Ухвала

від 19.10.2021 по справі 646/1404/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

19 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 646/1404/20

провадження № 61-16062ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усик Г. І.

вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 31 грудня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 26 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу Автоград про визнання незаконним рішення загальних зборів,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Обслуговуючого кооперативу Автоград (далі - ОК Автоград ) про визнання незаконним рішення загальних зборів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що вона є власником машиномісця № НОМЕР_1 загальною площею 17,6 кв. м, літ. Д за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про власності на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 11 березня 2014 року № НОМЕР_2. 01 січня 2015 року між ОК Автоград та ОСОБА_1 укладено договір № 3 про обслуговування підземної автостоянки за адресою: АДРЕСА_1 . Протоколом загальних зборів ОК Автоград від 03 березня 2017 року було вирішено питання про збільшення щомісячного платежу за обслуговування одного паркомісця автостоянки до 455,00 грн.

Позивач вважала, що вказаний протокол є незаконним та порушує її права як власника паркомісця, оскільки збільшивши розмір плати за обслуговування одного паркомісця, ОК Автоград перевищило свої права, передбачені чинним законодавством, яке регулює діяльність кооперативних утворень та положень статуту, а також порушило обов`язки, передбачені договором обслуговування підземної автостоянки № 3.

Крім того, позивач зазначала, що оскільки вона не є членом ОК Автоград , тому на неї не поширюються вимоги Закону України Про кооперацію , зокрема щодо додержання вимог статуту кооперативу, виконання рішень органів управління кооперативу. Договір обслуговування підземної автостоянки від 01 січня 2015 року № 3 між позивачем та ОК Автоград не містить положень про те, що протокол загальних зборів членів кооперативу є підставою для встановлення або визначення розміру оплати, що є підтвердженням того, що статут не встановлює жодних обов`язків для позивача. Договором обслуговування підземної автостоянки від 01 січня 2015 року № 3 передбачено, що перерахунок плати проводиться шляхом підписання сторонами додаткової угоди до договору, проте жодної додаткової угоди до даного договору про зміну вартості послуг між сторонами укладено не було. З огляду на вказане, позивач вважала, що ОК Автоград грубо порушенні умови договору щодо підвищення суми сплат за договором, проте ОСОБА_1 регулярно сплачує за послуги кооперативу 250,00 грн щомісячно.

Враховуючи викладене, позивач вважала, що оскільки чинне законодавство не встановлює обов`язків громадян виконувати статут юридичних осіб та виконувати рішення органів управління юридичних осіб, зокрема кооперативів, у випадку якщо особа не є членом такої юридичної особи, враховуючи те, що протокол загальних зборів членів ОК Автоград від 03 березня 2017 року № 3 є підставою для вчинення останнім протиправних дій, а саме нарахування заборгованості позивачу за збільшеними тарифами з обслуговування машиномісць, тому є підстави вважати, що вказаним протоколом порушуються права позивача, як власника нерухомого майна - паркувального місця.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила суд визнати незаконним та протиправним протокол № 3 загальних зборів ОК Автоград від 03 березня 2017 року в частині встановлення розміру плати щомісячного обслуговування паркомісця за договором в розмірі 455,00 грн за одне машино-місце з березня 2017 року по відношенню до ОСОБА_1 ; визнати відсутність обов`язку ОСОБА_1 виконувати рішення загальних зборів ОК Автоград ; судові витрати покласти на відповідача.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 31 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 26 серпня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту порушення законних прав та охоронюваних інтересів позивача оскаржуваним протоколом, не обґрунтовано, у чому саме полягає порушення її прав та інтересів, яким саме нормам чинного законодавства не відповідає рішення загальних зборів відповідача, оформлене протоколом.

У вересні 2021 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 31 грудня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 26 серпня 2021 року, у вищевказаній справі, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Верховний Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною четвертою статті 274 ЦПК України передбачено, що в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Предметом спору у цій справі є вимоги немайнового характеру щодо оскарження рішення загальних зборів обслуговуючого кооперативу, особою, яка не є членом обслуговуючого кооперативу, що не представляє складності у зв`язку зі сталістю законодавства та судової практики, а тому справа є справою незначної складності і не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.

Посилання заявника на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу касаційного оскарження не заслуговують на увагу, оскільки з указаних підстав підлягають оскарженню рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції крім судових рішень у малозначних справах. Тобто такі доводи є виконанням вимог процесуального закону щодо змісту будь-якої касаційної скарги, а тому самі по собі не вказують на фундаментальність порушених у скарзі питань для формування єдиної правозастосовчої практики, та не свідчить про наявність інших випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судові рішення у малозначних справах підлягають касаційному оскарженню.

Верховний Суд зауважує, що обґрунтування касаційної скарги підставами, передбаченими частиною другою статті 389 ЦПК України, не звільняє заявника від обов`язку, у відповідності до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, обґрунтувати підстави перегляду в касаційному порядку судових рішень у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Зазначення судом апеляційної інстанції у постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову у даній справі, та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень на визнання справи малозначною, оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена у загальних положеннях цього Кодексу, то вона поширюються й на касаційне провадження.

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (справа Зубац проти Хорватії від 05 квітня 2018 року).

Верховний Суд врахував, що застосування критерію малозначності справи у цій справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. Наведене повністю узгоджується з правовою позицією, сформованою Європейським судом з прав людини у справі Azyukovska v. Ukraine (ухвала від 09 жовтня 2018 року Азюковська проти України ).

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини с статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням наведеного, оскільки заявник подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, а обставини, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не наведені, то відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у справі.

Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 31 грудня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 26 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу Автоград про визнання незаконним рішення загальних зборів відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик