Постанова

від 29.09.2021 по справі 128/2949/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

29 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 128/2949/17

провадження № 61-4427св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 11 квітня 2019 року у складі судді Саєнко О. Б. та постанову Вінницького апеляційного суду від 12 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Матківської М. В., Сопруна В. В., Стадника І. М.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У листопада 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про припинення та визнання права власності на частину земельної ділянки.

На обґрунтування позовних вимог посилався на таке. Згідно з договором купівлі-продажу від 22 жовтня 2004 року ОСОБА_3 продав, а він купив цілісний майновий комплекс, до складу якого входять: житловий будинок літ А , площею 304,6 кв. м, готель-їдальня з прибудовами літ. Б , загальною площею 733,3 кв. м, коптильня літ. Г , площею 62,7 кв. м, туалет літ. У , погріб з шиєю літ. Д , огорожі № 1-3, трансформаторна підстанція № 4, артезіанська свердловина № 5, башта Рожновського № 6, громовідвідні вежі № 7-8, газопровід літ. І , водопровід ІІ. У пункті 17 договору зазначено, що згідно з довідкою, виданою виконавчим комітетом Вінницько-Хутірської сільської ради від 22 жовтня 2004 року № 466 земельна ділянка, що знаходиться на АДРЕСА_1 , виділена в користування ОСОБА_3 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель (цілісного майнового комплексу) площею 4,00 га. Продавець зобов`язаний сприяти покупцю в переоформленні права на земельну ділянку, на якій розташований відчужуваний за цим договором цілісний майновий комплекс. Його право власності на цілісний майновий комплекс зареєстроване Комунальним підприємством Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації (далі - КП Вінницьке ООБТІ ) 07 грудня 2004 року. Розрахунок із продавцем ОСОБА_3 проведено у повному обсязі. Місця розташування придбаних будівель та споруд наведені в технічному паспорті, виготовленому КП Вінницьке ООБТІ 12 квітня 2011 року. У 2001 році розроблено містобудівне обґрунтування розташування придорожнього комплексу, на якому також планується перспективне будівництво об`єктів, необхідних для повноцінного функціонування цілісного майнового комплексу на земельній ділянці орієнтовною площею 4,00 га. 25 березня 2011 року від Вінницької обласної державної адміністрації він отримав розпорядження № 254 про надання дозволу на складання проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 4,00 га під будівлями та спорудами, що належать йому на праві власності за рахунок земель, які перебували в постійному користуванні ОСОБА_3 для обслуговування готельно-сервісного комплексу. У зв`язку із кризою і необхідністю вкладення значної частини коштів у функціонування готельно-сервісного комплексу роботи з оформлення (викупу) земельної ділянки він призупинив до 2017 року. У 2017 році розроблено техніко-економічне обґрунтування реалізації проєкту функціонування комерційного цілісного майнового комплексу. 05 вересня 2017 року він із Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно дізнався, що частина земельної ділянки, необхідної для обслуговування цілісного майнового комплексу, увійшла до земельної ділянки, наданої для фермерського господарства, загальною площею 4,9038 га, яка перебуває у власності ОСОБА_2 , який 24 грудня 2013 року отримав свідоцтво про право власності серії САК в„– 632770 , видане державним реєстратором Вінницького районного управління юстиції Бадюк О. В. згідно з рішенням, індексний номер 9353432 від 21 грудня 2013 року. Земельна ділянка внесена до Державного земельного кадастру. У цей час під будівлями та спорудами цілісного майнового комплексу, що перебуває у його власності, залишилася земельна ділянка площею 2,0863 га, у зв`язку з цим необхідним є визнання права власності на іншу частину земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування будівель і споруд цілісного майнового комплексу, що перебуває у його власності, та припинення права власності на зазначену частину земельної ділянки за ОСОБА_2 .

З урахуванням наведеного позивач просив: припинити право власності ОСОБА_2 на частину земельної ділянки, кадастровий номер 0520681000:01:001:0410, розташованої на території Вінницько-Хутірської сільської ради Вінницького району Вінницької області (далі - Вінницько-Хутірська сільська рада), площею, необхідною для обслуговування цілісного майнового комплексу, що знаходиться на АДРЕСА_1 , належного йому на підставі договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 22 жовтня 2004 року, згідно з висновком судової земельно-технічної експертизи; визнати за ним право власності на частину земельної ділянки, кадастровий номер 0520681000:01:001:0410, розташованої на території Вінницько-Хутірської сільської ради, площею, необхідною для обслуговування цілісного майнового комплексу, що знаходиться на АДРЕСА_1 і належить йому на підставі договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 22 жовтня 2004 року, згідно з висновком судової земельно-технічної експертизи.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 11 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 12 лютого 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивач не зазначив і не надав відповідних доказів на підтвердження того, що з 2011 до 2017 року, з метою отримання у користування (власність) земельної ділянки у бажаному розмірі 4,0 га, він не скористався розпорядженням Вінницької обласної державної адміністрації від 23 травня 2011 року № 254, яким йому надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в користування на умовах оренди, орієнтовною площею 4,0 га під будівлями та спорудами, що належать йому на праві власності, за рахунок земель, які перебували у постійному користуванні громадянина ОСОБА_3 , на території Вінницько-Хутірської сільської ради, за межами населеного пункту, для обслуговування готельно-сервісного комплексу. ОСОБА_1 надано такий дозвіл на замовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки проєктній організації, яка має дозвіл (ліцензію) на виконання землевпорядних робіт. Також позивач не зазначив у позовній заяві і не довів факту порушення його права власності (користування) земельною ділянкою у бажаному розмірі, як власника споруд та будівель майнового комплексу, та що таке порушення його прав вчинив своїми діями чи бездіяльністю саме ОСОБА_2 , якому на праві власності належить частина земельної ділянки площею 4,9038 га, кадастровий номер 0520681000:01:001:0410, з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 11 квітня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 12 лютого 2020 року скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не застосували норми права, які підлягали застосуванню, зокрема статтю 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 377, 378 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження

№ 12-143гс18) щодо застосування статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України, відповідно до яких особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користується попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача, - власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості, розташованого на ній; у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 910/20774/17, від 27 лютого 2019 року № 913/661/17, від 06 березня 2019 року у справі № 914/2687/17 про перехід права власності на земельну ділянку та її розміри у випадку відчуження житлового будинку, будівлі або споруди. Також були порушені норми процесуального права, зокрема стаття 141 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 у цій справі на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2021 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Суди встановили, що згідно з державним актом на право постійного користування землею серії ВН, виданого Вінницькою районною державною адміністрацією 19 листопада 1999 року, ОСОБА_3 на підставі рішення 7 сесії 23 скликання Вінницької районної ради народних депутатів від 14 вересня 1999 року надано у постійне користування земельну ділянку площею 16,4504 га в межах згідно з планом для ведення селянського фермерського господарства, яка розташована на території Вінницько-Хутірської сільської ради. Акт зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 33 (т. 1, а. с. 103).

Із виданої Вінницько-Хутірською сільською радою довідки від 13 жовтня 2004 року № 2420 випливає, що земельна ділянка, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , була виділена для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель площею 4,00 га (цілісного майнового комплексу) ОСОБА_3 . Земельну ділянку не приватизовано і державний акт на право власності на неї не видано (т. 1, а. с. 15).

Згідно з договором купівлі-продажу від 22 жовтня 2004 року ОСОБА_3 (продавець) продав, а ОСОБА_1 (покупець) купив цілісний майновий комплекс, до складу якого входять: житловий будинок літ. А площею 304,6 кв. м, готель-їдальня з прибудовами літ. Б загальною площею 733,3 кв. м, коптильня літ. Г площею 62,7 кв. м, туалет літ. У , погріб з шиєю літ. Д , огорожі № 1-3, трансформаторна підстанція № 4, артезіанська свердловина № 5, башта Рожновського № 6, громовідвідні вежі № 7-8, газопровід літ. І , водопровід ІІ, що знаходиться на АДРЕСА_1 . У пункті 17 договору зазначено, що згідно з довідкою, виданою виконавчим комітетом Вінницько-Хутірської сільської ради від 22 жовтня 2004 року № 466, земельна ділянка, що знаходиться на АДРЕСА_1 , виділена в користування ОСОБА_3 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель (цілісного майнового комплексу) площею 4,00 га. Продавець зобов`язаний сприяти покупцю у переоформленні права на земельну ділянку, на якій розташований відчужуваний за цим договором цілісний майновий комплекс (т. 1, а. с. 14).

Відповідно до реєстраційного посвідчення від 07 грудня 2004 року, будинковолодіння в цілому на АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 з правом особистої власності на підставі договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу з розстроченням платежу і записано в реєстрову книгу за № 8 за р№ 1837 (т. 1, а. с. 16).

22 листопада 2004 року ОСОБА_3 подав заяву на ім`я приватного нотаріуса Вінницького районного нотаріального округу Ісаєвої О. Ю., якою підтвердив факт отримання 22 листопада 2004 року від ОСОБА_1 грошей у сумі 636 744 грн, що за офіційним курсом валют станом на 22 листопада 2004 року становить 120 000 дол. США, як остаточний розрахунок за проданий цілісний майновий комплекс, що знаходиться на АДРЕСА_1 ,та повідомив про відсутність будь-яких матеріальних претензій, які б стосувалися розрахунку за договором (т. 1, а. с. 17).

12 квітня 2011 року на замовлення ОСОБА_1 КП Вінницьке ООБТІ виготовило технічний паспорт на виробничий будинок - майновий комплекс № б/н на АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 18-36).

Згідно з розпорядженням Вінницької обласної державної адміністрації від 23 травня 2011 року № 254 ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в користування на умовах оренди, орієнтовною площею 4,0 га, під будівлями та спорудами, що належать йому на праві власності, за рахунок земель, які перебували в постійному користуванні ОСОБА_3 , на території Вінницько-Хутірської сільської ради, за межами населеного пункту, для обслуговування готельно-сервісного комплексу (т. 1, а. с. 38).

Наказом Головного управління Держземагентства у Вінницькій області від 24 листопада 2013 року № ВН/0520681000:01:001/00001472 затверджено розроблений проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 у власність у розмірі земельної частки (паю) із земель, наданих у користування Фермерському господарству ОСОБА_3 Алочка (далі - ФГ Мельника М. В. Алочка ) на території Вінницько-Хутірської сільської ради. Надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Вінницько-Хутірської сільської ради площею 4,9038 га, кадастровий номер 0520681000:01:001:0410, для ведення фермерського господарства (т. 1, а. с. 13).

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка, кадастровий номер 0520681000:01:001:0410, площею 4,9038 га (дата державної реєстрації - 22 серпня 2013 року), з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства, на підставі свідоцтва про право власності серії САК в„– 632770 , виданого 24 грудня 2013 року державним реєстратором реєстраційної служби Вінницького районного управління юстиції, на праві приватної власності належить ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 51).

Згідно з проєктом землеустрою, виготовленим Приватним підприємством Глобус , ОСОБА_2 відведено земельну ділянку для ведення фермерського господарства у розмірі земельної ділянки частки (паю) за рахунок земель ФГ Мельника М. В. Алочка на території Вінницько-Хутірської сільської ради (т. 1, а. с. 92-147).

У проєкті землеустрою міститься заява, подана 20 квітня 2010 року ОСОБА_3 - головою ФГ Мельника М. В. Алочка , на ім`я голови Вінницької районної державної адміністрації ОСОБА_4 , якою він надає згоду на відведення земельної ділянки площею 4,9038 га у власність в розмірі земельної частки (паю) по Вінницько-Хутірській сільській раді члену ФГ Мельника М. В. Алочка ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства за рахунок земель, що належать йому на підставі державного акта на право постійного користування, виданого відповідно до рішення 7 сесії 23 скликання Вінницької районної ради народних депутатів від 14 вересня 1999 року, для ведення селянського (фермерського) господарства, зареєстрований за № 33 від 19 листопада 1999 року (т. 1, а. с. 97).

Заява такого ж змісту на ім`я голови Вінницької районної державної адміністрації ОСОБА_4 від імені ОСОБА_3 подана 22 червня 2009 року, справжність підпису якого засвідчена приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Лукашенком В. Б. (т. 1, а. с. 121).

26 квітня 2010 року Вінницька районна державна адміністрація ухвалила розпорядження № 657, яким надала дозвіл ОСОБА_2 на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у розмірі середньої земельної частки (паю) по Вінницько-Хутірській сільській раді, для ведення фермерського господарства, за рахунок земель, наданих у постійне користування ФГ Мельника М. В. Алочка , на території Вінницько-Хутірської сільської ради, за межами населеного пункту (т. 1, а. с. 98).

24 грудня 2013 року реєстраційною службою Вінницького районного управління юстиції ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, яким є належна на праві приватної власності земельна ділянка, кадастровий номер 0520681000:01:001:0410, площею 4,9038 га, для ведення фермерського господарства (т. 1, а. с. 147).

Згідно з висновком експерта Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 28 листопада 2019 року № 4188/4189/19-21 на підставі проведеного дослідження, враховуючи наявні матеріали та результати проведеного натурного обстеження, вимоги та положення нормативно-правових актів, чинних в Україні в галузі землевпорядкування і будівництва, у тому числі: параметри проїздів, під`їзних шляхів, майданчиків розвороту транспортних засобів (перш за все, довгомірних вантажних автомобільних фур), необхідність нормативного забезпечення функціонування існуючих будівель і споруд, виходячи з їх фактичних розмірів і об`ємно-планувальних рішень, а також, враховуючи висновки техніко-економічного обґрунтування реалізації проєкту функціонування цілісного майнового комплексу, у тому числі заплановані у генеральному плані заходи розвитку і впорядкування території Готельного комплексу Автопорт , надається найменш обтяжливий варіант встановлення площі та конфігурації меж земельної ділянки, необхідної для обслуговування цілісного майнового комплексу, належного ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 22 жовтня 2004 року, розташованого на АДРЕСА_1 , за рахунок земельної ділянки, розташованої на території Вінницько-Хутірської сільської ради, кадастровий номер 0520681000:01:001:0410, належної на праві власності ОСОБА_2 , яка має оптимальні розміри і дорівнює 2,0310 га. Запропонований варіант встановлення площі та конфігурації меж земельної ділянки, необхідної для обслуговування будівельних об`єктів цілісного майнового комплексу на АДРЕСА_1 , належного ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 22 жовтня 2004 року, наведений у дослідницькій частині висновку та графічно відображений на план-схемі у додатку 2 до висновку (т. 2, а. с. 166-191).

Згідно зі статтею 377 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Відповідно до статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки. У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких вона належала попередньому власнику. При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди. При переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда.

Щодо вирішення вимоги про припинення права власності на частину земельної ділянки

Відповідно до статті 140 ЗК України підставами припинення права власності на земельну ділянку є: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

У статті 152 ЗК України визначено способи захисту прав на земельні ділянки. Встановлено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Аналізуючи статтю 120 ЗК України та статтю 378 ЦК України, можна зробити висновок, що законодавець передбачив за певних обставин можливість припинення права власності на землю у випадку набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи. Отже, законодавець допускає припинення права власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти за попереднім власником.

У постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 07 листопада 2018 року у справі № 910/20774/17 зазначено, що однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці (пункт е частини першої статті 141 ЗК України).

До особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда (частина третя статті 7 Закону України Про оренду землі ).

Договір оренди землі припиняється, зокрема, у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці (абзац восьмий частини першої статті 31 Закону України Про оренду землі ).

Після відчуження об`єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, договір оренди землі у відповідній частині припиняється щодо відчужувача, однак діє на тих самих умовах стосовно нового власника нерухомості, який з моменту набуття такого права набуває також права оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене.

Іншими словами, з моменту переходу права власності на розташоване на земельній ділянці нерухоме майно до нового власника у правовідносинах користування земельною ділянкою, на якій знаходиться це майно, відбувається заміна землекористувача: права й обов`язки землекористувача переходять до нового власника відповідного нерухомого майна.

Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду, зазначених ОСОБА_1 , як підстава касаційного оскарження від 27 лютого 2019 року № 913/661/17, від 06 березня 2019 року у справі № 914/2687/17.

Водночас у цій справі вимога ОСОБА_1 про припинення права власності на частину земельної ділянки спрямована до ОСОБА_2 , який став власником спірної земельної ділянки вже після набуття ОСОБА_5 права власності на цілісний майновий комплекс, розташований на спірній земельній ділянці.

ОСОБА_1 не оспорив набуття ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку, з тому з огляду на передбачені статтями 140, 141 ЗК України підстави припинення права власності та користування земельною ділянкою, а також визначені статтею 152 ЗК України способи захисту прав на земельні ділянки, вимога позивача про припинення права власності на спірну земельну ділянку є безпідставною та задоволенню не підлягає, оскільки у зазначеній частині позивач обрав неефективний спосіб захисту порушеного права.

Тому саме із наведеної підстави вимога ОСОБА_1 про припинення права власності відповідача на спірну земельну ділянку не підлягає задоволенню, а не з підстав, зазначених судами попередніх інстанцій.

Щодо вирішення вимоги про визнання права власності на частину земельної ділянки

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18, пункти 8.3-8.5) зазначила, що правові норми, які визначали долю земельної ділянки, наданої у власність чи користування, у разі відчуження розташованих на ній будівель чи споруд неодноразово змінювалися. Так, при відчуженні об`єктів нерухомого майна під час дії статті 30 ЗК України в редакції 1992 року закон передбачав автоматичний перехід права власності на земельну ділянку до набувача з необхідністю подальшого оформлення набувачем цього права. За приписами статті 120 ЗК України в редакції від 25 жовтня 2001 року (у період з 01 січня 2002 року до 20 червня 2007 року) при відчуженні об`єкта нерухомого майна, розташованого на відповідній ділянці, до набувача могло переходити право на цю земельну ділянку. Водночас автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди передбачала стаття 377 ЦК України; стаття 120 ЗК України (в редакції Закону України від 27 квітня 2007 року

№ 997-V) знову закріпила автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди. Поточна редакція статті 120 ЗК України (зі змінами, внесеними Законом України від 05 листопада 2009 року № 1702-VI) також передбачає автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі або споруди, і ці норми мають імперативний характер.

Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди superficies solo cedit (збудоване приростає до землі) має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року в справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Спірні правовідносини у цій справі виникли між позивачем і відповідачем щодо визнання права власності на земельну ділянку, яка належить відповідачу на праві власності та на якій розміщений належний позивачу на праві власності цілісний майовий комплекс.

Встановлено, що згідно з державним актом на право постійного користування землею серії ВН, виданого Вінницькою районною державною адміністрацією 19 листопада 1999 року, ОСОБА_3 на підставі рішення 7 сесії 23 скликання Вінницької районної ради народних депутатів від 14 вересня 1999 року надано у постійне користування земельну ділянку площею 16,4504 га в межах згідно з планом для ведення селянського фермерського господарства, яка розташована на території Вінницько-Хутірської сільської ради. Акт зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 33 (т. 1, а. с. 103).

Із виданої Вінницько-Хутірською сільською радою довідки від 13 жовтня 2004 року № 2420 випливає, що земельна ділянка, яка знаходиться на АДРЕСА_1 , була виділена для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель площею 4,00 га (цілісного майнового комплексу) ОСОБА_3 . Земельна ділянка не приватизувалась і державний акт на право власності на неї не видавався (т. 1, а. с. 15).

Згідно з договором купівлі-продажу від 22 жовтня 2004 року ОСОБА_3 (продавець) продав, а ОСОБА_1 (покупець) купив цілісний майновий комплекс, що знаходиться на АДРЕСА_1 . У пункті 17 договору зазначено, що згідно з довідкою, виданою виконавчим комітетом Вінницько-Хутірської сільської ради від 22 жовтня 2004 року № 466, земельна ділянка, що знаходиться на АДРЕСА_1 , виділена в користування ОСОБА_3 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель (цілісного майнового комплексу) площею 4,00 га. (т. 1, а. с. 14).

Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається, зокрема, у статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України) особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (пункт 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц).

Отже, відповідно до зазначених норм позивач набув право користування земельною ділянкою, необхідною для обслуговування набутого на підставі договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу.

Указаного суди попередніх інстанцій не врахували та помилково виходили з того, що підставою для відмови у позові в указаній частині позовних вимог є незазначення та недоведення: того, що з 2011 року до 2017 року з метою отримання у користування (власність) земельної ділянки у бажаному розмірі 4,0 га позивач не скористався розпорядженням Вінницької обласної державної адміністрації від 23 травня 2011 року № 254, яким йому надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в користування на умовах оренди, орієнтовною площею 4,0 га під будівлями та спорудами, що належать йому на праві власності, за рахунок земель, які перебували у постійному користуванні громадянина ОСОБА_3 , на території Вінницько-Хутірської сільської ради, за межами населеного пункту, для обслуговування готельно-сервісного комплексу; факту порушення його права власності (користування) земельною ділянкою у бажаному розмірі, як власника споруд та будівель майнового комплексу, та що таке порушення його прав вчинив своїми діями чи бездіяльністю саме ОСОБА_2 .

Водночас суди попередніх інстанцій, правильно встановивши фактичні обставини справи, не звернули уваги, що позов про визнання права власності на спірну земельну ділянку не відповідає вимогам статей 120 ЗК України та статті 377 ЦК України, оскільки на час набуття ОСОБА_1 права власності на цілісний майновий комплекс спірна земельна ділянка не перебувала у власності відчужувача майна ОСОБА_3 , а відповідно позивач не набув саме права власності на земельну ділянку.

Крім того, на час пред`явлення позову у цій справі право власності відповідача на спірну земельну ділянку, з цільовим призначенням - для ведення селянського фермерського господарства не оспорено. Також вимога позивача про визнання права на спірну земельну ділянку спрямована на зміну цільового призначення спірної земельної ділянки, - на отримання земельної ділянки для будівництва та обслуговування цілісного майнового комплексу, однак земельна ділянка, яка передана у власність відповідача, призначена для ведення селянського фермерського господарства. Проте за нормами ЗК України суд не має повноважень для зміни цільового призначення земельної ділянки.

Отже, дійшовши правильного по суті висновку про відмову у позові, суди попередніх інстанції помилково зазначили підставу відмови у позові у зазначеній частині, що є підставою для зміни судових рішень.

Доводи заявника про те, що судом першої інстанції порушені норми процесуального права, зокрема статті 141 ЦПК України, є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У пункті 9 частини першої статті 5 Закону України Про судовий збір визначено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема особи з інвалідністю II групи.

Отже, ОСОБА_1 як особа з інвалідністю ІІ групи звільнений від сплати судового збору, проте не звільнений від сплати інших судових витрат, якими є витрати на професійну правничу допомогу, тому рішення суду першої інстанції в частині стягнення з позивача на користь відповідача витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, ухвалено з додержанням норм процесуального права.

Подібний за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27 серпня 2020 року в справі № 185/2918/19 (провадження № 61-4137св20), постановах Верховного Суду України від 01 березня 2017 року № 6-152цс17 та від 16 серпня 2017 року № 6-1065цс17.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом частин першої, другої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, правильно по суті відмовивши у позові ОСОБА_1 , помилково зазначили підстави такої відмови, оскаржені судові рішення підлягають зміні з викладенням їх мотивувальних частин у редакції цієї постанови.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами касаційного перегляду вимоги заявника по суті не задовольняються, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 11 квітня 2019 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 12 лютого 2020 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.

У решті рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною іоскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко