Рішення

від 23.10.2021 по справі 916/1765/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"23" жовтня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/1765/21

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу №916/1765/21

за позовом: Болградської міської ради Одеської області (вул. Шпитальна, № 45, м. Болград, Одеська обл., 68702, код ЄДРПОУ 04057008)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Вітла - ПСВ (вул. Заводська, № 2-А, м. Болград, Одеська обл., 68702, код ЄДРПОУ 32353263)

про стягнення 158 636,11 грн.,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

22.06.2021 за вх.№1836/21 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява Болградської міської ради Одеської області до Товариства з обмеженою відповідальністю Вітла - ПСВ про стягнення 158 636,11 грн., з яких: заборгованість по виплаті орендної плати в розмірі 136070,22 грн., інфляційні збитки в розмірі 9538,06 грн. та пеня в розмірі 13027,83 грн.

Підставою названого позову позивач визначив невиконання умов договору оренди землі № 401 від 18.09.2013 в частині повного та своєчасного внесення орендної плати.

Так, позивач зазначає, що 18.09.2013 між Болградською міською радою Одеської області (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Вітла-ПСВ (орендар) був укладений договір оренди землі № 401, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку кадастровий номер 5121410100:02:002:0136, яка знаходиться за адресою: 68702, Одеська обл., Болградський район, м. Болград, вул. Заводська, 28. Даний договір зареєстровано 19.09.2013 Реєстраційною службою Болградського районного управління юстиції Одеської області в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису: 2579939. 18.09.2013 сторонами було підписано акт прийому-передачі.

Позивач стверджує, що 20 березня 2019 по справі № 916/4/19 рішенням Господарського суду Одеської області внесено зміни до договору оренди землі від 18.09.2013 р. № 401, де встановлено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки з 01.01.2018 становить 833406,57 грн., та з 01.01.2018 року орендна плата вноситься орендарем в грошовій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок орендодавця у розмірі 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 100008,79 грн. на рік.

Як вказує позивач, відповідно до інформації, наданої начальником відділу доходів Фінансового управління Болградської міської ради Одеської області, ТОВ Вітла-ПСВ не сплатило за період з 01.10.2018 по 31.12.2018 - 25002,19 грн., за період з 01.09.2019 по 31.12.2019 - 28849,15 грн., за період з 01.03.2020 по 31.12.2020 - 82218,88 грн., а загальна сума заборгованості по орендній платі за використання земельної ділянки складає 136070,22 грн.

У зв`язку з неналежним виконання відповідачем зобов`язань за договором оренди землі № 401 від 18.09.2013, позивачем нараховано до стягнення інфляційні збитки та пені у розмірі 120% річних облікової ставки НБУ на суму заборгованості за період з 22.04.2019 по 31.05.2021.

Відзив на позов відповідач суду не надав, своїм правом на захист не скористався.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.06.2021 позовна заява вх.№1836/21 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.06.2021р. позовну заяву Болградської міської ради Одеської області (вх.№1836/21 від 22.06.2021) залишено без руху, встановлено позивачеві строк для усунення виявлених недоліків протягом семи днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

12.07.2021 від позивача надійшла заява про усунення недоліків (вх.№18566/21), із змісту якої вбачається усунення недоліків встановлених ухвалою суду від 24.06.2021.

13.07.2021 листом Господарського суду Одеської області повідомлено Болградську міську раду Одеської області про перебування судді Цісельського О.В. з 12.07.2021 у щорічній відпустці.

Частиною 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

За змістом ст. 250 ГПК України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

16.08.2021 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх.№1836/21) до розгляду та відкрито провадження у справі №916/1765/21. Справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін та роз`яснено сторонам про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Відповідачу запропоновано у відповідності до вимог ст. 165 ГПК України надати суду відзив на позов.

Про судовий розгляд справи № 916/1765/21 сторони повідомлялись належним чином шляхом направлення ухвали суду від 16.08.2021 на юридичну адресу відповідачу та на адресу електронної пошти - позивачу.

Стосовно повідомлення відповідача про розгляд справи, суд відзначає наступне.

Ухвала Господарського суду Одеської області від 16.08.2021 у справі № 916/1765/21 направлялась учасникам справи в порядку, визначеному положеннями Господарського процесуального кодексу України, зокрема відповідачу, за адресою, вказаною в позовній заяві (вул. Заводська, № 2-А, м. Болград, Одеська обл., 68702, яка є його місцезнаходженням, що підтверджується Витягом в Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань), про що свідчить відтиск штампу вихідної кореспонденції на зворотньому боці другої сторінки ухвали з зазначенням адреси відповідача, рекомендованим листом з повідомленням про вручення з позначкою на конверті Судова повістка .

Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

07.09.2021 за вх. № 22838/21 на адресу суду повернуто рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, яке направлялося на адресу відповідача, з відміткою листоноші за закінченням терміну зберігання .

Між тим, до повноважень господарських судів не віднесено з`ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб-учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд звертає увагу, що положеннями ч. 7 ст. 120 ГПК України визначено, що учасники судового засідання зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою в вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за відповідною адресою не проживає.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт не отримання скаржником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду у справі № 910/15442/17 від 16.05.2018 року).

Також необхідно зазначити, що за змістом ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.08.2021 було оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень, а тому відповідач, обізнаний про розгляд справи № 916/1765/21, міг ознайомитися з текстом цієї ухвали.

Отже, судом дотримані вимоги процесуального закону щодо належного та своєчасного повідомлення учасників про розгляд даної справи.

Згідно з ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін від учасників справи до суду не надходило.

Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами ч.9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своєї позиції по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Під час судового розгляду, відповідно до ст.ст. 209, 210 ГПК України, судом були з`ясовані всі обставини на які учасники справи посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, а також судом були безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення /виклику/ учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

23.10.2021 судом було постановлено рішення в нарадчій кімнаті у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

Рішенням Болградської міської ради Одеської області № 1256-VІ від 16.08.2013 Про затвердження проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки, що знаходиться за адресою: 68702, Одеська область, м. Болград, вул. Заводська, 28, Товариству з обмеженою відповідальністю Вітла-ПСВ в довгострокову оренду терміном на 49 років для розміщення та обслуговування АЗС вирішено затвердити проект землеустрою по відведенню земельної ділянки (кадастровий номер: 5121410100:02:002:0136), розташованої за адресою: 68702, Одеська область, м. Болград, вул. Заводська, 28, ТОВ «Вітла-ПСВ» (код ЄДРПОУ 32353263) в довгострокову оренду терміном на 49 років для розміщення та обслуговування АЗС; надано ТОВ «Вітла-ПСВ» (код ЄДРПОУ 32353263) юридичну адресу: 68702, Одеська область, м. Болград, вул. Заводська, 2-А, земельну ділянку (кадастровий номер: 5121410100:02:002:0136) площею 0,1475 га, розташовану за адресою: 68702, Одеська область, м. Болград, вул. Заводська, 28, в довгострокову оренду терміном на 49 років для розміщення та обслуговування АЗС із земель житлової та громадської забудови Болградської міської ради.

18 вересня 2013 року між Болградською міською радою Одеської області (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Вітла-ПСВ (орендар) було укладено договір оренди землі № 401, згідно умов п. 1 якого позивач як орендодавець надає, а відповідач як орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку кадастровий номер 5121410100:02:002:0136 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, яка знаходиться за адресою: 68702, Одеська область, м. Болград, вул. Заводська, земельна ділянка 28.

Згідно п. 2 договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,1475 га, у тому числі за земельними угіддями: під капітальною одноповерховою будівлею - 0,0061 га, під капітальною одноповерховою будівлею - 0,0152 га, під капітальною одноповерховою будівлею - 0,0025 га, під проїздами, проходами та площадками - 0,1237 га.

Відповідно до п. 3, 4 договору на земельній ділянці розміщені об`єкти нерухомого майна: будівлі та споруди АЗК. Земельна ділянка передається в оренду разом з: без будівель та споруд.

За умовами п. 5 договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 410802,25 гривень.

В п. 8 договору передбачено, що договір укладено на 49 років (у разі укладення договору оренди землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва - з урахуванням ротації культур згідно з проектом землеустрою). Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Пунктом 9 договору визначено, що орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі: в грошовій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок орендодавця у розмірі 9% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 36972,20 грн. на рік.

Положеннями п. 10 договору вказано, що обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки приватної власності здійснюється з урахуванням індексації. Обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди чи продовження його дії.

Пунктом 11 договору встановлено, що орендна плата вноситься щомісячно.

Згідно пункту 13 договору розмір орендної плати переглядається щорічно у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до п. 14 договору у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 120% річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення боргу або на день його (частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою за кожен календарний день прострочення у його сплаті.

Відповідно до п. 15 договору земельна ділянка передається в оренду для її використання в процесі підприємницької діяльності.

За умовами п. 16 договору цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

В п. 18 договору передбачено, що передача земельної ділянки в оренду здійснюється з розробленням проекту її відведення. Підставою розроблення проекту відведення земельної ділянки є: рішення Белградської міської ради Одеської області № 1154-VІ від 27.06.2013 року. Організація розроблення проекту відведення земельної ділянки і витрати, пов`язані з цим, покладаються на орендаря.

Пунктом 19 договору визначено, що інші умови передачі земельної ділянки в оренду: заборона зміни цільового призначення земельної ділянки; заборона передачі земельної ділянки у заставу; заборона внесення права оренди у статутних фонд підприємств, установ та організацій.

Положеннями п. 20 договору вказано, що передача земельної ділянки орендарю здійснюється у десятиденний строк після підписання цього договору за актом її приймання-передачі.

Згідно пункту 36 договору зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв`язується у судовому порядку.

Відповідно до п. 43 цей договір набирає чинності після підписання сторонами та передачі земельної ділянки за актом прийому-передачі. Цей договір укладено у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один з яких знаходиться в орендодавця, другий - в орендаря. Невід`ємними частинами договору є: план або схема земельної ділянки; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об`єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у випадках, передбачених законом.

18.09.2013 Болградською міською радою Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю Вітла-ПСВ підписано акт прийому-передачі об`єкта оренди (земельної ділянки) за договором оренди від 18.09.2013 № 401, за умовами п. 1. якого позивач як орендодавець передав земельну ділянку кадастровий номер 5121410100:02:002:0136 площею 0,1475 га, розташовану за адресою: 68702, Одеська область, м. Болград, вул. Заводська, земельна ділянка 28, а відповідач як орендар прийняв вищевказану земельну ділянку в оренду.

19.09.2013 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про державну реєстрацію права власності Болградської міської ради Одеської області на земельну ділянку площею 0,1475 га, кадастровий номер 5121410100:02:002:0136. Крім того, 19.09.2013 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про реєстрацію іншого речового права - права оренди вказаної земельної ділянки за ТОВ Вітла-ПСВ , що підтверджується відомостями з інформаційної довідки № 259723570 від 03.06.2021.

20.03.2019 рішенням Господарського суду Одеської області у справі № 916/4/19 внесено зміни до договору оренди землі від 18.09.2013 р. № 401, укладеного між Болградською міською радою Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю Вітла-ПСВ , шляхом визнання договору про зміну до вказаного договору оренди землі укладеним у такій редакції:

На підставі витягу із технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки від 28.03.2017 р. № 913/86-17, рішення Болградської міської ради від 30.06.2017 р. № 777-УІІ Про затвердження ставок орендної плати за оренду земельних ділянок на території міста Болграда внести зміни до договору оренди земельної ділянки від 18.09.2013 р. № 400, укладеного між Болградською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю Вітла-ПСВ , а саме:

2. Викласти пункти 5 та 9 договору оренди земельної ділянки від 18.09.2013 р. № 401 в наступній редакції:

5. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки з 01.01.2018 р. становить 833406,57 гривень.

9. З 01.01.2018 року орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі: в грошовій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок орендодавця у розмірі 12 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 100008,79 грн. на рік .

Ця додаткова угода становить невід`ємну частину Договору від 18.09.2013 р. № 401. .

Відповідно до службової записки начальника відділу доходів фінансового управління № 110/02.25 від 14.04.2021 від ТОВ Вітла-ПСВ в міській бюджет надійшло за 2018 рік - 75006,60 грн., за 2019 рік - 71159,64 грн. та за 2020 рік - 17789,91 грн.

Крім того, позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі - 9538,06 грн. та пеню у розмірі - 13027,83 грн.

Неналежне виконання ТОВ Вітла-ПСВ своїх зобов`язань за договором оренди земельної ділянки № 401 від 18.09.2013 і стало підставою для позивача звернутись до Господарського суду Одеської області із даним позовом за захистом порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

4. Норми права та мотиви, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Частиною 1 ст.13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Частиною 1 ст.15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Приписами ч.ч.1, 2 ст. 20 ГК України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Згідно ч. 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. При цьому, зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов`язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Положенням статті 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною першою статті 14 Закону України Про оренду землі встановлено, що договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Частиною першою статті 15 Закону України Про оренду землі , встановлено, що істотною умовою договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення, перегляду та відповідальності за її несплату.

Згідно із ч. 1, 2, 3 ст. 21 Закону України Про оренду землі орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Положеннями ст.ст. 24, 25 Закону України Про оренду землі визначено права та обов`язки орендодавця і орендаря, а саме: орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; своєчасного внесення орендної плати. Орендар, у свою чергу, має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження та зобов`язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку.

Відповідно до статті 30 Закону України Про оренду землі зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Відповідно до ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з п. в ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Відповідно до статті 761 цього Кодексу право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Статтею 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Відповідно до статтей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частина 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлює, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойка (пеня) штраф, то вона підлягає стягненню у повному розмірі незалежно від відшкодування збитків.

Частиною 1 ст. 216, ст. 218 Господарського кодексу України передбачає, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбаченим цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконане.

Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін

Згідно із ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно роз`яснень, наведених в п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» № 14 від 17.12.2013 р., інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. В листі Верховного Суду України від 03.04.97 р. №62-97 р. також наведені відповідні рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ Верховного Суду України.

Так, відповідно до п. 288.4 ст. 288 розділу XIII „Плата за землю» Податкового кодексу України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються в договорі оренди між орендодавцем (власником) та орендарем.

Підпунктом 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України визначено, що річна сума орендної плати, яка встановлена в договорі оренди, не може бути меншою:

- для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом;

- для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.

Разом з цим згідно п.п. 288.5.2 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України річна сума орендної плати, яка встановлена в договорі оренди, не може перевищувати:

- для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об`єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об`єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), - 3 відсотки нормативної грошової оцінки;

- для інших земельних ділянок, наданих в оренду, - 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Для визначення орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Порядок індексації нормативної грошової оцінки земель визначено ст. 289 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 289.1 статті 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Положеннями частини першої статті 13, частини першої статті 15 Закону України Про оцінку земель від 11.12.2003 № 1378-IV визначено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Частиною 1 ст. 76 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Отже, належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини.

Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об`єктивного зв`язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об`єктом судового пізнання.

У той же час, ч. 1 ст. 77 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Так, допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.02.2019 р. у справі № 909/327/18).

На підставі наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що між Болградською міською радою та ТОВ Вітла-ПСВ укладено договір оренди землі № 401 від 18.09.2013 щодо земельної ділянки № 28 площею 0,1475 га, яка знаходиться за адресою: 68702, Одеська область, м. Болград, вул. Заводська.

Нормами чинного законодавства передбачено можливість зміни умов договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у випадках, встановлених договором або законом.

Як на час укладання договору оренди земельної ділянки, так і на час виникнення спору, обов`язковим елементом визначення розміру орендних платежів була нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок не залежить від волевиявлення сторін договору оренди землі, а є способом регулювання державою плати за користування землею. Таким чином, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати.

20.03.2019 рішенням Господарського суду Одеської області у справі № 916/4/19 внесено зміни до договору оренди землі від 18.09.2013 р. № 401, укладеного між Болградською міською радою Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю Вітла-ПСВ , та встановлено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки з 01.01.2018 становить 833406,57 гривень. З 01.01.2018 року орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі: в грошовій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок орендодавця у розмірі 12 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 100008,79 грн. на рік.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішення Господарського суду Одеської області від 20.03.2019 у справі 916/4/19, не скасовано, набрало законної сили 23.04.2019 та є чинним.

В силу положень ст. 30 Закону України Про оренду землі , ч. 1 ст. 651, ст. 654 Цивільного кодексу України, а також виходячи зі змісту додаткової угоди, остання становить невід`ємну частину договору оренди землі, а отже послідовно фіксує зміну домовленостей сторін договору оренди землі № 401 від 18.09.2013 щодо розміру орендної плати, у зв`язку з чим, суд доходить висновку, що в період 2018 - 2020 років діяла остання редакція п. 9 договору, яка викладена у додатковій угоді 2018 року.

Як зазначає позивач та з огляду на наявні відомості щодо фактичної оплати, заборгованість відповідача за договором оренди землі № 401 від 18.09.2013 на момент звернення із позовом до суду становить за 2018 рік - 25002,19 грн., за 2019 рік - 28849,15 грн. та за 2020 рік - 82218,88 грн., а всього 136070,22 грн.

Станом на день розгляду справи доказів виконання грошового обов`язку зі сплати орендних платежів у визначеній сумі відповідач не надав.

Таким чином, господарський суд дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 136070,22 грн.

Несвоєчасність сплати орендних платежів за договором оренди землі від 18.09.2013 згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов`язання, а сам відповідач визнається таким, що прострочив його виконання у розумінні ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України.

При визначенні моменту виконання грошового обов`язку зі сплати орендних платежів та його розміру, суд виходить з наступного:

строки внесення орендної плати згідно з п. 11 договору погоджені сторонами як щомісячні. При цьому, ч. 2 ст. 21 Закону України Про оренду землі визначає особливості строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України. За змістом п. 287.3 ст. 287, п. 288.7 ст. 288 Податкового кодексу України, орендна плата сплачується орендарем щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця рівними частками, а тому прострочення виконання зобов`язання, в даному випадку, опосередковується спливом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця;

при зверненні до суду з даним позовом, позивачем було враховано відомості відділу доходів фінансового управління щодо сум сплачених орендних платежів за 2018 - 2020 роки, які у повному обсязі зараховані на погашення орендної плати у вказані періоди. Отже, приймаючи до уваги положення ст. 534 Цивільного кодексу України, ст.ст. 287, 288 Податкового кодексу України, відповідну оплату слід віднести на погашення заборгованості, яка виникла за перші податкові звітні місяці відповідно. При цьому суд враховує, що в даному випадку позивачем самостійно визначені розмір заборгованості та період її розрахунку, а отже згідно положень ч. 4 ст. 13 Господарського кодексу України, на нього покладається ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.

Отже, враховуючи положення п. 11 договору, ст. ст. 287, 288 Податкового кодексу України, ст. 254 Цивільного кодексу України, прострочення за несвоєчасно сплачену суму орендних платежів, настає:

за 2019 рік:

за вересень 2019 року на суму 3846,94 грн. з 31.10.2019;

за жовтень 2019 року на суму 8334,07 грн. з 02.12.2019;

за листопад 2019 року на суму 8334,07 грн. з 31.12.2019;

за грудень 2019 року на суму 8334,07 грн. з 31.01.2020;

за 2020 рік:

за березень 2020 року на суму 7212,25 грн. з 04.05.2020;

за квітень 2020 року на суму 8334,07 грн. з 01.06.2020;

за травень 2020 року на суму 8334,07 грн. з 30.06.2020;

за червень 2020 року на суму 8334,07 грн. з 31.07.2020;

за липень 2020 року на суму 8334,07 грн. з 31.08.2020;

за серпень 2020 року на суму 8334,07 грн. з 30.09.2020;

за вересень 2020 року на суму 8334,07 грн. з 02.11.2020;

за жовтень 2020 року на суму 8334,07 грн. з 30.11.2020;

за листопад 2020 року на суму 8334,07 грн. з 31.12.2020;

за грудень 2020 року на суму 8334,07 грн. з 01.02.2021.

Відповідно до ст. ст. 549, 611, 625 Цивільного кодексу України та ст. ст. 216-218 Господарського кодексу України наслідком прострочення виконання грошового зобов`язання є право кредитора вимагати, зокрема, сплати заборгованості, з нарахованими впродовж періоду прострочення на неї інфляційної індексації та пені, передбаченою п. 14 означеного договору.

Відповідно до правової позиції постанов Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 30.01.2019 у справі № 922/175/18 визначено, що за змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Згідно правової позиції, а саме постанов Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 22.11.2018 у справі №903/962/17, від 17.10.2018 у справі № 916/1883/16 визначено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

На підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційні збитки в сумі 9538,06 грн., у тому числі, в сумі 2720,22 грн. - за період з травня 2019 року по квітень 2021 року на суму 25002,19 грн, в сумі 2887,78 грн. - за період з січня 2020 року по квітень 2021 року на суму 28849,15 грн. та в сумі 3930,06 грн. - за період з січня 2021 року по квітень 2021 року на суму 82218,88 грн.

Перевіривши представлений позивачем розрахунок інфляційних, враховуючи встановлені обставини порушення грошового зобов`язання, момент виникнення права вимоги, та приймаючи до уваги визначений позивачем період нарахування, суд встановив їх помилковість у зв`язку з невірним визначенням сукупного індексу інфляції за період

Так, за підрахунком інфляційних нарахувань, здійсненим судом, за 2018 рік інфляційні витрати становлять 3025,28 грн., за 2019 рік інфляційні витрати становлять 3355,58 грн. та за 2020 рік інфляційні втрати становлять 4562,93 грн.

Отже, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат у відповідності до правових позицій вказаних вище постанов Верховного Суду, господарський суд встановив, що у вказаних періодах інфляційні втрати становлять більший розмір, ніж розраховано та заявлено до стягнення позивачем.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Враховуючи вказане, а також те, що позивачем розраховано та заявлено до стягнення у вказаному вище періоді інфляційні втрати, розмір яких є менший ніж розрахований судом, суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що саме такий їх розмір підлягає стягненню з відповідача.

Таким чином, загальний розмір інфляційних втрат, що підлягає стягненню з відповідача становить 9538,06 грн.

За поданим позивачем розрахунком розмір пені за заборгованістю 2018 року за період з 22.04.2019 по 31.05.2021 склав 6647,56 грн., за 2019 рік за період з 01.01.2020 по 31.05.2021 - 3688,00 грн. та за 2020 рік за період з 01.01.2021 по 31.05.2021 - 2692,27 грн.

Статтями 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, який обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У пункті 14 договору сторони погодили, що у разі не внесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня, яка визначається із розрахунку 120 % річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення боргу або на день його (частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожен календарний день прострочення у його сплаті.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наведеною нормою передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

При цьому, умова договору про сплату пені за кожен календарний день прострочення у його сплаті не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (наведену правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 910/4164/17, від 22.11.2018 у справі № 903/962/17, від 07.06.2019 у справі № 910/23911/16).

Враховуючи викладене, суд зазначає, що договір оренди землі не містить положень, які б визначали інший строк припинення нарахування пені, у зв`язку з чим при нарахуванні пені в даному випадку, підлягає застосуванню строк, передбачений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Перевіривши представлений позивачем розрахунок пені, приймаючи до уваги момент виникнення права вимоги, встановлений п. 14 договору, порядок нарахування пені, положення Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , та визначений позивачем період нарахування, належний до стягнення розмір пені за прострочення виконання грошового зобов`язання зі сплати орендних платежів за розрахунком суду складає 6990,51 грн., зокрема, за 2018 рік - 2589,66 грн., за 2019 рік - 1761,21 грн. та за 2020 рік - 2639,64 грн.

Отже підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення пені в розмірі 6990,51 грн. Решта заявлених позовних вимог про стягнення пені у розмірі 6037,32 грн. не підлягають задоволенню з вищевказаних підстав.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог Болградської міської ради Одеської області та стягнення з відповідача заборгованості по сплаті орендної плати у розмірі 136070,22 грн., пені у розмірі 6990,51 грн. та інфляційних втрат у розмірі 9538,06 грн.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано.

Таким чином, оцінюючи наявні докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Болградської міської ради Одеської області обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, проте підлягають частковому задоволенню з огляду на помилки допущені при обрахунку пені та застосуванню судом строку, передбаченого ч. 6 ст. 232 ГК України.

При здійсненні вищевказаних висновків суд враховує, що ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено здійснення правосуддя на засадах верховенства права, забезпечення кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

При розподілі господарських витрат суд виходить з положень пункту 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, згідно із якими судовий збір покладається, зокрема, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, судові витрати по сплаті судового збору у сумі 2288,98 грн. покладаються на відповідача відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 86, 129, 202, 232, 233, 236-240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Вітла - ПСВ (вул. Заводська, № 2-А, м. Болград, Одеська обл., 68702, код ЄДРПОУ 32353263) на користь Болградської міської ради Одеської області (вул. Шпитальна, № 45, м. Болград, Одеська обл., 68702, код ЄДРПОУ 04057008) заборгованість по сплаті орендної плати в сумі 136 070 (сто тридцять шість тисяч сімдесят) грн. 22 коп., інфляційні втрати в розмірі 9 538 (дев`ять тисяч п`ятсот тридцять вісім) грн. 06 коп., пеню в розмірі 6 990 (шість тисяч дев`ятсот дев`яносто) грн. 51 коп. та витрати на оплату судового збору в розмірі 2 288 (дві тисячі двісті вісімдесят вісім) грн. 98 коп.

3. В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.

Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.

Повний текст рішення складено 23 жовтня 2021 р.

Суддя О.В. Цісельський