Рішення

від 19.10.2021 по справі 673/1400/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" жовтня 2021 р. Справа № 673/1400/19

м. Хмельницький

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Музики М.В., за участю секретаря судового засідання Устінової А.П., розглянувши справу №673/1400/19

за позовом ОСОБА_1 , м. Деражня Хмельницької області

до Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівського храму с. Галузинці Деражнянського району Хмельницької єпархії православної церкви України", с. Галузинці Деражнянського району Хмельницької області

про визнання недійсним рішення загальних (парафіяльних зборів) членів релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівського храму с. Галузинці Деражнянського району Хмельницької Єпархії Української православної церкви" від 23.02.2019 року, оформленого протоколом №1;

визнання недійсним рішення загальних (парафіяльних зборів) членів релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівського храму с. Галузинці Деражнянського району Хмельницької Єпархії Української православної церкви" від 27.02.2019 року, оформленого протоколом №2;

визнання недійсним статуту релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівського храму с. Галузинці Деражнянського району Хмельницької єпархії Православної церкви України" (нова редакція), ухваленого загальними (парафіяльними) зборами 27.02.2019 року (протокол №2), та затвердженого керуючим Хмельницькою єпархією Православної церкви України, Митрополитом Хмельницьким і Кам`янець-Подільським 27.02.2019 року,

за участю представників сторін:

позивача: Гончарук О.Й.; Собецька Г.Й. - згідно ордеру №008127 від 02.08.2021р.;

відповідача: Сергійчук Ю.В. - згідно ордеру №1016244 від 30.08.2021р.;

ВСТАНОВИВ:

12.08.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Деражнянського районного суду Хмельницької області із позовом до Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівського храму с. Галузинці Деражнянського району Хмельницької єпархії православної церкви України", с. Галузинці Деражнянського району Хмельницької області про визнання недійсними рішень загальних парафіяльних зборів та статуту релігійної організації. Вимоги мотивує тим, що збори, на яких було прийнято оскаржувані рішення щодо перейменування релігійної організації, зміну керівника та зміну підлеглості релігійної громади, є неправомочними, оскільки на них були присутні не члени релігійної громади, а члени територіальної громади с. Галузинці. Окрім того, відповідні рішення повинні ухвалюватись не менш, як двома третинами від кількості членів релігійної громади. Також наголошує на порушенні порядку скликання та проведення зборів, зокрема, на них не приймав участі настоятель та жоден із членів релігійної громади; до статуту незаконно внесено зміни і доповнення та статут у новій редакції затверджено не уповноваженою особою (релігійна громада Свято-Михайлівського храму ніколи не підпорядковувалась Хмельницькій єпархії Православної церкви України).

Підсумовує, що оскаржуваними рішеннями було грубо порушено право позивача та інших прихожан на свободу сповідувати свою релігію та дотримання релігійної практики, а також здійснено протиправне заволодіння будівлею храму, у якому проводились богослужіння релігійної громади.

Рішенням Деражнянського районного суду Хмельницької області від 22.05.2020 року, залишеним без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 06.10.2020 року, в позові ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 26.05.2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області від 22.05.2020 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 06.10.2020 року скасовано, провадження у справі №673/1400/19 закрито та повідомлено позивача, що розгляд справи за його позовом віднесено до юрисдикції господарських судів.

Ухвалою Верховного Суду від 07.07.2021 року справу №673/1400/19 передано для продовження розгляду до Господарського суду Хмельницької області.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.07.2021 року вказану справу передано для розгляду судді Господарського суду Хмельницької області Музиці М.В.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 06.08.2021 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , м. Деражня Хмельницької області до Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівського храму с. Галузинці Деражнянського району Хмельницької єпархії православної церкви України", с. Галузинці Деражнянського району Хмельницької області про визнання недійсним рішення загальних (парафіяльних зборів) членів релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівського храму с. Галузинці Деражнянського району Хмельницької Єпархії Української православної церкви" від 23.02.2019 року, оформленого протоколом №1; визнання недійсним рішення загальних (парафіяльних зборів) членів релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівського храму с. Галузинці Деражнянського району Хмельницької Єпархії Української православної церкви" від 27.02.2019 року, оформленого протоколом №2; визнання недійсним статуту релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівського храму с. Галузинці Деражнянського району Хмельницької єпархії Православної церкви України" (нова редакція), ухваленого загальними (парафіяльними) зборами 27.02.2019 року (протокол №2), та затвердженого керуючим Хмельницькою єпархією Православної церкви України, Митрополитом Хмельницьким і Кам`янець-Подільським 27.02.2019 року; призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 28.09.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав; наполягає на їх задоволенні.

Відповідач під час судового розгляду спору та у поясненнях 18.12.2019 року вважає позовні вимоги необґрунтованими. Зауважує, що позивач не проживає у населеному пункті с. Галузинці та не відноситься до релігійної громади вказаного села, з чого не вбачається порушення його права оскаржуваними зборами. Вказує також на невірно обраного відповідача, оскільки позовні вимоги не відносяться до повноважень відповідача, а вимога про скасування реєстраційної дій вказує на потенційного відповідача - Хмельницьку ОДА.

Зазначає також про відсутність доказів порушення порядку, визначеного статутом у попередній редакції, при прийнятті оскаржуваних рішень, зокрема, з причин неможливості існування фіксованого складу парафіяльних зборів. Вважає також правомірним проведення реєстраційних дій щодо внесення змін в статут.

Позивач у запереченнях на пояснення відповідача від 26.02.2021 року стверджує про безпідставність посилання відповідача щодо недоведеності порушення прав позивача, оскільки ОСОБА_1 є настоятелем релігійної організації Релігійна громада Михайлівського храму с. Галузинці Деражнянського району Хмельницької єпархії УПЦ , а статут не містить положення про те, що членами релігійної громади можуть бути виключно жителі с. Галузинці. Стверджує, що оскаржуваними рішеннями порушене особисте немайнове право на свободу совісті та релігії, зокрема, після прийняття оскаржуваних рішень позивач з іншими членами релігійної громади були позбавлені права проводити богослужіння та інші ритуали в спеціально збудованому для цього місці - храмі. Окрім того, ОСОБА_1 був позбавлений права представляти відповідача у відносинах з третіми особами по причині зміни керівника.

Відповідач у відзиві на позовну заяву від 30.08.2021 року звертає увагу на неточностях у списку членів релігійної організації, зазначених у додатку №2 до протоколу №2 від 11.02.2019 року, зокрема, з 80 осіб 34 особи не є постійними прихожанами, 6 осіб є неповнолітніми, наявні два повтори в записах та 3 особи є прихильниками Православної церкви України. Зазначає про порушення, допущені під час скликання загальних зборів 11.02.2019 року та наголошує на не порушенні прав позивача оскаржуваними рішеннями.

Позивач у відповіді на відзив від 28.09.2021 року критично оцінює доводи відповідача щодо неправомірності рішень зборів від 10.02.2019 року та від 11.02.2019 року, оскільки такі рішення не породжували правових наслідків. Акцентує увагу на неправомочності зборів 23.02.2019 року та 27.02.2019 року приймати оскаржувані рішення, а також видворенні позивача з храму та обмеженні у доступу до нього для проведення богослужінь.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

20 листопада 1991 року зареєстровано Статут Релігійної організації Релігійна громада Свято-Михайлівського храму с. Галузинці Деражнянського району Хмельницької єпархії Української Православної Церкви (код ЄДРПОУ 26514305).

ОСОБА_1 згідно з указом Митрополита Хмельницького і Старокостянтинівського від 19 листопада 2012 року № 53 призначено настоятелем Свято-Михайлівського храму с. Галузинці Деражнянського округу Хмельницької єпархії Української Православної Церкви.

20 червня 2017 року на загальних парафіяльних зборах означеної релігійної громади ( у складі 16 осіб, що складає 100% членів громади) прийнятий статут в новій редакції, який затверджений керуючим Хмельницькою єпархією Української Православної Церкви - Митрополитом Хмельницьким і Старокостянтинівським Антонієм.

Згідно з пунктами 1-2 розділу І статуту вказана релігійна організація є первинним канонічним підрозділом Української Православної Церкви та знаходиться в організаційному підпорядкуванні Хмельницької єпархії Української Православної Церкви.

Парафія створюється за добровільною згодою віруючих осіб православного віросповідання, які досягли повноліття та з благословення керуючого Хмельницькою єпархією Української Православної Церкви.

У силу пункту 6 розділу І статуту парафія здійснює свою діяльність при дотриманні чинного законодавства України, статуту про управління Української Православної Церкви, статуту Управління Хмельницької єпархії Української Православної Церкви, а також цього статуту.

Пунктом 12 розділу ІІ статуту визначено, що парафію очолює настоятель, підзвітний єпархіальному архієрею.

У п. 16 розділу ІІ статуту передбачено, що до складу Парафіяльних зборів належать священнослужителі, церковнослужителі, а також миряни члени парафіяльних зборів, які досягли 18-річного віку, визнають обов`язковість Статуту про управління УПЦ, регулярно беруть участь у богослужінні, сповідуються та причащаються, перебувають у канонічному послухові до настоятеля і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому суді.

Згідно з п.п. 19, 20, 21 та 22 розділу ІІ статуту парафіяльні збори вважаються чинними за умови присутності на них не менше 2/3 від числа членів Парафіяльних зборів; рішення Парафіяльних зборів приймається простою більшістю голосів присутніх на зборах. При рівній кількості голосів голос головуючого є вирішальним. Парафіяльні збори, на яких розглядаються питання про зміну підлеглості (юрисдикції) релігійної громади вважаються чинними за умови присутності усіх членів Парафіяльних зборів. Рішення Парафіяльних зборів про зміну підлеглості (юрисдикції) релігійної громади приймається шляхом консенсусу за згодою всіх членів Парафіяльних зборів.

10 лютого 2019 року церковно-приходські збори постійних прихожан релігійної організації Релігійна громада Свято-Михайлівського храму с. Галузинці Деражнянського району Хмельницької єпархії Української Православної Церкви прийняли рішення, оформлене протоколом № 1, про реєстрацію журналу постійних прихожан вказаної релігійної громади та журнал реєстрації постійних прихожан означеної релігійної громади, згідно з яким вбачається, що їх кількість становить 79 осіб.

11 лютого 2019 року 80 членів парафіяльних зборів релігійної громади (протокол № 2 зі списком прихожан) одноголосно проголосували за збереження релігійної громади в лоні Канонічної Української Православної Церкви з предстоятелем Онуфрієм, Митрополитом Київським і всієї України.

23 лютого 2019 року у приміщенні будинку культури с. Галузинці Деражнянського району з ініціативи членів громади відбулися загальні (парафіяльні) збори членів релігійної організації Релігійна громада Свято-Михайлівського храму с. Галузинці Деражнянського району Хмельницької єпархії Української Православної Церкви , за участю Благочинного Деражнянського району протоієрея о. Петра Байди, на яких прийнято рішення про перехід релігійної громади під канонічне підпорядкування до Управління Хмельницької єпархії Православної Церкви України. Загальні збори релігійної громади проводилися за участі 71 особи, про що свідчить протокол від 23 лютого 2019 року № 1 та список учасників загальних (парафіяльних) зборів.

На загальних (парафіяльних) зборах членів релігійної організації Релігійна громада Свято-Михайлівського храму с. Галузинці Деражнянського району Хмельницької єпархії Української Православної Церкви 27 лютого 2019 року прийнято рішення про зміну назви релігійної організації на Релігійна громада Свято-Михайлівського храму с. Галузинці Деражнянського району Хмельницької єпархії Православної Церкви України та внесення змін до статуту релігійної організації шляхом прийняття його в новій редакції; обрано старостою релігійної організації Бугу Р.С. та визначено осіб, уповноважених для звернення із статутом до відповідних органів з метою подальшої його реєстрації, про що вказує протокол від 27 лютого 2019 року № 2. За прийняття вказаних рішень проголосували одноголосно 66 присутніх осіб.

01 квітня 2019 року розпорядженням Хмельницької обласної державної адміністрації № 234/2019-р за результатами розгляду документів, які подані релігійною громадою, у зв`язку з переходом релігійної громади Української Православної Церкви під юрисдикцію Православної Церкви України, керуючись Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації", зареєстровано статут релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівського храму с. Галузинці Деражнянського району Хмельницької єпархії Православної Церкви України" у новій редакції.

Церковна десятка від імені та в інтересах прихожан с. Галузинці Хмельницької єпархії Православної церкви України звернулась до позивача з досудовою вимогою від 25.04.2019 року, у якій просить звільнити приміщення храму, яке належить останньому, та надати доступ до храму для проведення богослужінь Православній церкві України.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Положеннями пункту 3 частини 1 статті 20 ГПК України визначено, що до юрисдикції господарських судів відносяться справи у спорах між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи.

У своїх постановах ВП ВС неодноразово визначала критерії розмежування справ між цивільною та господарською юрисдикціями, визнавши юрисдикцію господарського суду у справах про спори між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи.

Положеннями частин 1-5 статті 8 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації визначено, що релігійна громада є місцевою Релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.

Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).

Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюються загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.

Отже, спори між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом) відносяться до спорів щодо управління такою юридичною особою і мають розглядатись у порядку господарського судочинства.

ВП ВС у постанові від 06.04.2021 по справі №910/10011/19 також звернула увагу, що спори, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, є корпоративними в розумінні пункту 3 частини 1 статті 20 ГПК України незалежно від того, чи є позивач та інші учасники справи акціонерами (учасниками) юридичної особи, і мають розглядатися за правилами ГПК України. (Подібні за змістом висновки сформульовані, зокрема, в постановах ВП ВС від 10.09.2019 у справі №921/36/18, від 18.03.2020 у справі №466/6221/16-а, від 15.04.2020 у справі №804/14471/15, від 03.11.2020 у справі №922/88/20).

Верховний Суд у постанові від 26.05.2021 року у даній справі зазначив, що фактично підставою позову є незгода релігійної організації з рішенням загальних зборів членів релігійної організації про зміну канонічної підлеглості, оформленим протоколами від 23 лютого 2019 року № 1 та від 27 лютого 2019 року № 2, оскільки, на думку цієї організації, воно прийняте з порушенням вимог чинного законодавства особами, які не мали права його приймати, за відсутності необхідного кворуму, всупереч раніше прийнятому на загальних парафіяльних зборах релігійної громади рішенню. Позивач убачає порушення своїх прав в ухваленні відповідного рішення загальними зборами членів релігійної організації про зміну канонічної підлеглості та у прийнятті нової редакції статуту.

Тобто, має місце спір між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом), який відноситься до спорів щодо управління такою юридичною особою.

Відповідно до частин першої, третьої статті 167 Господарського кодексу України корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Отже, корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб`єкта господарювання, якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи, у тому числі й той, який вибув.

Регулювання корпоративних відносин здійснюється Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про господарські товариства", Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", іншими нормативно-правовими актами, і безпосередньо установчими документами товариства.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття охоронюваний законом інтерес . Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття охоронюваний законом інтерес означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

У пункті 3.4 вказаного Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що, виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою. Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м`якого покарання від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються.

З огляду на зазначені приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині згаданого Рішення Конституційного Суду України.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. При цьому обов`язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів.

Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Як стверджується з матеріалів справи, позивач оскаржує рішення парафіяльних зборів релігійної громади с. Галузинці щодо зміни канонічної підлеглості, зміни назви та прийняття статуту у новій редакції.

Рішення загальних зборів є актом ненормативного характеру (індивідуальним актом), тобто офіційним письмовим документом, що породжує певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин. Підставами для визнання правових актів індивідуальної дії (ненормативних актів) незаконними (недійсними) є невідповідність їх вимогам чинного на час його видання (затвердження) законодавства, в тому числі Конституції України, та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт (аналогічна позиція викладена у постанові ВС від 20.03.2018 року у справі №916/375/17).

Для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства. Якщо за результатами розгляду справи факт такого порушення не встановлений, господарський суд не має підстав для задоволення позову. Не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів юридичної особи, є підставами для визнання недійсними прийнятих ними рішень (аналогічна позиція викладена в постановах ВС від 21.03.2018 у справі № 927/699/17, від 20.03.2018 у справі № 916/375/17, від 01.03.2018 у справі № 916/4139/15, від 28.03.2018 у справі № 910/22291/16, від 31.01.2018 у справі № 927/265/17.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04 грудня 2018 року по справі №910/21845/16 також вказано, що рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи не є правочинами у розумінні статті 202 Цивільного кодексу України. До цих рішень не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 Цивільного кодексу України, які визначають підстави недійсності правочину, і, відповідно, правові наслідки недійсності правочину за статтею 216 Цивільного кодексу України. Зазначені рішення є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин. У зв`язку з цим підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи можуть бути: - невідповідність рішень загальних зборів нормам законодавства; - порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів; - позбавлення учасника (акціонера, члена) юридичної особи можливості взяти участь у загальних зборах.

Рішення, які були прийняті загальними зборами релігійної громади, належать до рішень, які були прийняті всередині цієї громади (релігійної організації) її членами, спрямовані на реалізацію цивільних прав, свобод та інтересів цих членів релігійної громади, а також спрямовані на забезпечення діяльності релігійної громади з метою задоволення інтересів членів релігійної громади.

Таким чином, рішення про зміну канонічної належності зачіпає права виключно членів релігійної громади (постанова ВС від 24.02.2021 року у справі №233/3516/18-ц).

Судом встановлено, що позивач був настоятелем парафії (відповідача) та головуючим на Парафіяльних зборах із правом голосу (п. 15, п. 20, п. 25 Статуту РО "Релігійна громада Свято-Михайлівського храму с. Галузинці Деражнянського району Хмельницької єпархії УПЦ" в редакції від 2017 року). ОСОБА_1 стверджує, що оскаржуваними рішеннями було грубо порушено його право та інших прихожан на свободу сповідувати свою релігію та дотримання релігійної практики, а також здійснено протиправне заволодіння будівлею храму, у якому проводились богослужіння релігійної громади. Також порушене особисте немайнове право на свободу совісті та релігії, зокрема, після прийняття оскаржуваних рішень позивач з іншими членами релігійної громади були позбавлені права проводити богослужіння та інші ритуали в спеціально збудованому для цього місці - храмі. Окрім того, ОСОБА_1 був позбавлений права представляти відповідача у відносинах з третіми особами по причині зміни керівника.

Взаємовідносини церкви й держави визначаються Декларацією про державний суверенітет України, Конституцією України та Законом України Про свободу совісті та релігійні організації . Правовою формою цих відносин є режим відокремлення від церкви.

Статтею 35 Конституції України передбачено, що церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави. Однією із особливостей ставлення держави до церкви (релігійних організацій) та законодавчі положення, які характеризують правовий зміст відокремлення церкви від держави в Україні, є те, що держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, тобто держава не втручається і не забороняє діяльності конфесійних організацій, якщо останні не порушують чинного законодавства, не посягають на життя, здоров`я, гідність особи, права інших громадян та організацій тощо.

Згідно частин першої та другої статті 8 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості.

Європейським судом по справі Свято-Михайлівська Парафія проти України досліджувалися питання щодо наявності втручання у право на свободу віросповідання скаржника, відповідності цього втручання закону, а також те, чи переслідувало втручання легітимну мету та чи було необхідним у демократичному суспільстві.

У зазначеному рішенні встановлено, що за результатами розгляду спору в межах національної судової процедури було порушено статтю 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) витлумачену у світлі пункту 1 статті 6 та статті 11 Конвенції.

Водночас право на свободу віросповідання не було виправданим і брак гарантій проти свавільних рішень органів реєстрації не був виправлений національними судами, оскільки відсутність узгодженості та передбачуваності законодавства не дозволяла їм дійти інших висновків у справі.

Надаючи тлумачення статей 9 та 11 Конвенції в контексті обмеження передбачених ними прав, Європейський суд визнав, що в демократичному суспільстві дійсно може виникнути необхідність обмежити свободу віросповідання задля узгодження інтересів різних релігійних груп.

Зі змісту пункту 2 статті 9 Конвенції випливає, що свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише обмеженням, встановленим законом, і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У своєму рішенні по справі Коккінакіс проти Греції Європейський суд зазначив, що як визначено у статті 9 Конвенції, свобода думки, совісті та релігії виступає однією з підвалин демократичного суспільства у значенні, що вживається у пункті 31 Конвенції. Основоположний характер прав, гарантованих його пунктом 1 статті 9 Конвенції, знаходить своє відображення, зокрема, у формулюванні параграфа, що передбачає обмеження на них. На відміну від других параграфів статей 8, 10 і 11 Конвенції, які охоплюють права, що перераховуються в перших параграфах цих статей, у другому параграфі статті 9 Конвенції згадується лише про свободу сповідувати релігію чи переконання (пункт 33).

Перелік таких обмежень, за вказівкою Європейського суду у справі Свято-Михайлівська Парафія проти України , є вичерпним, вони мають чітко тлумачитись в межах обмеженої самостійної оцінки, наданої державі, і лише переконливі та нездоланні причини можуть виправдовувати запровадження таких обмежень. При цьому держава має незначні межі для власної самостійної оцінки в цих питаннях.

Таким чином, при вирішенні спору по суті національні суди мали дослідити, чи було втручання у право на свободу віросповідання необхідним у демократичному суспільстві, тобто здійсненим в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Отже, здійснюючи правову оцінку обставин справи, суди повинні спиратися на положення статті 9 Конвенції, а також на прецедентне право Європейського суду, що є джерелом тлумачення вказаної статті, надаючи її приписам більш конкретного характеру.

У даній справі встановлено, що на зборах релігійної громади села Галузинці 23.02.2019 року приймалось рішення лише про вихід з юрисдикції Хмельницької єпархії УПЦ про перехід до УПЦ, на зборах 27.02.2019 року - про прийняття Статуту релігійної організації. Будь - якого рішення щодо відвідування церкви на зборах не приймалось. Доказі заборони для вірян відвідувати храм в селі Галузинці матеріали справи не містять.

Тобто відсутні підстави вважати, що відбулось втручання у право позивача на свободу віросповідання. До аналогічних висновків дійшов ВС у постанові від 27.01.2020 року у справі №598/157/15-ц.

Окрім того, відповідно до п. 8 ч. 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем).

За положення ст. 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).

Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого статтею 18 цього Закону.

В свою чергу, відповідно до п. 16 Статуту відповідача в редакції 2017 року, членами парафіяльних зборів є православні віруючі та миряни, які досягли повноліття, які в канонічних питаннях визнають обов`язковість Статуту Української Православної Церкви, регулярно відвідують богослужіння та сповідь, перебувають у канонічному послухові настоятелю і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті.

Ні законодавство України, ні Статут релігійної громади УПЦ с. Галузинці не містить поняття фіксованого членства в релігійній громаді, не містить визначеної процедури прийняття в члени релігійної громади. Позивачем не наданого жодного доказу, на якій підставі він не вважає жителів села Галузинці, які прийшли на парафіяльні збори та прийняли оскаржувані рішення про зміну канонічного підпорядкування, не парафіянами релігійної громади, настоятелем якої він був.

В той же час, позивачем не надано доказів про загальну кількість парафіян релігійної громади станом на час прийняття оскаржуваних рішень. Натомість, наявними доказами (протоколами парафіяльних зборів) вбачається різна кількість членів релігійної громади с. Галузинці, а у наданому позивачем журналі реєстрації постійних прихожан релігійної громади наявні неточності, окрім того, він не свідчить про членство в релігійній громаді виключно перелічених осіб.

Відтак, суд приходить до висновку, що частина жителів села Галузинці вирішила добровільно змінити канонічну приналежність, перейшовши до ПЦУ, чим виразили своє право на свободу віросповідування, необхідне у демократичному суспільстві.

Разом з цим, позивач не позбавлений можливості зберігати живий зв`язок зі своєю парафією, сповідувати обрану релігію, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні переконання, брати участь у релігійних обрядах, навчатися релігії, оскільки будь-якого рішення про заборону відвідувати храм, заборону позивача на свободу віросповідання оскаржуваними рішеннями не приймалось. Окрім того, як зазначалося вище, відповідно до п. 8 ч. 8 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем), відтак, позивач не позбавлений права бути настоятелем релігійної громади із канонічною приналежністю Українській Православній Церкві.

Інші доводи позивача не спростовують вищевикладеного.

Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 14 червня 2007 року у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України" зазначив, що в той час, як свобода віросповідання - це, перш за все, особиста справа кожного, вона також означає, серед іншого, свободу "сповідувати релігію" самому або в об`єднанні з іншими, публічно та в колі тих, хто поділяє цю віру. Оскільки релігійні громади традиційно існують у вигляді організованих структур, стаття 9 має тлумачитися в світлі статті 11 Конвенції, яка захищає об`єднання від невиправданого втручання з боку держави.

Будь-які повноваження держави оцінювати легітимність релігійних поглядів є несумісними з її обов`язком, визначеним у практиці суду, бути нейтральною та безсторонньою.

Відтак, суд приходить до висновку про недоведеність позивачем порушення прав останнього оскаржуваними рішеннями, а також про неправомірність їх прийняття, з чого позовні вимоги про визнання недійсним рішення загальних (парафіяльних зборів) членів релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівського храму с. Галузинці Деражнянського району Хмельницької Єпархії Української православної церкви" від 23.02.2019 року, оформленого протоколом №1; визнання недійсним рішення загальних (парафіяльних зборів) членів релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівського храму с. Галузинці Деражнянського району Хмельницької Єпархії Української православної церкви" від 27.02.2019 року, оформленого протоколом №2, не підлягають задоволенню.

31 січня 2019 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статутом юридичної особи" від 17.01.2019 року № 2673-VІІ, згідно якого визнано право релігійної громади на вільну зміну підлеглості в канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні і за її межами релігійним центрам (управлінням) та встановлена нова процедура державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи.

Відповідно до п. 2, 3 Прикінцевих положень до Закону встановлено, що у разі прийняття рішення щодо зміни своєї підлеглості релігійна організація повідомляє про таке рішення центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, або обласні, Київську, Севастопольську міські державні адміністрації, а в Автономній Республіці Крим - Раду міністрів Автономної Республіки Крим, які забезпечують оприлюднення цього рішення на своєму офіційному веб-сайті.

Відповідно до ст. 13 Закону, релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації. Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов`язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).

Згідно до ч. 3 ст. 14 Закону для реєстрації статуту (положення) релігійної громади у новій редакції до органу реєстрації статуту подаються: 1) заява за підписом керівника або уповноваженого представника релігійної громади; 2) статут (положення) релігійної громади у новій редакції.

До статуту (положення) релігійної громади у новій редакції додатково подаються: 1) належним чином засвідчена копія протоколу (або витяг з протоколу) загальних зборів релігійної громади про внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної громади, ухвалених відповідно до порядку, визначеного у чинному на момент внесення змін статуті (положенні) релігійної громади, із зазначенням списку учасників цих загальних зборів; 2) оригінал чи належним чином засвідчена копія чинної на дату подання документів редакції статуту (положення) релігійної громади, до якого мають бути внесені зміни і доповнення, з відміткою про державну реєстрацію (з усіма змінами, що до нього вносились), та оригінал свідоцтва, виданого органом реєстрації (якщо таке видавалося).

Відповідно до ч. 19 ст. 14 Закону орган, який здійснює реєстрацію, в місячний термін розглядає заяву, статут (положення) релігійної організації, приймає відповідне рішення і не пізніш як у десятиденний термін письмово повідомляє про нього заявникам.

Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 30 Закону, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, забезпечує проведення державної політики щодо релігій і церкви шляхом: здійснення реєстрації статутів (положень) релігійних організацій, зазначених у частині другій статті 14 цього Закону, а також змін і доповнень до них.

Матеріалами справи стверджується, що 27.02.2019 року релігійною громадою с. Галузинці прийнято нову редакцію статуту, яку зареєстровано відповідно до розпорядження Хмельницької обласної державної адміністрації від 01.04.2019 року "Про реєстрацію статуту Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівського храму с. Галузинці Деражнянського району Хмельницької єпархії Православної церкви України".

У п. 1.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин №4" від 25.02.2016 року роз`яснено, що спори за позовами учасників юридичної особи про визнання недійсними установчих документів або їх частин, змін до них належать до корпоративних спорів, оскільки установчі документи юридичної особи затверджуються під час її створення, подаються для державної реєстрації та в подальшому регулюють відносини щодо управління нею.

У пунктах 13, 14 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.10.2008 р. "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" визначено, що відповідно до вимог статей 88, 143, 154 Цивільного кодексу України, статей 57, 82 ГК України, статей 4, 37, 51, 65, 67, 76 Закону України "Про господарські товариства", суди вправі визнати недійсними установчі документи товариства за одночасної наявності таких умов: на момент розгляду справи установчі документи не відповідають вимогам законодавства; порушення, допущені при прийнятті та затвердженні установчих документів, не можуть бути усунені; відповідні положення установчих документів порушують права чи охоронювані законом інтереси позивача. При вирішенні спорів про визнання установчих документів господарського товариства недійсними господарським судам необхідно враховувати, що статут юридичної особи за змістом частини другої статті 20 ГК є актом, який визначає правовий статус юридичної особи, оскільки він містить норми, обов`язкові для учасників товариства, його посадових осіб та інших працівників, а також визначає порядок затвердження та внесення змін до статуту.

Підставами для визнання акта, в тому числі статуту, недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт, а також порушення у зв`язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Статут не є одностороннім правочином, оскільки затверджується (змінюється) загальними зборами учасників (засновників, акціонерів), які не є ні суб`єктом права, ні органом, який здійснює представництво товариства. Не є статут і договором, тому що затверджується (змінюється) не за домовленістю всіх учасників (засновників, акціонерів) товариства, а більшістю - голосів акціонерів чи простою більшістю голосів учасників товариства (статті 42, 59 Закону про господарські товариства). У зв`язку з цим при вирішенні спорів щодо визнання статуту недійсним не застосовуються норми, які регламентують недійсність правочинів.

Судом вище встановлено, що рішення парафіяльних зборів від 27.02.2019, на яких прийнято статут в новій редакції, є чинним; позивачем не наведено, а судом не здобуто доказів суперечності статуту у новій редакції нормам законодавства, відтак, відсутні підстави для визнання його недійсним, тому в задоволенні відповідної позовної вимоги суд також відмовляє.

З всього вищевикладеного, в позові ОСОБА_1 , м. Деражня Хмельницької області до Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівського храму с. Галузинці Деражнянського району Хмельницької єпархії православної церкви України", с. Галузинці Деражнянського району Хмельницької області про визнання недійсним рішення загальних (парафіяльних зборів) членів релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівського храму с. Галузинці Деражнянського району Хмельницької Єпархії Української православної церкви" від 23.02.2019 року, оформленого протоколом №1; визнання недійсним рішення загальних (парафіяльних зборів) членів релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівського храму с. Галузинці Деражнянського району Хмельницької Єпархії Української православної церкви" від 27.02.2019 року, оформленого протоколом №2; визнання недійсним статуту релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівського храму с. Галузинці Деражнянського району Хмельницької єпархії Православної церкви України" (нова редакція), ухваленого загальними (парафіяльними) зборами 27.02.2019 року (протокол №2), та затвердженого керуючим Хмельницькою єпархією Православної церкви України, Митрополитом Хмельницьким і Кам`янець-Подільським 27.02.2019 року слід відмовити в повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача у зв`язку з відмовою в позові.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 20, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

в позові ОСОБА_1 , м. Деражня Хмельницької області до Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівського храму с. Галузинці Деражнянського району Хмельницької єпархії православної церкви України", с. Галузинці Деражнянського району Хмельницької області про визнання недійсним рішення загальних (парафіяльних зборів) членів релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівського храму с. Галузинці Деражнянського району Хмельницької Єпархії Української православної церкви" від 23.02.2019 року, оформленого протоколом №1; визнання недійсним рішення загальних (парафіяльних зборів) членів релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівського храму с. Галузинці Деражнянського району Хмельницької Єпархії Української православної церкви" від 27.02.2019 року, оформленого протоколом №2; визнання недійсним статуту релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівського храму с. Галузинці Деражнянського району Хмельницької єпархії Православної церкви України" (нова редакція), ухваленого загальними (парафіяльними) зборами 27.02.2019 року (протокол №2), та затвердженого керуючим Хмельницькою єпархією Православної церкви України, Митрополитом Хмельницьким і Кам`янець-Подільським 27.02.2019 року, відмовити.

Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 22.10.2021 року

Суддя М.В. Музика

Веб-адреса рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/

Віддрук. у 3 прим.: 1 - до справи; 2 - позивачу (32000, Хмельницька область, м. Деражня, вул. Садова, 7) - рек. з пов. про вручення; 3 - відповідачу (32226, Хмельницька область, Деражнянський район, с. Галузинці, вул. Комарова, 26/1) - рек. з пов. про вручення