Постанова

від 21.02.2022 по справі 640/26597/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua

Головуючий суддя у першій інстанції: Погрібніченко І.М. суддя-доповідач: Епель О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2022 року Справа № 640/26597/20

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Губської Л.В., Карпушової О.В.,

за участі секретаря Сакевич Ж.В.,

представник позивача Борозни М.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби в м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 жовтня 2021 року у справі

за позовом Головного управління Державної податкової служби в м. Києві

до товариства з обмеженою відповідальністю «Струм контакт»,

товариства з обмеженою відповідальністю «Комфортна оселя»

про визнання договору недійсним,

В С Т А Н О В И В :

Історія справи.

Головне управління Державної податкової служби в м. Києві (далі - Позивач) звернулося до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Струм контакт» (далі - Відповідач-1), товариства з обмеженою відповідальністю «Комфортна оселя» (далі - Відповідач-2) про визнання недійсним договору про надання послуг з організації ремонтно-оздоблювальних робіт від 14.07.2016 № 1407, укладеного між ТОВ «Комфортна оселя» (код ЄДРПОУ 35241463) і ТОВ «Струм контакт» (код ЄДРПОУ 40386890).

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 жовтня 2021 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановляючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що товарність операцій за договором про надання послуг з організації ремонтно-оздоблювальних робіт від 14.07.2016 № 1407, укладеним між Відповідачами, та фактичне виконання відповідних робіт установлена судовими рішеннями у справі № 826/6124/18, зокрема постановою Верховного Суду, які набрали законної сили.

При цьому, суд зазначив, що вирок Святошинського районного суду м. Києва від 11.12.2017 у кримінальній справі № 757/24218/17, на який посилається Позивач, не стосується обставин укладення правочинів між ТОВ «Комфортна оселя» і ТОВ «Струм контакт», такі обставини не досліджувались під час розгляду справи по обвинуваченню винних у вчиненні кримінального правопорушення і жодна з осіб, якими підписано оспорюваний Позивачем договір, вказаним вироком винною не визнавалася.

Разом з тим, суд звернув увагу на те, що зазначеним вироком суду затверджено угоду про визнання винуватості та визнано винуватою ОСОБА_1 , а спірний договір підписано іншими особами.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити постанову про задоволення позову повністю, посилаючись на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 11.12.2017 у кримінальній справі № 757/24218/17 та стверджуючи, що діяльність ТОВ «Струм контакт» має фіктивний характер.

При цьому, Апелянт зазначає, що дійсно вказаним вироком суду визнано винною іншу особу, ніж та, що підписала оспорюваний ним договір, але на його переконання це не спростовує наведених ним підстав для визнання його недійсним.

З цих та інших підстав Апелянт вважає, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.12.2021 та від 13.01.2022 було відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду.

Відповідачем - ТОВ «Комфортна оселя» подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, наполягаючи на необґрунтованості доводів Апелянта та правильності висновків суду першої інстанції.

При цьому, у своєму відзиві ТОВ «Комфортна оселя» зазначає, що доводи Апелянта спростовуються безпосередньо вироком суду, на який він сам посилається, та судовим рішенням у справі № 826/6124/18, яке набрало законної сили та яким, зокрема встановлено товарність відповідних операцій за спірним договором.

Від інших учасників справи у строк, установлений судом, відзиви на апеляційну скаргу не надходили.

Від Апелянта надійшло клопотання про витребування доказів, у задоволенні якого ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.02.2022, що занесена до протоколу судового засідання, відмовлено.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав.

Обставини справи, установлені судом першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 14.07.2016 між ТОВ «Комфортна оселя» (Замовником) і ТОВ «Струм контакт» (Виконавцем) укладено договір про надання послуг з організації ремонтно-оздоблювальних робіт від № 1407, за умовами якого Виконавець зобов`язався здійснити організацію та виконання ремонтно-оздоблювальних робіт на фасадах та у місцях загального користування будівель, вбудовано-прибудованих приміщень та паркінгу, що знаходяться у торгово-громадському центрі житлового комплексу із вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського приз 085;ачення та паркінгом «Park Avenue», розташованого на проспекті 40-річчя Жовтня, буд. №№ 58-а, 62, 60.1,60.2, 60.3, 60.4, 60.5.

На виконання пункту 1.3 Договору сторони додатковою угодою від 14.07.2016 № 1 до Договору узгодили кошторис на заплановані роботи, а також плановий графік виконання робіт.

Крім цього, на виконання пунктів 2.1.1, 2.4.3 договору ТОВ «Комфортна оселя» було передано TOB «Струм контакт» перепустки (магнітні ключі) для проходу на територію Житлового комплексу «ParkAvenue», що підтверджується актами приймання-передачі перепусток від 14.07.2016 та від 22.08.2016.

З метою заносу устаткування для проведення робіт директор TOB «Струм контакт» звернулася з відповідним листом до ТОВ «Комфортна оселя», який містить відмітку про дозвіл пропуску та відмітку про виніс обладнання з території житлового комплексу.

Виконання Договору підтверджується актами здачі-прийняття робіт: від 25 липня 2016 року №1504 на суму 270 000, 00 грн; від 27 липня 2016 року №1505 на суму 240 000, 00 грн; від 28 липня 2016 року №1506 на суму 240 000,00 грн; від 19 серпня 2016 року № 1653 на суму 276 000, 00 грн; від 22 серпня 2016 року № 1654 на суму 252 000,00 грн.

На виконання пунктів 4.3, 4.4. договору, підписанню актів-приймання передачі робіт передувало звітування TOB «Струм контакт» про виконані роботи. Роботи проводились в п`яти будинках Житлового комплексу «ParkAvenue», що підтверджується звітами про виконану роботу, складеними Виконавцем та прийнятими TOB «Комфортна оселя»: від 23 липня 2016 року № 1 (виконання робіт в будинку № 60.1); від 25 липня 2016 року ?0;2 (виконання робіт в будинку № 60.4); від 26 липня 2016 року № 3 (виконання робіт в будинку № 60.5); від 15 серпня 2016 року №4 (виконання робіт в будинку № 60.2); від 22 серпня 2016 року №5 (виконання робіт в будинку № 60.3).

Для здійснення оплати за виконані роботи та на виконання пунктів договору TOB «Струм контакт» виставлялись Товариству рахунки-фактури від 25 липня 2016 року №1504, від 27 липня 2016 року №1505, від 28 липня 2016 року №1506, від 19 серпня 2016 року №1653, від 22 серпня 2016 року ?№ 1654.

TOB «Струм контакт» також зареєстровано на адресу TOB «Комфортна оселя» податкові накладні.

Оплата за виконані роботи була проведена замовником в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями від 27 липня 2016 року № 2518, від 31 серпня 2016 року № 2614.

Отже, ТОВ «Комфортна оселя» надано докази фактичного здійснення господарських операцій з TOB «Струм контакт», складення за їх результатами первинних бухгалтерських документів, які відображають реальність операцій, а також фактичного спричинення реальних змін майнового стану платника податків.

Вироком Святошинського районного суду міста Києва від 11.12.2017 у кримінальній справі № 757/24218/17, яким директора ТОВ «Струм контакт» ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України.

Вказані обставини встановлені рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 жовтня 2018 року у справі № 826/6124/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2019 року та постановою Верховного Суду від 18 червня 2020 року та, відповідно до приписів частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, не потребують доказування.

Позивач, посилаючись на вищевказаний вирок суду у справі № 757/24218/17, звернувся до суду з цим позовом.

Нормативно-правове обґрунтування.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Податковим кодексом України (далі - ПК України), Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), Господарським кодексом України (далі - ГК України), Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV).

Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи, зокрема, мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правові наслідки нечинного правочину передбачені статтею 216 ЦК України, яка визначає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (частина друга статті 216 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до частини 3 цієї статті якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства передбачені частиною третьою статті 228 ЦК України, а саме: у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Аналогічні приписи містяться в частині першій статті 208 ГУ України, відповідно до якої, якщо господарське зобов`язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов`язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов`язанням, а у разі виконання зобов`язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Відповідно до статті 1, частин першої, другої статті 9 Закону № 996-XIV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Висновки суду апеляційної інстанції.

1. Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що недійсним може бути визнано господарське зобов`язання, яке не відповідає вимогам закону або вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності).

Тобто, як вже зазначалось, нікчемний правочин є таким в силу закону (частина друга статті 203, частина друга статті 215 Цивільного кодексу України) та правові наслідки застосовуються за загальним правилом відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України .

Разом з тим, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Тож, правові наслідки, передбачені частиною третьою статті 228 ЦК України та частиною першою статті 208 ГК України можуть бути застосовані лише після визнання судом такого правочину недійсним.

Таким чином, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України.

2. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що звертаючись до суду з цим позовом, податковий орган, як на підставу для визнання правочину, укладеного між Відповідачами, недійсним, посилається на вирок суду у справі № 757/24218/17, але вказаним судовим вироком не встановлено ані жодних обставин щодо безтоварності / фіктивності оспорюваного Позивачем правочину ані вини будь-якої з осіб, що його підписали.

3. Водночас, суд апеляційної інстанції відзначає, що судовими рішеннями, зокрема постановою Верховного Суду, у справі № 826/6124/18, установлено товарність договору про надання послуг з організації ремонтно-оздоблювальних робіт від 14.07.2016 № 1407, укладеного між ТОВ «Комфортна оселя» і ТОВ «Струм контакт».

Вказані судові рішення у справі № 826/6124/18, відповідно до статті 78 КАС України, мають преюдиціальне значення для вирішення цього спору.

У своїх висновках, викладених в рішеннях від 28.11.1999 по справі «Brumarescu v. Romania» («Брумареску проти Румунії») та від 24.07.2003 по справі «Ryabykh v. Russia» («Рябих проти Росії»), Європейський суд з прав людини зазначив, що одним з основоположних аспектів принципу верховенства права є юридична визначеність, яка передбачає, що в разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, яке набрало законної сили, не може ставитися під сумнів.

Відповідно до ст. 6 КАС України ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки Європейського суду з прав людини є джерелом права.

При цьому, судова колегія зазначає, що судові рішення у вказаній адміністративній справі № 826/6124/18 прийняті після набрання законної сили вироком суду у справі № 757/24218/17.

Зазначені обставини Апелянтом не спростовані і жодних аргументованих доводів з цього приводу не наведено.

4. Аналізуючи доводи Апелянта про те, що вищевказаним вироком суду встановлено статус фіктивнрого підприємства ТОВ «Струм контакт», апеляційний суд зазначає, що відповідно до приписів частини шостої статті 78 КАС України, межі обов`язковості вироку для адміністративного суду встановлюються лише щодо питань, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Разом з тим, через підприємство з фіктивними (формальними) засновниками може вестися цілком правомірна юридична діяльність, яка має відповідні правові наслідки, а тому визнаний у вироку факт фіктивного підприємництва не тягне автоматично за собою скасування всіх результатів відносин із контрагентами.

Такий вирок підлягає врахуванню у сукупності із дослідженням усіх складових господарських операцій. Зокрема, з`ясуванню підлягають обставини, чи була особа, стосовно якої прийнято обвинувальний вирок, тією самою особою, яка підписувала документи від імені контрагента позивача, на підставі яких останній сформував витрати та податковий кредит, а також чи збігається період вчинення злочину з періодом, у який було підписано відповідні документи.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 13.01.2022 у справі № 160/11750/19 та, відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України, є обов`язковим для врахування судом апеляційної інстанції при вирішенні цієї справи.

Тож, з огляду на все вищевикладене, колегія суддів відхиляє доводи Апелянта, які переважно засновуються на вказаному вироці суду.

5. Аналізуючи всі доводи учасників справи, колегія суддів приймає до уваги висновки, викладені в рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

6. Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності достатніх та необхідних правових підстав для задоволення позову.

7. Отже, судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

8. Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9. Таким чином, апеляційна скарга Головного управління Державної податкової служби в м. Києві підлягає залишенню без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 жовтня 2021 року - без змін.

10. Розподіл судових витрат.

З огляду на результат розгляду цієї справи, відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби в м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 20 жовтня 2021 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлено 23 лютого 2022 року.

Головуючий суддя О.В. Епель

Судді: Л.В. Губська

О.В. Карпушова