Постанова

від 25.10.2021 по справі 910/4859/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" жовтня 2021 р. Справа № 910/4859/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

без повідомлення учасників справи

розглянувши апеляційну скаргу Приватної організації (установа, заклад) "Приватний позашкільний навчальний заклад "Український сувенір"

на рішення Господарського суду міста Києва від 22.03.2021

у справі №910/4859/20 (суддя - Полякова К.В.)

за позовом Заступника керівника Київської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації

до Приватної організації (установа, заклад) "Приватний позашкільний навчальний заклад "Український сувенір"

про стягнення неустойки.

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2020 року Заступник керівника Київської місцевої прокуратури №2 звернувся з позовом в інтересах держави в особі Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації до Приватної організації (установа, заклад) "Приватний позашкільний навчальний заклад "Український сувенір" про стягнення 57076,47 грн неустойки на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, нарахованої внаслідок неповернення відповідачем орендованого нежитлового приміщення за договором №193 від 01.12.2004 оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень), що є об`єктом комунальної власності територіальної громади Дарницького району м. Києва.

Позовні вимоги мотивовано невиконанням Приватною організацією (установа, заклад) "Приватний позашкільний навчальний заклад "Український сувенір" постанови Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №910/17012/15, якою розірвано договір №193 від 01.12.2004 та зобов`язано відповідача звільнити і повернути орендоване приміщення Управлінню освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації за актом приймання-передачі. Оскільки відповідачем не звільнено орендоване приміщення, позивач вважає, що з відповідача підлягає стягненню неустойка у розмірі подвійної плати за період безпідставного та неправомірного користування майном.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.04.2020 відкрито провадження у справі №910/4859/20 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.03.2021 у справі №910/4859/20 позов Заступника керівника Київської місцевої прокуратури №2 задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Приватна організація (установа, заклад) "Приватний позашкільний навчальний заклад "Український сувенір" подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що оскаржуване рішення суду ухвалено за умов неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Приватна організація (установа, заклад) "Приватний позашкільний навчальний заклад "Український сувенір" у поданій апеляційній вказує на те, що місцевим господарським судом неправомірно покладено на відповідача подвійну відповідальність у вигляді стягнення неустойки, оскільки скаржником за спірний період також сплачувалися грошові кошти за фактичне користування об`єктом оренди.

Також скаржник зауважує на тому, що неустойка мала нараховуватися починаючи з 01.07.2019 в силу п. 5.11 договору оренди, оскільки орендар зобов`язаний в разі припинення договору оренди повернути орендоване майно в десятиденний термін.

До апеляційної скарги відповідачем додано нові докази, які не були предметом дослідження у суді першої інстанції. У зв`язку з цим, відповідач просить долучити подані докази до матеріалів справи.

Окрім цього, скаржником також подано клопотання про зменшення заявлених до стягнення штрафних санкцій на підставі ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України на 95%, а саме до 2853,83 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2021 апеляційну скаргу у справі №910/4859/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2021 відповідачу поновлено строк на апеляційне оскарження, зупинено дію оскаржуваного рішення, відкрито апеляційне провадження у справі №910/4859/20, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи на підставі ч. 10 ст. 270 ГПК України, а також встановлено іншим учасникам справи строк на подання відзивів на апеляційну скаргу 15 днів з дня отримання копії ухвали.

Учасники справи не скористалися правом на подання відзивів на апеляційну скаргу.

Вирішуючи питання про долучення до матеріалів справи та прийняття до розгляду нових доказів, доданих до апеляційної скарги відповідача, а також клопотання про зменшення заявлених до стягнення штрафних санкцій, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. ч. 2 та 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 267 ГПК України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду вирішує питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції.

Учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (ч. 1 та 3 ст. 80 ГПК України).

Частиною 8 ст. 80 ГПК України також передбачено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Неможливість подання доказів до суду першої інстанції Приватна організація (установа, заклад) "Приватний позашкільний навчальний заклад "Український сувенір" обґрунтовує тим, що відповідач не отримував процесуальних документів суду першої інстанції та не був обізнаний про розгляд справи, а тому подає наявні докази на обґрунтування власної правової позиції разом з апеляційною скаргою.

Колегія суддів вказує на те, що відповідач дійсно не отримував ухвалу суду першої інстанції про відкриття провадження у справі, хоча така ухвала була надіслана скаржнику на адресу його місцезнаходження. Натомість, представник відповідача ознайомився з матеріалами лише 07.06.2021, тобто вже після завершення розгляду справи судом першої інстанції.

Таким чином, на переконання апеляційного суду, відповідачем доведено винятковість випадку неподання доказів до суду першої інстанції у встановлений процесуальний строк. При цьому, оскільки першою заявою по суті справи в суді апеляційної інстанції є апеляційна скарга, відповідач подав наявні у нього докази разом зі скаргою, що узгоджується з приписами процесуального закону.

З урахуванням викладеного, оскільки Приватна організація (установа, заклад) "Приватний позашкільний навчальний заклад "Український сувенір" була позбавлена можливості подати на спростування заявлених позовних вимог відзив на позов та відповідні докази, користуючись правом, наданим ст. ст. 267 та 269 ГПК України, суд вважає за можливе долучити до матеріалів справи копії письмових доказів, доданих до апеляційної скарги, а саме копії актів виконаних робіт/послуг за фактичне використання нежилого приміщення за адресою: м. Київ, вул. Кошиця, 9а, за період з червня 2019 року по лютий 2021 року та копії платіжних доручень на підтвердження оплати послуг.

За наведених вище причин апеляційний суд також вважає за необхідне прийняти до розгляду заявлене відповідачем клопотання про зменшення заявлених до стягнення штрафних санкцій, оскільки таке клопотання аналогічним чином не могло бути заявлене в місцевому господарському суді.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 01.12.2004 між Управлінням освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації (орендодавець) та Приватним позашкільним навчальним закладом "Український сувенір" (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень), що є об`єктом комунальної власності територіальної громади Дарницького району м. Києва №193, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець на підставі розпорядження Голови райдержадміністрації у Дарницькому районі м. Києва №64 від 01.12.2004 передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно (будівлю, споруду, приміщення), розташоване за адресою: м. Київ, вул. Кошиця, 9-А ШДС Вирлиця, загальною площею 129,4 кв. м, строком на 1 рік (з 01.12.2004 по 01.12.2005) для проведення занять з дітьми, що знаходиться на балансі Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації. Визначене у п. 1.1 договору нерухоме майно (будівля, споруда, приміщення) передається орендарю на підставі рішення з обладнанням та інвентарем (за його наявністю) та у належному технічному стані відповідно до акту прийому-передачі орендованого приміщення, що додається до цього договору і є його невід`ємною частиною.

Відповідно до п. п. 2.1-2.3 договору вступ орендаря у строкове платне користування нерухомим майном настає одночасно із підписанням сторонами договору та акту прийому-передачі вказаного нерухомого майна. Передача майна в оренду не дає орендарю права власності на це майно. Власником орендованого майна залишається територіальна громада Дарницького району м. Києва, а орендар володіє і користується ним протягом строку оренди. Майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі.

Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої сесією районної у м. Києві ради. Орендна плата на момент укладення договору встановлюється у розмірі, визначеному відповідно до розрахунку орендної плати (додаток 1), і перераховується орендарем орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця з урахуванням щомісячного індексу інфляції ( п. п. 3.1 та 3.2 договору оренди).

Умовами п. 5.11 договору також встановлено, що орендар зобов`язаний в разі припинення договору оренди, повернути в десятиденний термін орендодавцю по акту прийому-передачі орендоване майно в належному стані, не гіршому ніж на той час, коли здавалось в оренду, з урахуванням його фізичного зносу.

У п. 11.1 договору сторони погодили, що цей договір діє з 01.12.2004 до 01.12.2005.

Відповідно до акту прийняття-передачі майна від 12.04.2005 приміщення передане орендодавцем орендарю в придатному для використання стані та без зауважень.

Судом також встановлено, що строк дії договору сторонами неодноразово продовжувався.

Зокрема, на підставі рішення Дарницької районної в місті Києві ради №23 від 31.03.2010 та додаткової угоди дію договору продовжено до 31.12.2010.

На підставі рішення Київської міської ради №402/5789 від 14.07.2011 договори оренди майна територіальної громади м. Києва та майна, що перебувало у власності територіальних громад районів у м. Києві, термін дії яких закінчився, продовжено до 31.03.2012.

Розпорядженням Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації №455 від 06.08.2014 строк дії договору продовжено на 2 роки 364 днів, а саме до 05.08.2017.

Також, як вірно встановлено місцевим господарським судом, постановою Верховного Суду від 19.06.2019 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 08.08.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2019 у справі №910/17012/15, ухвалено нове рішення, яким задоволено позов прокурора Дарницького району міста Києва в інтересах держави в особі Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації та Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації до Приватного позашкільного навчального закладу "Український сувенір" про розірвання договору оренди та зобов`язання звільнити приміщення. Вказаною постановою розірвано договір оренди нерухомого майна №193 від 01.12.2004, укладений між Управлінням освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації і Приватним позашкільним навчальним закладом "Український сувенір", а також зобов`язано Приватний позашкільний навчальний заклад "Український сувенір" звільнити та повернути Управлінню освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації згідно з актом приймання-передачі приміщення орендоване нежитлове приміщення ШДС І ступеня Вирлиця в м. Києві по вул. Кошиця, 9-А, загальною площею 129,4 кв. м.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

З огляду на викладене, факти, встановлені у постанові Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №910/17012/15 щодо розірвання договору оренди, є преюдиціальними для розгляду справи №910/4859/20, а тому не доказуються при її розгляді і мають обов`язкову силу.

Водночас, відповідно до інформації про виконавче провадження та актів державного виконавця судове рішення у справі №910/17012/15 відповідачем станом на час розгляду справи не виконано.

Таким чином, позивач просив стягнути з відповідача 57076,47 грн неустойки на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, нарахованої за період з 19.06.2019 по 29.02.2020 у зв`язку з неповерненням відповідачем об`єкта оренди за договором. Позивачем зазначено, що згідно з розрахунком Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації заборгованість зі сплати неустойки за вказаний період складає 114152,94 грн. Проте, оскільки відповідачем сплачено орендну плату за фактичне користування приміщенням у загальному розмірі 57076,47 грн, з метою уникнення подвійного притягнення відповідача до відповідальності за одне і те ж саме правопорушення, неустойку нараховано не у подвійному розмірі, а в кратному розмірі по відношенню до плати за користування об`єктом оренди.

Відповідач під час розгляду справи у суді першої інстанції відзиву на позов з запереченнями з приводу заявлених позовних вимог не подав з підстав, викладених судом вище.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, вказав на обґрунтованість заявлених позивачем вимог про стягнення неустойки у зв`язку з неповерненням відповідачем предмета оренду за договором №193 від 01.12.2004, оскільки матеріали справи не містять доказів повернення предмета оренди у спірний період.

Проте, колегія суддів не погоджується з наведеними вище висновками місцевого господарського суду в частині обґрунтованості суми нарахованої неустойки і вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду (ч. 5 ст. 11 ЦК України).

Як було зазначено вище, договір оренди нерухомого майна №193 від 01.12.2004, укладений між Управлінням освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації і Приватним позашкільним навчальним закладом "Український сувенір", розірвано за рішенням суду, а саме на підставі постанови Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №910/17012/15.

Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частинами 1 та 6 ст. 283 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Також згідно зі ст. 783 ЦК України наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо: наймач володіє та/або користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу наймодавця передав річ у володіння та/або користування іншій особі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов`язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

Частиною 1 ст. 785 ЦК України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

За змістом наведених норм із закінченням строку договору найму (оренди), на який його було укладено, за наявності заперечень наймодавця щодо подальшого користування наймачем майном, договір є припиненим, що означає припинення дії (чинності) для сторін всіх його умов, а їх невиконання (невиконання окремих його умов) протягом дії договору є невиконанням зобов`язання за цим договором, що має відповідні наслідки (настання відповідальності за невиконання чи неналежне виконання обов`язків під час дії договору тощо), однак не зумовлює продовження дії (чинність) договору в цілому або тих його умов, що не були виконані (неналежно виконані) стороною (сторонами). За аналогією вказані висновки також може бути віднесено і до випадків, коли договір оренди розірвано у судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 19.04.2021 у справі №910/11131/19, висновки у якій підлягають застосуванню до спірних правовідносин, договір є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку дії договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору, а припинення договору є підставою виникнення обов`язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Користування майном за договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб`єктів договірних правовідносин. Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов`язання у сфері орендних відносин.

Після спливу строку дії договору або його розірвання у встановленому законом порядку невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за ч. 2 ст. 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

Відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

З урахуванням викладеного, Верховний Суд під час розгляду справи №910/11131/19 прийшов до висновку, що користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов (неправомірне користування майном), у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) та нормам Цивільного і Господарського кодексів України. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ст. 762 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 785 ЦК України не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов`язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.

Суд зазначає, що обов`язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення договору оренди (до спливу строку його дії), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об`єктом оренди на платній основі.

Водночас, неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2. ст. 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору оренди - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення вказаного договору, коли користування майном стає неправомірним. Для притягнення орендаря, що порушив зобов`язання, до зазначеної відповідальності необхідна наявність вини (умислу або необережності) відповідно до вимог ст. 614 ЦК України.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 11.04.2018 у справі №914/4238/15, 24.04.2018 у справі №910/14032/17 та 09.09.2019 у справі №910/16362/18, положеннями ст. 549 ЦК України та ст. 230 ГК України визначено загальне поняття штрафних санкцій, яке у господарському судочинстві включає неустойку, штраф, пеню, яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил господарської діяльності, невиконання господарського зобов`язання.

За приписами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 1 ст. 230 ГК України визначено поняття штрафних санкцій. Ними визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 ЦК України).

З огляду на викладене, неустойка згідно з ч. 2 ст. 785 ЦК України розглядається як законна неустойка і застосовується незалежно від погодження сторонами цієї форми відповідальності в договорі найму (оренди).

Разом з цим, неустойка за ч. 2 ст. 785 ЦК України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

З огляду на викладене, одночасне нарахування позивачем неустойки у розмірі подвійної орендної плати за несвоєчасне повернення майна з оренди та суми заборгованості з орендної плати не відповідають наведеній позиції та правовому регулюванню, встановленому ч. 2 ст. 785 ЦК України.

Щодо встановлення умислу апеляційний суд зазначає, що відповідачем не виконано у добровільному порядку рішення суду касаційної інстанції в частині звільнення приміщення та передання його орендодавцю по акту приймання-передачі. Зазначене підтверджується наявними у матеріалах справи актами державного виконавця. При цьому, відповідачем у поданій апеляційній скарзі жодним чином не наведено мотивів такого невиконання, зумовлених поважними причинами.

Тому, у даному випадку наявні підстави, передбачені ч. 2 ст. 785 ЦК України, для стягнення з відповідача неустойки.

Проте, апеляційний суд зазначає, що прокурором неправильно розраховано розмір неустойки з огляду на наступне.

Як було зазначено вище, при звернені з даним позовом прокурором наведено розрахунок неустойки за період з 19.06.2019 по 29.02.2020, яка складає 114152,94 грн. При цьому, за твердженнями позивача, оскільки відповідачем сплачено орендну плату за фактичне користування приміщенням у загальному розмірі 57076,47 грн, з метою уникнення подвійного притягнення відповідача до відповідальності за одне і те ж саме правопорушення, неустойку нараховано не у подвійному розмірі, а в кратному розмірі по відношенню до фактично внесеної плати за користування об`єктом оренди, тобто в сумі 57076,47 грн.

Разом з цим, позивачем до матеріалів справи не надано належних та допустимих доказів на підтвердження як узгодженого сторонами розміру орендної плати за вказаний період, так і доказів сплати орендної плати за фактичне користування приміщенням з боку відповідача.

Так, згідно з п. п. 3.1 та 3.2 договору оренди орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої сесією районної у м. Києві ради. Орендна плата на момент укладення договору встановлюється у розмірі, визначеному відповідно до розрахунку орендної плати (додаток 1), і перераховується орендарем орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця з урахуванням щомісячного індексу інфляції. Натомість, позивачем не надано ані додатку 1 до договору, ані методики розрахунку орендної плати.

Разом з цим, Приватна організація (установа, заклад) "Приватний позашкільний навчальний заклад "Український сувенір" разом з апеляційною скаргою подала докази на підтвердження дійсного розміру орендної плати за спірний період та докази її фактичної оплати. З огляду на те, що вказані докази долучено апеляційним судом до матеріалів справи, а також відсутність інших належних доказів на підтвердження обставин, викладених у позові, колегія суддів вважає за можливе для визначення розміру неустойки взяти до уваги розмір орендної плати, зафіксований сторонами в актах виконання робіт/послуг за спірний період з червня 2019 року по лютий 2020 року.

При цьому, судом також враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №924/599/19, відповідно до якої виходячи з аналізу ч. 2 ст. 785 ЦК України, неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення її повернення, враховуючи природу її виникнення, не генерує додану вартість, оскільки не є товаром або послугою, її виникнення не пов`язане з впливом дій виробника/надавача послуг, розмір такої неустойки не залежить від вартості використаних продавцем/надавачем послуг сировини, інших товарів та додаткових послуг. Неустойка, нарахована на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України, є спеціальною санкцією за порушення законодавства, вона не може бути об`єктом оподаткування податком на додану вартість в силу своєї правової природи як міри відповідальності. Тому при розрахунку розміру неустойки за несвоєчасне повернення майна з оренди після припинення дії договору найму до її складу не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном.

Як убачається з підписаних між сторонами актів виконаних робіт/послуг погоджений розмір орендної плати без ПДВ за фактичне використання об`єкта оренди становить:

- за червень 2019 року - 5710,93 грн;

- за липень 2019 року - 5682,38 грн;

- за серпень 2019 року - 5648,28 грн;

- за вересень 2019 року - 5631,33 грн;

- за жовтень 2019 року - 5670,75 грн;

- за листопад 2019 року - 5710,44 грн;

- за грудень 2019 року - 5716,15 грн;

- за січень 2020 року - 5704,72 грн;

- за лютий 2020 року - 5716,13 грн.

При цьому, оскільки зобов`язання відповідача зі сплати неустойки виникло у зв`язку з ухваленням постанови Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №910/17012/15, необхідним є здійснення розрахунку орендної плати, починаючи з 20.06.2019.

Позивачем, натомість, здійснено нарахування неустойки починаючи з 19.06.2019, однак у вказаний день постанова касаційного суду лише набрала законної сили, а тому зобов`язання з повернення об`єкта оренди та, відповідно, і сплати неустойки, виникло з наступного дня, тобто з 20.06.2019.

З цього приводу колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача стосовно того, що неустойка мала нараховуватися, починаючи з 01.07.2019 в силу п. 5.11 договору оренди.

Пунктом 5.11 договору оренди було визначено, що орендар зобов`язаний в разі припинення договору оренди, повернути в десятиденний термін орендодавцю по акту прийому-передачі орендоване майно в належному стані, не гіршому ніж на той час, коли здавалось в оренду, з урахуванням його фізичного зносу.

Однак, суд зазначає, що договір оренди є розірваним за рішенням суду, а тому не породжує жодних прав і обов`язків для його сторін. Тому, наведений у п. 5.11 договору строк для повернення об`єкта оренди не може братися до уваги для встановлення періоду нарахування неустойки.

З огляду на викладене, оскільки орендна плата без ПДВ за червень 2019 року становить 5710,93 грн, за один календарний день червня 2019 року орендна плата становить 190,36 грн: 5710,93 грн / 30 днів. Отже, у період з 20.06.2019 по 30.06.2019 сума орендної плати складає 2093,96 грн: 190,36 грн х 11 днів.

Враховуючи встановлений судом період та розмір орендної плати за фактичне користування об`єктом оренда, загальний розмір орендної плати без включення ПДВ за період з 20.06.2019 по 29.02.2020 включно становить 47574,14 грн. Відтак, колегія суддів вважає необґрунтованим розмір орендної плати, визначений позивачем у позовній заяві.

З огляду на викладене, неустойка на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України у розмірі подвійної плати за користування річчю становить 95148,28 грн: 47574,14 грн х 2.

Проте, як було зазначено вище, Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації та відповідач після розірвання договору оренди в судовому порядку продовжили на власний розсуд правовідносини з фактичного користування об`єктом оренди та складали відповідні акти надання послуг. Також, за спірний період з червня 2019 року по лютий 2020 року відповідачем сплачено на користь Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації орендну плату у загальному розмірі 62146,23 грн, що підтверджується наданими відповідачем до матеріалів справи платіжними дорученнями №№93 від 25.06.2019 на суму 6933,35 грн, 105 від 25.07.2019 на суму 6899,08 грн, 121 від 22.08.2019 на суму 6858,17 грн, 134 від 23.09.2019 на суму 6837,83 грн, 149 від 22.10.2019 на суму 6885,13 грн, 166 від 26.11.2019 на суму 6932,76 грн, 180 від 21.12.2019 на суму 6939,61 грн, 5 від 21.01.2020 на суму 6923,30 грн та 24 від 27.02.2020 на суму 6937,00 грн.

Як зазначив Верховний Суд у вже загаданій постанові від 19.04.2021 у справі №910/11131/19, яким би способом у договорі не регламентувалися правовідносини між сторонами у разі невиконання (несвоєчасного виконання) наймачем (орендарем) обов`язку щодо повернення речі з найму (оренди) з її подальшим користуванням після припинення договору, проте ці правовідносини не можуть врегульовуватись іншим чином, ніж визначено ч. 2 ст. 785 ЦК України (зокрема, з установленням для наймача (орендаря) будь-якого іншого (додаткового) зобов`язання, окрім того, що передбачено зазначеною нормою). Одночасне нарахування позивачем неустойки у розмірі подвійної орендної плати за несвоєчасне повернення майна з оренди та суми заборгованості з орендної плати не відповідають наведеній позиції та правовому регулюванню, встановленому ч. 2 ст. 785 ЦК України.

З огляду на наведене, апеляційний суд зазначає, що оскільки відповідачем вже сплачено на користь Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації плату за користування спірним приміщенням за спірний період у загальному розмірі 62146,23 грн, стягнення неустойки у повному розмірі буде суперечити принципу справедливості та призведе до покладення на Приватну організацію (установа, заклад) "Приватний позашкільний навчальний заклад "Український сувенір" подвійної відповідальності.

Тому, колегія суддів вважає за можливе визначити розмір неустойки за неправомірне користування об`єктом оренди, який підлягає стягненню з відповідача, шляхом віднімання встановленого розміру неустойки від фактично сплаченої плати за користування спірним приміщенням, що становитиме 33002,05 грн: 95148,28 грн - 62146,23 грн.

За наведених підстав колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги відповідача щодо неправомірного покладення на нього подвійної відповідальності у вигляді стягнення неустойки, оскільки Приватною організацією (установа, заклад) "Приватний позашкільний навчальний заклад "Український сувенір" за спірний період також сплачувалися грошові кошти за фактичне користування об`єктом оренди.

З приводу заявленого відповідачем клопотання про зменшення заявлених до стягнення штрафних санкцій на 95%, апеляційний суд зазначає наступне.

Як було зазначено вище, неустойка, стягнення якої передбачено ч. 2 ст. 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин за порушення наймачем обов`язку з повернення речі. Така неустойка є подвійною платою за користування річчю за час прострочення, а не штрафною санкцією у розумінні ст. 549 ЦК України та ст. 230 ГК України.

У чинному законодавстві відсутній правовий механізм зменшення неустойки у вигляді подвійного розміру плати за користування річчю, нарахованої на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України.

Оскільки неустойка, заявлена на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення і не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою ст. 549 ЦК України та ст. 230 ГК України, до якої застосовуються положення ст. 551 ЦК України, то до неустойки у розмірі подвійної орендної плати, передбаченої ч. 2 ст. 785 ЦК України, приписи ст. 551 ЦК України щодо можливості зменшення її розміру не застосовуються.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 29.03.2018 у справі №914/730/17, 30.10.2019 у справі №924/80/19 та 07.04.2020 у справі №924/599/19.

З урахуванням наведеного, у задоволенні клопотання відповідача про зменшення заявлених до стягнення штрафних санкцій на 95% слід відмовити.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як передбачено ч. 1 ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосовано норми матеріального права, у зв`язку з чим рішення Господарського суду міста Києва від 22.03.2021 у справі №910/4859/20 підлягає частковому скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з Приватної організації (установа, заклад) "Приватний позашкільний навчальний заклад "Український сувенір" на користь Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації заборгованості зі сплати неустойки у сумі 33002,05 грн.

За вказаних обставин апеляційна скарга Приватної організації (установа, заклад) "Приватний позашкільний навчальний заклад "Український сувенір" підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України та, беручи до уваги фактичні обставини виникнення судового спору, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Згідно з ч. 5 ст. 12 ГПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Як передбачено ч. 3 ст. 287 ГПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 даної статті.

Вказана справа є малозначною, а тому прийнята постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватної організації (установа, заклад) "Приватний позашкільний навчальний заклад "Український сувенір" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.03.2021 у справі №910/4859/20 скасувати частково та ухвалити нове рішення.

3. Позов Заступника керівника Київської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації задовольнити частково.

4. Стягнути з Приватної організації (установа, заклад) "Приватний позашкільний навчальний заклад "Український сувенір" (03118, місто Київ, проспект 40-річчя Жовтня, будинок 120, корпус 1, ідентифікаційний код 21504420) на користь Управління освіти Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації (02091, місто Київ, Харківське шосе, будинок 168-К, ідентифікаційний код 37448113) 33002 (тридцять три тисячі дві),05 грн неустойки.

5. Стягнути з Приватної організації (установа, заклад) "Приватний позашкільний навчальний заклад "Український сувенір" (03118, місто Київ, проспект 40-річчя Жовтня, будинок 120, корпус 1, ідентифікаційний код 21504420) на користь Київської міської прокуратури (03150, місто Київ, вулиця Предславинська, будинок 45/9, ідентифікаційний код 02910019) 1215 (одна тисяча двісті п`ятнадцять),38 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви.

6. В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

7. Стягнути з Київської міської прокуратури (03150, місто Київ, вулиця Предславинська, будинок 45/9, ідентифікаційний код 02910019) на користь Приватної організації (установа, заклад) "Приватний позашкільний навчальний заклад "Український сувенір" (03118, місто Київ, проспект 40-річчя Жовтня, будинок 120, корпус 1, ідентифікаційний код 21504420) 1329 (одна тисяча триста двадцять дев`ять),93 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

8. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В.Андрієнко

С.І. Буравльов