Рішення

від 12.10.2021 по справі 340/3862/21

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2021 року м. Кропивницький справа № 340/3862/21

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного (письмового) провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) до Дмитрівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області (27424, Кіровоградська область, Знам`янський район, с. Дмитрівка, вул. Перемоги, 4, код ЄДРПОУ - 04365267) провизнання протиправним та скасування рішення та зобов`язати вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Дмитрівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області від 26.02.2021 року №217 в частині відмови ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки;

- зобов`язати Дмитрівську сільську раду Кропивницького району Кіровоградської області затвердити проект землеустрою та передати ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 3522281900:02:000:0277, яка знаходиться на території Іванковецької сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області.

ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування вимог позивача його представником зазначено, що відповідачем протиправно відмовлено у затверджені проекту землеустрою та передачі ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 3522281900:02:000:0277, яка знаходиться на території Іванковецької сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області. Відповідачем відмовлено у задоволенні заяви позивача затвердження проекту землеустрою, оскільки він невідповідає вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а саме Постанови КМУ №266 від 04.03.2004 року. Позивач вважає, що оскаржувані рішення є протиправними, та підлягає скасуванню.

Відповідачем надано до суду відзив на позовну заяву, в якому останній просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Відповідач зазначив, що рішенням правомірно відмовлено позивачу у затвердженні проекту землеустрою з підстав невідповідності вимогам земельного законодавства України.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дій у справі.

Ухвалою суду від 12.07.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та роз`єднано позовні вимоги до Дмитрівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області про визнання протиправними рішень та зобов`язати вчинити певні дії у самостійні провадження.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Дмитрівської сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області залишено на розгляді в адміністративній справі №340/3862/21.

09.08.2021 року відповідач подав до суду письмовий відзив на позовну заяву (а.с.71).

Інших заяв чи клопотань учасниками справи до суду не подано.

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважав можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.

Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Розглянувши подані сторонами документи, з`ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням зібраних доказів, судом встановлені наступні обставини.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_3 , яка діє в інтересах сина ОСОБА_1 звернулася до Іванковецької сільської ради з заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою.

Іванковецькою сільською радою прийняте рішення рід 20.10.2020 року №1706 Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою , яким надано ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою.

На виконання вищевказаного рішення між позивачем та сертифікованим Інженером-землевпорядником укладено договір на розробку проекту землеустрою. Розроблений проект землеустрою пройшов погодження у відповідності до ст.186-1 Земельного кодексу України.

Розроблений проект землеустрою пройшов погодження згідно висновку експерта державної експертизи від 10.12.2020 року №27650/82-20.

06.01.2021 року, державним кадастровим реєстратором Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області за результатами розгляду проекту землеустрою видано витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-6114048452021.

Згідно з витягу з Державного земельною кадастру, земельна ділянка має кадастровий номер 3522281900:02:000:0277.

Відповідно до п.п.1,2 рішення Дмитрівської сільської ради від 20.11.2020 року №14 Про початок реорганізації Іванковецької сільської ради шляхом приєднання до Дмитрівської сільської ради , почато процедуру реорганізації Іванковецької сільської ради (ЄДРПОУ 04365276) і Дмитрівська сільська рада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Іванковецької сільської ради.

У січні 2021 року ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 звернулася подала до Дмитрівської сільської ради на затвердження погоджений проект землеустрою.

Рішенням Дмитрівської сільської ради від 26.02.2021 року № 217 Про розгляд клопотання Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_4 , гр. ОСОБА_5 . гр. ОСОБА_2 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою у зв`язку з невідповідністю проекту вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а саме Постанові Кабінету Міністрів України від 4 березня 2004 року № 266, якою затверджено Типовий договір про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Позивач, вважаючи, рішення відповідача протиправним, звернувся із вказаним позовом до суду.

V. Оцінка суду.

Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно чч.8-10 статті 118 Земельного кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 Закону України "Про землеустрій" ( в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Згідно ч.3 ст.50 Закону України "Про землеустрій" (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальну записку; копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); копії правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна для об`єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми та значними наслідками, які розташовані на земельній ділянці; розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); кадастровий план земельної ділянки; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки); матеріали погодження проекту землеустрою.

Згідно з ч. 6 та ч.7 ст.186-1 Земельного кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.

Органам, зазначеним у частинах першій - третій цієї статті, при погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки забороняється вимагати: додаткові матеріали та документи, не включені до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до статті 50 Закону України "Про землеустрій"; надання погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки будь-якими іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями; проведення будь-яких обстежень, експертиз та робіт.

Кожен орган здійснює розгляд та погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки самостійно та незалежно від погодження проекту іншими органами, зазначеними у частинах першій - третій цієї статті, у визначений законом строк.

Так, ст.186 Земельного кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлений порядок затвердження землевпорядної документації.

При цьому, затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок приймається не на власний розсуд відповідача, а відповідно до ст.ст.6,13,14 Конституції України виключно в встановленому законом порядку.

Отже, системний аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме:

1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.

При цьому з вищенаведених норм Земельного кодексу України вбачається, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватися саме на етапі погодження такого проекту.

Досліджуючи матеріали справи судом встановлено, що на стадії розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки він двічі перевірявся на відповідність вимогам законів спеціально уповноваженими суб`єктами, коло яких визначено законодавчими актами, до яких сільські ради не відносяться.

Так, п.6 зазначені основні характеристики земельної ділянки відповідно до документації із землоустрою, а саме: загальна площа 6,0000 га (три земель делянки по 2,0000 га).

Пунктом 8 висновку експерта державної експертизи Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 10.12.2020 року №27650/88-20 Проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 для ведення особистого селянською господарства (КВЦГВ-А.01.03) за адресою: Кіровоградська область, Знам`янський район, Іванковепька сільська рада" зазначено відповідає земельному законодавству та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам.

При цьому, з пункту 9 вищевказаного висновку вбачається, що зауважень щодо правильності виготовленого проекту та пропозицій не має (а.с.48).

Здійснено державну реєстрацію сформованої земельної ділянки з кадастровим номером 3522281900:02:000:0277 у Державному земельному кадастрі (а.с.50).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно відмовив позивачу у затвердженні проекту землеустрою.

Слід зазначити, що повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 825/60.

Суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Дана правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові №21-1465а15 від 16.09.2015 року.

У даному рішенні Верховний Суд України наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалось примусове виконання рішення.

Згідно з частиною 4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином, з урахуванням того, що клопотання позивача вже було розглянуто, відповідачем прийнято рішення, проект землеустрою погоджено у встановленому порядку, а підстави для відмови у відмови в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачу визнані судом протиправними, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що належним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передати її у власність позивачу.

На думку Кіровоградського окружного адміністративного суду, відповідачем не доведено правомірність своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов підлягає задоволенню.

VI. Судові витрати.

Представник позивача в позовній заяві просив стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу.

Представник відповідача заперечував проти стягнення витрат та просив покласти їх на позивача (а.с. 59).

Відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.132 КАС України).

Частинами першою, другою статті 134 КАС України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

При цьому даною статтею передбачено цілі розподілу, визначення розміру та розмір судових витрат.

Так, згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас, частинами четвертою, п`ятою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Разом з тим, відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16, від 11 червня 2019 року у справі №826/841/17.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 р. №5076-VI встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У пункті 269 вказаного рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

На підтвердження понесеного позивачем розміру витрат на правничу допомогу адвоката надано: ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ВА №1016648 (а.с.55); копію договору про надання правової допомоги від 29.06.2021 укладений між Нікрасовою Іриною Сергіївною, яка діє в інтересах ОСОБА_1 та адвокатом Майданюком Сергієм Івановичем (а.с.54), копію додатку до договору від 29.06.2021 (а.с.55), копію акту прийому - передачі правової допомоги до договору від 29.06.2021 (а.с.56); квитанцію від 29.06.2021 на суму 1 000 грн. (а.с.57).

Відповідно акту прийому - передачі правової допомоги до договору від 29.06.2021, адвокатом надана правова допомога: ознайомлення з матеріалами справи та дослідження законодавства, яке регламентує порядок затвердження проекту із землеустрою, підготовка позовної заяви з додатками - 1 000 грн. ( 2 години).

Враховуючи вище наведене, суд дійшов висновку, що вартість послуг правового характеру у розмірі 1000,00 грн., що заявлена до стягнення з відповідача є співмірною зі складністю справи та обсягом наданих послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), а тому, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення судові витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 1 000 грн.

Також, позивачем сплачено судовий збір в розмірі 908,00 грн. (а.с.6), який підлягає стягненню на користь позивача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 132, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Визнати протиправним та скасувати рішення Дмитрівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області від 26.02.2021 року №217 в частині відмови ОСОБА_4 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки.

Зобов`язати Дмитрівську сільську раду Кропивницького району Кіровоградської області затвердити проект землеустрою та передати ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 3522281900:02:000:0277, яка знаходиться на території Іванковецької сільської ради Знам`янського району Кіровоградської області.

Стягнути на користь ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 908,00 грн. та судові витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 1 000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Дмитрівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області (код ЄДРПОУ - 04365267) .

Копію рішення суду надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя

Кіровоградського окружного

адміністративного суду Р.В. Жук