Рішення

від 02.06.2008 по справі 2-1521/08

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Васильківський міськрайонний суд Київської області

м. Васильків, вул. Шевченка, 8, 8600, (04571) 2-19-94

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2008 року м. Васильків Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі головуючого - судді Пасіки К.Г., з участю секретаря Вовчук М.М., позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення боргу, звернення стягнення на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

Між позивачем з однієї сторони та відповідачем з іншої сторони 16 грудня 2006 року укладено договір позики, згідно якого позивач передав у власність відповідачу ОСОБА_2 грошові кошти в 999 тисяч 900 гривні. Відповідач у свою чергу письмово взяв на себе обов`язок повернути позивачу зазначену суми грошових коштів до 16 грудня 2007 року. Проте, до вказаного у розписці часу не повернуто, обов`язок не виконано.

У зв`язку з цим позивачем 16 травня 2008 року подано позовну заяву за якою він просить стягнути борг та звернути стягнення на майно відповідача, зокрема, на земельну ділянку, що належить відповідачу на праві приватної власності. Такі вимоги обґрунтовані заявою відповідача про відсутність у нього грошових коштів та неможливості їх повернення навіть у разі прийняття судом рішення про стягнення суми боргу у примусовому порядку. Іншого майна, на яке може бути звернуто стягнення у відповідача немає.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просить суд задовольнити їх у повному обсязі.

Відповідач в судовому засіданні позов визнала. Зазначила, що виконати зобов`язання з повернення позики не може. Позовні вимоги визнає; просить у разі прийняття рішення на користь позивача звернути стягнення на майно, зокрема на земельну ділянку. Зазначила, що окрім землі іншого майна не має.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 130 ЦПК України ухвалення у попередньому судовому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 174 і 175 цього Кодексу.

Згідно вимог ст. 174 ЦПК України відповідач може визнати позов протягом усього часу судового розгляду, зробивши усну заяву.

До ухвалення судового рішення у зв`язку з визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір вчинити ці дії, у повноваженнях на їх вчинення.

У разі визнання відповідачем позову суд, за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову.

Перешкод у прийнятті визнання позову відповідачем судом не виявлено, наслідки визнання позову роз`яснені.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків та міркувань.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

З урахуванням вимог ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно вимог ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно вимог ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Обставини укладання договору позики підтверджуються відповідною розпискою від 16 грудня 2006 року про отримання від позивача грошових коштів в 999 тисяч 900 гривні. Розписка написана із зобов`язаннями повернути кошти до 16 грудня 2007 року.

Зазначені зобов`язання в установлений договором строк відповідачем не виконано.

Таким чином, заборгованість боржника повинна бути стягнута на користь позивача у повному обсязі.

Проте, відповідач зазначає, що грошові кошти у нього на погашення заборгованості відсутні, а позивач просить звернути стягнення на майно, зокрема земельну ділянку.

Згідно державного акту на право приватної власності на землю серії Р1 4362 №228443, ОСОБА_2 належить ділянка площею 3.300 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Земельна ділянка розташована на території Великобугаївської сільської ради Васильківського району Київської області.

Згідно ст. 378 ЦК України, право власності особи на земельну ділянку може бути припинено за рішенням суду у випадках, встановлених Законом.

Статтею п. „г» ст. 140 ЗК України передбачено, що підставою припинення права власності на земельну ділянку є, в тому числі, звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора.

Згідно вимог п. „ґ» ст. 143 Земельного кодексу України припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку в разі примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях власника цієї ділянки.

Оскільки відповідач не має іншого майна, звернення стягнення на яке зможе задовольнити вимоги кредитора (позивача); дає згоду на виконання свого зобов`язання шляхом звернення стягнення на його земельну ділянку, а кредитор того вимагає, суд вважає, що наявні підстави для звернення стягнення на земельну ділянку та визнання за позивачем право власності на неї; прийняття такого рішення не суперечать нормам законодавства України з наступних міркувань.

Відповідно до п/п „б» п.15 розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України, з урахуванням вимог Закону України „Про державний бюджет України на 2008 рік» щодо заборони продажу земель сільськогосподарського призначення, до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, не допускається купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.

Законодавцем визначено, що не допускається відчуження земельних ділянок. При цьому, на думку суду, законодавець виходив із загально визначеного поняття відчуження майна на користь держави, організації чи окремої особи спираючись на конкретно визначений закон.

Суд не має законодавчо встановленого порядку саме такого відчуження, обставини якого досліджуються в теперішньому судовому засіданні.

Проте, відсутні й підстави порушення прав позикодавця; підстави піддавати сумніву добросовісність правовідносин між сторонами виходячи з презумпції останньої.

Згідно ст. ст. 21, 22 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ст. 1 Протоколу від 20 березня 1952 року до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Держава може вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів, штрафів.

Суд діє на захист задекларованих Європейською Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, Конституцією України, ст.ст. 1050, 625, 321, 177, 179, 16 ЦК України принципів захисту непорушного права власності особи, зокрема прав власника речі, яким являються гроші, майно, вільно володіти, користуватися та розпоряджатися власністю і, стягує існуючу заборгованість на користь позикодавця.

В основу рішення про визнання власності на майно покладається надане законом згідно вимог ст. 373 ЦПК України право суду, що приймає рішення, за заявою сторони у справі, за наявності обставин, що утруднюють виконання рішення, змінити чи встановити спосіб і порядок виконання рішення. До обставин, що утруднюють виконання рішення слід віднести відсутність присудженого в натурі. Зокрема, відсутність у боржника грошових коштів та згода на виконання зобов`язання за рахунок майна. Прийняття рішення на стадії розгляду суд вважає допустимим для уникнення невиправданих зволікань та повного дієвого захисті прав позивача, порушення прав якого за результатами судового розгляду є очевидним.

Вирішення зазначеного спору у такий спосіб покликано забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод; не порушує прав свобод чи інтересів інших осіб; не суперечить вимогам чинного законодавства, в тому числі й з урахуванням обмежень, встановленим щодо продажу земель сільськогосподарського призначення. Такі обмеження стосуються в першу чергу волевиявлення власників земельної ділянки, що витікає зі змісту даної норми закону, де спершу зазначена угода купівлі- продажу. Рішенням суду здійснюється припинення права власності на земельну ділянку в примусовому порядку з метою захисту прав кредитора, що стоїть осторонь таких правовідносин і що важливо, суд не має

конституційно обґрунтованих підстав відмовити у захисті його прав.

При цьому, суд не вважає за можливе використати норми ст. 139

Земельного кодексу України щодо продажу земельної ділянки, на яку

звернено стягнення, на земельних торгах, які проводяться у формі аукціону для відшкодування боргу. Причиною цього є існуючі, знову ж такі,

обмеження на відчуження земельної ділянки, встановлені Законом України „Про державний бюджет України на 2008 рік» від 28 грудня 2007 року щодо заборони продажу земель сільськогосподарського призначення.

Крім того, чинним законодавством врегульовано лише порядок проведення земельних торгів у порядку ст. ст. 135, 136 Земельного кодексу України, на розвиток яких постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2002 року за №648 затверджено Положення про технічний паспорт земельної ділянки, яка виставляється на земельні торги. Даним нормативно- правовим актом Державний комітету по земельних ресурсах зобов`язано розробити і затвердити в місячний термін інструкцію про загальні вимоги до оформлення технічного паспорта земельної ділянки, яка виставляється на земельні торги. Дію ч. 1, ч. З ст. 135 ЗК України п. 18 ст. 67 Закону України „Про державний бюджет України на 2008 рік» на 2008 рік зупинено.

Використати положення та інструкції при реалізації пайової землі не можливо, оскільки положенням врегульовано і встановлено лише механізм та порядок складання технічного паспорта земельної ділянки несільськогосподарського призначення державної або комунальної власності, визначеної для продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) суб`єктам підприємницької діяльності під забудову (далі - технічний паспорт), встановлено порядок такого продажу.

Вирішуючи правову дилему суд виходив з того, що судове рішення є найважливішим актом правосуддя, покликаним забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини, правопорядку та здійснення проголошеного Конституцією принципу верховенства права з додержанням вимоги законність і обґрунтованість рішення суду, виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Вирішуючи спір суд виходив з принципів диспозитивності, закладеного положенням ст. 60 ЦПК України, згідно вимог яких кожна сторона

зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

У судовому засіданні сторони зазначили про вичерпаність поданих суду доказів та достатності наявних у справі доказів для її вирішення; судом їх обґрунтованість перевірена і надано юридичну оцінку.

На підставі викладеного, керуючись вимогами Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, нормами ст.ст.21, 22 Конституції України, ст. ст. 177, 179, 321, 378, 526, 530, 610, 625, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст. ст. 135, 136, 139, 140, 143 ЗК України, ст. ст. 10, 11,60, 130, 174,212-215,218,223,373 ЦПК України, суд-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , грошові кошти в 999 тисяч 900 гривні.

Змінити спосіб виконання рішення суду.

У рахунок погашення боргу ОСОБА_2 перед кредитором ОСОБА_1 звернути стягнення на належну їй, згідно державного акту на право приватної власності на землю серії Р1 4362 №228443, земельну ділянку площею 3.300 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Великобугаївської сільської ради Васильківського району Київської області.

Припинити право власності ОСОБА_2 на належну їй, згідно державного акту на право приватної власності на землю серії Р1 4362 №228443, земельну ділянку площею 3.300 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Великобугаївської сільської ради Васильківського району Київської області, надану їй на підставі розпорядження Васильківської районної державної адміністрації №291 від 14 червня 2002 року.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , право власності на земельну ділянку площею 3.300 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Великобугаївської сільської ради Васильківського району Київської області і належала ОСОБА_2 , згідно державного акту на право приватної власності на землю серії Р1 4362 №228443, виданого 31 липня 2002 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або по закінченню апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області через Васильківський міськрайонний суд Київської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею його копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.

Суддя К. Пасіка