Ухвала

від 18.08.2021 по справі 903/662/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

УХВАЛА

18 серпня 2021 року Справа № 903/662/21 Суддя Господарського суду Волинської області Вороняк А.С., розглянувши матеріали заяви Селянського (фермерського) господарства Хлібороб від 13.08.2021 про забезпечення позову

по справі № 903/662/21

за позовом: Селянського (фермерського) господарства Хлібороб

до відповідача: Затурцівської сільської ради Володимир-Волинського району Волинської області,

про визнання недійсним рішення,

встановив: 16.08.2021 на адресу суду від Селянського (фермерського) господарства Хлібороб надійшла позовна заява до Затурцівської сільської ради Володимир-Волинського району Волинської області про визнання недійсним рішення Затурцівської сільської ради Володимир-Волинського району Волинської області № 11/38 від 23.06.2021 Про зарахування земельної ділянки до земель комунальної власності територіальної громади зі зміною цільового призначення .

Разом із позовною заявою від Селянського (фермерського) господарства Хлібороб надійшла заява про забезпечення позову від 13.08.2021, в якій заявник просить суд:

-заборонити Затурцівській сільській раді вчиняти будь-які дії, спрямовані на розпорядження, зміну цільового призначення, поділ чи об`єднання, передання у власність чи надання в оренду, земельної ділянки загальною площею 14,7 га (кадастровий номер 0722485800:05:000:1250) та земельних ділянок утворених в результаті її поділу;

-заборонити Затурцівській сільській раді вчиняти будь-які дії, спрямовані на розпорядження, зміну цільового призначення, поділ чи об`єднання, передання у власність чи надання в оренду, земельної ділянки загальною площею 15,9 га (кадастровий номер 0722485800:05:000:1251) та земельних ділянок утворених в результаті її поділу;

-заборонити державним кадастровим реєстраторам Головного управління Держгеокадастру у Волинській області вчиняти будь-які дії, спрямовані на розпорядження, зміну цільового призначення, поділ чи об`єднання земельної ділянки площею 14,7 га кадастровий номер 0722485800:05:000:1250 у Державному земельному кадастрі, а також на скасування державної реєстрації цієї земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

-заборонити державним кадастровим реєстраторам Головного управління Держгеокадастру у Волинській області вчиняти будь-які дії, спрямовані на розпорядження, зміну цільового призначення, поділ чи об`єднання земельної ділянки площею 15,9 га кадастровий номер 0722485800:05:000:1251 у Державному земельному кадастрі, а також на скасування державної реєстрації цієї земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

-заборонити державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень вчиняти будь-які дії, спрямовані на реєстрацію об`єктів нерухомого майна (земельні ділянки) утворених в результаті поділу чи об`єднання земельної ділянки площею 14,7 га кадастровий номер 0722485800:05:000:1250;

-заборонити державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень вчиняти будь-які дії, спрямовані на реєстрацію об`єктів нерухомого майна (земельні ділянки) утворених в результаті поділу чи об`єднання земельної ділянки площею 15,9 га, кадастровий номер 0722485800:05:000:1251.

Заява обґрунтована тим, що земельні ділянки, які перебувають в постійному користуванні заявника з кадастровими номерами 0722485800:05:000:1250, 0722485800:05:000:1251 були зараховані до земель комунальної власності зі зміною цільового призначення, про що Затурцівською сільською радою було винесено рішення № 11/38 від 23.06.2021 Про зарахування земельної ділянки до земель комунальної власності територіальної громади зі зміною цільового призначення . Заявник зазначає, що вищевказаним рішення сільська рада припинила право постійного користування земельними ділянками у зв`язку із смертю ОСОБА_1 . Звертає увагу суду, що 11.08.2021 йому стало відомо, що земельні ділянки були передані до архівного шару під час формування земельних ділянок з кадастровими номерами: 0722485800:05:000:1563, 0722485800:05:000:1567; 0722485800:05:000:1570, 0722485800:05:000:1574,0722485800:05:000:1577,0722485800:05:000:1580,0722485800:05:000:1564,0722485800:05:000:1568,0722485800:05:000:1571,0722485800:05:000:1575,0722485800:05:000:1578,0722485800:05:000:1566,0722485800:05:000:1569,0722485800:05:000:1573,0722485800:05:000:1576,0722485800:05:000:1579.

Заявник вказує, що ці 16 земельних ділянок сформовані на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, розроблених згідно з рішенням Затурцівської сільської ради, проте, станом на 03 серпня 2021 року державна реєстрація земельних ділянок з кадастровими номерами 0722485800:05:000:1250 та 0722485800:05:000:1251 скасованою ще не була.

Вважає такі дії Затурцівської сільської ради у вигляді прийняття зазначеного рішення недобросовісними, що свідчать про порушення відповідачем норм ст. 19 Конституції України та бажання в будь-який спосіб позбавити Селянське (фермерське) господарство «Хлібороб» права на земельну ділянку. Стверджує, що Селянське (фермерське) господарство «Хлібороб» є законним користувачем земельної ділянки площею 14,7 га кадастровий номер 0722485800:05:000:1250 та земельної ділянки площею 15,9 га кадастровий номер 0722485800:05:000:1251, що підтверджується доводами, наведеними у позовній заяві, та додатками для підтвердження наведених фактів.

Заявник вважає, що оскільки Затурцівська сільська рада є власником вказаних земельних ділянок, у випадку припинення права постійного користування вона уповноважена на власний розсуд розпоряджатися своєю власністю, має всі можливості здійснювати дії, спрямовані на розпорядження спірними земельними ділянками, тобто вже вчиняє дії, які підтверджують, що після прийняття рішення судом, право користування на земельну ділянку може бути оформлено за іншими особами. З огляду на це, вжиття заходів забезпечення позову у вигляді заборони відповідачу вчиняти будь-які дії, спрямовані на розпорядження, зміну цільового призначення, поділ чи об`єднання, передання у власність чи надання в оренду сприятиме ефективному захисту порушеного права постійного користування земельною ділянкою, належного Селянському (фермерському) господарству «Хлібороб» . Окрім цього, будь-яке внесення змін до Державного земельного кадастру унеможливить подальше виконання позитивного рішення суду, оскільки зміняться реєстраційні дані земельної ділянки площею 14,7 га кадастровий номер 0722485800:05:000:1250 та земельної ділянки площею 15,9 га кадастровий номер 0722485800:05:000:1251.

Окрім того, заявник зазначає, що йому стало відомо, що 18 серпня 2021 року має відбутися чергова сесія місцевої ОТГ в порядку денної якої питання про передачу вказаних земельних ділянок іншим особам. Відповідно подальша передача вказаних земельних ділянок у оренду чи власність третіх осіб унеможливить належний та ефективний спосіб захисту прав та інтересів позивача.

Відповідно до ст. 136 Господарського процесуального кодексу України (далі-ГПК України), господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Частиною 1 ст. 137 ГПК України встановлено, що позов забезпечується, зокрема, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Згідно п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Пунктом 2 зазначеної постанови передбачено, що забезпечення позову, як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, може застосовуватись як за основним, так і за зустрічним позовом на будь-якій стадії процесу, включаючи перегляд рішення, ухвали, постанови (далі - рішення) в апеляційному або у касаційному порядку. Питання про забезпечення позову може вирішуватися господарським судом як без проведення окремого судового засідання, так і в засіданні з викликом представників сторін, інших учасників судового процесу із заслуховуванням їх думки.

Отже, забезпечення позову є однією з найважливіших гарантій захисту прав, свобод та інтересів юридичних осіб, певним заходом для створення можливості реального виконання рішення суду, у разі задоволення позовних вимог; прийняття передбачених законом заходів щодо забезпечення позову є правом суду, який розглядає спір. Заходи про забезпечення позову застосовується судом, виходячи з обставин справи, змісту заявлених позовних вимог.

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи.

Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "Право на ефективний засіб юридичного захисту" встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Отже, питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів до забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити висновок щодо утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника стосовно забезпечення позову; забезпечення балансу інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

В даному випадку, в обґрунтування необхідності забезпечення позову, заявник зазначає, що 18 серпня 2021 року має відбутися чергова сесія місцевої ОТГ в порядку денної якої питання про передачу вказаних земельних ділянок іншим особам.

У відповідності до ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування передбачений ст. 123 ЗК України.

Статтею 128 Земельного кодексу передбачений порядок продажу земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам та юридичним особам.

Земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (ст. 134 ЗК України).

Відповідно до положень статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема розпорядження землями територіальних громад.

Згідно з частиною 3 статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Рішення міської ради про розпорядження землею комунальної власності приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, встановлених законом (стаття 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ).

Згідно з частиною 3 статті 15 Закону України "Про доступ до публічної інформації" проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 10 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття.

Таким чином, розпорядження органом місцевого самоврядування земельними ділянками, передача їх у власність або користування для всіх потреб, відбувається за чітко визначеною законодавством процедурою, дотримання якої є обов`язковою, чинне законодавство передбачає обов`язкове оприлюднення проектів рішень як один з етапів процедури їх прийняття органом місцевого самоврядування.

В даному випадку, на момент звернення позивача із заявою про забезпечення позову, таке рішення відповідачем не приймалося.

У постанові від 30.05.2018 у справі № 826/5737/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, а тому не створює правових наслідків, крім тих, що пов`язані з неправомірністю його прийняття.

Крім того, заява про забезпечення позову не містить обґрунтованих доводів щодо реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, так само як і не містить будь-якого документального обґрунтування наявності фактичних обставин, які свідчать про загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. В заяві про забезпечення позову містяться загальні міркування та припущення заявника стосовно того, що подальші дії відповідача будуть спрямовані на передачу ділянок третім особам.

Разом з тим, самі лише припущення заявника стосовно того, що спірні земельні ділянки в майбутньому можуть перейти іншим особам не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки, позивач повинен був обґрунтувати та довести необхідність відповідного заходу забезпечення позову належними доказами, а не лише стверджувати про існування припущення.

Суд звертає увагу заявника на те, що потенційна можливість вчинення відповідачем чи іншими особами дій, які будуть перешкоджати позивачу в реалізації своїх прав без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.

Аналогічна позиція висвітлена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.12.2019 прийнятої у справі №903/705/19.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

В заяві про забезпечення позову містяться лише загальні міркування та припущення заявника стосовно того, що земельні ділянки готуються для передачі у власність третіх осіб, проект рішення чергової сесії, що на думку позивача має відбутися 18.05.2021, не подає.

Суд вважає, що подана заява не містить обґрунтування адекватності вимог заявника та наявності правового зв`язку між заявленими позовними вимогами та заходами до забезпечення позову та у чому саме вбачається неможливість чи утруднення виконання судового рішення в разі задоволення позову.

В даному випадку, всупереч вимогам ст.74 ГПК України, заявником не надано належних, допустимих та достатніх доказів того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Щодо вимог заявника про заборону державним кадастровим реєстраторам Головного управління Держгеокадастру у Волинській області та державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень вчиняти будь-які дії, спрямовані на розпорядження, зміну цільового призначення, поділ чи об`єднання земельних ділянок, суд зазначає таке.

Згідно практики Європейського суду з прав людини оцінка доказів має здійснюватись з урахуванням терміну їх встановлення, у справі Адамсонс проти Латвії від 24.06.2008 року у справі № 3669/03 (пункти 116 і 129), Європейський суд з прав людини вказав, що об`єктивна необхідність в обмеженні індивідуальних прав, послаблюється з плином часу. Застосування заходів забезпечення до майна, без достатніх доказів на підтвердження ризиків його відчуження, свідчитиме про невиправдане втручання у права розпорядження майном іншими особами.

Заявник, окрім передбачених ч. 2 ст. 136 ГПК України ризиків, повинен довести що застосування заходів забезпечення має нагальну мету, а також довести обставини необхідності термінового застосування заходів.

Однак, заявник, вимагаючи заборонити вчинення дій державним реєстраторам, не надав на підтвердження вказаних обставин достатніх доказів стосовно передачі документів на реєстрацію відповідних прав на спірні земельні ділянки.

За таких обставин та з огляду на те, обставини, на які посилається позивач у заяві про забезпечення позову, ґрунтується лише на необґрунтованих припущеннях заявника, заявник достатньо не обґрунтував наявність небезпеки заподіянню шкоди його правам та інтересам, не надав належних доказів, що підтверджують наявність намірів вчинення відповідачем дій, спрямованих на передачу земельних ділянок іншим особам, не врахував балансу інтересів сторін, заявником не доведено, що невжиття, визначених ним заходів забезпечення позову може істотно ускладнити, унеможливити виконання рішення суду або вплинути на ефективний захист, поновлення порушених чи оспорюваних прав, інтересів позивача, за захистом яких він звертатиметься до суду, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні поданої заяви про забезпечення позову.

Керуючись ст.ст.136-138, 140, 234, 235 ГПК України, суд, -

ухвалив:

у задоволенні заяви від 13.08.2021 Селянського (фермерського) господарства Хлібороб про забезпечення позову - відмовити.

Ухвала набирає законної сили 18.08.2021 та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північно-західного апеляційного господарського суду в строки та в порядку, визначені розділом IV ГПК України.

Суддя А. С. Вороняк