Ухвала

від 18.10.2021 по справі 442/6170/20

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 442/6170/20 Головуючий у 1 інстанції: Кучаковський Ю.С.

Провадження № 22-ц/811/743/21 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2021 року м.Львів

Справа № 442/6170/20

Провадження № 22ц/811/743/21

Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Приколоти Т.І.,

суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.,

секретар Іванова О.О.

розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області, ухвалене у м.Дрогобичі 23 грудня 2020 року у складі судді Кучаковського Ю.С., у справі за позовом ОСОБА_2 до Нагуєвицької сільської ради Дрогобицького району Львівської області про визнання права власності на спадкове майно, -

встановив:

30 вересня 2020 року позивач звернувся з цим позовом. В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 21 грудня 2009 року будинок АДРЕСА_1 є власністю його (позивача) матері ОСОБА_3 . Вказує, що будинок має загальну площу 64,1 кв.м, житлову - 36,5 кв.м; до нього належать господарські будівлі та споруди, а саме: сарай-літня кухня, позначена літерою Б ; вбиральня під літерою В ; навіс, позначений літерою Г , та колодязь під літерою К . Вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Він (позивач) постійно проживав разом з матір`ю у вказаному будинку. Тому на підставі вимог ст. 1268 ЦК України прийняв спадщину. Зазначає, що інші спадкоємці не прийняли спадщину. Посилається на те, що після смерті ОСОБА_3 він звернувся до Першої Дрогобицької державної нотаріальної контори Головного управління юстиції у Львівській області із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, однак 16 квітня 2019 року державний нотаріус Кушнір О.І. відмовив йому у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки не надано оригіналу свідоцтва про право власності на будинок АДРЕСА_1 . Зазначає, що оригінал свідоцтва про право власності він (позивач) не може відшукати, а відновити його неможливо. Просить позов задовольнити.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 23 грудня 2020 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на житловий будинок АДРЕСА_1

Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 .

Учасники справи в судове засідання не з`явилися. ОСОБА_1 та адвокат Даньків О.В. подали заяви про перенесення розгляду справи, однак доказів про наявність поважних причин для цього не подали. Розгляд справи проведено у відсутності сторін.

Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Д атою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Апеляційний суд заслухав суддю-доповідача, перевірив матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та прийшов до висновку, що апеляційне провадження у справі належить закрити.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.

Рішення суду першої інстанції мотивовано наступним.

Встановлено, що згідно свідоцтва про народження Серії НОМЕР_2 ОСОБА_3 є матір`ю ОСОБА_2 .

Згідно свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_3 ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно із ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1222 цього Кодексу спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Згідно із ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно із ч. 1 ст. 1270 цього Кодексу для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

ОСОБА_2 з 21 липня 1990 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до довідки, виданої Виконавчим комітетом Нагуєвицької сільської ради Дрогобицького району Львівської області 12 квітня 2018 року за № 532, ОСОБА_2 проживав разом з ОСОБА_3 до її смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за адресою: АДРЕСА_1 , вони вели спільне господарство.

З матеріалів спадкової справи № 209/2018, заведеної після смерті ОСОБА_3 , вбачається, що ОСОБА_2 21 вересня 2018 року (у шестимісячний строк після смерті матері) звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

З довідки КП ЛОР ДМБТІтаЕО від 13 серпня 2020 року № 1252 вбачається, що будинок за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрований на праві власності за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 21 грудня 2009 року, видане Виконкомом Нагуєвицької сільської ради Дрогобицького району Львівської області на підставі рішення від 5 листопада 2009 року за № 74. Загальна площа житлового будинку становить 64,1 кв.м, житлова - 36, 5 кв.м. Реконструкція та переобладнання не проводились. Самочинне будівництво відсутнє. Записано в реєстрову книгу № 2, реєстр № 485.

В матеріалах справи наявна копія свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 21 грудня 2009 року, відповідно до якого власником вказаного будинку є ОСОБА_3 на підставі рішення від 5 листопада 2009 року № 74.

Встановлено, що позивач втратив оригінал свідоцтва про право власності на будинок, тому нотаріус не може оформити спадкові права на нерухоме майно.

Згідно із ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, яке є непорушним.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно із ст. 321 цього Кодексу право власності є непорушним і ніхто не може протиправно бути обмеженим в реалізації свого права власності.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Однією з таких підстав є спадкування майна, в тому числі за заповітом та законом.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків від фізичної особи, яка померла, до інших осіб. Об`єктом відносин спадкування виступають права та обов`язки спадкодавця у їх сукупності, що належали йому на момент смерті.

Згідно із ст. 1217 цього Кодексу спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини, і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

Статтею 1268 ЦК України передбачено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно із ч. 1 ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Дане зобов`язання встановлено законодавством у зв`язку з тим, що право власності на спадкове нерухоме майно виникає у спадкоємця тільки з моменту державної реєстрації цього майна.

З матеріалів спадкової справи № 209/2018 вбачається, що позивач є єдиним спадкоємцем першої черги за законом до майна ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 16 квітня 2019 року державним нотаріусом Першої дрогобицької державної нотаріальної контори Кушнір О.І. відмовлено ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки заявником не було подано документу, що посвідчує право власності спадкодавця на вказаний будинок.

Згідно із постановою Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року Про судову практику у справах про спадкування у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до ст. 392 ЦК України право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що житловий будинок АДРЕСА_1 входить до складу спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_3 , право на спадкування якого належить позивачу за законом, та оскільки ОСОБА_2 є єдиним спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_3 , у встановлений законом шестимісячний строк звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, позов підлягає задоволенню.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 посилається на його незаконність та необґрунтованість, порушення її законних прав та інтересів. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким визнати за нею та позивачем право власності в порядку спадкування за законом на спірний житловий будинок з господарськими спорудами та будівлями після смерті ОСОБА_3 в розмірі по Ѕ. Вказує, що вона (апелянт) та позивач є дітьми ОСОБА_4 . Зазначає, що вони є єдиними спадкоємцями за законом після смерті матері. Стверджує, що після смерті матері, через скрутне матеріальне становище вона змушена була поїхати на заробітки. У зв`язку з цим пропустила строк для прийняття спадщини. Зазначає, що у Дрогобицькому міськрайонному суді перебуває справа за її позовом про встановлення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. Вказує, що з січня 2019 року у згаданому будинку проживає її син з сім`єю. Зазначає, що у неї з позивачем була домовленість, що вона ( ОСОБА_1 ) сплатить позивачу 2 500 доларів США за його Ѕ частину будинку та він ( ОСОБА_2 ) відмовиться від своєї частки будинку.

Колегія суддів вважає, що доводи апелянта щодо порушення її прав є безпідставним, виходячи з наступного.

Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року).

У справі Беллет проти Франції Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права .

Відповідно до пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Конституційний Суд України у рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень, зокрема, у судах апеляційної інстанції. Перегляд судових рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини й громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано в главах 1, 2 розділу V ЦПК України, якими врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, причому такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

За змістом зазначеної статті право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення порушує їх права чи покладає на них додаткові обов`язки, що у будь-якому випадку тягне несприятливі наслідки для цих осіб.

Разом із тим, судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 3 лютого 2016 року у справі № 6-885цс15 та від 6 вересня 2017 року у справі № 6-1844цс16, висновок про відсутність у особи права на оскарження рішення суду першої інстанції на тій підставі, що суд не вирішував питання про його права та обов`язки, може бути зроблений лише після з`ясування, яким чином вказане рішення впливає на обсяг прав, інтересів чи обов`язків особи, яка подала апеляційну скаргу.

Аналогічний правовий висновок міститься також і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 2-825/10 (провадження № 14-78цс18).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців

Встановлено, що на час ухвалення оскаржуваного рішення (23 грудня 2020 року) після смерті спадкодавця ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) пройшло більше двох років. У визначений законом строк спадщину щодо іншого майна прийняв позивач. ОСОБА_1 спадщину не прийняла. Відтак, стверджувати, що оскаржуване рішення на час його ухвалення та строку для оскарження стосувалося прав ОСОБА_1 підстав немає.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Керуючись ст.ст.258-261,352, п.3 ч.1, ч.2 ст.362, ст.ст. 388-391 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

Закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 23 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Нагуєвицької сільської ради Дрогобицького району Львівської області про визнання права на спадкове майно.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст ухвали складено 18 жовтня 2021 року.

Головуючий

Судді