Постанова

від 06.10.2021 по справі 520/1992/14-ц

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/5274/21

Номер справи місцевого суду: 520/1992/14-ц

Головуючий у першій інстанції Луняченко В. О.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.2021 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Гірняк Л.А.,

Цюри Т.В.,

за участю:

секретаря Хухрова С.В.,

апелянта ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 31 серпня 2018 року у цивільній справі за поданням відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 ,

встановив:

На виконанні у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області знаходиться на примусовому виконанні виконавче провадження № 520/1992/14-ц від 25.02.2016 року з виконання рішення Київського районного суду м. Одеси про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ Райффазен банк Аваль грошової суми у розмірі 170143,65 доларів США.

Постанова про відкриття виконавчого провадження ВП№ 50387590 винесена 04.03.2016 року та направлена за адресою вказаною у виконавчому документі рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення.

10.02.2017 року державним виконавцем здійснено вихід за адресою: АДРЕСА_1 , де зі слів чоловіка боржниці - ОСОБА_2 , державним виконавцем встановлено, що боржниця за даною адресою не мешкає, а також не мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , звідки виписана та вони перебувають у стані розірвання шлюбу. Контактні телефони та місце мешкання невідоме, про що складено відповідний акт.

10.03.2017 року державним виконавцем здійснено вихід за адресою: АДРЕСА_1 , де у холі приміщення готелю Гетьман сиділа ОСОБА_1 . Дізнавшись про мотиви приходу державного виконавця вона подзвонила чоловіку та пішла у невідомому напрямку, пояснити причини невиконання рішення суду не захотіла. За зазначеними обставинами складено акт державного виконавця.

Згідно довідок з реєструючих установ: ГУ Держпродспоживслужби в Одеській області, КП БТІ та РОН , Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Регіонального сервісного центру в Одеській області, Реєстру речових прав на нерухоме майно, буд-якого майна за боржником не зареєстровано.

Окрім цього боржника з 09.08.1999 року прописано за адресою: АДРЕСА_1 - згідно довідки ВАДР ГУ ГУМВС України в Одеській області та нікуди не виписано, як стверджував чоловік. Разом з тим, згідно довідки Головного центру обробки спеціальної інформації від 30.03.2017 року, боржник з моменту відкриття виконавчого провадження тричі перетинала державний кордон України.

Ухвалою Київського районного суду м.Одеси від 31 серпня 2018 року подання відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області про тимчасове обмеження у праві виїзду ОСОБА_1 було задоволено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування ухвали Київського районного суду м.Одеси від 31 серпня 2018 року , та постановлення нової, якою подання відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області про тимчасове обмеження у праві виїзду ОСОБА_1 залишити без задоволення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Задовольняючи подання відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до повного виконання зобов`язань за виконавчим листом № 520/1992/14-4, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї рішенням Київського районного суду м. Одеси від 01.07.2015 року про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_2 і ОСОБА_1 на користь ПАТ Райффайзен Банк Аваль заборгованості у загальній сумі 170 143,65 доларів США, у цивільній справі №520/1992/14-ц.

Зазначене судове рішення набрало законної сили 28.01.2016 року, та на його виконання 25.02.2016 був виданий виконавчий лист.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, оскільки матеріали справи не мають достатньо доказів того, що ОСОБА_1 ухилялася від виконання вказаного судового рішення, та що воно не виконане до теперішнього часу, тобто - протягом майже п`яти років з дня набрання рішенням законної сили і протягом 3-х років після постановлення оскаржуваної ухвали суду.

З огляду на викладені обставини, колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги є обгрунтованими, оскільки з матеріалів справи вбачається, що державним виконавцем не надано доказів, які свідчили б про те, що боржник ОСОБА_1 ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї судом.

Крім викладеного, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 1 ч. 1. ст. 26 Законом України Про виконавче провадження виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону , зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

В ст. 10 Закону України Про виконавче провадження визначено, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Згідно з ч.1 ст. 18 Закону України Про виконавче провадження виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону . У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.

Разом з тим, у разі виконання рішення боржником виконавець складає акт та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження (ч.3 ст. 64-1 Закону України Про виконавче провадження ).

Також колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.ч. 1-3 ст.441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюється Законом України Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України .

Відповідно до п.5 ст.6 цього Закону , право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, зокрема, якщо він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Підставою для тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України є встановлення факту ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням.

Відповідно до ч.1 ст.11 Закону України Про виконавче провадження державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Подання державного виконавця повинно бути обґрунтованим, тобто містити зазначення обставин, що підтверджують необхідність обмежити право особи на виїзд за межі України.

У разі розгляду заяви про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України відповідно до ст. 441 ЦПК України доказуванню підлягають факти ухилення боржника від виконання рішення суду, можливість виїзду за межі України з метою ухилення від виконання рішення суду, в тому числі, наявність закордонного паспорта громадянина України, вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішення суду відповідно до ст.32 Закону України Про виконавче провадження тощо.

Відповідно до роз`яснень Верховного суду України щодо судової практики вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України від 1 лютого 2013 року, поняття ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо). На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

Отже, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України - це певного виду санкція, яка може застосовуватися саме у зв`язку з ухиленням особи від виконання зобов`язання, зокрема виконання судового рішення.

Проте, як було вказано вище, матеріали справи не містять доказів умисного ухилення ОСОБА_1 від примусового виконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 01.07.2015 року.

Більше того, судом не було враховано, що тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі Україниносить тимчасовий характер.

Разом з тим, згідно оскаржуваної ухвали суду ОСОБА_1 вже більше 3-х років має заборону на право виїзду за межі України, чим порушуються її права на вільне пересування до повного виконання зобов`язань за виконавчим листом № 520/1992/14-4, що не може свідчити про намагання держави Україна спонукати ОСОБА_1 виконати судове рішення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, п.4 ч.1 ст. 376, ст.ст. 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 31 серпня 2018 року скасувати і прийняти постанову, якою подання відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 18.10.2021 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

Л.А. Гірняк

Т.В. Цюра