Постанова

від 20.09.2007 по справі 16/511

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

16/511

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

20 вересня 2007 р.                                                                                   № 16/511  

       Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого   Добролюбової Т.В.

суддів    Гоголь Т.Г., Швеця В.О.

за участю представників сторінпозивачавідповідачарозглянувши у відкритомусудовому засіданні касаційну скаргу  не з'явились Кальчев Л.В. дов. від 03.01.2007 року Відкритого акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат"

на постановуКиївського апеляційного господарського суду

від16.05.2007 року  

у справі№ 16/511

за позовомВідкритого акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат "

доДержавного підприємства "Дарницький вагоноремонтний завод"  

простягнення 90471,59грн.  

Відкрите акціонерне товариство “Північний гірничо-збагачувальний комбінат” звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Державного підприємства "Дарницький вагоноремонтний завод"  39524,89 грн. пені та 50946,7грн. штрафу за неналежне виконання умов договору від 11.11.2005 року № 2017/11/05/30/01-п про надання послуг з капітального ремонту рам верхніх та нижніх думпкарів 2ВС-105.

          Господарський суд  міста Києва рішенням від 14.02.2007 року ( суддя Жирнов С.М.) відмовив в задоволенні позовних вимог, пославшись на їх недоведеність. Суд послався на те, що надані позивачем акти приймання-Доповідач Гоголь Т.Г.

передачі обладнання в ремонт не підписані представником відповідача, на деяких відсутня печатка, а відтак вони не можуть бути визнані судом як належні докази здачі обладнання в ремонт; позивач не довів суду терміни початку прострочення виконання зобов'язання відповідачем за спірним договором.

          Київським апеляційний господарський суд постановою від 16.05.2007 року ( судді Кондес Л.О., Куровський С.В., Михальська Ю.Б.) рішення господарського суду міста Києва залишив без змін з тих самих підстав.

          Не погодившись з ухваленими судовими актами, Відкрите акціонерне товариство “Північний гірничо-збагачувальний комбінат” звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва  від 14.02.2007 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2007 року  і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. Свої вимоги заявник касаційної скарги мотивує тим, що суди попередніх інстанцій неповно з'ясували обставини, що мають значення для справи та порушили норми матеріального і процесуального права, а саме статті 4, 38, 43, 84 Господарського процесуального кодексу України, статтю 16 Цивільного кодексу України.  Скаржник посилається на те, що одним з письмових доказів у справі є договір № 2017/11/05/30/01-п від 11.11.2005 року, укладений між Відкритим акціонерним товариством “Північний гірничо-збагачувальний комбінат” та Державним підприємством "Дарницький вагоноремонтний завод", умови якого передбачають підписання сторонами актів приймання-передачі верхніх та нижніх рам. При цьому у договорі відсутня умова про обов'язковість засвідчення актів приймання-передачі верхніх та нижніх рам печатками сторін. Законодавство України, на думку скаржника, також не передбачає наявність печаток суб'єктів господарювання як обов'язкового реквізиту при оформленні актів приймання-передачі обладнання в ремонт.

Відповідач не скористався правом на надання відзиву на касаційну скаргу.

Заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г, пояснення присутнього в судовому засіданні представника відповідача,  перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в рішенні господарського суду міста Києва  та постанові Київського апеляційного господарського суду у даній справі, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга  не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи в касаційному порядку судові рішення,  касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

          Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено наступне. 11.11.2005 року між Відкритим акціонерним товариством  “Північний гірничо-збагачувальний комбінат” (замовник) і Державним підприємством “Дарницький вагоноремонтний завод” (виконавець) був укладений договір № 2017/11/05/30/01-п. За умовами договору виконавець зобов'язувався виконати роботи по капітальному ремонту рам верхніх та нижніх думпкарів 2ВС-105 в кількості і в цінах зазначених в специфікації № 1 та в обсягах згідно додатку № 2, а замовник, в свою чергу, зобов'язувався прийняти виконані роботи і оплатити в обумовленому порядку і строки.

          Пунктом  4.4. договору сторони передбачили обов'язок виконавця протягом 30-ти календарних днів після двостороннього підписання акта прийомки об'єктів ремонту та надходження попередньої оплати в розмірі 50% вартості ремонту рам, виконати ремонт і повідомити замовника   про його закінчення. Відповідно до пункту 7.2. договору від 11.11.2005 року № 2017/11/05/30/01-п, в разі порушення строків виконання ремонту, з виконавця мала стягуватись пеня в розмірі 0,1 % вартості простроченого ремонту за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

          Звертаючись до суду, позивач послався на те, що відповідачем порушені вимоги пункту  4.4. договору, а саме у встановлений термін капітальний ремонт верхніх і нижніх рам думпкарів 2 ВС-105 виконаний не був. При цьому він посилався на  акти приймання передачі обладнання в ремонт.  

          Дослідивши надані позивачем докази, господарські суди встановили, що залучені до матеріалів справи акти щодо верхніх рам № 3-8, 13, 15-18, щодо нижніх рам № 3-5 не засвідчені печатками сторін договору; на актах щодо верхніх рам № 1, 2 підписи осіб, які прийняли товар, засвідчені печаткою іншої юридичної особи –Фірми АВК, яка не є стороною у даній справі; акти щодо верхніх рам № 9-12 та щодо нижньої рами № 1 взагалі не підписані уповноваженим представником виконавця; акти щодо верхніх рам № 3-8, 13-16 та щодо нижніх рам № 2,4 не містять зазначень про посаду, прізвище, ім'я та по-батькові осіб, які їх підписували ; акт щодо нижньої рами № 3 не залучений позивачем до матеріалів справи. Виходячи із встановленого, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що  надані позивачем докази не можуть бути прийняті судом до уваги,  оскільки оформлені неналежним чином.

          Інших доказів порушення відповідачем договору позивачем надано не було.

За приписами статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України, зокрема з договорів та інших правочинів.

Згідно зі статтею  193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За приписами статей 526, 629 Цивільного Кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (стаття 32 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами статті 34 цього ж Кодексу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наведена норма містить принципи належності та допустимості доказів на яких ґрунтуються вимоги та заперечення учасників господарського процесу.

З урахуванням наведених приписів законодавства, встановлених обставин справи, щодо не доведеності несвоєчасності виконання умов договору від 11.11.2005 року № 2017/11/05/30/01-п про надання послуг з капітального ремонту рам верхніх та нижніх думпкарів 2ВС-105, господарські суди дійшли правомірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

За таких обставин, неспроможними є доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, ще й виходячи із того, що правова оцінка обставин та достовірності доказів по справі є виключною прерогативою суду першої та апеляційної інстанцій. Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція, виходить з обставин, встановлених у даній справі судом першої та апеляційної інстанції. Згідно з приписами частини 2 цієї норми Господарського процесуального кодексу України до юрисдикції касаційної інстанції не відноситься повторна оцінка доказів та встановлення обставин, відхилених господарським судом при розгляді спору. Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 ?Про судове рішення?, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Переглянуті рішення та постанова відповідають вимогам до судового акта.

Згідно з пунктом 1 статті  1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення коли визнає, що постанова прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не можуть бути підставами для зміни або скасування прийнятих у справі судових рішень.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

            Рішення господарського   суду міста Києва від 14.02.2007 року                         та   постанову Київського апеляційного  господарського суду  від 16.05.2007 року у справі  №   16/511 залишити без змін, а касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" –без задоволення.

Головуючий        суддя                                                   Т. Добролюбова

Судді                                                                                 Т.Гоголь

                                                                                                      В.Швець