Рішення

від 20.10.2021 по справі 640/26597/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2021 року м. Київ № 640/26597/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання адміністративну справу

за позовомГоловного управління ДПС у м. Києві до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю Струм контакт 2. Товариства з обмеженою відповідальністю Комфортна оселя провизнання недійним договору

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Головне управління ДПС у м. Києві (далі по тексту - позивач, ГУ ДПС у м. Києві) із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Струм контакт (далі по тексту - відповідач 1, ТОВ Струм контакт ) та Товариства з обмеженою відповідальністю Комфортна оселя (далі по тексту - відповідач 2, ТОВ Комфортна оселя ), у якій просить визнати недійсним договір про надання послуг з організації ремонтно-оздоблювальних робіт від 14 липня 2016 року №1407, укладений між ТОВ Комфортна оселя (код ЄДРПОУ 35241463) та ТОВ Струм контакт (код ЄДРПОУ 40386890).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що вироком Святошинського районного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року у кримінальній справі №757/24218/17 директора ТОВ Струм контакт ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України, внаслідок чого діяльність вказаного суб`єкта господарювання носить фіктивний характер, що є підставою для визнання господарського договору недійсним.

Ухвалою від 16 березня 2021 року суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами; відповідачу запропоновано надати відзив протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.

05 травня 2021 року від представника ТОВ Комфортна оселя надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що договір про надання послуг з організації ремонтно-оздоблювальних робіт від 14 липня 2016 року №1407, укладений між ТОВ Комфортна оселя та ТОВ Струм контакт , був спрямований на реальне настання правових наслідків, що також було встановлено рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 жовтня 2018 року у справі №826/6124/18, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2019 року та постановою Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 18 червня 2020 року, а тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Копію ухвали суду про відкриття провадження у справі надіслано на адресу ТОВ Струм контакт зазначену в позовній заяві та яка відповідає даним Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (61002, м. Харків, вул. Свободи, 7/9). Водночас, поштова кореспонденція повернулася на адресу суду з відміткою за закінченням терміну зберігання .

Станом на час вирішення справи, відповідачем відзиву подано не було, так само, як і заяви про визнання позову.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

14 липня 2016 року між ТОВ Комфортна оселя (замовник) та ТОВ Струм контакт (виконавець) укладено договір про надання послуг з організації ремонтно-оздоблювальних робіт від №1407, за умовами якого виконавець зобов`язався здійснити організацію та виконання ремонтно-оздоблювальних робіт на фасадах та у місцях загального користування будівель, вбудовано-прибудованих приміщень та паркінгу, що знаходяться у торгово-громадському центрі житлового комплексу із вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та паркінгом ParkAvenue , розташованого на проспекті 40-річчя Жовтня, буд. №№ 58-а, 62, 60.1,60.2, 60.3, 60.4, 60.5.

На виконання пункту 1.3 договору сторони додатковою угодою від 14 липня 2016 року № 1 до Договору узгодили кошторис на заплановані роботи, а також плановий графік виконання робіт.

Окрім цього, на виконання пунктів 2.1.1, 2.4.3 договору ТОВ Комфортна оселя було передано TOB Струм контакт перепустки (магнітні ключі) для проходу на територію Житлового комплексу ParkAvenue , що підтверджується актами приймання-передачі перепусток від 14 липня 2016 року та від 22 серпня 2016 року.

З метою заносу устаткування для проведення робіт директор TOB Струм контакт звернулася з відповідним листом до ТОВ Комфортна оселя , який містить відмітку про дозвіл пропуску та відмітку про виніс обладнання з території житлового комплексу.

Виконання Договору підтверджується актами здачі-прийняття робіт:

- від 25 липня 2016 року №1504 на суму 270 000, 00 грн.;

- від 27 липня 2016 року №1505 на суму 240 000, 00 грн.;

- від 28 липня 2016 року №1506 на суму 240 000, 00 грн.;

- від 19 серпня 2016 року №1653 на суму 276 000, 00 грн.;

- від 22 серпня 2016 року №1654 на суму 252 000, 00 грн.

На виконання пунктів 4.3, 4.4. договору, підписанню актів-приймання передачі робіт передувало звітування TOB Струм контакт про виконані роботи. Роботи проводились в п`яти будинках Житлового комплексу ParkAvenue , що підтверджується звітами про виконану роботу, складеними Виконавцем та прийнятими TOB Комфортна оселя :

- від 23 липня 2016 року №1 (виконання робіт в будинку №60.1);

- від 25 липня 2016 року №2 (виконання робіт в будинку №60.4);

- від 26 липня 2016 року №3 (виконання робіт в будинку №60.5);

- від 15 серпня 2016 року №4 (виконання робіт в будинку №60.2);

- від 22 серпня 2016 року №5 (виконання робіт в будинку №60.3).

Для здійснення оплати за виконані роботи та на виконання пункту 4.3 договору TOB Струм контакт виставлялись Товариству рахунки-фактури від 25 липня 2016 року №1504, від 27 липня 2016 року №1505, від 28 липня 2016 року №1506, від 19 серпня 2016 року №1653, від 22 серпня 2016 року №1654.

TOB Струм контакт також зареєстровано на адресу TOB Комфортна оселя податкові накладні.

Оплата за виконані роботи була проведена замовником в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями від 27 липня 2016 року №2518, від 31 серпня 2016 року №2614.

Отже, ТОВ Комфортна оселя надано докази фактичного здійснення господарських операцій з TOB Струм контакт , складення за їх результатами первинних бухгалтерських документів, які відображають реальність операцій, а також фактичного спричинення реальних змін майнового стану платника податків.

Вказані обставини встановлені рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 жовтня 2018 року у справі №826/6124/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2019 року та постановою Верховного Суду від 18 червня 2020 року та, відповідно до приписів частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, не потребують доказування.

Підставою для звернення до суду контролюючого органу, став вирок Святошинського районного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року у кримінальній справі №757/24218/17, яким директора ТОВ Струм контакт ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд встановив таке.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Згідно з підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи, зокрема, мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правові наслідки нечинного правочину передбачені статтею 216 Цивільного кодексу України, яка визначає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (частина друга статті 216 Цивільного кодексу України).

Тобто, у разі укладення нечинного правочину, діючим законодавством не передбачено стягнення коштів в дохід держави, а лише сторони повертаються у початковий стан (застосовується реституція).

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2014 року та в постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , а саме судам відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 Цивільного кодексу України тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (пункт 4). Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред`являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним (пункт 5).

Щодо визнання недійсним правочину, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до частини 3 цієї статті якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тобто, оспорюванні правочини можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи або прокурора, та лише після встановлення недійсності правочину застосовуються правові наслідки недійсного правочину, які передбачені статтею 228 Цивільного кодексу України та статтею 208 Господарського кодексу України.

Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства передбачені частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України, а саме: у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Аналогічні приписи містяться в частині першій статті 208 Господарського кодексу України, - якщо господарське зобов`язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов`язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов`язанням, а у разі виконання зобов`язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

При цьому, застосовуючи правові наслідки визначені статтею 208 Господарського кодексу України, необхідно керуватись приписами статті 207 цього кодексу, яка встановлює порядок визнання господарського зобов`язання недійсним, а саме: господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Тобто, як вже зазначалось, нікчемний правочин є таким в силу закону (частина друга статті 203, частина друга статті 215 Цивільного кодексу України) та правові наслідки застосовуються за загальним правилом відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України .

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 Цивільного кодексу України). Тобто, правові наслідки, передбачені частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України та частиною першою статті 208 Господарського кодексу України можуть бути застосовані лише після визнання судом такого правочину недійсним.

Аналіз вказаного в сукупності дає суду підстави дійти висновку, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Тобто, саме на момент вчинення правочину стороною (сторонами) мають бути дотримані вимоги частин першої-третьої, п`ятої та шостої статті 203 Цивільного кодексу України .

Звертаючись до суду із даним позовом, податковий орган, як на підставу для визнання правочину, укладеного між ТОВ Комфортна оселя та ТОВ Струм контакт , недійсним, посилається на наявність вироку Святошинського районного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року у кримінальній справі №757/24218/17.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Вироком Святошинського районного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року у кримінальній справі №757/24218/17, копія якого наявна у справі, затверджено угоду про визнання винуватості від 27 квітня 2017 року та визнано винуватою ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 28, частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України, а також ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 27, частиною другою статті 28, частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України.

У той же час, як вбачається з копії договору про надання послуг з організації ремонтно-оздоблювальних робіт від 14 липня 2016 року №1407, який просить визнати недійсним позивач, його було укладено між ТОВ Комфортна оселя , в особі Генерального директора Давіда Маора, та ТОВ Струм контакт , в особі директора ОСОБА_1 .

Суд звертає увагу, що вказаним вироком Святошинського районного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року у кримінальній справі №757/24218/17 ОСОБА_1 винуватою у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення визнано не було.

Окрім цього, даний вирок не стосується обставин укладення правочинів між ТОВ Комфортна оселя та ТОВ Струм контакт , оскільки такі обставини не досліджувались під час розгляду справи по обвинуваченню винних у вчиненні кримінального правопорушення. Відтак, такий вирок Святошинського районного суду міста Києва від 11 грудня 2017 року у кримінальній справі №757/24218/17 не є належним доказом недійсності правочину, оскільки ним не доведено причетність до укладення (оформлення) правочинів з ТОВ Комфортна оселя , обвинуваченої за вироком особи.

Відповідно до приписів частин шостої та сьомої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

У той же час, з матеріалів справи убачається, що в діях ТОВ Комфортна оселя , відсутній умисел під час укладення договору без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об`єкту оподаткування або несплати податків.

Разом з тим суд зауважує, що розгляд даної справи здійснено в межах заявлених позовних вимог та, відповідно, на підставі встановлених обставин у справі. Встановлені обставини не впливають на вирішення питання щодо правильності формування податкових зобов`язань та податкового кредиту або витрат та доходів, які потребують окремого дослідження.

Судове рішення має бути законним і обґрунтованим. Зокрема, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені під час судового розгляду справи, з урахуванням вимог статей 73, 74, 75 Кодексу адміністративного судочинства України щодо належності, допустимості та достовірності доказів або обставин, які не підлягають доказуванню, та висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними. Судове рішення не може бути побудоване на припущеннях.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, суд дійшов висновку про відсутність належних доказів, які б підтверджували укладення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, та які б свідчили про його нікчемність, а тому позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими, та такими, що задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 257 - 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Головного управління ДПС у місті Києві відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Суддя І.М. Погрібніченко