Рішення

від 10.10.2021 по справі 562/984/21

ЗДОЛБУНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 562/984/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11.10.2021 року Здолбунівський районний суд

Рівненської області

в складі: головуючого судді Шуляка А.С.

при секретарі Карпінчук О.М.

за участю представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Хіноцької О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Здолбунівського районного суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Агрохімпак» про поновлення на роботі та виплату грошової допомоги,

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом в якому просить суд ухвалити рішення, яким визнати незаконним і скасувати наказ № 80-к від 16 жовтня 2020 року про припинення трудового договору та поновити його на роботі в Товаристві з обмеженою відповідальністю фірма «Агрохімпак»; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Агрохімпак» на його користь середній заробіток, розрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати №100, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України 08 лютого 1995 рок, за період з 09 жовтня 2020 року по день фактичної виплати або закінчення дії Контракту про проходження громадянином України військової служби у Збройних Силах України осіб рядового складу від 09 жовтня 2020 року.

В обґрунтування позову покликається на те, що він працював в ТОВ фірма «Агрохімпак». 09 жовтня 2020 року між ним та Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_1 було укладено Контракт про проходження громадянином України військової служби у Збройних силах України осіб рядового складу. Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 09.10.2020 року №203-е його призначено на посаду розвідника-далекомірника відділення управління командира дивізіону взводу управління реактивного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи, ВРОС 146646/067. В лютому 2021 року йому було повідомлено, що він звільнений з роботи. При цьому не було надано жодного наказу про звільнення, не надано належним чином оформлену трудову книжку, не проведено повного розрахунку в зв`язку з чим він звернувся до відповідача з заявою, в якій просив повідомити відповідну інформацію. Листом від 22.02.2021р. за вих..№47, який він отримав 05.03.2021р. його було повідомлено, що він був звільнений на підставі наказу №80-к від 16.10.2020р. відповідно до ст.38 КЗпП України. Звільнення з роботи вважає незаконним оскільки заяву про звільнення за власним бажанням він не писав, не мав наміру звільнятися взагалі та не міг написати та подати заяву про звільнення, оскільки знаходився на території військової частини.

Крім того, посилаючись на ч.3, 4 ст.119 КЗпП України вказує, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Оскільки він був він був призваний на військову службу у зв`язку з мобілізацією підстав для його звільнення з роботи не було, за ним мали зберігатися робоче місце та середній заробіток.

Вказує, що йому має бути виплачено середній заробіток за весь час проходження служби. Розрахунок середнього заробітку має здійснюватися відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100.

Відповідачем було подано до суду відзив на позовну заяву, в якому він позов не визнав, вказавши, що позивач 29.05.2020 р. був прийнятий на роботу на підставі наказу №48-к від 28.05.2020р. на посаду укладальник-пакувальник. З 28.09.2020р. по 16.10.2020р. він перебував у відпустці без збереження заробітної плати. 16.10.2020р. позивача було звільнено з займаної посади укладальник-пакувальник за власним бажанням на підставі заяви, написаної ним власноручно, поданої 02 жовтня 2020 р. В період з 02 жовтня 2020 року по 16 жовтня 2020 року зі сторони позивача не було вчинено жодних дій, які свідчили б про бажання продовжити працювати, а саме: ні заяви про відкликання заяви про звільнення, ні заяви про увільнення від роботи у зв`язку з укладенням контракту про проходження військової служби. Позивачем на адресу ТОВ фірма «Агрохімпак» не подавалася письмова згода на виплату йому заробітної плати через установу банку чи поштовим переказом, а тому така виплата здійснювалася за місцем роботи. Проте, в день звільнення, а саме 16 жовтня 2020 року, позивач на роботі не з`явився, на телефонні дзвінки не відповідав, а тому видати йому трудову книжку і виплатити розрахункові кошти не було можливості. В цей же день, представниками ТОВ фірма «Агрохімпак» було здійснено виїзд за місцем проживання та реєстрації позивача з метою вияснення причин неявки в день звільнення для ознайомлення з наказом про припинення трудового договору (контракту) від 16.10.2020р. № 80-к не отримання трудової книжки та розрахункових коштів. За місцем проживання позивача представникам ТОВ фірма «Агрохімпак» двері ніхто не відчинив про, що було складено відповідний акт. Згодом позивач вийшов на зв`язок та повідомив, що уклав контракт на проходження військової служби. В свою чергу, начальником виробництва ОСОБА_3 , позивача було ознайомлено з текстом наказу № 80-к від 16.10.2020р., при свідках, про що було складено відповідний акт. Крім того, під час телефонної розмови, позивач повідомив, що забере трудову книжку, коли у нього з`явиться можливість, а розрахункові кошти просив перерахувати на особисту банківську карту, проте з урахуванням того, що поруч виробничої бази відсутнє відділення банку, за усним дорученням позивач уповноважив свою рідну бабу ОСОБА_4 на їх отримання, які остання отримала 22 жовтня 2020 року. В кінці січня 2021 року директору ТОВ фірма «Агрохімпак» почали надходити телефонні дзвінки, як від позивача, так і від його баби ОСОБА_4 з претензіями, що при звільненні позивачу не виплачувалася вихідна допомога, оскільки ним було укладено контракт про проходження військової служби. Директором ТОВ фірма «Агрохімпак» позивачу було пояснено, що оскільки він був звільнений за власним бажанням, то ні трудовим законодавством, ні колективним договором не передбачено виплати вихідної допомоги, а тому задовільнити його вимогу не має підстав. В подальшому, баба позивача ОСОБА_4 в телефонній розмові з директором ТОВ фірма «Агрохімпак» вимагала поновити позивача на роботі. Аналізуючи дії зі сторони позивача відповідач вважає, що на момент звільнення з роботи за власним бажанням позивач не знав про гарантії, передбачені ст.119 КЗпП України, а пізніше, коли дізнався, що може служити по контракту і зберегти попереднє місце роботи та отримувати заробітну плату, почав неодноразово посилатися на контракт, який він уклав 09 жовтня 2020 року. При цьому, відповідач наголошує, що позивач навіть не намагався повідомити про укладений контракт, хоча це був його обов`язок.

Просить суд в позові відмовити.

В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві та просив суд її задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні вимоги позову не визнав, просить відмовити в їх задоволенні з підстав наведених в відзиві на позов.

Свідок ОСОБА_4 пояснила суду, що її внук позивач по справі ОСОБА_2 працював в ТОВ фірма «Агрохімпак». В подальшому він вирішив укласти контракт на проходження військової служби. Проходити військову службу її внук ОСОБА_5 відбув 03 жовтня 2020 року. Про те, що ОСОБА_6 отримав всі повістки для проходження військової служби вона повідомляла начальника виробництва ОСОБА_3 . Пізніше їй повідомили, що ОСОБА_6 звільнений з роботи за власним бажанням.

Свідки ОСОБА_7 , яка працює директором ТОВ фірма «Агрохімпак» та свідок ОСОБА_8 , юрисконсульт ТОВ фірма «Агрохімпак», пояснили суду, що 28.01.2021р. на телефон директора надійшов дзвінок від ОСОБА_4 . Розмова велася за допомогою гучного зв`язку телефону. Під час розмови ОСОБА_4 наполягала на поновленні її внука ОСОБА_2 на роботі та увільнення його від роботи на час проходження військової служби. В своїй розмові ОСОБА_4 вказувала на те, що вони не знали про те, що законодавством передбачені відповідні пільги і її внук міг зберегти місце роботи, і якби вони знали про це, то він би не звільнявся. Просила заднім числом поновити його на посаді та увільнити від роботи на час проходження служби. Їй було повідомлено, що в такому разі підприємство сплатить великі штрафні санкції. Крім того, оскільки процедура звільнення була проведена відповідно до вимог чинного законодавства, то будь-яких підстав для поновлення ОСОБА_6 на роботі не має і підприємство порушувати чинне законодавство не буде. Така відповідь ОСОБА_4 не задовольнила і вона почала погрожувати, що буде звертатися в прокуратуру з скаргою.

Свідок ОСОБА_3 пояснила суду, що вона працює начальником виробництва ТОВ фірма «Агрохімпак». ОСОБА_6 був прийнятий на посаду укладальник-пакувальник 29 травня 2020 року. Оскільки позивач не з`явився 16 жовтня 2020 року на роботу та не отримав трудову книжку, то вона разом з інженером з підготовки виробництва ОСОБА_9 та менеджером з персоналу ОСОБА_10 здійснили виїзд за місцем його проживання в АДРЕСА_1 для ознайомлення з наказом про звільнення та вручення трудової книжки. Проте, за місцем проживання позивача ніхто двері в квартиру не відкрив. Про те, що позивач уклав контракт і проходить військову службу він повідомив по телефону, коли вже проходив військову службу. Будь-яких документів щодо укладення контракту на проходження військової служби на підприємство він не подавав і не повідомляв про це. Тоді ж, під час телефонної розмови, вона ознайомила його з наказом № 80-к від 16.10.2020р. про звільнення з роботи за власним бажанням на підставі поданої ним заяви, про що було складено відповідний акт. При цьому свідок ОСОБА_3 повідомила суду, що заява про звільнення за власним бажанням позивачем ОСОБА_2 була написана не 02.10.2020р., якою вона датована, а раніше в серпні місяці. Заява про звільнення ОСОБА_2 була написана наперед для того, щоб в подальшому, у разі порушення ними трудової дисципліни, його можна було звільнити.

Свідки ОСОБА_9 , інженер з підготовки виробництва та свідок ОСОБА_10 , менеджер з персоналу пояснили суду, що 16.10.2020р. вони разом з начальником з виробництва ОСОБА_3 здійснили виїзд за місцем його проживання в АДРЕСА_1 для ознайомлення з наказом про звільнення та вручення трудової книжки. Проте, за місцем проживання позивача ніхто двері в квартиру не відкрив.

Суд, вислухавши представників сторін, свідків, дослідивши докази по справі приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 наказом (розпорядження) № 48-к від 28 травня 2020 року був прийнятий на роботу до ТОВ - фірма «Агрохімпак» на посаду укладальника-пакувальника.

Згідно наказу (розпорядження) №80-к від 16 жовтня 2020 року позивач ОСОБА_2 був звільнений з посади укладальника-пакувальника ТОВ - фірма «Агрохімпак» на підставі ст.38 КЗпП України, за власним бажанням.

09 жовтня 2020 року позивач ОСОБА_2 уклав з Міністерством оборони України, в особі командира військової частини НОМЕР_1 , Контракт про проходження громадянином України військової служби у Збройних силах України осіб рядового складу на три роки.

Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 09.10.2020 року №203-е ОСОБА_2 призначено на посаду розвідника-далекомірника відділення управління командира дивізіону взводу управління реактивного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи, ВРОС 146646/067.

Згідно наказу (розпорядження) №80-к від 16 жовтня 2020 року позивач ОСОБА_2 був звільнений з посади укладальника-пакувальника ТОВ - фірма «Агрохімпак» на підставі ст.38 КЗпП України, за власним бажанням.

Згідно акту № 01/16 від 16 жовтня 2020 року представники ТОВ фірми «Агрохімпак» здійснили виїзд за місцем проживання та реєстрації ОСОБА_2 , а саме: АДРЕСА_1 з метою вияснення причин неявки в день звільнення для ознайомлення з наказом №80-к від 16.10.2020р. про припинення трудового договору (контракту), неотримання трудової книжки та розрахункових при звільненні. За місцем реєстрації та проживання ОСОБА_2 двері квартири ніхто не відчинив. Опитування сусідів ніякої інформації не надало.

Відповідно до частини третьої статті 119КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно доЗакону України"Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Із змісту вказаної вище норми трудового законодавства вбачається, що для вирішення питання про наявність прав на гарантій, передбачених нею, правове значення мають види військової служби, її підстави, терміни дії особливого періоду, початку та завершення мобілізації, демобілізації та наявності кризової ситуації, що загрожує національній безпеці.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України «Про оборону України»,Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

За змістом статті 3Закону України«Про оборонуУкраїни» підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.

Відповідно до статті 1Закону України«Про мобілізаційнупідготовку тамобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію мирного часу (стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Згідно зі статтею 1Закону України«Про військовийобов`язокі військовуслужбу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частин першої та другої статті 2Закону України«Про військовийобов`язокі військовуслужбу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Загальні умови укладення контракту на проходження військової служби визначені статтею 19 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України № 189/2014 від 02 березня 2014 року, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Судами встановлено, що позивач уклав контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України після 02 березня 2014 року, строком на три роки.

Як слідує зі змісту частини третьої статті 119КЗпП України поширення гарантій щодо збереження місця роботи законодавець не ставить у залежність від виду контракту, а тільки умову, що такі гарантії надаються особі у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, а саме: під час мобілізації, на особливий період.

Рішень про повну демобілізацію усіх призваних під час мобілізації військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав.

Відповідно до статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

У постанові від 26.10.2016 року у справі № 6-1269цс16 Верховний Суд України висловив правову позицію, що розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору суди повинні з`ясувати, зокрема, чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення.

Обґрунтовуючи позов позивач також покликався на те, що заяву про звільнення за власним бажанням він не подавав.

Так, судом встановлено, що позивачем заява про звільнення з роботи за власним бажанням була написана не в день її подання, а раніше, в серпні місяці. Дану обставину в судовому засіданні повідомила, допитана як свідок, начальник виробництва ТОВ фірма «Агрохімпак» Компанець С.В.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що звільнення позивача з роботи відбулось з порушенням чинного трудового законодавства України, оскільки з заяви, яка стала підставою для звільнення позивача за ст.38 КЗпП України не вбачається волевиявлення ОСОБА_2 на припинення трудових відносин з відповідачем з 16 жовтня 2020 року.

Враховуючи викладене, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, суд встановив, що позивач уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України під час кризової ситуації, що загрожує національній безпеці України, і останній, як військовослужбовець, несе службу особливого характеру під час дії в державі особливого періоду, а тому на нього розповсюджуються гарантії та компенсації передбачені для громадян, які відповідно до статті 119КЗпП України надані працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених Законами України "Про військовий обов'язок і військову службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", та якими надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів, відсутність волевиявлення на припинення трудових відносин з відповідачем з 16 жовтня 2020 року, а тому суд приходить до висновку, що позивач був звільнений з роботи з порушенням встановленого законом порядку, що є підставою для скасування наказу про звільнення позивача, поновлення його на роботі та виплати середнього заробітку.

Оскільки відповідно до ч.3 ст.119 КЗпП України за позивачем зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, то підлягають задоволенню і вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку, розрахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати №100, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України 08 лютого 1995 рок, за період з 09 жовтня 2020 року по день фактичної виплати або закінчення дії Контракту про проходження громадянином України військової служби у Збройних Силах України осіб рядового складу від 09 жовтня 2020 року.

Розрахунок середнього заробітку має здійснюватися відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100, який застосовується у випадку, зокрема, - вимушеного прогулу та - інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Також з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір в сумі 1816,00 грн.

Керуючись ст.ст.12, 81, 82, 258, 263, 265, 268 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позов ОСОБА_2 задовільнити.

Визнати незаконним і скасувати наказ № 80-к від 16 жовтня 2020 року про припинення трудового договору та поновити ОСОБА_2 на роботі в Товаристві з обмеженою відповідальністю фірма «Агрохімпак».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Агрохімпак» на користь ОСОБА_2 середній заробіток, розрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати №100, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України 08 лютого 1995 рок, за період з 09 жовтня 2020 року по день фактичної виплати або закінчення дії Контракту про проходження громадянином України військової служби у Збройних Силах України осіб рядового складу від 09 жовтня 2020 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Агрохімпак» на користь держави судовий збір в розмірі 1816 грн. 00 коп. (Отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106 Код отримувача (ЄДРПУО): 37993783 Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), Номер рахунку (IBAN): UA908999980313111256000026001, Код класифікації доходів бюджету: 22030106).

Рішення може бути оскарженим в Рівненський апеляційний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_2 , прож. АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_2 .

Відповідач: з Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Агрохімпак», смт.Квасилів, вул.Індустріальна, 4Б, ЄДРПОУ 32451362.

Повний текст рішення суду виготовлено 18.10.2021р.

Суддя