Рішення

від 19.10.2021 по справі 910/6052/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.10.2021Справа № 910/6052/21 За позовом Акціонерного товариства Акціонерного комерційного банку АРКАДА

до Товариства з обмеженою відповідальністю Іпотечна компанія БАЗОВИЙ АКТИВ

про стягнення 3 623 174, 50 грн,

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судових засідань Степов`юк С.О.

Представники учасників справи:

від позивача: Остафійчук М.В.;

від відповідача: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство Акціонерний комерційний банк АРКАДА (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Іпотечна компанія БАЗОВИЙ АКТИВ (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 3 623 174, 50 грн, з яких: 3 000 000, 00 грн прострочена заборгованість по основному боргу кредиту, 100 684, 93 грн строкова заборгованість по процентам, 385 479, 45 грн прострочена заборгованість по процентам, 28 602, 74 грн 3% річних за прострочення оплати кредиту, 2 950, 47 грн 3% річних за прострочення оплати процентів, 96 000, 00 грн інфляційні втрати за прострочення повернення кредиту та 9 456, 91 грн інфляційні втрати за прострочення повернення процентів.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.11, 525, 526, 598, 610, 611, 625, 1048, 1054 Цивільного кодексу України, ст.193, 345, 346 Господарського кодексу України, обґрунтовані неналежним виконання відповідачем своїх обов`язків за кредитним договором №494 від 10.12.2019, в частині повного та своєчасного повернення кредитних коштів і сплати процентів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2021 відкрито провадження в справі №910/6052/21, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 19.05.2021.

18.05.2021 від представника позивача на вимогу ухвали суду надійшла виписка по особовим рахункам відповідача.

У підготовче засідання 19.05.2021 з`явився представник позивача. Відповідач у засідання не з`явився, повідомлений належним чином, причину своєї неявки суду не повідомив. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.05.2021 підготовче засідання відкладено на 15.06.2021.

31.05.2021 від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

У підготовче засідання 15.06.2021 з`явився представник позивача. Відповідач у засідання не з`явився, повідомлений належним чином, причину своєї неявки суду не повідомив. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2021 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 07.07.2021.

У підготовче засідання 07.07.2021 з`явився представник позивача. Відповідач у засідання не з`явився, повідомлений належним чином, причину своєї неявки суду не повідомив. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.07.2021 закрито підготовчого провадження та призначено справи до судового розгляду по суті на 11.08.2021.

Засідання призначене на 11.08.2021 не відбулося, в зв`язку з перебуванням судді Карабань Я.А. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2021 судове засідання призначено на 19.10.2021.

Представник позивача в судовому засіданні 19.10.2021 надала пояснення по суті позовних вимог, позов просила задовольнити. Відповідач у засідання не з`явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином ухвалою суду, направленою на адресу місцезнаходження, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань і шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, про причини неявки суд не повідомив.

Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи .

Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Зважаючи на те, що неявка відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

При цьому, суд зауважує, що він надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглядати спір за наявними матеріалами.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 19.10.2021 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

10.12.2019 між позивачем (банк) та відповідачем (позичальник) укладено кредитний договір №494, (надалі - договір) за умовами п.2.1 якого банк на умовах договору зобов`язується надати позичальнику кредитні кошти у вигляді відкличної невідновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування в сумі 3 000 000 грн, а позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використати та повернути банку кредит на умовах та в строки/терміни, визначені договором, але не пізніше 09.12.2020, а також сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов`язання в повному обсязі на умовах та в строки/терміни, визначені договором.

Процентна ставка за договором є фіксованою. Розмір процентів за користування кредитом 14% річних. У випадку невиконання або неналежного виконання позичальником зобов`язання щодо повернення кредиту у терміни та строк, визначені договором, розмір процентів за користування кредитом складає 35% річних. Банк нараховує проценти на залишок заборгованості та за фактичний строк користування кредитними коштами, включаючи день видачі і виключаючи день повернення (п.2.2 договору).

Цільове використання кредиту поповнення обігових коштів з метою надання фінансових послуг, придбання боргових зобов`язань (п.2.3 договору).

Відповідно до п.4.4 договору позичальник зобов`язаний повернути кредит до закінчення строку/терміну дії договору.

Згідно зі п.4.5 договору платежі з погашення зобов`язань мають бути здійснені в повному обсязі та вважаються своєчасно здійсненими, якщо сума платежу надійшла на відповідні рахунки банку, зазначені у розділі 12 договору, в повному обсязі та в терміни/строки, визначені договором. Якщо день, на який припадає цей термін/строк платежу, не є операційним днем, то платіж повинен бути здійснений не пізніше наступного операційного дня. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються банком та сплачуються позичальником за весь період фактичного користування кредитом.

Позичальник зобов`язаний повернути кредит не пізніше дати, зазначеної у пункті 2.1 договору. Днем повернення всієї суми кредиту є день внесення позичальником останнього платежу в рахунок погашення заборгованості за кредитом відповідно до договору (п. 5.1 договору).

У пункті 5.2 договору встановлено, що позичальник зобов`язаний щомісячно, не пізніше 10 числа, сплачувати на рахунок у банку 20682003980 проценти за фактичну суму та строк користування кредитом станом на 1 число місяця, останній платіж не пізніше 09.12.2020.

Відповідно до п.п.5.3, 5.5 договору нарахування процентів за користування кредитними коштами банк здійснює у гривнях на суму заборгованості за кредитом за весь строк користування кредитом, починаючи з дня надання кредиту по день, що передує дню його повернення. Проценти за користування кредитними коштами нараховуються банком щомісячно в останній операційний день місяця за розрахунковий період та в терміни, зазначені у пункті 2.1 договору та/або у разі розірвання договору в день повернення кредиту у повному обсязі. При розрахунку процентів за користування кредитними коштами кількість днів року приймається за 365 днів, у місяці - за фактом.

Згідно із п.11.8 договору він набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін (у разі її використання) та діє до повного виконання зобов`язань позичальника за цим договором.

10.12.2019 відповідачем було подано позивачу заяву за вих. №10/12 щодо перерахування кредитних коштів у сумі 3 000 000, 00 грн.

12.12.2019 позивачем було надано відповідачу кредитні кошти в загальній сумі 3 000 000, 00 грн, що підтверджується випискою з рахунку відповідача за період 12.12.2019 по 15.03.2021 (т.1, а.с.34).

Натомість відповідачем було сплачено в період з 09.01.2020 по 10.08.2020 лише 268 109, 58 грн процентів за користування кредитом, що підтверджується випискою з рахунків відповідача за період 12.12.2019 по 11.05.2021 (т.1, а.с.34-38).

03.03.2021 за вих.№617 позивачем було направлено відповідачу повідомлення про порушення зобов`язань за кредитним договором, з вимогою про повернення суми заборгованості, що підтверджується описом вкладення, накладною АТ Укрпошта №0100190725957.

Відповіді на вказане повідомлення матеріали справи не містять.

Спір у даній справі виник у зв`язку з неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за кредитним договором у частині повного та своєчасного повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування такими коштами, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом про стягнення 3 000 000, 00 грн простроченої заборгованості по кредиту, 100 684, 93 грн строкової заборгованості по процентам, 385 479, 45 грн простроченої заборгованості по процентам, 28 602, 74 грн 3% річних за прострочення оплати кредиту, 2 950, 47 грн 3% річних за прострочення оплати процентів, 96 000, 00 грн інфляційних втрат за прострочення повернення кредиту та 9 456, 91 грн інфляційних втрат за прострочення повернення процентів.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтями 6, 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У частині 1 ст. 629 Цивільного кодексу України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За приписами ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України передбачає, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Проаналізувавши наведені вище умови договору, суд дійшов висновку про укладення між сторонами кредитного договору, в порядку ст. 1054 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України, яка цілком кореспондується зі ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У пункті 2.1. договору сторонами погоджено, що позичальник повинен повернути кредитні кошти не пізніше 09.12.2020.

Матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем свого грошового зобов`язання в частині повернення кредитних коштів у розмірі 3 000 000, 00 грн. Доказів сплати вказаної суми заборгованості матеріали справи не містять та відповідачем, у порядку передбаченому ГПК України, таких доказів не надано.

Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов`язання щодо оплати заборгованості за кредитним договором у розмірі 3 000 000, 00 грн.

Отже, оскільки матеріали справи не містять доказів погашення заборгованості відповідачем за кредитним договором, суд вважає вимоги позивача про стягнення з відповідача суми основної заборгованості в розмірі 3 000 000, 00 грн правомірними та обґрунтованими, з огляду на що задовольняє їх в повному обсязі.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованість за процентами за період з 01.08.2020 по 04.04.2021 в загальному розмірі 486 164, 38 грн, 3% річних за прострочення оплати кредиту за період 10.12.2020 по 04.04.2021 в загальному розмірі 28 602, 74 грн, 3% річних за прострочення оплати процентів за період 11.09.2020 по 04.04.2021 у загальному розмірі 2 950, 47 грн, інфляційні втрати за прострочення повернення кредиту за період грудня 2020 року по лютий 2021 року в загальному розмірі 96 000, 00 грн та інфляційні втрати за прострочення повернення процентів за період з вересня 2020 року по лютий 2021 року в загальному розмірі 9 456, 91 грн

Згідно з частинами 1, 3 статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця.

Відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно із частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України).

Отже, цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.

Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 Цивільного кодексу України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини 2 статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

У пункті 2.2. договору сторонами погоджено розмір процентів за користування кредитом 14% річних. У випадку невиконання або неналежного виконання позичальником зобов`язання щодо повернення кредиту у терміни та строк, визначені договором, розмір процентів за користування кредитом складає 35% річних. Банк нараховує проценти на залишок заборгованості та за фактичний строк користування кредитними коштами, включаючи день видачі і виключаючи день повернення.

Плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

У справі №910/1238/17 Великою Палатою Верховного Суду розмежовано поняття "проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами" та "проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами", причому останні проценти кваліфіковано саме в якості плати боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання, врегульованої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання, у зв`язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України.

Вказане узгоджується з висновками про застосування норм права, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 та з висновками про застосування норм права, які викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 5017/1987/2012.

У постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №5017/1987/2012, суд касаційної інстанції зазначив: " 50. Верховний Суд вважає, що банк не позбавляється права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, нарахованих за підвищеною ставкою на підставі пунктів 1.4, 3.3, 3.5, 6.7 кредитного договору №13-65-06/212 у зв`язку з простроченням виконання позичальником грошового зобов`язання, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми частини 2 статті 625 ЦК України. ".

Аналогічний висновок наведено у постанові Верховного Суду від 06.11.2020 у справі №921/317/18.

Отже, умовами кредитного договору встановлена "інша домовленість" між сторонами щодо нарахування процентів після строку повернення кредиту, що охоплюються диспозицією норми частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Тобто "проценти за неправомірне користування кредитом", які заявлені в позові та розраховані за ставкою 35% річних, підпадають під дію частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та передбачені як "інша домовленість між сторонами" і застосовується незалежно від того, чи сторони визначили її саме як відповідальність.

Разом з тим, позивачем заявлено до стягнення за користування кредитними коштами після закінчення строку кредитування, за один той же період і 35% річних і 3% річних, що є подвійним стягненням, а тому позовні вимоги в частині стягнення 3% річних за прострочення оплати кредиту за період 10.12.2020 по 04.04.2021 в загальному розмірі 28 602, 74 грн задоволенню не підлягають.

Судом перевірено розрахунок, наданий позивачем, за процентами за період з 01.08.2020 по 04.04.2021 в загальному розмірі 486 164, 38 грн та встановлено, що він виконаний невірно, оскільки відповідач мав повернути кредит не пізніше 09.12.2020, а тому ставку 35% процентів за користування кредитними коштами слід застосовувати з 10.12.2020.

З урахуванням викладеного судом здійснено перерахунок процентів за користування кредитом, а саме:

Сума боргу грнПеріод нарахуванняРозмір процентівКількість днівСума процентів грн 3 000 000, 00 01.08.2020-09.12.2020 14 131 150 739, 72 3 000 000, 00 10.12.2020-04.04.2021 35 116 333 698, 63 Всього 484 438, 35 Отже, стягненню з відповідача підлягають проценти за користування кредитом у загальному розмірі 484 438, 35 грн.

Також здійснивши перерахунок 3% річних за прострочення оплати процентів за період 11.09.2020 по 04.04.2021 у загальному розмірі 2 950, 47 грн судом встановлено, що вказаний розрахунок є арифметично вірним та обґрунтованим, а тому позов у цій частині підлягає задоволенню.

Також частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки інфляційних втрат за прострочення повернення кредиту за період грудня 2020 року по лютий 2021 року в загальному розмірі 96 000, 00 грн та інфляційних втрат за прострочення повернення процентів за період з вересня 2020 року по лютий 2021 року в загальному розмірі 9 456, 91 грн, судом визнано їх обґрунтованими та арифметично вірними, а тому позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню.

Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунок заявлених до стягнення сум не надав.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

На підставі викладеного, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 3 000 000, 00 грн основної заборгованості за кредитом, 484 438, 35 грн заборгованості по процентам, 2 938, 55 грн 3% річних за прострочення оплати процентів, 96 000, 00 грн інфляційних втрат за прострочення повернення кредиту та 9 427, 57 грн інфляційних втрат за прострочення оплати процентів.

Згідно із ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Іпотечна компанія БАЗОВИЙ АКТИВ (01133, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 34, офіс 312/3, ідентифікаційний код 25586047) на користь Акціонерного товариства Акціонерного комерційного банку АРКАДА (01001, місто Київ, вулиця Ольгинська, будинок 3, ідентифікаційний код 19361386) 3 000 000 (три мільйони) грн 00 коп. основної заборгованості за кредитом, 484 438 (чотириста вісімдесят чотири тисячі чотириста тридцять вісім) грн 35 коп. заборгованості по процентам, 2 938 (дві тисячі дев`ятсот тридцять вісім) грн 55 коп. 3% річних за прострочення оплати процентів, 96 000 (дев`яносто шість тисяч) грн 00 коп. інфляційних втрат за прострочення повернення кредиту, 9 427 (дев`ять тисяч чотириста двадцять сім) грн 57 коп. інфляційних втрат за прострочення оплати процентів та 53 892 (п`ятдесят три тисячі вісімсот дев`яносто дві) грн 07 коп. судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 23.10.2021.

Суддя Я.А.Карабань