Рішення

від 18.10.2021 по справі 300/2417/21

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" жовтня 2021 р. справа № 300/2417/21

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого - судді Гундяка В.Д., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Долинської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій,-

ВСТАНОВИВ:

26.05.2021 ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Долинської міської ради (надалі - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31.05.2021 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю бездіяльності Долинської міської ради щодо прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,4084 га (кадастровий номер 2622087100:04:001:0001), яка розташована за межами населеного пункту с. Тяпче для ведення особистого селянського господарства. ОСОБА_1 зазначив, що Долинською міською радою за результатами поданих ним заяв від 30.12.2020 та 16.02.2021 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею для ведення особистого селянського господарства, не прийнято жодного рішення, що порушує право позивача на отримання безоплатної земельної ділянки у власність. Так ОСОБА_1 просив суд зобов`язати відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення вищезазначеної земельної ділянки.

12.07.2021 від Долинської міської ради надійшов відзив на адміністративний позов за №794/05-28/14в від 06.07.2021 року. У відзиві представник відповідача зазначив, що заяви позивача від 30.12.2020 та 16.02.2021 були винесені на розгляд 4 та 9 сесій Долинської міської ради 28.01.2021 та 22.04.2021 відповідно, однак при голосуванні вони не отримали необхідної кількості голосів. Вказав, що вирішення питань земельних відносин належить до виключної компетенції міської ради. Просив суд у задоволенні позову відмовити.

У поданій суду відповіді на відзив від 23.07.2021 представник позивач зазначив, що повноваження державних органів не є дискреційними, коли наявний лише один правомірний та законно обгрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Вказав, що законом передбачено підстави, за яких державний орган може відмовити у затвердженні проекту, в разі відсутності таких підстав, відповідач зобов`язаний погодити проект землеустрою. Просив суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши наявні письмові докази, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що позов слід задовольнити частково з наступних мотивів.

Судом встановлено, що на замовлення позивача ТОВ ВААР виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за межами населеного пункту с. Тяпче Тяпчанської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області.

Як вбачається з висновку ГУ Держгеокадастру у Полтавській області про розгляд документації із землеустрою за №28570/88-20 від 18.12.2020 даний проект землеустрою відповідає земельному законодавству та прийнятим нормативно-правовим актам. Підсумкова оцінка проекту - погоджується.

З матеріалів справи слідує, що 30.12.2020 та 16.02.2021 позивачем подано до Долинської міської ради заяви про затвердження проекту землеустрою щодо відведення вищезазначеної земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та передачі такої ділянки у власність.

Листами від 03.02.2021 та 30.04.2021 відповідачем зазначено, що звернення позивача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення вказаної ділянки були винесені на сесії міської ради від 28.01.2021 та 22.04.2021 відповідно, проте при голосуванні вони не отримали необхідної кількості голосів для прийняття рішення про задоволення таких звернень.

Позивач, вважаючи бездіяльність відповідача щодо прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою протиправною та такою, що порушує його права, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступних підстав та мотивів.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Абзацом 1 статті 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Згідно із статтею 2 Закону України Про місцеве самоврядування від 21.05.1997 №280/97-ВР (надалі - Закон №280/97-ВР) місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону №280/97-ВР, сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Статтею 25 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Згідно з пунктом 34 частини 1 статті 26 вищевказаного Закону виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, зокрема питання вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Приписами частин 1, 2, 3, 10 статті 59 Закону передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід`ємною частиною протоколу сесії ради.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Згідно статті 12 Земельного Кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу, організація землеустрою, тощо.

Відповідно до частин 6, 8 статті 118 Земельного кодексу України (чинних на момент виникнення спірних правовідносин), громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється в порядку, встановленому законом та погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 186-1 (чинна на момент виникнення спірних правовідносин) Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

У відповідності до положень частини 2 статті 186-1 Земельного кодексу України, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об`єкт будівництва або планується розташування такого об`єкта (крім проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи), подається також на погодження до структурних підрозділів районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району, - до виконавчого органу міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі, якщо такий орган не утворений, - до органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурного підрозділу обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури.

Частинами 4 та 5 статті 186-1 Земельного кодексу України, передбачено, що розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту. Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Відповідно до частини 6 статті 186-1 Земельного кодексу України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Згідно з частиною 8 статті 186-1 Земельного кодексу України у висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений).

Частиною 9 статті 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Частинами 10 та 11 цієї статті визначено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

З системного аналізу вищенаведених норм слідує, що у разі отримання зацікавленою особою погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки наступним етапом у процедурі отримання земельної ділянки у власність є затвердження відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Рішення про затвердження проекту землеустрою приймається відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, за результатами розгляду проекту землеустрою уповноважений орган може прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою або про залишення клопотання про передачу земельної ділянки у власність без розгляду.

Як вже зазначено судом вище, позивач скористався своїм правом на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, погодив його та 30.12.2020 та 16.02.2021 звернувся до Долинської міської ради із заявами про затвердження цього проекту.

Однак, будь - яких рішень (про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність, відмову у такій передачі) Долинською міською радою прийнято не було.

Листи відповідача від 03.02.2021 та 30.04.2021 у яких зазначено, що при голосуванні звернення позивача не отримали необхідної кількості голосів для прийняття рішення про задоволення таких звернень, на переконання суду, рішеннями суб`єкта владних повноважень у розумінні норм статті 118 Земельного кодексу України вважатися не можуть.

Таким чином, суд погоджується з висновками позивача про допущення відповідачем бездіяльності щодо неприйняття рішення за заявою позивача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення вищевказаної земельної ділянки.

Відтак, враховуючи те, що відповідачем не прийнято жодного рішення за заявами позивача щодо затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки, суд позбавлений можливості оцінити наявні правовідносини.

У зв`язку із зазначеним, суд вважає, що відповідач порушив наведені норми чинного законодавства щодо обов`язковості розгляду та прийняття рішення за заявою позивача щодо затвердження вищезазначеного проекту землеустрою.

Проте похідна від первинної вимога позивача про зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,4084 га (кадастровий номер 2622087100:04:001:0001), що розташована за межами населеного пункту с. Тяпче для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки, не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Суд зазначає, що згідно з пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача. Проте, як встановлено судом, відповідачем не прийнято жодного мотивованого рішення за заявами позивача щодо затвердження проекту землеустрою.

Враховуючи вищенаведене на переконання суду належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Долинської міської ради розглянути на черговій сесії заяву ОСОБА_1 від 16.02.2021 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,4084 га (кадастровий номер 2622087100:04:001:0001), що розташована за межами населеного пункту с. Тяпче для ведення особистого селянського господарства з прийняттям відповідного мотивованого рішення відповідно до статті 118 Земельного кодексу України.

При цьому суд, приймаючи дане рішення, жодним чином не втручається в дискреційні повноваження Долинської міської ради.

Так, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Умови, за яких орган відмовляє у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - затвердити проект землеустрою або відмовити в його затвердженні, однак виключно у тому випадку, коли для цього є законні підстави. За законом в спірних правовідносинах відповідач повинен прийняти відповідне рішення. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Доводи відповідача про те, що документи позивача не містять згоди на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та такий дозвіл виданий установою яка ліквідована як юридична особа, суд відхиляє як безпідставні, оскільки вони не спростовують факту, що відповідачем передбаченого чинним законодавством обов`язку щодо прийняття відповідного рішення про затвердження/відмову у затвердженні проекту землеустрою чи залишення без розгляду клопотання про затвердження проекту землеустрою виконано не було.

Крім того, відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Виняток з цього правила процесуальним законом передбачений виключно для справ, які розглядаються в порядку загального позовного провадження.

Зокрема відповідно до ч. 3 ст. 143 КАСУ, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Відповідно ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Зі змісту частини сьомої статті 139 КАС України слідує, що подання доказів понесених витрат в тому числі на правову допомогу, після ухвалення рішення суду, здійснюється виключно у разі розгляду справи в порядку загального позовного провадження, а відтак в інших випадках такі докази згідно процесуальних вимог повинні бути поданні до ухвалення рішення по справі. Дані положення покликані запобігати можливим зловживанням сторони по справі та безпідставному завищенню розміру витрат на правову допомогу.

Також суд зазначає, що згідно ч.6, 7 ст.134 КАС України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відтак, на думку суду, подання доказів понесених витрат на правову допомогу, після ухвалення рішення суду позбавляє відповідача права, передбаченого ст.134 КАС України, подання клопотанням щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За визначенням ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. В свою чергу, у відповідності до п.1 ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1 ст.134 КАС України).

Відповідно до ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України). При цьому, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частин 2, 3 статті 30 Закону України від 05.07.2012 за №5076-VI Про адвокатуру та адвокатську діяльність , порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України , від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України , від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України , від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України , заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, представником позивача подано:

- ордер серії АТ №1011049 про надання правничої допомоги позивачу від 26.05.2021 року;

- заяву від 26.07.2021 про те, що докази понесених позивачем витрат на правову допомогу будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

Відтак, представником позивача не подано жодних підтверджуючих документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження, що є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою.

Документально підтвердженими судовими витратами в даній справі є витрати позивача на сплату судового збору в загальному розмірі 908 грн. згідно квитанції за №0.0.2140566762.1 від 26.05.2021 року.

Враховуючи те, що основна позовна вимога підлягає задоволенню, а за похідну - судовий збір не сплачується, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Долинської міської ради на користь ОСОБА_1 908 грн. сплаченого судового збору.

На підставі статей 19, 129-1, 144 Конституції України, статей 2, 10, 25, 34, 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , статей 20, 118, 186-1 Земельного кодексу України, керуючись статтями 77, 78, 132, 134, 139, 143, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Долинської міської ради щодо неприйняття у відповідності до вимог чинного законодавства України рішення за заявою ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,4084 га (кадастровий номер 2622087100:04:001:0001), що розташована за межами населеного пункту с. Тяпче для ведення особистого селянського господарства та надання такої ділянки у власність.

Зобов`язати Долинську міську раду повторно розглянути на черговій сесії заяву ОСОБА_1 від 16.02.2021 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,4084 га (кадастровий номер 2622087100:04:001:0001), що розташована за межами населеного пункту с. Тяпче для ведення особистого селянського господарства та надання такої ділянки у власність з прийняттям відповідного рішення відповідно до статті 118 Земельного кодексу України.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Долинської міської ради на користь ОСОБА_1 908 (дев`ятсот вісім) грн судових витрат зі сплати судового збору.

В задоволенні іншої позовної вимоги відмовити.

Згідно ст.255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ;

відповідач: Долинська міська рада, код ЄДРПОУ 04054317, проспект Незалежності, 5, м. Долина, Івано-Франківська область, 77500.

Суддя Гундяк В.Д.