Постанова

від 16.07.2020 по справі 363/554/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

апеляційне провадження №22-ц/824/5567/2020

справа №363/554/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2020 року м.Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Поліщук Н.В.

суддів Андрієнко А.М., Соколової В.В.

за участю секретаря судового засідання Голопапи Д.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , та апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ш.С.Г." на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 15 січня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Котлярової І.Ю.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ш.С.Г." про зобов`язання видати трудову книжку, зміну дати звільнення, стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати ,-

встановив:

В лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, уточненим в ході розгляду справи, про:

стягнення з ТОВ "Ш.С.Г." нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з 01 жовтня 2015 року по 29 липня 2016 року в сумі 29318,90 грн.; а також 12797,25 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку, 103761 грн. середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, 16524,44 грн. компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати;

- зобов`язання повернути трудову книжку;

- зміну дати звільнення у відповідності до пункту 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників;

Вимоги обґрунтовує тим, що 01 жовтня 2015 року був прийнятий на роботу у ТОВ "Ш.С.Г." на посаду водія вантажного автомобіля.

29 липня 2016 року його звільнили, проте про звільнення не повідомляли та з наказом не ознайомили.

При звільненні не була проведена виплата всіх належних сум, трудова книжка не видана.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 15 січня 2020 року позовні вимоги задоволено частково, вирішено:

зобов`язати ТОВ "Ш.С.Г." повернути ОСОБА_1 трудову книжку;

стягнути з ТОВ "Ш.С.Г." невиплачену заробітну плату з 01 жовтня 2015 року по 29 липня 2016 року у розмірі 29318, 90 грн.; середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 60427,65 грн.; компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 7785,80 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ТОВ "Ш.С.Г." на користь держави судовий збір у розмірі 1434,19 грн.

Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 поданою апеляційну скаргу, у якій просить:

1. Рішення в частині відмови в задоволенні вимог щодо зобов`язання змінити дату звільнення на день видачі трудової книжки - скасувати, та ухвалити в цій частині нове рішення такого змісту:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити: зобов`язати ТОВ "Ш.С.Г." змінити в трудовій книжці ОСОБА_1 дату звільнення ОСОБА_1 у відповідності до положень пункту 4.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29 липня 1993 року - змінити дату звільнення на день видачі ОСОБА_1 його трудової книжки.

2. Рішення в частині відмови в задоволенні вимог щодо відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (на підставі статей 116-117 КЗпП України) скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення такого змісту:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити: стягнути з ТОВ "Ш.С.Г." на користь ОСОБА_1 12797,25 грн. середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку.

3. Рішення в частині середнього заробітку за час затримки у видачі трудової книжки в розмірі 60427,65 грн. скасувати, в цій частині ухвалити нове рішення такого змісту:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити: стягнути з ТОВ "Ш.С.Г." на користь ОСОБА_1 103761 грн. середнього заробітку за час затримки у видачі трудової книжки.

4. Рішення в частині стягнення компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати в розмірі 7785,80 грн. скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення такого змісту:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити: стягнути з ТОВ "Ш.С.Г." на користь ОСОБА_1 16524,44 грн. компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

В апеляційній скарзі посилається на наступне.

На час винесення наказу №70 від 29 липня 2016 року про звільнення за власним бажанням, він перебував в рейсі, виконував свої трудові обов`язки. Наказ відповідача від 15 серпня 2016 року №70-п про виправлення помилки в попередньому наказі до його відома не доводився та не вручався, а станом на дату цього наказу ним не подавалось заяв про звільнення, трудова книжка не видавалася. Вказує, що заяву про звільнення написав 15 серпня 2016 року та відправив поштою.

При розгляді справи суд не застосував частини 1, 5 статті 48 КЗпП України, абз. 6-7 підпункту 4.1 пункту 4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників.

Вважає помилковими висновки суду, що стягнення середнього заробітку час вимушеного прогулу у зв`язку із затримкою видачі трудової книжки з вини роботодавця та одночасне стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є подвійним стягненням.

Вказує, що згідно із частиною статті 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, тобто беруться до уваги і будні, і вихідні, проте судом першої інстанції в розрахунку середнього заробітку при затримці видачі трудової книжки розрахунки здійснено виходячи з робочих днів. Оскільки відповідач не повідомляв про необхідність отримання трудової книжки чи про можливість направлення її поштою, то стягненню підлягає сума за період з 2017 по травень 2019 року. В розрахунок має братися мінімальна заробітна плата встановлена законом у відповідні періоди.

Вказує, що визначений судом першої інстанції розрахунок компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати в розмірі 7785,80 грн. неправомірний. Обґрунтовуючи вимоги, керувався тим, що сума такої компенсації розрахована за період з жовтня 2015 року по травень 2019 року із використанням суми нарахованої заробітної плати в той період, коли вона нараховувалась, а в інший період - за розміром мінімальної заробітної плати, що і буде правильним.

Не погодившись з ухваленим рішенням, ТОВ "Ш.С.Г." подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати, у задоволенні позову відмовити.

Посилається на те, що з 29 липня 2016 року по 04 серпня 2016 року позивач виконував міжнародний рейс, під час якого його булу оштрафовано на території іншої держави за порушення правил дорожнього руху. Власних коштів на оплату штрафу у позивача не було, у зв`язку із чим він зателефонував відповідачу та від останнього отримав на свою власну картку грошові кошти для оплати штрафу за порушення ПДР. Оскільки позивач часто порушував правила дорожнього руху, перебуваючи у відрядженнях, товариство несло великі втрати на оплату штрафів. Під час телефонної розмови сторони домовилися, що після повернення відповідач буде звільнятися із займаної посади та напише відповідну заяву.

Після повернення з рейсу 08 серпня 2016 року позивач з`явився на робочому місці. В останній телефонній розмові сторони домовилися, що для зручності останнім місяцем роботи позивача буде саме липень, позивачу для ознайомлення та підписання були надані документи на його звільнення, а саме наказ №70 датований 29 липня 2016 року та оригінал трудової книжки. Але позивач відмовився писати заяву про звільнення та покинув своє робоче місце, після чого на роботі не з`являвся та із зверненнями не звертався.

Вказує, що станом на 29 липня 2016 року товариство не мало заборгованості із виплати заробітної платні за період з 01 жовтня 2015 року по 15 липня 2016 року.

Станом на 08 серпня 2016 року, день, у який позивач востаннє був на робочому місці, у касі ТОВ "Ш.С.Г." були наявні грошові кошти для проведення всіх необхідних розрахунків.

Вказує на помилковість висновків суду щодо відсутності позивача при складанні акту від 08 серпня 2016 року. Зазначає, що згідно цього акту комісією у присутності працівника ТОВ "Ш.С.Г." ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та директора ОСОБА_5 зафіксовано, що звільненому за власним бажанням ОСОБА_1 вручено під підпис копію наказу №70 від 29 липня 2016 року про його звільнення та видано трудову книжку. В акті також зазначено, що ОСОБА_1 від отримання копії наказу №70 від 29 липня 2016 року та отримання трудової книжки відмовився, відтак товариством не було допущено порушення трудового законодавства, на яке посилається позивач.

Звертає увагу, що, ураховуючи той факт, що позивач востаннє з`являвся на робочому місці 08 серпня 2016 року, то за власним бажанням він припинив виконання трудових обов`язків з цього дня.

Із вимогою про проведення розрахунку позивач не звертався взагалі, а відтак згідно статті 116 КЗпП України товариством не були порушені строки виплати.

Вказує на незаконність висновків суду про те, що виплату стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу має бути проведено без утримання податку на доходи фізичних осіб та інших загальнообов`язкових платежів, адже такі стягнення роботодавець зобов`язаний здійснити, оскільки вони є обов`язковими платежами.

Зазначає, що представником відповідача заявлялось клопотання про допит свідків з боку відповідача, а також про допит безпосередньо позивача, оскільки ним були заявлені вимоги про стягнення невиплаченої заробітної плати з 01 жовтня 2015 року по 29 липня 2016 року в сумі 29 318,90 грн., тобто за весь час перебування в трудових відносинах. Вказує, що згідно довідки форми ОК-5 за цей період позивачу нараховано заробітну плату на суму 29318,90 грн. Факт виплати заробітної плати підтверджено свідками, проте суд необґрунтовано відмовив у допиті як свідка позивача.

Зазначає, що станом на дату подачі апеляційної скарги, відповідачем отримані додаткові виписки з розрахункового рахунку товариства.

В судовому засіданні представники позивача ОСОБА_6 , ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги позивача підтримали, заперечували проти апеляційної скарги відповідача.

Представник відповідача ТОВ "Ш.С.Г." Щелков П.С. підтримав доводи апеляційної скарги відповідача, заперечував проти апеляційної скарги позивача.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з`явились в судове засідання, розглянувши справу в межах доводів апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Установлено, що з 01 жовтня 2015 року ОСОБА_1 прийнятий на роботу у ТОВ "Ш.С.Г." на посаду водія 1 класу вантажного автомобіля.

На підставі наказу ТОВ "Ш.С.Г." від 29 липня 2016 року №70 ОСОБА_1 звільнений із займаної посади. Підставою звільнення вказано заяву ОСОБА_1 , дата звільнення 29 липня 2016 року, підстава припинення трудових правовідносин - за власним бажанням працівника.

На день видачі наказу №70 ОСОБА_1 перебував у відрядженні та виконував рейс по перевезенню вантажу.

Наказом ТОВ "Ш.С.Г." від 15 серпня 2016 року №70-п визнано недійним наказ №70 від 29 липня 2016 року виданий з помилкою в даті звільнення водія ОСОБА_1 . Наступним абзацом вказано: "Звільнити водія ОСОБА_1 з 15 серпня 2016 року", підстава - заява ОСОБА_1 .

Відповідно до даних копії трудової книжки 15 серпня 2016 року директором ТОВ "Ш.С.Г." було внесено запис про звільнення за власним бажанням (стаття 38 КЗпП України).

08 серпня 2016 року комісією у складі працівників ТОВ "Ш.С.Г." ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та директора ОСОБА_5 засвідчено, що звільненому за власним бажанням працівнику ОСОБА_1 08 серпня 2016 року вручено під підпис копію наказу ТОВ "Ш.С.Г." №70 від 29 липня 2016 року про його звільнення та видано трудову книжку, проте ОСОБА_1 від отримання копії наказу та трудової книжки відмовився, йому зачитано усно наказ про звільнення.

Задовольняючи вимоги про видачу трудової книжки, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем після видання 15 серпня 2016 року наказу №70-п не вчинялись дії щодо повідомлення позивача про ознайомлення з наказом, про потребу з`явитись за трудовою книжкою, чи надати згоду на пересилання її поштою.

Щодо вимог в частині зміни дати звільнення суд вказав на їх необґрунтованість.

Вирішуючи про стягнення невиплаченої заробітної плати в сумі 29318,90 грн. суд, встановивши, що така була нарахована, але доказів про її виплату надано не було, дійшов висновку про задоволення таких вимог.

Щодо вимог про стягнення з відповідача на його користь компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, за затримку у видачі трудової книжки відповідно до статті 235 КЗпП України, компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, суд, керуючись постановами Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі №6-2912цс16 та Верховного Суду від 01 лютого 2018 року у справі №757/25503/15-ц, зазначив, що за порушення трудових прав працівника при одному звільненні не можливе одночасне стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 цього Кодексу, оскільки це є подвійним стягненням та буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату та дійшов висновку про стягнення середнього заробітку час вимушеного прогулу у зв`язку із затримкою видачі трудової книжки з вини роботодавця на підставі здійснених судом розрахунків, оскільки з розрахунками позивача суд не погодився.

Щодо вимог позивача про стягнення компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати в розмірі 16524,44 грн. за період з жовтня 2015 року по травень 2019 року, суд, не погодившись із тим, що позивачем взятті суми нарахованої заробітної плати в той період, коли вона нараховувалась відповідачем, а в інший період - за розміром мінімальної заробітної плати, вказав, що компенсація обчислюється, як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100, а відтак правильним є період з 01 жовтня 2015 року по 29 липня 2016 року, сума за який становить 7785, 80 грн.

Перевіряючи доводи апеляційних скарг, колегія суддів вказує на таке.

Апеляційна скарга відповідача не містить доводів на спростування висновків суду про зобов`язання ТОВ "Ш.С.Г." повернути ОСОБА_1 трудову книжку.

В частині вирішення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача невиплаченої заробітної плати за період з 01 жовтня 2015 року по 29 липня 2016 року в розмірі 29318,90 грн. колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та доводами апеляційної скарги в цій частині рішення суду не спростовується.

Статтею 115 КЗпП України унормовано, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Доводи апеляційної скарги відповідача про відсутність заборгованості по виплаті заробітної плати перед позивачем за період з 01 жовтня 2015 року по 29 липня 2016 року відхиляються колегією суддів, оскільки належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження такого факту суду не надано.

Посилання відповідача як на доказ розрахунку з позивачем на покази свідків, відхиляються колегією суддів, оскільки за змістом частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Видача з каси підприємства готівки на оплату праці працівника може бути оформлена відомістю на виплату готівку або видатковим касовим ордером, проте жодних касових документів відповідно до Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою НБУ 15 грудня 2004 №637, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 року за №40/10320 (яке було чинним на час спірним правовідносин) відповідачем не надано, отже судом першої інстанції вірно установлено наявність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Щодо вимог в частині зміни дати звільнення у відповідності до пункту 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, колегія суддів зазначає, що правильно відмовивши у задоволенні цих вимог, суд належним чином не мотивував рішення в цій частині. Відтак колегія суддів вказує на таке.

Згідно пункту 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.93 р., зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110 передбачено, що днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.

Разом з тим, статтею 233 КЗпП України установлено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Вимог про поновлення на роботі у цій справі не заявлено, з часу звільнення з 15 серпня 2016 року до моменту звернення до суду в лютому 2018 року позивач не звертався з вимогами до відповідача про видачу трудової книжки, поважних причин пропуску встановленого статтею 233 КЗпП України тримісячного строку не зазначено та позивач не просить цей строк поновити, отже такі вимоги задоволенню не підлягають за пропуском строку звернення до суду.

Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, зобов`язання повернути трудову книжку та зміну дати звільнення підлягає залишенню без змін.

Щодо вимог про стягнення з відповідача на його користь компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України та за затримку у видачі трудової книжки відповідно до статті 235 КЗпП України, суд першої інстанції правильно зазначив, що за порушення трудових прав працівника при одному звільненні не можливе одночасне стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 цього Кодексу, оскільки це є подвійним стягненням та буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.

Проте. вирішуючи спір в цій частині, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення середнього заробітку час вимушеного прогулу у зв`язку із затримкою видачі трудової книжки та відмовив у стягненні сум відповідно до статті 117 КЗпП України з огляду на наступне.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України унормовано, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно позовних вимог позивачем заявлено до стягнення у відповідності до статті 117 КЗпП України за затримку розрахунку при звільнені суму 12797, 25 грн. за період з серпня 2016 року по грудень 2016 року.

Оскільки судом установлено невиплату позивачу заробітної плати в день звільнення та з урахуванням меж позовних вимог, визначення яких є правом позивача, колегія суддів дійшла висновку, що такі вимоги підлягають задоволенню.

Колегія суддів відхиляє доводи відповідача про застосування позовної давності до вимог в цій частині. Аналіз змісту частини другої статті 233 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат. Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку. Отже невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням.

Щодо позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку у розмірі 103761 грн. за час затримки видачі трудової книжки, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 235 КЗпП України передбачено, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

В пункті 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року роз`яснено, що оскільки згідно зі статтею 235 КЗпП оплаті підлягає вимушений прогул, вимоги працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягають задоволенню в тому разі і за той період, коли з вини власника або уповноваженого ним органу була затримана видача трудової книжки або неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника.

Разом з тим, даних про те, що затримка у видачі трудової книжки перешкоджала позивачу працевлаштуватися матеріали справи не містять. При цьому, з серпня 2016 року до моменту звернення до суду в лютому 2018 року позивач не звертався до відповідача з вимогами про видачу йому трудової книжки, що дає підстави для висновку про те, що сама по собі відсутність трудової книжки не створювала позивачу будь-яких перешкод в реалізації трудових прав.

Отже відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку у розмірі 103761 грн. за час затримки видачі трудової книжки.

Щодо вирішення вимог в частині стягнення компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, колегія суддів зазначає наступне.

Підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) (стаття 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" ).

Позивачем заявлена компенсація відповідно до цього Закону за період з жовтня 2015 року по травень 2019 року.

Статтею 2 цього Закону визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до статті 3 цього Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно із Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (пункт 4) сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

За змістом статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

01 січня 2016 року набули чинності зміни до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", якими у частину 1 статті 4 внесено зміни згідно із Законом №911-VIII від 24 грудня 2015 року та її редакція викладена таким чином:

Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

До внесення змін поріг індексації був встановлений на рівні 101 відсотка.

Згідно із даними веб-сайту Державної служби статистики України щодо показників індексів споживчих цін (http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2006/ct/cn_rik/isc/isc_u/isc_m_u.htm ) наведено такі дані:

Отже, ураховуючи, що до 01 січня 2016 року поріг інфляції становив 101 відсоток, а з 01 січня 2016 року поріг інфляції був підвищений і починаючи з цієї дати показники інфляції не перевищували 103 відсотків, крім квітня 2016 року, то не можуть братися у формулу для розрахунку індекси інфляції за відповідні місяці зазначеного позивачем періоду, які до 01 січня 2016 року не перевищували 101 відсотка, а після 01 січня 2016 року 103 відсотків.

Окрім того, ураховуючи, що відповідно до зазначеного закону до суми, на яку може бути нарахована компенсація втрати частини доходу відноситься нарахований, але не виплачений дохід, то вимоги позивача про врахування сум заробітної плати після звільнення, які ним визначені відповідно до положень Законів України про Державний бюджет України на відповідний рік, не ґрунтуються на положеннях цього Закону.

Для визначення компенсації за жовтень 2015 року згідно із вказаною вище формулою беруться показники інфляції починаючи з наступного місяця, а саме за листопад 2015 року та за квітень 2016 року (1,02*1,035) помножуються на 100 (=105,57%, округляється до 105,6%), після чого віднімається 100% (=5,6%) і помножується на заробітну плату за жовтень 2015 року (3100 грн.), результатом є сума компенсації в розмірі 173,60 грн.

Аналогічним чином підлягає нарахування компенсації за наступний період по квітень 2016 року, а саме:

для визначення компенсації за листопад 2015 року беруться показники інфляції за квітень 2016 року (1,035) помножуються на 100 (=103,5%), після чого віднімається 100% (=3,5%) і помножується на заробітну плату за жовтень 2015 року (3100 грн.), результатом є сума компенсації в розмірі 108,50 грн.

для визначення компенсації за грудень 2015 року беруться показники інфляції за квітень 2016 року (1,035) помножуються на 100 (=103,5%), після чого віднімається 100% (=3,5%) і помножується на заробітну плату за грудень 2015 року (3100 грн.), результатом є сума компенсації в розмірі 108,50 грн.

для визначення компенсації за січень 2016 року беруться показники інфляції за квітень 2016 року (1,035) помножуються на 100 (=103,5%), після чого віднімається 100% (=3,5%) і помножується на заробітну плату за січень 2016 року (3450 грн.), результатом є сума компенсації в розмірі 120,75 грн.

для визначення компенсації за лютий 2016 року беруться показники інфляції за квітень 2016 року (1,035) помножуються на 100 (=103,5%), після чого віднімається 100% (=3,5%) і помножується на заробітну плату за лютий 2016 року (3450 грн.), результатом є сума компенсації в розмірі 120,75 грн.

для визначення компенсації за березень 2016 року беруться показники інфляції за квітень 2016 року (1,035) помножуються на 100 (=103,5%), після чого віднімається 100% (=3,5%) і помножується на заробітну плату за березень 2016 року (3000 грн.), результатом є сума компенсації в розмірі 105 грн.

для визначення компенсації за квітень 2016 року беруться показники інфляції за квітень 2016 року (1,035) помножуються на 100 (=103,5%), після чого віднімається 100% (=3,5%) і помножується на заробітну плату за квітень 2016 року (2500 грн.), результатом є сума компенсації в розмірі 87,50 грн.

Відтак, сума компенсації згідно із Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини у зв`язку з порушенням строків їх виплати" становить 824,60 грн.

При цьому, колегія суддів зазначає, що стягнення з роботодавця на користь працівника визначених у цьому рішенні сум обраховано без віднімання сум податків, зборів та інших обов`язкових платежів, які підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного рішення.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині вирішення вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та стягнення судового збору з ухваленням в цій частині нового судового рішення з мотивів, викладених вище.

Оскільки рішення суду першої інстанції в частині скасовується, апеляційний суд здійснює новий розподіл судових витрат.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду першої інстанції за вимоги майнового характеру (162401,59 грн.) підлягав сплаті судовий збір в сумі 1624,02 грн. за вимоги майнового характеру та по 704,80 грн. за дві вимоги немайнового характеру.

При зверненні до суду судовий збір позивачем не оплачувався, хоча передбачена Законом України "Про судовий збір" пільга поширювалась лише на вимоги про стягнення 29318,90 грн. невиплаченої заробітної плати.

За подання позивачем апеляційної скарги на рішення суду підлягав сплаті та був сплачений судовий збір в сумі 2114,40 грн. (по 1057,20 грн. за майнові та немайнові вимоги), який визначено в ухвалі Київського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року щодо залишення апеляційної скарги без руху.

За подання відповідачем апеляційної скарги на рішення суду підлягав сплаті та був сплачений судовий збір в сумі 2520,18 грн. (1057,20 грн. за немайнові вимоги та 1462,98 грн. за майнові вимоги), який визначено в ухвалі Київського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року щодо залишення апеляційної скарги без руху.

Судом апеляційної інстанції вирішено, що за наслідками вирішення справи в суді першої та апеляційної інстанцій, підлягають задоволенню майнові вимоги в розмірі 42940,75 грн., що становить 26,44% від 162401,59 грн.

Немайнові вимоги підлягають задоволенню в частині зобов`язання повернути трудову книжку, тобто в розмірі 50%.

Відтак за розгляд справи в суді першої інстанції з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір:

- щодо вирішення майнових вимог, які задоволено, в сумі 429,39 грн., що відповідає 26,44% від ставки судового збору 1624,02 грн.;

- щодо вирішення немайнових вимог, які задоволено, в сумі 704,80 грн.

За розгляд справи в суді першої інстанції з позивача на користь держави підлягає стягненню судовий збір, який має обчислюватися з ціни позову 133082,60 грн. (162401,59 грн. - 29318,90 грн., з яких була пільга зі сплати судового збору), ставка судового збору за який становить 1330,83 грн.:

- щодо вирішення майнових вимог, у яких відмовлено (133082,60 грн. - 42940,75 грн. = 90141,85 грн., що становить 67,73% від 133082,60 грн.), в сумі 901,37 грн., що відповідає 67,73% від ставки судового збору 1330,83 грн.;

- щодо вирішення немайнових вимог, у яких відмовлено, в сумі 704,80 грн.

За розгляд справи в суді апеляційної інстанції з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 208,59 грн. судового збору, що відповідає 19,73% від ставки судового збору 1057,20 грн. і є відсотковим значенням задоволених вимог апеляційної скарги за майновими вимогами.

За розгляд справи в суді апеляційної інстанції з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 452,21 грн. судового збору, що відповідає 30,91% від ставки судового збору 1462,98 грн. і є відсотковим значенням задоволених вимог апеляційної скарги за майновими вимогами.

Відповідно до частини 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

З урахуванням наведеного, з позивача на користь товариства підлягає стягненню 243,62 грн. у рахунок відшкодування судових витрат по сплаті судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ш.С.Г." задовольнити частково.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 15 січня 2020 року скасувати в частині вирішення вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та стягнення судового збору - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення наступного змісту:

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ш.С.Г." на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з серпня 2016 по грудень 2016 року в сумі 12797,25 грн., компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати в сумі 824,60 грн.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ш.С.Г про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за час затримки видачі трудової книжки - відмовити.

Суми, які підлягають до стягнення на користь ОСОБА_1 визначені без утримання податків, зборів та обов`язкових платежів.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ш.С.Г." на користь держави за розгляд справи в суді першої інстанції судовий збір в сумі 1134,19 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави за розгляд справи в суді першої інстанції судовий збір в сумі 1606,17 грн.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ш.С.Г." 243,62 грн. у рахунок відшкодування судових витрат по сплаті судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 29 липня 2020 року.

Суддя-доповідач Н.В. Поліщук

Судді А.М. Андрієнко

В.В. Соколова