Постанова

від 28.10.2021 по справі 904/691/21

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.10.2021 року м.Дніпро Справа № 904/691/21

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів : Вечірка І.О., Кузнецова В.О.

секретар судового засідання Михайлова К.С.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.06.2021 (суддя Золотарьова Я.С.)

у справі № 904/691/21

за позовом ОСОБА_1 , с. Генгірка, Геніченський район, Херсонська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОПОЛІС ГРУП", м. Кам`янське, Дніпропетровська область

про визнання договору підряду недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОПОЛІС ГРУП" та просить суд визнати недійсним договір підряду від 12.02.2019 № 02.12/19-1, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛУЧ, ЛТД" та Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОПОЛІС ГРУП".

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 08.06.2021 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Не погодившись з вказаним рішенням ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.06.2021 у справі №904/691/21 та прийняте нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Наголошує, що судом не враховано, що оскільки саме оспорюваний договір підряду став причиною для позбавлення позивача його майнових прав, а тому посилання на припинення корпоративних прав у зв`язку з ліквідацією не можна вважати достатньою підставою для відмови у задоволені позову.

За твердженням скаржника, договір, виконання якого фактично позбавило позивача права на майно не може вважатися таким, що не стосується інтересів позивача.

Апелянт вважає, що твердження суду першої інстанції про те, що оспорюваний правочин може порушувати права самого Товариства, а не позивача, є помилковим, а відтак, з огляду на фактичні обставини справи, були наявні підстави для визнання його недійсним.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.08.2021 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.06.2021 у справі № 904/691/21 залишено без руху та надано скаржнику строк 10 днів з дня вручення ухвали усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: подати до апеляційного суду заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням поважних причин пропуску цього строку.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.09.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.06.2021 у справі №904/691/21; розгляд апеляційної скарги призначено у судовому засіданні з викликом сторін на 28.10.2021р. о 14 год. 00 хв.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

В судове засідання 28.10.2021 року з`явився представник позивача (апелянта). Відповідач, будучи повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання уповноваженого представника не направив.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, зважаючи на необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника відповідача.

Апеляційним судом було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та забезпечення процесуальної можливості для висловлення учасниками справи своєї позиції щодо вимог апеляційної скарги.

Представник позивача у судовому засіданні 28.10.2021 підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове - про повне задоволення позовних вимог.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т. 1 а.с.70) вбачається, що дата державної реєстрації юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛУЧ, ЛТД" 27.11.1992.

На момент створення засновниками (учасниками) юридичної особи були:

- ОСОБА_2 , розмір внеску до статутного фонду (грн.): 0,15;

- ОСОБА_3 , розмір внеску до статутного фонду (грн.): 0,15;

- ОСОБА_4 , розмір внеску до статутного фонду (грн.): 0,15;

- ОСОБА_1 , розмір внеску до статутного фонду (грн.): 0,15.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 24.09.2019 у справі № 904/3719/19 задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю "Агрополіс Груп" до товариства з обмеженою відповідальністю "ЛУЧ, ЛТД" про стягнення заборгованості у розмірі 1 720 754,87 грн., та судового збору - 25 811,32 грн.

Вказаним рішенням суду, яке набрало законної сили та є чинним, встановлено таке:

12 лютого 2019 року між ТОВ "Агрополіс Груп" та ТОВ "ЛУЧ, ЛТД" укладено договір підряду № 02.12/19-1.

Відповідно до п.п. 1.1-1.3 Договору, Замовник доручає, а Підрядник зобов`язується, на власний ризик виконати відповідно до умов цього Договору роботу, а Замовник зобов`язується прийняти цю роботу та оплатити її. Предметом підряду (результатом виконаних робіт за цим Договором) є Поточний ремонт будівель та споруд за адресою вул.Соснова, буд.1, с.Кочережки Павлоградського району Дніпропетровської області. Кількісні характеристики предмета підряду визначені додатком до договору форми 45238_ДД_ЛСДД "Договірна ціна" визначеним згідно з ДСТУ Б Д.1.1-1-2013 .

Відповідно до додатку до договору форми 45238_ДЦ_ЛСДЦ "Договірна ціна", разом, договірна ціна складає 1 720 628 грн. 63 коп.

Згідно з вимогами п. 4.1 Договору, протягом трьох календарних днів з моменту підписання акта приймання виконаних будівельних робіт - остаточний розрахунок.

Відповідно до вимог п. п. 7.1-7.2 Договору, здавання-приймання виконаних робіт здійснюється сторонами за актом протягом 3 днів з момент повідомлення замовника проготовність предмета підряду до приймання. Місце здавання-приймання: АДРЕСА_1 .

25 квітня 2019 року між ТОВ "Агрополіс Груп" та ТОВ "ЛУЧ, ЛТД" складено акт приймання виконаних будівельних робіт на загальну суму виконаних робіт, матеріалів та устаткування - 1 720 754 грн. 87 коп.

Встановлено, що ТОВ "Агрополіс Груп", зі свого боку виконало свої зобов`язання згідно вимог укладеного сторонами договору.

Натомість, в порушення п. 4.1 Договору, ТОВ "ЛУЧ, ЛТД" не виконало свій обов`язок в частині розрахунку за виконані будівельні роботи, матеріали та устаткування на загальну суму 1 720 754 грн. 87 коп.

Наявність заборгованості у сумі 1 720 754 грн. 87 коп. була підтверджена актом звірки взаєморозрахунків станом на 08.05.2019р., який підписано сторонами Договору без заперечень .

ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.09.2019 у справі №904/3719/19.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.03.2020 у справі № 904/3719/19 апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.09.2019 у справі №904/3719/19 було закрито.

В свою чергу, 05.12.2019 господарським судом Дніпропетровської області було винесено ухвалу про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛУЧ, ЛТД" по справі № 904/5402/19.

Місцевим господарським судом було встановлено наступні обставини:

17.10.2019 господарський суд Дніпропетровської області у справі № 904/3719/19 видав наказ про примусове виконання.

Наказ господарського суду Дніпропетровської області від 17.10.2019 у справі №904/3719/19 було направлено для виконання до відділу державної виконавчої служби.

Постановою АНД ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області від 31.10.2019 було відкрито виконавче провадження № 60465574 по стягненню з боржника на користь кредитора заборгованості 1 720 754,87 грн та судового збору 25 811,32 грн.

Під час проведення виконавчих дій було встановлено, що у боржника відсутнє майно на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення боргу перед кредитором, у зв`язку з чим 11.11.2019 наказ господарського суду Дніпропетровської області 17.10.2019 по справі №904/3719/19 було повернуто кредитору, задоволення вимог кредитора не було проведено .

Ухвалою від 23.01.2020 по справі № 904/5402/19 господарським судом внесено до реєстру вимоги кредиторів у наступній черговості:

- ОСОБА_5 , м.Дніпро суму 3 842, 00 грн. - 1 черга задоволення реєстру вимог кредиторів, суму 98 000,00 грн. - 4 черга задоволення реєстру вимог кредиторів;

- Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрополіс Груп", м.Кам`янське на суму 19210,00 грн. - 1 черга задоволення реєстру вимог кредиторів, суму 1 746 566,19 грн. - 4 черга задоволення реєстру вимог кредиторів.

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2020 припинено процедуру розпорядження майном Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛУЧ, ЛТД"; припинено повноваження арбітражного керуючого Лукашук Любов Сергіївни, як розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛУЧ, ЛТД"; визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛУЧ, ЛТД" банкрутом; відкрито ліквідаційну процедуру у справі строком на шість місяців, до 20.08.2020; призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Родь Андрія Олександровича.

Засновник Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛУЧ, ЛТД" ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 05.12.2019 у справі № 904/5402/19, в якій просив визнати ОСОБА_1 - учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛУЧ, ЛТД" стороною справи про банкрутство № 904/5402/19, скасувати повністю оскаржувану ухвалу та ухвалити нове рішення, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Агрополіс Груп" у відкритті провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛУЧ, ЛТД".

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.07.2020 по справі № 904/5402/19 закрито апеляційне провадження у справі № 904/5402/19 за апеляційною скаргою засновника Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛУЧ, ЛТД" ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 05.12.2019 у справі № 904/5402/19 та встановлено таке:

Ухвалою господарського суду від 03.08.2020 по справі № 904/5402/19 затверджено звіт ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛУЧ, ЛТД" арбітражного керуючого Родь А.О. про нарахування і виплату грошової винагороди арбітражного керуючого, здійснення та відшкодування витрат за підсумками ліквідаційної процедури Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛУЧ, ЛТД" за період з 20.02.2020 по 14.07.2020 на загальну суму 69 248,18грн. Затверджено ліквідаційний баланс та звіт ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛУЧ, ЛТД". Ліквідовано юридичну особу - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛУЧ, ЛТД". Вирішено вважати погашеними вимоги: ОСОБА_5 , м.Дніпро на суму 101 842, 00 грн.; Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрополіс Груп", м.Кам`янське на суму 1 765 776,19грн. Провадження у справі закрито.

Усі вищезазначені судові рішення у справі № 904/3719/19 та у справі про банкрутство № 904/5402/19 є такими, що набрали законної сили та є чинними.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що встановлені вищезазначеними судовими рішеннями обставини, не підлягають доказуванню у цій справі.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, дата та номер запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛУЧ, ЛТД", підстава для його внесення: дата запису: 13.08.2020, Номер запису: 1002241170008037068, Підстава: судове рішення, Атрибути судового рішення: Судове рішення про припинення юридичної особи у зв`язку з визнанням її банкрутом від 03.08.2020 № 904/5402/19 Господарський суд Дніпропетровської області, дата набрання чинності: 03.08.2020.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуваний договір підряду не стосується безпосередньо прав, інтересів та обов`язків ОСОБА_1 .

Апеляційний господарський суд погоджується з даними висновками місцевого господарського суду та зазначає з приводу викладених в апеляційній скарзі доводів наступне.

Предметом спору у цій справі є визнання недійсними договору підряду № 02.12/19-1 від 12.02.2019.

Своє право на звернення до суду із цим позовом позивач обґрунтовував тим, що він як засновник ТОВ "ЛУЧ, ЛТД" не надавав згоду на укладення договору підряду № 02.12/19-1 від 12.02.2019.

Тобто, позивач вважає, що вчиненням даного правочину були порушені його корпоративні права.

З даного приводу колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 ст. 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Згідно з положеннями статті 2 Господарського процесуального кодексу України та статей 15, 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту прав (охоронюваних законом інтересів) є його порушення, невизнання або оспорення. Зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

У розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Відповідно до ст. 275 Цивільного кодексу України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність / відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення / захисту в обраний спосіб. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 912/1856/16 та від 14 травня 2019 року у справі № 910/11511/18.

За приписами ч. 3 ст. 167 ГК України під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах від 19.02.2020 у справі № 629/4590/17, від 23.06.2020 у справі № 689/1220/17 та від 30.06.2020 у справі № 727/2878/19, неодноразово наголошувала на тому, що під час визначення предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

За приписами ч. 5, 6 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Корпоративним вважається спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи, якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

За змістом положень статті 4, частини першої статті 20 ГПК України та статті 167 ГК України сторонами корпоративного спору є або юридична особа та її учасник (засновник, акціонер, член), або учасники юридичної особи, які володіють корпоративними правами, у тому числі учасник, який вибув.

Визначаючи наявність юрисдикції господарського суду на підставі пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України (у редакції, чинній з 28.03.2014 до 15.12.2017), або пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017), слід враховувати, чи пов`язаний цей спір з корпоративними відносинами. Зазначені відносини характеризуються, зокрема, тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь в управлінні нею та інші правомочності, передбачені законом і статутом (правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 509/577/18, від 01.10.2019 у справі № 910/7554/18 (пункт 5.31), від 13.11.2019 у справі № 146/616/15-ц (пункти 32 - 33)).

Позивач обґрунтовував свої позовні вимоги про визнання недійсним укладеного ТОВ "ЛУЧ, ЛТД" договору підряду від 12.02.2019 № 02.12/19-1, посилаючись на те, що його вчинено на суму, яка перевищує вартість чистих активів юридичної особи, без згоди загальних зборів учасників.

Частиною 3 ст. 80 Господарського кодексу України визначено, що товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов`язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов`язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Як передбачено статтями 92, 97 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

За приписами ч. 1 ст. 98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства.

Згідно зі статтею 116 Цивільного кодексу України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).

Правовий статус товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю, порядок їх створення, діяльності та припинення, права та обов`язки їх учасників визначається Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" від 06.02.2018 N 2275-VIII, який набув чинності 17.06.2018 (крім ст. 23 цього Закону).

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (тут і надалі в редакції, що діяла на момент вчинення оспорюваного правочину) учасники товариства мають право брати участь в управлінні товариством у порядку, передбаченому цим Законом та статутом товариства.

За приписами ст. 28 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган.

Як визначено ч. 1 ст. 29 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю загальні збори учасників є вищим органом товариства.

У відповідності до положень ч. 1 ст. 30 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства.

Згідно п. 14 ч. 2 ст. 30 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю до компетенції загальних зборів учасників належить прийняття інших рішень, віднесених цим Законом до компетенції загальних зборів учасників.

Так, частина 1-3 ст. 44 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю визначено, що Статут товариства може встановлювати особливий порядок надання згоди уповноваженими на те органами товариства на вчинення певних правочинів залежно від вартості предмета правочину чи інших критеріїв (значні правочини). Рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу, приймаються виключно загальними зборами учасників. Рішення про надання згоди на вчинення інших значних правочинів, крім зазначених у частині другій цієї статті, приймаються загальними збори учасників, якщо інше не встановлено статутом товариства.

Таким чином, участь в управлінні товариством, є один з елементів змісту корпоративного права (ст. 167 ГК України), реалізація якого, відбувається через участь в роботі вищого органу товариства - загальних зборах учасників, а стороною у корпоративному спорі може бути, зокрема учасник підприємства, який обґрунтовує позовні вимоги порушенням його корпоративних прав.

В свою чергу, якщо учасник юридичної особи обґрунтовує позовні вимоги порушенням своїх корпоративних прав, то такий спір є спором про право управління юридичною особою, має ознаки корпоративного і належить до юрисдикції господарських судів, незалежно від того, чи є сторонами у справі фізичні особи. При цьому вирішення питання про наявність чи відсутність такого порушення та відповідно підстав для задоволення позову з`ясовується судами під час розгляду справи по суті позовних вимог (подібний правовий висновок викладено в постановах ВП ВС від 30.10.2018 у справі № 905/2445/17, від 09.04.2019 у справі № 916/1295/18, від 17.12.2019 у справі № 927/97/19, від 07.05.2020 у справі № 904/3657/18).

Оскільки ОСОБА_1 обґрунтовує позовні вимоги порушенням своїх корпоративних прав (вчинення Товариством оспорюваного значного правочину за відсутності рішення загальних зборів учасників про надання згоди), то вказаний спір підсудний господарському суду.

Що стосується права на оскарження договору підряду від 12.02.2019 № 02.12/19-1 у позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частинами 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (правовий висновок викладений у Постанові КГС ВС від 26.01.2021 у справі № 903/249/20).

Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці останні не доведуть, що цими діями порушуються їхні права (правова позиція Верховного Суду, викладена у постановах від 04.12.2019 у справі №910/15262/18, від 11.02.2020 у справі №922/1159/19, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).

Тобто саме на позивача покладений обов`язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси порушуються укладанням спірного договору, а тому потребують захисту.

Отже, за змістом вищенаведених правових норм визнанню правочину недійсним має передувати встановлення судом наявності порушення прав та інтересів позивача, який не є стороною цього правочину, а в разі відсутності такого порушення в позові має бути відмовлено.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі N 904/2979/20 тощо.

Відтак, правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи".

Для вирішення питання про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, правове значення має встановлення впливу наслідків вчинення такого правочину на права та законні інтереси цієї особи. У такому випадку важливим є врахування того, що таке звернення заінтересованої особи до суду з позовом про визнання недійсним договору є направленим на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних з вчиненням такого правочину (див. висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, постанові Великої палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17).

Суд звертає увагу, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (висновок викладений у постановах об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17, від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20).

Виходячи з наведених норм, при розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Апеляційний суд зазначає, що статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини №3477-IV від 23.02.2006 визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За приписами частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Необхідно наголосити, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи (див., зокрема, рішення у справі Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки (Credit and Industrial Bank v. the Czech Republic), заява № 29010/95 від 20 травня 1998 року; рішення у справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України (Case of Terem LTD, Chechetkin and Olius v. Ukraine), заява № 70297/01, пункти 28-30, від 18 жовтня 2005 року; рішення у справі Фельдман та банк Слов`янський проти України , заява № 42758/05, пункт 30, від 21 грудня 2017 року).

Підписання виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди учасників цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника, оскільки директор діяв саме від імені товариства, а не його учасника.

Повноваження діяти від імені юридичної особи є можливістю створювати, змінювати, припиняти цивільні права та обов`язки юридичної особи (стаття 239 ЦК України). Таке повноваження не належить до корпоративних прав учасника юридичної особи.

Наведена правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.01.2020 року у справі № 910/5676/18, від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17 (пункти 8.2-8.4), від 15.10.2019 у справі № 905/2559/17 (пункти 6.4-6.6, 6.9, 6.10), від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16.

В ухвалах від 17.12.2019 у справі № 916/1731/18 та від 13.01.2020 у справі № 910/10734/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що не вбачає підстав для відступу від правового висновку щодо застосування норм права, викладеного в зазначених постановах.

Отже, підписання директором ТОВ "ЛУЧ, ЛТД" Договору без передбаченого статутом попереднього погодження учасниками Товариства може порушувати права та інтереси Товариства, а не корпоративні права Позивача.

Згідно з положеннями статей 2, 4, 5 ГПК України, статей 15, 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Отже задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем відповідно до вимог процесуального законодавства обставин щодо наявності в нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу). А також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту (правова позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду наведена в постанові від 09.10.2018р. у справі №910/2062/18).

Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 16.10.2019 року у справі № 525/505/16-ц).

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (див. висновок сформований у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 31.10.2019р. у справі № 916/1134/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19, від 02.04.2020 у справі № 910/7160/19, від 01.07.2021 у справі № 910/7029/20).

За таких умов, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено належними доказами, що оспорюваний договір підряду стосується безпосередньо його прав, інтересів та обов`язків.

Водночас, з приводу належного ефективного способу захисту корпоративних прав ОСОБА_1 , як учасника ТОВ "ЛУЧ, ЛТД", якому на момент укладення договору підряду № 02.12/19-1 (12.02.2019) належала частка у статутному капіталі Товариства у розмірі 25%, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 зазначеної Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.

Водночас визначений згаданою статтею засіб захисту повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005, заява № 38722/02).

Згідно ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом належним способом. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити з його ефективності. Це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 у справі № 338/180/17, постанова Верховного Суду від 12.02.2020 у справі 761/17142/15-ц).

Вирішуючи питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту, суди мають враховувати баланс інтересів усіх учасників і самого товариства, уникати зайвого втручання в питання діяльності товариства, які вирішуються виключно рішенням загальних зборів учасників товариства, надавати оцінку добросовісності інших учасників, права яких у разі задоволення позовних вимог можуть бути порушені.

На цьому неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 та від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16, а також Верховний Суд у постановах від 27.05.2020 у справі № 927/813/19, від 04.08.2020 у справі № 910/10764/19 та від 23.12.2020 у справі №926/4729/16

Зі свого боку колегія суддів апеляційного господарського суду зауважує, що аналіз судової практики ВС дає підстави констатувати про сформованість у судовій практиці усталених підходів до визначення належних та ефективних способів захисту корпоративних прав.

Так, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 висловила правову позицію, згідно з якою вичерпний перелік способів захисту учасників ТОВ/ТДВ міститься у статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", норми якого є спеціальними для зазначених товариств.

В той же час, варто наголосити, що положеннями ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України законодавцем встановлено лише орієнтовний перелік способів захисту прав, який не є вичерпним. Відтак, судом може здійснюватися захист прав та інтересів осіб в інші способи, встановлені договором або законом, як це передбачено в абз. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України. У разі порушення права чи інтересу особи, в останньої виникає право на застосування конкретного способу захисту, який залежить від виду порушення та від наявності чи відсутності між сторонами зобов`язальних відносин. Тобто особа, права якої порушено, обирає для себе саме той спосіб захисту, який відповідає характеру порушення її права чи інтересу.

Колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 , будучи учасником ТОВ "ЛУЧ, ЛТД" на момент вчинення договору підряду № 02.12/19-1, вважаючи свої корпоративні права порушеними внаслідок вчинення товариством значного правочину без його погодження загальними зборами, не був позбавлений права (разом з іншими учасниками) ініціювати питання щодо скликання позачергових зборів учасників товариства з метою належного реагування на факт укладення такого правочину та розгляду питання щодо порушення або непорушення прав та законних інтересів товариства (його учасників).

Адже, як підтверджено матеріалами справи та встановлено судом, позивач був обізнаний щодо обставин укладення даного правочину та подальших наслідків його невиконання, про що свідчать його численні звернення до суду.

Слід також зауважити, що належним способом захисту права учасника юридичної особи може бути подання ним позову в інтересах юридичної особи до її посадової особи про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи на підставі пункту 12 частини першої статті 20, статті 54 Господарського процесуального кодексу України.

Така правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у її постанові від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16 (провадження № 12-90гс19).

Разом з тим, скаржником не доведено апеляційному суду, що він звертався з відповідними позовними вимогами до суду, тобто, ним не було вичерпано всіх належних та ефективних в розумінні Конвенції та національного законодавства способів захисту його порушених на певний момент часу корпоративних прав саме як учасника Товариства.

Відповідно до ч. 1 та 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

З огляду на усе вищевказане, колегія суддів відхиляє доводи апелянта, наведені ним у апеляційній скарзі, як необгрунтовані.

Враховуючи у даному випадку сукупність встановлених обставин, підтверджених відповідними доказами, наявними в матеріалах справи, з огляду на положення ст.ст.74-80, 86 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом під час перегляду справи в апеляційному порядку не встановлено.

З урахуванням фактичних обставин справи та норм чинного законодавства, які підлягають до застосування у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.06.2021 у справі № 904/691/21.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 269, 270, 275-279, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.06.2021 у справі № 904/691/21 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.06.2021 у справі № 904/691/21 залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги залишити за ОСОБА_1 .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 02.11.2021

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя І.О. Вечірко

Суддя В.О. Кузнецов