Постанова

від 23.10.2021 по справі 363/554/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

23 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 363/554/18

провадження № 61-12009св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Ш.С.Г. ,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 16 липня 2020 року в складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Андрієнко А. М., Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Ш.С.Г. (далі - ТОВ Ш.Г.С.) та з урахуванням уточнених позовних вимог просив стягнути нараховану, але не виплачену заробітну плату за період з 01 жовтня 2015 року по 29 липня 2016 року в сумі 29 318, 90 грн; а також 127 97, 25 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, 103 761 грн середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, 16 524, 44 грн компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати; зобов`язати повернути йому трудову книжку; та змінити дату звільнення у відповідності до пункту 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 01 жовтня 2015 року був прийнятий на роботу в ТОВ Ш.С.Г. на посаду водія вантажного автомобіля.

29 липня 2016 року його звільнили, проте про звільнення не повідомляли та з наказом не ознайомили.

Також при звільненні йому не були виплачені всі належні суми та не видано трудову книжку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 15 січня 2020 року позовні вимоги задоволено частково.

Зобов`язано ТОВ Ш.С.Г. повернути ОСОБА_1 трудову книжку.

Стягнуто з ТОВ Ш.С.Г. невиплачену заробітну плату з 01 жовтня 2015 року по 29 липня 2016 року в розмірі 29 318, 90 грн; середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 60 427, 65 грн; компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати в розмірі 7 785, 80 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи вимоги про видачу трудової книжки, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем після видання 15 серпня 2016 року наказу № 70-п не вчинялись дії щодо повідомлення позивача про ознайомлення з наказом, про потребу з`явитись за трудовою книжкою, чи надати згоду на пересилання її поштою.

Щодо вимог в частині зміни дати звільнення суд вказав на їх необґрунтованість.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення невиплаченої заробітної плати в сумі 29 318, 90 грн суд, встановивши, що така була нарахована, але доказів про її виплату не надано, дійшов висновку про задоволення таких вимог.

Щодо вимог про стягнення з відповідача на його користь компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, за затримку у видачі трудової книжки відповідно до статті 235 КЗпП України, суд зазначив, що за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 цього Кодексу, оскільки це є подвійним стягненням та буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату, та дійшов висновку про стягнення середнього заробітку час вимушеного прогулу в зв`язку із затримкою видачі трудової книжки з вини роботодавця на підставі здійснених судом розрахунків, оскільки з розрахунками позивача суд не погодився.

Вирішуючи вимоги позивача про стягнення компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати в розмірі 16 524, 44 грн за період з жовтня 2015 року по травень 2019 року, суд вказав, що компенсація обчислюється, як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100, а відтак правильним є період з 01 жовтня 2015 року по 29 липня 2016 року, сума за який становить 7 785, 80 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 16 липня 2020 року рішення Вишгородського районного суду Київської області від 15 січня 2020 року в частині вирішення вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та стягнення судового збору скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.

Стягнуто з ТОВ Ш.С.Г. на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з серпня 2016 по грудень 2016 року в сумі 12 797, 25 грн, компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати в сумі 824, 60 грн.

Суми, які підлягають до стягнення на користь ОСОБА_1 визначені без утримання податків, зборів та обов`язкових платежів.

У задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за час затримки видачі трудової книжки відмовлено.

Стягнуто з ТОВ Ш.С.Г. на користь держави за розгляд справи в суді першої інстанції судовий збір в сумі 1 134, 19 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави за розгляд справи в суді першої інстанції судовий збір в сумі 1 606, 17 грн.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ Ш.С.Г. 243, 62 грн у рахунок відшкодування судових витрат по сплаті судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки в сумі 60 427, 65 грн та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову в їх задоволенні, апеляційний суд зазначив, що даних про те, що затримка у видачі трудової книжки перешкоджала позивачу працевлаштуватися матеріали справи не містять, а тому підстав для оплати вимушеного прогулу згідно зі статтею 235 КЗпП немає.

Разом з тим, оскільки судом установлено невиплату позивачу заробітної плати в день звільнення та з урахуванням меж позовних вимог, визначення яких є правом позивача, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України підлягають задоволенню.

Щодо вимог у частині стягнення компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати апеляційний суд зазначив, що відповідно до Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати до суми, на яку може бути нарахована компенсація втрати частини доходу відноситься нарахований, але не виплачений дохід, а тому вимоги позивача про врахування сум заробітної плати після звільнення, які ним визначені відповідно до положень Законів України про Державний бюджет України на відповідний рік, не ґрунтуються на положеннях цього Закону.

Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, зобов`язання повернути трудову книжку та зміну дати звільнення суд апеляційної інстанції вважав обґрунтованим та таким, що підлягає залишенню без змін.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 16 липня 2020 року та змінити частково рішення Вишгородського районного суду Київської області від 15 січня 2020 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати та задовольнити ці позовні вимоги в повному обсязі.

Підставами касаційного оскарження зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2019 року в справі № 2-362/11/0408, від 30 жовтня 2019 року в справі № 182/2646/16-ц, від 07 травня 2020 року в справі № 754/2354/18 та від 09 червня 2020 року в справі № 199/8762/17-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів у частині вирішення його позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з затримкою видачі трудової книжки та розрахунку при звільненні, а також виплати компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати не відповідають дійсним обставинам та матеріалам справи.

Зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що він тривалий час за відсутності трудової книжки не міг працевлаштуватись, не врахував, що листів про виклик його за отриманням трудової книжки від відповідача він не отримував, а тому відповідач зобов`язаний виплатити йому середній заробіток за час вимушеного прогулу відповідно до частини п`ятої статті 235 КЗпП України.

Також вважає, що апеляційний суд неправомірно зменшив розмір компенсації за несвоєчасну виплату йому заробітної плати, який згідно з його розрахунком за період з жовтня 2015 року по травень 2019 року складає 16 524, 44 грн.

Оскільки рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків скасовано апеляційним судом, а в іншій частині позивачем не оскаржується, суд касаційної інстанції не переглядає рішення суду першої інстанції, як і не переглядає постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, зобов`язання повернути трудову книжку та зміну дати звільнення, оскільки доводів щодо її необґрунтованості в цій частині касаційна скарга не містить.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Вишгородського районного суду Київської області .

16 березня 2021 року справа № 363/554/18 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України , переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судами

Установлено, що 01 жовтня 2015 року ОСОБА_1 прийнятий на роботу в ТОВ Ш.С.Г. на посаду водія 1 класу вантажного автомобіля.

На підставі наказу ТОВ Ш.С.Г. від 29 липня 2016 року № 70 ОСОБА_1 звільнений із займаної посади. Підставою звільнення вказано заяву позивача, дата звільнення 29 липня 2016 року, підстава припинення трудових правовідносин - за власним бажанням працівника.

На день видачі наказу № 70 ОСОБА_1 перебував у відрядженні та виконував рейс по перевезенню вантажу.

Наказом ТОВ Ш.С.Г. від 15 серпня 2016 року № 70-п визнано недійним наказ № 70 від 29 липня 2016 року виданий з помилкою в даті звільнення водія ОСОБА_1 . Наступним абзацом вказано: Звільнити водія ОСОБА_1 з 15 серпня 2016 року , підстава - заява ОСОБА_1

15 серпня 2016 року директором ТОВ Ш.С.Г. до трудової книжки позивача було внесено запис про звільнення за власним бажанням (стаття 38 КЗпП України).

08 серпня 2016 року комісією у складі працівників ТОВ Ш.С.Г. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та директора ОСОБА_4 засвідчено, що звільненому за власним бажанням працівнику ОСОБА_1 08 серпня 2016 року вручено під підпис копію наказу ТОВ Ш.С.Г. № 70 від 29 липня 2016 року про його звільнення та видано трудову книжку, проте ОСОБА_1 від отримання копії наказу та трудової книжки відмовився, йому зачитано усно наказ про звільнення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та за затримку видачі трудової книжки

Відповідно до частин першої та другої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Крім того, відповідно до частини п`ятої статті 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Отже, положеннями статей 117, 235 КЗпП України передбачена відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

Однак за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.

Згідно зі статтею 235 КЗпП України оплаті підлягає вимушений прогул, тому вимоги працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягають задоволенню в тому разі і за той період, коли з вини власника або уповноваженого ним органу була затримана видача трудової книжки або неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника.

Апеляційний суд установив, що даних про те, що затримка у видачі трудової книжки перешкоджала позивачу працевлаштуватися матеріали справи не містять. При цьому апеляційний суд врахував, що серпня 2016 року до моменту звернення до суду в лютому 2018 року позивач не звертався до відповідача з вимогами про видачу йому трудової книжки, у зв`язку з чим вважав, що сама по собі відсутність трудової книжки не створювала позивачу будь-яких перешкод в реалізації трудових прав.

За викладених обставин обґрунтованим є висновок апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки.

Разом з тим, установивши факт невиплати позивачу заробітної плати в день звільнення та врахувавши межі позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.

Щодо позовних вимог про стягнення компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати

Відповідно до статті 34 Закону України Про оплату праці компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Відповідно до статті 3 Закону України Про компенсацію громадянам втрат частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).

Отже, на підставі Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати компенсації підлягають виключно суми, які були нараховані, проте своєчасно не виплачені.

Таким чином, апеляційний суд обґрунтовано вважав, що вимоги позивача про врахування до розміру компенсації сум заробітної плати після звільнення, які визначені ним відповідно до положень Законів України про Державний бюджет України на відповідний рік, є необґрунтованими та правильно, з урахуванням закону, що регулює спірні правовідносини, здійснив розрахунок суми компенсації за період невиплати заробітної плати позивачу, який останнім не спростований.

Висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2019 року в справі № 2-362/11/0408, від 30 жовтня 2019 року в справі № 182/2646/16-ц, від 07 травня 2020 року в справі № 754/2354/18 та від 09 червня 2020 року в справі № 199/8762/17-ц , а тому доводи касаційної скарги є безпідставними.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині відповідає вимогам закону й підстав для її скасування немає.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 16 липня 2020 року в частині вирішених позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 16 липня 2020 року в частині вирішених позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Ш.С.Г. про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко