Постанова

від 12.10.2021 по справі 607/18795/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 607/18795/18

провадження № 61-6700св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі : Керівний центр Патріяршої курії Української Греко-Католицької Церкви, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 ,

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю Інтернет Інвест ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Керівного центру Патріяршої курії Української Греко-Католицької Церкви, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю Інтернет Інвест , про захист честі, гідності і ділової репутації

за касаційною скаргою адвоката Осадчук Стефанії Стефанівни як представника ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 листопада 2020 року у складі судді Грицай K. M. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Храпак Н. М., Дикун С. І., Парандюк Т. С.,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позову

У вересні 2018 року ОСОБА_18 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив визнати недостовірною інформацію розміщену в публікації ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 інформаційного ресурсу УГКЦ за назвою Заява з приводу об`явлень с. ОСОБА_20, які поширює о. ОСОБА_19 та зобов`язати власника домена - Керівний центр Патріяршої курії УГКЦ, видалити накопичену, поширену, збережену та розміщену негативну інформацію щодо його особи, яка містить образливі, брутальні, принизливі висловлювання, що ганьбить та принижує честь, гідність та ділову репутацію.

На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті відповідачі розмістили заяву Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ у складі відповідачів, з приводу об`явлень с. ОСОБА_20, які поширює о. ОСОБА_19 від ІНФОРМАЦІЯ_3, в якій поширили текст такого змісту:

- виявили в обох монастирях факти великого зловживання духовним саном, що призвело до шкідливих наслідків для духовного життя, психічного і фізичного здоров`я багатьох людей.

- Натомість було стверджено, що ті, хто їх поширює, маніпулюють поняттями чернечого послуху та духовного проводу. Підтвердженням цих висновків є також дослідження, що не один раз проводилися упродовж останніх десяти років.

- Тож прагнемо повідомити духовенство, монашество і мирян нашої Церкви, що ці об`явлення суперечать вірі та навчанню Церкви і монашій традиції. Застерігаємо всіх вірних від їх використання для особистого духовного життя чи передавання іншим.

Подаємо до загального відома, що с. ОСОБА_20 і о. ОСОБА_1 не можуть більше від імені Церкви надавати духовний провід вірним і розповсюджувати будь-які об`явлення чи послання .

Вважаємо, що з боку церковної влади було б неприпустимим замовчувати ці зловживання. Від імені Української Греко-Католицької Церкви просимо пробачення у всіх тих, хто постраждав від обману об`явлень чи кому було завдано духовної кривди або шкоди психічному чи фізичному здоров`ю .

Позивач уважає, що зазначена інформація безспірно ідентифікує особу, яка була доведена до відома багатьом людям і стосується його, як позивача, і є такою, що порочить його честь та гідність як служителя і негативно впливає на його ділову репутацію, чим завдає шкоди особистим немайновим благам, оскільки ієрархія Української Греко-Католицька Церкви і на її вимогу-прохання його видалили з монашого стану і позбавили влади служіння, тобто уряду чи посади.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_18 просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області рішенням від 13 листопада 2020 року в задоволенні позову відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що інформація, яку поширив відповідач, спростування якої вимагає позивач, не містить фактичних даних, викладена у формі суджень автора із застосуванням мовних засобів, які свідчать про те, що розповсюджена інформація, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири), тому є оціночними судженнями, що не може бути підставою для притягнення до відповідальності, оскільки оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Крім цього, позивач є публічною особою, оскільки є священнослужителем УГКЦ, та відомим не лише в межах релігійної громади, прихожан, але й громадськості, що підтверджено наявністю щодо позивача інформації у мережі Інтернет, про що вказувала і чого не заперечувала також і представник позивача, а тому межі допустимої відносно нього критики є ширшими, він неминуче і свідомо відкривається для прискіпливого аналізу кожного свого слова і вчинку, як з боку журналістів, так і громадського загалу і, як наслідок, повинен виявляти до цього більше терпимості.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Тернопільський апеляційний суд постановою від 25 лютого 2021 року рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 листопада 2020 року залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована законністю і обґрунтованістю рішення суду першої інстанції. Висловлене судження в заяві Синоду не є надмірним втручанням в особисті немайнові права позивача, оскільки отець ОСОБА_19 є відомим в регіоні церковним діячем, тобто відіграє певну роль у суспільному й духовному житті, а відтак є публічною фігурою, допустимий рівень критики дій якого є дещо ширшим та обсяги поширеної інформації щодо нього є значно ширшими, його безпосередні дії становлять суспільний інтерес.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзивів на неї, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 20 квітня 2021 року, адвокат Осадчук С. С. як представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 листопада 2020 року і постанову Тернопільського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 753/338/19, від 20 січня 2021 року у справі № 757/45270/19-ц, від 27 травня 2020 року у справі № 757/72390/17-ц; суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

На обґрунтування касаційної скарги зазначає, що позиція судів про відмову у задоволенні позову необґрунтована та невмотивована. Судові рішення постановлені з порушенням норм процесуального права.

Так, рішення суду першої інстанції прийняте за відсутності доказів та без урахування фактичних обставин справи, суд помилково кваліфікував оспорювану інформацію як оціночні судження. Насправді, має місце недоведеність відповідачами достовірності та правдивості інформації в публікації, розміщеній ІНФОРМАЦІЯ_1.

Постанова апеляційного суду не відповідає вимогам ЦПК України, оскільки апеляційний суд в межах наданих йому повноважень статтею 367 ЦПК України не перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Свобода та право на висловлювання не є абсолютними, вони існують лише до того моменту, поки не порушують права інших осіб. Право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язку не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію. У випадку порушення немайнового права на повагу до честі та гідності єдиним органом, на який ображена особа може покладатися, є суд. Саме суд може визнати поширену інформацію недостовірною та зобов`язати відповідача її спростувати.

Оціночне судження в образливій формі тільки тоді не тягне за собою відповідальності як за висловлення оціночного судження, коли воно має під собою достатнє фактичне підґрунтя і не є надмірним, з огляду на ситуацію та обставини, за яких відбувалось поширення таких висловлювань. У таких випадках Європейський суд зазначає, що навіть в разі, коли твердження прирівнюється до суб`єктивної оцінки, адекватність втручання може залежати від того, чи існує достатня фактична підстава для спростовуваного затвердження, оскільки навіть суб`єктивна оцінка, яка не має під собою ніякої фактичної основи, може бути надмірною.

Судження необхідно відрізняти від оцінки, оскільки остання виражає ставлення людини до предмета або його окремих ознак, і її неможливо перевірити на критерій істинності або хибності. Критерієм відокремлення фактичних тверджень від оціночних суджень є можливість встановлення їх відповідності дійсності.

05 липня 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу адвоката Ходюк К. М. як представника Керівного центру Патріаршої курії Української Греко-Католицької Церкви , який мотивовано тим, що вирішуючи спір, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, у результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

12 липня 2021 року до Верховного Суду на касаційну скаргу надійшов відзив адвоката Притули О. Б. як представника ОСОБА_2 , ОСОБА_15 , ОСОБА_6 , ОСОБА_16 , ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_17 , ОСОБА_4 , ОСОБА_14 , який мотивований тим, що відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції ( 475/97-ВР ).

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій у даній справі. Відтак суди першої та апеляційної інстанцій, застосувавши та врахувавши вищевказані норми матеріального та процесуального права, висновки Верховного Суду, прийняли законні та обґрунтовані рішення.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

23 червня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Грамотою архімандрита Любомира від 03 травня 1997 року ОСОБА_1 найменовано Ігуменом монастиря св. Теодора Судита в с. Колодіївка Підволочиського району Тернопільської області.

На веб-сайті "ІНФОРМАЦІЯ_2" Інформаційний Ресурс Української Греко-Католицької церкви за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_4 розміщено інформацію за назвою Заява з приводу об`явлень с. ОСОБА_20, які поширює о. ОСОБА_1 .

Згідно із змістом інформації у формі заяви Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ з приводу об`явлень с. ОСОБА_20, які поширює о. ОСОБА_1 зазначено наступне:

- виявили в обох монастирях факти великого зловживання духовним саном, що призвело до шкідливих наслідків для духовного життя, психічного і фізичного здоров`я багатьох людей ;

- Натомість було стверджено, що ті, хто їх поширює, маніпулюють поняттями чернечого послуху та духовного проводу. Підтвердженням тих висновків є також дослідження, що не один раз проводилися впродовж останніх десяти років. ;

- Тож прагнемо повідомити духовенство, монашество і мирян нашої Церкви, що ці об`явлення суперечать вірі та навчанню Церкви і монашій традиції. Застерігаємо всіх вірних від їх використання для особистого духовного життя чи передавання іншим .

- Подаємо до загального відома, що с. ОСОБА_20 і о. ОСОБА_1 не можуть більше від імені Церкви надавати духовний провід вірним і розповсюджувати будь-які об`явлення чи послання .

- Вважаємо, що з боку церковної влади було б неприпустимим замовчувати ці зловживання. Від імені Української Греко-Католицької Церкви просимо пробачення у всіх тих, хто постраждав від обману об`явлень чи кому було завдано духовної кривди або шкоди психічному чи фізичному здоров`ю .

Заява не містить будь-яких посилань чи вказівок на прізвища та імена фізичних осіб, які б підписали чи підтримали її (поширили інформацію), автором вказано від імені Синоду Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ Святослав.

Синод Єпископів Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ не є юридичною особою та згідно зі Статутом Синоду це колегіальний орган, в який входять Єпископи УГКЦ, котрі належать до церковних структур УГКЦ в межах її території.

Власником зазначеного веб-сайту є Керівний центр Патріяршої курії Української Греко-Католицької Церкви, ТОВ Інтернет Інвест є реєстрантом доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_2, що не заперечували сторони у судовому засіданні.

З відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Керівний центр Патріяршої курії Української Греко-Католицької Церкви є юридичною особою, організаційно-правова форма якої релігійна організація, директор Шевчук Святослав Юрійович.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не

підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і частин другої та третьої статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

Згідно з частиною першою статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.

Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред`явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи вона є фактичним твердженням чи оціночним судженням.

Згідно з частиною другою статті 30 Закону України Про інформацію оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

За змістом статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов`язок відшкодувати моральну шкоду.

За своїм характером судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої ним думки, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів.

Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.

Вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти, чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб`єктивної оцінки, а відображенням об`єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку.

У рішенні у справі Ляшко проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 Конвенції застосовується не тільки до інформації чи ідей , які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе демократичне суспільство . Свобода політичних дебатів перебуває в самому серці побудови демократичного суспільства, що наскрізь пронизує Конвенцію. При цьому, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права.

Таким чином, особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення, не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачений статтею 10 Конвенції.

Суди встановили, що оспорювана інформація є оціночними судженнями, оскільки не містить фактичних даних, викладена у формі суджень, суб`єктивної думки колегіального органу з застосуванням мовно-стилістичних засобів, є критикою, оцінкою дій, тому не підлягає спростуванню та доведенню її правдивості.

Аналіз змісту оспорюваних позивачем висловлювань та публікацій свідчить про відсутність твердження про конкретні факти (час, спосіб, кількість тощо) і вказує на те, що по суті в них викладені оціночні судження особи. Оцінити правдивість чи правильність такого висновку неможливо, а оціночні судження спростуванню не підлягають.

Ураховуючи наведене, висновок судів про відсутність правових підстав для задоволення позову є обґрунтованим. Суди, при ухваленні рішень, належним чином оцінили наведені сторонами доводи й подані докази, об`єктивно встановили обставини справи та правильно застосували норми матеріального права.

Висновки судів у цій справі не суперечать висновкам викладеним у постановах Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 753/338/19, від 20 січня 2021 року у справі № 757/45270/19-ц, від 27 травня 2020 року у справі № 757/72390/17-ц.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи по суті, у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

За встановлених у цій справі обставин, посилання касаційної скарги на неврахування судами висновків щодо застосування норм матеріального й процесуального права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, зазначених у касаційній скарзі, є необґрунтованими, а висновки судів попередніх інстанцій не суперечать зазначеним висновкам.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог банку - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Осадчук Стефанії Стефанівни як представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 листопада 2020 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

М. Ю. Тітов