Постанова

від 29.09.2021 по справі 668/4773/14-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

29 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 668/4773/14-ц

провадження № 61-236св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Фідобанк , правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю Спектрум Ессетс ,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Суворовського районного суду міста Херсона від 27 травня 2014 року в складі судді Кузьміної О. І. та постанову Херсонського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року в складі колегії суддів: Чорної Т. Г., Пузанової Л. В., Склярської І. В., у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Фідобанк до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2014 року Публічне акціонерне товариство Фідобанк (далі - ПАТ Фідобанк , банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовна заява мотивована тим, що 26 грудня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством Ерсте Банк (далі - ВАТ Ерсте Банк ), правонаступником якого є ПАТ Фідобанк , та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 014/3728/2/08396 (далі - кредитний договір), за умовами якого останній отримав 125 000,00 дол. США на придбання приміщення на АДРЕСА_1 з кінцевим строком повернення кредиту - 25 грудня 2017 року, зі сплатою 12,5 % річних.

У подальшому шляхом укладення додаткових угод до кредитного договору умови кредитування змінювались, було проведено реструктуризацію заборгованості, встановлено графік погашення кредиту, продовжено строк дії договору до 23 грудня 2022 року, зменшено розмір щомісячних платежів, на один рік було знижено процентну ставку до 11,5 % річних.

26 грудня 2007 року на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ВАТ Ерсте Банк та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 укладено договір іпотеки № 014/3728/2/08396/1 (далі - договір іпотеки), відповідно до якого в іпотеку банку передано нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 (далі - нежитлове приміщення).

24 липня 2008 року ОСОБА_2 набула право власності на зазначене приміщення та цього ж дня уклала з ВАТ Ерсте Банк додаткову угоду до договору іпотеки, за умовами якої стала новим іпотекодавцем.

29 червня 2010 року сторони зафіксували у договорі № 2 до договору іпотеки заборгованість за кредитним договором у сумі 104 634,77 дол. США, та доповнили його положеннями про те, що предмет іпотеки забезпечує виконання зобов`язань ОСОБА_1 також за кредитним договором від 26 грудня 2007 року № 014/3728/2/08398 (інший кредитний договір). 28 грудня 2011 року до договору іпотеки внесені зміни щодо строку дії кредитного договору до 23 грудня 2022 року.

У результаті неналежного виконання позичальником зобов`язань станом на 17 березня 2014 року за кредитним договором виникла заборгованість у сумі 111 177,98 дол. США, в тому числі: 89 339,19 дол. США - строкова заборгованість за кредитом, 11 689,3 дол. США - прострочена заборгованість за кредитом, 968,77 дол. США - строкова заборгованість за процентами за користування коштами, 9 180,72 дол. США - прострочені проценти за користування коштами.

Посилаючись на зазначене, банк просив суд:

- стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором у сумі 111 177,98 дол. США, що еквівалентно 1 067 386,43 грн та 10 360,20 грн пені;

- у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 звернути стягнення на нежитлове приміщення загальною площею 125,8 кв. м та земельну ділянку площею 0,0109 га, що розташовані на АДРЕСА_1 ;

- встановити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на публічних торгах та початкову ціну продажу нерухомого майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності у межах процедури виконавчого провадження.

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Заочним рішенням Суворовського районного суду міста Херсона від 27 травня 2014 року позов задоволено.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ Фідобанк 111 177,98 дол. США, що еквівалентно 1 067 386,43 грн заборгованості за кредитним договором та 10 360,20 грн пені.

Звернено стягнення на предмет іпотеки - нежитлове приміщення (кафе) загальною площею 125,8 кв. м, зокрема, приміщення № 1 загальною площею 29,0 кв. м, приміщення № 2 загальною площею 1,0 кв. м, приміщення № 3 загальною площею 1,1 кв. м, приміщення № 4 загальною площею 8,5 кв. м, приміщення № 5 загальною площею 3,4 кв. м, приміщення № 6 загальною площею 1,1 кв. м, приміщення № 7 загальною площею 0,9 кв. м, приміщення № 8 загальною площею 2,1 кв. м, приміщення № 9 загальною площею 5,5 кв. м, приміщення № 10 загальною площею 2,9 кв. м, приміщення № 11 загальною площею 2,2 кв. м, приміщення № 12 загальною площею 68,1 кв. м, та земельної ділянки площею 0,0109 га, кадастровий номер 6510136900:24:002:0018, що розташовані на АДРЕСА_1 , які належать ОСОБА_2 , шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, визначеної незалежним експертом на стадії оцінки майна в ході проведення виконавчих дій, задовольнити за рахунок коштів, отриманих від реалізації предмета іпотеки вимоги ПАТ Фідобанк за кредитним договором, укладеним між ВАТ Ерсте Банк та ОСОБА_1 , на загальну суму 111 177,98 дол. США, що еквівалентно 1 067 386,43 грн, у тому числі: 89 339,19 дол. США, що еквівалентно 857 718,76 грн - строкова заборгованість за кредитом, 11 689,3 дол. США, що еквівалентно 112 225,46 грн - прострочена заборгованість за кредитом, 968,77 дол. США, що еквівалентно 9 300,87 грн - строкова заборгованість за процентами за користування коштами, 9 180,72 дол. США, що еквівалентно 88 141,34 грн - прострочені проценти за користування коштами, 10 360,20 грн - пеню за період з 16 липня 2013 року до 17 березня 2014 року за несвоєчасно сплачені платежі за кредитом та процентами.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ПАТ Фідобанк 3 654,00 грн витрат зі сплати судового збору. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ПАТ Фідобанк 243,60 грн витрат зі сплати судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що вимоги банку є законними та обґрунтованими, оскільки ОСОБА_1 несвоєчасно виконував умови кредитного договору, ПАТ Фідобанк має право на звернення стягнення на предмет іпотеки.

Ухвалою Суворовського районного суду міста Херсона від 12 січня 2015 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Суворовського районного суду міста Херсона від 27 травня 2014 року залишено без задоволення.

Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 17 серпня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Суворовського районного суду міста Херсона від 27 травня 2014 року змінено, доповнено резолютивну частину рішення після слів за початковою ціною , словами: на приміщення кафе - 1 717 486,00 грн, на земельну ділянку - 130 405 грн . У решті рішення залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що зазначення початкової ціни предмета іпотеки відповідає нормам Закону України Про іпотеку та правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 340цс15, від 23 грудня 2015 року у справі № 6-1205цс15, від 08 червня 2016 року у справі № 6-1239. Суд не взяв до уваги висновок судово-економічної експертизи, яка проводилась на стадії апеляційного розгляду справи, оскільки питання правильності нарахування заборгованості за кредитом досліджено поверхнево, клопотання щодо призначення у справі повторної експертизи не заявлялось. Також суд зазначив, що у додатковій угоді до кредитного договору від 29 червня 2010 року сторони погодили суму боргу та графік платежів, тому посилання судового експерта на відсутність відомостей з нарахування платежів до моменту укладення цієї угоди є неприйнятним. Суд апеляційної інстанції відхилив доводи ОСОБА_1 щодо строків позовної давності, мотивуючи тим, що таке клопотання ним у суді першої інстанції не заявлялось.

Постановою Верховного Суду від 13 березня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Апеляційного суду Херсонської області від 17 серпня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до Херсонського апеляційного суду.

Скасовуючи рішення апеляційного суду, суд касаційної інстанції виходив з того, що визначаючи обґрунтованість наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором та звертаючи стягнення на предмет іпотеки, суди попередніх інстанцій не надали правової оцінки тій обставині, що 06 червня 2013 року ПАТ Ерсте Банк направляло відповідачам вимоги про дострокове повернення кредиту, що відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України свідчить про зміну умов основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.

Також Верховний Суд зазначив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належним чином не повідомлялись про час і місце розгляду справи, судом ухвалено заочне рішення, тому ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактично не мали можливості подати заяву (клопотання) про застосування позовної давності до ухвалення судом рішення по суті спору, а тому відмова суду апеляційної інстанції у вирішенні питання застосування позовної давності не може вважатись законною, оскільки цим порушується принцип змагальності та рівності сторін, які є елементами права на справедливий судовий розгляд.

Під час повторного розгляду справи, постановою Херсонського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, заочне рішення Суворовського районного суду Херсонської області від 27 травня 2014 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про стягнення боргу за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки. Суд врахував час укладення додаткової угоди № 3, а також те, що ОСОБА_1 з березня 2013 року припинив повертати основний борг, з листопада 2013 року - проценти, та зважаючи на те, що до суду банк звернувся з позовом в квітні 2014 року, суд вважав, що позивачем не пропущений строк позовної давності для звернення до суду з відповідними вимогами, а тому відсутні підстави для задоволення клопотання про застосування позовної давності.

Суд не взяв до уваги наявні в матеріалах справи вимоги банку про дострокове повернення кредитних коштів від 06 червня 2013 року та від 13 січня 2014 року, оскільки відсутні докази їх направлення позичальнику та іпотекодавцю, а в суді апеляційної інстанції представник банку пояснив та письмово підтвердив, що кредитна справа ОСОБА_1 за кредитним договором від 27 грудня 2007 року № 014/3728/2/08396 не містить документів, що підтверджують направлення поштою/кур`єром, тощо листів-вимог від 06 червня 2013 року та від 13 січня 2014 року, ці факти відповідачами належними та допустимим доказами не спростовані, тому відсутні підстави вважати, що позивачем було змінено умови основного зобов`язання.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У січні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати заочне рішення Суворовського районного суду міста Херсона від 27 травня 2014 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року, справу передати до суду першої інстанції на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, неправильно визначив характер спірних правовідносин, не застосував норму частини першої статті 39 Закону України Про іпотеку , постановив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу спірного приміщення кафе та земельної ділянки, які належать ОСОБА_2 , на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною не нижчою за звичайні ціни на такий вид майна, на підставі оцінки, визначеної незалежним експертом на стадії оцінки майна в ході проведення виконавчих дій та задовольнити за рахунок коштів, отриманих від реалізації предмета іпотеки вимоги ПАТ Фідобанк , при цьому не визначив і не зазначив у рішенні початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації на прилюдних торгах у грошовому вираженні.

Апеляційний суд, погоджуючись із таким висновком суду першої інстанції, на вказані недоліки застосування судом першої інстанції норм матеріального права уваги не звернув й не виправив таких недоліків шляхом правильного застосування відповідних норм Закону України Про іпотеку .

Суд апеляційної інстанції формально без достатніх правових норм відмовив у досліджені висновку експерта, що призвело до ухвалення незаконного рішення суду.

Заявник зазначає, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права щодо вручення судової повістки, направлення ухвали про відкриття провадження, копії позовної заяви з доданими до неї матеріалами та щодо проведення попереднього судового засідання, не належно надав оцінку розрахунку заборгованості, у якому банк декілька разів нараховував пеню на одну й ту саму дату.

Скаржник вважає, що не застосування судом до вимог банку строків позовної давності позбавило його права на судовий захист, подання доказів та заяви про застосування позовної давності.

Також суди не з`ясували обставини, які підтверджують направлення письмової вимоги про дострокове стягнення кредиту.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи із Суворовського районного суду міста Херсона.

Справа надійшла до Верховного Суду у березні 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2020 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Спектрум Ессетс (далі - ТОВ Спектрум Ессетс ) про залучення його як правонаступника ПАТ Фідобанк до участі у справі задоволено.

Залучено ТОВ Спектрум Ессетс як правонаступника ПАТ Фідобанк до участі у цій справі.

Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що 26 грудня 2007 року між ВАТ Ерсте Банк , правонаступником якого є ПАТ Фідобанк , та ОСОБА_1 , як фізичною особою, укладено кредитний договір № 014/3728/2/08396, за яким банк надав позичальнику кредит у розмірі 125 000,00 дол. США зі строком користування кредитними коштами до 25 грудня 2017 року із сплатою 12,5 % річних (пункт 1.1 кредитного договору); погоджено здійснювати повернення кредиту щомісяця у розмірі 1/120 від суми кредиту, що на день укладення договору становить 1 041,67 дол. США (пункт 1.3 кредитного договору); кредит надавався на купівлю нежитлового приміщення (кафе) (т. 1 а. с. 11-13).

На забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, 26 грудня 2007 року між ПАТ Ерсте Банк , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки № 014/3728/2/08396/1, згідно з умовами якого ОСОБА_1 та ОСОБА_3 передали в іпотеку банку розташовані на АДРЕСА_1 приміщення кафе загальною площею 125,8 кв. м, заставною вартістю 1 587 081,00 грн та земельну ділянку площею 0,0109 га, заставною вартістю 130 405,00 грн (т. 1 а. с. 28-30).

24 липня 2008 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу зазначеного приміщення кафе та земельної ділянки (т. 1 а. с. 31, 32).

Цього ж дня між ОСОБА_2 та ВАТ Ерсте Банк укладено додаткову угоду до договору іпотеки, відповідно до якої сторони визначили чинною іпотеку з викладенням умов договору іпотеки у новій редакції (т. 1 а. с. 33-35).

До кредитного договору вносились зміни додатковими угодами від 15 січня 2010 року № 1 (т. 1 а. с. 16-18), від 29 червня 2010 року № 2 (т. 1 а. с. 19-22), від 28 грудня 2011 року № 3 (т. 1 а. с. 23).

Додатковою угодою від 29 червня 2010 року № 2 позичальнику до існуючої заборгованості в сумі 98 662,90 дол. США було додано прострочені відсотки в розмірі 5 971,87 дол. США (разом 104 634,77 дол. США), реструктуризовано існуючу заборгованість та встановлено новий графік погашення кредитних коштів.

В цей же день був укладений договір № 2 до договору іпотеки. Пунктом 1.1 зазначеного договору зафіксовано суму заборгованості за кредитним договором в розмірі 104 634, 77 дол. США та доповнено положенням про те, що цей предмет іпотеки є забезпеченням виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором від 26 грудня 2007 року (т. 1 а. с. 38).

ОСОБА_4 свої зобов`язання за кредитним договором не виконував, тому банк 25 березня 2011 року направив йому лист-вимогу щодо погашення протягом 30 днів заборгованості за кредитним договором, яка була отримана позичальником 31 березня 2011 року (а. с. 41 т. 1).

28 грудня 2011 року кредитор та позикодавець уклали додаткову угоду № 3, якою були внесені зміни до кредитного договору щодо продовження строку його дії до 23 грудня 2022 року, зменшений розмір щомісячних платежів, знижена на один рік процентна ставка до 11,5 % річних. Погоджений новий графік повернення кредитних коштів.

У зв`язку зі зміною строку користування кредитом 28 грудня 2011 року до договору іпотеки від 26 грудня 2007 року був укладений договір про внесення змін № 2, яким пункт 1.1 договору іпотеки викладено у новій редакції щодо строку дії кредитного договору до 23 грудня 2022 року.

Позичальник свої зобов`язання за кредитним договором не виконував, тому 03 червня 2013 року ПАТ Ерсте Банк направив ОСОБА_1 та ОСОБА_2 лист-вимогу про дострокове повернення у 30 денний строк заборгованості по кредиту у розмірі 101 028,49 дол. США та боргу за процентами у розмірі 1 282,70 дол. США (т. 1 а. с. 42).

13 січня 2014 року банк направив позичальнику та іпотекодавцю лист-вимогу про дострокове повернення у 30 денний строк кредиту у розмірі 101 028,49 дол. США та боргу за процентами у розмірі 7 097,08 дол. США (т. 1 а. с. 43).

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження направлення листів-вимог від 03 червня 2013 року та 13 січня 2014 року позичальнику та іпотекодавцю.

В суді апеляційної інстанції представник банку пояснив та письмово підтвердив, що кредитна справа ОСОБА_1 по кредитному договору № 014/3728/2/08396 від 27 грудня 2007 року не містить документів, що підтверджують направлення поштою/кур`єром, тощо листів-вимог від 03 червня 2013 року та від 13 січня 2014 року позичальнику та іпотекодавцю.

Банк надав судам розрахунок заборгованості, відповідно до якої станом на 17 березня 2014 року ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором в загальній сумі 1 11 177,98 дол. США, яка складається з залишку строкової заборгованості за кредитом у сумі 89 339,19 дол. США, простроченої заборгованості за кредитом у сумі 11 689,3 дол. США, прострочених нарахованих відсотків у сумі 9 180,72 дол. США і залишку строкової заборгованості за процентами у сумі 968,77 дол. США. За несвоєчасно сплачені платежі за кредитом та відсотками за період з 16 липня 2013 року до 17 березня 2014 року банком нараховано пеню у сумі 10 360,20 грн.

Суди встановили, що з березня 2013 року ОСОБА_1 припинив повертати основний борг, а з листопада 2013 року - проценти.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на заочне рішення Суворовського районного суду міста Херсона від 27 травня 2014 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

За змістом частин першої, другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

За змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (частина перша статті 546 ЦК України).

Іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому Законом України Про іпотеку (абзац третій статті 1 Закону України Про іпотеку ).

Частинами першою та другою статті 7 Закону України Про іпотеку передбачено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. Якщо вимога за основним зобов`язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов`язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов`язання.

У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, (частина перша статті 12 Закону України Про іпотеку в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з статтею 33 Закону України Про іпотеку в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до частини першої статті 35 Закону України Про іпотеку в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 зазначеного Закону).

Отже, за змістом частини першої статті 12, частини першої статті 33 та статті 35 Закону України Про іпотеку реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише тоді, якщо останнє не виконано чи виконано неналежно, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України Про іпотеку .

Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц (провадження № 14-49цс19), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19).

Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки належить іпотекодержателю.

Оскільки іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору, наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором за наведеними вище положеннями законодавства не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки, та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством.

Звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов`язання на забезпечувальне, а тому задоволення вимог за дійсним основним зобов`язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення за основним зобов`язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов`язанням відсутня.

Саме такого висновку щодо можливості одночасного задоволення вимог про стягнення боргу за основним зобов`язанням зі зверненням стягнення на предмет іпотеки дійшов Верховний Суд України у постанові від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1080цс15. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 361/7543/17 (провадження № 14-546цс19) не встановила підстав для відступлення від цього правового висновку.

Задовольняючи позовні вимоги та звертаючи стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що банк свої обов`язки за кредитним договором виконав повністю, а відповідач свої договірні зобов`язання з повернення кредиту належним чином не виконує, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 17 березня 2014 року становила 111 177,98 дол. США, та яка підлягає стягненню з відповідачів.

Однак колегія суддів Верховного Суду не в повній мірі погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до пункту 6.5 кредитного договору від 26 грудня 2007 року кредитор має право достроково вимагати погашення заборгованості позичальника за кредитом або стягнути таку заборгованість.

ОСОБА_4 свої зобов`язання за кредитним договором не виконував належним чином, тому банк 25 березня 2011 року направив йому лист-вимогу щодо погашення протягом 30 днів заборгованості за кредитним договором у розмірі 110 045,68 дол. США, яка була отримана позичальником 31 березня 2011 року.

Однак після отримання вищезазначеної вимоги, 28 грудня 2011 року кредитор та позикодавець уклали додаткову угоду № 3, якою були внесені зміни до кредитного договору щодо продовження строку його дії до 23 грудня 2022 року, зменшений розмір щомісячних платежів, знижена на один рік процентна ставка до 11,5 % річних. Погоджений новий графік повернення кредитних коштів.

У зв`язку зі зміною строку користування кредитом 28 грудня 2011 року до договору іпотеки від 26 грудня 2007 року був укладений договір про внесення змін № 2, яким пункт 1.1 договору іпотеки викладено у новій редакції щодо строку дії кредитного договору до 23 грудня 2022 року.

Також, як вбачається з розрахунку заборгованості, наданої банком, після направлення 25 березня 2011 року вимоги банком, позичальник здійснював погашення заборгованості за тілом кредиту та відсотків (а. с. 49 т. 1).

Тобто, направляючи вимогу 25 березня 2011 року, банк не змінив строк виконання основного зобов`язання, оскільки після направлення такої вимоги, позичальник здійснював погашення заборгованості за тілом кредиту та відсотків, а також сторони основного зобов`язання, укладаючи та підписуючи 28 грудня 2011 року додаткову угоду до кредитного договору, дійшли згоди про внесення змін до кредитного договору щодо продовження строку його дії до 23 грудня 2022 року, при цьому сторонами було погоджений новий графік повернення кредитних коштів, зменшено розмір щомісячних платежів, знижена на один рік процентна ставка до 11,5 % річних.

Крім того, суди встановили, що саме з березня 2013 року ОСОБА_1 припинив повертати основний борг, а з листопада 2013 року - проценти.

У зв`язку з тим, що позичальник свої зобов`язання за кредитним договором не виконував - 03 червня 2013 року ПАТ Ерсте Банк направив ОСОБА_1 та ОСОБА_2 лист-вимогу про дострокове повернення у 30 денний строк заборгованості по кредиту у розмірі 101 028,49 дол. США та боргу за процентами у розмірі 1 282,70 дол. США (т. 1 а. с. 42).

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), зроблено висновок, відповідно до якого встановлено, що якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Надаючи оцінку вимозі про дострокове погашення заборгованості від 03 червня 2013 року, яка міститься в матеріалах справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ця вимога не може бути доказом щодо зміни банком строку виконання грошового зобов`язання за кредитом, оскільки відсутні докази направлення такої вимоги позичальнику та іпотекодавцю.

Колегія суддів не погоджується з такою оцінку суду зазначеної вимоги, оскільки як вбачається з позовної заяви, позивач (банк) зазначав, що вимогою від 03 червня 2013 року позивач повідомляв відповідачів про усунення порушення зобов`язання за кредитним договором, забезпеченою іпотекою. Так у вимозі позивач вимагав від відповідачів протягом 30 днів повернути всю суму заборгованості за кредитним договором, що станом на 03 червня 2013 року становить 102 311,19 дол. США та складається із: заборгованості за кредитом - 101 028,49 дол. США, у тому числі простроченої заборгованості - 4 174,75 дол. США; боргу за відсотками - 1 282,70 дол. США.

Тобто позивачем у своїй заяві визнавався факт направлення вимоги про дострокове стягнення заборгованості.

Однак зазначеного суд апеляційної інстанції не врахував, а тому дійшов передчасних висновків щодо залишення рішення суду першої інстанції про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, саме в розмірі 111 177,98 дол. США, що становила станом на 17 березня 2014 року.

Суд не врахував, що направляючи вимогу про дострокове стягнення кредитної заборгованості 03 червня 2013 року, банк використав право вимоги дострокового повернення всієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України. Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а тому позивач не мав право нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, оскільки таке право припиняється у зв`язку з надісланням банком вимоги відповідачам.

Верховний Суд зазначає, що з урахуванням зазначеного правового висновку Великої Палати Верховного Суду після зміни строку виконання зобов`язання позивач втрачає право нараховувати проценти за кредитом та пенею після 03 липня 2013 року (строк, який зазначений у вимозі банку для добровільного погашення позичальником заборгованості), тому вимоги позивача про їх стягнення не відповідають нормі матеріального права - статті 1050 ЦК України. Після настання строку кредитування позивач мав право на стягнення з позичальника сум, передбачених положенням частини другої статті 625 ЦК України.

Тобто висновки суду апеляційної інстанції про залишення рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову банку про звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості у розмірі 111 177,98 дол. США, що була станом на 17 березня 2014 року, суперечать висновкам, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), а до стягнення підлягають лише ті кошти, які нараховані в період до дати зміни строку виконання основного зобов`язання.

Разом із тим розрахунок заборгованості у наведений період не був предметом перевірки судом апеляційної інстанції.

Апеляційний суд у порушення вимог частини п`ятої статті 411 ЦПК України не забезпечив повний та всебічний розгляд справи, не врахував наведених норм матеріального права та висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 13 березня 2019 року, у зв`язку з якими було скасовано судове рішення апеляційного суду в цій справі та направлено справу на новий розгляд.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду апеляційної інстанції та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно врахувати викладене, з`ясувати розмір заборгованості з урахуванням вимоги, направленої банком у червні 2013 року.

Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги про неврахування судами вимоги про дострокове стягнення кредиту, яка направлялась банком, та зміну строку основного зобов`язання та безпідставного нарахування банком відсотків є обґрунтованими.

Однак доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції , звертаючи стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу спірного приміщення кафе та земельної ділянки, які належать ОСОБА_2 , на прилюдних торгах, при цьому не визначив і не зазначив у рішенні початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації на прилюдних торгах у грошовому вираженні, не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги, з огляду на таке.

Статтею 41 Закону України Про іпотеку в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України Про виконавче провадження , з дотриманням вимог цього Закону.

Положенням частини першої статті 39 Закону України Про іпотеку ( у редакції на час ухвалення рішення судом першої інстанції) передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, у тому числі початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Статтю 39 Закону України Про іпотеку доповнено новою частиною другою згідно із Законом України від 03 липня 2018 року № 2478-VIII, який введено в дію з 04 лютого 2019 року, згідно з якою у разі визначення судом способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів ціна предмета іпотеки у рішенні суду не зазначається та визначається при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Залишаючи рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на нежитлове приміщення та земельну ділянку, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, визначеної незалежним експертом на стадії оцінки майна в ході проведення виконавчих дій, апеляційний суд не порушив норми статті 39 Закону України Про іпотеку (в редакції на час ухвалення рішення).

Враховуючи правила щодо дії нормативно-правових актів в часі, рішення апеляційного суду на момент його ухвалення відповідало вимогам матеріального закону.

Тому доводи касаційної скарги про не зазначення у рішенні суду початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації на прилюдних торгах у грошовому вираженні є безпідставними.

Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 589/1237/14-ц (провадження № 61-46031св18).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

У силу положень статті 400 ЦПК України касаційний суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено, а відтак, не має можливості вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.

Згідно з пунктами 1, 2 частини третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи апеляційним судом не встановлені, судове рішення апеляційного суду не може вважатись законним і обґрунтованим та в силу статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, надати оцінку всім обставинам справи, у тому числі, які були підставою для скасування судового рішення, та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій немає; судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору.

Керуючись статтями 402, 409, 411, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Херсонського апеляційного суду від 05 листопада 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

Є. В. Петров

О. С. Ткачук