Постанова

від 25.10.2021 по справі 643/20210/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2021 року

м. Харків

справа № 643/20210/19

провадження № 22ц/818/6056/21

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач),

суддів - Пилипчук Н. П., Хорошевського О. М.,

за участю секретаря - Колосовської А.Р.

учасники справи:

позивач - Харківська міська рада,

відповідачка - ОСОБА_1 , представниця відповідачки - ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Харківської міської ради на ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 31 серпня 2021 року в складі судді Горбунової Я.М.

в с т а н о в и в:

У грудні 2019 року Харківська міська рада звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, позовні вимоги за яким в подальшому зменшила, та просила стягнути з ОСОБА_1 безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки площею 0,1184 га по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 6310137500:03:008:002 за період з 01 грудня 2016 року по 31 грудня 2018 року у сумі 189 474,31 грн.

У липні 2021 року ОСОБА_1 подала до суду клопотання про закриття провадження у справі, мотивоване тим, що справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, адже вона є фізичною особою-підприємцем, використовує земельну ділянку, про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за яку просив позивач, для здійснення підприємницької діяльності, оскільки на ній розміщено цех з пошиття одягу.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 31 серпня 2021 року закрито провадження у справі.

Не погоджуючись з ухвалою суду Харківська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій просила ухвалу суду - скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції; судові витрати покласти на відповідача.

Апеляційна скарга мотивована тим, що при постановленні ували суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_1 може користуватися земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт нерухомості нежитлового призначення, з різними цілями, як пов`язаними зі здійсненням нею господарської діяльності, так і не пов`язаною з нею. Сам факт користування такою земельною ділянкою не свідчить про господарський характер відносин. Набуття статусу фізичної особи-підприємця не означає, що усі правовідносини за участю особи мають ознаки господарських. Факт здійснення відповідачкою на земельній ділянці господарської діяльності не доведений. ОСОБА_1 перебуває на обліку як платник земельного податку з фізичних осіб на спірну земельну ділянку.

Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило.

В судове засідання учасники справи не з`явилися. Матеріали справи містять відомості про належне повідомлення учасників справи. 22 жовтня 2021 року від представниці ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання про відкладення розгляду справи для надання відзиву на апеляційну скаргу, яке залишено без задоволення, враховуючи те, що переглядається справа не по суті, а вирішується процесуальне питання, пов`язане з юрисдикцією її розгляду. Крім того, в своєму клопотанні щодо закриття провадження у справі ОСОБА_1 свою позицію щодо вирішення процесуального питання визначила.

Заяв про відкладення розгляду справи від інших учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило.

Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Виходячи з вимог закону, обставин справи, судова колегія вважає за можливе розглянути справу за відсутністю учасників справи.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу Харківської міської ради необхідно залишити без задоволення, ухвалу суду - залишити без змін.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, що є підставою для закриття провадження, оскільки відповідачка є фізичною особою-підприємцем та здійснює на спірній земельній ділянці господарську діяльність.

Закриття провадження у справі - це одна з форм закінчення розгляду цивільної справи без винесення рішення суду у зв`язку з виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов`язує неможливість подальшого судового розгляду справи.

Пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України передбачено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У справі Сокуренко і Стригун проти України Європейський суд з прав людини вказав, що фраза встановлений законом поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. У рішенні в справі Занд проти Австрії ( Zand v. Austria , заява № 7360/76) Європейська комісія з прав людини висловила думку, що термін судом, встановленим законом у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів ( Sokurenko and Strygun v. Ukraine , заяви № 29458/04 та № 29465/04, § 24). Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися судом, встановленим законом у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 22 грудня 2009 року у справі Безимянная проти Росії (заява № 21851/03) наголосив, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Частиною першою статті 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватно-правових відносин.

Положеннями частини першої статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України , ГК України , іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, який статус у спірних правовідносинах має відповідач.

Відповідно до частини першої статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (частина друга статті 50 ЦК України ).

Статтею 51 ЦК України передбачено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус фізична особа-підприємець сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Правовий статус фізичної особи-підприємця надає людині з повною цивільною дієздатністю право займатися підприємницькою діяльністю. Набуття такого статусу не позбавляє людину як учасника суспільних відносин статусу фізичної особи.

Таким чином, цивільні права й обов`язки фізичної особи набуваються та здійснюються у порядку реалізації цивільної дієздатності цієї особи.

Згідно зі статтею 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Частиною першою статті 128 ГК України визначено, що громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу .

Відповідно до частини третьої статті 128 ГК України громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється.

За частиною першою статті 58 ГК України суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження 14-77цс18), від 27 червня 2018 року у справі № 749/230/15-ц (провадження 14-214цс18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 922/2972/17 (провадження № 12-194гс18), від 15 травня 2019 року у справі № 686/19389/17, від 09 жовтня 2019 року у справі № 209/1721/14-ц (провадження № 14-418цс19), в яких розглядалося питання щодо юрисдикції спорів за позовом міської ради про стягнення безпідставно збережених грошових коштів у вигляді орендної плати за користування земельними ділянками без укладення договору оренди, дійшла таких висновків.

Наявність у відповідача статусу підприємця не свідчить про те, що він виступає у такій якості, зокрема, у правовідносинах щодо замовлення документації із землеустрою для набуття в оренду земельних ділянок комунальної власності, а також у правовідносинах з користування земельними ділянками без укладення договору оренди.

Для встановлення факту користування земельною ділянкою з метою здійснення господарської чи підприємницької діяльності позивач має довести суду факт здійснення фізичною особою-підприємцем певної господарської діяльності на цій земельній ділянці (виготовлення і реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг з метою отримання прибутку).

У провадженні суду першої інстанції перебувала справа за позовом Харківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати.

Предметом позову в цій справі є стягнення з власниці об`єкта нерухомого майна коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщено. Як зазначає Харківська міська рада, відповідачка користується земельною ділянкою по АДРЕСА_1 для обслуговування нежитлової будівлі без відповідних документів, які б посвідчували право на таке користування, та орендну плату не сплачує.

З матеріалів справи вбачається, що з 02 жовтня 2002 року ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець, що займається виробництвом одягу (а. с. 62-63 том 1).

ОСОБА_1 з 29 грудня 2005 року була власницею нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_2 . В подальшому у власності ОСОБА_1 залишилась частина нежитлових приміщень у цій будівлі. Власником інших приміщень є Товариство з обмеженою відповідальністю Електроюніт (а. с. 9-11 том 1).

З витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-0003745852019 від 16 вересня 2019 року щодо земельної ділянки 6310137500:03:008:0002 за адресою: АДРЕСА_1 вбачається, що вид використання земельної ділянки - для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ А-1 (адміністративна будівля комерційного користування), форма власності - комунальна (а. с. 12-14 том 1).

Рішенням Харківської міської ради від 04 липня 2007 року № 140/07 фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку загальною площею 0,1184 га по АДРЕСА_1 строком до 01 квітня 2012 року для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ А-1 (адміністративна будівля комерційного користування) (а. с. 72 том 1).

Рішенням Харківської міської ради від 23 грудня 2015 року № 44/15 фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 внесені зміни в строк надання в оренду вищезазначеної земельної ділянки, замінивши цифри 01.04.2012 цифрами 31.12.2020 (а. с. 70 том 1).

З акту № 2420/14 обстеження земельної ділянки по АДРЕСА_1 від 23 жовтня 2014 року вбачається, що вказану земельну ділянку надано в оренду фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ А-1 (адміністративна будівля комерційного користування). Обстеженням на місцевості встановлено, що вищезазначена земельна ділянка використовується для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (виробничі, складські, торговельні приміщення). Право користування земельною ділянкою в установленому порядку не оформлено (а. с. 226 том 1).

Як вбачається з акту обстеження земельної ділянки від 30 жовтня 2019 року, обстеженням на місцевості встановлено, що на земельній ділянці площею 0,1184 га (кадастровий номер 6310137500:03:008:002) по АДРЕСА_1 розташована нежитлова будівля літ А-1 з навісом, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Електроюніт . Вказана земельна ділянка використовується ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Електроюніт для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ А-1 (а. с. 18-19 том 1).

Отже, з матеріалів справи вбачається, що на спірній земельній ділянці знаходиться нежитлова будівля, частина приміщень якої належить відповідачці та використовується ОСОБА_1 як фізичною особою-підприємцем у господарській діяльності в комерційних цілях (виробничі, складські, торговельні приміщення), що відповідає видам її діяльності.

Позивач не надав доказів на спростування цих обставин та не довів протилежне.

Встановивши, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є господарсько-правовими, оскільки існує спір між Харківською міською радою та ОСОБА_1 саме як суб`єктом господарювання, і цей спір пов`язаний зі здійсненням нею підприємницької діяльності на зазначеній вище земельній ділянці, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що спір між сторонами повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.

Зазначене відповідає висновкам, викладеним Верховним Судом у постановах від 08 квітня 2020 року у справі № 686/6475/19, провадження № 61-15116св19, від 23 вересня 2020 року у справі № 623/1415/18, провадження №61-5766св20, від 04 лютого 2021 року у справі № 643/696/20, провадження № 61-15849св20, від 12 травня 2021 року у справі № 133/1922/19, провадження № 61-15298св20.

Доводи апеляційної скарги про недоведеність того, що відповідачка здійснює господарську діяльність на земельній ділянці, є безпідставними та спростовуються встановленими судом обставинами, зокрема, підтвердженими актами обстеження земельної ділянки від 23 жовтня 2014 року та 30 жовтня 2019 року.

Перебування ОСОБА_1 на обліку як платника земельного податку щодо спірної земельної ділянки як фізичної особи само по собі вищевказаних висновків не спростовує та не свідчить, що земельна ділянка не використовується нею у підприємницькій діяльності.

Твердження Харківської міської ради в апеляційній скарзі, що ОСОБА_1 може користуватися земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт нерухомості нежитлового призначення, з різними цілями, як пов`язаними зі здійсненням нею господарської діяльності, так і не пов`язаними з нею, не можуть бути взяті до уваги, оскільки є лише припущеннями позивача.

Оскільки ухвалу суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для її зміни або скасування не вбачається. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

У зв`язку з тим, що апеляційна скарга Харківської міської ради задоволенню не підлягає, підстави для розподілу судового збору судом апеляційної інстанції відсутні.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.375, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Харківської міської ради - залишити без задоволення.

Ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 31 серпня 2021 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.В. Бурлака

Судді Н. П. Пилипчук

О. М. Хорошевський

Повний текст постанови складено 26 жовтня 2021 року.