Постанова

від 28.10.2021 по справі 520/10680/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 520/10680/18

адміністративне провадження № К/9901/23855/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2019 року (головуючий суддя Ральченко І.М., судді: Катунов В.В., Бершов Г.Є.) у справі №520/10680/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (далі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 13 квітня 2017 року №950-1302, яким визначено податкове зобов`язання з орендної плати за землю за 2016 рік у сумі 76601,04 грн, №951-1302, яким визначено податкове зобов`язання з орендної плати за землю за 2015 рік у сумі 53455,02 грн та від 3 травня 2017 року №19828-1302, яким визначено податкове зобов`язання з орендної плати за землю за 2017 рік у сумі 81197,10 грн.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що є платником єдиного податку, земельні ділянки використовує у межах господарської діяльності з ведення товарного сільськогосподарського з можливістю реалізації продукції такого виробництва, єдиний податок сплачує своєчасно і в розмірах, встановлених чинним законодавством України, а тому не повина сплачувати орендну плати за землю за 2015-2017 роки. Вважає, що спірні рішення податкового органу прийняті з порушенням строків, визначених частиною 1 пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 4 лютого 2019 року в задоволені адміністративного позову відмолено.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив із правомірності визначення контролюючим органом податкового зобов`язання з орендної плати за землю, оскільки можливий факт використання земельної ділянки позивачем в якості фізичної особи - підприємця в межах власної господарської діяльності, жодним чином не впливає на обов`язок по сплаті орендної плати за земельну ділянку на підставі укладеного та зареєстрованого договору оренди земельної ділянки; позивач, в якості фізичної особи - підприємця, враховуючи його види діяльності, не може використовувати орендовану земельну ділянку в межах власної господарської діяльності за її цільовим призначенням; оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято в межах строків, визначених статтею 102 Податкового кодексу України.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2019 року апеляційну скаргу позивача задоволено частково, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 4 лютого 2019 року скасовано в частині відмови у задоволенні позову щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13 квітня 2017 року №950-1302 та №951-1302. Прийнято в цій частині постанову, якою позовні вимоги позивача задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 13 квітня 2017 року №950-1302 та №951-1302. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погодившись із рішеннями суду апеляційної інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2019 року і залишити в силі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 4 лютого 2019 року.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Відповідач вказує на невірність застосування судом апеляційної інстанції приписів частини 269.1 статті 269, частини 170.1 статті 170, статті 210, пунктів 288.1, 288.3 статті 288, статті 287 Податкового кодексу України та Закону України Про оренду землі . Вважає, що позивач є платником орендної плати за землю та повинен був її сплачувати протягом 2015-2017 років.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 10 жовтня 2013 року між позивачем (орендар) та Лозівською міською радою Харківської області (орендодавець) укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець на підставі рішення LII сесії VI скликання Лозівської міської ради №962 від 12 липня 2013 року надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, із земель ненаданих у власність або постійне користування м. Лозова (землі комунальної власності), яка знаходиться за адресою: м. Лозова, Харківська область, вул. Паркова, 4-а та 4-6, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, (кадастровий номер 6311000000:28:077:0009), згідно з планом земельної ділянки. В оренду передається земельна ділянка загальною площею 1,4500 га, у тому числі інші землі 1,4500 га. За користування земельною ділянкою орендар сплачує орендодавцю орендну плату в розмірі 3 % грошової оцінки земельної ділянки, яка індексується відповідно до чинного законодавства України. Орендар не звільняється повністю або частково від плати за землю. Орендна плата вноситься щомісячно до 30 числа за місяць, що передує звітному, рівними частинами. Земельна ділянка передається в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

За позивачем з 18 листопада 2013 року зареєстровано право користування земельної ділянкою площею 1,45 га за адресою: м. Лозова, Харківська область, вул. Паркова, 4-а та 4-6, (кадастровий номер земельної ділянки 6311000000:28:077:0009) на підставі договору оренди земельної ділянки від 10 жовтня 2013 року, укладеного з Лозівською міською радою Харківської області, строк дії договору 5 років, що підтверджується інформаційною довідкою від 11 квітня 2017 року з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №84823233 від 11 квітня 2017 року.

Податковим органом на адресу Головного управління Держгеокадастр у Лозівському районі Харківської області направлено лист №2734/10/20-271302-21 щодо надання інформації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок з урахуванням коефіцієнтів індексації в 2014, 2015, 2016 роках, зокрема за земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Лозова, Харківська область, вул. Паркова, 4-а та 4-6, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, (кадастровий номер 6311000000:28:077:0009) станом на 1 січня 2014 року, 1 січня 2015 року, 1 січня 2016 року, 1 січня 2017 року.

Згідно отриманої інформації від 12 квітня 2017 року №19-20-0.23,042-30/124-17 на вказаний запит контролюючого органу повідомлено грошову оцінку земельної ділянки станом на запитувані періоди.

Контролюючий орган, керуючись вимогами статей 288, 289 Податкового кодексу України прийняв податкові повідомлення - рішення від 13 квітня 2017 року №950-1302, яким позивачу визначено податкове зобов`язання з орендної плати за землю за 2016 рік в сумі 76601,04 грн; №951-1302, яким визначено податкове зобов`язання з орендної плати за землю за 2015 рік в сумі 534554,02 грн та від 3 травня 2017 року №19828-1302, яким визначено грошове зобов`язання з орендної плати за землю за 2017 рік у сумі 81197,10 грн.

Позивачем податкові зобов`язання з орендної плати за землю в період з 2015 року по 2017 рік не нараховувались та не сплачувались.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, Верховний Суд зазначає про таке.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

За змістом підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) плата за землю є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

У відповідності до підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України землекористувачами є юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

За приписами пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Положеннями пунктів 288.2 та 288.3 статті 288 Податкового кодексу України визначено, що платниками орендної плати є орендар земельної ділянки, об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

Згідно з пунктом 288.1 статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни. Форма надання інформації затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної податкової політики.

Пунктом 288.4 статті 288 Податкового кодексу України передбачено, що розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

В силу вимог підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України річна сума платежу орендної плати, встановлена у договорі не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.

Відповідно до підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території.

Пунктом 285.1 статті 285 Податкового кодексу України встановлено, що базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік.

За вимогами пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Суд наголошує, що пропуск податковим органом встановленого абзацом 1 пункту 186.5 статті 286 Податкового кодексу України строку (до 1 липня поточного року) нарахування та надсилання податкового повідомлення-рішення не спростовує наявність у позивача податкового обов`язку здійснити сплату відповідних грошових зобов`язань.

Зазначене узгоджується з правовими висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 24 грудня 2020 року у справі №820/5357/17, від 28 лютого 2020 року у справі №804/4231/16 від 30 вересня 2021 у справі № 0440/4935/18.

Позивачем не виконувались умови договору, самостійно орендна плата не нараховувалась та не сплачувалась, а суду не надано будь-яких доказів використання землі за цільовим призначенням відповідно до договору оренди.

Ураховуючи наведені норми права та встановлені судовими інстанціями фактичні обставини у справі, зокрема, і щодо встановлення лише 11 квітня 2017 року контролюючим органом наявності укладеного позивачем договору оренди землі (за умовами якого позивач зобов`язаний вносити орендну плату щомісячно до 30 числі за місяць, що передує звітному, рівними частинами), відсутності доказів самостійної сплати податкового зобов`язання, Верховний Суд не вбачає підстав з цих причин скасовувати податкові повідомлення-рішення від 13 квітня 2017 року №950-1302 та №951-1302.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність у позивача обов`язку щодо сплати орендної плати за 2015-2016 роки та протиправність зазначених податкових повідомлень-рішень, лише з огляду на порушення строку їх прийняття.

Разом з тим, в доводах апеляційної скарги, окрім доводів про порушення строку прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, є доводи про неправильне нарахування суми орендної плати, які суд апеляційної інстанції повинен був перевірити (в межах заявлених позовних вимог).

З урахуванням вимог ст. 341 КАС України, Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не бути встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, а відтак, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до цього суду.

Верховний Суд не надає правову оцінку податковому повідомленню-рішенню від 3 травня 2017 року №19828-1302, яким визначено податкове зобов`язання з орендної плати за землю за 2017 рік на суму 81197,10 грн, оскільки зазначене рішення не є предметом касаційного перегляду.

Відповідно до статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції ї направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13 квітня 2017 року №950-1302 та №951-1302, а справа направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 353, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області задовольнити частково.

Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2019 року скасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС у Харківській області від 13 квітня 2017 року №950-1302 та №951-1302, та в цій частині справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва С.С. Пасічник