Ухвалою суду від 26 березня 2021 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні 01 червня 2021 року представник позивача підтримала позовні вимоги та просила задовольнити. Представник відповідача просила відмовити в задоволенні, позовні вимоги не визнала.

04 жовтня 2021 року від представника позивача до суду надійшла заява про проведення судового засідання за відсутності, позовні вимоги підтримали.

05 жовтня 2021 року від представника відповідача до суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності, позовні вимоги не визнали в повному обсязі.

В судове засідання сторони не з`явились, сповіщались належним чином.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач звернулась з позовом до відповідача в якому просила визнати договір дарування апартаментів від 27 лютого 2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Біккінеєвою Іриною Анатоліївною та зареєстрований за № 670 недійсним та застосувати наслідки недійсності правочину.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що між її донькою, ОСОБА_3 , яка підписувала за довіреністю оспорюваний правочин, та відповідачем існували домовленості, що позивачка здійснює відчуження права власності на апартаменти під номером 0306 у будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 150,5 кв.м., шляхом укладення договору дарування, а відповідач в свою чергу відчужить свою частку на нерухоме майно, яке придбане в період шлюбу, на користь доньки позивачки та спільних дітей. Також відповідач брав на себе обов`язок по сплаті аліментів на дітей.

Позивач вказує, що такі домовленості було зафіксовано у попередньому договорі про поділ спільного майна колишнього подружжя, який укладено між її донькою та відповідачем 11 лютого 2020 року, зареєстрований за № 419 та в договорі про участь у вихованні, утриманні та місце проживання дітей, який також укладено 11 лютого 2020 року, зареєстрований за №418. Зазначені договори були посвідчені приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Біккінеєвою Іриною Анатоліївною, як і оспорюваний правочин.

Судом також встановлено, що відповідач у серпні 2018 року звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу.

15 березня 2019 року рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області у справі №369/10750/18 шлюб між відповідачем та ОСОБА_3 розірвано.

В подальшому, у липні 2019 року відповідач ініціював звернення до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя (справа №369/9699/19).

В рамках забезпечення позову ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16.10.2019 р. було вжито заходи забезпечення позову та накладено арешт на нерухоме майно - земельну ділянку, яка була придбана подружжям в період шлюбу і на якій розміщувався об`єкт незавершеного будівництва - житловий будинок.

Як вбачається з позовної заяви та не спростовано відповідачем, після досягнутих домовленостей, що позивачка відчужить на корить відповідача апартаменти в м. Одеса, відповідач зобов`язувався зняти арешт з нерухомого майна, яке придбане ним та донькою позивачки в період шлюбу, а саме з земельної ділянки з об`єктом незавершеного будівництва та в подальшому частину такого нерухомого майна буде відчужено на користь спільних дітей.

Тобто наявність судових справ також підтверджує те, що між відповідачем та донькою позивачки існував спір стосовно припинення шлюбних відносин та поділу нерухомого майна, придбаного в період шлюбу і подальшого досягнення домовленостей щодо відчуження апартаментів в м. Одеса на користь відповідача в обмін на розподіл земельної ділянки з об`єктом незавершеного будівництва та щомісячної сплати аліментів на трьох дітей.

Позивач звернула увагу суду, що не мала наміру дарувати свої апартаменти на користь відповідача, оскільки для неї він на той час був сторонньою особою - колишнім чоловіком її доньки, а також той факт, що на момент укладення оспорюваного правочину вартість апартаментів для неї є досить значною.

Лише в подальшому позивач з`ясувала, що відповідач з самого початку не збирався відчувати свою частку на нерухоме майно, яке придбане в період шлюбу на користь її доньки та спільних дітей, оскільки з основного договору про поділ майна колишнього подружжя від 25 червня 2020 року № 1735 зникли пункти стосовно переоформлення своїх часток на спільних дітей, а також відповідач в односторонньому порядку розірвав договір про участь у вихованні, утриманні та місце проживання дітей, яким було визначено обов`язок відповідача сплачувати аліменти дітей з розрахунку по 50 000 грн. щомісячно на кожну дитину.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач, маючи юридичну обізнаність, свідомо ошукав позивачку та її доньку, не дотримався домовленостей, які існували між ним та донькою позивачки, в результаті чого отримав у власність нерухоме майно, що належало позивачу.

За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Згідно із частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Викладене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду України, висловленим у постанові від 07 вересня 2016 року в справі № 6-1026цс16.

За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст.ст. 230-233 Цивільного кодексу України суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: 1) наявність умислу в діях відповідача, 2) істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, 3) наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №910/9879/18, від 05.11.2019 у справі №910/17404/18.

Суд вважає, що викладені обставини підтверджують те, що ОСОБА_2 при укладенні з ОСОБА_1 договору дарування апартаментів від 27 лютого 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Біккінеєвою Іриною Анатоліївною та зареєстрований за № 670, ввів позивача в оману, тим самим уклавши правочин, який може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом, у передбачених ЦПК України випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до змісту ч.2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Після всебічного, повного дослідження, оцінки наявних матеріалів та обставин справи суд дійшов висновку, щодо необхідності задоволення позовних вимог, вважає їх обґрунтованими і доведеними.

Керуючись ст.ст. 203, 215, 230 ЦК України, ст.ст. 141, 263 265, ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати договір дарування апартаментів від 27 лютого 2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Біккінеєвою Іриною Анатоліївною та зареєстрований за № 670 - недійсним та застосувати наслідки недійсності правочину.

Стягнути з ОСОБА_2 (місце проживання зареєстроване: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (місце проживання зареєстроване: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 840,80 (вісімсот сорок) гривень 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення підписано та складено 13 жовтня 2021 року.

Суддя Л. М. Чернявська