Рішення

від 18.10.2021 по справі 280/7046/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18 жовтня 2021 року Справа № 280/7046/21 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області до Чернігівського районного суду Запорізької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - суддя Чернігівського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна справа Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (далі - позивач) до Чернігівського районного суду Запорізької області (далі - відповідач), відповідно до якого позивач просить суд визнати неправомірною бездіяльність Чернігівського районною суду Запорізької області і щодо невидання наказу про перерахунок суддівської винагороди судді ОСОБА_1 за період з 01 по 13 січня 2020 року та зобов`язати Чернігівський районний суд Запорізької області видати наказ про перерахунок суддівської винагороди судді ОСОБА_1 за період з 01 по 1З січня 2020 року з утриманням на користь державного бюджету суми зайво виплаченої доплати до посадового окладу судді ОСОБА_1 за вислугу років у вищевказаний період.

Ухвалою суду від 16.08.2021 відкрито спрощене позовне провадження, засідання призначено на 26.08.2021, залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 суддю Чернігівського районного суду Запорізької області.

Ухвалою суду від 26.08.2021 розгляд справи відкладено на 05.10.2021.

04.10.2021 на адресу суду надійшли письмові пояснення третьої особи судді Чернігівського районного суду Запорізької області Покопцевої Д.О., відповідно до якого зазначає, що жодним законом право на звернення до сулу із даним позовом не надано Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України, тому даний спір не можна віднести до юрисдикції адміністративних судів, що є підставою для закриття провадження у цій справі відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України. Крім того, зазначає, що виходячи зі змісту позовної заяви ТУ ДСА у Запорізькій області вважає неправомірними дії Чернігівського районного суду Запорізької області щодо відмови від видання наказу про перерахунок суддівської винагороди судді ОСОБА_2 за період з 01 січня 2020 року по 13 січня 2020 року з утриманням на користь державною бюджету суми зайво виплаченої доплати до посадового окладу за вислугу років у вищевказаний період. Разом із тим, як вказує позивач, організацію судової влади та здійснення правосуддя з Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України Про судоустрій і статус суддів , згідно із ч. 7 ст. 19 якого суд є юридичною особою, а голова суду згідно з п.1 ч.1 ст. 24 цього Закону представляє суд як орган державної влади у відносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами. Натомість у позовній заяві не наведено жодного положення вказаного Закону, який би наділяв суд та, відповідно, голову суду, повноваженнями видавати накази про перерахунок суддівської винагороди суддям за минулий час. Саме виходячи із цього суд листом за підписом голови суду повідомив позивача про відсутність законних підстав для видання такого наказу. Та обставина, що на адресу ТУ ДСА в Запорізькій області з боку Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області надійшла вимога від 09.07.2021 №040808-15/2661-2021 Про усунення виявлених порушень , у якій вимагається забезпечити відшкодування відповідно до чинного законодавства на користь державного бюджету зайво виплачених доплат до посадового окладу суддів, не надає права судам в особі їх голів видавати відповідні накази з цього питання. Відтак, вказує про відсутність предмету спору між позивачем та відповідачем. Також, звертає увагу, що враховуючи те, що ОСОБА_2 тривалий час не здійснювала правосуддя через обставини, що не залежали від її волі, зокрема і у спірний період з 01.01.2020 по 13.01.2020, відповідно мала право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України від 04.12.2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15). Отже, позовні вимоги є безпідставними.

05.10.2021 представником позивача подано клопотання про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з пунктом 10 частини першої статті 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини четвертої статті 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне:

Відповідно до Плану проведення заходів державного фінансового контролю Державної аудиторської служби України на І квартал 2021 року Управлінням Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області в період з 25.02.2021 по 25.05.2021 (із зупиненням в період з 15.03.2021 по 17.03.2021, з 22.03.2021 по 18.04.2021, з 29.04.2021 по 11.05.2021 та з 14.05.2021 по 16.05.2021) проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (далі - ТУ ДСАУ в Запорізькій області, територіальне управління, позивач) за період з 01.01.2019 по 31.12.2020 (далі - ревізія).

За результатами проведення ревізії фахівцями Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області складено Акт ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області від 25.05.2021 № 08.08-20/7 (далі - Акт), у якому фахівці Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області доходять висновку про те, що з втратою з 01 січня 2020 року чинності пунктом 23 Розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 № 1402-VIII судді, які не мають повноважень для здійснення правосуддя, з 01.01.2020 втратили право на отримання доплат до посадового окладу.

Не погодившись із вищевказаними висновком ТУ ДСАУ в Запорізькій області направило на адресу Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області заперечення, у яких наголошувало на тому, що вважає зазначений висновок фахівців Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області безпідставним, а виплата суддям, які не здійснювали повноваження через обставини, що не залежать від них особисто або не були обумовлені їхньою поведінкою, доплат до посадового окладу у 2020 році здійснювалася відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 № 11-р/2018 на підставі наказів, виданих головами місцевих загальних судів Запорізької області у межах їх повноважень.

08 липня 2021 року на адресу ТУ ДСАУ в Запорізькій області надійшов Висновок на заперечення до акту ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області за період з 01.01.2019 по 31.12.2020 (супровідний лист від 06.07.2021 № 040808-15/2574-2021), у якому зазначено, що усі вищевикладені заперечення територіального управління не приймаються.

Як наслідок, 12.07.2021 на адресу територіального управління надійшла вимога Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області від 09.07.2021 № 040808-15/2661-2021 Про усунення виявлених порушень , у якій вимагається забезпечити відшкодування відповідно до чинного законодавства на користь державного бюджету зайво виплачених доплат до посадового окладу суддів.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 10 Закону України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні органу державного фінансового контролю надається право пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства.

На виконання вимоги Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області від 09.07.2021 № 040808-15/2661-2021 ТУ ДСАУ в Запорізькій області на адресу Чернігівського районного суду Запорізької області направлено лист від 21.07.2021 № 08-04/3111 з пропозицією видати наказ про проведення перерахунку суддівської винагороди судді Чернігівського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 за період з 01 по 13 січня 2020 року.

06 серпня 2021 року на адресу територіального управління надійшов лист Чернігівського районного суду Запорізької області від 06.08.2021 № 02-02/91/2021 в якому в.о. Голови суду зазначила, що видання наказу про проведення перерахунку суддівської винагороди судді Чернігівського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 за період з 01 по 13 січня 2020 року, буде суперечити вимогам чинного законодавства.

Наказ про проведення перерахунку суддівської винагороди судді Чернігівського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 за період з 01 по 13 січня 2020 року Чернігівським районним судом Запорізької області не видано.

Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області вважає такі дії Чернігівського районного суду Запорізької області неправомірними у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Дослідивши спірні правовідносини та надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд дійшов наступних висновків.

Як слідує з матеріалів ревізії при вирішенні питання щодо правомірності виплати доплат до посадового окладу суддям, які не мали повноважень для здійснення правосуддя у 2020 році, фахівці Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області виходять з того, що з втратою з 01 січня 2020 року чинності пунктом 23 Розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 № 1402-VIII судді, які не мають повноважень для здійснення правосуддя, втратили право на отримання доплат до посадового окладу.

У Висновку на заперечення до акту ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області за період з 01.01.2019 по 31.12.2020 зазначається наступне:

Пунктом 23 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 № 1402 визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI Про судоустрій і статус суддів .

Цю норму виключено на підставі Закону України № 193-ІХ від 16.10.2019 Про внесення змін до Закону України Про судоустрій і статус суддів та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського самоврядування (набрання чинності з дня опублікування - з 07.11.2019, крім підпункту 16 пункту 1 розділу І цього Закону (пункти 22 а 23 Розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення виключити), який набирає чинності з 1 січня 2020 року).

Тобто, Рішенням Конституційного Суду України № 11-р/2018 від 04.12.2018 було визначено неконституційними положення ст. 133 саме Закону України № 2453-VI, який втратив свою чинність з 01.01.2020.

В свою чергу, посилаючись на ч. 10 ст. 135 Закону України № 1402, Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області стверджує, що починаючи з 01.01.2020 суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

У вимозі про усунення виявлених порушень (лист Управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області від 09.07.2021 № 040808-15/2661-2021) від територіального управління вимагається забезпечити відшкодування відповідно до чинного законодавства на користь державного бюджету за кодом доходів 24060300 Інші надходження зайво виплачених доплат до посадового окладу суддів.

Підстави для проведення перерахунку суддівської винагороди судді ОСОБА_2 за період з 01 січня 2020 року обґрунтовуються позивачем наступним.

Указом Президента України від 07.11.2013 № 620/2013 ОСОБА_1 призначена на посаду судді Чернігівського районного суду Запорізької області. П`ятирічний строк перебування на посаді судді у судді Чернігівського районного суду Запорізької області ОСОБА_1 завершився 07.11.2018.

Указом Президента України від 14.01.2020 № 7/2020 ОСОБА_1 призначена на посаду судді Чернігівського районного суду Запорізької області.

Виходячи з наведеного, у період з 07.11.2018 року по 13.01.2020 року включно ОСОБА_1 не мала повноважень для здійснення правосуддя у зв`язку із закінченням п`ятирічного терміну, на який її було призначено вперше відповідно до ст. 128 Конституції України (в редакції, що діяла на момент її призначення).

Наказом Чернігівського районного суду Запорізької області від 18.12.2018 № 11-ос судді ОСОБА_1 на підставі Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 № 11-р/2018 було відновлено виплату доплати за вислугу років (у розмірі 20% посадового окладу як такій, стаж роботи якої на момент видання наказу становив 08 років 00 місяців 06 днів).

Позивач зазначає, що з положень Акту виплата доплати за вислугу років судді ОСОБА_1 у період з 04.12.2018 по 31.12.2019 включно здійснювалася правомірно, оскільки на той момент був чинним п. 23 Розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 № 1402-VIII, згідно якого (як бланкетної норми права) питання суддівської винагороди регулювалися ст. 133 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 07.07.2010 № 2453-VI. Із втратою чинності з 01.01.2020 року п. 23 Розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016№ 1402-VIII питання суддівської винагороди регулюються ст. 135 зазначеного закону, частина 10 (щодо відсутності у суддів, які не здійснюють правосуддя, права на отримання доплат до посадового окладу) якої не визнавалася неконституційною.

Таким чином, бездіяльність Чернігівського районного суду Запорізької області щодо невидання наказу про перерахунок суддівської винагороди судді ОСОБА_1 за період з 01 по 13 січня 2020 року, на думку територіального управління, є неправомірною, перешкоджає територіальному управлінню забезпечити виконання ч. 10 ст. 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 № 1402-VIII та створює перешкоди для відшкодування на користь державного бюджету сум зайво виплаченої доплати до посадового окладу судді ОСОБА_1 за вислугу років у період з 01 по 13 січня 2020 року.

Розглядаючи спір по суті щодо визначення неправомірності дій відповідача суд зазначає.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відносини з приводу проходження публічної служби професійним суддею врегульовані приписами ст.ст. 126-1301 Конституції України та положеннями Закону № 1402-VІІІ.

Відповідно до статті 130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Зокрема, 11 березня 2020 року Конституційним Судом України було розглянуто конституційне подання Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України Про судоустрій і статус суддів від 2 червня 2016 року № 1402-VШ, Про внесення змін до Закону України Про судоустрій і статус суддів та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування від 16 жовтня 2019 року № 193 IX, Про Вищу раду правосуддя від 21 грудня 2016 року №1798-VІІІ у п. 4.1. рішення та було вказано, що Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності судців є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (частина перша статті 124 Основного Закону України).

Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.

Крім того, Конституційний Суд України неодноразово висловлювався щодо зупинення законами про Державний бюджет України на відповідний рік дії інших чинних законів України: Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України. У статті 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин, (абзаци третій-сьомий підпункту 3.1 пункту З мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007); Оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Кодексі, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007); Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин, (абзац другий пункту 5 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007).

Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов`язань утверджується сутність держави як соціальної і правової (абзаци другий, третій підпункту 3.2, абзац другий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення КСУ від 27 листопада 2008 року № 26-рп/2008).

Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 за № 11-р/2018 було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VІ у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VІП, за яким "суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу", для цілей застосування окремих положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ зі змінами, а саме:

- частини першої статті 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду;

- частини восьмої статті 56, частин першої, другої статті 89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з обов`язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації;

- частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.

Положення частин третьої, десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VІ у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ, які визнані неконституційними пунктами 1,2 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Конституційний Суд України вважає, що юридичне регулювання, встановлене положенням частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192, яке поширюється на суддів, які не здійснюють правосуддя через обставини, що не залежать від них особисто або не обумовлені їхньою поведінкою, звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів, створює загрозу для незалежності як суддів, гак і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддів. Отже, положення частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 для цілей застосування окремих положень Закону № 1402 суперечить частинам першій, другій статті 126 Конституції України.

За змістом положення частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу. Цим положенням передбачено два винятки, коли суддя, який не здійснює правосуддя, отримує всі доплати до посадового окладу, - це тимчасова непрацездатність та перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці.

Суд вказує, що питання виплати суддівської винагороди визначено статтею 135 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" згідно частиною першої якої суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Як зазначено у частині другій статті 135 Закону №1402-VІІІ суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.

Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

У той же час за змістом положень частини десятої статті 135 Закону № 1402-VІІІ суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Отже, цим положенням передбачено два винятки, коли суддя, який не здійснює правосуддя, отримує всі доплати до посадового окладу, - це тимчасова непрацездатність та перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці.

При цьому, положення частини десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VІ у редакції Закону від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ, які визнані Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 року за № 11 -р/2018 не конституційними, були тотожними за змістом положенням частини десятої статті 135 Закону № 1402-VІІІ, а тому визнанню неконституційному повторно не підлягають.

Окрім цього, в обґрунтування Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 року за № 11-р/2018, яким було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VІ у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ, було вказано, що Конституційний Суд України вважає, що Конституція України закріплює однаковий юридичний статус суддів через систему гарантій забезпечення їх незалежності, яка є невід`ємною складовою їхнього статусу. Встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм, вона пов`язана з набуттям статусу судді, має юридичне призначення, спрямоване на захист прав і свобод людини і громадянина через здійснення правосуддя незалежним і безстороннім судом (суддею).

Конституційний Суд України звертає увагу на те, що питання отримання суддею винагороди до проходження ним кваліфікаційного оцінювання регулюється саме Законом № 2453 у редакції Закону № 192, а випадки, коли такий суддя не здійснює правосуддя, визначаються Законом № 1402.

Такі випадки поділяються на дві категорії. До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя. Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, згідно із Законом № 1402 нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та із неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду (частина перша статті 55); з обов`язковим проходженням підготовки для підтримання кваліфікації у Національній школі суд дів України (частина восьма статті 56, частини перша, друга статті 89); з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді (частина третя статті 82, частини шоста, сьома статті 147).

Питання оплати праці судді, зокрема отримання чи неотримання ним доплат до посадового окладу, в одних випадках нездійснення ним правосуддя законодавчо врегульовані, а саме: відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя у випадку застосування до судді дисциплінарного стягнення, відрядження судді для роботи у Вищій раді правосуддя, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України (у разі призначення судді членом цих органів), Раді суддів України, а також за заявою судді відрядження для роботи у Національній школі суддів України, мобілізація. Щодо інших випадків, коли суддя не здійснює правосуддя, зокрема з незалежних від нього причин або через обставини, що не обумовлені його поведінкою, відповідного законодавчого регулювання немає, а отже, за положенням частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 у таких випадках суддя не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Проте, якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту положення частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192, є несправедливим, невиправданим та не обґрунтованим.

Застосований законодавцем у положенні частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 підхід до об`єднання усіх випадків, коли суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу, не можна визнати виправданим, справедливим та домірним, оскільки такий підхід не враховує особливостей кожної категорії підстав нездійснення правосуддя, ступеня обумовленості таких підстав поведінкою судді та інших законодавчо визначених обставин, а отже, невиправдано призводить до звуження обсягу гарантій незалежності суддів у виді зниження рівня їх матеріального забезпечення.

Конституційний Суд України зазначає, що конституційне закріплення гарантій незалежності суддів спрямоване на унеможливлення будь-яких спроб впливу на суддю. Такий вплив є неприпустимим з огляду на положення частини другої статті 126 Конституції України.

Конституційний Суд України вважає, що юридичне регулювання, встановлене положенням частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192, яке поширюється на суддів, які не здійснюють правосуддя через обставини, що не залежать від них особисто або не обумовлені їхньою поведінкою, звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів, створює загрозу для незалежності як суддів, так і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддів. Отже, положення частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 для цілей застосування окремих положень Закону № 1402 суперечить частинам першій, другій статті 126 Конституції України.

Таким чином, суд вказує, що третя особа ОСОБА_1 права на отримання доплат до посадового окладу не втратила, тим паче притягнення її до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя - фактично не існує.

Суд відмічає, що відповідно до частини першої статті 130 Конституції України, частини першої статті 146 Закону України № 1402-VIII держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.

Положеннями частини другої статті 146 Закону України № 1402-VIII визначено, що забезпечення функціонування судової влади передбачає:

1) окреме визначення у Державному бюджеті України видатків на утримання судів не нижче рівня, що забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя відповідно до закону;

2) законодавче гарантування повного і своєчасного фінансування судів;

3) гарантування достатнього рівня соціального забезпечення суддів.

Видатки на утримання судів визначаються з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Пунктом 2 частини першої статті 7 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) визначено принцип збалансованості Державного бюджету України, відповідно до якого повноваження на здійснення витрат бюджету мають відповідати обсягу надходжень бюджету на відповідний бюджетний період.

Положеннями статей 148, 149 Закону визначено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Відповідно до частини другої статті 135 Закону суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Згідно з частинами першою та другою статті 23 БК України, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено Законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються Законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Статтею 22 БК України передбачено, що для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, встановлених статтею 152 зазначеного Закону (частина перша статті 151 Закону).

Відповідно до статті 148 Закону ДСА України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони, ДСА України та її територіальних управлінь.

Територіальне управління є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.

Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області здійснює функції розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності ТУ ДСАУ в Запорізькій області та місцевих загальних судів Запорізької області (п.п. 4.3 Положення про управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, затвердженого Головою Державної судової адміністрації України 25.09.2015).

Абзац перший частини першої статті 48 БК України визначає, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років.

Згідно з частиною четвертою статті 48 БК України зобов`язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов`язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов`язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов`язань не здійснюються.

Частиною першою статті 51 БК України визначено, що керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Таким чином, ТУ ДСА України у Запорізькій області як розпорядник коштів нижчого рівня має правові підстави щодо прийняття акту індивідуальної дії стосовно нарахування та виплати доплати до посадового окладу судді.

Частиною 7 ст. 19 Закону України Про судоустрій і статус суддів встановлено, що суд є юридичною особою, якщо інше не визначено законом.

Відповідно до ст. 148 зазначеного Закону фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України; функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України здійснює Державна судова адміністрація України; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України. Відповідно до ст. 149 Закону України Про судоустрій і статус суддів суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Відповідно до ст. 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суд як орган державної влади у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами представляє голова суду (п. 1 ч. 1 ст. 24 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Частинами 1 - 2 ст. 24 Закону України Про судоустрій і статус суддів передбачено, що Голова місцевого суду:

1) представляє суд як орган державної влади у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами;

2) визначає адміністративні повноваження заступника голови місцевого суду;

3) контролює ефективність діяльності апарату суду, погоджує призначення на посаду керівника апарату суду, заступника керівника апарату суду, а також вносить подання про застосування до керівника апарату суду, його заступника заохочення або накладення дисциплінарного стягнення відповідно до законодавства;

4) видає на підставі акта про призначення судді на посаду, переведення судді, звільнення судді з посади, а також у зв`язку з припиненням повноважень судді відповідний наказ;

5) повідомляє Вищу кваліфікаційну комісію суддів України та Державну судову адміністрацію України, а також через веб-портал судової влади про вакантні посади суддів у суді у триденний строк з дня їх утворення;

6) забезпечує виконання рішень зборів суддів місцевого суду;

7) організовує ведення в суді судової статистики та інформаційно-аналітичне забезпечення суддів з метою підвищення якості судочинства;

8) сприяє виконанню вимог щодо підвищення кваліфікації суддів місцевого суду;

9) вносить на розгляд зборів суду пропозиції щодо кількості та персонального складу слідчих суддів;

10) здійснює інші повноваження, визначені законом.

Голова місцевого суду з питань, що належать до його адміністративних повноважень, видає накази і розпорядження.

Одночасно, слід зазначити, що питання щодо наявності повноважень на видання наказів про проводження перерахунку суддівської винагороди за минулий час так само, як наявність у голови суду інших повноважень щодо видання наказів, пов`язаних з проходженням суддею публічної служби, наявність яких не заперечуються відповідачем (про встановлення доплат суддям за вислугу років, про надання відпусток тощо) не врегульовані положеннями спеціального законодавства Закону України Про судоустрій і статус суддів , що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати суддівської винагороди.

Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 року за № 11- р 2018 вказує на недопустимість, навіть у законодавчому порядку, свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді у бік її зменшення; питання обмеження суддівської винагороди, проведене територіальним державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом, взагалі виходить за межі відповідних владних повноважень, передбачених ч. 4 ст. 154 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Відповідно до ч. 4 ст. 154 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" начальник територіального управління Державної судової адміністрації України призначає за погодженням голови місцевого суду на посаду керівника апарату місцевого суду, заступника керівника апарату місцевого суду та звільняє їх з посади, застосовує за поданням голови місцевого суду до них заохочення або накладає дисциплінарні стягнення відповідно до закону; присвоює керівнику апарату місцевого суду, його заступнику ранги державного службовця відповідно до законодавства про державну службу.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 24 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" голова суду представляє суд як орган державної влади у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" голова місцевого суду з питань, що належать до його адміністративних повноважень, видає накази і розпорядження.

З огляду на вказане, видання/скасування наказів про встановлення доплат суддям за вислугу років, належить до виключної компетенції голови місцевого суду в порядку п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 24 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Таким чином, вирішення питання щодо виплати суддівської винагороди судді є обов`язком позивача і повинно вирішуватись у встановленому Законом порядку, оскільки є невід`ємним елементом гарантій незалежності суддів, які встановлені Конституцією України.

Право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від неналежного виконання обов`язків державними органами в частині внесення змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету.

Суд також зазначає, що вищевикладене відповідає положенням Європейської хартії про закон Про статус суддів від 10 липня 1998 року, за якими рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку судців і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).

З огляду на вищевикладене суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині визнання неправомірною бездіяльність Чернігівського районного суду Запорізької області щодо невидання наказу про перерахунок суддівської винагороди судді ОСОБА_1 за період з 01 по 13 січня 2020 року.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Чернігівський районний суд Запорізької області видати наказ про перерахунок суддівської винагороди судді ОСОБА_1 за період з 01 по 13 січня 2020 року з утриманням на користь державного бюджету суми зайво виплаченої доплати до посадового окладу судді ОСОБА_1 за вислугу років у вищевказаний період, суд зазначає наступне.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі. Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними) (аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13).

Тобто, видання наказу про перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 січня 2020 року по 13 січня 2020 року з утриманням на користь державного бюджету суми зайво виплаченої судді Покопцевої Д.О. у період з 01 січня 2020 року по 13 січня 2020 року доплати до посадового окладу є дискреційним повноваженням відповідача, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

У статті 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області до Чернігівського районного суду Запорізької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - суддя Чернігівського районного суду Запорізької області Покопцева Діна Олександрівна про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 01 листопада 2021 року.

Суддя О.О. Артоуз