Ухвала

від 18.10.2021 по справі 949/1255/21

ДУБРОВИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №949/1255/21

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2021 року слідчий суддя Дубровицького районного суду Рівненської області ОСОБА_1 , при секретарі судових засідань ОСОБА_2 , розглянувши клопотання прокурора у кримінальному провадженні - виконувача обов`язків начальника Дубровицького відділу Сарненської окружної прокуратури ОСОБА_3 про арешт майна по матеріалах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42021182220000058 від 23.09.2021 року,

в с т а н о в и в:

Прокурор у кримінальному провадженні - виконувач обов`язків начальника Дубровицького відділу Сарненської окружної прокуратури ОСОБА_3 звернувся до суду із клопотання про накладення арешту на сільськогосподарську культуру - сою, площею 27 га, яка незаконно засіяна на земельній ділянці із кадастровим номером 5621881300:05:013:0002, площею 15 га, яка незаконно засіяна на земельній ділянці із кадастровим номером 5621881300:05:013:0003, площею 22,1 га, яка незаконно засіяна на земельній ділянці із кадастровим номером 5621881300:05:013:0005, площею 18,5 га, яка незаконно засіяна на земельній ділянці із кадастровим номером 5621881300:05:013:0006 та перебуває у комунальній власності Дубровицької територіальної громади в особі Дубровицької міської ради, код ЄДРПОУ 05390997 на підставі акту приймання передачі нерухомого майна, серія та номер б/н, виданий 07.12.2020 року відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру в Рівненській області.

В обґрунтування клопотання прокурор вказує на те, що у грудні 2020 року земельні ділянки з кадастровими номера 5621881300:05:013:0002 (площа 38,2056 га), 5621881300:05:013:0003 (площа 17,9097 га), 5621881300:05:013:0005 (площа 41,79 га), 5621881300:05:013:0006 (площа 21,7967 га) було передано із державної власності у комунальну власність Дубровицькій територіальній громаді в особі Дубровицької міської ради. Зазначені земельні ділянки є землями запасу.

Разом з тим, невстановлені особи засіяли їх сільськогосподарською культурою - соєю площею 27 га на земельній ділянці із кадастровим номером 5621881300:05:013:0002, площею 15 га на земельній ділянці із кадастровим номером 5621881300:05:013:0003, площею 22,1 га на земельній ділянці із кадастровим номером 5621881300:05:013:0005, площею 18,5 га на земельній ділянці із кадастровим номером 5621881300:05:013:0006 провели їх обробіток, чим самовільно зайняли. Будь-які договори оренди чи дозвільні документи на здійснення такої діяльності відсутні, а також у зв`язку з відсутністю контролю такої діяльності наноситься шкода родючому шару ґрунту, що в подальшому може вивести земельні ділянки із сільськогосподарського обороту. У зв`язку із самовільним зайняттям вказаної земельної ділянки, державі заподіяна шкода в розмірі 410697,6 грн.

При цьому прокурор зазначає, що накладення арешту на вказану сільськогосподарську культуру необхідно з метою забезпечення спеціальної конфіскації та відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов) чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди та посилається на п.п.2, 4 ч. 2 ст. 170 КПК України. Незастосування тимчасового позбавлення можливості будь-яких осіб відчужувати це майно, може призвести до зникнення, втрати, пошкодження вказаного майна, що може перешкодити встановленню істини по справі та негативно вплинути на подальший хід досудового розслідування.

Тому прокурор вважає, що з огляду на наведене та з метою подальшої реалізації в дохід держави для відшкодування завданих збитків, необхідно накласти арешт на сільськогосподарську культуру - сою, площею 27 га, яка незаконно засіяна на земельних ділянках із вказаними вище кадастровими номерами. В інший спосіб отримати відомості, які становлять інтерес для досудового розслідування неможливо.

У судовому засіданні прокурор клопотання підтримав та просив задоволити посилаючись на обставини, викладені в клопотанні.

Вислухавши думку прокурора, дослідивши клопотання та додані до нього матеріали, слідчий суддя приходить до наступних висновків.

Встановлено, що на території Дубровицької ОТГ виявлено земельні ділянки із земель запасу загальною площею 129 га, які використовуються без жодних правовстановлюючих документів невідомими особами.

Відомості за вказаним фактом 23 вересня 2021 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42021182220000058 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України, тобто самовільне зайняття земельної ділянки.

29 вересня 2021 року під час проведення огляду місця події на місцевості поблизу с. Великі Озера Сарненського району встановлено, що на земельних ділянках з кадастровими номерами 5621881300:05:013:0002 (площа 38,2056 га), 5621881300:05:013:0003 (площа 17,9097 га), 5621881300:05:013:0005 (площа 41,79 га), 5621881300:05:013:0006 (площа 21,7967 га), які мають цільове призначення "Землі запасу", знаходяться посіви рослини виду соя.

Згідно Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, що наявна у матеріалах клопотання, земельні ділянки з кадастровими номерами 5621881300:05:013:0002, 5621881300:05:013:0003, 5621881300:05:013:0005, 5621881300:05:013:0006 відносяться до категорії земель сільськогосподарського призначення та мають цільове призначення -землі запасу, які передані у комунальну власність Дубровицькій територіальній громаді в особі Дубровицької міської ради, що стверджується додатком до акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 07.12.2020 року, що доданий до клопотання.

З вказаного додатку вбачається також, що речове право на вказані земельні ділянки з кадастровими номерами 5621881300:05:013:0002,5621881300:05:013:0003,5621881300:05:013:0005,5621881300:05:013:0006 не реєструвалось, тобто відсутні відомості щодо реєстрації договорів оренди щодо вказаних земельних ділянок.

Частиною 1 ст. 131 КПК України встановлено, що заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження, передбачений п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, який застосовується на підставі ухвали слідчого судді, постановленої згідно з вимогами ст.ст. 170 - 173 КПК України.

Згідно з ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.

Тобто, для можливості застосування у кримінальному провадженні будь-якого заходу забезпечення обов`язковому доведенню підлягають одночасно всі наведені обставини. При цьому не доведення попередньої обставини виключає необхідність встановлення усіх наступних.

Частиною 1 ст. 170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

У відповідності до ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Як вказує у клопотанні прокурор, накладення арешту на сільськогосподарську культуру - сою, необхідно з метою, зокрема, спеціальної конфіскації та відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У випадку, передбаченому п. 2 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України. Арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за ціною, вищою чи нижчою за ринкову вартість, і знала або повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій з ознак, передбачених пунктами 1-4 частини першої статті 96-2 Кримінального кодексу України (ч. 4 ст. 170 КПК України).

У випадку, передбаченому п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження (ч. 6 ст. 170 КПК України).

Згідно норм Глави 10 та Глави 17 КПК України, правові підстави, з яких прокурором, слідчим подається клопотання про накладення арешту та, відповідно, накладається арешт слідчим суддею, мають співвідноситися з обставинами кримінального провадження.

Так, як зазначено вище, саме за фактом самовільного зайняття земельних ділянок загальною площею 129 га внесено відомості до ЄРДР за №42021182220000058 від 23.09.2021 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України.

Отже, диспозицією ч. 1 ст. 197-1 КК України є самовільне зайняття земельної ділянки, яким завдано значної шкоди її законному володільцю або власнику.

Предметом даного кримінального правопорушення виступає конкретна земельна ділянка, під якою треба розуміти частину земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Об`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України, полягає у самовільному зайнятті ділянки, тобто у вчиненні активних протиправних дій по заволодінню (захопленню) всупереч встановленому порядку земельної ділянки.

Аналізоване кримінальне правопорушення є кримінальним правопорушенням з матеріальним складом: для встановлення його об`єктивної сторони слід встановити не тільки самовільне зайняття земельної ділянки, але й настання суспільно небезпечних наслідків - спричинення її власнику чи законному володільцю значної шкоди.

Згідно примітки даної статті майнова шкода, передбачена частиною першою цієї статті, визнається значною, якщо вона у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Так, для підтвердження завданої шкоди даним кримінальним правопорушенням, прокурором додано щодо кожної вищевказаної земельної ділянки розрахунок розміру шкоди, заподіяної державі внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, які здійснені державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель Рівненської області ОСОБА_4 .

Згідно вимог кримінально-процесуального законодавства, якщо для з`ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання, має проводитися експертиза.

При цьому, нормами КПК України покладено обов`язок слідчого, прокурора забезпечити проведення експертизи, зокрема, щодо визначення розміру матеріальних збитків, якщо потерпілий не може їх визначити та не надав документ, що підтверджує розмір такої шкоди, розміру шкоди немайнового характеру, шкоди довкіллю, заподіяного кримінальним правопорушенням (п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК України).

Отже, зважаючи на те, що у клопотанні не відображено розмір завданої шкоди у порядку, який встановлений статтею 242 КПК України, тому наявність складу зазначеного кримінального правопорушення є сумнівною.

Також санкція ч. 1 ст. 197-1 КК України передбачає покарання у виді штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

Таким чином, аналізуючи мету, відповідно до положень ст. 170 КПК України, з якою прокурор просить накласти арешт на майно, слід зазначити наступне.

Поняття спеціальна конфіскація та випадки її застосування передбачено Кримінальним кодексом України у статтях 96-1 та 96-2.

Отже, спеціальна конфіскація застосовується лише за умови вчинення умисних кримінальних правопорушень або суспільно небезпечних діянь, що підпадають під ознаки діянь, передбачених Особливою частиною КК України, за які визначене основне покарання у вигляді позбавлення волі або штрафу (понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян), а також за вчинення окремих протиправних посягань, перелік яких визначено ч. 1 ст. 96-1 КК України.

Слід зауважити, що вказаний перелік не містить статтю 197-1 КК України.

При цьому санкція даної статті не передбачає покарання у виді позбавлення волі, а розмір штрафу, який містить дана санкція статті є значно меншим розміру, коли може бути застосована спеціальна конфіскація.

Крім того, відомості про наявність цивільного позову у кримінальному провадженні №42021182220000058 або розмір неправомірної вимоги, яка підлягає стягненню з конкретної юридичної особи у матеріалах клопотання відсутні, а докази протилежного прокурором не додані.

Інші підстави для застосування заходу забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна, передбачені ч. 2 ст. 170 КПК України, ніж спеціальна конфіскація та відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, відсутні.

Статтею 171 КПК Українивстановлено,що уклопотанні слідчого,прокурора про арешт майна повинно бути зазначено:

1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна;

2) перелік і види майна, що належить арештувати;

3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном;

4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу.

До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

Крім того, в клопотанні не зазначено особи чи осіб, яким пред`явлено підозру у вчиненні даного кримінального правопорушення.

Відповідно до ч. 2 ст. 93 КПК України сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

При цьому, подане до суду клопотання містить формальний перелік підстав, у зв`язку з якими потрібно здійснити арешт майна.

При вирішенніпитання проарешт майнаслідчий суддя,суд повиненвраховувати обставини,визначені у ч. 2 ст. 173 КПК України, а саме:

1) правову підставу для арешту майна;

2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);

3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);

3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу);

4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);

5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;

6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу, якими є запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, слідчий суддя рахує, що прокурор,подавши клопотанняпро арештмайна,не дотримавсязазначених вимогКПК України щодо обґрунтування та доведення підстави і мети необхідності такого арешту, існування обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення, так як за диспозицією ч. 1 ст. 197-1 КК України передбачена кримінальна відповідальність за самовільне зайняття земельної ділянки, яким завдано значної шкоди її законному володільцю або власнику. Проте, ні з витягу ЄРДР, ні з наданих до клопотання прокурора матеріалів не має можливості встановити вартість майна, яке належить арештувати, його кількість, ідентифікуючих ознак майна, яке повинно бути арештовано (ваги та інших), не надано належних доказів розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Крім того, посіви сої не є безпосереднім предметом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 197-1 КК України, не є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, що зберегло на собі його сліди, не містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ.

Під час розгляду клопотання стороною обвинувачення не було надано жодних відомостей щодо визначення розміру та вартості майна, саме посіву сої, її індивідуальних ознак (сорту), стану розвитку та стадії зрілості посівів, шляхи збереження і збору врожаю, що суперечить нормі ст. 171 КПК України.

До того ж, слідчий суддя рахує, що за своїми біологічними характеристиками посіви сільськогосподарської культури - соя, мають бути певним чином використані - зібрані, технологічно оброблені, тощо, так як тривале залишення її на місці виявлення, як речового доказу, як про це зазначено у постанові про визнання речей і документів речовими доказами від 29.09.2021 року, призведе до псування даної культури та матиме наслідком втрату її властивостей.

Статтями 8, 9 КПК України до основних засад кримінального правопорушення віднесені законність та верховенство права, зміст яких полягає у тому, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Крім того, на підставі вимог ч. 5 ст. 9 КПК України, слідчий суддя враховує, що виходячи з положень Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства.

Так, у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції зазначено, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява " 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року).

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A № 98).

Зокрема, як у справі "Бакланов проти Росії" (рішення від 9 червня 2005 року), так і в справі "Фрізен проти Росії" (рішення від 24 березня 2005 року), ЄСПЛ зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу "законності" і воно не було свавільним.

Так, і у справі "Ізмайлов проти Росії" (рішення від 16 жовтня 2008 року) ЄСПЛ встановив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити "особистий і надмірний тягар" для особи.

З огляду на зазначене, слідчим суддею встановлено, що клопотання суперечить вищезазначеним вимогам КПК України, не містить законних правових підстав для арешту майна, вказівок на розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, не є пропорційним, тобто не відповідає тяжкості можливого правопорушення і становить особистий і надмірний тягар для фактичного володільця майна, адже однозначно порушує «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи.

За таких обставин, слідчий суддя, враховуючи вказану у клопотанні правову підставу для арешту майна, наслідки арешту майна для інших осіб, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження приходить до висновку, що клопотання не підлягає задоволенню, оскільки органом досудового розслідування та прокурором не надано достатніх доказів, що вказують на вчинення конкретною особою кримінального правопорушення, не обґрунтовано розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження та не доведено наявність обставин, які підтверджують, що незастосування заходу забезпечення кримінального провадження призведе до нівелювання доказового значення предмету клопотання, тобто відсутнє обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти з дотриманням відповідних положень національного законодавства та принципів верховенства права.

Окрім того, слідчий суддя не залишає поза увагою той факт, що прокурором в рамках даного кримінального провадження вже подавалися клопотання до Дубровицького районного суду Рівненської області про накладення арешту на сільськогосподарську культуру - сою, яка засіяна на земельних ділянках з вказаними у даному клопотанні кадастровими номерами з тих же самих підстав і ухвалами слідчого судді від 04 жовтня 2021 року в задоволенні клопотань було відмовлено. Дані ухвали слідчого судді не оскаржувалися в апеляційному порядку і на момент розгляду вказаного клопотання набрали законної сили.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст.ст. 131, 132, 170-173, 309, 372, 395 КПК України, слідчий суддя

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенніклопотання прокурорау кримінальномупровадженні -виконувача обов`язківначальника Дубровицькоговідділу Сарненськоїокружної прокуратури ОСОБА_3 про арештмайна поматеріалах кримінальногопровадження,внесеного доЄдиного реєструдосудових розслідуваньза №42021182220000058від 23.09.2021рокувідмовити.

Ухвала слідчого судді може бути оскаржена безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя: підпис.

Згідно з оригіналом.

Голова Дубровицького

районного суду ОСОБА_1