Рішення

від 05.10.2021 по справі 908/1553/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 27/108/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.10.2021 Справа № 908/1553/21

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С., при секретарі судового засідання Камаєвій О.М., розглянувши матеріали справи

за позовом: Селянського фермерського господарства «ЛЮБАВА» (70202 Запорізька область, м. Гуляйполе, пл. Героїв України, 12/9, ідентифікаційний код юридичної особи 30831561)

до відповідача: Малинівської сільської об`єднаної територіальної громади (70242 Запорізька область, Гуляйпільський район, с. Малинівка, вул. Космічна, буд. 25) -належний відповідач Малинівська сільська рада, с. Малинівка Запорізька область

про визнання права на постійне користування земельною ділянкою

представника позивача: Рощупкін С.В., ордер КВ № 356096 від 09.08.2021, ОСОБА_1 , паспорт НОМЕР_1 від 19.04.2023

представник відповідача: не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

Селянське фермерське господарство «ЛЮБАВА» звернулося до суду з позовом до Малинівської сільської об`єднаної територіальної громади про визнання за Селянським фермерським господарством «ЛЮБАВА» право постійного користування земельною ділянкою площею 35.67 га. в межах згідно з планом, розташованою на території Приютненської сільської ради Гуляйпільського району, Запорізької області, призначеною для ведення селянського фермерського господарства, яку було надано на ім`я ОСОБА_2 , відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серії І-ЗП № 002417, на підставі розпорядження голови Гуляйпільської районної ради народних депутатів Гуляйпільського району Запорізької області від 10.07.2000 року № 38.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.05.2021 позовні матеріали № 908/1553/21 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 01.06.2021 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків.

09.06.2021 на адресу суду від Селянського фермерського господарства «ЛЮБАВА» надійшли докази усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 22.06.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/1553/21, присвоєно справі номер провадження 27/108/21.

Справа № 908/1553/21 розглядається за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 12.07.2021.

Ухвалою суду від 12.07.2021 підготовче засідання на підставі ст. 183 ПК України відкладено на 09.08.2021, з урахуванням правових позицій учасників судового процесу.

Ухвалою від 09.08.2021 на підставі ст. 177 ч. 3 ГПК України строк підготовчого провадження продовжено, відповідно до ст. 183 ПК України, засідання відкладено на 09.09.2021.

Ухвалою суду від 09.09.2021 відповідно до ст. 183 ПК України підготовче провадження відкладено на 21.09.2021.

В судове засідання 21.09.2021 представники сторін не з`явились.

16.09.2021 від позивача надійшло клопотання про заміну первісного відповідача належним відповідачем Малинівською сільською радою, в зв`язку з помилковим зазначенням неправильного найменування відповідача.

21.09.2021 від Малинівської сільської ради надійшла заява про визнання позову та розгляд справи без участі представника.

Розглянувши клопотання позивача в порядку статті 48 ГПК України про заміну неналежного відповідача Малинівської сільської об`єднаної територіальної громади на належного відповідача Малинівську сільську раду, судом задоволено клопотання позивача.

Ухвалою суду від 21.09.2021 замінено неналежного відповідача у справі № 908/1553/21 - Малинівську сільську об`єднану територіальну громаду (70242 Запорізька область, Гуляйпільський район, с. Малинівка, вул. Космічна, буд. 25) на належного відповідача Малинівську сільську раду (70242 Запорізька область, Гуляйпільський район, с. Малинівка, вул. Космічна, буд. 25, ідентифікаційний номер юридичної особи 04353149 ). Підготовче провадження закрито. Призначено справу до розгляду по суті 05.10.2021.

У судовому засіданні 05.10.2021 справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу «Акорд» .

Головуючим суддею оголошено яка справа розглядається, склад суду, та роз`яснено представникам позивача, які прибули в судове засідання, їх права, у тому числі право заявляти відводи.

Відводів складу суду не заявлено.

05.10.2021 в судовому засіданні здійснено безпосереднє дослідження доказів, поданих учасниками спору (ст. 210 ГПК України).

Представник позивача підтримав позовні вимоги на підставах викладених у позовній заяві, просив суд задовольнити позовні вимоги, визнати за Селянським фермерським господарством «ЛЮБАВА» право постійного користування земельною ділянкою площею 35.67 га. в межах згідно з планом, розташованою на території Приютненської сільської ради Гуляйпільського району, Запорізької області, призначеною для ведення селянського фермерського господарства, яку було надано на ім`я ОСОБА_2 , відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серії І-ЗП № 002417, на підставі розпорядження голови Гуляйпільської районної ради народних депутатів Гуляйпільського району Запорізької області від 10.07.2000 року № 38.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був попереджений належним чином.

21.09.2021 від Малинівської сільської ради надійшла заява про визнання позову та розгляд справи без участі представника.

Заява прийнята судом.

Позивач 05.10.2021 надав заяву про залишення судових витрат в розмірі 2 270 грн. 00 коп. за позивачем, у зв`язку з визнанням позову відповідачем в повному обсязі.

Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Заслухавши представників позивача, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та оцінивши надані докази, вислухавши пояснення представників позивача, суд

УСТАНОВИВ:

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.

Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Комунального підприємства «Паркування» підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Матеріалам справи встановлено, що 29.03.2021 Селянське фермерське господарство Любава звернулося зі зверненням до Малинівської сільської об`єднаної територіальної громади, з проханням визнати за Селянським фермерським господарством ЛЮБАВА право постійного користування земельною ділянкою площею 35.67га. в межах згідно з планом, розташованою на території Приютненської сільської ради Гуляйпільського району, Запорізької області, призначеною для ведення селянського фермерського господарства, яку було надано на ім`я - ОСОБА_2 , відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серії І-ЗП № 002417, на підставі розпорядження голови Гуляйпільської районної ради народних депутатів Гуляйпільського району Запорізької області від 10.07.2000 року № 38, кадастровий номер: 2321886000:07:007:0002.

18.05.2021 на сьомій сесії, восьмого скликання Малинівської сільської ради Рішенням сесії № 52, було розглянуто наше звернення, та вирішено відмовити щодо визнання права постійного користування земельною ділянкою площею 35,67 га, розташованої на території колишньої Приютненської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області, призначеною для ведення селянського фермерського господарства, яку було надано на ім`я - ОСОБА_2 , відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серії І-ЗП № 002417, кадастровий номер: 2321886000:07:007:0002.

Судом встановлено, що на підставі рішенням Гуляйпільської районної ради народних депутатів від 23 грудня 1999 року N 8 ОСОБА_2 у постійне користування для ведення селянського фермерського господарства надана земельна ділянка площею 35.67 га розташована на території Приютненської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області.

На підставі розпорядження голови Гуляйпільської районної ради народних депутатів Гуляйпільського району Запорізької області від 10.07.2000 № 38 ОСОБА_2 було видано Державний акт на право постійного користування землею серія І-ЗП № 002417 від 12.07.2000, який був зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за N 68.

20.07.2000 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як юридична особа було зареєстровано Селянське фермерське господарство ЛЮБАВА , а також був зареєстрований Статут Селянського фермерського господарства ЛЮБАВА .

ІНФОРМАЦІЯ_1 засновник Селянського фермерського господарства «ЛЮБАВА» ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 04.02.2020.

02.02.2021, приватним нотаріусом Гуляйпільського районного нотаріального округу Запорізької області Демченко Т.М. винесено Постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, обґрунтовуючи наступним.

Частиною першою статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою. При цьому, Земельний кодекс не передбачає будь-яких способів розпорядження такими земельними ділянками, включаючи можливість передачі їх у спадщину, в тому числі громадянами, які упродовж тривалого часу, починаючи з 1992 року й до тепер, добросовісно та сумлінно користуються земельними ділянками і ведуть фермерське господарство.

Зі змісту частини другої статті 92 ЗК України вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена.

Пунктом 6 Перехідних положень ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.

Згідно із частиною першою статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог цього Кодексу.

За змістом положень статті 182 ЦК України до складу спадщини входить лише те нерухоме майно, право на яке зареєстровано в органах, що здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна.

Таким чином, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає державній реєстрації, провадиться після подання правовстановлюючих документів про належність цього майна спадкодавцеві.

Згідно статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.

Отже, на момент надання земельної ділянки ОСОБА_2 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського фермерського господарства.

Розглядаючи подану позовну заяву, господарський суд враховує наступні законодавчі положення.

Частиною 1 ст. 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема, визнання права.

Частиною 2 ст. 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно з п. "а" ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, у тому числі, визнання прав.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належним доказами факт порушення (невизнання або оспорювання) цього права на земельну ділянку.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 20.03.2018 у справі № 910/1016/17, від 17.04.2018 у справі № 914/1521/17, від 24.04.2018 у справі № 910/79/17.

В силу вимог до ч. 1 ст. 13 та ч. 1 ст. 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням селянських (фермерських) господарств регулюються, Земельним кодексом України, Законом України "Про селянське (фермерське) господарство", Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2009-ХП Про селянське (фермерське) господарство (у редакції Закону від 23 липня 1993 року № 3312-ХП, на момент створення СФГ; втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України Про фермерське господарство ) після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акту на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

Законодавством, чинним на момент створення Селянське фермерське господарство ЛЮБАВА було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акту, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

19.06.2003 прийнято новий Закон України № 937-ІV "Про фермерське господарство", яким Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" № 2009-ХІІ визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону "Про фермерське господарство" вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство" право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (ст. 8 Закону України "Про фермерське господарство").

Отже, можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" можна дійти висновку, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Відповідно до положень частини 1 статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації (частини 2 статті 92 цього Кодексу).

Пунктом 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України, який діяв з 01.01.2002 року (момент набрання чинності названим Земельним кодексом України) до 22.09.2005, встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте, Конституційний Суд України рішенням № 5-рп/2005 від 22.09.2005 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або на право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Тому, громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

З моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).

Отже, з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

Так, за приписами статті 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: 1) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; 2) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; 3) припинення діяльності релігійних, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; 4) використання земельної ділянки способами, які суперечать економічним вимогам; 5) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; 6) систематична несплата земельного податку або орендної плати; 7) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; 8) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; 9) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЗК України (у редакції Закону від 13.03.1992), яка діяла до 01.01.2002, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) використання землі не за цільовим призначенням; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і двох років - для несільськогосподарського виробництва; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

З наведеного випливає, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство.

Станом на день вирішення спору, позивач - Селянське фермерське господарство «ЛЮБАВА» продовжує здійснювати фермерську діяльність та використовувати земельну ділянку на праві постійного користування.

Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейского суду з прав людини від 19.03.1997 р. (п. 40) по справі «Горнсбі поти Греції» зазначено: «…Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним - і не передбачив при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні сторони зобов`язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.

Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, враховуючи вищевикладене суд вважає позовні вимоги в частині вимог до Малинівська сільської ради є доведеними, обґрунтованими, такими, що відповідають фактичним обставинам справи, суд вважає порушеним право позивача, тому позовні вимоги про визнання за Селянським фермерським господарством «ЛЮБАВА» право постійного користування земельною ділянкою площею 35.67 га. в межах згідно з планом, розташованою на території Приютненської сільської ради Гуляйпільського району, Запорізької області, призначеною для ведення селянського фермерського господарства, яку було надано на ім`я ОСОБА_2 , відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серії І-ЗП № 002417, на підставі розпорядження голови Гуляйпільської районної ради народних депутатів Гуляйпільського району Запорізької області від 10.07.2000 року № 38 підлягають задоволенню.

В порядку ст. 129 ГПК України, судовий збір за заявою позивача залишається за Селянським фермерським господарством «ЛЮБАВА» .

Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Селянського фермерського господарства «ЛЮБАВА» , м. Гуляйполе, Запорізька область до Малинівська сільська рада, с. Малинівка Запорізька область задовольнити.

Визнати за Селянським фермерським господарством «ЛЮБАВА» право постійного користування земельною ділянкою площею 35.67 га. в межах згідно з планом, розташованою на території Приютненської сільської ради Гуляйпільського району, Запорізької області, призначеною для ведення селянського фермерського господарства, яку було надано на ім`я ОСОБА_2 , відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серії І-ЗП № 002417, на підставі розпорядження голови Гуляйпільської районної ради народних депутатів Гуляйпільського району Запорізької області від 10.07.2000 року № 38.

Рішення оформлено та підписано 27.10.2021, після виходу судді із щорічної відпустки.

Суддя С.С. Дроздова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.