Постанова

від 28.10.2021 по справі 400/1629/21

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2021 р.м.ОдесаСправа № 400/1629/21

Головуючий в 1 інстанції: Малих О.В.

рішення суду першої інстанції прийнято у

м. Миколаїв, 11 травня 2021 року

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача: Танасогло Т.М.,

суддів: Димерлія О.О., Шляхтицького О.І.

розглянувши в порядку письмового провадженняапеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, про стягнення матеріальної шкоди та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В :

У березні 2021 року ОСОБА_2 (позивач) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про стягнення з відповідача на його користь 670613,04 грн. матеріальної шкоди та 20000,00 грн. моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.09.2020р. у справі № 400/1841/20 у грудні 2020 року здійснено перерахунок раніше призначеного позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді відставці згідно довідок Верховного Суду від 15.01.2020р. №14/021-20 та від 25.02.2020р. № 52/0/21-20 з 19.02.2020р. так, сума, яку нарахував відповідач ОСОБА_3 у грудні 2020 р. на виконання вказаного вище рішення суду склала 124858,80грн. Однак, у довідці про доходи № 4701557272701705, яка видана Очаківським об`єднаним управлінням ПФУ в Миколаївській області зазначено, що перерахунок був здійснений у повному обсязі починаючи з лютого 2020р. Оскільки до цього, сума щомісячного грошового утримання позивача складала 50 346,24 грн., недоплачена сума після перерахунку за період з лютого 2020р. складає 670613,56 грн. У зв`язку із тим, що незаконні на думку позивача дії ГУ ПФУ в Миколаївській області порушили його звичайний спосіб життя, душевний спокій, тощо, позивач просив також стягнути моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 травня 2021 року, позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, код ЄДРПОУ 13844159) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) нарахованої, але не виплаченої доплати щомісячного грошового утримання судді у відставці за період з лютого по жовтень 2020 року у сумі 624363,86 грн. (шістсот двадцять чотири тисячі триста шістдесят три гривні 86 коп.).

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, код ЄДРПОУ 13844159) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 )як компенсацію моральної шкоди, завданої його протиправною бездіяльністю 1000,00 грн. (одну тисячу гривень 00 коп.).

В решті позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ГУ ПФУ в Миколаївській областіподанодо суду апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції, та ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування скарги апелянт зазначає зокрема, що сума, яку суд першої інстанції вирішив стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 є нарахованою на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.09.2020р. у справі №400/1841/20, яке набрало законної сили 22.10.2020р. сумою між фактично виплаченим позивачу щомісячним довічним грошовим утриманням судді у відставці за період з лютого 2020 року по листопад 2020 р.р. та перерахованим щомісячним довічним грошовим утриманням судді у відставці за вказаний період на підставі оновленої довідки Верховного Суду України від 15.01.2020 року вих. № 14/0/21-20 та від 25.02.2020 року вих. № 52/0/21-20. Тобто, така сума не є матеріальною шкодою, що помилково не було враховано судом першої інстанції. До того ж, така сума на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду у справі № 400/1841/20 буде погашена Пенсійним фондом України за наявності відповідного бюджетного фінансування, за рахунок Державного бюджету України. Стягнення ж цієї суми на підставі рішення суду у цій справі буде здійснено державною казначейською службою України шляхом безспірного списання коштів з рахунку Державного бюджету України. Вказане призведе в свою чергу до подвійного стягнення. З приводу моральної шкоди, судом у ході розгляду справи не з`ясовано, чи є факт заподіяння моральної шкоди позивачу, а тому в оскаржуваному рішенні не наведено доказів в обґрунтування наявності підстав для стягнення з відповідача 1000,00 грн. як компенсацію моральної шкоди.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Миколаївській області та отримує щомісячне грошове утримання судді у відставці на підставі Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 року № 1402-VIII та обчислене відповідно до Закону України Про судоустрій і статус суддів від 07.07.2010 року № 2453-VI.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.09.2020 року у справі № 400/1841/20 зобов`язано ГУ ПФУ в Миколаївській області здійснити перерахунок раніше призначеного щомісячного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_2 на підставі довідок Верховного Суду України від 15.01.2020 року вих. № 14/0/21-20 та від 25.02.2020 року вих. № 52/0/21-20 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 19.02.2020 року.

Рішення у справі № 400/1841/20 набрало законної сили 22.10.2020 року.

На виконання рішення суду ГУ ПФУ в Миколаївській області здійснено перерахунок щомісячного грошового утримання позивача. Згідно рішення ГУ ПФУ в Миколаївській області від 11.11.2020 року № 94827011920 розмір щомісячного грошового утримання позивача, як судді у відставці, з 19.02.2020 року становить 124858,80 грн.

Відповідно до розрахунку суми, що підлягає виплаті на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.09.2020 року у справі №400/1841/20 за період з 19.02.2020 року по 31.102020 року (о/р 948270113920), сума боргу перед позивачем становить 624363,86 грн.

Позивач зазначає, що з лютого по грудень 2020 року йому недоплачено 670613,04 грн., але зазначені кошти нараховано на його картковий рахунок не було. Таким чином, йому завдано матеріальну шкоду на зазначену суму а також заподіяно моральну шкоду, яку позивач оцінив у 20000,00 грн., у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що належним способом захисту порушених прав позивача є стягнення з відповідача нарахованої, але не виплаченої доплати щомісячного грошового утримання судді у відставці за період з лютого по жовтень 2020 року у сумі 624363,86 грн., адже відповідачем надано докази нарахування позивачу доплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за період з лютого 2020 року по жовтень 2020 року на загальну суму 624363,86 грн.При цьому докази проведення виплат зазначеної суми частково, або у повному обсязі, відсутні, та відсутні пояснення органу ПФУ стосовно причин не проведення таких виплат.

Водночас, суд попередньої інстанції не взяв до уваги твердження відповідача про подвійне стягнення, оскільки рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.09.2020 року у справі № 400/1841/20 ГУ ПФУ було зобов`язано здійснити перерахунок щомісячного грошового утримання позивача, а не його виплату, та доказів виплати нарахованих сум відповідачем не надано.

Також, суд першої інстанції вважав наявними підстави для стягнення моральної шкоди, на думку суду, підлягає задоволенню частково на суму 1000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Миколаївській області, яка пов`язана з невиплатою нарахованих сум щомісячного довічного грошового утримання, що призводило до звернення позивача до суду з вимогами про поновлення його порушених прав.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, вважає їх хибними та необґрунтованими, виходячи з наступного.

Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вимогами ч.1 ст.46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII Про пенсійне забезпечення громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку із втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За змістом статті 107 Закону № 1058-IV пенсійний фонд, його органи та посадові особи за шкоду, заподіяну особам внаслідок несвоєчасного або неповного надання соціальних послуг, призначення (перерахунку) та виплати пенсій, передбачених цим Законом, а також за невиконання або неналежне виконання ними обов`язків з адміністративного управління накопичувальним фондом несуть відповідальність згідно із законом.

Частиною першою статті 1166 ЦК України встановлено, що шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За змістом статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, які особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які б особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

При вирішенні спору про відшкодування шкоди обов`язковому з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Колегією суддів з матеріалів справи встановлено, що підставою для подання даного позову ОСОБА_2 зазначив ст. 1166 ЦК України, посилавшись на заподіяну відповідачем майнову шкоду, яка полягає у невиплаті пенсії на виконання рішення суду у іншій справі №400/1841/20.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.09.2020 р. у справі № 400/1841/20, суд визнав протиправними та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області за №1/03.13 від 05.03.2020р. та Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області за №42/03.18-р від 07.02.2020р про відмову в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_2 . Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області ( вул.Морехідна,1, м.Миколаїв, 54020 код ЄДРПОУ 13844159) здійснити перерахунок раніше призначеного щомісячного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_2 на підставі довідок Верховного Суду України від 15.01.2020 вих.№14/0/21-20 та від 25.02.2020 вих.№52/0/21-20 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 19.02.2020 року.

Згідно змісту зазначеного судового рішення від 21.09.2021р. у справі №400/1841/20, судова колегія встановила, що за наслідками розгляду цієї справи, зокрема обираючи спосіб відновлення порушеного права позивача Миколаївський окружний адміністративний суд, виходив з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього. З огляду на вказане, суд вважав, що з метою захисту прав та інтересів позивача, слід визнати протиправними та скасувати вказані Рішення відповідача від 05.03.2020 за №1/03.13 та від 07.02.2020 №72/03.18-р та зобов`язати відповідача здійснити позивачу з 19.02.2020р. перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі Довідок Верховного Суду України від 15.01.2020 за №14/0/21-20 та від 25.02.2020 №52/0/21-20 з урахуванням фактично виплачених сум.

В свою чергу, як свідчать матеріали даної справи, на виконання зазначеного вище рішення у справі № 400/1841/20, ГУ ПФУ в Миколаївській області здійснило перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_2 з 19.02.2020р.

Також, відповідачем здійснено розрахунок суми, що підлягає виплаті на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.09.2020р. у справі №400/1841/20 за період з 19.02.2020р. по 31.10.2020р., яка складає - 624 363,86 грн. (а.с.38).

Відтак, рішення суду у справі № 400/1841/20 було виконано частково.

Апеляційний суд з огляду на підстави позову вбачає, що фактично спірні правовідносини виникли з приводу виконання/невиконання рішення суду у справі №400/1841/20 у частині невиплати перерахованої але не виплаченої суми щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_2 з 19.02.2020р. по листопад 2020 р.

В свою ж чергу, правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України Про виконавче провадження .

З урахуванням зазначеного, оскільки спірні правовідносини виникли у зв`язку з виконанням судового рішення, тому несплачена позивачу сума пенсії, яка підлягає стягненню на її користь за рішенням суду, не може вважатися майновою шкодою, або збитками в розумінні статей 22, 1166 ЦК України, а є сумою нарахованої пенсії, яка підлягає виплаті позивачу в порядку виконання постанови адміністративного суду, відтак зазначені норми права не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

На переконання суду апеляційної інстанції порушені права ОСОБА_2 щодо отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці були відновлені рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду у справі № 400/1841/20, предметом розгляду якої було зобов`язання перерахувати та виплатити позивачу перераховане щомісячне грошового довічне утримання судді у відставці, що знаходиться на виконанні та частково виконано, оскільки відповідачем проведений відповідний перерахунок щомісячного довічного грошового утримання позивача, визначений його розмір та нарахована доплата, а тому стягнення заявленої позивачем суми у зазначеному спорі призведе до подвійної відповідальністі за одне і те ж зобов`язання, що в розрізі положень Конституції України - є недопустимим.

Апеляційний суд звертає увагу позивача на те, що положеннями частини другої статті 14, частини першої статті 370 КАС України, передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

КАС України визначає систему процесуальних засобів, які адміністративні суди вправі застосовувати для забезпечення своєчасного, точного, неухильного та повного виконання судового рішення.

Важливою конституційною гарантією забезпечення обов`язковості судового рішення є судовий контроль за його виконанням.

З цією метою КАС України визначає систему процесуальних засобів, які адміністративні суди вправі застосовувати для забезпечення своєчасного, точного, неухильного та повного виконання судового рішення, зокрема застосування судового контролю, підстави та порядок здійснення якого визначені ст. 382 та ст.383 КАС України.

Стосовно сутності судового контролю у постанові Верховного Суду від 21 серпня 2019 р. у справі № 295/13613/16-а зазначено, що ст.ст. 382- 383 КАС України визначено такі види судового контролю за виконанням судового рішення, як зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду.

У цій справі Верховний Суд акцентував увагу, що зазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із невиконанням судового рішення в цій справі.

При цьому Верховний Суд зазначив, що наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання нового позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється у порядку, передбаченому в КАС, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

Слід зазначити, що аналогічна правова позиція міститься також у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2018 р. у справі № 819/1430/17, від 12 листопада 2018 р. у справі №806/3099/17 та від 21 листопада 2019 р. у справі № 802/1933/18-а.

З огляду на усе викладене вище можна дійти висновку, що судове рішення виконується безпосередньо, та для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII Про виконавче провадження (далі - Закон № 1404-VIII).

За частиною першою статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою статті 11 Закону № 1404-VIII державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

З аналізу вищезазначених законодавчих норм слідує, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII, у рамках виконавчого провадження з виконання виконавчого листа.

Судова колегія звертає увагу, що відповідно до ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Згідно ч. 1 ст. 382 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Зазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому ст. 382, 383 КАС України, що не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.

Колегія суддів не вбачає у спірних правовідносинах обставин, які ускладнюють виконання судового рішення та доходить висновку про наявність у спірних правовідносинах обставин, з якими ст. 382 КАС України пов`язує наявність підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.

Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання судового рішення у іншій справі - а саме у даному випадку у справі №400/1841/20, порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку ст. 382,383 КАС України, а не пред`являти новий адміністративний позов.

Враховуючи усе викладене вище, проаналізувавши матеріали справи та доводи сторін, колегія суддів вважає, що ухвалюючи рішення у даній справі суд першої інстанції припустився помилки та неправильно застосував норми права, неповністю встановив спірні обставини справи, порушив норми права, що в свою чергу призвело до неправильного вирішення справи. Так, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що позивачем у даному випадку жодним чином не доведено спричинення йому майнової шкоди Головним управлінням ПФУ в Миколаївській області саме з приводу чого й було подано цей позов.

Невиплачені ж суми перерахованого щомісячного довічного грошового утримання, не є майновою шкодою у розумінні ст. 1166 ЦК України, а є нарахованими та не виплаченими сумами на виконання рішення адміністративного суду у іншій справі.

Отже, у частині стягнення з відповідача матеріальної шкоди позов не підлягає задоволенню.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. При розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення у іншій справі, суд не може зобов`язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення.

З приводу вимоги про стягнення моральної шкоди, судова колегія враховує, що загальні підстави відшкодування моральної шкоди визначені Цивільним кодексом України.

Так, відповідно до частини другої статті 23 ЦК України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (п. 3 вказаної постанови).

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Стверджуючи про те, що відповідачем завдано моральну шкоду, позивачем не доведено факту завдання немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які спричинили негативні зміни у житті особи, як і не доведені самі негативні зміни у житті.

З огляду на необґрунтованість розміру відшкодування шкоди та не підтверджено її документально, відсутність підстав для задоволення вимоги в частині стягнення з відповідача матеріальної шкоди, колегія суддів вважає що і у частині стягнення моральної шкоди підстави відсутні.

Відповідно до частини першої другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, апеляційний суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову повністю.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Частиною 1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно п. 4 ч. 3 ст. 317 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо: суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі.

Враховуючи вищевикладене, оскільки суд першої інстанції неповно з`ясував спірні обставини справи, припустився порушень норм права під час їх застосування до спірних правовідносин, що призвело до неправильного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення, відтак судове рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 повінстю.

Керуючись ст. ст. 241-243, 250, 308, 311, 315-317, 321, 322, 325, 326, 328, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області - задовольнити.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 травня 2021 року у справі № 400/1629/21-скасувати.

Ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, про стягнення матеріальної шкоди та моральної шкоди - відмовити повністю.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя Танасогло Т.М. Судді Димерлій О.О. Шляхтицький О.І.