Ухвала

від 28.10.2021 по справі 905/2965/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002

У Х В А Л А

28.10.2021р. Справа №905/2965/15 за скаргою від 27.04.2021р. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Морган кепітал", м.Київ

на бездіяльність державного виконавця Печерського районного ВДВС у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваль Л.І. при виконанні рішення суду у справі №905/2965/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Морган кепітал", м.Київ

до відповідача Акціонерного товариства "Українська залізниця", м.Київ

про стягнення заборгованості в сумі 102950,00 грн.

Суддя Левшина Г.В.

при секретарі судового засідання Гайдук Д.М.

Представники сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

від ВДВС: не з`явився

В засіданні суду брали участь:

Рішенням господарського суду Донецької області від 09.12.2015р. у справі №905/2965/15 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Східконтракт" задоволено, стягнуто з Державного підприємства "Донецька залізниця" збитки в сумі 102950,00 грн., судовий збір у розмірі 1544,25грн. Крім того, вказаним рішенням повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю "Східконтракт", м.Маріуполь з державного бюджету судовий збір в сумі 514,75грн.

29.12.2015р. на виконання вищевказаного рішення видано відповідні накази.

03.05.2018р. до канцелярії господарського суду Донецької області надійшла заява від 23.04.2018р. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Морган кепітал", м.Київ про заміну сторони у виконавчому провадженні у справі №905/2965/15.

Ухвалою від 12.06.2018р. по справі №905/2965/15 заяву від 23.04.2018р. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Морган кепітал", м.Київ про заміну сторони у виконавчому провадженні у справі №905/2965/15 задоволено, замінено стягувача по справі №905/2965/15, Товариство з обмеженою відповідальністю "Східконтракт", м.Маріуполь, його правонаступником, Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Морган кепітал", м.Київ (001103, м.Київ, вул.Михайла Драгомирова, б.20, код ЄДРПОУ 40008320).

03.11.2020р. до канцелярії господарського суду Донецької області надійшла заява від 26.10.2020р. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Морган кепітал", м.Київ про заміну сторони у виконавчому провадженні по справі №905/2965/15, а саме боржника - Державне підприємство "Донецька залізниця", м.Донецьк на Акціонерне товариство "Українська залізниця", м.Київ.

Ухвалою суду від 17.11.2020р. заяву 26.10.2020р. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Морган кепітал", м.Київ про заміну сторони у виконавчому провадженні по справі №905/2965/15 задоволено: замінено боржника з Державного підприємства "Донецька залізниця" (83000, Донецька область, м.Донецьк, вул.Артема, буд.68, код ЄДРПОУ 01074957) на його правонаступника - Акціонерне товариство "Українська залізниця" (03150, м.Київ, Печерський район, вул.Єжи Ґедройця, буд.5, код ЄДРПОУ 40075815) у виконавчому провадженні з примусового виконання наказів по справі №905/2965/15, виданих 29.12.2015р.

06.05.2021р. до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Морган кепітал", м.Київ надійшла скарга від 27.04.2021р. на бездіяльність державного виконавця при виконанні рішення суду по справі №905/2965/15. Зокрема, позивачем заявлено про:

- визнання неправомірною бездіяльність державного виконавця Печорського районного відділу державної виконавчої служби у міста Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Коваль Любові Іванівни в частині невжиття заходів примусового виконання рішення господарського суду Донецької області у справі №905/2965/15 від 09.12.2015р.;

- зобов`язання державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у міста Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Коваль Любов Іванівну поновити порушене право заявника шляхом забезпечення виконання рішення та невідкладно вжити всі необхідні заходи примусового виконання рішення господарського Донецької області від 09.12.2015р. по справі №905/2965/15, передбачені Законом України «Про виконавче провадження» в тому числі звернути стягнення на грошові кошти боржника у національній і іноземній валютах, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах;

- зобов`язання державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у міста Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Коваль Любов Іванівну продовжити примусове виконання рішення господарського суду Донецької області у справі №905/2965/15 від 09.12.2015р.

Скарга мотивована тим, що 29.12.2020р. державним виконавцем винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих ВП №63976727 відповідно до п.11 ч.1 ст.34 Закону України Про виконавче провадження . З метою забезпечення виконання рішення суду позивач звернувся до відділу державної виконавчої служби із заявою від 29.03.2021р. про відновлення вчинення виконавчих дій у виконавчому провадження. За результатом розгляду заяви стягувача, відділом державної виконавчої служби повідомлено, що державним виконавцем 29.12.2020р. згідно п.11 ч.1 ст.34 Закону України Про виконавче провадження винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дій та подальші дії будуть вчинені згідно вимог Закону. Зазначене, на думку скаржника, свідчить про бездіяльність державного виконавця та порушує права стягувача на належне виконання судового рішення, оскільки зупинення виконавчого провадження допустиме у виконавчих провадженнях, що стосуються безпосередньо вчинення дій з майном боржника таким як споруди, земельні ділянки та інше.

Ухвалою суду від 12.05.2021р. повідомлено сторони та Печерський районний відділ ДВС у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції про розгляд скарги від 27.04.2021р. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Морган кепітал", м.Київ на бездіяльність державного виконавця Печерського районного відділу ДВС у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Коваль Л.І. при виконанні рішення суду у справі №905/2965/15 в судовому засіданні, яке відбудеться 19.05.2021 року о 12:50 год.; у задоволенні клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції відмовлено.

18.05.2021р. до суду Акціонерного товариства "Українська залізниця", м.Київ надійшов відзив на скаргу, в якому останнє заперечувало проти задоволення скарги посилаючись на унеможливлення виконання рішення у справі №905/2965/15 внаслідок встановленого Законом У країни Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування мораторію на звернення стягнення на активи АТ Укрзалізниця за зобов`язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, у тому числі за зобов`язаннями ДП Донецька залізниця , та який також передбачений в нормах Законів України Про виконавче провадження та Про внесення змін до деяких законів України щодо підприємств залізничного транспорту, майно яких розташоване на території проведення антитерористичної операції , імперативні норми яких є пріоритетним у правовідносинах за зобов`язаннями ДП Донецька залізниця . Крім того, Акціонерне товариство Укрзалізниця зазначає, що мораторій на звернення стягнення на активи АТ Укрзалізниця встановлений Законом України № 4442-УІ, є спеціальним та пріоритетним відносно інших законодавчих актів України під час виконання рішень прийнятих за зобов`язаннями ДП Донецька залізниця , в тому числі під час виконання судового рішення у справі №905/2965/15. Також залізниця зазначає, що зміст зазначеної норми закону не дає можливості розмежування майна боржника на те, що знаходиться на контрольованій території, та на не контрольованій території. Разом з тим, АТ Укрзалізниця звертає увагу суду на те, що згідно даних реєстру речових прав на нерухоме майно, майно ДП Донецька залізниця розміщене на території проведення АТО, а майно ДП Донецька залізниця не передано АТ Укрзалізниця та залишається у державній власності. До того ж, Акціонерне товариство Укрзалізниця вважає, що зі змісту Закону України Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування , мораторій на звернення стягнення на активи Акціонерного товариства Укрзалізниця по зобов`язаннях державних підприємств, майно яких розташовано на території проведення антитерористичної операції, вводиться незалежно від обсягу майна, яке розміщене на такій території. На думку АТ Укрзалізниця , незалежно від того знаходиться частина майна на підконтрольній українській владі території чи ні, інвентаризація не може бути проведена на території проведення антитерористичної операції, що свідчить про те, що інвентаризація майна ДП Донецька залізниця , його оцінка, як і складення передавального акту стане можлива тільки після закінчення проведення антитерористичної операції. АТ Укрзалізниця також посилається на підтвердження своєї позиції постановою Верховного Суду від 16.06.2020р. по справі №910/5953/17 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2021р. по справі №910/22748/16. Щодо вимог скаржника в частині зобов`язання Відділ вжити всіх необхідних заходів для фактичного повного виконання рішення суду по справі № 905/2965/15, Акціонерне товариство Укрзалізниця зазначає, що при вирішенні питання щодо зобов`язання Відділу вжити всіх необхідних заходів для фактичного повного виконання рішення суду по справі №905/2965/15, суд не вправі підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством не віднесено до його компетенції.

19.05.2021р. на електронну пошту суду від представника Печерського районного ВДВС у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції надійшов відзив на скаргу, згідно якого повідомлено суд про ті обставини, що 29.12.2020р. державним виконавцем було винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дій згідно п.11 ч.1 ст.34 Закону України "Про виконавче провадження".

Ухвалою суду від 19.05.2021р. відкладено розгляд скарги на 01.06.2021р. о 14:45 год.

28.05.2021р. до суду від регіональної філії Донецька залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця надійшов відзив №2022/429 від 25.05.2021р. відзив на скаргу, в якій остання не погоджується зі скаргою та зазначає, що функціонування Акціонерного товариства Українська залізниця регламентується Законом України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", норми якого мають спеціальний характер. Так, пунктом 5.2 розділу III "Перехідні та прикінцеві положення" передбачено, що до проведення відповідно до законодавства інвентаризації і оцінки майна підприємств залізничного транспорту, що розміщене на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та затвердження передавального акта щодо цього майна товариству як правонаступнику прав і обов`язків зазначених підприємств встановити мораторій на звернення стягнення на активи товариства за зобов`язаннями таких підприємств. Дана норма кореспондується з нормою Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо підприємств залізничного транспорту, майно яких розташоване на території проведення антитерористичної операції". Крім того, філія зазначає, що розділ XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження доповнено пунктом 10-1, який передбачає, що на період дії зазначеного мораторію, підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо звернення стягнення на активи публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування, 100 відсотків акцій якого належать державі, за зобов`язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. На думку скаржника, державний виконавець зупиняючи вчинення виконавчих дій при виконанні наказу суду по справі №905/2965/15 діяв відповідно до приписів законодавства, норми якого мають імперативний характер, тому постанова державного виконавця про зупинення вчинення виконавчих дій не може бути визнана незаконною.

Ухвалою суду від 01.06.2021р. відкладено розгляд скарги на 30.06.2021р. об 11:30 год.

14.06.2021р. до суду від скаржника надійшла заява про проведення судового засідання в режимі відеоконференції від 04.06.2021р.

Ухвалою суду від 15.06.2021р. задоволено клопотання скаржника про проведення судового засідання в режимі відеоконференції. Телефонограмою суду від 16.04.2021р. повідомлено представника скаржника зі змістом вищезазначеної ухвали суду.

Ухвалою суду від 30.06.2021р. відкладено судове засідання та призначено розгляд скарги від 27.04.2021р. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Морган кепітал", м.Київ на бездіяльність державного виконавця Печерського районного ВДВС у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Коваль Л.І. при виконанні рішення суду у справі №905/2965/15 в судовому засіданні, яке відбудеться 13.07.2021 року о 12:15 год.

06.07.2021р. до суду від позивача надійшли додаткові пояснення по справі від 02.07.2021р.

У судове засідання 13.07.2021р. представники сторін, державний виконавець не з`явились.

Ухвалою суду від 13.07.2021р. відкладено судове засідання та призначено розгляд скарги від 27.04.2021р. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Морган кепітал", м.Київ на бездіяльність державного виконавця Печерського районного ВДВС у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Коваль Л.І. при виконанні рішення суду у справі №905/2965/15 в судовому засіданні, яке відбудеться 29.07.2021 року об 11:20 год.

Ухвалою суду від 29.07.2021р. зупинено провадження за скаргою від 27.04.2021р. до закінчення розгляду об`єднаною палатою Верховного Суду касаційних скарг Акціонерного товариства "Укрзалізниця"та Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Укрзалізниця" у справі №905/2999/17.

05.10.2021р. надійшло клопотання від заявника про поновлення провадження у справі, у зв`язку із розглядом об`єднаною палатою Верховного Суду Акціонерного товариства "Укрзалізниця" та Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Укрзалізниця» у справі №905/2999/17. Разом з тим, у клопотанні про поновлення провадження заявником було заявлено клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 07.10.2021р. поновлено провадження за скаргою від 27.04.2021р. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Морган кепітал", м.Київ на бездіяльність державного виконавця Печерського районного ВДВС у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Коваль Л.І. при виконанні рішення суду у справі 905/2965/15; призначено розгляд скарги в судовому засіданні, яке відбудеться 28.10.2021 року об 11:00 год.; у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Морган кепітал", м.Київ про розгляд справи в режимі відеоконференції відмовлено.

У зв`язку із закінченням знаків поштової оплати (поштових марок), господарським судом Донецької області з 1.10.2021р. було зупинено прийняття працівниками Відділу документального забезпечення та контролю (канцелярією) документів для відправлення за межі суду, внаслідок чого ухвалу суду від 07.10.2021р. направлено на електронні адреси сторін та ДВС та здійснено повідомлення на сайті господарського суду Донецької області для учасників судового процесу.

В судове засідання 28.10.2021р. представники сторін, ДВС не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Розглянувши матеріали скарги, господарським судом встановлено наступне:

Як вбачається з матеріалів скарги, а також з офіційного веб-сайту загального доступу до Автоматизованої системи виконавчих проваджень, 23.12.2020р. Печерським районним ВДВС у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відкрито виконавче провадження №63976727 з примусового виконання наказу господарського суду Донецької області від 29.12.2015р. у справі №905/2965/15.

Постановою від 23.12.2020р. ВП№63976727 визначено розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.

Постановою від 23.12.2020р. ВП№63976727 постановлено стягнути з боржника Акціонерного товариства Українська залізниця на користь Печерського районного ВДВС у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) виконавчого збору в сумі 10295,00 грн.

Постановою від 23.12.2020р. ВП№63976727 приєднано вищевказане ВП до зведеного виконавчого провадження №53314543, яке веде Печерський районний ВДВС у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Постановою від 29.12.2020р. ВП№63976727 на підставі заяви Акціонерного товариства Українська залізниця та згідно п.11 ч.1 ст.34 Закону України Про виконавче провадження державним виконавцем винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дій з примусового виконання наказу №905/2965/15 від 29.12.2015р.

Завою від 29.03.2021р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Морган кепітал" звернулося до Печерського районного ВДВС у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про відновлення виконавчого провадження №63976727.

У відповіді від 14.04.2021р. на вказану заяву, начальник відділу Печерського районного ВДВС у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) повідомив, що в ході проведення виконавчих дій до відділу надійшла заява представника Акціонерного товариства Українська залізниця за вх. №47473 від 24.12.2020р. про зупинення вчинення виконавчих дій відповідно до п.11 ч.1 ст.34 Закону України "Про виконавче провадження", посилаючись на Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо підприємства залізничного транспорту, майно яких розташоване на території проведення антитерористичної операції". 29.12.2020р. згідно п.11 ч.1 ст.34 Закону України "Про виконавче провадження державним виконавцем винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дій, копію якої направлено сторонам виконавчого провадження". У зазначеній відповіді, начальник відділу, зазначив, що подальші дії будуть вчинені згідно вимог Закону.

Вказане на думку скаржника свідчить про порушення його прав на належне виконання судового рішення та бездіяльність державного виконавця Печерського районного ВДВС у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), а тому останній звернувся із даною скаргою до суду.

Дослідивши позиції сторін та ВДВС щодо заявленої скарги, суд виходить з наступного:

За приписами ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій її території.

Відповідно до ст.129-1 Основного Закону України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно із ч.2 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання усіма органами державної влади, органами самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до ст.18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Вказана норма кореспондується зі ст.326 Господарського процесуального кодексу України, за якою судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

20.10.2019 року набрав чинності Закон України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" №145-ІХ від 02.10.2019 року.

Відповідно до п.3 розділу ІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України №145-ІХ від 02.10.2019р. заборонено вчиняти виконавчі дії щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.

Системний аналіз змісту даної норми разом з іншими заборонами та мораторіями на звернення стягнення на майно боржників - державних підприємств, встановленими на момент прийняття Закону №145-ІХ від 02.10.2019р., свідчить про їх спрямування на необхідність збереження об`єктів права державної власності, які були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", у зв`язку з їх стратегічним значенням для української економіки та національної безпеки з метою запобігти безконтрольному відчуженню майна, що складає єдиний майновий комплекс, у тому числі через застосування позаприватизаційних процедур.

Винятком із зазначеної заборони є стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.

Тобто вказаною нормою цього нормативно-правового акту України з усього складу майна підприємства, призначеного для його діяльності, яким також є нерухоме майно (будівлі, споруди, земельні ділянки тощо), передбачено можливість звернення стягнення лише на конкретні види майна цього підприємства, зокрема, грошові кошти, що узгоджується з положеннями чинного законодавства України, а також відповідає меті та суті Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації".

Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові від 20.11.2020р. Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі №910/12809/19 та постановах Верховного Суду від 15.01.2021р. у справі №910/9060/19, від 18.01.2021р. у справі №904/3535/19, від 12.01.2021р. у справі №910/5432/19, від 24.12.2020р. у справі №910/9279/19, від 03.12.2020р. у справі №910/10161/19 від 09.12.2020р. у справі №910/2103/19, від 15.12.2020р. у справі №904/2182/19, від 21.12.2020р. у справі №904/4940/19, від 25.06.2021р. у справі №910/22748/16.

Щодо мораторію на звернення стягнення на активи боржника зазначеному у п.11 ч.1 ст.34 Закону України "Про виконавче провадження", п.5-1 Перехідних та прикінцевих положень Закону України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", суд зазначає наступне.

20.12.2016р. був прийнятий Закон №1787-VIII (набрав чинності 17.02.2017р.), яким розділ III "Перехідні та прикінцеві положення" Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" доповнено пунктами 5 -1 і 5 -2 такого змісту:

"5 1. До проведення відповідно до законодавства інвентаризації і оцінки майна підприємств залізничного транспорту, що розміщене на території проведення антитерористичної операції, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та затвердження передавального акта щодо цього майна Товариству як правонаступнику прав і обов`язків зазначених підприємств встановити мораторій на звернення стягнення на активи Товариства за зобов`язаннями таких підприємств.

5 2. Мораторій на звернення стягнення на активи Товариства, встановлений згідно з пунктом 5 1 цього розділу, втрачає чинність після проведення відповідно до законодавства інвентаризації і оцінки майна підприємств залізничного транспорту, що розміщене на території проведення антитерористичної операції, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та затвердження передавального акта щодо цього майна Товариству, але не пізніше ніж через шість місяців з дня завершення антитерористичної операції".

Цим же Законом були внесені зміни до Закону України "Про виконавче провадження", зокрема:

частину першу статті 34 доповнено пунктом 11 і визначено, що виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі "встановлення мораторію на звернення стягнення на активи боржника за зобов`язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження";

розділ XIII "Прикінцеві та перехідні положення" доповнено пунктом 10-1 такого змісту: "на період дії мораторію, встановленого згідно з пунктом 5 1 розділу III "Перехідні та прикінцеві положення" Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо звернення стягнення на активи публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування, 100 відсотків акцій якого належать державі, за зобов`язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження".

18.10.2018р. був прийнятий Закон України № 2604-VIII "Про внесення змін до деяких законів України щодо підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене в районі відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, проведення антитерористичної операції" (надалі - Закон від 18.10.2018р. N 2604-VIII), яким внесено зміни до цих Законів, зокрема, після слів "що розміщене на території проведення антитерористичної операції" доповнено словами "здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях", а також уточнено, що мораторій втрачає чинність не пізніше ніж через шість місяців з дня припинення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях та відновлення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей.

Отже, законодавець визначив такі умови мораторію:

1) Строк мораторію - з 17.02.2017р. і втрачає чинність (залежно від того, яка подія настане раніше):

- проведення відповідно до законодавства інвентаризації і оцінки майна підприємств залізничного транспорту, що розміщене на території, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та затвердження передавального акта щодо цього майна АТ "Укрзалізниця" як правонаступнику прав і обов`язків зазначених підприємств,

- через шість місяців з дня припинення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях та відновлення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей.

2) Мораторій встановлено щодо звернення стягнення на активи АТ "Укрзалізниця".

У Законі України "Про виконавче провадження", як в Законі від 20.12.2016р. N1787-VIII, яким установлено мораторій, відсутнє визначення поняття активів товариства, на яке заборонено звернення стягнення, а також його конкретизація. У пункті 3 розділу І Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 07 лютого 2013 року N 73, визначено, що активи - це ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до отримання економічних вигод у майбутньому.

У пункті 1 статті 10 Закону від 02.06.2016р. N1404-VIII також зазначено, що заходами примусового виконання рішень, зокрема, є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.

Отже, зважаючи на те, що наслідком встановлення мораторію є зупинення заходів примусового виконання рішень щодо звернення стягнення на активи АТ "Укрзалізниця", Верховний Суд вважає, що законодавча тимчасова заборона (відстрочення виконання зобов`язання) щодо звернення стягнення стосується всіх активів АТ "Укрзалізниця", в тому числі грошових коштів.

3) Мораторій стосується не всіх зобов`язань АТ "Укрзалізниця", а лише зобов`язань підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Верховний Суду у постанові від 25.06.2021р. у справі №910/22748/16 зазначив, що граматичний аналіз положень пункту 101 розділу XIII Закону від 02.06.2016р. N1404-VIII дає підстави стверджувати, що словосполучення "за зобов`язаннями підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене" вказує на те, що місцерозташування майна стосується ідентифікації підприємств залізничного транспорту, за зобов`язаннями яких встановлено мораторій на звернення стягнення на активи АТ "Укрзалізниця", а не безпосередньо майна АТ "Укрзалізниця". При цьому, у Законі відсутня вказівка, що на непідконтрольній території має бути розміщене все майно підприємств залізничного транспорту.

З цих підстав Верховний Суд у постанові від 25.06.2021р. у справі №910/22748/16 вказав, що наслідками встановлення мораторію є: зупинення виконавчих проваджень та заходів примусового виконання рішень щодо звернення стягнення на активи АТ "Укрзалізниця" за зобов`язанням таких підприємств (Закон від 02.06.2016р. N 1404-VIII), а також зупинення вчинення виконавчих дій (пункт 11 частини 1 статті 34 цього ж Закону).

З огляду на те, що майно ДП "Донецька залізниця" знаходиться на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, то відповідно до прямої вказівки про це в законі (пункт 11 частини 1 статті 34; пункт 10-1 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону від 02.06.2016р. N1404-VIII; пункти 51 та 52 розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" Закону від 23.02.2012р. N4442-VI згідно із Законом від 20.12.2016р. N1787-VIII із змінами, внесеними згідно із Законом від 18.10.2018р. N2604-VIII), на період дії мораторію підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо звернення стягнення на активи АТ "Укрзалізниця" за зобов`язаннями ДП "Донецька залізниця", а також зупинення вчинення виконавчих дій.

В той же час, відповідно до частин 1, 2 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ч.1 та ч.2 ст.55 Конституції України).

У відповідності до п.9 ч.2 ст.129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є обов`язковість судового рішення.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Забезпечення державою виконання судового рішення як невід`ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв`язку із внесенням Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 2 червня 2016 року N1401-VIII змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, статтею 129 -1, частиною другою якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Зазначене означає, що конституційним обов`язком для всіх органів державної влади є виконання судових рішень.

Відповідно до юридичних позицій Конституційного Суду України, що є значущими для цієї справи:

- зупинення виконавчого провадження та заходів примусового виконання судових рішень полягає у відстроченні виконання судового рішення на певний строк, має відповідати принципу верховенства права та здійснюватися у випадках і на підставі, визначених законом (абзац п`ятий пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року N 18-рп/2012);

- невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (перше речення абзацу другого пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року N11-рп/2012);

- обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (перше речення абзацу восьмого підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року N 2-р(II)/2019);

- принцип поділу влади (стаття 6 Конституції України) очевидно зазнає порушення, якщо законодавчий орган своїм актом тимчасово зупиняє виконання остаточних судових рішень (абзац сьомий підпункту 5.1 пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 28 серпня 2020 року N 10-р/2020).

Судом враховано, що 18.09.2020р. Пленум Верховного Суду звернувся до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо перевірки відповідності Конституції України (конституційності) пункту 3 розділу III Прикінцевих та перехідних положень Закону України №145-ІХ від 02.10.2019 року Про визнання таким, що втратив чинності, Закону України Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації".

У даному зверненні Пленум підкреслив, що обов`язком держави є забезпечення виконання остаточного судового рішення, однак встановлена заборона вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", обмежує конституційне право особи на судовий захист та порушує конституційні гарантії щодо обов`язковості судового рішення, що суперечить статтям 1, 6, 8, частині другій статті 19, частинам першій і другій статті 55, пункту 9 частини другої статті 129, частинам першій і другій статті 1291 Конституції України.

Ухвалою колегії суддів КСУ відкрито конституційне провадження у справі; справа розглядається Великою палатою КСУ з 17.12.2020р.

Отже, забезпечення виконання остаточного судового рішення є позитивним обов`язком держави, проте пункт 11 частини 1 статті 34; пункт 10-1 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону від 02.06.2016р. N1404-VIII; пункти 51 та 52 розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" Закону від 23.02.2012р. N4442-VI унеможливлюють виконання остаточного судового рішення протягом тривалого часу, що очевидно обмежує конституційне право особи на судовий захист та порушує принцип верховенства права, зважаючи на відсутність встановленого законодавцем передбачуваного та ефективного правового регулювання суспільних відносин щодо розумних строків погашення відповідної заборгованості.

Окрему увагу необхідно приділити тим обставинам, що особливий порядок виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи встановлено статтею 4 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень , згідно частини 1 якої виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України Про виконавче провадження , з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Так, відповідно до ч.2 та 3 ст.4 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень у разі, якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2-4, 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача. Перерахування коштів за рішенням суду здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у тримісячний строк з дня надходження документів та відомостей, необхідних для цього, з одночасним направленням повідомлення про виплату коштів державному виконавцю, державному підприємству або юридичній особі.

Отже, Закон передбачає, що для отримання коштів з державного підприємства, щодо якого законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти, стягувач зобов`язаний звернутися до державного виконавця, який, в свою чергу, має винести постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, а керівник відповідного органу державної виконавчої служби подати до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів.

Водночас, суд зазначає, що за практикою Європейського Суду з прав людини від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання (див. рішення у справі "Метаксас проти Греції" (Metaxas v. Greece), №8415/02, п. 19, від 27 травня 2004 року; та у справі "Лізанец проти України" (Lizanets v. Ukraine), №6725/03, п. 43, від 31 травня 2007 року). У таких справах відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання (див. рішення у справі "Бурдов проти Росії" (№ 2) (Burdov v. Russia (no. 2), № 33509/04, п. 68, від 15 січня 2009 року).

Крім того, Європейський суд з прав людини зауважував, що в ході останнього розгляду групи справ у червні 2015 року Комітет нагадав, що проблема невиконання або тривалого виконання рішень національних судів існує в Україні протягом більше десяти років, незважаючи на загальні рекомендації, надані Комітетом протягом багатьох років, зокрема у своїх п`яти проміжних резолюціях [1 Проміжні резолюції CM/ResDH(2008)1, CM/ResDH(2009)159, CM/ResDH(2010)222, CM/ResDH(2011)184, CM/ResDH(2012)234] та пілотному рішенні Суду, зазначаючи при цьому, що Суд продовжує повідомляти Уряд про повторювані заяви. Комітет зі стурбованістю зазначив, що засіб захисту, запроваджений у 2013 році (прим. Закон "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", який набрав чинності 01 січня 2013 року), не вирішує зазначену проблему. У відповідь, у своєму останньому листі від 9 липня 2015 року [2 2 345 судових рішень було виконано, проте ще 57 806 рішень мають бути виконані] (DH-DD(2015)763) органи влади України повторювали, що Закон про гарантії є "одним із способів гарантування виконання рішень національних судів". Однак вони визнали, що коштів, передбачених для цієї мети, недостатньо для негайного погашення всієї заборгованості. Органи влади надали детальні дані щодо коштів, передбачених державним бюджетом, і фактично сплачених відповідно до Закону про гарантії (рішення у справі "Бурмич та інші проти України" (вилучення з реєстру) [ВП] (Burmych and Others v. Ukraine) [GC], заява № 46852/13 та інші, пункти 125, від 12 жовтня 2017 року).

За наведеного суд доходить висновку, що пункт 11 частини 1 статті 34; пункт 10-1 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону від 02.06.2016р. N1404-VIII; пункти 51 та 52 розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" Закону від 23.02.2012р. N4442-VI за змістом є такими, що не відповідають Конституції України (суперечить статтям 8, частині другій статті 19, частинам першій, другій статті 55, пункту 9 частини другої статті 129, частинам першій, другій статті 1291 Конституції України), тому суд вирішує справу без застосування цих норм, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії з урахуванням юридичної позиції, викладеної у підпункті 5.1 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року N10-р/2020, та практики Європейського Суду з прав людини щодо права особи на доступ до суду в аспекті розуміння обов`язку держави щодо забезпечення виконання судового рішення, постановленого проти держави та державних підприємств.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25.06.2021р. у справі №910/22748/16, за результатами розгляду якої колегіє суддів Касаційного господарського суду, зокрема, було постановлено звернутися до Пленуму Верховного Суду для вирішення питання щодо внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності пункту 11 частини 1 статті 34; пункту 10-1 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону від 02.06.2016р. N1404-VIII; пунктів 51 та 52 розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" Закону від 23.02.2012р. N4442-VI зі змінами.

Стаття 9 Конституції України передбачає, що міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та протоколи до неї, а також практику Суду як джерело права.

У своєму пілотному рішенні від 15 жовтня 2009 року Європейський суд з прав людини встановив, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції у зв`язку з невиконанням або тривалим виконанням остаточних судових рішень. Суд зазначив, що затримки були спричинені поєднанням певних факторів, таких як брак бюджетних коштів, бездіяльність державних виконавців та недоліки національного законодавства, внаслідок чого пан Іванов та інші заявники, які знаходились у подібній ситуації, не мали можливості домогтися виконання судових рішень. В інших справах, в яких порушуються аналогічні питання, заявники не мали змоги домогтися вчасної виплати присудженого судом відшкодування через невжиття органами влади певних бюджетних заходів або через запровадження заборони на арешт і продаж майна, що належить підприємствам, які перебувають у державній власності або контролюються державою. Усі зазначені фактори перебували в межах контролю української влади, і, отже, Україна несе повну відповідальність за таке невиконання (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine), заява №40450/04, пункти 84-85, від 15 жовтня 2009 року).

Відповідно до статті 46 Європейський суд з прав людини постановив, що справа Іванов стосувалася двох повторюваних проблем: (а) тривалого невиконання остаточних рішень національних судів та (б) відсутності на національному рівні ефективного засобу юридичного захисту у зв`язку з цим. Ці проблеми лежать в основі порушень Конвенції, встановлених Судом з 2004 року у більш ніж 300 справах щодо України. Справа Іванов продемонструвала, що ці проблеми залишились невирішеними, незважаючи на рішення Суду із чіткими закликами до України вжити належних заходів для вирішення цих питань (рішення у справі Іванов, пункти 73, 74 та 83).

У відповідних положеннях резолютивної частини цього рішення Суд зазначив: "що [порушення пункту 1 статті 6 і статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, встановлені у справі] є наслідком несумісної з положеннями Конвенції практики, яка полягає в систематичному невиконанні державою-відповідачем рішень національних судів, за виконання яких вона несе відповідальність і у зв`язку з якими сторони, права яких порушені, не мають ефективних засобів юридичного захисту".

Надалі у рішенні, яке розглядається як частина процесу розгляду пілотного рішення у справі "Юрій Ніколаєвіч Іванов проти України", Велика Палата Європейського суду з прав людини зазначила, що:

Ситуація, з якою зіткнувся Суд у справах типу Іванов, по суті виникає внаслідок неефективного виконання остаточного рішення Суду, яким вимагається вжиття заходів загального характеру під наглядом Комітету міністрів з метою усунення першопричини системної проблеми, що призвела до подання великої кількості заяв до Суду. Відповідні проблеми мають виключно фінансовий та політичний характер, і, як вбачається з наслідків ухвалення пілотного рішення у справі Іванов (див. пункти 137, 142 та 168), їхнє вирішення виходить за межі компетенції Суду, визначеної статтею 19 Конвенції. Ці проблеми можуть бути належним чином вирішені лише державою-відповідачем з одного боку, та Комітетом міністрів з іншого, який відповідно до пункту 2 статті 46 Конвенції має повноваження здійснювати нагляд за виконанням рішень Суду.

Отже, держава-відповідач і Комітет міністрів мають взяти на себе відповідальність за статтею 46 та забезпечити повне виконання пілотного рішення Суду у справі Іванов та, окрім вжиття необхідних заходів загального характеру, спрямованих на вирішення першопричини проблеми, забезпечити заявників належним юридичним захистом на національному рівні, у тому числі механізмом відшкодування їм шкоди, завданої встановленого Судом порушенням Конвенції, який виконуватиме таку ж функцію, що й рішення про надання справедливої сатисфакції відповідно до статті 41 Конвенції" (рішення у справі "Бурмич та інші проти України" (вилучення з реєстру) [ВП] (Burmych and Others v. Ukraine) [GC], заява №46852/13 та інші, пункти 195-196, від 12 жовтня 2017 року).

Оцінюючи обґрунтованість затримки у виконанні судового рішення, слід належним чином урахувати той факт, що затримку, яка становила один рік і чотири місяці, у виплаті грошової компенсації, призначеної судовим рішенням, винесеним проти державного органу, Суд визнав надмірною (рішення у справі "Зубко та інші проти України" (Zubko and Others v. Ukraine), №№ 3955/04, 5622/04, 8538/04 і 11418/04, п. 70, ECHR 2006-VI).

Суд зазначає, що дана справа, також стосується тривалого (майже один рік з моменту відкриття виконавчого провадження та майже п`ять років з моменту винесення рішення суду по справі) невиконання підприємством, яке перебуває у державній власності, остаточного рішення суду про сплату коштів через запроваджений законом мораторій, зокрема, щодо зобов`язань ДП "Донецька залізниця", частина майна якої залишилось на непідконтрольній території.

Суд допускає, що така причина як неможливість проведення інвентаризації і оцінки майна підприємств залізничного транспорту, що розміщене на території, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та затвердження передавального акта щодо цього майна АТ "Укрзалізниця" як правонаступнику прав і обов`язків зазначених підприємств, могла спричинити певні затримки у виконанні рішень.

Проте така затримка не може бути такою тривалою, що фактично право доступу до суду обмежується таким чином, що сама суть права зведена нанівець.

При цьому, суд бере до уваги, що рішенням суду, яке не виконується, присуджено до стягнення грошові кошти не стосується майна, яке знаходиться на непідконтрольній території.

Окрім того, судом взято до уваги, що збитки які були присуджені по справі виникли внаслідок нестачі вантажу під час перевезення виникли ще у січні 2015 року, тобто, через вісім місяців після того, як згідно з Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014р.405/2014 було розпочато проведення антитерористичної операції.

За наведених обставин, суд не вбачає зв`язку між виконанням рішення у цій справі та проведенням антитерористичної операції, здійсненням заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях та відновлення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей.

Однак, навіть якщо допустити цю точку зору, суд вважає, що не передбачивши чіткий законодавчий механізм та розумні строки погашення відповідної заборгованості, а також не переглянувши відповідні положення закону, коли стало зрозуміло, що відновлення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей не буде здійснено у короткі строки, держава порушила свої зобов`язання за статтею 6 Конвенції, оскільки виконання в повному обсязі рішення, винесеного на користь стягувача, не було здійснене в межах розумного строку.

У ст.1 Першого Протоколу до Конвенції передбачає: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N31107/96, п. 58, ECHR 1999-II).

Говорячи про "закон", стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підґрунтя у національному законодавстві. Вона також стосується якості відповідного закону та вимагає, щоб він був доступним, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні для зацікавлених осіб (рішення у справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine), пункт 51).

Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі "Антріш проти Франції", п. 42 від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А,; "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року; "Парванов та інші проти Болгарії", заява N 74787/01, п. 44, від 07 січня 2010 року ).

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).

Питання, чи було забезпечено справедливий баланс між вимогами загального суспільного інтересу і вимогами захисту основоположних прав особи, стає актуальним лише після того, як буде встановлено, що зазначене втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним (рішення у справі "Федулов проти Росії" (Fedulov v. Russia), заява № 53068/08, пункт 75 від 8 жовтня 2019 року та наведені в ньому джерела).

З огляду на зазначене, слід дійти висновку, що присуджена до стягнення рішенням суду, очевидно становила "майно" стягувача у розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції.

За практикою Європейського Суду з прав людини відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого Протоколу Конвенції (рішення у справі "Бурдов проти Росії" (Burdov v. Russia), заява №59498/00, п.40, ЄСПЛ 2002-III; "Ясіуніне проти Литви" (Jasiыnienл v. Lithuania), заява №41510/98, п. 45, від 6 березня 2003 року, і "Войтенко проти України" (Voytenko v. Ukraine), заява №18966/02, пп. 53-55, від 29 червня 2004 року).

Враховуючи вищезазначене, суд констатує, що у даному випадку встановлений законодавством мораторій призвів до того, що рішення суду не виконувалось більше 1 року (а з моменту винесення рішення майже 5 років), що очевидно не узгоджується з принципом верховенства права.

Таким чином, хоча втручання і мало підставу в національному законодавстві, вимога законності в розумінні статті 1 Першого протоколу не була дотримана з огляду на порушення принципу верховенства права.

Заперечення відповідача та органу ДВС судом відхиляються, оскільки вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання не лише відповідних положень національного законодавства, а й відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Тобто сама по собі наявність законодавчих положень недостатньо для виконання вимоги законності у розмінні статті 1 Першого Протоколу Конвенції.

Водночас, невизнання законодавцем ПАТ "Укрзалізниця" правонаступником ДП "Донецька залізниця" без визначення іншої особи, що відповідає за борги цієї юридичної особи, також не може бути поясненням наявності легітимної мети, оскільки як АТ "Укрзалізниця", так і ДП "Донецька залізниця", є державними підприємствами, а за практикою Європейського Суду з прав людини саме держава відповідальна за невиконання судових рішень у цій справі.

Верховний Суд у постанові від 25.06.2021р. у справі №910/22748/16 підкреслив, що держава, запровадивши мораторій на звернення стягнення на активи ПАТ "Укрзалізниця" за зобов`язаннями ДП "Донецька залізниця" фактично на невизначений строк, чітко не визначила механізм, який би забезпечив виконання судового рішення у цій справі протягом розумного строку, а тому Верховний Суд дійшов висновку, що втручання у майнові права стягувача, на додаток до серйозних сумнівів щодо його законності, та наявності легітимної мети, поклало на стягувача непропорційний тягар.

Дану правову позицію викладено Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2021р. у справі №905/2999/17.

Зважаючи на викладене, суд вважає, що єдиним можливим та ефективним способом захисту прав стягувача у цьому випадку є задоволення його скарги, поданої в порядку ст.343 Господарського процесуального кодексу України та як наслідок, суд вважає правомірними та обґрунтованими вимоги скарги в частині визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця Печорського районного відділу державної виконавчої служби у міста Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Коваль Любові Іванівни в частині невжиття заходів примусового виконання рішення господарського суду Донецької області у справі №905/2965/15 від 09.12.2015р. та зобов`язання державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у міста Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Коваль Любов Іванівну продовжити примусове виконання рішення господарського суду Донецької області у справі №905/2965/15 від 09.12.2015р.

Що стосується тверджень скаржника про необхідність зобов`язання органу примусового виконання рішень усунути порушення (поновити порушене право заявника), а саме: невідкладно вжити всі необхідні заходи щодо примусового виконання рішення господарського Донецької області від 09.12.2015р. по справі №905/2965/15, передбачені Законом України Про виконавче провадження, в тому числі, звернути стягнення на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, в тому числі, кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах, суд зазначає наступне:

Відповідно до визначення, що міститься в Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженій наказом №1395/5 від 24.04.2017р. Міністерства юстиції України, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Згідно з положеннями рекомендації №R (80) 2, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980р. державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980р., під дискреційним повноваженнями слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Висновки щодо дискреційності повноважень державного виконавця при здійсненні заходів з примусового виконання рішень у виконавчому провадженні викладені, зокрема, в постанові Верховного Суду від 14.03.2018р. у справі №660/612/16-ц.

Таким чином, вжиття заходів для належного та своєчасного примусового виконання рішення є компетенцією державного виконавця, і, суд у межах розгляду скарги, не може зобов`язувати його вчиняти ті чи інші дії для виконання наказу (в тому числі, зобов`язати звернути стягнення на кошти боржника), оскільки вибір заходів по примусовому виконанню рішення суду та послідовності їх застосування віднесено до компетенції державного виконавця.

Разом з тим, відповідно до ст.343 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Відтак, з урахуванням змісту вказаної норми господарського процесуального законодавства, суд вважає за необхідне зобов`язати державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у міста Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Коваль Любов Іванівну усунути порушення (поновити порушене право заявника), шляхом вжиття всіх необхідних заходів для фактичного повного виконання рішення господарського суду Донецької області від 09.12.2015р. по справі №905/2965/15 у відповідності до вимог Закону України Про виконавче провадження .

Керуючись ст.ст.234, 339-345 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Скаргу від 27.04.2021р. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Морган кепітал", м.Київ на бездіяльність державного виконавця Печерського районного ВДВС у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Коваль Л.І. при виконанні рішення суду у справі №905/2965/15 задовольнити.

Визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Печорського районного відділу державної виконавчої служби у міста Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Коваль Любові Іванівни в частині невжиття заходів примусового виконання рішення господарського суду Донецької області у справі №905/2965/15 від 09.12.2015р.

Зобов`язати державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у міста Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Коваль Любов Іванівну продовжити виконання рішення господарського суду Донецької області у справі №905/2965/15 від 09.12.2015р.

Зобов`язати державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у міста Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Коваль Любов Іванівну усунути порушення (поновити порушене право заявника), шляхом вжиття всіх необхідних заходів для фактичного повного виконання рішення господарського суду Донецької області від 09.12.2015р. по справі №905/2965/15у відповідності до вимог Закону України Про виконавче провадження .

Ухвалу складено та підписано 28.10.2021р.

Згідно із ст.235 Господарського процесуального кодексу України ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом чи Законом України "Про відновлення платоспроможності або визнання його банкрутом". Ухвали, постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Суддя Г.В. Левшина