Рішення

від 19.10.2021 по справі 903/662/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19 жовтня 2021 року Справа № 903/662/21

Господарський суд Волинської області у складі судді Вороняка А. С., секретар судового засідання Коритан Л.Ю. розглянувши матеріали по справі

за позовом Селянського (фермерського) господарства «Хлібороб»

до відповідача: Затурцівської сільської ради Володимир-Волинського району Волинської області

про визнання недійсним рішення,

за участю представників:

від позивача: Андріяш Н. В., адвокат(ордер серія АС № 1024808 від 31.08.2021);

від відповідача: Гринчук І. С., адвокат(ордер серія АС № 1026431 від 29.09.2021).

Суть спору: Селянське (фермерське) господарство «Хлібороб» звернулися з позовом до Затурцівської сільської ради Володимир-Волинського району Волинської області про визнання недійсним рішення Затурцівської сільської ради Володимир-Волинського району Волинської області № 11/38 від 23.06.2021 «Про зарахування земельної ділянки до земель комунальної власності територіальної громади зі зміною цільового призначення» .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що земельні ділянки, які перебувають в постійному користуванні поозивача з кадастровими номерами 0722485800:05:000:1250, 0722485800:05:000:1251 були зараховані до земель комунальної власності зі зміною цільового призначення, що підтверджується рішенням Затурцівської сільської ради № 11/38 від 23.06.2021 «Про зарахування земельної ділянки до земель комунальної власності територіальної громади зі зміною цільового призначення» . Позивач зазначає, що вищевказаним рішення сільська рада припинила право постійного користування земельними ділянками у зв`язку із смертю ОСОБА_1 . Вважають такі дії Затурцівської сільської ради у вигляді прийняття зазначеного рішення недобросовісними, що свідчать про порушення відповідачем норм ст. 19 Конституції України та бажання в будь-який спосіб позбавити Селянське (фермерське) господарство «Хлібороб» права на земельну ділянку. Стверджують, що Селянське (фермерське) господарство «Хлібороб» є законним користувачем земельної ділянки площею 14,7 га кадастровий номер 0722485800:05:000:1250 та земельної ділянки площею 15,9 га кадастровий номер 0722485800:05:000:1251.

Ухвалою суду від 18.08.2021 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 15.09.2021, запропоновано відповідачу надати відзив на позов, позивачу - відповідь на відзив.

Разом із позовною заявою від Селянського (фермерського) господарства «Хлібороб» надійшла заява про забезпечення позову від 13.08.2021

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 18 серпня 2021 року у справі №903/662/21 у задоволенні заяви про забезпечення позову було відмовлено через необґрунтованість наявності небезпеки заподіянню шкоди правам та інтересам Селянського (фермерського) господарства «Хлібороб» та відсутності належних доказів, що підтверджують наявність намірів вчинення Затурцівською сільською радою дій, спрямованих на передачу земельних ділянок іншим особам.

31.08.2021 на адресу суду від Селянського (фермерського) господарства «Хлібороб» надійшла ще одна заява про забезпечення позову від 31.08.2021.

Ухвалою суду від 02.09.2021 заяву Селянського (фермерського) господарства «Хлібороб» від 31.08.2021 №б/н (вх. № 01-60/44/21) про забезпечення позову задоволено частково; заборонено Затурцівській сільській раді вчиняти будь-які дії, спрямовані на розпорядження, зміну цільового призначення, поділ чи об`єднання, передання у власність чи надання в оренду, земельної ділянки загальною площею 14,7 га (кадастровий номер 0722485800:05:000:1250) та земельних ділянок утворених в результаті її поділу; заборонено Затурцівській сільській раді вчиняти будь-які дії, спрямовані на розпорядження, зміну цільового призначення, поділ чи об`єднання, передання у власність чи надання в оренду, земельної ділянки загальною площею 15,9 га (кадастровий номер 0722485800:05:000:1251) та земельних ділянок утворених в результаті її поділу, а саме земельних ділянок з кадастровими номерами 0722485800:05:000:1573, 0722485800:05:000:1574, 0722485800:05:000:1575, 0722485800:05:000:1576, 0722485800:05:000:1577, 0722485800:05:000:1578, 722485800:05:000:1579, 0722485800:05:000:1580; в іншій частині заяви Селянського (фермерського) господарства «Хлібороб» від 31.08.2021 №б/н (вх. № 01-60/44/21) про забезпечення позову - відмовлено.

03.09.2021 відповідач через відділ документального забезпечення та контролю подав відзив на позовну заяву в якому просить в задоволенні позову відмовити, при цьому вказує, що державний акт на право постійного користування землею від 29.11.2000 виданий громадянину України ОСОБА_1 , підставою для його видачі було рішення Локачинської районної ради Волинської області від 17.03.2000 № 9/7. На момент прийняття даного рішення СФГ «Хлібороб» як юридичної особи не існувало, оскільки державна реєстрація господарства була проведена 30.03.2000. Також зазначає, що земельна ділянка надавалась спеціальному суб`єкту - голові селянського (фермерського) господарства ОСОБА_1 на праві постійного користування для ведення СФГ, а не громадянину, не відповідає фактичним обставинам справи та суперечить рішенню Локачинської районної ради народних депутатів № 9/7 від 17.03.2000. Крім того, згідно технічної документації із землеустрою по встановленню меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), виготовлених у 2018 році, правокористувачем земельних ділянок зазначено не позивача, а громадянина ОСОБА_1 . В той же час, рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у постійне користування СФГ «Хлібороб» відсутнє у позивача, а наданий акт приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 10.12.2020, в якому щодо вищенаведених земельних ділянок зазначено право постійного користування спірними земельними ділянками, оскільки, правовстановлюючий документ на право постійного користування у позивача відсутній. Даний відзив з додатками приєднано до матеріалів справи.

15.09.2021 позивач через відділ документального забезпечення та контролю подав відповідь на відзив в якій не погоджується з твердженнями відповідача вказуючи, що ОСОБА_1 отримав спірні ділянки у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства та заснував таке господарство, як того вимагало чинне на той час законодавство і відповідно, після створення СФГ «Хлібороб» відбулася фактична зміна постійного землекористувача, а обов`язки ОСОБА_1 перейшли до селянського (фермерського) господарства. Дана відповідь з додатками приєднана до матеріалів справи.

15.09.2021 відповідач подав клопотання № 870/01-15 від 14.09.2021 про відкладення розгляду справи у зв`язку з погіршенням стану здоров`я представника.

В судовому засіданні 15.09.2021 суд, заслухавши думку представника позивача, на місці ухвалив відхилити дане клопотання як необґрунтоване.

В судовому засіданні представник позивача вказала, що відповідь на відзив направила відповідачу лише 15.09.2021, у зв`язку з чим просить відкласти підготовче засідання для надання можливості останньому ознайомитись з нею та подати свої заперечення.

З метою надання можливості учасникам справи скористатися своїми процесуальними правами, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, суд ухвалив на місці відкласти підготовче засідання на 29.09.2021.

29.09.2021 в судовому засіданні суд ухвали на місці закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 19.10.2021.

19.10.2021 в судовому засіданні представник позивача позов підтримала, просила задовольнити.

19.10.2021 в судовому засіданні представник відповідача позов заперечив, з підстав, викладених у відзиві, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Беручи до уваги приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, господарський суд визнавши зібрані докази достатніми для розгляду спору, -

встановив:

ОСОБА_1 на підставі рішення Локачинської районної Ради народних депутатів Локачинського району Волинської області від 17 березня 2000 року №9/7 було виділено земельні ділянки загальною площею 30,6 га(14.7 га та 15,9 га) для ведення особистого селянського (фермерського) господарства, що розташовані на території с. Маньків Холопичівської сільської ради. Вказана обставина підтверджується державним актом про право постійного користування землею від 29 листопада 2000 року (а.с. 7).

В подальшому кожній з земельних ділянок були присвоєно кадастрові номери, виготовлено технічну документацію та внесено до Єдиного Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про правокористувача (постійного користувача земельної ділянки), котрим стало СФГ «Хлібороб» , що підтверджується відомостями із державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (а.с. 10-11).

Тобто, земельна ділянка площею 14, 7 га, кадастровий номер 0722485800:05:000:1250 та земельна ділянка площею 15,9 га з кадастровим номером 0722485800:05:000:1251, зареєстровані у Державного реєстрі на праві постійного користування за юридичною особою - Селянським (фермерським) господарством «Хлібороб» , яке зареєстроване 30 березня 2000 року.

Головою та засновником такого господарства був ОСОБА_1 , котрий помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що не заперечується сторонами.

Згідно відповіді Затурцівської сільської ради № 738/01-15 від 03.08.2021 на адвокатський запит, наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 10.12.2020 №зз-ОТГ земельну ділянку площею 14,7 га, кадастровий номер 0722485800:05:000:1250 та земельну ділянку площею 15,9 га з кадастровим номером 0722485800:05:000:1251 було передано у комунальну власність Затурцівської сільської ради. Таким чином, власником двох спірних земельних ділянок є Затурцівська сільська рада. Також було повідомлено, що станом на 03 серпня 2021 року вказані земельні ділянки зараховані до земель запасу комунальної власності та змінено цільове призначення з 01.02. для ведення фермерського господарства на 01.03. для ведення особистого селянського господарства. Затурцівська сільська рада рішенням №11/38 від 23 червня 2021 року припинила право постійного користування земельною ділянкою площею 15,9 га кадастровий номер 0722485800:05:000:1251 та земельною ділянкою площею 14,7 га кадастровий номер 0722485800:05:000:1250 у зв`язку зі смертю громадянина ОСОБА_1 (а.с. 12).

Згідно із частиною першою статті 51 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України) (у редакції Закону від 06.04.1999) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до ст. 7 ЗК України, у наведеній редакції, постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. Тимчасове користування землею може бути короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від трьох до двадцяти п`яти років. У разі виробничої необхідності ці строки може бути продовжено на період, що не перевищує одного строку відповідно короткострокового або довгострокового тимчасового користування. Користування землею а умовах оренди для сільськогосподарських цілей повинно бути, як правило, довгостроковим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності: громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно ст. 23 ЗК України, у наведеній редакції, право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_1 земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції Закону від 02.12.2000) після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30 - денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку.

Для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства до відповідної Ради народних депутатів подається заява, статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємництва, список осіб, які виявили бажання створити його (із зазначенням прізвища, імені та по батькові голови), і документ про внесення плати за державну реєстрацію. За державну реєстрацію справляється плата, розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Звідси законодавством, чинним на момент створення СФГ Хлібороб , було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

19 червня 2003 року було прийнято новий Закон України № 937-IV "Про фермерське господарство" (далі - Закон № 937-IV), яким Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" № 2009-XII визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону № 937-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону № 937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-IV).

Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17.

З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону № 937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 704/29/17-ц, 16 січня 2019 року у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 628/776/18).

Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року), який діяв з 01 січня 2002 року (момент набрання чинності названим Земельним кодексом України) до 22 вересня 2005 року, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01 січня 2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте Конституційний Суд України рішенням N 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Звідси громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Отже, з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).

Разом з тим, право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

У пункті 7.27 постанови від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Статтею 141 Земельного кодексу України (в редакції на момент смерті ОСОБА_1 ) підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності юридичної особи. У земельному законодавстві (як чинному на момент створення відповідача, так і до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою як смерть громадянина - засновника СФГ відсутня.

Адже правове становище СФГ як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

У разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства.

Зазначений висновок містить і постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц та постанова Верховного Суду від 26.08.2020 у справі №925/302/18.

Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, суд зауважує, що при наданні оцінки доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази, що після отримання громадянином ОСОБА_1 державного акта на право постійного користування землею та його державної реєстрації, останнім засновано юридичну особу - СФГ "Хлібороб" і у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою з дня державної реєстрації позивача, саме СФГ "Хлібороб" набув права та обов`язки землекористувача і відповідне право землекористування позивача не є таким, що припинилось після смерті ОСОБА_1 , господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню як підставні та обгрунтовані.

Враховуючи приписи щодо покладення судового збору на учасників судового процесу в залежності від результату вирішення спору, передбачені ст.129 ГПК України, з відповідача на користь позивача належить стягнути 2270 грн. судового збору та 1135,00 грн за подачу заяви про забезпечення позову.

Відповідно до ч. 7 ст. 145 ГПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Заходи забезпечення позову, що були вжиті відповідно до ухвали Господарського суду Волинської області від 02.09.2021 у справі № 903/662/21 діють до набрання рішенням суду у даній справі законної сили та продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання даним рішенням суду законної сили, відповідно до положень ч.7 ст. 145 ГПК України.

Керуючись ст.73-79, 86, 129, 232, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

вирішив:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним рішення Затурцівської сільської ради Володимир-Волинського району Волинської області № 11/38 від 23.06.2021 «Про зарахування земельної ділянки до земель комунальної власності територіальної громади зі зміною цільового призначення» , а саме: про припинення права постійного користування земельними ділянками кадастровий номер 0722485800:05:000:1251 площа 15,9 га та кадастровий номер 0722485800:05:000:1250 площа 14,7 у зв`язку зі смертю громадянина ОСОБА_1 та про зарахування вказаних земельних ділянок до земель запасу комунальної власності територіальної громади у зв`язку з припиненням права постійного користування земельними ділянками.

3. Встановити, що заходи забезпечення позову, що були вжиті відповідно до ухвали Господарського суду Волинської області від 02.09.2021 у справі № 903/662/21 у виді заборони Затурцівській сільській раді вчиняти будь-які дії, спрямовані на розпорядження, зміну цільового призначення, поділ чи об`єднання, передання у власність чи надання в оренду, земельної ділянки загальною площею 14,7 га (кадастровий номер 0722485800:05:000:1250) та земельних ділянок утворених в результаті її поділу та заборони Затурцівській сільській раді вчиняти будь-які дії, спрямовані на розпорядження, зміну цільового призначення, поділ чи об`єднання, передання у власність чи надання в оренду, земельної ділянки загальною площею 15,9 га (кадастровий номер 0722485800:05:000:1251) та земельних ділянок утворених в результаті її поділу, а саме земельних ділянок з кадастровими номерами 0722485800:05:000:1573, 0722485800:05:000:1574, 0722485800:05:000:1575, 0722485800:05:000:1576, 0722485800:05:000:1577, 0722485800:05:000:1578, 722485800:05:000:1579, 0722485800:05:000:1580 діють до набрання рішенням суду у даній справі законної сили та продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання даним рішенням суду законної сили.

4. Стягнути з Затурцівської сільської ради Володимир-Волинського району Волинської області (вул.Липинськаого,66, с. Затурці, Володимир-Волинський район, Волинська область, 45523, код ЄДРПОУ 04332087) на користь Селянського (фермерського) господарства «Хлібороб» (юридична адреса: індекс 45522, Волинська область, Локачинський район, село Маньків, фактична адреса: індекс 45332, Волинська область, Володимир-Волинський район, с. Колона, вул. Роздольна, 3; код ЄДРПОУ: 00700370) 3405,00 (три тисячі чотириста п`ять гривень 00 коп.) судового збору, з них 2270,00 грн за подачу позовної заяви та 1135,00 грн за подачу заяви про забезпечення позову.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено

28.10.2021

Суддя А. С. Вороняк