Рішення
від 04.10.2021 по справі 916/1808/21
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" жовтня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/1808/21

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі судового засідання Г.С. Граматик

за участю представників:

від позивача - Садардінова І.В.,

від відповідача - Гладенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайк Інвест» про стягнення 1785528,76 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Одеська міська рада звернулась до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайк Інвест» про стягнення заборгованості за договором оренди землі від 30.03.2005 р. в загальній сумі 1785528,76 грн., в т.ч. 1559038,20 грн. основного боргу, 23635,97 грн. пені, 70781,66 грн. 3% річних, 132072,93 грн. інфляційних втрат. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на наступне.

30.03.2005 року між Одеською міською радою та ТОВ «Мавекс» укладено договір оренди землі, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. 25-ї Чапаєвської дивізії (Інглезі), 6, загальною площею 4672,0 кв.м, яка складається із земельних ділянок: площею 3442 кв.м для експлуатації та обслуговування автозаправної станції та площею 1230 кв.м для благоустрою прилеглої території. Вказаний договір зареєстровано у Одеському міському управлінні Одеської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» від 10.11.2005 р. за № 040550500365.

Так, позивач зазначає, що на підставі плану земельної ділянки, яка передається в оренду від 30.03.2005 р. та акта визначення меж земельної ділянки в натурі від 18.10.2004 р., які є невід`ємною частиною вищевказаного договору оренди, у користування орендарю передано земельні ділянки загальною площею 0,4672 га з кадастровими номерами: 5110136900:17:002:0017 (ділянка № 1, площею 0,3442 га) та 5110136900:17:002:0018 (ділянка № 2, площею 0,1230 га).

Відповідно до п. 2.3 розділу 2 договору на дату його укладання нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 4672 кв.м становила 3191341,96 грн.

При цьому позивач вказує, що згідно з актуальною інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником нежилої будівлі автозаправочної станції за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі, 6, починаючи з 23.03.2017 р., є ТОВ «Лайк Інвест» .

Наразі позивач зауважує, що питання переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України, якими, зокрема, визначено, що якщо жилий будинок, будівля або споруда розмішені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відтак, позивач вважає, що в розумінні наведених положень законодавства при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду (відповідно до договору, який містить необхідні за законом істотні умови), право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки, та відповідно новий власник об`єкта нерухомості, якому переходить право оренди, набуває права оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки, тобто має місце заміна сторони у зобов`язанні.

Також позивач звертає увагу на постанову Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 07.11.2018 р. у справі № 910/20774/17, якою встановлено, що після відчуження об`єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, договір оренди землі у відповідній частині припиняється щодо відчужування, однак діє на тих самих умовах стосовно нового власника нерухомості, який з моменту набуття такого права набуває також права оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене, а отже й відповідні права та обов`язки орендаря, у тому числі зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою. Отже, після відчуження об`єктів нерухомості попередні власники не повинні сплачувати орендну плату за земельну ділянку, користувачем якої вони вже не є, а зобов`язання з такої сплати автоматично виникає у нового власника нерухомості.

Зазначена правова позиція щодо переходу прав і обов`язків землекористувача при відчуженні нерухомості, за ствердженнями позивача, підтверджується також судовою практикою Верховного Суду, зокрема, викладеною в постановах від 19.06.2018 р. у справі № 922/3655/17, від 27.02.2019 р. у справі № 913/661/17, від 06.03.2019 р. у справі № 914/2687/17, від 04.04.2019 р. у справі № 910/7197/18.

Таким чином, як вказує позивач, до ТОВ «Лайк Інвест» з моменту виникнення у нього права власності на вищевказану нежитлову будівлю автозаправної станції перейшли права та обов`язки орендаря земельної ділянки, на якій це майно розміщено, тому відповідач має належним чином виконувати умови договору оренди землі від 30.03.2005 р. в частині сплати орендної плати.

Так, в п. 4.3 розділу 4 договору передбачено, що орендна плата, враховуючи невиплачену, вноситься орендарем за базовий податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, слідуючих за останнім календарним днем звітного місяця.

Згідно з п.п. 9.1.2 п. 9.1 розділу 9 договору передбачено право орендодавця вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Як зазначає позивач, відносини щодо оренди земельних ділянок регулюються п. «в» ч. 1 ст. 96, ч. 1 ст. 206 ЗК України, ст.ст. 15, 24 Закону України «Про оренду землі» , з аналізу яких вбачається, що основною метою договору оренди земельної ділянки та одним із визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі. З урахуванням вищезазначеного, як вказує позивач, фінансовим відділом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради розраховано суму оренди ТОВ «Лайк Інвест» за період з 01.02.2018 р. по 31.01.2021 р.

При цьому позивач наголошує, що з лютого 2018 року ТОВ «Лайк Інвест» , порушуючи умови договору оренди від 30.03.2005 р., не сплачує орендну плату за користування земельною ділянкою площею 3442,0 кв.м, що прямо суперечить положенням ст. 206 Земельного кодексу України та ст. 21 Закону України «Про оренду землі» . Внаслідок неналежного виконання відповідачем обов`язку по сплаті орендної плати фінансовим відділом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на адресу ТОВ «Лайк Інвест» було направлено претензію від 08.07.2019 р. за № 01-13/2979 про необхідність сплати заборгованості за договором оренди землі від 30.03.2005 р., у відповідь на яку ТОВ «Лайк Інвест» листом від 18.07.2019 р. за вих. № 100/07 зазначило, що вказана до сплати сума заборгованості є безпідставною, а претензія не підлягає задоволенню з огляду на відсутність господарських зобов`язань між Одеською міською радою та ТОВ «Лайк Інвест» . Таким чином, за ствердженнями позивача, станом на дату подання даної позовної заяви заборгованість зі сплати орендної плати ТОВ «Лайк Інвест» не погашено.

Наразі позивач зауважує, що орендна плата за земельну ділянку площею 3442,0 кв.м розрахована фінансовим відділом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради згідно з витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки ГУ Держгеокадастру в Одеській області від 20.05.2020 р. за № 951 і відповідно до умов договору оренди землі від 30.03.2005 р. у розмірі 6% від нормативної грошової оцінки об`єкта оренди та складає 539428,50 грн. на рік, а тому неотримана плата за земельну ділянку за період з 01.02.2018 р. по 31.01.2021 р. становить 1559038,20 грн.

Крім того, оскільки відповідачем не виконані умови договору щодо оплати орендної плати, позивачем відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховані відповідачу 3% річних від простроченої суми в розмірі 70781,66 грн. та інфляційні втрати в сумі 132072,93 грн., що заявлені до стягнення.

Наразі позивач посилається на п. 4.7 договору, згідно якого у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми прострочених платежів за кожен день прострочення. Відтак, за неналежне виконання відповідачем умов договору позивачем здійснено нарахування пені, розмір якої з урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу складає за розрахунком позивача 23635,97 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 25.06.2021 р. вказану позовну заяву Одеської міської ради (вх. № 1879/21) залишено без руху, оскільки позовна заява не містить доказів, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог, а саме доказів того, що ТОВ «Лайк Інвест» , починаючи із 23.03.2017 р., є власником нежилої будівлі автозаправочної станції за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі, 6. При цьому господарським судом встановлено, що заявником до позовної заяви надано незасвідчені копії додатків до позовної заяви, а саме: витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки м. Одеси від 20.05.2020 р. № 951 та Положення про Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради (додаток 1 до рішення Одеської міської ради від 17.03.2021 р. № 137-VІІІ).

12.07.2021 р. до господарського суду від Одеської міської ради надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви (вх. № 18553/21), до якої позивачем додано інформаційну довідку № 265122648 від 09.07.2021 р., як доказ того, що ТОВ «Лайк Інвест» є власником нежилої будівлі автозаправочної станції за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі, 6, а також надано засвідчені копії витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки м. Одеси від 20.05.2020 р. № 951 та Положення про Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради (додаток 1 до рішення Одеської міської ради від 17.03.2021 р. № 137-VІІІ.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 12.07.2021 р. позовну заяву Одеської міської ради прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/1808/21, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження, при цьому підготовче засідання призначено на 29 липня 2021 р.

20.07.2021 р. відповідачем подано до господарського суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти заявленого позову та просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зокрема, відповідач вказав на те, що з наявних в матеріалах справи документів не вбачається надання заступнику директора Юридичного департаменту Одеської міської ради І.О. Бондаренко повноважень діяти в порядку самопредставництва від імені Одеської міської ради, так як Господарським кодексом України посадова інструкція не відноситься до документів, якими можуть бути підтверджені повноваження І.О. Бондаренко у судах у порядку самопредставництва з правом підпису процесуальних документів від імені Одеської міської ради, а тому, враховуючи те, що позовна заява підписана особою, яка не має права її підписувати, на думку відповідача, є підстави для повернення її позивачеві (п. 1, ч. 5, ст. 174 Господарського процесуального кодексу).

Крім того, посилаючись на ст.ст. 7, 13, 21, 31, 34 Закону України «Про оренду землі» , п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14, п. п. 288.1, 288.2 ст. 288 Податкового кодексу України, ст. 125 Земельного кодексу України, відповідач зазначає, що в наявних матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували повернення TOB «Мавекс» земельної ділянки Одеській міській раді, та відповідно обов`язку ТОВ «Лайк Інвест» сплачувати орендну плату за договором оренди землі від 30.03.2005 р.

За ствердженнями відповідача, обов`язок по сплаті податку на майно у формі орендної плати виникає у орендаря з моменту державної реєстрації права оренди та сплачується згідно умов, встановлених в договорі оренди землі, укладеного між орендодавцем (власником землі) та орендарем. При цьому, як наголошує відповідач, за відсутності договору оренди землі та відповідно реєстрації права оренди землі, особа не є орендарем землі (землекористувачем), а також така особа не є платником плати за землю (у вигляді орендної плати) і не зобов`язана сплачувати орендну плату за землю комунальної власності.

Наразі відповідач посилається на постанову Верховного Суду від 13.03.2020 р. по справі № 913/311/18, в якій суд зазначає, що в силу імперативних вимог статті 125 ЗК України від однієї особи до іншої особи за правилами статті 120 нього Кодексу та частини 3 статті 7 Закону України «Про оренду землі» не може перейти право оренди земельної ділянки, якщо у попереднього землекористувача воно ще не виникло (незареєстроване) станом на час відчуження ним будівель, розташованих на цій земельній ділянці, незалежно від дати укладення договору оренди земельної ділянки, оскільки виникненням права оренди є момент державної реєстрації цього речового права, а не дата укладення договору оренди. Аналогічна правова позиція, за ствердженнями відповідача, викладена у постанові палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.02.2020 р. у справі № 913/169/18.

Крім того, відповідач посилається на постанову Верховного Суду від 22.01.2020 р. по справі № 209/5477/13-ц, в якій суд дійшов висновку, що виникнення права власності на будинок будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розмішені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику, право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Водночас відповідач пояснює, що ТОВ «Лайк Інвест» дійсно є власником нежитлової будівлі АЗС, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. 25-й Чапаєвської дивізії, буд. 6, однак цю будівлю ТОВ «Лайк Інвест» набуло у власність не від TOB «Мавекс» , а вказана будівля була внесена в статутний капітал ТОВ «Лайк Інвест» від ТОВ «Петрол-Гарант» згідно рішення загальних зборів ТОВ «Петрол-Гарант» від 10.02.2017 р. № 10/2/1 та акту приймання-передачі нерухомого майна від 23.03.2017 р. В свою чергу, як зазначає відповідач, вищевказана будівля належала ТОВ «Петрол-Гарант» на підставі свідоцтва про право власності від 27.02.2014 р., виданого Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської області. При цьому, за ствердженнями відповідача, інформація про те, що між Одеською міською радою та ТОВ «Петрол-Гарант» укладався або переукладався договір оренди земельної ділянки, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. 25-й Чапаєвської дивізії, буд. 6 у відомостях Державного земельного кадастру відсутня.

Таким чином, враховуючи вищевказану позицію Верховного суду, відповідач вважає, що у ТОВ «Петрол-Гарант» на момент відчуження будівель АЗС (28.03.2017 р.), не виникло (незареєстроване) право оренди земельною ділянкою під будівлями АЗС, що в свою чергу унеможливлює перехід до ТОВ «Лайк Інвест» обов`язків ТОВ «Мавекс» як орендаря по договору оренди землі від 30.03.2005 р., зареєстрованого у Одеському міському управлінні ОРФ ЦЦЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис 10.11.2005 р. за № 040550500365.

Також відповідач додає, що згідно положень п. 9.4.5 договору оренди землі від 30.03.2005 р. на орендаря (ТОВ «Мавекс» ) покладений обов`язок повідомити в тижневий термін орендодавця (Одеська міська рада) про відчуження будинків і споруд, розташованих на переданій в оренду земельній ділянці, переоформити документи на право подальшого користування земельною ділянкою, а також повідомити нового власника придбаних будівель чи споруд про необхідність оформлення відповідних документів на право оренди. Відтак, за ствердженнями відповідача, до переоформлення міською радою прав третіх осіб на користування земельною ділянкою (при переході права власності на будинок, споруду) орендна плата за земельну ділянку сплачується орендарем (ТОВ «Мавекс» ) за всю ділянку у повному обсязі.

Таким чином, відповідач вказує, що позивач - Одеська міська рада, укладаючи з ТОВ «Мавекс» договір оренди землі від 30.03.2005 р. земельної ділянки, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. 25-й Чапаєвської дивізії, 6, погодилась з тим, що ТОВ «Мавекс» буде продовжувати сплачувати оренду плату за землю, навіть після переходу права власності на будівлю АЗС, розташовану на орендованій земельній ділянці. При цьому з позовної заяви відповідач робить висновок про те, що ТОВ «Мавекс» виконувало свій обов`язок зі сплати орендної плати до 01.02.2018 р. (стор. 5, абз 1 позовної заяви), оскільки саме з цієї дати позивач почав обліковувати якусь заборгованість по орендній платі за користування земельної ділянкою по договору оренди землі від 30.03.2005 р., а також позивач приймав від ТОВ «Мавекс» орендні платежі за користування земельної ділянкою, навіть коли Товариство перестало бути власником будівлі АЗС в 2014 р. Між тим відповідач зазначає, що причина, з якої ТОВ «Мавекс» перестало виконувати свої обов`язки по договору оренди землі від 30.03.2005р. та не сплачує оренду плату, відповідачу невідомі.

За таких обставин, відповідач вважає, що відсутні правові підстави для стягнення з ТОВ «Лайк Інвест» заборгованості зі сплати орендної плати за договором оренди землі від 30.03.2005 р.

Також 20.07.2021 р. відповідачем подано до господарського суду заяву про застосування строків позовної давності, відповідно до якої відповідач просить суд застосувати строк позовної давності до позовних вимог Одеської міської ради. При цьому в обґрунтування поданої заяви відповідач зазначає, що із позовної заяви вбачається, що 01.02.2018 р. позивач довідався про те, що його право на отримання орендної плати за договором оренди землі від 30.03.2005 р. було порушено ТОВ «Лайк Інвест» , а тому саме з цієї дати позивач обліковує заборгованість по сплаті орендної плати за договором оренди землі від 30.03.2005 р. В свою чергу, за ствердженнями відповідача, строк позовної давності щодо позовних вимог Одеської міської ради до ТОВ «Лайк Інвест» про стягнення неустойки (пені) сплив 02.02.2019 р., а строк позовної давності щодо позовних вимог Одеської міської ради до ТОВ «Лайк Інвест» про стягнення заборгованості сплив 02.02.2021 р.

30.08.2021 р. позивачем було подано до суду відповідь на відзив, в якій позивач наполягає на задоволенні позовних вимог, а також просить суд залишити без задоволення заяву відповідача про застосування строків позовної давності. Так, позивач із посиланнями на ст. 120, п. «е» частини першої статті 141 Земельного кодексу України, ч . 3 ст. 7 Закону України «Про оренду землі» вказує, що при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду (відповідно до договору, який містить необхідні за законом істотні умови), право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки та відповідно новий власник об`єкта нерухомості, якому переходить право оренди, набуває права оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки, тобто має місце заміна сторони у зобов`язанні. Відтак, як стверджує позивач, з урахуванням положень статті 120 Земельного кодексу України та статті 7 Закону України «Про оренду землі» після переходу права власності на нерухоме майно новий власник набуває права оренди на відповідну земельну ділянку, а водночас право оренди у попереднього власника припиняється відповідно до норм законодавства. Таким чином, за ствердженнями позивача, посилання відповідача на відсутність в нього зобов`язань за договором оренди земельної ділянки від 30.03.2005 р. спростовується існуючою судовою практикою та нормами чинного законодавства.

Стосовно посилань відповідача на п. 9.4.5 договору оренди земельної ділянки від 30.03.2005 р. позивач зазначає, що правова позиція щодо переходу прав і обов`язків землекористувача при відчуженні нерухомості підтверджується судовою практикою Верховного Суду, зокрема викладеною в постанові від 19.06.2018 р. у справі № 922/3655/17, в якій судом вказано, що при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду (відповідно до договору, який містить необхідні за законом істотні умови), право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки, відповідно новий власник об`єкта нерухомості, якому переходить право оренди, набуває права оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки. При цьому Верховний Суд наголосив, що у разі переходу права власності на нерухомість заміна орендаря земельної ділянки у відповідному чинному договорі оренди землі відбувається автоматично, в силу прямої норми закону, незалежно від того, чи відбулося документальне переоформлення орендних правовідносин шляхом внесення змін до договору стосовно орендаря, оскільки переоформлення лише формально відображає те, що прямо закріплено в законі. З огляду на існуючу судову практику, на думку позивача, вбачається, що з моменту виникнення у ТОВ «Лайк Інвест» права власності на нежитлову будівлю автозаправної станції до відповідача перейшли права та обов`язки орендаря земельної ділянки, на якій це майно розміщено.

Крім того, Одеська міська рада зазначає, що законодавством не передбачено для колегіального органу місцевого самоврядування процедури самостійного винесення на розгляд та прийняття за власною ініціативою рішення щодо надання в оренду земель комунальної власності або змін умов договору оренди таких земель. При цьому, як вказує позивач, Земельним кодексом України визначено, що рішення зазначених органів приймається на підставі клопотання особи, зацікавленої в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення або без складення документації із землеустрою у разі надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр» , право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення.

Так, позивач зауважує, що оскільки ТОВ «Лайк Інвест» не є ані власником, ані постійним землекористувачем спірної земельної ділянки , то воно не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України) (аналогічна правова позиція, за ствердженнями позивача, викладене в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 р. у справі 922/3412/17 та постановах Верховного Суду від 16.09.2020 р. у справі № 922/3361/19 та від 07.07.2020 р. у справі № 922/3208/19). Таким чином позивач зазначає, що посилання відповідача на відсутність в нього зобов`язань за договором оренди земельної ділянки від 30.03.2005 р. є довільним трактуванням норм права та способом уникнути обов`язку по сплаті орендної плати.

Щодо посилань відповідача на те, що позовна заява підписана особою, яка не має права її підписувати, позивач вказує наступне. Законом України від 18.12.2019 р. № 390-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення можливостей самопредставництва в суді органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб незалежно від порядку їх створення» частини 3 та 4 ст. 56 ГПК України викладено в новій редакції. Так, за ствердженнями позивача, прийнятий Закон визначає поняття «самопредставництва юридичної особи» шляхом закріплення такого права не лише за керівником, членом виконавчого органу юридичної особи, а для держави та територіальної громади - за керівником відповідного органу, а і за іншими уповноваженими особами.

Крім того, як додає позивач, пунктом 1 розпорядженням міського голови від 18.05.2020 р. № 421 встановлено, що самопредставництво Одеської міської ради, виконавчого комітету Одеської міської ради та Одеського міського голови в судах усіх інстанцій та спеціалізацій без окремого доручення з усіма правами, наданими Цивільним процесуальним кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України, Кодексом України з процедур банкрутства позивачеві, відповідачеві, третій особі, іншому учаснику судового процесу, кредитору, в тому числі з правом вчинення таких процесуальних дій: підписання та подання позовної заяви, заяв про збільшення або зменшення розміру позовних вимог, заяв про зміну предмету або підстав позову, заяви про видачу судового наказу, заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, заяви про перегляд заочного рішення, апеляційної скарги, касаційної скарги, заяв про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, засвідчення копій документів, що підтверджують повноваження, а також інших документів, що подаються до суду, одержання рішень, ухвал, постанов судів та виконавчих документів за посадою здійснюється такими уповноваженими особами - працівниками Юридичного департаменту Одеської міської ради: директором Юридичного департаменту Одеської міської ради; заступником директора Юридичного департаменту Одеської міської ради; начальником управління з питань представництва у судах Юридичного департаменту Одеської міської ради.

Так, за ствердженнями позивача, директором Юридичного департаменту Одеської міської ради 12.05.2020 р. затверджено Посадову інструкцію заступника директора Юридичного департаменту Одеської міської ради (далі - Посадова інструкція). При цьому позивач додає, що Бондаренко І.О. призначений на посаду заступника директора Юридичного департаменту Одеської міської ради на підставі розпорядження міського голови від 11.06.2015 р. № 721К. Вказані документи, як зазначає позивач, були додані до позовної заяви Одеської міської ради по справі № 916/1808/21 та містяться в матеріалах даної справи. Таким чином, позивач наголошує, що заступник директора Юридичного департаменту Одеської міської ради - Бондаренко І.О. є уповноваженою особою, яка здійснює самопредставництво Одеської міської ради в судах усіх інстанцій та спеціалізацій без окремого доручення з усіма правами, наданим ГПК України, у тому числі з правом підписання та подання позовної заяви відповідно до розпорядження міського голови від 18.05.2020 р. № 421 «Про забезпечення самопредставництва у судах» , посадової інструкції заступника директора юридичного департаменту Одеської міської ради, затвердженої директором Юридичного департаменту Одеської міської ради від 12.05.2020 р. Так, позивач звертає увагу суду на те, що безпосереднє самопредставництво Одеської міської ради в рамках даної справи забезпечується працівниками Юридичного департаменту Одеської міської ради, зокрема, відповідно до розпорядження міського голови від 18.05.2020 р. № 421 (пункт 2). Таким чином, за ствердженнями позивача, саме Юридичний департамент Одеської міської ради є виконавчим органом, уповноваженим міською радою на захист її інтересів, інтересів виконавчого комітету та міського голови в судах, що відповідно до закону здійснюється в порядку самопредставництва.

Стосовно заяви відповідача про застосування строків позовної давності позивач вказує, що Одеська міська рада звернулась до суду із позовом про стягнення заборгованості за договором оренди земельної ділянки від 30.03.2005 р. у межах строку загальної позовної давності.

31.08.2021 р. відповідачем подано до господарського суду пояснення по справі, в яких відповідач зазначає, що згідно постанови господарського суду Волинської області від 30.01.2018 р. по справі № 903/455/16 TOB «Мавекс» було визнано банкрутом. Так, посилаючись на ч. 1 ст. 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» , відповідач вказує, що з лютого 2018 року ТОВ «Мавекс» на повністю законних підставах перестало сплачувати орендну плату за договором оренди землі, яка відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України є податком на майно.

Також відповідач зазначає, що згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з 24.09.2020 р. TOB «Мавекс» було припинено як юридичну особу у зв`язку з визнанням її банкрутом, при цьому вищевказані обставини сталі відомі ТОВ «Лайк Інвест» в ході розгляду цієї справи. За ствердженнями відповідача, з метою оформлення договірних відносин щодо оренди земельної ділянки, на якій знаходиться належна ТОВ «Лайк Інвест» на праві власності автозаправна станція, останній звернувся на адресу позивача з проханнями укласти відповідний договір оренди земельної ділянки та 25.08.2021 р. Товариством було отримало відповідь від Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради від 19.08.2021 р. за № 01-18/1379-09-02.

06.09.2021 р. представником відповідача були подані до господарського суду заперечення по справі, в яких відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з посиланням на обставини, викладені у відзиві на позов, та вказуючи, що у відповідача не виникло обов`язку сплачувати орендну плату, а тому відсутні правові підстави для стягнення з ТОВ «Лайк Інвест» заборгованості TOB «Мавекс» зі сплати орендної плати за договором оренди землі від 30.03.2005 р.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 10.09.2021 р. у справі № 916/1808/21 закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті в засіданні суду на 04 жовтня 2021 р.

04.10.2021 р. позивачем подано до господарського суду додаткові письмові пояснення, в яких позивач додатково вказує, що відповідно до фактичних обставин справи земельну ділянку за адресою: м. Одеса, вул. 25-ї Чапаєвської дивізії (Інглезі), 6, надано Одеською міською радою в оренду ТОВ «Мавекс» на підставі договору оренди землі від 30.03.2005 р. та згідно акта прийому-передачі від 23.03.2017 р. ТОВ «Петрол-Гарант» передало ТОВ «Лайк Інвест» нерухоме майно, що знаходиться на земельній ділянці за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі, буд. 6. При цьому позивач вказує, що чинними нормами законодавства на момент передачі майна ТОВ «Лайк Інвест» та безпосередньо самим договором оренди від 30.03.2005 р. було визначено як порядок розірвання договору, так і обов`язок сплати орендної плати ТОВ «Мавекс» , зазначений договір залишався чинним на момент переходу права власності на об`єкт нерухомого майна до ТОВ «Петрол-Гарант» .

Таким чином позивач наголошує, що врегулювання питання переходу права на земельну ділянку у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна шляхом внесенням змін до відповідних законодавчих актів, визначило алгоритм закріплення землі за об`єктом, який переходить у власність, зазначені норми мають імперативний характер і визначають перехід права на земельну ділянку у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду для усіх правочинів.

При цьому, посилаючись на ч.ч. 1-3 ст. 6, ст. 203 ЦК України, позивач зазначає, що після внесення змін (у 2009 році) до статті 7 Закону України «Про оренду землі» , ст.ст. 120, 377 Земельного та Цивільного кодексів України, на законодавчому рівні закріплено перехід права власності на земельну ділянку при переході права на будівлю чи споруду. З огляду на зазначене, позивач вказує, що на момент прийняття вказаних змін договір оренди землі від 30.03.2005 р., укладений між Одеською міською радою та ТОВ «Мавекс» , був чинний. В подальшому, як зауважує позивач, власником об`єкта нерухомого манна за адресою: м. Одеса, вул. 25-ї Чапаєвської дивізії (Інглезі), 6 стало ТОВ «Лайк Інвест» , а отже саме ТОВ «Лайк Інвест» є орендарем вказаної земельної ділянки згідно прямої норми закону та договору оренди землі від 30.03.2005 р.

Таким чином, за ствердженнями позивача, умови договору оренди землі у жодному разі не можуть суперечити нормам чинного земельного та цивільного законодавства, які імперативно передбачають перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди. Так, позивач додає, що фактично всупереч принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який знаходить своє відображення у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, та закріплений у численній судовій практиці Верховного Суду, ТОВ «Лайк Інвест» вказує, що перехід права оренди земельної ділянки ставиться в залежність від того, чи додержав попередній землекористувач процедури й порядку припинення права користування земельною ділянкою. Проте, як вказує позивач, принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, інших положеннях законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 р. у справі № 910/18560/16).

Крім того позивач додає, що з процесуальних документів, наданих ТОВ «Лайк Інвест» у даній справі, вбачається, що відповідач не визначився з правовою позицією, оскільки відповідач надає до суду акт приймання-передачі від 23.03.2017 р., вказуючи на наявність власника нерухомого майна на земельній ділянці після ТОВ «Мавекс» , яке не зареєструвало право оренди, а відповідно таке право «не могло перейти до ТОВ «Лайк Інвест» , при цьому на противагу зазначеному відповідач вказує, що договір втратив свою чинність з огляду на те, що ТОВ «Мавекс» припинено як юридичну особу шляхом визнання банкрутом. З цього приводу, Одеська міська рада зазначає, що на момент внесення у 2009 році змін до законодавчих актів договір оренди землі від 30.03.2005 р., укладений між Одеською міською радою та ТОВ «Мавекс» , діяв, власником об`єкта нерухомого майна за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 80 на теперішній час, та на період, за який стягується заборгованість, є ТОВ «Лайк Інвест» . З огляду на таке, за ствердженнями позивача, саме ТОВ «Лайк Інвест» є орендарем вказаної земельної ділянки згідно договору оренди землі від 30.03.2005 р., а ТОВ «Мавекс» не є стороною за вказаним договором з моменту законодавчого врегулювання питання переходу права користування відповідно до ст. 7 Закону України «Про оренду землі» , статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України.

Під час розгляду справи у судовому засіданні 04.10.2021 р. позивач підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні у повному обсязі, відповідач проти позову заперечував та просив у його задоволенні відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

30 березня 2005 року між Одеською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мавекс» (орендар) був укладений договір оренди землі, згідно п. 1.1 якого орендодавець на підставі Закону України «Про оренду землі» та рішення Одеської міської ради № 2245-ХХІV від 04.02.2004 року, надає, а орендар приймає у строкове, платне володіння, користування земельну ділянку, загальною площею - 4672 кв.м, що знаходиться у місті Одесі, Київському районі, вулиця 25-ої Чапаївської дивізії, 6, згідно з планом земельної ділянки, який є невід`ємною частиною договору.

В п. 2.1 договору встановлено, що в оренду передається земельна ділянка площею 7672 кв.м, а саме:

- земельна ділянка площею 3442 кв.м для експлуатації та обслуговування автозаправної станції (у тому числі угіддя: під капітальною забудовою 59 кв.м, під проїздами, проходами, площадками - 3071 кв.м, під зеленими насадженнями - 312 кв.м);

- земельна ділянка площею 1230 кв.м, для благоустрою прилеглої території (у тому числі угіддя: під вулицями - 1230 кв.м).

За умовами п. 2.2 договору інженерне забезпечення - від існуючих міських мереж.

Пунктом 2.3 договору встановлено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 4672 кв.м становить 3191341,96 грн.

Відповідно до п. 3.1 договору зазначена земельна ділянка загальною площею 4672 кв.м надається у володіння і користування орендаря, а саме:

- земельна ділянка площею 3442 кв.м, терміном на 50 років для експлуатації та обслуговування автозаправної станції;

- земельна ділянка, площею 1230 кв.м, терміном на 5 років для благоустрою прилеглої території.

Згідно п. 3.2 договору після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 (шістдесят) днів по закінченню строку дії договору, повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Положеннями п. 4.1 договору визначено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій безготівковій формі у розмірі:

- за земельну ділянку, площею 3442 кв.м: 51,92 * 3442 = 178708,64 гривень на рік, де 51,92 - ставка орендної плати за 1 кв.м земельної ділянки на рік;

- за земельну ділянку, площею 1230 кв.м: 1,73 * 1231 - 2127,90 гривень на рік, де 1,73 - ставка орендної плати за 1 кв.м на рік.

Відповідно до п. 4.3 договору орендна плата вноситься орендарем за базовий податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця на протязі 30 календарних днів, слідуючих за останнім календарним днем звітного місяця на: Банк -УДК в Одеській області, МФО 828011, код ЄДРПОУ, на рахунок одержувача - ВДК у м. Одесі, ЄДРПОУ 23862106, місцевий бюджет Київського району № 33219812500005, код бюджетної класифікації 13050200.

Орендна плата, враховуючи невиплачену, підлягає індексації відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2000 р. № 783 «Про проведення індексації грошової оцінки земель» .

Згідно п. 4.4 договору орендар не звільняється від орендної плати і сплачує її незалежно від результатів його господарської діяльності.

Умови цього договору щодо розміру орендної плати можуть буди змінені за згодою обох сторін шляхом укладання відповідних угод, які мають бути нотаріально посвідчені та будуть невід`ємними частинами цього договору.

Орендодавець має право вимагати збільшення орендної плати у випадку збільшення відповідно до законів України розміру земельного податку.

Відповідно до п. 4.6 договору у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми прострочених платежів за кожен день прострочки. Пеня перераховується орендарем на рахунок, зазначений в п. 4.3 цього договору.

В п. 5.1 договору передбачено, що земельна ділянка передається в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Мавекс» для експлуатації та обслуговування автозаправної станції і благоустрою прилеглої території.

Категорія земель за основним цільовим призначенням - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони і іншого призначення (п. 5.2 договору).

Умовами п. 5.3 договору визначені умови збереження стану об`єкта оренди: забезпечення належного санітарного, протипожежного, екологічного стану земельної ділянки, будинків і споруд, що будуть від будовані, та охорони зелених насаджень.

За положеннями п.п. 6.1, 6.2 договору передача земельної ділянки в оренду здійснюється відповідно до її проекту відведення. Підставою для розробки проекту відведення є: розпорядження міського голови від ____ № _____ р. Інших умов передачі земельної ділянки в оренду немає.

Пунктом 9.1 договору визначено, що орендодавець має право, зокрема: вимагати від орендаря використання земельної ділянки за її цільовим призначенням згідно з п. 5.1 цього договору, додержання орендарем екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, державних стандартів, норм і правил, проектних рішень, місцевих правил забудови населених пунктів (п.п. 9.1.1); вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати (п.п. 9.1.2).

В п. 9.4 договору передбачені обов`язки орендаря, а саме останній зобов`язаний, зокрема: виконувати встановлені щодо об`єкта оренди зобов`язання, додержувати вимог, встановлених Законом України «Про оренду землі» , виконувати обов`язки відповідно до умов договору і Земельного кодексу України (п.п. 9.4.1); використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення, зазначеного в п. 5.1 договору, забезпечити належний санітарний, протипожежний, екологічний стан земельної ділянки, будинків і споруд, розташованих на ній (п.п. 9.4.2); повідомити в тижневий термін орендодавця про відчуження будинків і споруд (або їх частин), розташованих на переданій в оренду земельній ділянці, переоформити документи на право подальшого користування земельною ділянкою, а також повідомити нового власника придбаних будівель чи споруд (їх частин) про необхідність оформлення відповідних документів на право оренди. До переоформлення міською радою прав третіх осіб на користування земельною ділянкою, зазначеною в п. 1 договору, або її частиною (при переході права власності на будинок, споруду або їх частини) орендна плата за земельну ділянку сплачується орендарем за всю ділянку у повному обсязі (п.п. 9.4.5).

Згідно п. 12.1 договору зміна його умов здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін.

Орендар несе цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність за порушення земельного законодавства згідно з законами України. За невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього договору (п. 13.1 договору).

Відповідно до п. 14.1 договору останній набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Пунктом 14.3 договору визначено, що його невід`ємними частинами є:

- план земельної ділянки, яка передається в оренду;

- кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень;

- акт визначення меж земельної ділянки в натурі;

- акт приймання-передачі об`єкта оренди.

Вказаний договір оренди землі від 30.03.2005 р. був зареєстрований у Одеському міському управлінні ОРФ ЦДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис 10 листопада 2005 року за № 040550500365.

Відповідно до плану земельної ділянки, яка передається в оренду від 30.03.2005 р. та акта визначення меж земельної ділянки в натурі від 18.10.2004 р., які є невід`ємною частиною вказаного договору оренди, у користування орендарю передано земельні ділянки загальною площею 0,4672 га з кадастровими номерами: 5110136900:17:002:0017 (ділянка № 1, площею 0,3442 га) та 5110136900:17:002:0018 (ділянка № 2, площею 0,1230 га).

В подальшому, відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 18363316 від 27.02.2014 р. власником нежитлових будівель АЗС, що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. 25-ї Чапаєвської дивізії, буд. 6, загальною площею 48,2 кв.м, стало Товариство з обмеженою відповідальністю «Петрол-Гарант» (код ЄДРПОУ 36541339).

При цьому з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 18364851 від 27.02.2014 р. вбачається, що Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської області зареєстровано право власності за ТОВ «Петрол-Гарант» на об`єкт нерухомого майна - нежитлові будівлі АЗС за адресою: Одеська область, м. Одеса, вул. 25-ї Чапаєвської дивізії, буд. 6, що в цілому складається з будівлі літ. «А» , основною площею 9,0 кв.м, навісу літ. «Б» , загальною площею 48,2 кв.м (реєстраційний номер об`єкту - 302612951101); підставою виникнення права власності вказано свідоцтво про право власності № 18363316 від 27.02.2014 р., видане Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської області.

Таким чином, судом встановлено, що починаючи з 27.02.2014 р. власником нерухомого майна - нежитлових будівель автозаправної станції, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. 25-ї Чапаєвської дивізії, буд. 6, що знаходяться на земельній ділянці, загальною площею 3442,00 кв.м, кадастровий номер: 5110136900:17:002:0017, яка є об`єктом договору оренди землі від 30.03.2005 р., було Товариство з обмеженою відповідальністю «Петрол-Гарант» .

В подальшому, як з`ясовано судом, 23 березня 2017 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Петрол-Гарант» (учасник) на підставі протоколу загальних зборів учасника № 10/2/1 від 10.02.2017 р. та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лайк Інвест» (товариство) на підставі протоколу загальних зборів учасників Товариства № 5 від 15.03.2017 р. та статуту товариства складено та підписано акт прийому-передачі, за яким учасник передав в якості внеску в статутний капітал товариства, а Товариство прийняло належне учаснику на праві власності нерухоме та інше майно загальною вартістю 220022,58 грн. з ПДВ, а саме: нежитлову будівлю АЗС за адресою: Одеська область, м. Одеса, вул. Інглезі, будинок 6 (колишня вул. 25-ї Чапаєвської Дивізії), у т.ч.: будівлі літ. «А» , навісу літ. «Б» , загальною площею - 48,2 кв.м, а також, не обмежуючись викладеним, все інше невідокремлене від цього нерухомого майна приналежне майно, необхідне для функціонування зазначеного об`єкту нерухомості, та інше майно. Також у вказаному акті його сторони дійшли згоди про те, що майно, що передається за даним актом прийому-передачі, за його повним переліком та описом оформлюється сторонами за окремим документом (описом майна до цього акту) та підписується уповноваженими представниками сторін без обов`язку нотаріального посвідчення їх підписів.

Як вбачається із Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 265122648 від 09.07.2021 р., державним реєстратором Комунального підприємства Новоселівської сільської ради «Регіональне бюро державної реєстрації» 28.03.2017 р. зареєстровано право власності за ТОВ «Лайк Інвест» (код ЄДРПОУ 40631763) на об`єкт нерухомого майна - нежитлова будівля АЗС за адресою: Одеська область, м. Одеса, вул. 25-ї Чапаєвської дивізії, буд. 6, загальною площею 48,2 кв.м. (реєстраційний номер об`єкту - 302612951101); підставою виникнення права власності вказано акт приймання-передачі нерухомого майна від 23.03.2017 р., протокол загальних зборів № 10/2/1 від 10.02.2017 р., технічний паспорт від 17.01.2011 р., свідоцтво про право власності серія та № САК 200341 від 27.02.2014 р.

Таким чином, починаючи з 28.03.2017 р. власником нерухомого майна - нежитлової будівлі автозаправної станції, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі (колишня 25-а Чапаєвська дивізія), буд. 6, що знаходиться на земельній ділянці, загальною площею 3442,00 кв.м, кадастровий номер: 5110136900:17:002:0017, яка є об`єктом договору оренди землі від 30.03.2005 р., є Товариство з обмеженою відповідальністю «Лайк Інвест» (код ЄДРПОУ 40631763).

В свою чергу позивач вважає, що з моменту виникнення у ТОВ «Лайк Інвест» права власності на вказану вище нежитлову будівлю автозаправної станції до останнього перейшли права та обов`язки орендаря земельної ділянки за договором оренди землі від 30.03.2005 р., на якій це майно розміщене, а саме земельної ділянки загальною площею 3442,00 кв.м, кадастровий номер 5110136900:17:002:0017, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Інглезі (колишня 25-а Чапаєвська дивізія), буд. 6.

З матеріалів справи вбачається, що Департаментом комунальної власності Одеської міської ради було направлено на адресу відповідача - ТОВ «Лайк Інвест» претензію від 08.07.2019 р. за вих. № 01-13/2979, в якій Департамент вимагав у найкоротший термін сплатити заборгованість за договором оренди землі від 30.03.2005 р. в розмірі 950933,72 грн.

18.07.2019 р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Лайк Інвест» за вих. № 100/07 надана відповідь на вказану вище претензію Департаменту комунальної власності Одеської міської ради від 08.07.2019 р., в якій відповідач зазначив про безпідставність вимог департаменту з огляду на відсутність господарських зобов`язань між Одеською міською радою та ТОВ «Лайк Інвест» .

Таким чином, несплата відповідачем з лютого 2018 року орендної плати за спірним договором оренди землі від 30.03.2005 р. стала підставою для звернення позивача до суду із заявленим позовом.

При цьому правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами Земельного кодексу України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Так, за частиною першою статті 120 Земельного кодексу України в редакції, що була чинною як станом на 27.02.2014 р. (виникнення права власності на спірний об`єкт нерухомості у ТОВ «Петрол-Гарант» ), так і станом на 28.03.2017 р. (виникнення права власності на об`єкт нерухомості у ТОВ «Лайк Інвест» ), у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Відповідно до ч. 1 ст. 377 Цивільного кодексу України в редакції, що була чинною як станом на 27.02.2014 р. (виникнення права власності на спірний об`єкт нерухомості у ТОВ «Петрол-Гарант» ), так і станом на 28.03.2017 р. (виникнення права власності на об`єкт нерухомості у ТОВ «Лайк Інвест» ), до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

В ч. 3 ст. 7 Закону України «Про оренду землі» в редакції, що була чинною як станом на 27.02.2014 р. (виникнення права власності на спірний об`єкт нерухомості у ТОВ «Петрол-Гарант» ), так і станом на 28.03.2017 р. (виникнення права власності на об`єкт нерухомості у ТОВ «Лайк Інвест» ), передбачено, що до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки , на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

З вищенаведених положень законодавства, чинного на момент набуття права власності ТОВ «Петрол-Гарант» та ТОВ «Лайк Інвест» на автозаправну станцію, а саме станом на 27.02.2014 р. та 28.03.2017 р., випливає, що до нового власника нерухомості автоматично переходить право оренди земельної ділянки під цим майном.

Таким чином, у розумінні наведених положень законодавства, зокрема ч. 2 ст. 120 ЗК України, ч. 2 ст. 377 ЦК України та ч. 3 ст. 7 Закону України «Про оренду землі» при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду (відповідно до договору, який містить необхідні за законом істотні умови), право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки, відповідно, новий власник об`єкта нерухомості, якому переходить право оренди, набуває права оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки, тобто має місце заміна сторони у зобов`язанні.

Верховним Судом у постановах від 12.02.2020 р. у справі № 913/153/18, від 25.02.2020 р. у справі № 922/510/19 наведено відповідну правову позицію про те, що особа, яка набула права власності на відповідне майно, фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене, у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника.

При цьому Верховний Суд також наголосив, що у разі переходу права власності на нерухомість заміна орендаря земельної ділянки у відповідному чинному договорі оренди землі відбувається автоматично, в силу прямої норми закону, незалежно від того, чи відбулося документальне переоформлення орендних правовідносин шляхом внесення змін до договору стосовно орендаря, оскільки переоформлення лише формально відображає те, що прямо закріплено у законі.

Також суд враховує викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 р. у справі № 263/6022/16-ц правовий висновок, згідно якого після відчуження об`єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, договір оренди землі у відповідній частині припиняється щодо відчужувача, однак діє на тих самих умовах стосовно нового власника нерухомості, який з моменту набуття такого права набуває також права оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене.

Таким чином, з урахуванням правових позицій щодо застосування вказаних положень ч. 2 ст.120 ЗК України, ч. 1 ст. 377 ЦК України та ч. 3 ст. 7 Закону України «Про оренду землі» , господарський суд вважає, що з 27.02.2014 р., тобто з моменту виникнення права власності на об`єкт нерухомості у ТОВ «Петрол-Гарант» , у ТОВ «Мавекс» автоматично припинилось, а у ТОВ «Петрол-Гарант» автоматично виникло право оренди земельної ділянки згідно договору оренди землі від 30.05.2005 р. Аналогічно в подальшому з 28.03.2017 р., тобто з моменту виникнення права власності на об`єкт нерухомості у відповідача - ТОВ «Лайк Інвест» , у ТОВ «Петрол-Гарант» автоматично припинилось, а у ТОВ «Лайк Інвест» автоматично виникло право оренди земельної ділянки згідно договору оренди землі від 30.03.2005 р.

За таких обставин, в силу наведених положень законодавства, суд не погоджується з позицією відповідача, наведеною у відзиві на позов, з приводу того, що він не набув прав та обов`язків за договором від 30.03.2005 р., з огляду на відсутність укладеного/переукладеного між Одеською міською радою та ТОВ «Петрол-Гарант» договору оренди землі щодо земельної ділянки, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. 25-ї Чапаєвської дивізії, 6.

Крім того, господарським судом не приймаються до уваги посилання відповідача на п. 9.4.5 договору оренди землі від 30.03.2005 р., за яким на орендаря (ТОВ «Мавекс» ) покладений обов`язок повідомити в тижневий термін орендодавця (Одеську міську раду) про відчуження будинків і споруд, розташованих на переданій в оренду земельній ділянці, переоформити документи на право подальшого користування земельною ділянкою, а також повідомити нового власника придбаних будівель чи споруд про необхідність оформлення відповідних документів на право оренди. Адже, як зазначено Верховним Судом у постанові від 18.04.2019 р. по справі № 913/210/18, наведені норми ч. 2 ст. 120 ЗК України, ч. 3 ст. 7 Закону України «Про оренду землі» слід розуміти таким чином, що при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду право попереднього власника або користувача припиняється автоматично, в силу закону, без оформлення припинення права будь-якими актами та документами; вказана норма є імперативною, відступ від неї на підставі договору не допускається; договір оренди при цьому не припиняється в цілому, має місце заміна сторони в зобов`язанні. Таким чином, станом на момент набуття ТОВ «Петрол-Гарант» права власності на автозаправну станцію (27.02.2014 р.) у попереднього орендаря земельної ділянки, на якій розміщена така автозаправна станція, відповідно до вказаних вище положень законодавства вже був відсутній обов`язок повідомляти в тижневий термін орендодавця - Одеську міську раду про її відчуження та нового власника про необхідність оформлення відповідних документів на право оренди, а також відсутній обов`язок з переоформлення документів на право подальшого користування земельною ділянкою.

Аналогічно ж не заслуговують на увагу твердження відповідача стосовно того, що в наявних матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували повернення TOB «Мавекс» земельної ділянки Одеській міській раді.

Стосовно посилань відповідача на п. 9.4.5 спірного договору із зазначенням про те, що до переоформлення міською радою прав третіх осіб на користування земельною ділянкою (при переході права власності на будинок, споруду) орендна плата за земельну ділянку сплачується ТОВ «Мавекс» за всю ділянку у повному обсязі, господарський суд зазначає, що вказані положення не звільняють відповідача від обов`язку сплати за користування землею під належним відповідачу об`єктом нерухомості.

Так, відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити ньому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відтак, після внесення у 2009 році змін до статті 7 Закону України «Про оренду землі» , статті 120, статті 377 Земельного та Цивільного кодексів України на законодавчому рівні був закріплений перехід права власності на земельну ділянку при переході права на будівлю чи споруду. При цьому на момент внесення вказаних змін у законодавство договір оренди землі від 30.03.2005 р., укладений між Одеською міською радою та ТОВ «Мавекс» , був чинний.

Таким чином, умови договору оренди землі не можуть суперечити нормам чинного земельного та цивільного законодавства, які імперативно передбачають перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди.

Так, на момент передачі об`єкта нерухомого майна ТОВ «Лайк Інвест» стаття 7 Закону України «Про оренду землі» (в редакції Закону від 19.10.2016 року) визначала що до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Також стаття 120 Земельного кодексу України (в редакції від 01.01.2017 року) передбачає, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Статтею 377 Цивільного кодексу України (в редакції від 02.11.2016 року) встановлено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Отже, врегулювання питання переходу права на земельну ділянку у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна шляхом внесенням змін до відповідних законодавчих актів визначило алгоритм закріплення землі за об`єктом, який переходить у власність. При цьому господарський суд зазначає, що зазначені норми мають імперативний характер та визначають перехід права на земельну ділянку у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду для усіх правочинів.

Наразі слід зазначити, що за положеннями ч. 4 ст. 319 Цивільного кодексу України власність зобов`язує. Отже, відповідач при набутті права власності на будівлі АЗС зобов`язаний був з`ясувати долю земельної ділянки під цими будівлями для належного здіснення свого права власності. Адже, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону (ст. 206 Земельного кодексу України).

Також господарським судом критично оцінюються доводи відповідача про відсутність доказів укладення/переукладення попереднім землекористувачем - ТОВ «Петрол-Гарант» договору оренди земельної ділянки, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. 25-й Чапаєвської дивізії, 6, у зв`язку з чим у ТОВ «Петрол-Гарант» на момент відчуження будівель АЗС (28.03.2017 р.) не виникло (незареєстроване) право оренди земельною ділянкою під будівлями АЗС, що в свою чергу унеможливило перехід до ТОВ «Лайк Інвест» обов`язків ТОВ «Мавекс» . Адже перехід права на будівлю і споруду є однією із законних підстав виникнення прав на землю в набувача об`єкта нерухомості, а тому можливість реалізації ним таких прав не може залежати від того, чи додержав попередній землекористувач процедур й порядку припинення землекористування, подавши заяву про відмову від права постійного користування, позаяк юридичними підставами для такого переходу виступають закон, договір, рішення суду, інші обставини, що мають юридичне значення. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2020 р. по справі № 921/99/18.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд доходить висновку про те, що відповідач з 28.03.2017 р. набув прав та обов`язків орендаря за договором оренди землі від 30.03.2005 р., в тому числі і обов`язок зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою за адресою: м. Одеса, вул. 25-ї Чапаєвської дивізії, 6.

Згідно ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 202 ЦК України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В силу ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК України).

В силу п. 1 ст. 283 ГК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно п. 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Статтею 792 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оренду землі» , відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Статтею 93 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

За змістом статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно приписів ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із статтею 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про оренду землі» орендар зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку, а в разі оренди земельної ділянки в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом - також і орендну плату за водний об`єкт.

Ч. 3 ст. 285 ГК України визначено, що орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Так, відповідно до п. 4.3 договору орендна плата вноситься орендарем за базовий податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця на протязі 30 календарних днів, слідуючих за останнім календарним днем звітного місяця.

Відтак, відповідач з моменту набуття права власності на автозаправну станцію згідно п. 4.3 договору мав сплачувати на користь позивача щомісячно орендну плату на протязі 30 календарних днів, слідуючих за останнім календарним днем звітного місяця.

Так, згідно з витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки м. Одеси № 951 від 20.05.2020 року, нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 3442 кв.м за кадастровим номером 5110136900:17:002:0017, що знаходиться за адресою: м. Одеса, 25-ї Чапаєвської дивізії, 6, становить 8990475,02 грн.

Таким чином, орендна плата з розрахунку 6% від нормативної грошової оцінки складає 539428,50 грн. на рік (2018, 2019, 2020, 2021 роки), а відтак 44952,37 грн. на місяць.

Однак, як з`ясовано судом, відповідачем за спірний період з 01.02.2018 р. по 31.01.2021 р. не вносилась передбачена договором орендна плата, у зв`язку з чим сума боргу відповідача за вказаний період складає 1559038,20 грн., розрахунок якої додано до позову. На підтвердження протилежного відповідачем до суду надано належних та допустимих доказів. Адже, частиною першою, третьою статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, якими в силу ст. 73 ГПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, які мають значення для вирішення справи.

Між тим, з огляду на заявлення відповідачем про сплив позовної давності для звернення позивачем до суду із заявленими вимогами про стягнення заборгованості, суд зазначає наступне.

Частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Загальна позовна давність установлюється відповідно до статті 257 ЦК України тривалістю у три роки.

Так, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Відповідний правовий висновок наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18.

Враховуючи те, що судом встановлено порушення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду із заявленим позовом, та з огляду на заяву відповідача про сплив позовної давності, відповідно є підстави для застосування позовної давності до заявлених позивачем вимог про стягнення основної заборгованості.

Порядок обчислення позовної давності в силу вимог частини другої статті 260 ЦК України не може бути змінений за домовленістю сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч. 6, 7 ст. 116 ГПК України останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію тільки в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу. Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку.

Так, днем подання позову вважається дата поштового штемпеля підприємства зв`язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду).

При цьому відповідно до п. 4.3 договору орендна плата вноситься орендарем за базовий податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця на протязі 30 календарних днів, слідуючих за останнім календарним днем звітного місяця .

Таким чином, з огляду на те, що пред`явлений позивачем позов вважається поданим до господарського суду 24.06.2021 р. відповідно до дати реєстрації його в канцелярії суду, суд доходить до висновку про сплив позовної давності по заявленим вимогам щодо стягнення основної заборгованості за період з 01.02.2018 р. по 30.04.2018 р., які мали бути заявлені з урахуванням трирічного строку позовної давності за лютий 2018 р. не пізніше 30 березня 2021 р., за березень 2018 р. не пізніше 30 квітня 2021 р. та за квітень 2018 р. не пізніше 30.05.2021 р.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Поважних причин пропущення строку позовної давності для звернення до суду із вимогами про стягнення нарахованої заборгованості за період з 01.02.2018 р. по 30.04.2018 р. позивачем не наведено.

Таким чином, враховуючи те, що строк позовної давності по заявленим вимогам щодо стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за період з 01.02.2018 р. по 30.04.2018 р. сплинув, відповідно вимоги позивача про стягнення грошових коштів за вказаний період не підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, судом було здійснено перерахунок заборгованості з орендної плати саме за період з 01.05.2018 року по 30.06.2021 року, що складає 1424181,09 грн. (1559038,20 грн. - 44952,37 грн. - 44952,37 грн. - 44952,37 грн.), яка підлягає стягненню з відповідача.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені за неналежне виконання зобов`язань за спірним договором у розмірі 23635,97 грн. за період з 31.03.2020 р. по 28.02.2021 р. суд зазначає наступне.

Так, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень частини 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом статті 231 ГК України розмір штрафних санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання, незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Так, п. 4.6 договору оренди землі від 30.03.2005 р. передбачено, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми прострочених платежів за кожен день прострочки. Пеня перераховується орендарем на рахунок, зазначений в п. 4.3 цього договору.

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Згідно з частиною 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» .

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.

Враховуючи те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобов`язання за договором від 30.03.2005 р. щодо здійснення своєчасної оплати орендної плати, а також те, що у п. 4.6 договору передбачено нарахування пені за несвоєчасну оплату орендної плати, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню за прострочення оплати, виходячи з облікової ставки НБУ, що діяла у відповідному періоді прострочення.

Між тим, як було зазначено судом вище, відповідачем 20.07.2021 р. було заявлено про застосування строків позовної давності до позовних вимог Одеської міської ради та відмовити у їх задоволенні.

Так, з огляду на заявлення відповідачем про сплив позовної давності для звернення позивачем до суду з даним позовом, в т.ч. із вимогами про стягнення пені, суд зазначає наступне.

Враховуючи те, що судом встановлено порушення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду із заявленим позовом, та з огляду на заяву відповідачем про сплив позовної давності, відповідно є підстави для застосування позовної давності до заявлених позивачем вимог про стягнення пені.

Ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України передбачено, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Враховуючи викладене, суд вважає правильним нарахування пені за шість місяців, визначених частиною шостою статті 232 ГК України, право на стягнення якої може бути заявлено в межах передбаченого пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України річного строку позовної давності.

Як роз`яснено в п. 4.2 Постанові Пленуму ВГСУ від 29 травня 2013 року N 10 „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» , у зобов`язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов`язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов`язання мало бути виконане. Якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов`язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін (п. 4.3).

Так, пред`явлений позивачем позов поданий до суду 24.06.2021 р. (відповідно до дати реєстрації його в канцелярії суду). В свою чергу з огляду на вказане, суд доходить до висновку про сплив строку позовної давності по заявленим вимогам щодо стягнення пені, нарахованої за лютий 2020 р., березень 2020 року та частково квітень 2020 року за період з 31.05.2020 р. по 23.06.2020 р. Так, поважних причин пропущення строку позовної давності для звернення до суду із вимогами про стягнення нарахованої пені за вказаний період прострочення позивачем не наведено.

Таким чином, враховуючи те, що строк позовної давності по заявленим вимогам щодо стягнення з відповідача нарахованої пені за лютий 2020 р., березень 2020 року та частково квітень 2020 року за період з 31.05.2020 р. по 23.06.2020 р. сплинув, вказані вимоги позивача відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України не підлягають задоволенню судом.

При цьому господарським судом здійснено самостійно перерахунок пені за квітень 2020 року за період з 24.06.2020 р. по 28.11.2020 р., яка за розрахунком суду складає 2328,68 грн.:

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 44952.37 24.06.2020 - 22.07.2020 158 6.0000 % 0.033 % 2328.68 Також, дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунки суми пені за несвоєчасну сплату орендної плати за договором оренди від 30.03.2005 р., нарахованої за травень-грудень 2020 року, судом наразі встановлено, що розрахунки пені було здійснено позивачем вірно. Відтак, з відповідача підлягає стягненню пеня за несвоєчасну сплату орендної плати за договором оренди від 30.03.2005 р. в загальному розмірі 17118,47 грн.

Щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов`язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що, виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред`явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов`язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов`язань. Так, розмір 3% річних також визначений сторонами в спірному договорі.

Враховуючи невиконання відповідачем зобов`язань за спірним договором щодо сплати орендної плати, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних. При цьому з огляду на встановлення судом пропущення позивачем строку на звернення до суду із вимогами зі сплати орендної плати за спірним договором оренди від 30.03.2005 р. за лютий 2018 р., березень 2018 р. та квітень 2018 р., відповідно це виключає можливість застосування до відповідача такої міри відповідальності як нарахування 3% річних на суму боргу за вказані місяці, що заявлені до стягнення. Таким чином, вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача нарахованих за порушення грошового зобов`язання сум 3% річних за лютий-квітень 2018 р. в розмірі 11475,79 грн., є безпідставними.

При цьому, дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми 3% річних зі період з 01.07.2018 р. по 28.02.2021 р. (за зобов`язаннями з травня 2018 року по грудень 2020 року) в загальному розмірі 59305,87 грн., судом встановлено, що вказаний розрахунок 3% річних був здійснений позивачем вірно на суму боргу за кожен місяць оренди, також вказаний розрахунок відповідачем не оспорено. Відтак, з відповідача підлягають стягненню 3% річних в розмірі 59305,87 грн.

Так, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов`язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Згідно роз`яснень, наведених в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. В листі Верховного Суду України від 03.04.97р. N 62-97 р. також наведені відповідні рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ Верховного Суду України.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що факт знецінення або незнецінення грошових коштів і відповідно обґрунтованість заявлених до стягнення збитків від інфляції необхідно встановлювати на момент звернення до суду з позовом про таке стягнення.

Враховуючи невиконання відповідачем зобов`язань за спірним договором щодо сплати орендної плати, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано інфляційні втрати. При цьому з огляду на встановлення судом пропущення позивачем строку на звернення до суду із вимогами зі сплати орендної плати за спірним договором оренди від 30.03.2005 р. за лютий 2018 р., березень 2018 р. та квітень 2018 р., відповідно це виключає можливість застосування до відповідача такої міри відповідальності як нарахування інфляційних втрат на суму боргу за вказані місяці, що заявлені до стягнення. Таким чином, вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача нарахованих за порушення грошового зобов`язання сум інфляційних втрат за лютий-квітень 2018 р. в розмірі 22540,43 грн., є безпідставними.

Зважаючи на викладене та з урахуванням наведених рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції, судом було перевірено здійснений позивачем розрахунок інфляційних нарахувань за зобов`язаннями з травня 2018 року по грудень 2020 року в розмірі 109532,50 грн. та встановлено, що вказаний розрахунок інфляційних втрат був здійснений позивачем вірно на суму боргу за кожен місяць оренди, також вказаний розрахунок відповідачем не оспорено. Відтак, з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати в розмірі 109532,50 грн.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Одеської міської ради частково обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, тому підлягають частковому задоволенню.

У зв`язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось частково на користь позивача, згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що дорівнює 24152,07 грн. (1610137,93 грн. х 26782,93 грн./ 1785528,76 грн.).

Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайк Інвест» про стягнення 1785528,76 грн. задовольнити частково.

2. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайк Інвест» (54020, м. Миколаїв, вул. Погранична, буд. 29, корпус Б; код ЄДРПОУ 40631763) на користь Одеської міської ради (65026, м. Одеса, площа Думська, буд 1; код ЄДРПОУ 26597691; на рахунок - ГУК в Одеській області/м. Одеса, код отримувача 37607526, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), Одеська міська ТТ, номер рахунку UA468999980334129812000015744, КБК - 18010600 «орендна плата з юридичних осіб» ) заборгованість по сплаті орендної плати в розмірі 1424181/один мільйон чотириста двадцять чотири тисячі сто вісімдесят одна/грн. 09 коп., інфляційні втрати в сумі 109532/сто дев`ять тисяч п`ятсот тридцять дві/грн. 50 коп., 3% річних в розмірі 59305/п`ятдесят дев`ять тисяч триста п`ять/грн. 87 коп., пеню в розмірі 17118/сімнадцять тисяч сто вісімнадцять/грн. 47 коп.

3. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайк Інвест» (54020, м. Миколаїв, вул. Погранична, буд. 29, корпус Б; код ЄДРПОУ 40631763) на користь Одеської міської ради (65026, м. Одеса, площа Думська, буд 1; код ЄДРПОУ 26597691; рахунок Юридичного департаменту Одеської міської ради, код 26302537, р/р UA808201720344250211000034995, ДКСУ, м. Київ, МФО 820172) витрати по сплаті судового збору в розмірі 24152/двадцять чотири тисячі сто п`ятдесят дві/грн. 07 коп.

4. В задоволені решти вимог Одеської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайк Інвест» відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складення повного рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 18 жовтня 2021 р.

Суддя В.С. Петров


Суд	Господарський суд Одеської області
Дата ухвалення рішення	04.10.2021
Оприлюднено	20.10.2021
Номер документу	100395118
Судочинство	Господарське

Судовий реєстр по справі —916/1808/21

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 04.10.2021 по справі 916/1808/21ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —916/1808/21

Рішення від 04.10.2021

Рішення
від 04.10.2021 по справі 916/1808/21
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ