Постанова

від 19.10.2021 по справі 810/1294/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 810/1294/15

касаційне провадження № К/9901/27252/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у відкритому судовому засіданні з повідомленням сторін касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області як відокремленого підрозділу ДПС України (далі - Управління) на постанову Київського окружного адміністративного суду від 18.08.2015 (суддя Кушнова А.О.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2015 (головуючий суддя - Губська Л.В., судді - Ісаєнко Ю.А., Оксененко О.М.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю БМБ Бленд (далі - Товариство) до Броварської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Київській області (далі - Інспекція) (правонаступником якої є Головне управління ДПС у Київській області як відокремлений підрозділ ДПС України) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

секретар судового засідання Савченко А.А.

представник відповідача - Борисов І.І.

У С Т А Н О В И В:

У березні 2015 року Товариство звернулось до суду із позовом до Інспекції, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 06.11.2014 № 0008882204 та № 0008902204.

На обґрунтування зазначених позовних вимог Товариство послалося на те, що під час проведення перевірки, результати якої оформлені актом від 20.10.2014 № 665/10-06-22-04/32277387, на підставі висновків якої Інспекцією були прийняті оспорювані податкові повідомлення-рішення, ревізором не досліджувався факт здійснення господарських операцій між Товариством та ПП Діардхімсервісторг ; реальність господарських операцій між позивачем та ПП Діардхімсервісторг підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами на придбання товарів у ПП Діардхімсервісторг , які відповідають встановленим законодавством вимогам, містять несуперечливу і достовірну інформацію, з урахуванням того, що: придбані у зазначеного контрагента товари були використані позивачем в процесі здійснення господарської діяльності, з огляду на види діяльності, які здійснює Товариство, та реалізовані іншим контрагентам-замовникам; на час укладення договору поставки № 01-09-10 від 01.09.2010 та виконання зобов`язань за ним, а також на даний час ПП Діардхімсервісторг є належним чином зареєстрованою юридичною особою та платником податку на додану вартість; констатація фактів порушень законодавства, що ґрунтується лише на сумнівах та припущеннях податкового органу, є неприпустимою при складанні офіційного документа контролюючого органу (акту перевірки).

Київський окружний адміністративний суд постановою від 18.08.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2015, позов задовольнив повністю: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 06.11.2014 № 0008882204 та № 0008902204.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суди виходили з того, господарські операції між позивачем та ПП Діардхімсервісторг згідно договору поставки № 01-09-10 від 01.09.2010 були реально (фактично) здійснені, що підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, операції пов`язані з господарською діяльністю Товариства, всі учасники господарських операцій володіли спеціальною податковою правосуб`єктністю; придбані у ПП Діардхімсервісторг товари були використані Товариством в процесі здійснення господарської діяльності, а саме - використані для виробництва продукту КОРНЕКС Корисна , який в подальшому був реалізований позивачем контрагентам-покупцям, що також підтверджується відповідними первинними бухгалтерськими документами; доводи Інспекції щодо нереальності господарських операцій, здійснених між позивачем та ПП Діардхімсервісторг ґрунтуються на припущеннях податкового органу та не підтверджені відповідними доказами, оскільки отримання податковим органом акту Дніпропетровської МДПІ Дніпропетровської області від 26.12.2011 № 908/234/37232639 Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП Діардхімсервісторг з питань дотримання вимог податкового законодавства України за період з 02.08.2010 по 20.11.2011 не звільняє контролюючий орган від обов`язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, позаяк акт перевірки контрагента не має преюдиціального значення та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджує обставини господарської діяльності платника податків.

Інспекція оскаржила рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 01.11.2016 відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Інспекції та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, оскільки суди не надали належної правової оцінки тому, що: в акті Дніпропетровської МДПІ Дніпропетровської області від 26.12.2011 № 908/234/37232639 Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП Діардхімсервісторг з питань дотримання вимог податкового законодавства України за період з 02.08.2010 по 20.11.2011 було вказано, що директором цього підприємства у період з 02.08.2010 по 04.09.2011 був ОСОБА_1 , який у поясненнях, відібраних співробітником Управління СБУ у Дніпропетровській області, вказав, що зареєстрував ПП Діардхімсервісторг на свої ім`я на прохання знайомого за грошову винагороду без мети здійснення господарської діяльності та виписав довіреність на ім`я цього ж знайомого, діяльності від імені директора ПП Діардхімсервісторг ОСОБА_1 не здійснював; у період з 05.09.2011 по дату складення цього акту перевірки директором ПП Діардхімсервісторг був ОСОБА_2 , який, згідно листа Управління СБУ у Миколаївській області від 05.12.2011 № 64/20-8465, виписав довіреність на ім`я ОСОБА_3 , якою уповноважив останнього на ведення діяльності від імені ПП Діардхімсервісторг ; ПП Діардхімсервісторг не знаходиться за юридичною адресою, про що складено акт від 22.12.2011 про відсутність підприємства за юридичною адресою; згідно листа КП Дніпропетровського району Бюро технічної інвентаризації № 1174/01-06 від 04.11.2011 за адресою: АДРЕСА_1 , знаходяться нежитлові будівлі та споруди, що належать ТОВ МСК-Сервіс на підставі договору купівлі-продажу від 23.09.2006, квартири НОМЕР_1 за вказаною адресою немає.

Товариство не скористалось своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 20.09.2021 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження та призначив справу до касаційного розгляду у спрощеному провадженні без повідомлення сторін на 21.09.2021, а ухвалою від 21.09.2021 - призначив справу до касаційного розгляду у спрощеному провадженні з повідомленням сторін на 19.10.2021.

У відповідності до положень частини першої статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено заміну відповідача - Інспекції її процесуальним правонаступником - Управлінням.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що Інспекція провела позапланову документальну невиїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ПП Діардхімсервісторг за липень-листопад 2011 року, результати якої оформлені актом від 20.10.2014 № 665/10-06-22-04/32277387, за висновками якого Товариством були порушені, зокрема, вимоги: пункту 44.1 статті 44, пунктів 138.2, 138.4, 138.6, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за 2011 рік на загальну суму 1936739,00 грн.; пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет, за період на загальну суму 1684120,97 грн. (у тому числі: за липень 2011 року - 64298,00 грн., за серпень 2011 року - 87127,00 грн., за вересень 2011 року - 64298,00 грн., за жовтень 2011 року - 405921,00 грн., листопад 2011 року - 1062476,00 грн.).

Зокрема, у акті перевірки було вказано, що Товариство неправомірно включило до складу витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, вартість товарів, придбаних у ПП Діардхімсервісторг згідно договору поставки № 01-09-10 від 01.09.2010, а податок на додану вартість, сплачений у складі такої вартості, - до складу податкового кредиту, оскільки: до Інспекції надійшов акт Дніпропетровської МДПІ Дніпропетровської області від 26.12.2011 № 908/234/37232639 Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП Діардхімсервісторг з питань дотримання вимог податкового законодавства України за період з 02.08.2010 по 20.11.2011 , в якому вказано, що директором цього підприємства у період з 02.08.2010 по 04.09.2011 був ОСОБА_1 , який у поясненнях, відібраних співробітником Управління СБУ у Дніпропетровській області, вказав, що зареєстрував ПП Діардхімсервісторг на свої ім`я на прохання знайомого за грошову винагороду без мети здійснення господарської діяльності та виписав довіреність на ім`я цього ж знайомого, діяльності від імені директора ПП Діардхімсервісторг ОСОБА_1 не здійснював; у період з 05.09.2011 по дату складення цього акту перевірки директором ПП Діардхімсервісторг був ОСОБА_2 , який, згідно листа Управління СБУ у Миколаївській області від 05.12.2011 № 64/20-8465, виписав довіреність на ім`я ОСОБА_3 , якою уповноважив останнього на ведення діяльності від імені ПП Діардхімсервісторг ; ПП Діардхімсервісторг не знаходиться за юридичною адресою, про що складено акт від 22.12.2011 про відсутність підприємства за юридичною адресою; згідно листа КП Дніпропетровського району Бюро технічної інвентаризації № 1174/01-06 від 04.11.2011 за адресою: АДРЕСА_1 знаходяться нежитлові будівлі та споруди, що належать ТОВ МСК-Сервіс на підставі договору купівлі-продажу від 23.09.2006, квартири НОМЕР_1 за вказаною адресою немає. Вказані обставини свідчать про відсутність наміру створення правових наслідків, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами.

На акт перевірки Товариством були подані заперечення, за результатом розгляду яких висновки акту перевірки були залишені без змін.

На підставі висновків акта перевірки 06.11.2014 Інспекція прийняла податкові повідомлення-рішення: № 0008882204, яким визначила Товариству суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на 1468397,00 грн. - за основним платежем, 734198,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0008902204, яким визначила Товариству суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 1936739,00 грн. - за основним платежем, 968369,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Вказані податкові повідомлення-рішення оскаржувались Товариством в адміністративному порядку, за наслідками якого його скарги були залишені без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені у статті 44 Податкового кодексу України.

Згідно з абзацами першим, другим пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Абзацом першим пункту 44.2 статті 44 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням має дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Визначення поняття господарської операції також наведене у статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), згідно положень якої господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов`язане не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Положеннями пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 138.4 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з абзацом 1 підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Підпунктом а пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За приписами абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Відповідно до абзацу 1 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Тобто, у податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. І тільки за повної відсутності таких документів, або у разі, коли такі документи є недостовірними, тобто не відображають реальних подій (господарської операції), витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування та податковий кредит можуть вважатися не підтвердженими.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товарів (робіт, послуг), яка призвела до об`єктивної зміни складу активів такого платника, придбання такого товару (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, наявності первинних документів, які підтверджують понесені витрати, платник податку має право на віднесення таких витрат до витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, а податку на додану вартість - до складу податкового кредиту.

Тобто, право на формування податкових вигод виникає у покупця за наявності сукупності обставин та підстав, однією із яких є ділова мета.

Відповідно до підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб`єкт господарювання зобов`язаний заперечувати проти доводів суб`єкта владних повноважень.

У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, виходили з того, що первинні бухгалтерські документи, які надані Товариством, а саме: специфікації, податкові та видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, банківські виписки, відповідають вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та є такими, що підтверджують факт придбання товарів у ПП Діардхімсервісторг згідно договору поставки № 01-09-10 від 01.09.2010, з урахуванням того, що придбаний у зазначеного контрагента товар був використаний Товариством у власній господарській діяльності (а саме - у виготовленні продукту КОРНЕКС Корисна , що підтверджується технічними умовами, висновками державної санітарно-епідеміологічної експертизи, калькуляціями, технологічними завданнями), який в подальшому був реалізований позивачем контрагентам-покупцям, що підтверджується відповідними договорами та первинними бухгалтерськими документами.

Разом з цим, суди попередніх інстанцій не надали будь-якої оцінки доводам податкового органу щодо обставин, викладених у акті Дніпропетровської МДПІ Дніпропетровської області від 26.12.2011 № 908/234/37232639 Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП Діардхімсервісторг з питань дотримання вимог податкового законодавства України за період з 02.08.2010 по 20.11.2011 щодо пояснень осіб, які значилися директорами ПП Діардхімсервісторг у періоді, який перевірявся, оскільки договір поставки від імені директора ПП Діардхімсервісторг був підписаний ОСОБА_1 , а податкові накладні - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , тоді як вказані обставини входять до предмету доказування і підлягають обов`язковому встановленню судом, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами.

За статтею 42 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

В свою чергу, стаття 55 1 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) містить ознаки (критерії), за якими юридична особа чи діяльність фізичної особи - підприємця можуть бути визнані фіктивними, тобто такими, в яких зовнішня організаційно-правова форма не відповідає її суті та меті створення.

Ознаки фіктивності мають бути доведені належними, допустимими і достовірними доказами, поняття, джерела і характеристики яких наведені у Главі 5 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції від 15.12.2017). Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції від 15.12.2017) докази оцінюються та мають ґрунтуватися на безпосередньому, повному, всебічному та об`єктивному їх дослідженні.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду вказує, що норми матеріального закону не пов`язують визнання ознак фіктивності юридичної особи з обов`язковим встановленням вини в діях особи (осіб), яка зареєструвала таку особу, чи попереднього кримінального провадження і постановлення обвинувального вироку щодо осіб, які вчинили фіктивне підприємництво, тобто злочин, передбачений частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Поверховий підхід та неповнота при з`ясуванні обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій вимагають повторного і більш ретельного дослідження їх судом.

З урахуванням наведеного касаційна скарга Управління підлягає частковому задоволенню, а ухвалені у даній справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Управління підлягає частковому задоволенню, а постанова Київського окружного адміністративного суду від 18.08.2015 та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2015 підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ч.1 ст. 52, п. 2 ч. 1 ст. 349, п. 1 ч. 2 ст. 353, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області як відокремленого підрозділу ДПС України задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 18.08.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2015 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова