Постанова

від 10.05.2023 по справі 904/691/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2023 року

м. Київ

cправа № 904/691/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Баранець О.М., Кондратова І.Д.

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.

розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області

(суддя - Золотарьова Я.С.)

від 08.06.2021

та постанову Центрального апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Мороз В.Ф., судді: Вечірко І.О., Кузнецов В.О.)

від 28.10.2021

у справі № 904/691/21

за позовом ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрополіс Груп"

про визнання договору підряду недійсним,

за участю представників учасників справи:

позивача - не з`явився;

відповідача - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрополіс Груп" про визнання недійсним договору підряду від 12.02.2019 № 02.12/19-1, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛУЧ, ЛТД" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрополіс Груп".

1.2. В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначає, що він як засновник Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛУЧ, ЛТД" не надавав згоду на укладення договору підряду № 02.12/19-1 від 12.02.2019, тому вважає що цей договір підлягає визнанню недійсним. При цьому вказує, що оспорюваний договір не відповідає частині 2 статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", статті 203 Цивільного кодексу України.

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 08.06.2021, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 28.10.2021, у позові відмовлено.

2.2. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що оскаржуваний договір підряду не стосується безпосередньо прав, інтересів та обов`язків ОСОБА_1 .

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 08.06.2021 та постановою Центрального апеляційного господарського суду від 28.10.2021, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

3.2. Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 визначив пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 01.07.2020 у справі №910/15925/18 (щодо застосування частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України; практики Європейського суду з прав людини); від 05.02.2019 у справі №826/2184/17 (щодо застосування правового висновку, викладеного у рішенні Європейського суду з прав людини від 21.12.2017 у справі "Фельдман та банк "Слов`янський" проти України"); від 20.09.2018 у справі № 813/6286/15 (щодо застосування частини другої статті 104 Цивільного кодексу України; статті10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").

Також підставою касаційного оскарження зазначає пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права під час вирішення того, чи порушуються матеріальні права позивача, який будучи учасником вже ліквідованої в процедурі банкрутства юридичної особи, оскаржує фраудаторний правочин, стороною якого є така особа.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань дата державної реєстрації юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛУЧ, ЛТД" - 27.11.1992. На момент створення засновниками (учасниками) юридичної особи були:

- ОСОБА_2 , розмір внеску до статутного фонду (грн.): 0,15;

- ОСОБА_3 , розмір внеску до статутного фонду (грн.): 0,15;

- ОСОБА_4 , розмір внеску до статутного фонду (грн.): 0,15;

- ОСОБА_5 , розмір внеску до статутного фонду (грн.): 0,15.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 24.09.2019 у справі № 904/3719/19 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрополіс Груп" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛУЧ, ЛТД" про стягнення заборгованості у розмірі 1 720 754, 87 грн. При цьому господарським судом встановлено таке.

12 лютого 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрополіс Груп" (підрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛУЧ, ЛТД" (замовник) укладено договір підряду № 02.12/19-1.

Відповідно до п.п. 1.1-1.3 договору замовник доручає, а підрядник зобов`язується, на власний ризик виконати відповідно до умов цього договору роботу, а замовник зобов`язується прийняти цю роботу та оплатити її. Предметом підряду (результатом виконаних робіт за цим договором) є поточний ремонт будівель та споруд за адресою АДРЕСА_1 . Кількісні характеристики предмета підряду визначені додатком до договору форми 45238_ДД_ЛСДД "Договірна ціна" згідно з ДСТУ Б Д.1.1-1-2013 .

Відповідно до додатку до договору форми 45238_ДЦ_ЛСДЦ "Договірна ціна" разом договірна ціна складає 1 720 628 грн 63 коп.

Згідно з вимогами п. 4.1 договору протягом трьох календарних днів з моменту підписання акта приймання виконаних будівельних робіт - остаточний розрахунок.

Відповідно до вимог п. п. 7.1-7.2 договору, здавання-приймання виконаних робіт здійснюється сторонами за актом протягом 3 днів з моменту повідомлення замовника про готовність предмета підряду до приймання. Місце здавання-приймання: АДРЕСА_1 .

25 квітня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрополіс Груп" (підрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛУЧ, ЛТД" складено акт приймання виконаних будівельних робіт на загальну суму виконаних робіт, матеріалів та устаткування - 1 720 754 грн 87 коп.

Встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрополіс Груп" виконало свої зобов`язання згідно з вимогами укладеного сторонами договору.

Натомість, в порушення п. 4.1 договору, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛУЧ, ЛТД" не виконало свій обов`язок в частині розрахунку за виконані будівельні роботи, матеріали та устаткування на загальну суму 1 720 754 грн 87 коп.

Наявність заборгованості у сумі 1 720 754 грн 87 коп. також підтверджується актом звірки взаєморозрахунків станом на 08.05.2019. Акт звірки взаєморозрахунків підписано сторонами договору без заперечень.

Також суди попередніх інстанцій в цій справі встановили, що ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.09.2019 у справі №904/3719/19.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.03.2020 у справі № 904/3719/19 апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.09.2019 у справі №904/3719/19 закрито та встановлено таке.

Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що в його мотивувальній частині відсутні висновки суду про права та обов`язки ОСОБА_1 , у резолютивній частині рішення не вказано про права та обов`язки ОСОБА_1 .

За таких обставин апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.09.2019 у справі №904/3719/19 жодним чином не зачіпає прав апелянта.

Посилання ОСОБА_1 на те, що він є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Луч, ЛТД" та володіє часткою у розмірі 25% від статутного капіталу товариства відхилені апеляційним господарським судом, оскільки будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги при дослідженні питання про наявність порушеного права особи, не залученої до участі у справі оскаржуваним рішенням.

З огляду на те, що апеляційним господарським судом з`ясовано, що оскаржуваним рішенням не вирішувалось питання про права, інтереси та обов`язки ОСОБА_1 щодо жодної із сторін та щодо предмета спору, апеляційне провадження було закрито.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 05.12.2019 про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛУЧ, ЛТД" у справі № 904/5402/19 встановлено таке.

17.10.2019 Господарський суд Дніпропетровської області по справі № 904/3719/19 видав наказ про примусове виконання.

Наказ Господарського суду Дніпропетровської області від 17.10.2019 у справі №904/3719/19 було направлено для виконання до відділу державної виконавчої служби.

Постановою АНД ВДВС м. Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області від 31.10.2019 було відкрито виконавче провадження № 60465574 про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості 1 720 754, 87 грн та судового збору 25 811, 32 грн.

Під час проведення виконавчих дій було встановлено, що у боржника відсутнє майно, на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення боргу перед кредитором, у зв`язку з чим 11.11.2019 наказ Господарського суду Дніпропетровської області 17.10.2019 у справі №904/3719/19 було повернуто кредитору, задоволення вимог кредитора не було проведено.

Ухвалою від 23.01.2020 у справі № 904/5402/19 господарським судом внесено до реєстру вимоги кредиторів у такій черговості:

- ОСОБА_6 , м. Дніпро на суму 3 842, 00 грн - 1 черга задоволення реєстру вимог кредиторів, на суму 98 000, 00 грн - 4 черга задоволення реєстру вимог кредиторів;

- Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрополіс Груп", м. Кам`янське на суму 19 210, 00 грн - 1 черга задоволення реєстру вимог кредиторів, на суму 1 746 566, 19 грн - 4 черга задоволення реєстру вимог кредиторів.

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 20.02.2020 припинено процедуру розпорядження майном Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛУЧ, ЛТД"; припинено повноваження арбітражного керуючого Лукашук Любов Сергіївни, як розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛУЧ, ЛТД"; визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛУЧ, ЛТД" банкрутом; відкрито ліквідаційну процедуру у справі строком на шість місяців, до 20.08.2020; призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Родь Андрія Олександровича.

Засновник Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛУЧ, ЛТД" ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 05.12.2019 у справі № 904/5402/19. Посилаючись на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом порушено вимоги щодо обґрунтованого з`ясування підстав для відкриття провадження у справі, просив визнати ОСОБА_1 - учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛУЧ, ЛТД", стороною справи про банкрутство № 904/5402/19, скасувати повністю оскаржувану ухвалу та ухвалити нове рішення, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Агрополіс Груп" у відкритті провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛУЧ, ЛТД".

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.07.2020 закрито апеляційне провадження у справі № 904/5402/19 за апеляційною скаргою засновника Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛУЧ, ЛТД" ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 05.12.2019 у справі № 904/5402/19 та встановлено таке:

ОСОБА_1 є засновником Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛУЧ, ЛТД", проте зміст положень оскаржуваного судового рішення не стосується безпосередньо прав, інтересів та обов`язків ОСОБА_1 , а зі змісту оскаржуваного судового рішення вбачається, що в мотивувальній частині рішення не міститься будь-яких висновків суду про права та обов`язки ОСОБА_1 , а в резолютивній частині рішення відсутні прямі вказівки про його права та обов`язки.

При цьому апеляційний суд звернув увагу на те, що провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛУЧ, ЛТД" було порушено за заявою кредитора в загальному порядку, відповідно до алгоритму визначеного Кодексом України з процедур банкрутства, який ніяким чином не стосується прав, інтересів та обов`язків засновників товариства, у тому числі, і ОСОБА_1 .

Таким чином, суд апеляційної інстанції в справі № 904/5402/19 дійшов висновку, що ОСОБА_1 не має права на апеляційне оскарження рішення суду та оскільки оскаржуваним рішенням не вирішувалось питання про права, інтереси та обов`язки ОСОБА_1 щодо предмета спору, то апеляційне провадження підлягало закриттю.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.08.2020 у справі № 904/5402/19 затверджено звіт ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛУЧ, ЛТД" арбітражного керуючого Родь А.О. про нарахування і виплату грошової винагороди арбітражного керуючого, здійснення та відшкодування витрат за підсумками ліквідаційної процедури Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛУЧ, ЛТД" за період з 20.02.2020 по 14.07.2020 на загальну суму 69 248, 18 грн. Затверджено ліквідаційний баланс та звіт ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛУЧ, ЛТД". Ліквідовано юридичну особу - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛУЧ, ЛТД". Вирішено вважати погашеними вимоги: ОСОБА_6 , м. Дніпро на суму 101 842, 00 грн; Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрополіс Груп", м. Кам`янське на суму 1 765 776, 19грн. Провадження у справі закрито.

Усі згадані судові рішення у справі № 904/3719/19 та у справі про банкрутство № 904/5402/19 є такими, що набрали законної сили та не скасовані судом.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, дата та номер запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛУЧ, ЛТД", підстава для його внесення: дата запису: 13.08.2020, Номер запису: 1002241170008037068, Підстава: судове рішення, Атрибути судового рішення: Судове рішення про припинення юридичної особи у зв`язку з визнанням її банкрутом від 03.08.2020 № 904/5402/19 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ, Дата набрання чинності: 03.08.2020.

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд

5.1. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Предметом спору в цій справі є матеріально-правова вимога ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрополіс Груп" про визнання недійсним договору підряду від 12.02.2019 № 02.12/19-1, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛУЧ, ЛТД" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрополіс Груп", оскільки ОСОБА_1 як засновник Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛУЧ, ЛТД" не надавав згоду на укладення договору підряду № 02.12/19-1 від 12.02.2019.

5.3. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій врахували правову позицію Верховного Суду, викладену в постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі №916/2084/17, від 15.10.2019 у справі №905/2559/17, від 03.12.2019 у справі 904/10956/16, відповідно до якої за договором, укладеним товариством, права та обов`язки набуває таке товариство як сторона договору. При цьому, правовий стан (сукупність прав та обов`язків) безпосередньо учасників цього товариства жодним чином не змінюється. Підписання керівником товариства договору без передбаченої статутом згоди загальних зборів цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства, а не корпоративних прав його учасника, оскільки керівник діє саме від імені товариства, а не його учасників. Повноваження діяти від імені юридичної особи є можливістю створювати, змінювати, припиняти цивільні права та обов`язки юридичної особи (стаття 239 Цивільного кодексу України). Таке повноваження не належить до корпоративних прав учасника юридичної особи.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оскаржуваний договір підряду не стосується безпосередньо прав, інтересів та обов`язків ОСОБА_1 .

5.4. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 підставою касаційного оскарження визначив, зокрема пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 01.07.2020 у справі №910/15925/18 (щодо застосування частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України; практики Європейського суду з прав людини); від 05.02.2019 у справі № 826/2184/17 (щодо застосування правового висновку, викладеного у рішенні Європейського суду з прав людини від 21.12.2017 у справі "Фельдман та банк "Слов`янський" проти України"); від 20.09.2018 у справі № 813/6286/15 (щодо застосування частини другої статті 104 Цивільного кодексу України; статті10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").

5.5. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 викладено правову позицію, відповідно до якої на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Верховний Суд, проаналізувавши судові рішення, висновки в яких, на думку скаржника, не були враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови, встановив таке.

5.6. Так, у постанові Верховного Суду 01.07.2020 у справі №910/15925/18 щодо застосування частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України; практики Європейського суду з прав людини, викладено таку правову позицію.

Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав-учасниць засновувати апеляційні або касаційні суди; там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (§ 25 рішення у справі "Delcourt v. Belgium" від 17 січня 1970 року та § 65 рішення у справі "Hoffmann v Germany" від 11 жовтня 2001 року). Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях також неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (§ 57 рішення у справі "Ashingdane v. the United Kingdom" від 28 травня 1985 року, § 96 рішення у справі "Krombach v. France" від 13 лютого 2001 року).

Верховний Суд зауважує, що на законодавчому рівні не встановлено прямої заборони на оскарження судового рішення у корпоративному спорі учасником юридичної особи, який не брав участі у справі, проте вважає, що суд вирішив питання про його права, інтереси та (або) обов`язки. Навпаки, прямо передбачено, що у такому разі особа має право подати апеляційну скаргу.

Проте, перегляд справи за скаргами таких осіб, як правило, не здійснюється, оскільки у судовій практиці не визнається порушення їх прав та обмежено коло сторін у корпоративних спорах про визнання недійсними рішень загальних зборів юридичних осіб з підстав недотримання вимог закону та/або установчих документів під час їх скликання та проведення лише учасником (учасниками), права яких на участь у загальних зборах було порушено, та юридичною особою (див. пункт 5.29 цієї постанови) і як наслідок - встановлено процесуальні обмеження доступу до суду інших учасників юридичних осіб.

Верховний Суд вважає, що такі процесуальні обмеження можуть вважатися законними і такими, що переслідують легітимну мету, оскільки спрямовані на забезпечення належного відправлення правосуддя, правової визначеності та захист прав всіх учасників юридичної особи, зважаючи на те, що юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Водночас, слід брати до уваги, що проникнення за "корпоративну завісу" або нехтування правосуб`єктністю компанії може буде виправданим лише за виключних обставин, зокрема, якщо точно встановлено, що компанія не може звернутися до конвенційних установ через органи, утворені згідно з її статутом, або, у випадку ліквідації, через її ліквідаторів (див. рішення у справі "Агротексім та інші проти Греції" (Agrotexim and Others v. Greece), від 24 жовтня 1995 року, пункт 66, Серії А № 330-A).

Верховний Суд дійшов висновку, що у цій справі існують виключні обставини, беручи до уваги те, що суд апеляційної інстанції не здійснив апеляційний перегляд справи, хоча це прямо передбачено у частині 3 статті 278 Господарського процесуального кодексу України, а юридична особа не може самостійно звернутися до суду через відповідні органи.

5.7. Колегія суддів зазначає, що наведена правова позиція сформульована Верховним Судом в контексті вирішення питання щодо правомірності закриття апеляційного провадження відповідно до пункту 3 частини 1 статті 264 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, предметом спору в справі № 910/15925/18 є матеріально-правова вимога про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників товариства, визнання недійсним статуту та скасування реєстраційної дії. Разом з тим в цій справі, що переглядається, предметом спору є матеріально-правова вимога учасника товариства, яке ліквідоване, про визнання недійсним договору укладеного цим товариством з Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрополіс Груп".

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що правовідносини у справі № 910/15925/18 та в цій справі, що переглядається, відрізняються за їх змістом, тому не є подібними.

Виходячи з предмета та підстав позову, суди попередніх інстанцій обґрунтовано врахували правові позиції Великої Палати Верховного Суду саме в подібних правовідносинах, викладені в постановах від 08.10.2019 у справі №916/2084/17, від 15.10.2019 у справі №905/2559/17, від 03.12.2019 у справі 904/10956/16.

5.8. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 826/2184/18 зазначено, що у рішенні від 21 грудня 2017 року у справі "Фельдман та банк "Слов`янський" проти України" ЄСПЛ підкреслив, що "за загальним правилом акціонер компанії не може стверджувати, що він є жертвою стверджуваного порушення прав компанії за Конвенцією (див. рішення у справі "Агротексім та інші проти Греції" від 24 жовтня 1995 року, п. 59-72). Проникнення за "корпоративну завісу" або нехтування правосуб`єктністю компанії може буде виправданим лише за виключних обставин, зокрема, якщо точно встановлено, що компанія не може звернутися до конвенційних установ через органи, утворені згідно з її статутом, або, у випадку ліквідації, через її ліквідаторів (там само, п. 66)".

Таким чином, ЄСПЛ дійшов висновку, що за звичайних обставин акціонер (навіть мажоритарний) не може звертатися до суду в інтересах банку.

Водночас у контексті згаданої справи "Фельдман та банк "Слов`янський" проти України" ЄСПЛ зазначив таке: "подаючи скарги в інтересах банку-заявника, перший заявник діяв як мажоритарний акціонер та віце-президент банку. На момент подання заяви акціонери та виконавчі органи банку-заявника були позбавлені своїх повноважень щодо управління діяльністю банку-заявника. Банк перебував під контролем ліквідаційної комісії, що складалася з посадових осіб територіальних управлінь НБУ, які становили більшість, та працівниками місцевої податкової інспекції (п. 12). Таким чином, з огляду на ситуацію банку-заявника та характер цих скарг Суд доходить висновку, що існували виключні обставини, які надали першому заявнику право подати цю заяву в інтересах банку-заявника (див. згадане рішення у справі "Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки", п. 46-52, та ухвалу щодо прийнятності у справі "Капітал банк АД проти Болгарії" від 09 вересня 2004 року)".

При цьому ЄСПЛ зазначив, що скарги, подані першим заявником (Фельдманом) як мажоритарним акціонером, є несумісними за критерієм ratione personae із положеннями Конвенції у розумінні підп. "a" п. 3 ст. 35 Конвенції, а тому Фельдман як акціонер банку не вправі звертатись до суду у власних інтересах, і за звичайних обставин (зокрема за наявності уповноважених органів банку) не вправі звертатись до суду й в інтересах банку. Водночас, ураховуючи, що виконавчі органи банку-заявника були позбавлені своїх повноважень, з огляду на ситуацію банку та характер цих скарг ЄСПЛ доходить висновку, що існували виключні обставини, які надали акціонеру право подати цю заяву в інтересах банку-заявника.

Таким чином, стороною у справі був не акціонер банку, а сам банк, оскільки з огляду на виключні обставини від імені банку діяв контролюючий акціонер банку, який за звичайних обставин не вправі представляти банк.

5.9. Колегія суддів зазначає, що в справі № 826/2184/18 щодо ПАТ "Златобанк", а також у справі ЄСПЛ Фельдман та банк "Слов`янський" проти України" суди дійшли висновку про наявність виключних обставин з огляду на те, що на момент подання заяви акціонери та виконавчі органи банку-заявника були позбавлені своїх повноважень щодо управління діяльністю банку-заявника.

Крім того, колегія суддів враховує, що в постанові від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), згідно з якою акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи (див., зокрема, рішення від 20 травня 1998 року у справі "Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки" (Credit and Industrial Bank v. the Czech Republic), заява № 29010/95, пункти 46- 52; рішення від 18 жовтня 2005 року у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (Terem LTD, Chechetkin and Olius v. Ukraine), заява № 70297/01, пункти 28 - 30; рішення від 21 грудня 2017 року у справі "Фельдман та банк "Слов`янський" проти України", заява № 42758/05, пункт 30). При цьому навіть у разі, якщо юридичну особу було ліквідовано, ЄСПЛ розглядає справи за заявою саме такої юридичної особи, допускаючи її представництво в особі акціонера (учасника), якщо юридична особа не може брати участі у справі в особі своїх органів (рішення від 21 грудня 2017 року у справі "Фельдман та банк "Слов`янський" проти України", заява № 42758/05).

Подібні правові висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19), від 15 жовтня 2019 року у справі № 905/2559/17 (провадження № 12-264гс18), від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16 (провадження № 12-90гс19), від 07 квітня 2020 року у справі № 904/3657/18 (провадження № 12-159гс19), від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 (провадження № 12-175гс19).

Таким чином, належним заявником є той, хто звертається за захистом саме свого права.

Національне законодавство України також наголошує на наявності в особи права на звернення за захистом свого особистого права. Зокрема, стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Так само і частина друга статті 4 Господарського процесуального кодексу України містить положення, відповідно до яких юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, належним позивачем у подібних справах є юридична особа, права якої порушено, а не її учасник.

Сучасний підхід до використання теорії "проникнення за корпоративну завісу" сформувався в ЄСПЛ починаючи з рішення 1995 року у справі Agrotexim and Others v. Greece.

Застосовуючи зазначений підхід, ЄСПЛ відтворив правову позицію Міжнародного суду ООН, що була висловлена ним у рішенні у справі Barcelona Traction, Light and Power Company Limited від 05.02.1970.

У пункті 56 вказаного вище рішення відзначено, що незалежність юридичної особи не можна вважати абсолютною. У цьому контексті "проникнення за корпоративну завісу" або "ігнорування статусу юридичної особи" визнається адекватним та справедливим у певних обставинах або для досягнення певної мети.

Ця теза була відображена, розвинена та конкретизована на рівні практики ЄСПЛ.

ЄСПЛ проводить різницю між скаргами, поданими акціонерами про заходи, що зачіпають їх права як акціонерів, та про дії, що зачіпають права компанії, у яких вони володіють акціями (Agrotexim and Others v. Greece, пункти 65- 66; Albert and Others v. Hungary [GC], пункт 122).

В одній групі справ самі акціонери можуть вважатися потерпілими в розумінні статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) (Olczak v. Poland, пункти 57- 62; Albert and Others v. Hungary [GC], пункти 126- 134, та цитовані в них посилання; Project-Trade d.o.o. v. Croatia, пункти 44- 47).

В іншій групі справ загальний принцип такий, що акціонери компаній не можуть розглядатися як потерпілі у розумінні Конвенції, щодо дій та заходів, що стосуються їхньої компанії. Однак при цьому ЄСПЛ у низці справ передбачає можливість для відступу від указаного в цьому пункті загального принципу.

Так, у пункті 66 рішення від 24 жовтня 1995 року у справі Agrotexim and Others v. Greece, № 14807/89) ЄСПЛ зазначив, що підходи "проникнення за корпоративну завісу" або "ігнорування статусу юридичної особи" можуть застосуватись тільки у виняткових випадках, наприклад коли чітко встановлено, що компанія не мала можливості безпосередньо звернутись до інституцій Конвенції через органи управління юридичної особи або через ліквідаторів.

У рішенні від 26 жовтня 2000 року у справі G. J. v. Luxembourg (№ 21156/93) суд встановив, що підприємство було ліквідовано, а подана до суду скарга стосувалася діяльності ліквідаторів. За цих обставин ЄСПЛ вважав, що компанія як юридична особа на той час не могла подати скаргу до Комісії.

У справі "Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки" (Credit and Industrial Bank v. the Czech Republic) (№ 29010/95, рішення від 21 жовтня 2003 року) заявником був банк (через свого колишнього голову-акціонера, який володів контрольним пакетом акцій), у якому Чеським Національним Банком було запроваджено тимчасову (примусову) адміністрацію через незадовільний фінансовий стан банку та його ліквідацію. Суть скарги заявника до ЄСПЛ полягала в тому, що банк був позбавлений доступу до суду, де банк хотів виступити з протестом проти запровадження тимчасової адміністрації.

У рішенні від 07 липня 2020 року у справі Camberrow MM5 AD v. Bulgaria (№ 50357/99) ЄСПЛ вважав, що через конфлікт інтересів між компанією (банком) та її спеціальною адміністрацією і довіреними особами сам банк не міг подати справу до ЄСПЛ.

У пункті 26 рішення від 21 грудня 2017 року у справі "Фельдман та банк "Слов`янський" проти України" ЄСПЛ зазначив, що проникнення за "корпоративну завісу" або нехтування правосуб`єктністю компанії може бути виправданим лише за виключних обставин, зокрема якщо точно встановлено, що компанія не може звернутися до конвенційних установ через органи, утворені згідно з її статутом, або у випадку ліквідації - через її ліквідаторів.

У рішенні від 07 липня 2020 року Alberts and Others v. Hungary (пункти 133 та 134) ЄСПЛ зазначив, що у справах Agrotexim and Others v. Greece та Olczak v. Poland встановлені загальні принципи того, що заходи, які направлені або націлені на права акціонерів, необхідно відрізняти від втручання в право компанії на мирне володіння майном. Дії, що зачіпають права акціонерів, відрізняються від заходів та процедур, що стосуються компанії, тим, що їх характер та імовірний ефект прямо та особисто зачіпає права акціонерів і виходить за межі простого втручання в інтереси компанії, порушуючи положення акціонерів у структурі управління компанії.

ЄСПЛ у вказаному рішенні також звертає увагу, що для того аби акціонери компанії могли довести, що їх звернення з питань, які стосуються компанії, були виправдані винятковими обставинами (exceptional circumstances), такі акціонери повинні навести вагомі та переконливі причини, що доводять відсутність у самої компанії практичної та ефективної можливості звернутися до суду через органи, створені відповідно до її статуту.

За змістом рішенням ЄСПЛ у справі Alberts and Others v. Hungary, такими винятковими обставинами можуть бути, зокрема, запровадження відносно компанії зовнішнього нагляду або контролю у зв`язку з її фінансовими або іншими труднощами, або якщо особа, до завдання якої відносився захист інтересів компанії, не була здатна або не хотіла звертатися до суду, або якщо виникли розбіжності між акціонерами та тимчасовим керуючим (наприклад, відсторонення від посади керуючого та призначення тимчасового керуючого).

Таким чином, допускається проникнення за "корпоративну завісу" та звернення учасників товариства з позовом в інтересах самого товариства, але за виняткових обставин.

Якщо екстраполювати наведені висновки ЄСПЛ на національне законодавство, то Велика Палата Верховного Суду вважає, що такими винятковими обставинами можуть бути, наприклад, відкриття ліквідаційної процедури та визнання боржника банкрутом, наслідком чого є припинення повноважень органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, а також припинення повноваження власника (органу, уповноваженого управляти майном) майна банкрута, або запровадження тимчасової адміністрації чи оголошення про ліквідацію банку, в результаті чого припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, наглядової ради і правління) та органів контролю (внутрішнього аудиту).

Разом з тим в цій справі, що переглядається, наявність таких виключних обставин не встановлена. При цьому колегія суддів враховує, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що ОСОБА_1 , будучи учасником ТОВ "ЛУЧ, ЛТД" на момент вчинення договору підряду № 02.12/19-1, вважаючи свої корпоративні права порушеними внаслідок вчинення товариством значного правочину без його погодження загальними зборами, не був позбавлений права (разом з іншими учасниками) ініціювати питання щодо скликання позачергових зборів учасників товариства з метою належного реагування на факт укладення такого правочину та розгляду питання щодо порушення або непорушення прав та законних інтересів товариства (його учасників). Адже, як підтверджено матеріалами справи та встановлено судом, позивач був обізнаний щодо обставин укладення даного правочину та подальших наслідків його невиконання, про що свідчать його численні звернення до суду. Крім того, належним способом захисту права учасника юридичної особи може бути подання ним позову в інтересах юридичної особи до її посадової особи про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи на підставі пункту 12 частини першої статті 20, статті 54 Господарського процесуального кодексу України. Разом з тим, скаржником не доведено, що він звертався з відповідними позовними вимогами до суду, тобто, ним не було вичерпано всіх належних та ефективних в розумінні Конвенції та національного законодавства способів захисту його порушених на певний момент часу корпоративних прав саме як учасника товариства.

5.10. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 813/6286/15 щодо застосування частини другої статті 104 Цивільного кодексу України; статті10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" викладено таку правову позицію.

Відповідно до частини другої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Статтею 18 Закону № 755-IV в редакції, чинній на момент внесення запису, та статтею 10 цього ж Закону у чинній редакції встановлено спростовану презумпцію відомостей, внесених до ЄДР, з огляду на що запис про припинення юридичної особи не є беззастережним доказом того, що юридична особа дійсно припинилася та більше не існує. В той же час, якщо процедуру ліквідації не було здійснено належним чином, зокрема не було відчужене майно особи, то внесення до ЄДР запису про припинення цієї юридичної особи не тягне її припинення, а також припинення права власності на її майно. У подібних випадках до ЄДР вносяться зміни про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи на підставі судового рішення, яке набрало законної сили (стаття 41 Закону № 755-IV в редакції, чинній на момент внесення запису до ЄДР; пункт 2 частини першої статті 25 цього ж Закону у чинній редакції).

З посиланням на вказану правову позицію скаржник зазначає про те, що суди попередніх інстанцій безпідставно поклали в основу рішення про відмову в позові факт ліквідації Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛУЧ, ЛТД".

Колегія суддів вважає, що правовідносини в справі № 813/6286/15, предметом спору в якій є матеріально-правова вимога про визнання протиправними дій реєстраційної служби щодо внесення реєстраційного запису та його скасування та відповідно в контексті розгляду якої Великою Палатою Верховного Суду і було сформульовано відповідний правовий висновок, та в цій справі, що переглядається, не є подібними за своїм змістом, з урахуванням також того, що в цій справі не вирішується питання належності здійснення процедури ліквідації товариства.

5.11. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не знайшла свого підтвердження.

5.12. Щодо іншої підстави касаційного оскарження, а саме: пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки скаржник вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права під час вирішення того, чи порушуються матеріальні права позивача, який будучи учасником вже ліквідованої в процедурі банкрутства юридичної особи, оскаржує фраудаторний правочин, стороною якого є така особа. При цьому скаржник вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню стаття 15, частина 1 статті 16, пункт 2 частини 2 статті 16, частина 12 статті 111, частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України та частина 5 статті 65 Кодексу України з процедур банкрутства.

За змістом пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України ця норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору. Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Відповідно до частини 1 статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Згідно з частиною 1 статті 5 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" учасники товариства мають такі права:

1) брати участь в управлінні товариством у порядку, передбаченому цим Законом та статутом товариства;

2) отримувати інформацію про господарську діяльність товариства;

3) брати участь у розподілі прибутку товариства;

4) отримати у разі ліквідації товариства частину майна, що залишилася після розрахунків з кредиторами, або його вартість.

Отже, одним із корпоративних прав учасника товариства є право отримати у разі ліквідації товариства частину майна, що залишилася після розрахунків з кредиторами, або його вартість.

Скаржник вважає, що оскільки він має таке корпоративне право, то відповідно може оскаржити правочин, укладений товариством, на підставі частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене, виходячи з предмета та підстав позову, а також враховуючи обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій, колегія суддів зазначає, що висновок про застосування, зокрема частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України у корпоративних правовідносинах викладений в постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17, від 15.10.2019 у справі № 905/2559/17, від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16.

При цьому ухвалою Верховного Суду від 24.12.2019 у справі № 910/10734/18 було передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду зазначену справу у зв`язку з необхідністю відступити від правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постановах від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17, від 15.10.2019 у справі № 905/2559/17, від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16, оскільки загальний характер наведеного в них правового висновку позбавляє можливості захисту прав позивача в порядку статті 215 Цивільного кодексу України як заінтересованої особи, яка вважає, що оспорюваним правочином порушено її права та законні інтереси.

Разом з тим ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2020 справу № 910/10734/18 було повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

При цьому Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 13.01.2020 у справі №910/10734/18 зазначила, що у постановах від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17, від 15 жовтня 2019 року у справі № 905/2559/17 та від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що договори, укладені посадовою особою товариства без передбаченої статутом згоди загальних зборів, не порушують прав та інтересів учасників такого товариства оскільки:

- згода загальних зборів товариства на укладення договору є згодою органу управління товариства, який діє від імені товариства. Повноваження органу управління товариства (на надання зазначеної згоди), який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, які діяти від імені товариства права не мають;

- за договором, укладеним товариством, права та обов`язки набуває таке товариство як сторона договору. При цьому, правовий стан (сукупність прав та обов`язків) безпосередньо учасників цього товариства жодним чином не змінюється;

- підписання генеральним директором оспорюваних договорів без передбаченої статутом згоди загальних зборів цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства, а не корпоративних прав його учасника, оскільки генеральний директор діяв саме від імені товариства, а не його учасників.

Зазначений висновок Великої Палати Верховного Суду має загальний характер та не залежить від розміру частки учасника у статутному капіталі товариства, отримання ним прибутку від діяльності товариства або реалізації корпоративного права на управління діяльністю товариства.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що наведений висновок Великої Палати Верховного Суду обґрунтовано застосовано судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин, а підстава касаційного оскарження в цій частині не знайшла свого підтвердження.

Також колегія суддів зазначає, що ухвалою Верховного Суду від 09.06.2022 було зупинено касаційне провадження у цій справі до прийняття відповідного рішення Великою Палатою Верховного Суду у справі № 522/22473/15-ц за позовом Компанії з обмеженою відповідальністю "Компанія "Садіра" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Аркадія", ОСОБА_7 про визнання договорів недійсними, оскільки вони укладені директором товариства з перевищенням своїх повноважень. При цьому, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій у згаданій справі також врахували правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постановах від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17, від 15.10.2019 року у справі № 905/2559/17, від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16.

Так, у постанові від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для відступлення від своїх попередніх висновків.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.2. З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, виходячи із меж перегляду справи в касаційній інстанції, враховуючи вимоги та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду ухвалені із додержанням норм процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

7. Судові витрати

7.1. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 236, 238, 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 08.06.2021 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.10.2021 у справі № 904/691/21 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді О. Баранець

І. Кондратова