Постанова

від 21.10.2021 по справі 914/1171/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2021 р. Справа №914/1171/19

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої судді Орищин Г.В.

суддів Галушко Н.А.

Желіка М.Б.

секретар судового засідання Федорів Н.В.

розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мелроуз Меморіал» від 07.05.2021

на рішення Господарського суду Львівської області від 08.04.2021 (повний текст рішення складено 20.04.2021, суддя Чорній Л.З.)

у справі № 914/1171/19

за позовом заступника прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Львівської міської ради, м. Львів

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мелроуз Меморіал» , смт.Брюховичі, м. Львів

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватного підприємства «Воєнні меморіали» , м.Львів

про витребування майна та скасування державної реєстрації права власності

представники сторін:

прокурор - Рогожнікова Н.Б.,

від позивача - Кулик А.Я. (самопредставництво),

від відповідача - Дегтяренко О.О. (адвокат),

від третьої особи - не з`явились.

19.06.2021 до Господарського суду Львівської області звернувся заступник прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Львівської міської ради до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі - ТзОВ) Мелроуз Меморіал із позовом про:

1) витребування з приватної власності відповідача до комунальної власності територіальної громади м. Львова на користь Львівської міської ради нежитлових приміщень площею 421,2 кв.м за адресою: м.Львів, вул. Заводська, 30а (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1732299546101);

2) скасування державної реєстрації права приватної власності відповідача на нежитлові приміщення площею 421,2 кв.м за адресою: м.Львів, вул. Заводська, 30а (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1732299546101), здійснену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Думою Г.М. (номер запису про право власності - 30087187 від 29.01.2019).

Позовні вимоги мотивовано наступним:

1) Львівська обласна прокуратура під час вивчення відомостей, які містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно встановила, що:

- 19.12.2018 державний реєстратор КГ «Реєстрація майна та бізнесу» Ревакович І.І. здійснила державну реєстрацію права приватної власності на нежитлові приміщення площею 421,2 кв.м. за адресою: м.Львів, вул. Заводська,30а (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1732299546101) за ПП «Воєнні меморіали» . Підставою виникнення права власності зазначено договір купівлі-продажу №187 від 05.04.1996, укладений Представництвом Фонду державного майна України у м.Львові та Приватним підприємством (надалі - ПП) «Воєнні меморіали» , довідка №791 від 02.03.2015, видана ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» , акт прийому-передачі №187 від 15.05.1996 та технічний паспорт, виданий ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» 14.09.2005;

- надалі спірне майно було відчужено ПП «Воєнні меморіали» на користь третіх осіб і станом на даний час перебуває у приватній власності ТзОВ «Мелроуз Меморіал» . Державна реєстрація права приватної власності за вказаною юридичною особою була здійснена 29.01.2019 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Думою Г.М. (номер запису про право власності - 30087187), підставою виникнення права власності зазначено акти приймання-передачі нерухомого майна, що вноситься до статутного капіталу ТзОВ «Мелроуз Меморіал» від 29.01.2019 №№ 505, 506, 511, 512, 517, 518, 523, 524, підставою внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний номер № 45304078 від 31.01.2019;

2) Львівська міська рада як дійсний власник спірного нерухомого майна не приймала жодного рішення про відчуження цього майна на користь ПП «Воєнні меморіали» , у зв`язку з чим, нежитлові приміщення загальною площею 421,2 кв.м на вул. Заводській, 30а у м. Львові слід вважати такими, що вибули з володіння власника поза його волею. На підтвердження цих доводів прокурор зазначив таке:

- при здійсненні первинної державної реєстрації права власності на спірне майно за ПП «Воєнні меморіали» (номер запису про право власності 29659765), всупереч вимогам п.1, 3 ч. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» , державний реєстратор не встановила відповідність заявлених прав та поданих (отриманих) документів вимогам законодавства, зокрема, не отримала інформації про підтвердження здійснення державної реєстрації прав на даний об`єкт нерухомого майна, а також не врахувала, що згідно п.14 договору купівлі-продажу №187 від 05.04.1996, додатками до цього договору є технічний паспорт об`єкта продажу, наказ продавця про викуп, акт оцінки та реєстраційне посвідчення, однак, вказані документи не були підставою для проведення державної реєстрації права приватної власності;

- факт приналежності спірного об`єкта нерухомого майна до комунальної власності територіальної громади м.Львова в особі Львівської міської ради встановлений та підтверджений належними та допустимими доказами. Львівська міська рада, як дійсний власник спірного майна та Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, як орган уповноважений управляти майном громади, не передавали майнові права на спірне майно шляхом приватизації або іншого відчуження законним шляхом;

3) за таких обставин, на думку прокурора, державна реєстрація права власності ТзОВ «Мелроуз Меморіал» на об`єкт нерухомого майна реєстраційний номер №1732299546101 та запис про право власності №30087187 підлягають скасуванню, а нежитлові приміщення - витребуванню на користь власника.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 21.06.2019 відкрито провадження у справі №914/1171/19 за вказаною позовною заявою, а ухвалою від 07.08.2019 - до участі у справі залучено ПП «Воєнні меморіали як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.12.2019 підготовче провадження у справі було закрито, а справу призначено до судового розгляду. Провадження у даній справі декілька разів зупинялось (у періоди з 25.09.2019 до 22.10.2019, з 22.01.2020 до 05.08.2020) та неодноразово відкладалось з різних підстав, в тому числі, за клопотаннями відповідача та у зв`язку із поширенням по території України гострої респіраторної інфекції COVID-19.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 08.04.2021 позов у даній справі задоволено.

Ухвалюючи рішення, місцевий господарський суд виходив з наступного:

1) суд встановив наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави у даній справі, виходячи з наступного:

- вибуття з комунальної власності спірного майна порушує право територіальної громади м.Львова на володіння, ефективне користування і розпорядження на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй;

- Львівська міська рада, як власник спірного майна, та її структурні підрозділи, у встановленому порядку не вчинили усіх належних дій щодо державної реєстрації права комунальної власності на спірне майно, а, отримавши інформацію про здійснення незаконної державної реєстрації права приватної власності на об`єкти комунальної власності за ПП «Воєнні меморіали» та подальше їх відчуження, не вживали жодних заходів на поновлення прав територіальної громади, про що свідчать такі обставини: а) рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №43 від 29.01.2016 «Про реєстрацію права комунальної власності та взяття на баланс будівлі на вул. Заводській, 30а» , яким було передбачено необхідність звернення до відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції для проведення реєстрації права комунальної власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради на будівлю під літерою «А2-2Б» загальною площею 421, 2 кв.м на вул. Заводській, 30а, залишилось невиконаним; б) листом № 05/1-263 вих-19 від 18.04.2019 Прокуратура Львівської області повідомила Львівську міську раду про факт вибуття з комунальної власності спірного майна та витребувала інформацію щодо вжитих заходів претензійно-позовного характеру з метою повернення зазначеного об`єкта нерухомого майна у комунальну власність; в) з листа Юридичного департаменту Львівської міської ради від 22.05.2019 №2901-456, випливає, що заходи претензійно-позовного характеру щодо спірних нежитлових приміщень не вживалися;

- 04.04.2019 Прокуратура Львівської області зареєструвала кримінальне провадження №42019140000000054 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 367 ч. 2 КК України, за фактом неналежного виконання службових обов`язків державним реєстратором КП «Реєстрація майна та бізнесу» при здійсненні державної реєстрації права приватної власності на нежитлові приміщення 421,2 кв.м за адресою: м. Львів, вул. Заводська, 30а, чим заподіяно шкоду територіальній громаді м. Львова на суму 1156940,66 грн;

2) з матеріалів справи вбачається, що спірне нерухоме майно перебувало у власності Львівської міської ради, однак вибуло з її власності всупереч її волі та з порушенням норм законодавства на користь ПП Воєнні Меморіали (державна реєстрація права власності 19.12.2018), що, відповідно до положень ст. 388 ЦК України, свідчить про наявність підстав для витребування спірного майна у наступного набувача спірного майна - ТзОВ Мелроуз Меморіал (державна реєстрація права власності 29.01.2019). Про вказане свідчать такі обставини:

- долучена до матеріалів справи копія договору купівлі-продажу будівлі №187 від 05.04.1996, укладеного між Представництвом Фонду державного майна України в м.Львів та ПП «Воєнні Меморіали» не є належним доказом набуття ПП «Воєнні Меморіали» права власності на спірне майно та не може, відповідно до ч. 6 ст. 91 ГПК України, братися до уваги. Про наведене свідчить лист приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Попович Г.І. за вих. №01/01-16 від 10.01.2019, в якому повідомлено, що вказаний договір купівлі-продажу нею не посвідчувався, проставлений на ньому посвідчувальний напис не відповідає встановленому зразку, реєстраційний номер 1-78 вигаданий, а її підпис на ньому - підроблений;

- з матеріалів справи вбачається, що належні Львівській міські раді приміщення на вул. Заводській, 30а та приміщення, про які зазначено у вищенаведеному договорі купівлі-продажу будівлі (споруди, приміщення) № 187 від 05.04.1996, укладеному з ПП Воєнні Меморіали , є одними і тими ж приміщеннями. Про це свідчать: - дані технічного паспорту, виданого ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» 14.09.2005, який став однією з підстав для державної реєстрації права приватної власності за ПП «Воєнні меморіали» на спірні нежитлові приміщення площею 421,2 кв.м.; - технічні документи на нежитлові приміщення загальною площею 421,2 кв.м. (55,0 кв.м., 58,5 кв.м., 81,4 кв.м. та 226,3 кв.м.) за цією самою адресою, які перебувають у комунальній власності; - архівні матеріали ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» , відповідно до яких станом на 29.12.2012 нежитлові приміщення в будівлі літ. А2-2 - Б в будинку № 30а на вул. Заводській в м. Львові площею 226.3 кв.м., 81,4 кв.м. та 58,5 кв.м. зареєстровано за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради; - копії ухвал Львівської міської ради про надання в оренду нежитлових приміщень на вул. Заводській, 30 та Заводській, 30а та договорів оренди нерухомого майна;

3) друга позовна вимога є похідною від вимоги про витребування майна та, враховуючи положення Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і п. 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству , також підлягає задоволенню.

Водночас, у своєму рішенні суд першої інстанції зазначив про задоволення клопотання Львівської обласної прокуратури про зміну найменування органу прокуратури, який звернувся з позовом до суду у даній справі, яке мотивовано тим, що відповідно до вимог Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури , наказом Генерального прокурора від 03.09.2020 № 410 Про окремі питання забезпечення початку роботи обласних прокуратур було перейменовано без зміни ідентифікаційного коду в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань юридичну особу Прокуратура Львівської області у Львівська обласна прокуратура . Задовольняючи вказане клопотання, суд виходив із положень п. 2 ч. 17, ст. 32, ст. 162 ГПК України та ст. 90 ЦК України.

ТзОВ Мелроуз Меморіал , не погодившись з вказаним судовим рішенням, подало апеляційну скаргу, у якій послалося на те, що вирішуючи спір, місцевий господарський суд неповно з`ясував обставини справи, визнав встановленими ті обставини, які не були доведені позивачем, дійшов висновків, які не відповідають встановленим обставинам справи, а також порушив норми матеріального права та неправильно застосував норми процесуального права, у зв`язку з чим просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позову.

У своїй апеляційній скарзі відповідач послався на те, що:

1) при поданні віндикаційного позову позивач повинен підтвердити своє право власності на витребовуване майно, оскільки змістом віндикаційного позову є повернення саме тієї речі, яка вибула із законного володіння власника та збереглася в натурі. Покликання позивача стосовно того, що згідно його технічних документів на певні нежитлові приміщення, його приміщення та приміщення, належні відповідачу, є тим самим об`єктом нерухомого манна, є безпідставними, оскільки цієї обставини не доведено жодними належними та допустимими доказами, а саме:

- підстави набуття як ПП Воєнні меморіали , так і наступними власниками права власності на спірне майно відображені у відомостях Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які, в силу закону, вважаються достовірними;

- в матеріалах справи не міститься жодного доказу на підтвердження перебування спірних приміщень у комунальній власності Львівської міської ради. У суді першої інстанції взагалі не досліджувалися обставини як правомірності набуття спірних приміщень Львівською міською радою, так і вчинення одним із учасників справи будь-яких перешкод іншому у володінні будь-яким майном;

- відповідно до відомостей Реєстру, Львівська міська рада володіє різними нежитловими приміщеннями площею 55 кв.м., 58.5 кв.м., 141,3 кв.м,, 226.3 кв.м. у будівлі під літерою А2-2-Б за адресою: м. Львів, вул. Заводська, 30а, в той час як відповідач набув у приватну власність приміщення загальною площею 421,2 кв.м. у будівлі під літерою А-2 з зовсім іншими номерами об`єктів нерухомого майна в Реєстрі. Тобто, об`єктам нерухомості відповідача присвоєні унікальні реєстраційні номери об`єктів нерухомого майна, що свідчить про те, що належні відповідачеві приміщення юридично та технічно відрізняються від тих, правом власності на які позивач обґрунтовує свої позовні вимоги;

2) позовна вимога про скасування реєстрації права приватної власності відповідача суперечить вимогам Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно , не є належним способом захисту та порушує принцип дискреційності повноважень державних органів;

3) лист приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Попович Г.І. №2-772-2302 від 14.01.2019 не є належним та допустимим доказом, а на момент укладення договору купівлі-продажу приміщення від 05.04.1996 Представництво Фонду державного майна у м. Львові було уповноважене укладати відповідний договір, що свідчить про те, що вказаний договір є чинним;

4) відповідача фактично було позбавлено права та можливості забезпечити участь у судовому розгляді справи свого представника, яка не змогла прибути у судове засідання після оголошеної на декілька годин у судовому засіданні перерви через погіршення стану свого здоров`я, більше того, суд першої інстанції суттєво обмежив час, протягом якого на сторону відповідача було покладено обов`язок надати суду докази перебування у провадженні Господарського суду Львівської області іншої справи, яка пов`язана з даною справою, оскільки стосується оскарження правомірності набуття Львівською міською радою власності на спірні приміщення. Так, ТзОВ Мелроуз Меморіал подавало до суду клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження та зупинення провадження у даній справі у зв`язку із розглядом справи №914/400/21 за позовом ТзОВ Мелроуз Меморіал до Львівської міської ради, Виконавчого комітету Львівської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету, скасування реєстрації права власності. Вказане клопотання не могло бути подано на етапі підготовчого провадження, оскільки на час закриття підготовчого провадження у справі №914/1171/19 не існувало визначених п.5 ч.1 ст.227 ГПК України обставин для зупинення провадження, а питання про відкриття провадження у справі №914/400/21 та прийняття позовної заяви до розгляду було вирішено після закриття підготовчого провадження у справі №914/1171/19. Відповідач вказував й на те, що у процесуальному праві не міститься заборони щодо повернення до стадії підготовчого провадження, про що свідчить судова практика. Однак, у задоволенні вказаних клопотань суд першої інстанції відмовив, як і відмовив у клопотанні представника відповідача про відкладення розгляду справи у зв`язку з погіршенням стану свого здоров`я через наслідки коронавірусної хвороби.

Прокурор подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив доводи та вимоги апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін з наступних підстав:

1) факт приналежності спірного об`єкта нерухомого майна до комунальної власності територіальної громади м.Львова в особі Львівської міської ради встановлений та підтверджений належними та допустимими доказами:

- нежитлові приміщення першого поверху під індексами 5, 6 у будівлі А2-2Б площею 55 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1728785346101) - на підставі рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №1351 від 07.12.2018 та листа Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області №03-13-07322 від 27.11.2018 (номер запису про право власності 29590053);

- нежитлове приміщення другого поверху під індексом 17 площею 58,5 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 395372046101) - на підставі свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення від 22.06.2012, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №416 від 22.06.2012, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №35014956 від 31.07.2012; 24.06.2014 державний реєстратор Львівського міського управління юстиції Гук О.Б. здійснив запис про реєстрацію перенесення в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (номер запису про право власності 6164046);

- нежитлові приміщення, у будівлі літ.А-2 під індексами 1-2 на першому поверсі та №10-12 на другому поверсі загальною площею 81,4 кв.м (реєстраційний номер майна 17311633) - на підставі свідоцтва про право власності на приміщення від 01.12.2006 (загальна площа приміщень 141,3 кв.м.; приміщення під індексами 1,2 - на першому поверсі; під індексами 10-12, 17 - на другому поверсі), згідно розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради №416 від 22.06.2012, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №17311633 від 25.12.2006;

- нежитлові приміщення у будівлі літ.А-2 під індексами 3-4, 7-9, 13-16 загальною площею 226,3 кв.м (реєстраційний номер майна 30475487) - на підставі свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення від 23.04.2010, виданого згідно з рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №453 від 23.04.2010, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №26176137 від 20.05.2010.

Будь-якого рішення щодо вибуття спірного майна із комунальної власності (наказу, рішення, договору купівлі-продажу) не приймалося ні Представництвом Фонду державного майна у м.Львові, ні Львівською міською радою, про що зазначено в матеріалах справи (лист РВ ФДМ від 06.03.2019, лист Державного архіву Львівської області від 07.03.2019, листи БТІ від 19.02.2019 та від 13.03.2019). Вказане також констатовано судом у рішенні Господарського суду Львівської області від 17.05.2021 у справі № 914/400/21. відповідач ці обставини не спростував;

2) якщо порівнювати технічні паспорти (технічний паспорт, який став однією з підстав для державної реєстрації права приватної власності ПП Воєнні меморіали на спірні нежитлові приміщення площею 421,2 кв.м та технічні документи на нежитлові приміщення загальною площею 421,2 кв.м (55,0 кв.м, 58,5 кв.м, 81,4 кв.м та 226,3 кв.м), то видно що кожне з приміщень відповідає букві, цифрі, індексу і квадратурі. Відтак приміщення одні і ті ж, що спростовує доводи відповідача, що приміщення юридично і технічно відрізняються;

3) посилання відповідача на дійсність договору купівлі-продажу від 05.04.1996 є безпідставним, оскільки нотаріус такого договору не посвідчував, про що свідчить лист від 15.01.2019. Більше того, 05.02.2019 було зареєстровано кримінальне провадження №12019140090000443 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.358, ч.3 ст.190 КК України. Також, згідно п. 14 договору купівлі-продажу №187 від 05.04.1996, додатками до договору є технічний паспорт об`єкта продажу, наказ продавця про викуп, акт оцінки та реєстраційне посвідчення. Однак, вказані документи не були підставою для проведення державної реєстрації права приватної власності;

4) державна реєстрація права власності не є способом набуття права власності, а виступає лише засобом підтвердження фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно шляхом внесення відомостей до державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі визначених законом документів. Аналогічна правова позиція відображена в постанові Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №921/403/17-г/6. За таких обставин, той факт, що в державному реєстрі зареєстровано право власності за ПП Воєнні меморіали не означає, що у останнього право власності виникло правомірно;

5) відповідач стверджує, що суд позбавив його права та можливості забезпечити участь у судовому засіданні. Проте такі висновки і заяви апелянта є безпідставними, з огляду на те що суд, навпаки, надавав безліч можливостей для забезпечення участі в засіданні. Зокрема, судові засідання 23.09.2020, 13.10.2020, 28.10.2020, 25.11.2020, 27.01.2021, 18.02.2021, 04.03.2021, 17.03.2021 відкладалось саме за клопотаннями відповідача.

Згодом, відповідач подав додаткові письмові пояснення до апеляційної скарги, у яких зазначив про наступне:

1) прокурор не дотримався порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" і не підтвердив підстав для представництва, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що Львівська міська рада, як компетентний орган, протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не зверталася чи не мала наміру звернутися до суду із таким позовом;

2) висновок прокурора про бездіяльність суб`єкта владних повноважень, яка зумовила необхідність участі прокурора у даній справі, є передчасним та таким, що не відповідає обставинам у цій справі. В даній ситуації прокурор не надсилав Львівській міській раді повідомлення із пропозицією про самостійне звернення до суду та не отримав відмови від Львівської міської ради про звернення з таким позовом. Також, посадовими особами Львівської міської ради не вчинено притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб останньої, що свідчило б про пасивну поведінку таких осіб щодо можливості подання позову з вказаних підстав щодо спірних нежитлових приміщень, які законно належать на праві приватної власності ТзОВ Мелроуз Меморіал ;

3) відповідач неодноразово заявляв в суді першої інстанції про застосування строків позовної давності, однак вказані заяви були залишені без задоволення. При цьому, позовну давність у даній ситуації не слід обчислювати з моменту, коли посадові особи Львівської міської ради намагалися шляхом надсилання запитів у третейський суд довідатись про нібито незаконні підстави для реєстрації права приватної власності на нежитлові приміщення за адресою: вул. Заводська, 30а, а з моменту, коли посадові особи Львівської міської ради могли довідатись про вказане, а саме, з 04.12.2012, коли до реєстру прав власності на нерухоме майно було внесено відомості про право власності Балицької Зоряни Любомирівни на нежитлові приміщення на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації Український правовий альянс від 21.09.2009 у справі №1-37/09;

4) враховуючи те, що до компетенції Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради відносяться, зокрема, повноваження щодо здійснення контролю за обліком, інвентаризацією майна, що належить до комунальної власності міста, його використанням та збереженням, а положення про Управління було затверджено рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради від 07.12.2007 за № 1000, саме з цієї дати (07.12.2007) Управління повинно було належним чином здійснити облік та інвентаризацію спірного майна. З позовної заяви прокурора вбачається, що Управління надсилало запити у жовтні 2017 року і не отримало жодної відповіді на свої запити, проте і не здійснило в подальшому жодних законних дій для отримання інформації про спірне майно, зокрема посадовими особами Управління та Львівської міської ради не проведено претензійно-позовної роботи для отримання копії рішення третейського суду;

5) жодних вироків по кримінальних справах у відповідних провадженнях, на які покликається прокурор, не винесено і підозри не оголошені, як і відсутні будь-які судово-почеркознавчі експертизи по підробці договорів купівлі-продажу та реєстраційних посвідчень. Таким чином, у діях відповідача (набувача майна) не вбачається недобросовісного характеру, а матеріали справи не дають підстав для висновку про те, що набувач майнових прав був обізнаний про порушення законодавства з боку органу державної влади, або що ним було вчинено певні маніпуляції з метою отримання таких прав.

Львівська міська рада не виконала вимог ухвали Західного апеляційного господарського суду від 26.07.2021 та не подала відзиву на апеляційну скаргу чи письмових пояснень на неї.

В той же час, в судовому засіданні представник позивача усно зазначив про те, що рішення суду першої інстанції він вважає законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу відповідача - безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню. Додатково позивач попросив суд не брати до уваги нові доводи відповідача, викладені ним у додаткових поясненнях, оскільки відповідно до ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Також позивач звернув увагу на те, що під час розгляду даної справи в суді першої інстанції відповідач жодного разу не заявляв про застосування позовної давності.

Третя особа не подала відзиву на апеляційну скаргу чи письмових пояснень на неї. Крім того, вона не забезпечила явку свого представника у жодне судове засідання.

Учасники даного судового процесу були повідомлені про нього згідно контактних даних, відомості про які містяться в матеріалах справи. Крім того, процесуальні документи апеляційного суду у порядку, встановленому Законом України Про доступ до судових рішень , були оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Зважаючи на наведене, з огляду на те, що в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду апеляційної скарги по суті, а також на те, що явка учасників судового процесу не визнавалася обов`язковою, колегія суддів вважає, що розгляд апеляційної скарги можливо здійснити без представника третьої особи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, з огляду на наступне:

З наданої Управлінням комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради інформації (лист №2302-1290 від 06.03.2019), долучених до матеріалів справи правовстановлюючих документів та технічної документації вбачається, що у комунальній власності територіальної громади м. Львова за адресою: м.Львів, вул.Заводська, 30а перебувають приміщення площею 55,0 кв.м, 58,5 кв.м; 81,4 кв.м та 226,3 кв.м, (а.с. 26, 28-49, т.1), а саме:

- нежитлові приміщення першого поверху під індексами 5,6 у будівлі «А2-2Б» площею 55 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1728785346101), які належать територіальній громаді м. Львова на підставі рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №1351 від 07.12.2018 та листа Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області №03-13-07322 від 27.11.2018 (номер запису про право власності 29590053);

- нежитлове приміщення другого поверху під індексом 17 площею 58,5 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 395372046101), які належать територіальній громаді м. Львова на підставі свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення від 22.06.2012, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №416 від 22.06.2012, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №35014956 від 31.07.2012. Державним реєстратором Львівського міського управління юстиції Гук О.Б. запис про реєстрацію 24.06.2014 перенесено в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (номер запису про право власності 6164046);

- нежитлові приміщення у будівлі літ.А-2 під індексами 1-2 на першому поверсі та № 10-12 на другому поверсі загальною площею 81,4 кв.м (реєстраційний номер майна 17311633), які належать територіальній громаді м. Львова на підставі свідоцтва про право власності на приміщення від 01.12.2006 (загальна площа приміщень 141,3 кв.м - приміщення під індексами 1,2 на першому поверсі та під індексами 10-12, 17 - на другому поверсі), згідно розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради №416 від 22.06.2012, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №17311633 від 25.12.2006;

- нежитлові приміщення у будівлі літ.А-2 під індексами 3-4,7-9,13-16 загальною площею 226,3 кв.м (реєстраційний номер майна 30475487), які належать територіальній громаді м. Львова на підставі свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення від 23.04.2010 виданого згідно з рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №453 від 23.04.2010, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №26176137 від 20.05.2010.

Вказана інформація підтверджується також довідкою ОКП «БТІ та ЕО» за вх. №ю3/599-600 від 31.03.2016, виданою Управлінню комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради про те, що згідно архівних матеріалів ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» станом на 29.12.2012 нежитлові приміщення в будівлі літ. А 2 -2 - Б в будинку № 30а на вул. Заводській у м. Львові зареєстровано: - пр.3,4,7,8,9,13,14,15,16 заг. площею 226,3 кв. м. за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Львівської міської ради згідно з рішенням № 453 від 23.04.2010; - прим. 1,2,10,11,12 заг. площею 81,4 кв. м. за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Львівської міської ради згідно з розпорядженням № 1822 від 01.12.2006; - нежитлове приміщення 17 заг. площею 58,5 кв.м. за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Львівської міської ради згідно з рішенням №416 від 22.06.2012. Інформація щодо реєстрації інших приміщень даної будівлі в матеріалах бюро відсутня.

Відповідно до тверджень Львівської обласної прокуратури та Львівської міської ради, вказані приміщення не вибували з комунальної власності та використовувались Львівською міською радою у господарській діяльності шляхом надання їх в оренду іншим особам, на підтвердження чого до матеріалів справи долучено відповідні договори оренди (а.с. 113-127, т.2).

Разом з тим, 19.12.2018 державним реєстратором КП «Реєстрація майна та бізнесу» Ревакович І.І. було здійснено державну реєстрацію права приватної власності на нежитлові приміщення площею 421,2 кв.м за адресою: м.Львів, вул. Заводська,30а (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1732299546101) за ПП «Воєнні меморіали» . Підставою виникнення права власності зазначено договір купівлі-продажу №187 від 05.04.1996, укладений Представництвом Фонду державного майна України у м.Львові та ПП «Воєнні меморіали» , довідка №791 від 02.03.2015 видана ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» , акт прийому-передачі №187 від 15.05.1996 та технічний паспорт, виданий ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» 14.09.2005. Усі вищеперелічені документи долучені прокурором до своєї позовної заяви.

Відповідно до п.14 договору купівлі-продажу №187 від 05.04.1996, укладеного Представництвом Фонду державного майна України у м.Львові та ПП «Воєнні меморіали» , копія якого міститься в матеріалах справи, додатками до договору є технічний паспорт об`єкта продажу, наказ продавця про викуп, акт оцінки та реєстраційне посвідчення. В матеріалах даної справи відсутні наказ продавця про викуп та акт оцінки, які зазначені як додатки до вказаного договору.

Надалі, відповідно до відомостей, які містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, ПП «Воєнні меморіали» відчужило відповідне нерухоме майно на користь третіх осіб.

Після цього було проведено державну реєстрацію права власності на спірні приміщення за ТзОВ «Мелроуз Меморіал» . Державна реєстрація права приватної власності здійснена 29.01.2019 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Думою Г.М. (номер запису про право власності - 30087187), підстава виникнення права власності - акти приймання-передачі нерухомого майна, що вноситься до статутного капіталу ТзОВ «Мелроуз Меморіал» від 29.01.2019 № 505, 506, 511,512, 517, 518, 523, 524. Підстава внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний номер 45304078 від 31.01.2019.

Здійснивши аналіз доказової бази, на яку покликаються обидві сторони даної справи, колегія суддів констатує, що у спірній ситуації ідеться про одні і ті самі нежитлові приміщення, які знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Заводська, 30а.

Вказане випливає із даних технічного паспорту, виданого ОКП ЛОР БТІ та ЕО 14.09.2005 (а.с. 54, т.1), який став однією з підстав для державної реєстрації права приватної власності ПП «Воєнні меморіали» на спірні нежитлові приміщення площею 421,2 кв.м., розташовані за адресою: м. Львів, вул. Заводська, 30а та із даних вищезазначених технічних документів, якими обґрунтовується право комунальної власності на нежитлові приміщення загальною площею 421,2 кв.м. (55,0 кв.м, 58,5 кв.м, 81,4 кв.м та 226,3 кв.м) за цією самою адресою.

Доводи скаржника, якими він обґрунтовує те, що відповідні приміщення є різними, опираються лише на ту обставину, що будівлі Львівської міської ради та ТзОВ Мелроуз Меморіал мають різні літерні позначення ( А2-2-Б та А-2 відповідно), а також різні реєстраційні номери. Однак, з огляду на конфігурацію, поверховість та площу приміщень, колегія суддів зазначає про безпідставність таких доводів. Більше того, в матеріалах справи відсутні жодні докази, які би вказували на те, що за адресою: м. Львів, вул. Заводська, 30а знаходяться дві різні будівлі, або, що у одній будівлі знаходяться приміщення і Львівської міської ради, і ТзОВ Мелроуз Меморіал . З огляду на це, відповідні доводи скаржника суд визнає формальними, необґрунтованими та голослівними. Вказаний висновок суду узгоджується із нижчезазначеними обставинами, які стосуються питань, пов`язаних із реальністю укладення договору купівлі-продажу №187 від 05.04.1996 та державної реєстрації права власності, яка була проведена на підставі цього договору лише 19.12.2018.

Так, як вбачається з листа РВ Фонду державного майна України по Львівській області за №10-12-01507 від 06.03.2019, копію якого долучено до позовної заяви, у зв`язку з передачею повноважень щодо приватизації об`єктів комунальної власності радам, керуючись Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» , згідно з наказом Регіонального відділення №29 від 10.04.1998, Представництво Фонду державного майна України у м.Львові ліквідоване з 01.05.1998 та визначено, що РВ Фонду державного майна по Львівській області є його правонаступником у частині майна, коштів, а також договорів купівлі-продажу, по яких договірні зобов`язання ще не припинені. Після ліквідації завершені приватизаційні справи здавались безпосередньо до Державного архіву Львівської області, а справи щодо приватизації об`єктів комунального майна передано утвореному органу приватизації Львівської міської ради.

Відповідно до інформації, наданої Державним архівом у Львівській області у листі від 07.03.2019 № 379/01-22вих, в переліку документів Представництва Фонду державного майна України у м.Львові за 1993-1998 роки, справи про приватизацію приміщень за адресою: м.Львів, вул. Заводська, 30а не виявлено.

До матеріалів справи долучено копію листа ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» за №939 від 19.02.2019, яким повідомлено, що згідно з архівними даними станом на 29.12.2012 право власності на нежитлові приміщення площею 421,2 кв.м, що знаходяться на адресою: м.Львів, вул. Заводська, 30а у м.Львові в бюро не реєструвалось, відповідно інвентаризаційна справа окремо на вищезгадані приміщення не заводилась. Також зазначено, що довідка №791 від 02.03.2015 стосовно вказаного приміщення ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» не видавалась [колегія суддів, при цьому, звертає увагу, що вказана довідка була однією з підстав для реєстрації права власності за ПП Воєнні меморіали ]. Згідно з матеріалами інвентаризації 14.09.2005 виготовлявся технічний паспорт на нежитлові приміщення площею 421,2 кв.м за адресою вул. Заводська, 30а, м.Львів.

З листа приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Попович Г.І. №2-772-2302 від 14.01.2019 вбачається, що договір купівлі-продажу нежитлового приміщення по вул. Заводській,30а у м.Львові загальною площею 421,2 кв.м від 05.04.1996 нею не посвідчувався, а проставлений на ньому посвідчувальний напис не відповідає встановленому зразку, реєстраційний номер вигаданий, а підпис приватного нотаріуса Попович Г.І. підроблений. Інформація про договір від 05.04.1996 нотаріусом була виявлена в Державному реєстрі речових прав при вивченні поданих Управлінням комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради року документів для оформлення оренди цього приміщення іншій особі. Також нотаріус встановила, що відповідні приміщення ПП «Воєнні Меморіали» продало 29.12.2018 третім особам.

За даним фактом розпочато кримінальне провадження №12019140090000443 від 05.02.2019 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.358, ч.3 ст.190 КК України. У суду відсутня інформація про стан даного кримінального провадження.

Копія вказаного листа приватного нотаріуса Попович Г.І. наявна у матеріалах справи, а саме, долучена до позовної заяви (а.с. 60, т.1). В свою чергу, позовна заява з додатками прошита, а відповідні додатки засвідчені відбитком печатки прокуратури. У позовній заяві прокурор зазначив місцезнаходження оригіналу вказаного листа приватного нотаріуса, а саме, у матеріалах кримінального провадження №12019140090000443.

Стверджуючи про неналежність та недопустимість вказаного доказу, скаржник не навів конкретних підстав для обґрунтування своїх тверджень. Самостійно колегія суддів не встановила відповідних обставин, а тому вважає лист приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Попович Г.І. №2-772-2302 від 14.01.2019 таким, що підлягає врахуванню та оцінці при розгляді даної справи разом із іншими доказами в сукупності.

Надаючи оцінку обставинам, пов`язаним із укладенням договору купівлі-продажу №187 від 05.04.1996, укладеного Представництвом Фонду державного майна України у м.Львові та ПП «Воєнні меморіали» , колегія суддів зазначає наступне:

Згідно з Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» в редакції станом на 29.12.1995, який втратив чинність 07.03.2018, цей Закон встановлював правовий механізм приватизації цілісних майнових комплексів невеликих державних підприємств шляхом їх відчуження на користь одного покупця одним актом купівлі-продажу. Статтею 7 Закону, яка встановлювала порядок визначення переліків об`єктів, що підлягають приватизації відповідно до цього Закону, було передбачено що місцеві Ради народних депутатів затверджують за поданням органів приватизації переліки об`єктів, які перебувають відповідно у комунальній власності і підлягають приватизації передбаченим Законом способом.

Приписами статті 25 Закону було встановлено, зокрема, наступне:

- право власності на державне майно підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації. Договір купівлі-продажу державного майна підлягає нотаріальному посвідченню;

- договір включає: назву підприємства, його адресу; відомості про продавця та покупця; остаточну ціну продажу об`єкта на аукціоні, за конкурсом або розмір викупу; взаємні зобов`язання продавця і покупця; номери їх розрахункових рахунків; назви і адреси банківських установ; умови внесення платежів. До договору включаються зобов`язання сторін, які були визначені умовами аукціону, конкурсу чи викупу;

- договір купівлі-продажу є підставою для внесення коштів у банківську установу на обумовлений договором рахунок як плату за придбаний об`єкт приватизації. Покупець зобов`язаний внести зазначені платежі протягом 30 календарних днів з моменту переходу до нього права власності на об`єкт приватизації. Термін оплати може бути продовжено ще на 30 календарних днів за умови сплати не менше 50 відсотків ціни продажу. Після виплати повної ціни продажу об`єкта або передбаченого договором першочергового внеску уповноважений представник органу приватизації і новий власник підписують акт передачі майна державного підприємства. Договір купівлі-продажу підлягає реєстрації місцевою Радою народних депутатів.

У листі ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» за №1450 від 18.03.2019 зазначено, що згідно з даними журналів вхідної та вихідної кореспонденції ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» за листопад-грудень 2018 року, запитів на отримання інформації з метою підтвердження зареєстрованого права власності на об`єкти нерухомого майна від державного реєстратора КП «Реєстрація майна та бізнесу» Ревакович І.І. не надходило; інформація про проведену реєстрацію на нежитлові приміщення, що знаходяться на вул. Заводській, 30а у м. Львові за ПП «Воєнні меморіали» на підставі договору купівлі-продажу від 05.04.1996 з присвоєнням реєстрового номеру об`єкта 187 (188) в ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» відсутня.

Таким чином, при здійсненні первинної державної реєстрації права власності на спірне майно за ПП Воєнні меморіали (номер запису про право власності 29659765), всупереч вимогам п п.1,3 ч.3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державний реєстратор не встановив відповідність заявлених прав та поданих документів/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно. В той же час, під час проведення державної реєстрації прав, які виникли до 01.01.2013, державний реєстратор у встановленому порядку не отримав інформації на підтвердження здійснення державної реєстрації прав на даний об`єкт нерухомого майна.

З огляду на вищезазначене в сукупності, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що договір купівлі-продажу будівлі (споруди, приміщення) № 187 від 05.04.1996, укладений між Представництвом Фонду державного майна України в м.Львів та ПП «Воєнні Меморіали» , не може розцінюватись як належний доказ набуття ПП «Воєнні Меморіали» права власності на спірне майно.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 318 Цивільного кодексу України суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом.

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд

Частиною 1 ст. 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» , зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Положеннями частини 2 статті 386 Цивільного кодексу України встановлено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За змістом статті 388 ЦК України, випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до п. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як зазначає Верховний Суд у постановах від 04.06.2019 у справі №5/112-Б-10, від 21.08.2018 у справі №902/1722/14, від 09.10.2018 у справі №922/2621/17, виходячи з аналізу статей 387, 388 ЦК України, власник майна має право звернутися до суду з вимогою про захист права власності шляхом витребування свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Предмет доказування у справах за таким позовом становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то факти, що підтверджують його право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. Власник вправі витребувати своє майно від особи, в якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні. Тобто, в першу чергу, на підтвердження наявності в позивача суб`єктивного матеріального права на витребування майна з чужого незаконного володіння, він повинен надати суду відповідні належні докази, що підтверджують його право на зазначене майно.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, пункти 146-147).

Таким чином, вищенаведені норми права свідчать про те, що власник майна, який фактично позбавлений можливості володіти й користуватися вказаним майном в результаті його незаконного вибуття з володіння за наявності певних умов має право витребувати таке майно із чужого володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

У процесі розгляду справи судом встановлено, що спірні нежитлові приміщення загальною площею 421,2 кв.м, за адресою: м.Львів, вул. Заводська, 30а, перебували у комунальній власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради. Надалі, 19.12.2018 було проведено державну реєстрацію права власності на ці самі приміщення за іншою особою - ПП Воєнні меморіали на підставі договору купівлі-продажу будівлі (споруди, приміщення) №187 від 05.04.1996, який, як було зазначено вище, не може враховуватись при наданні правової оцінки обставинам даної справи. Крім того, під час здійснення державної реєстрацї було порушено норми законодавства, а саме, Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень . В силу вказаних обставин місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що у розумінні ст. 387-388 ЦК України, майно вибуло з володіння власника всупереч його волі. При цьому, достатньою обставиною, що свідчить про вибуття нерухомого майна з володіння власника є факт проведення державної реєстрації на це саме майно за іншою особою.

З огляду на подальше набуття права власності на це майно ТзОВ Мелроуз Меморіал , враховуючи положення п.3 ч.1 ст. 388 ЦК України та постанову Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд обґрунтованою задоволив позовну вимогу про витребування з володіння відповідача до комунальної власності територіальної громади м. Львова на користь Львівської міської ради нежитлові приміщення площею 421,2 кв.м за адресою: м.Львів, вул. Заводська, 30а (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1732299546101).

У своїй позовній заяві прокурор другою позовною вимогою зазначив скасування державної реєстрації права приватної власності ТзОВ «Мелроуз Меморіал» на нежитлові приміщення площею 421,2 кв.м за адресою: м.Львів, вул. Заводська, 30а (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1732299546101), здійснену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Думою Г.М. (номер запису про право власності - 30087187 від 29.01.2019 ) із закриттям відповідних розділів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Вказана позовна вимога є похідною вимогою від вимоги про витребування майна у комунальну власність територіальної громади м.Львова.

У своїй апеляційній скарзі відповідач зазначає, що вказана позовна вимога суперечить вимогам Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» , не є належним способом захисту та порушує принцип дискреційності повноважень державних органів, адже види рішень суду на підставі яких здійснюється скасування державної реєстрації прав визначені виключно у Законі.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» , державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: - відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; - відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; - відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; - наявність обтяжень прав на нерухоме майно; - наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.

Згідно ч. 5 ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» , відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом. Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, зареєстрованих у Державному реєстрі прав, вчиняються на підставі відомостей про речові права, обтяження речових прав, що містяться в цьому реєстрі. Відомості про речові права, обтяження речових прав, що містяться в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державному реєстрі іпотек, що є невід`ємною архівною складовою частиною Державного реєстру прав, використовуються як актуальні виключно в разі, якщо відомості про право власності на відповідне нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва не внесені до Державного реєстру прав, а відомості про інші речові права, відмінні від права власності, та/або обтяження речових прав не внесені та не припинені в Державному реєстрі прав. Дія абзацу третього цієї частини не поширюється на випадки використання таких відомостей у судових спорах, пов`язаних з визнанням чи поновленням речових прав. Зміна ідентифікаційних даних суб`єкта речового права, обтяження речового права та/або зміна характеристик об`єкта нерухомого майна не впливають на дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Зміни характеристик об`єкта нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, вносяться під час проведення державної реєстрації права власності на такий об`єкт у результаті вчинення дій, спрямованих на набуття, зміну або припинення речових прав.

У державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі якщо, зокрема, подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями (ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» ).

Як було зазначено вище, відповідно до листа ОКП «БТІ та ЕО» за вих. №1450 від 18.03.2019, згідно з журналами вхідної та вихідної кореспонденції в період за листопад - грудень 2018 року запитів на отримання інформації з метою підтвердження зареєстрованого права власності на об`єкти нерухомого майна, зокрема за адресою: м. Львів, вул. Заводська, 30а від державного реєстратора КП «Реєстрація майна та бізнесу» Ревакович І.І. на адресу БТІ не надходило. Додатково БТІ проінформувало, що в нього відсутня інформація про проведену реєстрацію на нежитлові приміщення, що знаходяться на вул. Заводська, 30а у м. Львові за ПП «Воєнні меморіали» на підставі договору купівлі-продажу від 05.04.1996 з присвоєнням реєстрового номеру об`єкту - 187 (188).

У частині 2 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у редакції, чинній до 16 січня 2020 року, яка діяла на час прийняття оскаржених рішень та звернення з позовом у цій справі) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування.

За змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Однак згідно із Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству , який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 вищевказаного Закону викладено у новій редакції. Відповідно до пунктів 1, 2, 3 ч. 3 ст. 26 Закону (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року), відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

У розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діє на час ухвалення рішення у даній справі), на відміну від положень ч. 2 ст. 26 Закону у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Викладене свідчить, що з 16 січня 2020 року, тобто на час ухвалення рішення у даній справі, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачає.

Водночас, суд вважає за необхідне зазначити, що у п. 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень до набрання чинності цим Законом.

За змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 28.10.2020 у справі № 910/10963/19, від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19, від 23.06.2020 у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19.

Суд зазначає, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (ч. 1 ст. 2 ГПК України).

Виходячи з системного аналізу ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України та ГПК України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Враховуючи викладене, з огляду на те, що в кінцевому результаті суд повинен забезпечити поновлення порушеного права у ефективний спосіб, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у зв`язку із задоволенням першої позовної вимоги у даній справі, підлягає задоволенню позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності відповідача на вказане нерухоме майно (як наслідок витребування майна з чужого володіння). При цьому, в контексті ефективності захисту порушеного права позивача, колегія суддів звертає увагу і на те, що за Львівською міською радою було зареєстровано право власності на окремі приміщення в межах будівлі за адресою: м.Львів, вул. Заводська, 30а як у Реєстрі прав власності на нерухоме майно, так і у Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно. Таким чином, скасування державної реєстрації права приватної власності ТзОВ «Мелроуз Меморіал» на нежитлові приміщення площею 421,2 кв.м. буде мати наслідком реальний та ефективний захист порушених прав позивача.

Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

При ухваленні рішення у даній справі суд першої інстанції дослідив та встановив наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави у даній справі в особі Львівської міської ради із врахуванням ст. 131, 131-1, 140, 142 Конституції України, ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру , рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 та висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 щодо питань представництва прокурором інтересів держави в суді.

Судова колегія погоджується із правильністю застосування місцевим господарським судом норм Конституції України, Закону України Про прокуратуру , а також норм ГПК України щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави у даній справі.

Судова колегія також звертає увагу й на те, що відповідні обставини та висновки суду першої інстанції щодо представництва прокурором інтересів держави у даній справі не оспорювались відповідачем у своїй апеляційній скарзі, що відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України, є підставою для ненаведення апеляційним господарським судом детального обґрунтування своєї постанови у цій частині.

В той же час, як було зазначено вище, у своїх письмових поясненнях, поданих окремо від апеляційної скарги та набагато пізніше за неї, відповідач заявив про те, що підстав для представництва прокурором інтересів держави у даній справі немає, а сам прокурор порушив відповідну процедуру, передбачену ст. 23 Закону України Про прокуратуру .

Вказані письмові пояснення не є апеляційною скаргою в розумінні ГПК України, не містять доказів направлення їх іншим учасникам процесу, у зв`язку із цим, колегія суддів зазначає про відсутність підстав для їх врахування при вирішенні спору у даній справі.

З аналогічних підстав колегія суддів відхиляє також і покликання відповідача на пропуск прокурором позовної давності у даній справі, про що також було вперше зазначено відповідачем у своїх додаткових поясненнях.

Водночас, задля належної реалізації судом завдань господарського судочинства (ст. 2 ГПК України), забезпечення повного і всебічного дослідження усіх обставин справи в межах даного апеляційного провадження, а також максимального забезпечення дотримання усіх прав відповідача, колегія суддів зазначає про необґрунтованість відповідних доводів відповідача по своїй суті.

Так, покликання відповідача на рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації Український правовий альянс від 21.09.2009 у справі №1-37/09 є незрозумілим та не стосується предмета спору у даній справі, оскільки прокурор у жодному своєму процесуальному документі не покликається на дане рішення. З цих же підстав суд відхиляє покликання відповідача на те, що у 2012 році Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради вчиняло певні дії на отримання інформації про вказане рішення третейського суду. Безпідставними є покликання скаржника на дату затвердження положення про Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 07.12.2007 за № 1000), а також відсутність притягнень посадових осіб Львівської міської ради до дисциплінарної відповідальності, оскільки вказані обставини не мають жодного стосунку до спору у даній справі. Відверто неправдивими є покликання відповідача на те, що під час розгляду даної справи у суді першої інстанції, він заявляв про застосування позовної давності - жоден із документів, що наявний у матеріалах справи не свідчить про вказану обставину, а на запитання позивача про те, коли саме така заява була зроблена, представник відповідача в судовому засіданні 21.10.2021 не зміг дати відповіді.

Додатково колегія суддів звертає увагу і на те, що питання наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави у даній справі детально досліджувалось Господарським судом Львівської області під час вирішення клопотання відповідача про залишення без розгляду позову у даній справі. Ухвалою суду від 20.11.2019 (а.с. 174-183, т.1) у вказаній заяві було відмовлено. Вказана ухвала відповідачем не оскаржувалась і набрала законної сили. У цій ухвалі, як і у оскаржуваному рішенні суду, було надано вичерпну правову оцінку бездіяльності органу місцевого самоврядування у спірних правовідносинах, а також листуванню, яке здійснювалось між прокуратурою та цим органом місцевого самоврядування.

Доводи скаржника про те, що його фактично було позбавлено права та можливості забезпечити участь у судовому розгляді справи свого представника, є безпідставними. Колегія суддів при цьому бере до уваги як тривалість розгляду даної справи, так і численні відкладення судових засідань, які відбувались з ініціативи відповідача, а також інші обставини, пов`язані із створенням судом першої інстанції для відповідача можливостей повного, всебічного та об`єктивного розгляду даної справи.

Висновок суду першої інстанції про відсутність у нього процесуальної можливості для повернення до стадії підготовчого провадження, а також про неможливість зупинення провадження у справі з підстави, передбаченої п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України (у зв`язку із розглядом справи №914/400/21), є законним та обґрунтованим. Покликання скаржника на судову практику, а саме, на низку ухвал місцевих господарських судів, не спростовує висновків Господарського суду Львівської області з цих питань, які здійснені з покликанням на чинні норми ГПК України. Так, суд правильно зазначив про те, що процесуальним законом чітко регламентовано порядок та строки проведення підготовчого засідання, а також строки розгляду справи по суті і у зв`язку з цим строк підготовчого провадження не може бути поновлений судом, що зумовлено необхідністю дотримання принципів правової визначеності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також метою недопущення зловживання процесуальними правами тією чи іншою стороною. Відповідно до ч. 3 ст. 195 ГПК України, провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1-3 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу, тобто, воно не може бути зупинене на підставі п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України, як про це просив відповідач.

Стосовно покликань скаржника на те, що у процесуальному праві не міститься заборони щодо повернення до стадії підготовчого провадження, то суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, орган державної влади не може діяти на власний розсуд, а лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стосовно доводів скаржника про непідвідомчість даної справи господарським судам в частині другої позовної вимоги, то такі доводи були вперше висловлені скаржником усно у судовому засіданні Західного апеляційного господарського суду 21.10.2021. Надаючи свої нові доводи у такому порядку, скаржник порушив встановлений ГПК України механізм викладення сторонами своїх доводів, якими вони обґрунтовують свої вимоги та заперечення. Вказане свідчить про недобросовісну реалізацію скаржником своїх процесуальних прав, у зв`язку з чим такі доводи не мали б оцінюватись судом. Водночас, суд зазначає, що такі доводи є безпідставними, оскільки друга позовна вимога (про скасування державної реєстрації права власності) є похідною від першої позовної вимоги (про витребування майна до комунальної власності територіальної громади м. Львова), тобто, від вимоги, яка пов`язана зі спором про право. З огляду на це, обидві позовні вимоги підлягають розгляду у порядку господарського судочинства.

Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, як такого, що ухвалено відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 129, 269, 271, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Відмовити в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Мелроуз Меморіал» .

Рішення Господарського суду Львівської області від 08.04.2021 у справі №914/1171/19 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20-ти днів відповідно до ст. 287, 288 ГПК України.

Справу повернути в Господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови складено 02.11.2021.

Головуюча суддя Г.В. Орищин

суддя Н.А. Галушко

суддя М.Б. Желік