Постанова

від 18.10.2021 по справі 922/953/21

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2021 року м. Харків Справа № 922/953/21

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Крестьянінов О.О. , суддя Тарасова І.В.

за участі секретаря судового засідання Діденко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Максим-2003" (вх. № 2148 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 22.06.2021 у справі №922/953/21 (прийняте у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Бураковою А.М., повний текст складено та підписано 22.06.2021)

за позовом Керівника Слобідської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області в інтересах держави в особі Харківської міської ради, м. Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Максим-2003", м. Харків,

про стягнення 439 159,56 грн,

ВСТАНОВИВ:

В березні 2021 року керівник Слобідської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області в інтересах держави в особі Харківської міської ради звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Максим-2003" безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 439 159,56 грн за використання земельної ділянки у м. Харкові площею 1,0229 га по вул. Каштанова, 10 з кадастровим номером 6310136900:05:001:0018 у період з 01.01.2020 по 31.07.2020.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 22.06.2021 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Максим-2003" на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 439 159,56 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Максим-2003" на користь Харківської обласної прокуратури витрати зі сплати судового збору у розмірі 6 587,40 грн.

Рішення суду обґрунтовано тим, що земельна ділянка, на якій розташовані об`єкти нерухомості, що належать на праві приватної власності відповідачеві -ТОВ "Максим-2003", є сформованою з 22.11.2019, має кадастровий номер 6310136900:05:001:0018 та чітко визначені межі і площу 1,0229 га. Відсутність укладеного та зареєстрованого в період з 01.01.2020 по 31.07.2020 договору оренди земельної ділянки має фактичним наслідком набуття відповідачем володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації. В результаті відбулося збереження (заощадження) відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у вигляді орендної плати. Правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні. Передача прав володіння і користування земельною ділянкою згідно ст.206 ЗК України, п.п.14.1.136 п.14.1. ст.14 ПК України здійснюється за плату, що має вноситися на користь позивача на підставі договору оренди земельної ділянки. Правові підстави для одержання відповідачем прав володіння і користування земельною ділянкою безоплатно відсутні. Так само відсутні правові підстави для не нарахування, несплати орендної плати за землю тощо. Відповідач зберіг майно саме за рахунок позивача. Таким чином, як зазначено судом, збереження (заощадження) відповідачем коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення (накопичення) цих коштів у відповідача за рахунок їх неодержання позивачем.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Максим-2003" з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 22.06.2021 у справі №922/953/21 та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Скарга обґрунтована тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що відповідачем використовувалась земельна ділянка саме площею 10229 кв.м в період часу з 01.01.2020 по 31.07.2020, оскільки акт обстеження земельної ділянки був складений 06.11.2020, коли вже діяв договір оренди землі, укладений 23.07.2020 та зареєстрований у відповідності до закону 31.07.2020. Посилання позивача на те, що передана в оренду відповідачу земельна ділянка певного розміру, а саме 10229 кв.м не свідчить про фактичне користування відповідачем саме такою площею земельної ділянки в зазначений позивачем період, а свідчить лише про намір відповідача взяти в оренду земельну ділянку такого розміру, а отже і розраховану позивачем суму неодержаної суми орендної плати вважає не підтвердженою, оскільки не доведено фактичне користування земельною ділянкою відповідачем площею та в період часу, що заявлені в позові.

Вказує, що за відповідачем не зареєстровано право власності чи право користування на жодний інший об`єкт нерухомості чи земельну ділянку, окрім того, що міститься в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Зазначає, що позивачем не було надано доказів того, що одержання доходів безпосередньо від ТОВ Максим-2003 та у визначеному позивачем розмірі було заплановано в бюджеті міста Харкова на відповідний рік, отже твердження позивача про отримання збитків у вигляді неодержаних доходів у конкретному розмірі вважає необґрунтованими.

Окремо звертає увагу, що звернення до суду з відповідною позовною заявою прокуратура обґрунтовує невжиттям відповідних заходів Харківською міською радою, що свідчить про неналежне здійснення Харківською міською радою захисту порушених інтересів держави в особі територіальної громади м.Харкова, та наявність передбачених ч.4 ст.23 Закону України Про прокуратуру підстав для їх представництва. Матеріали справи не містять жодного доказу відсутності у Харківської міської ради достатніх коштів для сплати судового збору, і вочевидь, така відсутність коштів аж ніяк не обумовлює настання виключного випадку, за якого прокурор може представляти інтереси держави.

До апеляційної скарги надано додаткові докази, а саме: лист-звернення ТОВ Максим-2003 від 01.07.2021 за №3 до ГУ ДПС у Харківській області щодо сплати земельного податку та орендної плати з юридичних осіб, лист -відповідь Головного управління ДПС у Харківській області від 08.07.2021 №26876/6/20-40-04-13-19.

03.08.2021 до суду від Харківської обласної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№8906), в якому прокурор проти апеляційної скарги заперечує, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на те, що ТОВ Максим-2003 є власником нежитлових будівель з 23.12.2019 по 24.12.2019, а договір оренди землі було укладено лише 23.07.2020, про що 31.07.2020 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно внесено запис за №37614546, отже спірна земельна ділянка використовувалась товариством протягом 7 місяців без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст.ст.125, 126 Земельного кодексу України. Прокурором було надано витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 09.10.2020 №НВ-0005793252020, з якого вбачається, що спірна земельна ділянка площею 1,0229 га з кадастровим номером 6310136900:05:001:0018 зареєстрована 22.11.2019. Відповідачем не надано жодних підтверджуючих доказів щодо вжиття ним відповідних заходів з метою отримання земельної ділянки іншої площі, а також щодо використання ним іншої площі спірної земельної ділянки для обслуговування та експлуатації будівель у період з 24.12.2019 по 31.07.2020. Отже, безпідставними є доводи апелянта про необхідність встановлення іншої площі земельної ділянки, аніж зазначеної у витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 09.10.2020 №НВ-0005793252020. Щодо надання додаткових доказів, вказує, що апелянтом не обґрунтовано та не доведено винятковості випадку подання таких доказів на стадії саме апеляційного провадження.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив суд її задовольнити.

Прокурор у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Проти прийняття додаткових доказів заперечував.

Представник позивача у судове засідання не прибув, про час і місце слухання справи був повідомлений належним чином ухвалою суду від 19.08.2021.

Колегія суддів, розглянувши додаткові докази, додані відповідачем до апеляційної скарги, зазначає наступне.

За приписами ч.3 ст.269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Господарський процесуальний кодекс України допускає випадки подачі на стадії апеляційного розгляду нових доказів для підтвердження обставин, на які посилається сторона. Однак неприйнятною є ситуація, коли суд першої інстанції задовольнив позов, а заявник апеляційної скарги надає нові докази, які були отримані ним після вирішення справи судом першої інстанції.

Виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції саме в суді першої інстанції.

Така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Аналогічна правова позиція з цього питання викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 908/1908/19.

Враховуючи те, що відповідачем надано нові докази, які були отримані останнім після прийняття оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції не приймає їх до розгляду.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 02.02.2021 № 242600235, 24.12.2019 за ТОВ "Максим-2003" зареєстровано право власності на нежитлову будівлю літ. «Х-2» загальною площею 225,3 кв.м на підставі акту приймання - передачі нерухомого майна №№ 1103, 1106 від 24.12.2019, нежитлові будівлі літ. «П-1» загальною площею 487,8 кв.м, літ. «Р-1» загальною площею 913,9 кв.м, літ. «С-1» загальною площею 93,1 кв.м та літ. «Т-1» загальною площею 99,8 кв.м на підставі акту приймання - передачі нерухомого майна №№ 1109, 1112 від 23.12.2019 (а.с.30-31).

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 09.10.2020 № НВ-0005793252020 вищевказані об`єкти нерухомого майна розташовані на земельній ділянці (категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення; цільове призначення землі - 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості) загальною площею 1,0229 га, кадастровий номер 6310136900:05:001:0018, яка розташована за адресою: вул. Каштанова, буд. 10, у м. Харкові. Земельна ділянка зареєстрована 22.11.2019 (а.с.40-42).

06.11.2020 головним спеціалістом сектору інспекційної роботи Інспекції з контролю за використанням та охороною земель комунальної власності Департаменту територіального контролю Харківської міської ради здійснені заходи самоврядного контролю щодо дотримання вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Каштанова, 10 (кадастровий номер 6310136900:05:001:0018) за результатами якого складено акт обстеження, в якому зафіксовано, що обстеженням на місцевості встановлено, що на сформованій земельній ділянці з кадастровим номером 6310136900:05:001:0018 площею 1,0229 га по вул. Каштанова, 10 у м. Харкові розташовані нежитлові будівлі літ. «Х-2» , літ. «П-1» , літ. «Р-1» , літ. «С-1» , літ. «Т-1» , право власності на які зареєстровано за ТОВ «Максим - 2003» . Вказана земельна ділянка огороджена, доступ до неї обмежений, використовується для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель літ. «Х-2» , літ. «П-1» , літ. «Р-1» , літ. «С-1» , літ. «Т-1» під адміністративні, складські та допоміжні приміщення (а.с.33-35).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 02.02.2021 № 242597999 спірна земельна ділянка була надана у користування ТОВ «Максим - 2003» на підставі укладеного договору оренди з Харківською міською радою Харківської області від 23.07.2020 строком дії до 01.07.2025, який було зареєстровано 31.07.2021 (а.с.29).

З урахуванням того, що ТОВ «Максим - 2003» є власником вищевказаних нежитлових будівель з 24.12.2019, а договір оренди землі було підписано лише 23.07.2020, про що 31.07.2020 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно внесено запис за № 37614546, прокурор вважає, що спірна земельна ділянка використовувалась товариством протягом 7 місяців без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України.

Як зазначено в позові, розрахунки здійснено Департаментом територіального контролю та земельних відносин Харківської міської ради з урахуванням листа Головного управління ДПС у Харківській області №19314/9/20-40-04-03-17 від 24.09.2020 та витягу технічної документації про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки №3588 від 04.05.2020.

Відповідно до розрахунків Департаменту територіального контролю Харківської міської ради за період з 01.01.2020 по 31.07.2020 розмір орендної плати в місяць, який підлягав сплаті ТОВ «Максим - 2003» , становив 73 193,26 грн, який складається з нормативної грошової оцінки - 21 957 979 грн, ставки річної орендної плати - 4%, коефіцієнту складних інженерно-геологічних умов -1, коефіцієнту розміру земельної ділянки -1, відсотку строку оренди - 100,00%.

Як вказано в позові, при проведенні розрахунків враховано, що 30.03.2020 Верховна Рада України на позачерговому засіданні прийняла Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням короновірусної хвороби (COVID-2019) , яким, зокрема, вносяться зміни до ст.52-4 підрозділу 10 Інші перехідні положення розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України та визначається, що звільнення від плати за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) по земельним ділянкам, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, та використовуються ними в господарській діяльності, здійснюється на період з 01.03.2020 по 31.03.2020.

Таким чином, як зазначає прокурор, загальний розмір недоотриманих місцевим бюджетом доходів за період з 01.01.2020 по 31.07.2020 (за 6 місяців), які підлягають стягненню з ТОВ «Максим - 2003» склав 439 159,56 грн.

18.02.2021 керівник Харківської місцевої прокуратури №5 направив Харківській міській раді повідомлення в порядку ч.4 ст.23 Закону України Про прокуратуру №38-914вих21, в якому повідомив про намір звернутися до Господарського суду Харківської області в інтересах держави в особі Харківської міської ради з позовом про стягнення з ТОВ «Максим - 2003» безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 439 159,56 грн (а.с.23-24).

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.

Щодо правомірності представництва інтересів держави у суді прокуратурою, колегія суддів зазначає наступне.

Предметом судового розгляду у даній справі є позовна вимога прокурора в інтересах держави в особі Харківської міської ради про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати на підставі ст.ст.1212-1214 ЦК України.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст. 23 Закону України "Про прокуратуру". Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої).

Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої ч.ч. 3 та 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень ст.ст.53, 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.

При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно із ч. 4 ст. 53 ГПК України має наслідком застосування положень, передбачених ст.174 цього Кодексу, про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абз.2 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/6144/18, від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наведено такі правові висновки:

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №904/2529/20.

Прокурором на адресу Харківської міської ради було направлено лист за №35-595вих21 від 02.02.2021, в якому прокурор пропонував Харківській міській раді захистити інтереси держави шляхом пред`явлення позову про стягнення з ТОВ «Максим - 2003» безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати. У разі не пред`явлення позовної заяви, просив повідомити про це місцеву прокуратуру.

Крім того, прокурором на адресу Департаменту територіального контролю Харківської міської ради було направлено лист за №35-617вих21 від 03.02.2021, в якому прокурор просив вжити заходів самоврядного контролю за використанням земель, скласти акт обстеження, визначити межі, площу та конфігурацію земельної ділянки з кадастровим номером 6310136900:05:001:0018 площею 1,0229 га по вул. Каштанова, 10 у м. Харкові, яку у період з 24.12.2019 по 31.07.2020 використовувало ТОВ "Максим-2003" для експлуатації та обслуговування об`єктів нерухомості. Пропонував Харківській міській раді захистити інтереси держави шляхом пред`явлення позову про стягнення з ТОВ «Максим - 2003» безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати. У разі не пред`явлення позовної заяви, просив повідомити про це місцеву прокуратуру.

Департамент територіального контролю Харківської міської ради листом №2685/0/226-21 від 16.02.2021 повідомив керівника Харківської місцевої прокуратури про те, що департамент листом від 30.11.2020 №19962/0/226-20 передав матеріали щодо законності використання ТОВ «Максим - 2003» земельної ділянки по ул.Каштановій, 10 у м.Харкові, у тому числі оригінал акту обстеження даної земельної ділянки до прокуратури Харківської області для вжиття заходів представницького характеру у зв`язку із відсутністю у Харківській міській раді достатніх коштів для сплати судового збору за подання позовних заяв майнового характеру.

Керівник Харківської місцевої прокуратури №5 листом №35-914вих21 від 18.02.2021 повідомив Харківську міську раду про те, що місцевою прокуратурою області в інтересах держави в особі Харківської міської ради буде пред`явлена позов до ТОВ «Максим - 2003» щодо стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати.

Відповіді від Харківської міської ради прокуратурою не отримано, що спростовує доводи апелянта про те, що позивачем було зазначено про відсутність у Харківської міської ради достатніх коштів для сплати судового збору.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Оскільки з моменту вжиття заходів самоврядного контролю Харківська міська рада не звернулась до суду з позовною заявою та не вжила інших відповідних заходів щодо стягнення недоотриманої орендної плати за землю, що призвело до ненадходження значних коштів до бюджету територіальної громади міста Харкова, є підстави для ствердження про неналежне здійснення радою захисту інтересів громади та є підставою для представництва прокуратурою в суді інтересів територіальної громади.

Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю- обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності є обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким згідно з частиною першою статті 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Оскільки відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом вказаних положень Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина 1 статті 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина 2 статті 1166 ЦК України).

Натомість предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

За змістом положень глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 цього Кодексу).

Таким чином, за змістом вказаних положень виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте, з огляду на приписи частини 2 статті 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

З урахуванням положень статей 120, 125 Земельного кодексу України та статті 1212 ЦК України до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.

Дана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, постанові Верховного Суду від 02 червня 2020 року у справі № 922/2417/19.

Предметом позову у цій справі є стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати на підставі статей 1212-1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщений.

Згідно з частинами 1-4, 9 статті 79 1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Про необхідність застосування статті 79 1 Земельного кодексу України та положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" при розгляді позову про стягнення безпідставно збережених коштів у виді недоотриманої орендної плати неодноразово зазначалося Верховним Судом, зокрема у постановах від 29.01.2019 у справах № 922/3780/17 та № 922/536/18, від 11.02.2019 у справі № 922/391/18, від 12.04.2019 у справі № 922/981/18 та від 12.06.2019 у справі № 922/902/18, у яких міститься висновок про те, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без укладення правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою Харківська міськрада просить стягнути безпідставно збережені кошти, сформованим об`єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові.

Як свідчать матеріали справи, відповідач є власником нерухомого майна, а саме, нежитлової будівлі літ. «Х-2» загальною площею 225,3 кв.м, нежитлових будівель літ. «П-1» загальною площею 487,8 кв.м, літ. «Р-1» загальною площею 913,9 кв.м, літ. «С-1» загальною площею 93,1 кв.м та літ. «Т-1» загальною площею 99,8 кв.м, які розташовані за адресою: м.Харків, вул.Каштанова, 10.

Земельна ділянка, на якій розташовані об`єкти нерухомості, є сформованою з 22.11.2019, має кадастровий номер 6310136900:05:001:0018 та чітко визначені межі і площу 1,0229 га. Відповідні дані містяться в Державному земельному кадастрі, тобто зазначена земельна ділянка є окремим об`єктом цивільних прав.

ТОВ «Максим - 2003» набувши 24.12.2019 право власності на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці комунальної форми власності, договір оренди землі уклав лише 23.07.2020, про що 31.07.2020 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно внесено запис за № 37614546. А, отже, у період з 01.01.2020 по 31.07.2020 користувався земельною ділянкою без достатньої правової підстави.

Таким чином, ТОВ «Максим - 2003» у період з 01.01.2020 по 31.07.2020 (заявлений прокурором період) не сплачував за користування спірною земельною ділянкою по вул. Каштанова, 10 у м. Харкові плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберіг за рахунок Харківської міськради, як власника земельної ділянки за вказаною адресою, майно - грошові кошти у розмірі орендної плати.

Враховуючи те, що відповідачем право оренди земельної ділянки, на якій розташовані належні йому на праві власності об`єкти нерухомості, у заявлений прокурором період не було оформлено, відносини з фактичного користування земельною ділянкою є за своїм змістом кондикційними.

Колегія суддів зазначає, що наявність/відсутність вини відповідача, у даному випадку, не має значення. Вина є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях.

Відповідач, заперечуючи проти позову, посилається на те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що відповідачем використовувалась земельна ділянка саме площею 10229 кв.м в період часу з 01.01.2020 по 31.07.2020, оскільки акт обстеження земельної ділянки був складений 06.11.2020, коли вже діяв договір оренди землі, укладений 23.07.2020 та зареєстрований у відповідності до закону 31.07.2020. Передана в оренду відповідачу земельна ділянка певного розміру, а саме 10229 кв.м не свідчить про фактичне користування відповідачем саме такою площею земельної ділянки в зазначений позивачем період, а свідчить лише про намір відповідача взяти в оренду земельну ділянку такого розміру, а отже і розрахована позивачем сума неодержаної суми орендної плати є не підтвердженою.

Апеляційна інстанція вважає наведені посилання відповідача необґрунтованими, з огляду на наступне.

За змістом частини 1 статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Отже, нерухоме майно нерозривно пов`язане із земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, і переміщення такого майна неможливе без його знецінення, а відтак використання нежитлових приміщень, які належать відповідачу, неможливе без відповідної земельної ділянки. Наведена правова норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований.

Даний правовий висновок викладено у постанові Верховного суду від 02.06.2020 у справі №922/2417/19.

Таким чином, у зв`язку з користуванням відповідачем нежитловою будівлею літ. «Х-2» загальною площею 225,3 кв.м, нежитлових будівель літ. «П-1» загальною площею 487,8 кв.м, літ. «Р-1» загальною площею 913,9 кв.м, літ. «С-1» загальною площею 93,1 кв.м та літ. «Т-1» загальною площею 99,8 кв.м по вул. Каштановій, 10 у м.Харкові презюмується його користування спірною земельною ділянкою, позаяк відповідач не надав жодних доказів на підтвердження формування за зазначеною адресою земельної ділянки меншою площею для експлуатації та обслуговування наведених нежитлових будівель.

На відміну від припущень відповідача щодо відсутності фактичного використання ним всієї площі спірної земельної ділянки, прокурор надав до суду витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 09.10.2020 №НВ-0005793252020, акт обстеження земельної ділянки від 06.11.2020, складений Департаментом територіального контролю Харківської міської ради по вул. Каштановій, 10 у м.Харкові.

Розмір доходу відповідача, розрахований Харківською міською радою, як розмір плати за користування безпідставно набутим майном (земельною ділянкою комунальної форми власності без оформлення правовстановлюючих документів) у виді орендної плати за землю в період з 01.01.2020 по 31.07.2020, складає 439159,56 грн.

При здійсненні розрахунку позивач вірно керувався Порядком впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013, затвердженого рішенням Харківської міської ради № 1269/13 від 25.09.2013; рішенням 25 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 27.02.2019 № 1474/19 «Про затвердження Порядку впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2018» , яка вводиться в дію з 01.01.2020 та відповідно до якого базова вартість одного квадратного метра земель міста Харкова встановлена у сумі 639,78 грн, яка щорічно підлягає індексації згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2000 №783 «Про проведення індексації грошової оцінки земель» Департаментом територіального контролю та земельних відносин Харківської міської ради Харківської області.

Відповідно до п. 2.6. Положення «Про порядок визначення розміру орендної плати при укладанні договорів оренди землі в м. Харкові» , затвердженого рішенням Харківської міської ради від 27.02.2008 № 41/08 (із змінами та доповненнями) (далі - Положення) встановлено, що орендна плата за земельну ділянку розраховується в залежності від терміну оренди із застосуванням відповідних відсотків від розрахункового розміру орендної плати.

Пунктом 2.6. Положення встановлено, що орендна плата за земельну ділянку розраховується в залежності від терміну оренди із застосуванням відповідних відсотків від розрахункового розміру орендної плати.

Так, у разі строку оренди від 1 до 10 років застосовується відсоток від орендної плати, який становить - 100%.

У пункті 4.1 четвертого розділу вищевказаного Положення зазначено землі, для яких встановлено особливий режим розрахунку орендної плати за видами їх цільового використання, зокрема: 4% від нормативної грошової оцінки встановлено за використання земель для промисловості (окрім тютюнової та лікеро-горілчаної).

Спірна земельна ділянка відносить до категорії земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Отже, вказаним пунктом положення узгоджено розмір ставки річної плати, визначений відповідно до наведених вихідних даних, який становить 4%.

Також, прокурором вірно враховані положення п. 52-4 підрозд. 10 розд. ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України, в якому зазначено, що з 01 березня по 31 березня 2020 року плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, та використовуються ними в господарській діяльності. Верховна Рада України прийняла Закон України від 02.04.2020 №540 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» , яким змінено норму пункту 52-4 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» Розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України щодо плати за землю. Згідно з новоприйнятою Законом № 540 нормою, плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки) не нараховується та не сплачується за період з 1 березня 2020 року по 31 березня 2020 року.

Стосовно посилання відповідача на те, що під час здійснення розрахунку безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати не було враховано суми сплаченого ним земельного податку у розмірі 19138,88 грн та орендної плати у розмірі 15693,21 грн, згідно платіжних доручень від 02.09.2020 № 170 та від 16.09.2020 № 182 відповідно, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з платіжних доручень №182 від 16.09.2020 та №170 від 02.09.2020 в призначенні платежу значиться орендна плата з юридичних осіб за 07.2020р. та земельний податок з юридичних осіб за 07.2020р. відповідно.

Таким чином, вказані платіжні доручення є неналежними доказами, оскільки з них неможливо встановити за користування якою саме земельною ділянкою відповідачем сплачено земельний податок та на підставі яких правовстановлюючих документів.

Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання апелянта на те, що за ним не зареєстровано право власності чи право користування на жодний інший об`єкт нерухомості чи земельну ділянку, як по вул.Каштанова, 10 у м.Харкові, запис про що міститься в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з огляду на те, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 02.02.2021 № 242600235, довідка сформована за конкретною адресою, а саме: м.Харків, вул.Каштанова, будинок 10, а не здійснено загальний запит щодо суб`єкта - ТОВ Максим-2003 .

Відповідно до інформації Головного управління ДПС у Харківській області № 19314/9/20-40-04-03-17 від 24.09.2020, а саме п.27 додатку, відповідач у період з 01.12.2019 по 31.12.2019 та з 01.01.2020 по 31.07.2020 не сплачував ні земельний податок, ні орендну плату за користування земельною ділянкою загальною площею 1,0229 га з кадастровим номером 6310136900:05:001:0018.

За таких обставин, як вірно зазначено судом першої інстанції, не вбачається можливим достеменно встановити факт сплати відповідачем земельного податку та орендної плати за користування у липні 2020 року земельною ділянкою кадастровий номер 6310136900:05:001:0018, в зв`язку з чим доводи відповідача про те, що під час здійснення розрахунку безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати не було враховано суми сплаченого ним земельного податку у розмірі 19138,88 грн та орендної плати у розмірі 15693,21 грн, згідно платіжних доручень від 02.09.2020 № 170 та від 16.09.2020 № 182, не підтверджені матеріалами справи.

Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання апелянта на те, що позивачем не було надано доказів того, що одержання доходів безпосередньо від ТОВ Максим-2003 та у визначеному позивачем розмірі було заплановане в бюджеті міста Харкова на відповідний рік, з огляду на те, що, як вже зазначалось, у даному випадку наявність/відсутність вини відповідача не має значення.

За таких обставин, внаслідок використання відповідачем вищевказаної земельної ділянки у період з 01.01.2020 по 31.07.2020 без укладення договору оренди землі, територіальна громада міста Харкова в особі Харківської міської ради була позбавлена можливості отримати дохід від здачі земельної ділянки в оренду, чим порушені охоронювані законом права та інтереси позивача щодо неодержаного майна у розмірі орендної плати за землю, в зв`язку з чим місцевим господарським судом правомірно задоволені позовні вимоги та стягнуто з відповідача безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за використання земельною ділянкою площею 1,0229 га з кадастровим номером 6310136900:05:001:0018 по вул.Каштоновій, 10 у м. Харкові з 01.01.2020 по 31.07.2020 у сумі 439 139,56 грн.

Згідно зі ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст.276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 22.06.2021 у справі №922/953/21 без змін як такого, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями 269, 270, п.1 статті 275, статтями 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Максим-2003" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 22.06.2021 у справі №922/953/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 22.10.2021

Головуючий суддя Я.О. Білоусова

Суддя О.О. Крестьянінов

Суддя І.В. Тарасова