Постанова

від 05.10.2021 по справі 199/10206/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7465/21 Справа № 199/10206/19 Суддя у 1-й інстанції - Руденко В. В. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2021 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

Головуючого - Куценко Т.Р.

суддів: Демченко Е.Л., Макаров М.О.

за участю секретаря - Керімової - Бандюкової Л.К.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_1 ,

на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 травня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради про визнання звільнення незаконним, скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди , -

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Департаменту охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради, в якому просила визнати звільнення з посади виконуючої обов`язки головного лікаря КЗ Стоматологічна поліклініка № 3 Дніпровської міської ради незаконним, скасувати наказ про звільнення, поновити її на посаді виконуючої обов`язки головного лікаря з 28 лютого 2019 року, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28 лютого 2019 року по день поновлення на посаді виходячи з розміру середньої заробітної плати та стягнути моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.

В обґрунтування свої вимог позивач посилається на те, що наказом відповідача від 28 вересня 2018 року № 330-о позивача призначено виконуючою обов`язки головного лікаря КЗ Дніпропетровська міська стоматологічна поліклініка № 3 ДОР з 28 вересня 2018 строком на два місяці. Рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 01 листопада 2018 року № 1045 Про перейменування комунальних закладів охорони здоров`я, які прийняті у комунальну власність територіальної громади міста Дніпра перейменувати комунальні заклади охорони здоров`я, які прийняті у комунальну власність територіальної громади міста Дніпра: Комунальний заклад Дніпропетровська міська стоматологічна поліклініка № 3 Дніпропетровської обласної ради на Комунальний заклад Стоматологічна поліклініка № 3 Дніпропетровської міської ради.

Відповідно до запису № 38 трудової книжки НОМЕР_1 позивача з 15 листопада 2018 року призначено в. о. головного лікаря КЗ Стоматологічна поліклініка № З Дніпровської міської ради тимчасово строком на два місяці. Наказом відповідача від 15 листопада 2018 року №379-о позивача призначено виконуючою обов`язки головного лікаря КЗ Стомотологічна поліклініка №3 Дніпропетровської міської ради тимчасово з 15 листопада 2018 року строком на два місяці.

Наказом відповідача від 15 січня 2019 року № 8-о позивача звільнено з займаної посади 15 січня 2019 року відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП та призначено виконуючою обов`язки головного лікаря КЗ Стоматологічна поліклініка № 3 Дніпропетровської міської ради тимчасово з 16 січня 2019 року по 28 лютого 2019 року.

Наказом відповідача від 28 лютого 2019 року № 55-о позивача звільнено з займаної посади з 28 лютого 2019 року відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП. На момент звільнення позивач перебувала на лікарняному, що підтверджується відповідними медичними документами з 27 лютого 2019 року по 22 березня 2019 року. Виходячи з наведених обставин, позивач, починаючи з 11 серпня 2017 року по 28 лютого 2019 року (більше півтора роки), працювала на посаді виконуючою обов`язки головного лікаря комунального закладу охорони здоров`я, при цьому контракт з нею не було укладено, та на протязі зазначеного часу позивача 13 разів приймали на роботу на одну й ту ж саму посаду строком від 1 до 2 місяців та звільняли на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП. Зазначене свідчить про грубе порушення відповідачем трудового законодавства України. Замість того, щоб бути призначеною на посаду головного лікаря, позивача більше року майже кожного місяця звільняли та знову призначали на посаду виконуючою обов`язки головного лікаря. Це період життя коли позивач перебувала в постійній напрузі, таке становище призвело до погіршення її стану здоров`я, позивач почала страждати на захворювання серцево-судинної системи, так у період з 14 лютого 2019 року по 22 лютого 2019, а також з 19 лютого 2019 року по 22 лютого 2019 року перебувала на лікарняному. Такий режим роботи не давав позивачу повною мірою користуватися своїми правами гарантованими трудовим законодавством, в елементарних речах, хоча б що стосується права працівника на відпустку. Після свого звільнення 28 лютого 2019 року позивач була вимушена докласти додаткові зусилля до організації свого життя, звернутися до суду за захистом свого права, приймати участь у судових засіданнях, доводити свою правоту та заперечувати вигадки юристів відповідача.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 травня 2020 року відмовлено в задоволені позовних вимог .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що пункт 2 статті 36 КЗпП передбачає завершення трудових відносин у день, визначений у строковому трудовому договорі. Звільнення за цією підставою не є звільненням за ініціативою роботодавця, тому воно може відбуватися у період тимчасової непрацездатності та/або навчання. Перебування працівника на лікарняному у зв`язку із хворобою на момент закінчення строку дії договору не є підставою для продовження трудових відносин, а лише спричиняє зобов`язання роботодавця перед працівником щодо виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності. Оскільки судом не встановлено порушень трудових прав позивача, підстави для компенсації моральної шкоди відсутні. Тому відсутні підстави для задоволення позову.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, оскільки судом першої інстанції не були враховані обставини та норми закону на які заявник посилався у своїй позовній заяві.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 травня 2020 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 23 червня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 лютого 2021 року скасовано та справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи постанову Верховний Суд виходив з порушення апеляційним судом норм процесуального права, оскільки розгляд даної справи необхідно було проводити з повідомленням осіб, з огляду з заявлених позовних вимог.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 12 липня 2021 року апеляційний розгляд справи призначено в загальному порядку, з повідомленням учасників справи.

Матеріалами справи підтверджено належне повідомлення сторін про розгляд справи в апеляційному порядку.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 01 листопада 2018 року № 1045 Про перейменування комунальних закладів охорони здоров`я, прийняті у комунальну власність територіальної громади міста Дніпра перейменовано комунальні заклади охорони здоров`я, які прийняті у комунальну власність територіальної громади міста Дніпра, а саме Комунальний заклад Дніпропетровська міська стоматологічна поліклініка № 3 Дніпропетровської обласної ради на Комунальний заклад Стоматологічна поліклініка № 3 Дніпропетровської міської ради .

Наказом Департаменту охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради за підписом заступника міського голови, директора департаменту Бабського А.А., видано наказ №8-о від 15 січня 2019 року про призначення позивача на посаду виконуючого обов`язки головного лікаря КЗ Стоматологічна поліклініка № 3 Дніпровської міської ради тимчасово з 16 січня 2019 року по 28 лютого 2019 року на підставі особистої заяви позивача від 15 січня 2019 року.

Отже, наказом від 15 січня 2019 року визначено період призначення позивача на вказану посаду, а саме з 16 січня 2019 року по 28 лютого 2019 року.

Позивач на підтвердження своїх позовних вимог надала лікарняний лист серії АДС № 595388, відкритий в Шевченковській АЗПМС з 27 лютого 2019 року (стати до роботи 03 березня 2019 року) та лікарняний лист серії АДС № 574508, відкритий у КЗ Центр первинної медико-соціальної допомоги №4 з 04 березня 2019 року до 22 березня 2019 року, режим лікування - стаціонар. Однак докази повідомлення відповідача про перебування позивача на лікарняному відсутні.

Керуючись Законом України Про місцеве самоврядування в Україні , відповідно до Положення про департамент охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради, затвердженого рішенням міської ради від 01 грудня 2016 року №55/16, розпорядження міського голови від 25.07.2018 р. №996-р Про укладання контрактів, призначення та звільнення керівників комунальних закладів охорони здоров`я Дніпровської міської ради Департаментом охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради за підписом заступника міського голови, директора департаменту ОСОБА_2 видано наказ №55-о від 28 лютого 2019 року Про звільнення ОСОБА_1 позивача звільнено з посади виконуючого обов`язки головного лікаря Комунального закладу Стоматологічна поліклініка №3 Дніпровської міської ради з займаної посади 28 лютого 2019 року відповідно до п. 2 ст.36 КЗпП України.

Таким чином, наказом від 28 лютого 2019 року дотримано визначений термін наказом від 15 січня 2019 року. Тобто, спірним наказом позивача було звільнено на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України з 28 лютого 2019 року, - у день закінчення строку договору.

При розгляді справ про поновлення на роботі необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові (п.18. Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року Про практику розгляду судами трудових спорів ).

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно ч.ч. 1, 3 та 4 статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Частина 2 ст. 23 КЗпП, строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Частина 1 ст. 36 КЗпП, підставами припинення трудового договору є: 1) угода сторін; 2) закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення; 3) призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Пункт 2 ст. 36 КЗпП передбачає можливість припинення трудового договору у зв`язку з закінченням його строку. На цій підставі може бути припинений тільки строковий трудовий договір, укладений як строковий відповідно до закону. Якщо ж строковий трудовий договір укладено всупереч правилам ст. 23 КЗпП, то умова про строк є незаконною. Трудовий договір у такому разі вважається укладеним на невизначений строк, і він не може бути припинений у зв`язку з закінченням строку.

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за п. 2 ст. 36 КЗпП.

Ст. 39-1 КЗпП України наведені умови коли строковий трудовий договір може бути безстроковим: якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.

Відповідач припинив трудові відносини з позивачем на підставі наказу від 28 лютого 2019 року №55-о. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо відсутності підстав вважати укладений позивачем договір безстроковим.

Пункт 2 ст.36 КЗпП України, передбачає завершення трудових відносин у день, визначений у строковому трудовому договорі. Звільнення за цією підставою не є звільненням за ініціативою роботодавця, тому воно може відбуватися у період тимчасової непрацездатності та/або навчання.

Перебування працівника на лікарняному у зв`язку із хворобою на момент закінчення строку дії договору не є підставою для продовження трудових відносин, а лише спричиняє зобов`язання роботодавця перед працівником щодо виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції врахував вказані норми закону, у зв`язку з чим дійшов правильного висновку, що відсутні порушення трудових прав позивача та відсутні підстави для компенсації моральної шкоди.

Таким чином, розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи.

Доводи апеляційної скарги про те, що вчинений позивачем підпис на заяві не свідчить про наявність у нього інтересу (бажання) на укладення строкового договору та позивач ніколи б за своєю волею не писала ті заяви, які вимагав від неї відповідач, а тому в силу вимог КзпП України трудовий договір, який оформлений між позивачем і відповідачем наказом від 15 січня 2019 року №8-о є таким, що укладений на невизначений строк, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки суперечить наявним в матеріалах справи доказам та чинному законодавству.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 36 КзпП України передбачає можливість припинення трудового договору у зв`язку з закінченням його строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення. На цій підставі може бути припинений тільки строковий трудовий договір, укладений як строковий відповідно до закону. Якщо ж строковий трудовий договір укладено всупереч правилам ст. 23 КзпП України, то умова про строк є незаконною. Трудовий договір у такому разі вважається укладеним на невизначений строк, і він не може бути припинений у зв`язку з закінченням строку.

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором.

У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за п. 2 ст. 36 КзпП України.

Припинення трудового договору після закінчення строку трудового договору можливе тільки протягом одного дня.

У статті 39-1 КзпП України наведені умови коли строковий трудовий договір може бути безстроковим: якщо після закінчення строку трудового договору (п. 2 і 3 ст. 23 КзпП України) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.

Але, трудові відносини з заявником припинилися на підставі наказу від 24 вересня 2018 року №308-о та від 15 січня 2019 року №8-о.

За кожним припиненням строкового трудового договору при звільненні із апелянтом в КЗ «Стоматологічна поліклініка №3» ДМР здійснювався повний розрахунок, а в трудову книжку апелянта вносились записи про звільнення із займаної посади згідно п. 2 ст. 36 КзпП України.

Крім того, спірних питань від заявника відносно розрахунків при звільненні не виникало як і відсутні спори щодо поданих апелянтом заяв про призначення, наказів про призначення, з яких чітко вбачається тимчасовий (строковий) характер трудових відносин.

Отже, жодна із встановлених законодавством умов, коли строковий трудовий договір може стати безстроковим, відповідно до законодавства у цій справі відсутня.

А тому, звільнення позивача пов`язано з закінченням строку строкового трудового договору відповідно до п. 2 ст. 36 КзпП України, яка передбачає завершення трудових відносин у день, визначений у строковому трудовому договорі.

Звільнення за цією підставою не є звільненням за ініціативою роботодавця, тому воно може відбуватися у період тимчасової непрацездатності.

Тобто, Департамент мав законні підстави приймати апелянта відповідно до п. 2 ст. 23 КзпП України на строковий трудовий договір і на підставі п. 2 ст. 36 КзпП України його припиняти, а так як звільнення за цією підставою не є звільненням за ініціативою роботодавця, тому воно може відбуватися і в період тимчасової непрацездатності працівника.

Отже, відповідачем у даному випадку були дотримані норми законодавства про працю та умови трудового договору.

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості та незаконності рішення не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстав для скасування рішення, оскільки скарга не містить обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування висновків суду.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Рішення суду відповідає матеріалам справи, доказам та вимогам матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, підстав для задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.

керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 травня 2020 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Т.Р. Куценко

Судді: Е.Л. Демченко

М.О. Макаров