Постанова

від 27.10.2021 по справі 615/408/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

27 жовтня 2021 року

м. Київ

справа №615/408/16-ц

провадження № 61-15991св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

за позовом про поділ майна подружжя

позивач- ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - ОСОБА_3 ,

за зустрічним позовом про поділ спільного майна подружжя

позивач - ОСОБА_2 ,

відповідач- ОСОБА_1 ,

третя особа - акціонерне товариство ПроКредит Банк ,

за позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за зустрічним позовом про визнання права власності на 1/2 частину будинку

позивач - ОСОБА_3 ,

відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на рішення Валківського районного суду Харківської області від 23 грудня 2019 року у складі судді Товстолужського О. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 30 вересня 2020 рокуу складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Кругової С. С., Маміної О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулась з позовомдо ОСОБА_2 про поділ майна.

Позов мотивований тим, що 20 червня 1998 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб, який 18 грудня 2015 року розірвано. Після розірвання шлюбу залишилось майно, яке придбане подружжям в період шлюбу, згоди щодо поділу якого між сторонами не досягнуто. В період шлюбу з 20 червня 1998 року по 18 грудня 2015 року позивачем та відповідачем ОСОБА_2 за спільні кошти подружжя придбане та створене наступне майно: житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ; сформована частка в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю СХІДАВТОТРАНС ПЛЮС (далі - ТОВ СХІДАВТОТРАНС ПЛЮС ); ОСОБА_2 протягом перебування у шлюбі із позивачем отримувались доходи від здійснення зареєстрованої підприємницької діяльності, які не розподілялись в інтересах сім`ї, а повністю залишились в його розпорядженні після припинення шлюбу.

На момент припинення шлюбних відносин у володінні та користуванні ОСОБА_2 залишились автомобілі, що придбані подружжям за спільні кошти, а саме легковий автомобіль седан-в, марки BYD, моделі F3 (2014 року випуску заводом) білого кольору, № шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію ТЗ НОМЕР_3 від 30 грудня 2014 року; легковий автомобіль седан-в, марки BYD, моделі F3 (2013 року випуску заводом) білого кольору, № шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 , державний номерний знак НОМЕР_5 , свідоцтво про реєстрацію ТЗ НОМЕР_6 від 14 січня 2015 року; мікроавтобус (автобус D) марки MERCEDES-BENZ моделі SPRINTER (2003 року випуску заводом) білого кольору, № шасі (кузова, рами) НОМЕР_7 , державний номерний знак НОМЕР_8 , свідоцтво про реєстрацію ТЗ НОМЕР_9 від 02 липня 2009 року; мікроавтобус (автобус D) марки MERCEDES-BENZ моделі SPRINTER (2006 року випуску заводом) білого кольору, № шасі (кузова, рами) НОМЕР_10 , державний номерний знак НОМЕР_11 , свідоцтво про реєстрацію ТЗ НОМЕР_12 від 25 лютого 2010 року; мікроавтобус (автобус D) марки VOLKSWAGEN моделі LT 35 (1998 року випуску заводом) білого кольору, № шасі (кузова, рами) НОМЕР_13 , державний номерний знак НОМЕР_14 , свідоцтво про реєстрацію ТЗ НОМЕР_15 від 03 березня 2005 року; легковий автомобіль універсал-В, марки Toyota, модель Land Cruiser 150 (2013 року випуску заводом), білого кольору № шасі (кузова, рами) НОМЕР_16 , державний номерний знак НОМЕР_17 , свідоцтво про реєстрацію ТЗ НОМЕР_18 від 13 вересня 2013 року. За згодою подружжя всі зазначені транспортні засоби та майно оформлені на відповідача із видачею на його ім`я свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів та інших документів, підтверджуючих право власності.

Крім того, під час шлюбу подружжям придбані транспортні засоби, які за спільною усною згодою оформленні на неї: мікроавтобус - D марки ГАЗ моделі ЧАЗ 32213, 2002 року випуску, державний номер НОМЕР_19 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_20 , свідоцтво про реєстрацію ТЗ НОМЕР_21 видане ВРЕР № 2 ГУМВСУ м. Харкова 06 вересня 2012 року, який за договором оренди від 16 жовтня 2012 року, переданий в користування на термін до 16 жовтня 2017 року ТОВ СХІДАВТОТРАНС ПЛЮС , співзасновником та директором якого був відповідач-1 та після закінчення строку дії договору оренди автомобіль відповідачем-1 на адресу позивача не повернутий, місцезнаходження його на даний момент позивачу не відомо. Аналогічно транспортний засіб автобус - D, марки БАЗ моделі А07903, 2006 року випуску, державний номер НОМЕР_22 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_23 , свідоцтво про реєстрацію ТЗ НОМЕР_24 , видане ВРЕВ №2 ГУМВСУ м. Харкова 01 листопада 2012 року, зареєстрований на її ім`я. За договором оренди від 01 листопада 2012 року вказаний транспортний засіб переданий в користування на термін до 01 листопада 2017 року ТОВ СХІДАВТОТРАНС ПЛЮС , співзасновником та директором якого був відповідач-1 та після закінчення строку дії договору оренди автомобіль відповідачем-1 на адресу позивача не повернутий, місцезнаходження його позивачу не відомо. Крім того, відповідно до змісту позову, в період шлюбу подружжям придбані автобус - D, марки MAN моделі 16.370 HOCL, 1992 року випуску, державний номер НОМЕР_25 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_26 , свідоцтво про реєстрацію ТЗ НОМЕР_27 видане ВРЕВ №2 ГУМВСУ м. Харкова 06 вересня 2012 року, автомобіль KIA CEED 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_28 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_29 , свідоцтво про реєстрацію ТЗ НОМЕР_30 видане ВРЕВ №2 ГУМВСУ м. Харкова 25 січня 2008 року та автомобіль LEXUS RX 350, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_31 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_32 , свідоцтво про реєстрацію ТЗ НОМЕР_33 , видане ВРЕВ №2 ГУМВСУ м. Харкова 16 квітня 2013 року, що оформлені на позивача та з яких на даний час вона має можливість повноцінно володіти та користуватися лише автомобілем LEXUS RX 350, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_31 , який залишився у неї після припинення шлюбу із ОСОБА_2 . Також позивач не має можливості після розірвання шлюбу володіти та користуватися спільно набутими транспортними засобами, хоча і оформленими на її ім`я, але, які залишились у володінні та користуванні ОСОБА_2 та належній йому юридичній особі, а також житловим будинком, доходами, отриманими від володіння корпоративними правами, доходами від здійснення ОСОБА_2 підприємницькою діяльністю, доходами від продажу автотранспорту, половина їх вартості грошовими коштами ОСОБА_2 також позивачу не відшкодована.

Після зміни предмету позову ОСОБА_1 просила:

визнати грошові кошти (доходи), отримані ОСОБА_2 від продажу частки в статутному капіталі ТОВ СХІДАВТОТРАНС ПЛЮС вартістю 450 000,00 грн, що була внесена (створена) за рахунок спільних коштів подружжя, об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;

поділити грошові кошти (доходи), отримані ОСОБА_2 від продажу частки в статутному капіталі ТОВ СХІДАВТОТРАНС ПЛЮС вартістю 450 000,00 грн;

в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за нею право власності на 1/2 частину доходів (грошових коштів), отриманих ОСОБА_2 від доходу від продажу частки в статутному капіталі ТОВ СХІДАВТОТРАНС ПЛЮС ;

стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошові кошти в сумі 225 000,00 грн, тобто 1/2 частину спільно набутого майна (грошових коштів) у вигляді доходів від володіння корпоративними правами, а саме продажу частки в статутному капіталі ТОВ СХІДАВТОТРАНС ПЛЮС ;

визнати грошові кошти (доходи), отримані ОСОБА_2 від здійснення підприємницької діяльності за період жовтень 2000 року - грудень 2015 року об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;

поділити грошові кошти (доходи), отримані ОСОБА_2 від здійснення підприємницької діяльності за період жовтень 2000 року - грудень 2015 року;

в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за нею право власності на 1/2 частину доходів, отриманих ОСОБА_2 від здійснення підприємницької діяльності за період жовтень 2000 року - грудень 2015 року;

визнати грошові кошти (доходи), отримані ОСОБА_2 від продажу 15 квітня 2016 року на користь ОСОБА_4 за договором купівлі - продажу автомобілю (автобус-D) SHAOLIN SLG6720CGN (2005 року випуску заводом) білого кольору, № двигуна НОМЕР_34 , № кузова НОМЕР_35 , державний номерний знак НОМЕР_36 , що придбаний в період шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;

в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за нею право власності на 1/2 частину доходів, отриманих ОСОБА_2 від продажу 15 квітня 2016 року на користь ОСОБА_4 за договором купівлі - продажу автомобілю (автобус-D) SHAOLIN SLG6720CGN (2005 року випуску);

стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 1/2 від суми отриманого доходу від продажу автомобілю (автобус-D) SHAOLIN SLG6720CGN (2005 року випуску) білого кольору, № двигуна НОМЕР_34 , № кузова НОМЕР_35 , державний номерний знак НОМЕР_36 , а саме 26 550,00 грн;

визнати житловий будинок із надвірними будівлями в АДРЕСА_2 , право власності на який зареєстровано державним реєстратором Валківської районної державної адміністрації Шевченко О. В. за ОСОБА_2 , номер запису про право власності 18194172, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1126953963212, об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;

поділити житловий будинок із надвірними будівлями в АДРЕСА_2 , номер запису про право власності 18194172, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1126953963212;

в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку із надвірними будівлями в АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1126953963212;

в порядку поділу спільного майна подружжя виділити їй та визнати за нею право особистої приватної власності на легковий автомобіль тип KIA CEED 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_28 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_29 , свідоцтво про реєстрацію ТЗ НОМЕР_30 видане ВРЕВ № 2 ГУ МВСУ м. Харкова 25 січня 2008 року та легковий автомобіль LEXUS RX 350 , 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_31 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_32 , свідоцтво про реєстрацію ТЗ НОМЕР_33 , видане ВРЕВ №2 ГУМВСУ м. Харкова 16 квітня 2013 року;

в порядку поділу спільного майна подружжя виділити ОСОБА_2 та визнати за ним право особистої приватної власності на мікроавтобус - D марки ГАЗ моделі ЧАЗ 32213, 2002 року випуску, державний номер НОМЕР_19 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_20 , свідоцтво про реєстрацію ТЗ НОМЕР_21 видане ВРЕР №2 ГУМВСУ м. Харкова 06 вересня 2012 року, автобус - D, марки БАЗ моделі А07903, 2006 року випуску, державний номер НОМЕР_22 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_23 , свідоцтво про реєстрацію ТЗ НОМЕР_24 , видане ВРЕВ №2 ГУМВСУ м. Харкова 01 листопада 2012 року, автобус - D, марки MAN моделі 16.370 HOCL, 1992 року випуску, державний номер НОМЕР_25 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_26 , свідоцтво про реєстрацію ТЗ НОМЕР_27 видане ВРЕВ №2 ГУМВСУ м. Харкова 06 вересня 2012 року.

У травні 2016 року ОСОБА_2 звернувся з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа: Акціонерне товариство ПроКредитБанк (далі - АТ ПроКредитБанк ) про поділ спільного майна подружжя.

Зустрічний позов ОСОБА_2 мотивований тим, що для утримання та обслуговування зазначених транспортних засобів ним укладені із АТ ПроКредитБанк договори про надання кредитного траншу від 07 березня 2014 року, 22 травня 2014 року та 09 жовтня 2014 року, згідно умов яких заборгованість по виплаті кредиту станом на 18 грудня 2015 року, тобто на день розірвання шлюбу, склала 410 601,84 грн. Борги за отриманим кредитом виплачує ОСОБА_2 , а позивач не несе витрат по поверненню кредиту, який отриманий в інтересах сім`ї, отже є доцільним та таким, що відповідає інтересам сторін, визнання за ним права власності на автомобілі, що зареєстровані на ім`я позивача з урахуванням частки позивача в спільних витратах подружжя, що виникли в період шлюбу.

Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просив:

в порядку поділу майна подружжя визнати за ним право власності на автобус марки БАЗ 2006 року випуску, державний номер: НОМЕР_22 та автомобіль марки LEXUS-RX 350 2007 року випуску, державний номер: НОМЕР_37 , що зареєстровані за ОСОБА_1 .

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу будинку.

Позов ОСОБА_5 мотивований тим, що під час судового провадження у справі № 615/408/16-ц про поділ спільного майна подружжя, за наявності накладених судом у ній обмежень на таке майно, зокрема ухвал від 28 квітня 2016 року про заборону відчуження незавершеного будівництвом житлового будинку за адресою АДРЕСА_2 , та від 15 серпня 2016 року про накладення арешту на все нерухоме майно, придбане в період шлюбу подружжям в період 20 червня 1998 року по 18 грудня 2015 року, між відповідачами 28 грудня 2016 року укладений договір купівлі - продажу житлового будинку та земельної ділянки, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Івановою О. В., за змістом якого ОСОБА_2 продає (передає у власність), а ОСОБА_3 купує (приймає у власність) житловий будинок літ. А-2 , мансарда літ. а , скважина літ. К , вигрібна яма №1 , що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , загальною площею 285,4 кв. м, житловою площею 127,6 кв. м. Продаж житлового будинку між відповідачами вчинено за суму 380 596,00 грн, яка повністю сплачена покупцем продавцю, ще до підписання цього договору. Зазначений будинок відноситься до спільного майна подружжя, що підлягає поділу, а нова адреса такого будинку пов`язана із проведеною інвентаризацією будівель в с. Шарівка. ОСОБА_2 не отримував згоди від позивача на відчуження спільного майна подружжя, яка при укладенні договору, що потребує нотаріального посвідчення та реєстрації, повинна бути посвідчена нотаріально. Не погоджується позивач із тим, що реєстрація права власності за ОСОБА_2 на нерухомість здійснена після припинення шлюбних відносин та за таких умов створює його особисте право власності на таке майно, оскільки вважає, що новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації та з моменту державної реєстрації права власності на нього, отже вчинені ОСОБА_2 дії лише підтверджують дотримання ним визначеної законом процедури узаконення новоствореного майна, але не змінюють частки кожного із подружжя в такому новоствореному майні. Позивач вважає, що юридичне оформлення права власності на житловий будинок АДРЕСА_2 (раніше АДРЕСА_2 ) на ім`я лише ОСОБА_2 не породжує його абсолютне та особисте право на це майно, оскільки таке майно створено (збудовано) подружжям за їх спільні кошти, отже є їх спільним майном, а ОСОБА_2 здійснюючи таку процедуру, достовірно знав, що на момент реєстрації за ним права власності на житловий будинок, між ним та позивачем вже виник спір щодо поділу цього майна подружжя.

ОСОБА_3 також знала та за всіма обставинами не могла не знати про спірність об`єкта нерухомості та вчинила фіктивний правочин з метою протиправного виведення житлового будинку зі складу спірного майна подружжя, оскільки на момент вчинення оспорюваного правочину ОСОБА_2 був співзасновником та обіймав посаду керівника (директора) ТОВ Східавтотранс Плюс , в той час як ОСОБА_3 в зазначеному товаристві обіймала посаду інженера з транспорту та була безпосередньо підпорядкована ОСОБА_2 . Отже, дві сторони оспорюваного правочину відповідач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 діяли недобросовісно, а реальною метою укладеного правочину було не набуття ОСОБА_3 права власності на нерухоме майно, а звільнення ОСОБА_2 від цивільного обов`язку перед позивачем щодо якого судом розглядався відповідний спір.

У зв`язку із цим просила визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі - продажу в частини купівлі-продажу 1/2 житлового будинку АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1126953963212, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Івановою О. В. 28 грудня 2016 року, зареєстрований в реєстрі № 2852.

У липні 2019 року ОСОБА_3 звернулася з зустрічним позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину будинку.

Зустрічний позов ОСОБА_3 мотивований тим, що вона є власником житлового будинку та земельної ділянки, що розташовані в АДРЕСА_2 , право на які вона набула на підставі договорів купівлі-продажу, укладених 28 грудня 2016 року із ОСОБА_2 . Право власності на зазначені об`єкти нерухомості в день укладення договорів зареєстровано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 1126953963212 щодо житлового будинку та за № 1071141563212 щодо земельної ділянки. ОСОБА_3 вважає, що вона є добросовісним набувачем майна, оскільки ОСОБА_2 збудував, здав в експлуатацію та вперше зареєстрував за собою право власності на житловий будинок, який в наступному було передано їй, що відповідає статті 331 ЦК України. Майно жодного дня не знаходилося у власності ОСОБА_1 , отже не є загубленим, викраденим, не вибуло із її володіння поза волею у інший спосіб, що у відповідності до статті 388 ЦК України було б підставою для його витребування у добросовісного набувача. Укладений між нею та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу житлового будинку є оплатним, розрахунок за ним проведений у повному обсязі. Також ОСОБА_3 зазначає, що разом із житловим будинком нею придбана земельна ділянка площею 0,25 га, кадастровий номер 6321288501:00:001:0183, право власності на яку позивачем не оспорюється. Отже у разі задоволення позову, у відповідності до статті 377 ЦК України вона буде протиправно позбавлена права власності на 1/2 частину придбаної під житловим будинком земельної ділянки. Крім того, ОСОБА_3 із посиланням на технічний висновок, виконаний ФОП ОСОБА_6 зазначає, що розташування приміщень у житловому будинку, їх площа та вартість, конструктивні елементи та інше - не дозволяють розробити варіанти розподілу житлового будинку та господарських споруд між співвласниками по 1/2 частині, а враховуючи, що ОСОБА_3 та позивач не перебувають в родинних відносинах, вони не можуть мешкати в одному житловому будинку, який призначений для проживання однієї сім`ї, отже повернути в натурі 1/2 частину житлового будинку є неможливим, що виключає визнання на нього права власності за позивачем.

У зв`язку із цим просила визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку літ. А-2, мансарди літ. а , скважини літ. К , вигрібної ями № 1 , що знаходяться за адресою АДРЕСА_2 .

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Валківського районного суду Харківської області від 23 грудня 2019 року залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу - задоволено.

Визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу в частині купівлі-продажу 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1126953963212, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Івановою О. В. 28 грудня 2016 року, зареєстрований в реєстрі № 2852.

У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку із надвірними будівлями в АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1126953963212.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку, літ. А-2 мансарди, літ. а , свердловини, літ. К , вигрібної ями №1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , відмовлено.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задоволено частково.

В порядку поділу спільного майна подружжя стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 :

грошові кошти в сумі 225 000,00 грн, а саме: 1/2 частину спільно набутого майна (грошових коштів) у вигляді доходів від володіння корпоративними правами, а саме продажу належної ОСОБА_2 частки в статутному капіталі ТОВ СХІДАВТОТРАНС ПЛЮС ;

грошові кошти в сумі 26 550,00 грн, а саме: дохід від продажу 15 квітня 2016 року ОСОБА_4 автобуса-D, SHAOLIN SLG6720CGN (2005 року випуску заводом), державний номер: НОМЕР_36 , № двигуна НОМЕР_34 , номер кузова НОМЕР_35 .

В порядку поділу спільного майна подружжя виділено ОСОБА_1 та визнано за нею право особистої приватної власності на:

легковий автомобіль тип KIA CEED 2008 року випуску, державний номер: НОМЕР_28 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_29 , свідоцтво про реєстрацію ТЗ НОМЕР_30 видане ВРЕВ №2 ГУМВСУ м. Харкова 25 січня 2008 року;

легковий автомобіль LEXUS RX 350 , 2007 року випуску, державний номер: НОМЕР_31 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_32 , свідоцтво про реєстрацію ТЗ НОМЕР_33 , видане ВРЕВ №2 ГУМВСУ м. Харкова 16 квітня 2013 року, припинивши право спільної сумісної власності на ці транспортні засоби ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстроване за ОСОБА_1 .

В порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на:

мікроавтобус - D марки ГАЗ моделі ЧАЗ 32213, 2002 року випуску, державний номер НОМЕР_19 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_20 , свідоцтво про реєстрацію ТЗ НОМЕР_21 видане ВРЕР №2 ГУМВСУ м. Харкова 06 вересня 2012 року;

автобус - D, марки MAN моделі 16.370 HOCL, 1992 року випуску, державний номер НОМЕР_25 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_26 , свідоцтво про реєстрацію ТЗ НОМЕР_27 видане ВРЕВ №2 ГУМВСУ м. Харкова 06 вересня 2012 року, припинивши право спільної сумісної власності на ці транспортні засоби ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстроване за ОСОБА_1 .

В задоволенні решти вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя задоволено частково.

В порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на автобус - D, марки БАЗ моделі А07903, 2006 року випуску, державний номер НОМЕР_22 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_23 , свідоцтво про реєстрацію ТЗ НОМЕР_24 , видане ВРЕВ №2 ГУМВСУ м. Харкова 01 листопада 2012 року, припинивши право спільної сумісної власності на ці транспортні засоби ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстроване за ОСОБА_1 .

В задоволенні решти вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судові рішення мотивовані тим, що житловий будинок АДРЕСА_2 (раніше АДРЕСА_2 ) станом на 14 січня 2014 року (дата первинної інвентаризації) був створений як об`єкт цивільного обігу та органом БТІ за ініціативою ОСОБА_2 була проведене інвентаризація. Дата початку будівництва 14 листопада 2016 року та дата готовності будівлі до експлуатації 06 грудня 2016 року зазначені ОСОБА_2 у відповідних повідомленні та декларації не є беззаперечними доказами того, що будинок побудований в період з 14 листопада 2016 року по 06 грудня 2016 року та спростовуються доказами, яким суд першої інстанції надав правильну оцінку. ОСОБА_2 не довів, що спірне майно належить йому особисто, а отже воно є складовою частиною спільного майна подружжя, яке підлягає поділу.

Той факт, що право власності на будинок було зареєстроване ОСОБА_2 після розірвання шлюбу, не може спростувати фактичних даних про набуття спільного сумісного права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на новостворений об`єкт нерухомості в період шлюбу. Отже таке майно залишається їх спільною сумісною власністю і після розірвання шлюбу. Реєстрація права власності на будинок за ОСОБА_2 є лише офіційним визнанням і підтвердженням факту набуття права власності, однак державна реєстрація сама по собі не є підставою набуття такого права. Отже здійснення ОСОБА_2 державної реєстрації права власності на будинок після розірвання шлюбу не може бути підставою для позбавлення ОСОБА_1 права на свою частку, яка була набута в період шлюбу.

Відсутність згоди одного із співвласників - колишнього подружжя на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.

ОСОБА_2 при укладенні договору купівлі-продажу спірного житлового будинку вимог частини 3 статті 65 СК України дотримано не було, а наявність згоди на відчуження майна від ОСОБА_7 , з якою ОСОБА_2 перебував в зареєстрованому шлюбі, не виключає його обов`язку отримання нотаріально оформленої згоди саме від ОСОБА_1 , тобто особи, під час перебування у шлюбі з якою ОСОБА_2 набув право спільної сумісної власності на об`єкт нерухомості.

Визнання договору недійсним саме в частині 1/2 обумовлюється тією обставиною, що інша 1/2 частина будинку належала ОСОБА_2 і він реалізував своє право на розпорядження належною йому часткою на власний розсуд.

Право ОСОБА_3 не може бути захищено за рахунок порушення прав ОСОБА_1 .

Відповідно до Статуту ТОВ СХІДАВТОТРАНС ПЛЮС 22 серпня 2011 року, здійснено державну реєстрацію зазначеного товариства. Засновниками визначені ОСОБА_2 та ОСОБА_4 із частками по 50 % кожний.

Згідно з пунктом 3.2 розділу 3 Статуту, статутний капітал зазначеного товариства становить 900 000,00 грн.

Формування статутного капіталу ТОВ СХІДАВТОТРПАНС ПЛЮС в сумі 900 000,00 грн підтверджується Витягом з ЄДРПОУ №1002973287 від 01 вересня 2017 року станом на 01 жовтня 2015 року.

Відповідно до листа Управління державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Департаменту реєстрації Харківської міської ради від 30 листопада 2018 року № 2549/0/279-18, 12 жовтня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладений Договір купівлі-продажу частки у ТОВ СХІДАВТОТРАНС ПЛЮС , за умовами якого ОСОБА_2 передав у власність покупця ОСОБА_4 належну йому частку в цьому товаристві розміром 50 %. Розмір частки становить 450 000,00 грн.

У договорі від 12 жовтня 2015 року зазначено, що покупець повністю сплачує продавцю суму договору, в момент укладення даного договору.

Отже, укладення вищевказаного договору, підтверджує факт проведення повного розрахунку між сторонами даного договору, а тому твердження представника відповідача про те, що ОСОБА_2 не отримав кошти за даним договором є спростованим.

15 жовтня 2015 року керівником ТОВ СХІДАВТОТРАНС ПЛЮС ОСОБА_2 до Валківського районного управління юстиції Харківської області подано реєстраційну картку за формою № 3, згідно із якою внесені зміни про виключення із складу засновників товариства ОСОБА_2 та зміну розміру внеску до статутного капіталу іншого учасника ОСОБА_4 до 900 000,00 грн.

18 жовтня 2015 року державним реєстратором проведено реєстрацію змін до статуту ТОВ СХІДАВТОТРАНС ПЛЮС , та єдиним учасником із статутним капіталом в розмірі 900 000,00 грн став ОСОБА_4 .

Грошові кошти внесені ОСОБА_2 до статутного капіталу ТОВ СХІДАВТОТРАНС ПЛЮС становлять їх спільне із позивачем майно, а у зв`язку із відчуженням в подальшому ОСОБА_2 такої частки, отримані ним кошти підлягають поділу між подружжям. Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 з приводу того, що матеріалами справи підтверджено, що автобус SHAOLIN SLG6720CGN (2005 року випуску) білого кольору, № двигуна НОМЕР_34 , № кузова НОМЕР_35 , державний номер: НОМЕР_36 був проданий ним підприємству ТОВ СХІДАВТОТРАНС ПЛЮС ще 10 жовтня 2015 року, а пізніше ОСОБА_2 , як керівник ТОВ СХІДАВТОТРАНС ПЛЮС , продав його ОСОБА_4 не спростовують висновків суду про те, що вказаний автомобіль був проданий без надання позивачем письмової згоди на продаж коштовного майна, що становить спільну власність подружжя.

ОСОБА_2 не довів, що кредитні кошти витрачені ним в інтересах сім`ї, не спростував доводи ОСОБА_1 про те, що витратив кошті надавши фінансову допомогу ТОВ СХІДАВТОТРАНС ПЛЮС .

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Валківського районного суду Харківської області від 23 грудня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року в частині відмови в позові про поділ коштів (доходів), отриманих ОСОБА_2 від здійснення підприємницької діяльності за період жовтень 2000 року - грудень 2015 року та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. В іншій частині рішення Валківського районного суду Харківської області від 23 грудня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року залишити без змін як такі, що не оскаржуються.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що в порушення правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц суди обох інстанцій фактично на позивача переклали тягар доведення (спростування) обставин , на які посилався виключно відповідач та встановивши, що позивач не змогла їх довести - відмовили в позові. Тобто суди використали концепцію негативного доказу, яка сама по собі порушує принцип змагальності.

Відповідно до висновку Верховного Суду викладеного в постанові від 10 липня 2019 року у справі № 613/1521/14-ц правовідносини щодо здійснення підприємницької діяльності фізичною особою врегульовані главою 5 ЦК України. Майно фізичної особи-підприємця (яке використовується для господарської діяльності фізичною особою-підприємцем) вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.

Грошові кошти (дохід) фізичної особи-підприємця є різновидом майна, яке може становити предмет поділу між подружжям у разі виникнення відповідного спору.

У листопаді 2020 року ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Валківського районного суду Харківської області від 23 грудня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року в частині визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу в частині купівлі-продажу 1/2 житлового будинку АДРЕСА_2 , визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину житлового будинку, відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку. Ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині та задовольнити зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 , та визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку.

Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанції застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду, в порушення пункту 1 частини другої статті 289 ЦПК України, а саме у постанові Верховного Суду від 27 січня 2016 року у справі № 6-1912цс15, постанови Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справі № 471/761/17-ц (провадження № 61-24209св18). Існує необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, яка застосована судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні.

Відносно добросовісного набуття права власності заявником на житловий будинок, судами першої та апеляційної інстанцій не було надано оцінки аргументам заявника, що свідчить про те, що оскаржені рішення є необґрунтованими та такими, що винесені з порушенням норм чинного матеріального права, зокрема статей 330, 331, 388 ЦК України, що є підставою для їх скасування.

Судами не прийнято до уваги, що відповідач ОСОБА_2 збудував, здав в експлуатацію та вперше зареєстрував за собою право власності на житловий будинок відповідно до декларації про готовність до експлуатації об`єкта, будівництво якого здійснено на підставі будівельного паспорта, будівництво житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , закінчено та готовий до експлуатації 06 грудня 2016 року, тобто вже після розірвання шлюбу між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 - 18 грудня 2015 року. Саме після розірвання шлюбу відповідачем ОСОБА_2 був побудований житловий будинок, зареєстроване за ним право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17 грудня 2016 року. Суди першої та апеляційної інстанції проігнорували той факт, що збудований житловий будинок до розірвання шлюбу позивача та ОСОБА_2 18 грудня 2015 року був відсутній. Судами взагалі не був досліджений та не встановлювався факт готовності будинку на дату розірвання шлюбу, на дату після розірвання шлюбу, та на дату його реєстрації права власності за відповідачем 17 грудня 2016 року як об`єкта нерухомого майна.

Судами також не встановлювалося та було проігноровано пояснення відповідачів, що до розірвання шлюбу 18 грудня 2015 року на території розташованого наразі житлового будинку за адресою АДРЕСА_2 , знаходилися лише будівельні матеріали, які були придбані за рахунок коштів батька ОСОБА_2 . Отже, в період шлюбу житловий будинок не був збудований та саме після розірвання шлюбу житловий будинок ОСОБА_2 було збудовано, здано до експлуатації, зроблено поліпшення будинку, приведено будинок до житлового стану. Таким чином, ОСОБА_2 витрачав виключно власні кошти на будівництво житлового будинку. З цих підстав, житловий будинок не є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та позивача. Судами не досліджено, що вказаний житловий будинок жодного дня не знаходився у власності позивача, тому відповідно не був загублений позивачем, не був викрадений у позивача або не мав можливості вибути з володіння позивача не з його волі іншим шляхом.

Отже, ОСОБА_2 є добросовісним власником вказаного житлового будинку з надвірним будівництвом, тобто до нього не можуть бути застосовані наслідки у вигляді витребування майна за недійсним договором.

Аналіз касаційних скарг свідчить, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції оскаржуються в частині відмови в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ коштів (доходів), отриманих ОСОБА_2 від здійснення підприємницької діяльності за період жовтень 2000 року - грудень 2015 року,

в частині визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу в частині купівлі-продажу 1/2 житлового будинку АДРЕСА_2 , визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину житлового будинку,

в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку,

в іншій частині рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції не оскаржуються, тому судом касаційної інстанції не переглядаються.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 та витребувано справу з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2021 року клопотання ОСОБА_1 про зменшення розміру судового збору задоволено, зменшено ОСОБА_1 розмір судового збору до 1 000,00 грн за подання касаційної скарги та відкрито касаційне провадження.

У грудні 2020 року матеріали цивільної справи № 615/408/16-ц надійшли до Верховного Суду та передані судді-доповідачу Дундар І. О.

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2021 року відзив ОСОБА_1 залишено без розгляду, справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження , перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 23 листопада 2021 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі ОСОБА_3 доводи містять передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справі № 471/761/17-ц та у постанові Верховного Суду України від 27 січня 2016 року у справі № 6-1912цс15, необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року № 372/504/17, з огляду на те, що при розгляді аналогічних справ існують обґрунтовані висновки судді Верховного Суду, які викладені в окремих думок судді Верховного Суду (від 15 червня 2020 року у справі № 430/1281/14-ц, від 24 червня 2020 року у справі № 369/9220/17, від 19 серпня 2020 року у справі № 44/578/16, від 30 вересня 2020 року у справі № 447/880/15-ц, від 21 жовтня 2020 року у справі № 552/5465/18); відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 23 листопада 2021 року зазначено, що наведені у касаційній скарзі ОСОБА_1 доводи містять передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 06 листопада 2019 року у справі № 161/11764/15-ц, від 10 березня 2020 року у справі № 369/739/16-ц, від 10 липня 2019 року у справі № 613/1521/14-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 553/1271/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 279/6459/14-ц, від 31 березня 2020 року у справі № 394/1155/14-ц, від 08 квітня 2020 року у справі № 638/9020/14, від 10 квітня 2020 року у справі № 734/2887/17, від 28 травня 2020 року у справі № 520/7492/16, від 17 червня 2020 року у справі № 3310/11746/13-ц, від 08 липня 2020 року у справі № 344/1770/14-ц, від 02 вересня 2020 року у справі № 318/1863/17 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що 20 червня 1998 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб, який 18 грудня 2015 року розірваний.

Будівельний паспорт на забудову земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2 на ім`я ОСОБА_2 , який доданий до заяви в БТІ від 10 січня 2014 року із проханням провести технічну інвентаризацію, містить проект забудови земельної ділянки з посиланням на рішення Виконавчого комітету Шарівської сільської ради № 232-У від 20 листопада 2007 року, яким дозволено забудову, та складений такий будівельний паспорт із зазначенням дати 23 червня 2008 року.

30 червня 2016 року між Валківським БТІ та ОСОБА_2 укладений Договір № 02-06/201 на виконання робіт: виготовити технічний паспорт, врахувати рішення про адресу, довідку сільської ради №455. 30 червня 2016 року ОСОБА_2 виданий рахунок на оплату послуг БТІ за об`єктом АДРЕСА_2 , серед переліку яких зазначена послуга із зміни адреси (10 порядковий номер рахунку від 30 червня 2016 року).

Відповідно до листа Шарівської сільської ради від 31 жовтня 2017 року № 02-20/490 земельна ділянка яка була надана ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку мала юридичну адресу АДРЕСА_2 . Після отримання рішення (дозволу) на її забудову ОСОБА_2 24 червня 2016 року звернувся за довідкою про уточнення юридичної адреси побудованого на земельній ділянці будинку, так як виникла проблема при підписанні акту про погодження меж в проекті землеустрою. При виїзді на місце було встановлено, що будинок вже був побудований та розташований між житловими будинками за адресами АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 . На основі цих фактів була надана довідка про уточнення юридичної адреси № 455 від 30 червня 2016 року для виготовлення технічної документації на будинок. Також в листі зазначено, що 11січня 2014 року помилково була видана довідка про присвоєння юридичної адреси будинку в АДРЕСА_2 .

Рішенням Шарівської сільської ради Валківського району Харківської області № 155-У11 від 26 червня 2016 року ОСОБА_2 наданий дозвіл на виготовлення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки для обслуговування житлового будинку в АДРЕСА_2 , а рішенням цієї ж ради № 229-У11 від 25 жовтня 2016 року такий проект затверджений.

14 листопада 2016 року ОСОБА_2 до Департаменту ДАБІ подано повідомлення про початок виконання будівельних робіт, яке зареєстровано за вх. №1020-5645, а 06 грудня 2016 року декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, яка зареєстрована за вх. №1020-6147.

17 грудня 2016 року за ОСОБА_2 державним реєстратором Валківської районної державної адміністрації Шевченко О. В. зареєстровано право власності на житловий будинок АДРЕСА_3 (раніше АДРЕСА_2 ), номер запису про право власності 18194172, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1126953963212, що підтверджується змістом п.1.2. оспорюваного Договору купівлі-продажу.

28 грудня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі - продажу житлового будинку та земельної ділянки, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Івановою О. В., зареєстровано в реєстрі № 2852.

За змістом зазначеного договору купівлі-продажу ОСОБА_2 продає (передає у власність), а ОСОБА_3 купує (приймає у власність) житловий будинок літ. А-2 , мансарда літ. а , скважина літ. К , вигрібна яма №1 , що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , загальною площею 285,4 кв. м, житловою площею 127,6 кв. м. Вищезазначений житловий будинок належить продавцю на праві приватної власності, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, індексний №76550187, виданого Державним реєстратором Валківської районної державної адміністрації Харківської області Шевченко О. В., право власності зареєстровано 17 грудня 2016 року, номер запису про право власності 18194172, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1126953963212.

Пунктом 1.5. договору купівлі - продажу зазначено, що продавець гарантує, що на момент укладення цього договору майно нікому не продане, не подаровано, в спорі та під арештом не значиться, відсутні будь-які права та обтяження щодо нього з боку третіх осіб; нерухоме майно під забороною (арештом) та в іпотеці (заставі) не перебуває, щодо нерухомого майна відсутні судові спори; обтяжень, а також будь-яких прав щодо відчужуваного майна у третіх осіб як в межах так і за межами України не має.

Продаж житлового будинку між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вчинено за суму 380 596,00 грн, яка повністю сплачена покупцем продавцю ще до підписання цього договору (п.2.1 договору купівлі - продажу).

Відповідно до зазначеного договору купівлі-продажу ОСОБА_3 набула право власності на житловий будинок літ. А-2 , мансарда літ. а , скважина літ. К , вигрібна яма №1 , що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 ., яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 28 грудня 2016 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Івановою О. В., номер запису про право власності 18384279.

У період жовтень 2010 року - грудень 2015 року ОСОБА_2 отримував доходи від здійснення підприємницької діяльності, яка зареєстрована ним 13 жовтня 2000 року, номер запису про взяття на облік в податковому органі 182, що підтверджується інформацією Головного управління ДФС у Харківській області від 07 грудня 2018 року № 30287/9/20-40-52-09-27.

Згідно зазначеного листа, ОСОБА_2 як фізичною особою - підприємцем протягом жовтень - грудень 2010 року задекларована сума отриманого доходу 287 565,00 грн; протягом січня-грудня 2011 року - 398 671,00 грн; протягом січня-грудня 2012 року - 587 673,85 грн; протягом січня - грудня 2013 року - 384 324,51 грн; протягом січня-грудня 2014 року - 327 721,07 грн; протягом січня - грудня 2015 року - 475 800,00 грн.

Позиція Верховного Суду

Щодо касаційної скарги ОСОБА_8 .

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_2 як фізичною особою - підприємцем протягом жовтень - грудень 2010 року задекларована сума отриманого доходу 287 565 грн. 00 коп.; протягом січня-грудня 2011 року - 398 671 грн. 00 коп.; протягом січня-грудня 2012 року - 587 673 грн. 85 коп.; протягом січня - грудня 2013 року - 384 324 грн. 51 коп.; протягом січня-грудня 2014 року - 327 721 грн. 07 коп.; протягом січня - грудня 2015 року - 475 800 грн. 00 коп.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з положеннями частини другої статті 12, частиною першою, шостою статті 81 ЦПК України учасника справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша, третя статті 77, частина друга статті 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

У касаційній скарзі не наведено доводів на спростування висновків судів в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_8 до ОСОБА_2 про поділ коштів (доходів), отриманих ОСОБА_2 від здійснення підприємницької діяльності за період жовтень 2000 року - грудень 2015 року.

Ураховуючи зазначене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 не довела, що кошти отримані ОСОБА_2 від здійснення підприємницької діяльності за період жовтень 2000 - грудень 2015 року витрачались не на утримання сім`ї, не на придбання та створення майна, що наразі є предметом поділу, тому оскаржені судові рішення в цій частині є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги про те, що суди використали концепцію негативного доказу, безпідставні.

Щодо касаційної скарги ОСОБА_3 .

Звертаючись до суду з позовом в частині спору щодо житлового будинку ОСОБА_1 просила визнати його спільною сумісною власністю, поділити його, визнати за нею право власності на 1/2 частину та визнати недійсним договір купівлі-продажу будинку в 1/2 його частині.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги в цій частині виходив з того, що той факт, що право власності на будинок було зареєстроване ОСОБА_2 після розірвання шлюбу, не може спростувати фактичних даних про набуття спільного сумісного права ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на новостворений об`єкт нерухомості в період шлюбу. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю і після розірвання шлюбу. За таких обставин суд погодився із твердженням позивача, що житловий будинок становить предмет спільного майна подружжя та підлягає поділу між ними, оскільки створений позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 під час перебування у зареєстрованому шлюбі. ОСОБА_2 при укладенні договору купівлі-продажу спірного житлового будинку вимог не отримано нотаріально оформленої згоди від ОСОБА_1 , що є підставою для визнання недійсним договору купівлі продажу від 28 грудня 2016 року в частині продажу 1/2 частини житлового будинку, оскільки інша 1/2 частина будинку належала ОСОБА_2 і він реалізував своє право на розпорядження належною йому часткою на власний розсуд

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316 , 317 , 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном.

Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20) Велика Палата відступила від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), що закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди всіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи ? контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору. Тому Велика Палата Верховного Суду уточнила зазначений висновок та вказала, що можливість визнання недійсним договору щодо розпорядження майном, яке перебуває в спільній власності, залежить від встановлення недобросовісності третьої особи ? контрагента за таким договором .

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 753/10236/14-ц (провадження № 61-16403св20) зазначено, що: упостанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2020 року у справі № 430/1281/14-ц (провадження № 61-43510сво18) зазначено, що: при розгляді спорів про відчуження одним із подружжя спільного майна без згоди іншого з подружжя слід передусім визначитись з об`єктом, тобто з тим, що відчужується. Предмет правочину є іншою правовою категорією, а саме - об`єктом, а не його частиною. Відчуження спільного майна відбувається за згодою співвласників, а відчуження частки - лише за її наявності (після зміни правового режим спільного майна подружжя зі спільної сумісної на спільну часткову). В такому разі співвласник вправі самостійно розпорядитися своєю часткою, але з додержанням вимог статті 362 ЦК України про переважне право купівлі частки (якщо відчуження частки відбувається на підставі договору купівлі-продажу). Якщо об`єкт належить на праві спільної сумісної власності кільком особам, то право власності кожного із співвласників у спільній сумісній власності поширюється на весь об`єкт, відтак передати у власність можна лише об`єкт в цілому. Договір дарування спільного сумісного майна подружжя, укладений без згоди іншого з подружжя, є недійсним в цілому .

У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами обставини справи підтверджують, що житловий будинок АДРЕСА_3 (раніше АДРЕСА_2 ) є спільним майном подружжя та підлягає поділу між ними, оскільки створений позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 під час перебування у зареєстрованому шлюбі. Договір купівлі-продажу спірного будинку укладений без згоди іншого з подружжя. Суд першої інстанції встановив недоведеність недобросовісності контрагента за договором ОСОБА_3 .

За таких обставин, з урахуванням меж касаційного перегляду, суди дійшли помилкового висновку про визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу в частині купівлі-продажу 1/2 житлового будинку АДРЕСА_2 .

Звертаючись з зустрічними позовними вимогами ОСОБА_3 просила визнати право власності на 1/2 частину будинку, оскількивона є добросовісним набувачем майна, ОСОБА_2 збудував, здав в експлуатацію та вперше зареєстрував за собою право власності на житловий будинок, який в наступному було передано їй, що відповідає статті 331 ЦК України.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку, оскільки ОСОБА_3 є власником всього будинку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20), Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 753/10236/14-ц (провадження № 61-16403св20) дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині прийняті частково без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу ОСОБА_3 слід задовольнити частково; рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу в частині купівлі-продажу 1/2 житлового будинку, скасувати, в задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити, в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину житлового будинку та відмови в задоволенні зустрічного позову залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпунктів б , в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; а також вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.

У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_3 сплатила судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 5 709,00 грн (квитанція від 29 січня 2020) та у розмірі 1152,00 грн (квитанція від 29 січня 2020), за подання касаційної скарги у розмірі 7612,00 грн (квитанція від 29 жовтня 2020 року) та у розмірі 1536,00 грн (квитанція від 29 жовтня 2020 року).

На час звернення до суду (березень 2016 року) за подання до суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становила 0,2 розміру мінімальної заробітної плати (підпункт 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України Про судовий збір ).

Розмір мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2016 року складав 1 378грн.

Розмір судового збору, який підлягав сплаті при поданні апеляційної скарги на рішення суду становив 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви (підпункт 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України Про судовий збір ).

Розмір судового збору, який підлягав сплаті при поданні касаційної скарги на рішення суду становив 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви (підпункт 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України Про судовий збір ).

Отже, розмір судового збору за подання позову в частині вимог немайнового характеру (визнання недійсним договору) складав 551,20 грн, за подання апеляційної скарги - 826,80 грн, за подання касаційної скарги - 1102,40 грн.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_3 задоволена частково - в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу в частині купівлі-продажу 1/2 житлового будинку суд відмовляє, тому судовий збір, сплачений ОСОБА_3 при зверненні до суду з апеляційною та касаційною скаргами в цій частині підлягає стягненню з ОСОБА_1 на її користь у такому розмірі: 826,80 грн - за подання апеляційної скарги, 1102,40 грн - за подання касаційної скарги, а всього 1 929,20 грн.

Керуючись статями 141, 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Валківського районного суду Харківської області від 23 грудня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу в частині купівлі-продажу 1/2 житлового будинку скасувати.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу в частині купівлі-продажу 1/2 житлового будинку відмовити.

Рішення Валківського районного суду Харківської області від 23 грудня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання жилого будинку спільною сумісною власністю та його поділ, поділ коштів (доходів), отриманих ОСОБА_2 від здійснення підприємницької діяльності за період жовтень 2000 року - грудень 2015 року та в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді апеляційної та касаційної інстанції в сумі 1 929,20 грн.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції рішення Валківського районного суду Харківської області від 23 грудня 2019 року та постанова Харківського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року в скасованій частині втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук