Постанова

від 25.10.2021 по справі 915/439/18

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2021 року м. ОдесаСправа № 915/439/18 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.

секретар судового засідання : Іванов І.В.

за участю представників учасників справи:

від Фізичної особи-підприємця Корнієнко Зої Василівни, м. Миколаїв - не з`явився;

від Миколаївської міської ради, м. Миколаїв - не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Миколаївської міської ради, м. Миколаїв

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.07.2020 року, м. Миколаїв, суддя Семенчук Н.О., повний текст рішення складено та підписано 10.07.2020 року

у справі № 915/439/18

за позовом Фізичної особи-підприємця Корнієнко Зої Василівни, м. Миколаїв

до відповідача Миколаївської міської ради, м. Миколаїв

про скасування пункту 4 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 20.04.2017 року №18/27, яким було відмовлено Фізичній особі-підприємцю Корнієнко Зої Василівні у продовженні строку оренди земельної ділянки (кадастровий номер 4810136600:07:023:0035) загальною площею 89 кв.м. для обслуговування торгівельного павільйону з літнім майданчиком по проспекту Богоявленському (Жовтневому) поблизу житлового будинку № 340, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У травні 2018 року Фізична особа-підприємець Корнієнко Зоя Василівна, м. Миколаїв звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Миколаївської міської ради, м. Миколаїв, в якій просила суд скасувати п. 4 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 20.04.2017 року № 18/27, яким було відмовлено фізичній особі-підприємцю Корнієнко Зої Василівні у продовженні строку оренди земельної ділянки (кадастровий номер 4810136600:07:023:0035) загальною площею 89 кв.м. для обслуговування торгівельного павільйону з літнім майданчиком по проспекту Богоявленському (Жовтневому) поблизу житлового будинку № 340.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, починаючи з 2002 року, в оренді позивачки перебуває земельна ділянка площею 89 кв.м., на підставі рішення Миколаївської міської ради, м. Миколаїв від 16.05.2013 року № 28/41 було укладено договір оренди землі від 05.08.2013 року № 3969, до закінчення строку дії договору - 06.01.2016 року позивачка звернулась до Миколаївської міської ради, м. Миколаїв із заявою про поновлення договору оренди землі, позивачка після спливу договору оренди землі продовжує користуватись земельною ділянкою, а відповідачем не направлено протягом одного місяця після закінчення строку договору листа - повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, з огляду на що позивачка вважає, що на підставі ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі вважається поновленим на тих самих умовах, починаючи з 20.05.2016 року. Однак після настання юридичного факту - поновлення договору оренди на тих самих умовах, відповідач приймає рішення про відмову Фізичній особі-підприємцю Корнієнко Зої Василівні, м. Миколаїв у продовженні строку оренди земельної ділянки (п. 4 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 20.04.2017 року № 18/27).

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 08.07.2020 року у справі № 915/439/18 (суддя Семенчук Н.О.) позов Фізичної особи-підприємця Корнієнко Зої Василівни, м. Миколаїв до Миколаївської міської ради, м. Миколаїв задоволено; скасовано п. 4 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 20.04.2017 року № 18/27, яким було відмовлено Фізичній особі-підприємцю Корнієнко Зої Василівні у продовженні строку оренди земельної ділянки (кадастровий номер 4810136600:07:023:0035) загальною площею 89 кв.м. для обслуговування торгівельного павільйону з літнім майданчиком по проспекту Богоявленському (Жовтневому) поблизу житлового будинку № 340.

Рішення суду мотивоване тим, що прийняття міською радою рішення про відмову у поновленні договору оренди могло б мати місце на стадії узгодження умов договору (ч. 4-5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі"), тобто в місячний строк від звернення орендаря з відповідною заявою. Натомість, відповідач прийняв оскаржуване рішення після закінчення такого строку та продовження користування орендарем земельною ділянкою, за відсутності протягом місяця після закінчення договору заперечень міської ради проти такого користування, а саме на тій стадії, коли у відповідності до ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" договір визначається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах. Як зазначив суд першої інстанції, відсутність заперечень орендодавця у поновленні договору оренди та відсутність звернень Миколаївської міської ради до позивача про звільнення та повернення спірної земельної ділянки дало позивачеві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", а тому оскаржуване рішення скасовано судом першої інстанції, як незаконне.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Миколаївська міська рада, м. Миколаїв з рішенням суду першої інстанції не погодилась, тому звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила суд рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.07.2020 року у справі № 915/439/18 скасувати та прийняте нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, а також відшкодувати скаржнику за рахунок позивача судові витрати.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, скаржник зазначає, що відповідно до п. 3.1 договору оренди землі від 05.08.2013 року № 9369 договір діє до 19.04.2016 року. Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладання договору оренди землі на новий строк зобов`язаний письмово повідомити про це орендодавця не пізніше ніж за шість місяців до спливу строку договору оренди землі. Підставою для укладання договору на новий строк буде відповідне рішення орендодавця.

Разом з тим, позивач звернулася до відповідача з заявою про видачу рішення міської ради про поновлення договору оренди земельної ділянки площею 89 кв.м. по пр. Жовтневому, поблизу житлового будинку № 340 лише 06.01.2016 року за вх. № 008082, тобто з пропуском строку, передбаченого умовами договору (повинна була звернутись до 19.10.2015 року), до того ж до вказаного листа позивачем не було додано проєкт додаткової угоди, як того вимагає ст. 33 Закону України Про оренду землі .

Скаржник вважає, що прийняте ним рішення від 20.04.2017 року № 18/27 прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Прийняття рішення Миколаївською міською радою про продовження (або відмову в продовженні) строку оренди землі в порядку, передбаченому Регламентом ММР VII скликання, затвердженого рішенням міської ради від 28.01.2016 року № 2/5 потребує значного часу, що унеможливлює розгляд міською радою звернення про поновлення договору оренди землі в місячний строк, визначений Законом України Про оренду землі . Та обставина, що рішення було прийнято після спливу місячного строку не вказує на його незаконність, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 4 Європейської хартії місцевого самоврядування органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене зі сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу.

Також відповідач наголошує, що на момент прийняття рішення позивач не зверталася з заявою про укладення додаткової угоди на підставі ч. 6 ст. 33 України Про оренду землі та додаткова угода про продовження дії договору оренди землі на тих самих умовах з уповноваженою особою на підставі вказаної частини ст. 33 України Про оренду землі не була укладена. Відповідно позивачу відповідач не відмовляв в поновленні договору оренди землі на підставі ч. 6 ст. 33 України Про оренду землі та останнім не вчинено жодного зволікання в укладанні додаткової угоди. Також, позивач не оскаржував відповідну відмову чи зволікання на підставі ч. 8 ст. 33 України Про оренду землі .

Миколаївська міська рада, м. Миколаїв не погоджується із позицією суду першої інстанції стосовно того, що відсутність звернень Миколаївської міської ради до позивача про звільнення та повернення спірної земельної ділянки дало позивачеві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме ч. 6 ст. 33 Закону України Про оренду землі . Так, Миколаївська міська рада, м. Миколаїв, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 року у справі № 594/376/17-ц, зазначає, що для застосування ч. 1 ст. 33 Закону України Про оренду землі та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно з ч. 2-5 вищевказаного Закону, необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

Для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених ч. 6 ст. 33 Закону України Про оренду землі , необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.

Тобто, необхідною умовою для поновлення договору оренди землі на новий строк є здійснення орендарем повідомлення в установлені строки про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди на новий строк, а саме, виходячи з положень умов договору та вимог ст. 33 Закону України Про оренду землі , позивач зобов`язаний був письмово звернутися до відповідача із заявою про продовження строку дії договору не пізніше ніж за 6 місяців до закінчення строку дії договору із проєктом додаткової угоди.

Крім того, скаржник, посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 22.09.2020 року у справі № 159/5756/18 та постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року у справі № 313/350/16-ц, зазначає, що у вищевказаних постановах, які є останніми, прийнятими за подібних правовідносин, Велика Палата відступила від висновку Верховного Суду у складі судової палати i розгляду справ щодо земельних відносин та права власності КГС, викладеного в Постанові від 10.09.2018 року № 920/739/17, а саме, стосовно тверджень про необов`язковість повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з надсиланням проєкту додаткової угоди для виникнення підстави поновлення договору, передбаченої ч. 6 ст. 33 3акону України Про оренду землі , відтак, оскільки суд застосовував норми ст. 33 вказаного Закону без врахування актуальної, останньої правової позиції Великої Палати, то рішення у даній справі підлягає скасуванню.

Отже, як зазначає скаржник, при поновленні договору оренди землі за ч. 6 ст. 33 Закону України Про оренду землі необхідно дотримання процедури поновлення оренди земельної ділянки за ч. 1-5 ст. 33 вищевказаного Закону.

Більш того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі № 755/10947/17 зазначено, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

При цьому, Миколаївська міська рада вважає, що оскільки Фізична особа-підприємець Корнієнко Зоя Василівна, м. Миколаїв звернулась до відповідача із заявою (реєстраційний номер № 008082) про поновлення договору оренди земельної ділянки лише 06.01.2016 року, тобто з порушенням строку, передбаченого умовами договору, позивач не має права на продовження строку дії договору оренди землі на підставі ч. 6 ст. 33 Закону України Про оренду землі , рішення Миколаївської міської ради від 20.04.2017 року № 18/27 прийняте відповідачем на підставі та в порядку, передбачених ч. 1-5 ст. 33 Закону України Про оренду землі , а тому воно не може порушувати ч. 6 ст. 33 Закону України Про оренду землі .

Таким чином, на думку скаржника, у зв`язку з неправильним тлумаченням закону, судом було неправильно застосовано норму матеріального права, а саме ст. 33 Закону України Про оренду землі , тому рішення суду від 08.07.2020 року по справі № 915/439/18 є незаконним та на підставі ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підлягає скасуванню.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.02.2021 року відкрито апеляційне провадження у справі № 915/439/18 за апеляційною скаргою Миколаївської міської ради, м. Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.07.2020 року, справу призначено до судового розгляду на 15.03.2021 року.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.03.2021 року провадження у справі 915/439/18 за апеляційною скаргою Миколаївської міської ради, м. Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.07.2020 року зупинено до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 903/1030/19.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.10.2021 року провадження у справі № 915/439/18 поновлено з 04.10.2021 року, справу призначено до судового розгляду.

Позивач своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу, в строк, визначений ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження у справі, не надав, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

В судове засідання представник Миколаївської міської ради, м. Миколаїв не з`явився, натомість 25.10.2021 року електронною поштою на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду надіслав клопотання (вх. №362/21/Д2), у якому просив суд апеляційної інстанції розглядати справу №915/439/18 в порядку апеляційного провадження без участі скаржника. При цьому, скаржником у клопотанні підтримано доводи та вимоги, зазначені в апеляційній скарзі.

Представник Фізичної особи-підприємця Корнієнко Зої Василівни, м. Миколаїв в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи повідомлення про відправлення засобами електронного зв`язку ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття та призначення справи до розгляду та телефонограмма від 21.10.2021 року .

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі Смірнов проти України , відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників учасників справи.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційних скарг, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Миколаївської міської ради, м. Миколаїв потребує задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.07.2020 року у справі № 915/439/18 потребує скасування з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Господарським судом Миколаївської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

05.08.2013 року між Миколаївською міською радою (орендодавець, відповідач) та Фізичною особою-підприємцем Корнієнко Зоєю Василівною (орендар, позивач) було укладено договір оренди землі № 9369, який зареєстрований у Миколаївській міській раді, про що в книзі реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 05.08.2013 року за № 9369 (а.с. 18-19).

Відповідно до п. 1.1 договору оренди Миколаївська міська рада на підставі рішення від 16.05.2013 року № 28/41 продовжує Фізичній особі-підприємцю Корнієнко Зої Василівні оренду земельної ділянки для подальшого обслуговування тимчасово розміщеного торговельного павільйону з літнім майданчиком по пр. Жовтневому, поблизу житлового будинку № 340, без права оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно /Корабельний район/.

Згідно з п. 2.1, 2.2, 2.3 договору оренди в оренду передається земельна ділянка загальною площею 89 кв.м, у тому числі 40 кв. м під тимчасовою забудовою, 49 кв. м під проїздами, проходами та площадками (за функціональним призначенням - землі комерційного використання), без права передачі її в суборенду (кадастровий № 4810136600:07:023:0035). На земельній ділянці знаходиться торговельний павільйон та літня площадка Фізичної особи-підприємця Корнієнко Зої Василівні. Об`єктом оренди є тільки земельна ділянка.

Відповідно до п. 2.4 договору оренди нормативна грошова оцінка земельної ділянки на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 04.06.2013 року № 871 становить 81817 грн. 70 коп.

Приписами п. 3.1 договору оренди сторони погодили, що договір діє до 19.04.2016 року. Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний письмово повідомити про це орендодавця не пізніше ніж за шість місяців до спливу строку договору оренди землі. Підставою для укладення договору на новий строк буде відповідне рішення орендодавця.

Згідно з п.п. "г" п. 9.3 договору оренди при умові належного виконання обов`язків відповідно до умов цього договору, орендар має за інших рівних умов переважне право на подовження строку оренди (поновлення договору) за тим самим цільовим використанням земельної ділянки, за яким вона надавалася.

Відповідно до п.п. "ж" п. 9.4 договору оренди орендар зобов`язаний у разі наміру скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк, письмово повідомити про це орендодавця не пізніше ніж за шість місяців до спливу строку договору, або повідомити про інший намір її подальшого використання, при цьому орендна плата за землю вноситься по день фактичного використання земельної ділянки (до повернення її за актом приймання-передачі), якщо орендар не буде мати намір поновляти договір або до укладення нового договору. Закінчення строку дії договору не звільняє орендаря від обов`язку сплати заборгованості по орендній платі у повному обсязі, у тому числі з урахуванням плати за період після спливу строку договору до дати повернення земельної ділянки за актом приймання-передачі.

Всі зміни та/або доповнення до цього договору здійснюються у письмовій формі (якщо інше не встановлено цим договором) за взаємною згодою сторін, шляхом внесення змін у вигляді додаткової угоди (договору про зміни), що буде невід`ємною частиною цього договору. Згодою або запереченням орендодавця на зміни та/або доповнення до цього договору, є його рішення, прийняте в установленому законодавством порядку (п. 12.1 договору оренди).

Відповідно до п. 12.3 договору оренди дія договору припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Пунктом 12.6 договору оренди сторони погодили порядок продовження строку оренди (поновлення договору): орендар, за умови належного виконання своїх обов`язків, має за інших рівних умов переважне право подовження строку оренди (поновлення договору). У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 6 (шість) місяців до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір подовжити його дію; у разі подовження строку оренди (поновлення договору) його умови можуть бути змінені, з урахуванням змін у законодавстві тощо на дату подовження цього договору.

Згідно з п. 14.1 договору оренди цей договір набирає чинності з моменту його укладання.

05.08.2013 року сторонами підписано акт приймання-передачі земельної ділянки (а.с. 20).

06.01.2016 позивач звернувся до відповідача із заявою № 008082, якою просила видати рішення міської ради про поновлення договору оренди земельної ділянки (а.с. 23). Як вбачається з опису вказаної заяви (а.с. 24) орендарем до заяви проєкт додаткової угоди про поновлення договору оренди додано не було.

30.09.2016 року Управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради листом № 02-19/240 повідомило позивачу, що клопотання про продовження строку оренди земельної ділянки для обслуговування торговельного павільйону з літнім майданчиком по просп. Богоявленському (просп. Жовтневому), поблизу житлового будинку № 340 знаходиться в роботі та винесено на розгляд чергової сесії міської ради. Додатково повідомило, що питання поновлення вищезазначеного договору погоджено управлінням містобудування та архітектури Миколаївської міської ради висновком від 03.02.2016 року №17-289 та погоджено на засіданні постійної комісії міської ради з питань містобудування, архітектури і будівництва, регулювання земельних відносин та екології від 21.03.2016 року, протокол № 7 (а.с. 31).

Рішенням Миколаївської міської ради від 20.04.2017 року № 18/27:

Пункт 4 4. Продовжити фізичній особі-підприємцю Корнієнко Зої Василівні на 3 роки з дати прийняття рішення строк оренди земельної ділянки (кадастровий номер - 4810136600:07:023:0035) загальною площею 89 кв.м, за рахунок земельної ділянки, відведеної рішенням міської ради від 16.05.2013 року № 28/41, залишивши її в землях громадської забудови (за функціональним призначенням - в землях комерційного використання), для обслуговування торговельного павільйону з літнім майданчиком по просп. Богоявленському (просп. Жовтневому), поблизу житлового будинку № 340 відповідно до висновку управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради від 03.02.2016 року № 17-289.

Пункт 4 розглянуто на засіданні постійної комісії міської ради з питань містобудування, архітектури і будівництва, регулювання земельних відносин та екології від 21.03.2016, протокол № 7, на якому рекомендовано погодити та винести це питання на розгляд міської ради , за рекомендацією засідання постійної комісії міської ради з питань містобудування, архітектури і будівництва, регулювання земельних відносин та екології від 21.11.2016 року, протокол № 28 викладено в наступній редакції: 4. Відмовити фізичній особі - підприємцю Корнієнко Зої Василівні у продовженні строку оренди земельної ділянки (кадастровий номер - 4810136600:07:023:0035) загальною площею 89 кв.м для обслуговування торговельного павільйону з літнім майданчиком по просп. Богоявленському (просп. Жовтневому), поблизу житлового будинку № 340 .

Пункт 4 розглянуто на засіданні постійної комісії міської ради з питань містобудування, архітектури і будівництва, регулювання земельних відносим та екології від 21.11.2016 року, протокол № 28, на якому рекомендовано відмовити ФОП Корнієнко З.В. у продовженні договору оренди землі в зв`язку зі зверненням депутата міської ради Горбенко Н.О. у зв`язку зі скаргою мешканців Корабельного району м. Миколаєва.

На 18 сесії міської ради від 20.04.2017 року за результатами голосування п. 4 викладено в наступній редакції: 4. Відмовити фізичній особі - підприємцю Корнієнко Зої Василівні у продовженні строку оренди земельної ділянки (кадастровий номер- 4810136600:07:023:0035) загальною площею 89 кв.м для обслуговування торговельного павільйону з літнім майданчиком по просп. Богоявленському (просп. Жовтневому), поблизу житлового будинку № 340. (а.с. 12-14).

23.10.2017 року Виконавчий комітет Миколаївської міської ради листом № 11205/02.02.01-06/14/17 повідомив позивачку про те, що рішенням міської ради від 20.04.2017 року № 18/27 позивачці відмовлено у продовженні строку оренди земельної ділянки (кадастровий номер - 4810136600:07:023:0035) загальною площею 89 кв.м для обслуговування торговельного павільйону з літнім майданчиком по просп. Богоявленському, поблизу житлового будинку № 30. Договір оренди землі № 9369 діяв до 19.04.2016 року (а.с. 33).

Позивачка з вказаним рішенням міської ради не погоджується, оскільки вважає, що на підставі ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі був поновленим на тих самих умовах, починаючи з 20.05.2016 року.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви прийняття аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Змісту даної норми Конституції України відповідає ч. 1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в України", якою визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти.

За приписами ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування (нормативні та інші акти) з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Згідно з п. 10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Частиною 1 ст. 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Статтею 152 Земельного кодексу України встановлено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно з ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Частиною 1 ст. 3 Земельного кодексу України унормовано, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з вимогами ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема: надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до ст. 80 Земельного Кодексу України, суб`єктами права власності на землю є громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Відповідно до вимог ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають, зокрема, усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (ч. 5 ст. 16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ).

Частиною 3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключною компетенцією міських рад є вирішення питань регулювання земельних відносин.

У відповідності до ст. 8 Земельного кодексу України, п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", рада здійснює передачу у власність або надання у користування земельних ділянок виключно відповідно та в порядку, визначеному Земельним кодексом України.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (ч. 3 ст. 792 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 1, 2 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом (ч. 1 та 9 ст. 93 Земельного кодексу України).

Поняття договору оренди землі визначено ст. 13 Закону України "Про оренду землі", за приписами якої договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі (ч. 1 ст. 6 Закону України Про оренду землі ).

Предметом даного спору є вимога про скасування п. 4 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 20.04.2017 року № 18/27, яким було відмовлено Фізичній особі-підприємцю Корнієнко Зої Василівні у продовженні строку оренди земельної ділянки (кадастровий номер 4810136600:07:023:0035) загальною площею 89 кв.м. для обслуговування торгівельного павільйону з літнім майданчиком по проспекту Богоявленському (Жовтневому) поблизу житлового будинку № 340.

Порядок поновлення договору оренди земельної ділянки на момент виникнення спірних правовідносин визначався ст. 33 Закону України "Про оренду землі", яка мала назву Поновлення договору оренди землі .

Так, згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (ч. 2 ст. 33 зазначеного Закону).

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (ч. 3 ст. 33 цього Закону).

Відповідно до ч. 4 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" при поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (ч. 5 ст. 33 зазначеного Закону).

При цьому ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді (ч. 8, 9 ст. 33 вказаного Закону).

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що ст. 33 Закону України "Про оренду землі" було визначено алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та визначено певні правові запобіжники для захисту орендаря, як більш уразливої сторони в цих правовідносинах, від умисного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря. При цьому законодавець на той час ототожнював поняття "переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк" та "поновлення договору оренди землі", використовуючи конструкцію "поновлення договору оренди землі" як для підстави такого поновлення, передбаченої ч. 1-5, так і для підстави, передбаченої ч. 6 цієї статті, що свідчить про їх логічну послідовність.

Так, дійсний орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, має переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин. Маючи такий намір, він (орендар) зобов`язаний до закінчення строку оренди землі (у строки, визначені ч. 2 ст. 33 вказаного Закону) повідомити про це орендаря та надіслати проєкт додаткової угоди.

Мета такого повідомлення - запобігання укладенню орендодавцем договору оренди з іншою особою у зв`язку з відсутністю в нього інформації про наявність наміру в дійсного орендаря продовжувати орендні правовідносини. При цьому таке завчасне повідомлення з надсиланням проєкту додаткової угоди є передумовою для зміни сторонами умов договору оренди під час його поновлення (укладення на новий строк).

Необхідно також наголосити, що таке звернення повинно бути вчинене у строк встановлений самим договором оренди, проте не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди.

Така конструкція цієї статті передбачає, що у випадку відсутності домовленості між сторонами договору щодо такого строку та незакріплення останнього в договорі, цей строк визначено нормативно - не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

Таким чином, перевагу має договірний строк, визначений та встановлений сторонами в договорі оренди землі, оскільки відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами

Аналогічна правова позиція викладене в постанові Верховного Суду від 03.02.2021 року у справі № 915/1003/20.

Орендодавець, розглянувши у місячний строк таке повідомлення і проєкт додаткової угоди, за необхідності узгодивши з орендарем істотні умови, зобов`язаний або укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, або повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень щодо поновлення такого договору шляхом надсилання листа-повідомлення про прийняте рішення (ч. 1-5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі").

У разі, якщо орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві такого листа-повідомлення про наявність заперечень щодо поновлення договору, про яке йшлося вище, а орендар продовжував користуватися земельною ділянкою після його закінчення, то такий договір вважатиметься поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, без можливості внесення змін до умов договору оренди (ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі").

При цьому додаткова угода про поновлення договору оренди землі має бути укладена в обов`язковому порядку, а за наявності відмови чи ухилення орендодавця від її укладення після дотримання усіх перелічених вище умов - орендар може оскаржити такі дії орендодавця в судовому порядку.

Тобто виникненню в орендодавця обов`язку прийняти рішення про поновлення договору оренди землі або надсиланню листа-повідомлення про наявність заперечень щодо такого поновлення договору має передувати звернення орендаря з повідомленням про намір продовжити орендні правовідносини, до якого має бути додано проєкт додаткової угоди.

Факт порушення орендодавцем місячного строку для направлення орендареві листа-повідомлення про прийняте ним рішення у відповідь на вчасно надісланий орендарем лист-повідомлення з проєктом додаткової угоди дає орендареві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі". І саме у такому випадку відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як "мовчазну згоду" орендодавця на його поновлення на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Таку правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року у справах № 159/5756/18 та № 313/350/16-ц.

Вказану позицію підтримала і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31.08.2021 року у справі № 903/1030/19, до розгляду якої зупинялось провадження у справі.

Так, у п. 28, 29 вказаної постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що 28. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вважаючи за потрібне відступити від її висновків, викладених у постановах від 22.09.2020 року у справах № 313/350/16-ц та № 159/5756/18. Підставою для відступу вважав те, що поновлення договору оренди землі згідно з ч. 6 ст. 33 Закону № 161-XIV є автоматичним продовженням вказаного договору на той самий строк і на тих самих умовах, які сторони погодили під час його укладення, без необхідності повідомляти орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі, а також надсилати проєкт додаткової угоди; таке поновлення не вимагає прийняття орендодавцем відповідного рішення, оскільки земельні правовідносини сторони вже врегулювали під час передання земельної ділянки й укладення договору оренди землі, а подальше регулювання закон передбачив у вигляді поновлення цього договору.

29. Велика Палата Верховного Суду, враховуючи, зокрема, внесені згідно із Законом № 340-IX зміни до Закону № 161-XIV (доповнення його ст. 32-2 Поновлення договорів оренди землі та викладення ст. 33 у новій редакції з назвою Переважне право орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк ) і до Земельного кодексу України, доповнення його ст. 126-1 Поновлення договору оренди землі, договору про встановлення земельного сервітуту, договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови ), вважає, що відсутні вагомі підстави для відступу від її висновку стосовно застосування ч. 6 ст. 33 Закону № 161-XIV у редакції, яка існувала до її зміни згідно із Законом № 340-IX. Процедура поновлення договору оренди землі та процедура укладення такого договору на новий строк справді мали би відрізнятися, причому у разі поновлення договору мав би існувати спеціальний порядок державної реєстрації права оренди на новий строк. Але ст. 33 Закону № 161-XIV до зміни її редакції згідно із Законом № 340-IX вимагала від орендаря саме для поновлення договору оренди землі завчасно надіслати орендодавцеві повідомлення про таке поновлення з проєктом відповідної додаткової угоди, а спеціального порядку державної реєстрації права оренди на новий строк законодавство не передбачало .

Крім того, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду також зауважила, що ст. 33 Закону України Про оренду землі прямо передбачала подання орендарем у строки, визначені у частині другій цієї статті, повідомлення саме про поновлення договору оренди землі та проєкт додаткової угоди про таке поновлення. Шляхом надсилання орендодавцю відповідного письмового повідомлення орендар мав завчасно продемонструвати наявність у нього наміру продовжити користування земельною ділянкою. А орендодавець, будучи обізнаним із таким наміром, отримував можливість спланувати подальші дії у зв`язку зі спливом строку договору оренди землі, зважити доцільність пошуку інших потенційних орендарів, а за їх наявності - зіставити пропоновані ними умови оренди з умовами, викладеними у проєкті додаткової угоди, яку надав орендар (п. 34 постанови).

Велика Палата Верховного Суду також зауважила, що незалежно від того, чи бажають сторони змінити умови оренди на майбутнє, покладення на орендаря обов`язку з надсилання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проєктом відповідної додаткової угоди до спливу строку цього договору є вигідним для обох сторін і не є надмірно обтяжливим для будь-кого із них. Якщо орендар розраховував на відсутність потенційних орендарів (про яких орендодавець не зобов`язаний повідомляти) та завчасно не надіслав орендодавцеві лист-повідомлення про поновлення договору оренди землі, а просто продовжив користуватися земельною ділянкою після спливу строку цього договору, він втрачав право оренди та ризикував отримати відмову орендодавця в укладенні нового договору оренди землі (п. 35 постанови).

У постанові Великої Палата Верховного Суду від 31.08.2021 року у справі № 903/1030/19 також було роз`яснено, що ч. 5 та ч. 6 ст. 33 Закону України Про оренду землі встановлювали загальне та спеціальне правила продовження орендних правовідносин:

- за загальним правилом, викладеним у ч. 5 ст. 33 Закону України Про оренду землі , орендодавець у місячний строк із дня отримання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проєктом відповідної додаткової угоди їх розглядає, за потреби узгоджує з орендарем істотні умови договору, може повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень проти поновлення договору оренди землі, а за відсутності таких заперечень - вирішує поновити договір оренди землі (таке рішення потрібне лише щодо земель державної та комунальної власності) й укладає з орендарем відповідну додаткову угоду;

- спеціальне правило, викладене у ч. 6 ст. 33 Закону України Про оренду землі , розраховане на випадки, коли орендодавець, який отримав від орендаря, наприклад, в останній день строку договору оренди землі лист-повідомлення про поновлення цього договору з проєктом відповідної додаткової угоди, протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві заперечень щодо такого поновлення, а орендар продовжив добросовісно користуватися земельною ділянкою. У такому разі орендодавець позбавлений можливості узгоджувати з орендарем нові істотні умови договору оренди землі, що вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були, без прийняття орендодавцем земель державної та комунальної власності окремого рішення про таке поновлення.

Порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі (за наявності таких заперечень) у відповідь на вчасно відправлений орендарем лист-повідомлення про поновлення цього договору з проєктом відповідної додаткової угоди дає орендареві, який добросовісно продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, підстави розраховувати на поновлення такого договору в силу ч. 6 ст. 33 Закону України Про оренду землі . Інакше кажучи, у такому разі відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як його мовчазну згоду на поновлення цього договору на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені у ньому раніше. Але таке поновлення обов`язково оформляється шляхом підписання сторонами додаткової угоди, а у разі якщо орендодавець цього не робить, - у судовому порядку за вимогою про визнання укладеною додаткової угоди та з фіксацією її повного тексту у резолютивній частині рішення суду.

Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку (ч. 8 ст. 33 Закону України Про оренду землі ). Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді (ч. 11 ст. 33 Закону України Про оренду землі ).

Без укладення додаткової угоди до договору оренди землі завершення процедури поновлення такого договору було неможливим. Така угода має ознаки не тільки зобов`язального, але й речового договору, оскільки засвідчує волю сторін на передання земельної ділянки у тимчасове володіння орендареві на новий строк. Тому зазначена додаткова угода згідно з п. 1 ч. 1 ст. 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є підставою для державної реєстрації права оренди на новий строк. Саме з цією реєстрацією закон пов`язує виникнення права оренди (ст. 125 Земельного кодексу України). Тому не можна вважати, що поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених ч. 6 ст. 33 Закону України Про оренду землі , є автоматичною пролонгацією орендних правовідносин.

Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених ч. 6 ст. 33 Закону України Про оренду землі , необхідна наявність таких юридичних фактів:

1. Орендар належно виконує його обов`язки за договором;

2. Орендар повідомив орендодавця в установлені законом строки (у строк, встановлений договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі) про намір поновити договірні відносини на новий строк;

3. До листа-повідомлення орендар додав проєкт додаткової угоди про поновлення договору оренди землі;

4. Орендодавець у місячний строк із дня отримання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проєктом відповідної додаткової угоди його не розглянув;

5. Орендар продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою;

6. Орендодавець упродовж місяця після закінчення строку договору оренди землі письмово не повідомив орендаря про заперечення у поновленні договору.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.08.2013 року між Миколаївською міською радою (орендодавець, відповідач) та Фізичною особою-підприємцем Корнієнко Зоєю Василівною (орендар, позивач) було укладено договір оренди землі № 9369, який зареєстрований у Миколаївській міській раді, про що в книзі реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 05.08.2013 року за № 9369, за умовами п. 3.1 якого договір діє до 19.04.2016 року. Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний письмово повідомити про це орендодавця не пізніше ніж за шість місяців до спливу строку договору оренди землі. Підставою для укладення договору на новий строк буде відповідне рішення орендодавця.

З вказаних приписів договору вбачається, що орендар мав переважне право на поновлення договору на новий строк у разі звернення до орендодавця не пізніше ніж за шість місяців до закінчення строку дії договору з письмовим повідомленням про намір продовжити його дію, а саме до 19.10.2015 року, з огляду на те, що договір оренди було укладено строком до 19.04.2016 року.

При цьому, з матеріалів справи вбачається та сторонами не заперечується, що позивач із відповідним письмовим повідомлення про намір продовжити дію договору оренди землі звернувся лише 06.01.2016 року, а не до 19.10.2016 року, як це передбачено п. 3.1. та пп. ж п. 9.4 договору оренди.

До того ж, орендарем, в порушення приписів ч. 3 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" до заяви не було додано проєкт додаткової угоди про поновлення договору оренди.

Тобто, позивачка взагалі не дотрималась вимог, встановлених ч. 1-5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі".

Крім того, як встановлено господарським судом, у місячний строк після закінчення строку дії спірного договору оренди землі сторонами також не було укладено додаткової угоди про його поновлення, як того вимагають положення ч. 6, 8 ст. 33 Закону України "Про оренду землі".

З урахуванням викладеного, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що спірний договір, всупереч тверджень позивачки та висновку суду першої інстанції, на підставі ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" не поновився, оскільки позивачем не було дотримано передбаченої чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством процедури, зокрема, щодо повідомлення відповідача про продовження строку дії вказаного договору саме у визначений таким договором строк та додання до відповідної заяви проекту додаткової угоди про поновлення договору.

При цьому у постановах від 22.09.2020 року у справах № 159/5756/18 та № 313/350/16-ц, висновки у яких було підтримано у постанові Великої Палати Верховного суду від 31.08.2021 року у справі № 903/1030/19, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність відступу від висновку судової палати з розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 10.09.2018 року у справі № 920/739/17 (на яку позивач та суд посилались в якості підтвердження власної позиції), а саме, стосовно тверджень про необов`язковість повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з надсиланням проекту додаткової угоди у строки, визначені в договорі для виникнення підстави поновлення договору, передбаченої ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", як від висновку про те, що ст. 33 Закону України "Про оренду землі" регламентовано поновлення договору оренди землі на новий строк як у випадку реалізації переважного права орендаря перед іншими особами (ч. 1-5 цієї норми), так і у випадку, коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди (ч. 6 цієї норми).

Наведеним спростовується покладений судом першої інстанції в основу оскаржуваного рішення висновок про те, що повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", для поновлення договору оренди землі не вимагається.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає таким, що не відповідає зазначеним вище правовим позиціям Великої Палати Верховного Суду висновок місцевого господарського суду про те, що орендарка на підставі ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" набула право на поновлення договору оренди на той самий строк і на тих самих умовах, з огляду на виконання належним чином умови договору оренди, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди та відсутність направлення орендодавцем орендарю листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії цього договору.

Таким чином, колегія суддів констатує, що Фізична особа-підприємець Корнієнко Зоя Василівна, м. Миколаїв в даному випадку права на поновлення договору оренди 05.08.2013 року № 9369 від на підставі ст. 6 Закону України "Про оренду землі" (тобто за спеціальним правилом) не набула, а тому поновлення договору оренди могло відбутись лише за загальним правилом, викладеним у ч. 5 ст. 33 Закону України Про оренду землі , відповідно до якої, орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Вказана частина статті надає орендодавцю, як власнику земельної ділянки, за умови дотримання орендарем вимог ч. 2-4 ст. 33 Закону України Про оренду землі , право розпорядження земельною ділянкою на власний розсуд, тобто реалізацію своїх правомочностей власника такої земельної ділянки, а саме право на розпорядження нею.

Відповідно до вимог ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають, зокрема, усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (ч. 5 ст. 16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ).

За змістом ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Тобто, в даному випадку, Миколаївська міська рада, як власник земельної ділянки, що перебувала в оренді позивачки, мала розглянути на своєму пленерному засіданні подану у відповідності до вимог ч. 2-4 ст. 33 Закону України Про оренду землі заяву позивачки та прийняти одне з двох рішень: або погодити відповідне поновлення договору оренди 05.08.2013 року № 9369 або відмовити у його поновленні.

Як вже було зазначено вище за текстом, Фізична особа-підприємець Корнієнко Зоя Василівна, м. Миколаїв вимог ч. 2-4 ст. 33 Закону України Про оренду землі не дотрималась: повідомлення про намір поновити договір оренди 05.08.2013 року № 9369 було подано із пропуском строку, визначеного таким договором, а додаткова угода про таке поновлення подана не була, з огляду на що колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вважає, що Миколаївська міська рада, м. Миколаїв цілком правомірно відмовила позивачці у поновленні відповідного договору оренди землі, оскільки орендаркою не було дотримано процедури такого поновлення, визначеної чинним на той час законодавством.

З урахуванням викладеного судова колегія вважає, що при прийнятті Миколаївською міською радою, м. Миколаїв рішення від 20.04.2017 року № 18/27 вимоги чинного на той момент законодавства щодо процедури поновлення договору оренди землі (ч. 2-6 ст. 33 Закону України Про оренду землі ), на які посилається позивачка в обґрунтування незаконності прийнятого рішення, радою порушено не було, а та обставина, що рішення було прийнято після спливу місячного строку не вказує на його незаконність, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 4 Європейської хартії місцевого самоврядування органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене зі сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу.

Будь-яких інших мотивів, які б могли бути підставою для визнання оскаржуваного рішення незаконним та відповідно його скасування, позивачкою наведені не були, а тому, враховуючи, що відповідно до ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, будь-які інші підстави для скасування п. 4 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 20.04.2017 року № 18/27, яким було відмовлено фізичній особі-підприємцю Корнієнко Зої Василівні у продовженні строку оренди земельної ділянки (кадастровий номер 4810136600:07:023:0035) загальною площею 89 кв.м. для обслуговування торгівельного павільйону з літнім майданчиком по проспекту Богоявленському (Жовтневому) поблизу житлового будинку № 340, в даному випадку відсутні.

До того ж, судова колегія вважає за необхідне звернути увагу на обраний позивачем спосіб захисту порушеного права та його ефективність.

Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу положень ст. 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів є, зокрема, захист гарантованих Конституцією та законами України, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

З урахуванням наведеного надзвичайно важливого значення набуває необхідність належного з`ясування судом питання щодо того, про захист яких саме прав особи йдеться.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст. 16 Цивільного кодексу України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому як ефективний спосіб слід розуміти такий, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Так, звертаючись до суду із позовом про скасування оскаржуваного рішення, фактично позивачка розраховувала на поновлення укладеного між нею та Миколаївською міською радою, м. Миколаїв договору оренди землі від 05.08.2013 року № 9369.

Разом з тим, відповідно до вищевказаних висновків суду апеляційної інстанції, підстави вважати, що договір оренди землі від 05.08.2013 року № 9369 поновився на підставі частини 6 статті 33 Закону України Про оренду землі відсутні.

При цьому, приписами п. 3.1 договору оренди сторони погодили, що він діє до 19.04.2016 року. Відповідно до п. 12.3 договору оренди дія договору припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Тобто, з урахуванням викладеного, а також, враховуючи, що оскаржуване рішення було прийнято 20.04.2017 року № 18/27, договір оренди землі від 05.08.2013 року № 9369 фактично припинився ще 19.04.2016 закінченням строку його дії, а тому навіть у разі скасування оскаржуваного позивачкою рішення міської ради, поновлення договору оренди, на яке розраховує позивачка, не відбудеться, а тому обраний в даному випадку спосіб захисту, з урахуванням предмету та підстав позову, не є ефективним, що також є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Приймаючи до уваги вищенаведені обставини справи в їх сукупності, судова колегія вважає, що аргументи, викладені в апеляційній скарзі, знайшли свої підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції без належного з`ясування всіх обставин, що мають значення для справи, що призвело до прийняття судом першої інстанції невірного висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі, з огляду на що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене, Південно-західний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Миколаївської міської ради, м. Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.07.2020 року у справі № 915/439/18 потребує задоволення, рішення суду - скасування з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця Корнієнко Зої Василівни, м. Миколаїв .

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. 129, 240, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Миколаївської міської ради, м. Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.07.2020 року у справі № 915/439/18 - задовольнити.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.07.2020 року у справі № 915/439/18 - скасувати.

Відмовити у задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця Корнієнко Зої Василівни, м. Миколаїв до Миколаївської міської ради, м. Миколаїв про скасування п. 4 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 20.04.2017 року № 18/27, яким було відмовлено фізичній особі-підприємцю Корнієнко Зої Василівні у продовженні строку оренди земельної ділянки (кадастровий номер 4810136600:07:023:0035) загальною площею 89 кв.м. для обслуговування торгівельного павільйону з літнім майданчиком по проспекту Богоявленському (Жовтневому) поблизу житлового будинку № 340.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Корнієнко Зої Василівни, м. Миколаїв ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Миколаївської міської ради, м. Миколаїв (54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20, код ЄДРПОУ 26565573) судовий збір за апеляційний перегляд справи в розмірі 2643 грн.

Доручити Господарському суду Миколаївської області видати наказ.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України .

Повний текст постанови складено 26 жовтня 2021 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Н.М. Принцевська А.І. Ярош