Рішення

від 22.10.2021 по справі 380/405/21

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2021 року справа №380/405/21

зал судових засідань № 3

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Братичак У.В.,

секретар судового засідання СередаО-В.І.,

за участю:

представників позивачів Павлової А.А., Терлецької І.І.,

представника відповідача Яцишена Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Центр розвитку нерухомості , Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія Прогрестехбуд до Міністерства культури та інформаційної політики України про визнання протиправними і скасування приписів, -

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр розвитку нерухомості» (місцезнаходження: вул.Героїв УПА, 72, м.Львів, 79015; ЄДРПОУ 33252934), Товариство з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія Прогрестехбуд (місцезнаходження: вул.Івана Франка, 14А, смт.Славське, Сколівський район, Львівська область, 82660; ЄДРПОУ 33316751) звернулися з позовною заявою до Міністерства культури та інформаційної політики України (місцезнаходження: вул.Івана Франка, м.Київ, 01601; ЄДРПОУ 43220275), в якій просять визнати протиправними та скасувати приписи Міністерства культури та інформаційної політики України №15891/6.11.6 від 29.12.2020 та № 137/6.11.6 від 11.01.2021.

В обґрунтування позовних вимог посилаються на те, що оскаржувані приписи винесені всупереч вимог чинного законодавства, зокрема зазначають, що за адресою будівництва м. Львів, пл. Міцкевича, 9 відсутня нерухома пам`ятка культурної спадщини. Окрім того, межі та режими використання історичних ареалів м.Львова не затверджено у встановленому законом порядку, за що частково відповідає Міністерство культури та інформаційної політики України, та станом на дату винесення оскаржуваних приписів у відповідача були відсутні підстави вважати, що Будівництво готелю з адміністративно-торговими приміщеннями, підземним паркінгом та даховою котельнею на пл. А. Міцкевича, 9 у м.Львові здійснюється у визначених межах історичного ареалу м.Львова з дотриманням чи недотриманням визначених режимів використання.

Також, Товариство з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія Прогрестехбуд зазначає, що чинне законодавство не передбачає обов`язку генеральному підряднику отримувати дозвільну документацію у сфері культурної спадщини.

Ухвалою судді від 14.01.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 18.02.2021 об`єднано в одне провадження справу № 380/1082/21) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія Прогрестехбуд до Міністерства культури та інформаційної політики України про визнання протиправним і скасування припису зі справою № 380/405/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр розвитку нерухомості» до Міністерства культури та інформаційної політики України про визнання протиправним та скасування припису.

Ухвалою суду від 22.07.2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що, Міністерство культури та інформаційної політики України є спеціальним уповноваженим органом охорони культурної спадщини, який має повноваження на здійснення контролю за виконанням законодавства, пов`язаного з охороною об`єктів культурної спадщини, має право безумовного доступу до них, має право на видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам`яток національного значення, припинення робіт на цих пам`ятках, їхніх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, якщо ці роботи здійснюються за відсутності затверджених або погоджених із відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, дозволів або з відхиленням від них.

На охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини, отриманого на підставі науково-проектної документації, розробленої та погодженої у встановленому порядку.

Водночас, за результатами перевірки електронної бази даних (Єдиної системи документообігу та діловодства) Міністерства встановлено, що погоджень науково-проектної документації та дозволів на проведення будь-яких робіт на пл. Міцкевича, 9 у м. Львові Міністерством не надавалося.

Таким чином, будівництво за адресою: м. Львів, площа Міцкевича, ведеться з порушенням законодавства в сфері охорони культурної спадщини без отримання дозволу центрального органу виконавчої влади, реалізує державну політику в сфері охорони культурної спадщини, на ведення земляних робіт, що суперечить Закону України Про охорону культурної спадщини та, відповідно, стало підставою для видачі оскаржуваних приписів.

В судовому засіданні представники позивачів позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги заперечив, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

ТОВ Центр розвитку нерухомості є власником земельної ділянки, яка розташована за адресою: м. Львів, пл. Міцкевича, 9, що підтверджується Державним актом про право власності на земельну ділянку серії ЯА №422460 від 04.04.2005, виданого на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Нор Н.М. за р.№1184. Дану земельну ділянку Позивач придбав вільною від забудови, що зафіксовано в п.1.2 зазначеного договору купівлі-продажу.

Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 07.02.2020 №100 Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва на будівництво ТОВ Центр розвитку нерухомості готелю з адміністративно-торговими приміщеннями, підземним паркінгом та даховою котельнею на пл. А. Міцкевича, 9 у м.Львові затверджено містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва на будівництво ТОВ Центр розвитку нерухомості готелю з адміністративно-торговими приміщеннями, підземним паркінгом та даховою котельнею на пл. А. Міцкевича, 9 у м.Львові.

16.03.2020 між ТОВ Центр розвитку нерухомості та ТОВ Будівельна компанія Прогрестехбуд укладено договір генерального підряду №01-20/16-03, згідно п.2.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Генпідрядник зобов`язується на свій ризик, власними та/або залученими, за згодою Замовника, силами та засобами за завданням Замовника та згідно з проектною документацією виконати роботи з Будівництво ТзОВ Центр розвитку нерухомості готелю з адміністративно-торговими приміщеннями, підземним паркінгом та даховою котельнею на пл.А. Міцкевича, 9 у м.Львові , (далі - Об`єкт), а також зобов`язується передати виконані Роботи (результат виконаних робіт) Замовнику у встановлений цим Договором строк та згідно з погодженими Сторонами Графіком виконання робіт (далі - Роботи), а Замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконані Роботи та результат виконаних Генпідрядником Робіт.

13 жовтня 2020 року Державна архітектурно-будівельна інспекція України видала ТОВ Центр розвитку нерухомості дозвіл на виконання будівельних робіт №ІУ013201013937 для будівництва готелю з адміністративно-торговими приміщеннями, підземним паркінгом та даховою котельнею на пл. А. Міцкевича, 9 у м. Львові.

До Міністерства культури та інформаційної політики України (далі - МКІП України) надійшла скарга Львівської обласної організації Національної спілки художників України від 21.10.2020 № 21/10-20-7 щодо проведення будівельних робіт за адресою: м. Львів, пл. Міцкевича, 9.

МКІП листом від 10.11.2020 № 13712/6.11.6 звернулося до Львівської обласної державної адміністрації з проханням доручити відповідним структурним підрозділам у межах компетенції провести перевірку законності виконання робіт за вищезгаданою адресою, у разі необхідності вжити відповідні заходи реагування та за результатами поінформувати МКІП.

За результатами розгляду акта обстеження містобудівної ситуації на пл. А. Міцкевича, 9 у м. Львові від 13.11.2020 року, складеного працівником відділу охорони, реставрації та нагляду за дотриманням законодавства про охорону культурної спадщини управління охорони об`єктів культурної спадщини Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації, Міністерством культури та інформаційної політики України на адреси ТОВ Центр розвитку нерухомості та ТОВ БК Прогрестехбуд надіслано приписи від 29.12.2020 № 15891/6.11.6 та від 11.01.2021 № 137/6.11.6, відповідно, з вимогою негайного припинення проведення земляних та будь-яких інших будівельних робіт на об`єкті: Будівництво готелю з адміністративно-торговими приміщеннями з підземним паркінгом та даховою котельнею на пл. А. Міцкевича, 9 у м. Львові .

В оскаржуваних приписах, зазначено, що на виконання вимог ч.1 ст. 30 Закону України Про охорону культурної спадщини Міністерство культури та інформаційної політики України, діючи в межах повноважень, визначених п. 18 ч. 2 ст. 5 Закону України Про охорону культурної спадщини і Положення про Міністерство культури та інформаційної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2019 №885, вимагає негайно припинити проведення земляних та будь-яких інших будівельних робіт на об`єкті Будівництво готелю з адміністративно-торговими приміщеннями з підземним паркінгом та даховою котельнею на пл. Міцкевича, 9 у м. Львові , які виконуються на території об`єкта Архітектурний ансамбль історичного центра Львова , включеного до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО та в межах історичного ареалу м. Львова (рішення Львівської міської ради від 09.12.2005 №1311 Про затвердження меж історичного ареалу та зон регулювання забудови м. Львова ) та в межах заповідної археологічної території - категорія охорони А-1 (середмістя) (рішення Львівської міської ради від 23 березня 2006 року №423 Про затвердження зон охорони та режимів використання об`єктів археологічної спадщини на території історичного центру м. Львова ), з порушенням вимог ч.4 ст. 32 Закону України Про охорону культурної спадщини без відповідних погоджень та дозволів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері охорони культурної спадщини; вжити заходів із приведення діяльності у відповідність до вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини; надати пояснення по суті викладених у п. 1 зазначеного Припису фактів порушення законодавства про охорону культурної спадщини.

Не погоджуючись з вказаними приписами позивачі звернулися до суду з даним позовом.

При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.

Спірні правовідносини у справі регулюються, зокрема, Законом України Про регулювання містобудівної діяльності та Законом України Про охорону культурної спадщини .

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.5 Закону України Про охорону культурної спадщини до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, належить, зокрема: визначення меж територій пам`яток національного значення та затвердження їх зон охорони, охоронюваних археологічних територій, історичних ареалів населених місць (12); затвердження меж територій об`єктів всесвітньої спадщини та їх буферних зон (12-1); погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам`ятках національного значення, їх територіях, в історико-культурних заповідниках, на історико-культурних заповідних територіях, у зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм і проектів, реалізація яких може позначитися на об`єктах культурної спадщини (14); надання дозволів на проведення робіт на пам`ятках національного значення, об`єктах всесвітньої спадщини, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць (17); видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам`яток національного значення, об`єктів всесвітньої спадщини, припинення робіт на них, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом, без дозволів або з відхиленням від них(18); надання дозволів на відновлення земляних робіт (19).

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.30 Закону України Про охорону культурної спадщини , органи охорони культурної спадщини зобов`язані заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу пам`ятці або порушує законодавство, норми і правила у сфері охорони культурної спадщини. Приписи органів охорони культурної спадщини є обов`язковими для виконання всіма юридичними та фізичними особами.

Пунктом 1 Положення про Міністерство культури та інформаційної політики України, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2019 №885 (далі - Положення), передбачено, що Міністерство культури та інформаційної політики України (МКІП) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Згідно з абз. 8 підпункту 103 пункту 4 Положення МКІП затверджує форми дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території, на якій розташовані пам`ятки, та в зонах їх охорони, на охоронюваній археологічній території, в історичних ареалах населених місць, а також дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою;

Згідно з абз. 15 підпункту 103 пункту 4 Положення МКІП затверджує порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам`яток та внесення змін до них.

Статтею 6-1 Закону України Про охорону культурної спадщини дозволи, погодження і висновки, передбачені цим Законом, надаються органами охорони культурної спадщини безоплатно. Рішення про надання або про відмову в наданні дозволу, погодження чи висновку приймається органом охорони культурної спадщини протягом одного місяця з дня подання фізичною чи юридичною особою відповідних документів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З аналізу наведених норм вбачається, що на відповідача покладено обов`язок формування та реалізації державної політики у сфері охорони культурної спадщини, затвердження меж та режимів використання історичних ареалів, надання дозволів на проведення робіт в історичних ареалах населених місць, а також видання розпоряджень та приписів щодо припинення робіт в історичних ареалах населених місць, якщо ці роботи здійснюються за відсутності затверджених або погоджених із відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених Законом України Про охорону культурної спадщини , дозволів або з відхиленням від них.

Положеннями Закону України Про охорону культурної спадщини передбачено, що одним із повноважень органів охорони культурної спадщини є здійснення контролю за виконанням цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини.

Зазначений Закон не визначає того, в яких саме формах може здійснюватись такий контроль.

Законом України №3392-VI від 19.05.2011 Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності (із наступними змінами) затверджено Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності.

Статтею 1 цього Закону визначено, що термін документ дозвільного характеру вживається у значенні, наведеному у Законі України Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності . Забороняється вимагати від суб`єктів господарювання отримання документів дозвільного характеру, які не внесені до Переліку, затвердженого цим Законом.

Документом дозвільного характеру є дозвіл, висновок, рішення, погодження, свідоцтво, інший документ в електронному вигляді (запис про наявність дозволу, висновку, рішення, погодження, свідоцтва, іншого документа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), який дозвільний орган зобов`язаний видати суб`єкту господарювання у разі надання йому права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності та/або без наявності якого суб`єкт господарювання не може проваджувати певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності.

До Переліку документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності включено такі передбачені Законом України Про охорону культурної спадщини дозвільні документи: дозвіл на переміщення (перенесення) пам`ятки національного значення (п.46); дозвіл на переміщення (перенесення) пам`яток місцевого значення (п.47); дозвіл на проведення робіт на пам`ятках місцевого значення (крім пам`яток археології), їх територіях та в зонах охорони, реєстрація дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок (п.57); дозвіл на проведення робіт на пам`ятках національного значення, їхніх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених пунктів (п.58); погодження відчуження або передачі пам`яток місцевого значення їхніми власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління (п.92); погодження відчуження або передачі пам`яток національного значення їхніми власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління (п.93); погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, будівельних, меліоративних, шляхових, земельних робіт, реалізація яких може позначитися на стані пам`яток місцевого значення, їх територій і зон охорони (п.106).

Отже, аналіз вищенаведених норм Законів України Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності та Про охорону культурної спадщини вказує на те, що органи охорони культурної спадщини, здійснюючи перевірку дотримання суб`єктами господарювання законодавства у сфері охорони культурної спадщини в частині отримання дозволу на проведення робіт на пам`ятках національного значення, їхніх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених пунктів (п.58 Переліку документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності), проводять перевірку господарської діяльності таких суб`єктів, оскільки отримання цього дозволу є частиною господарської діяльності відповідних суб`єктів, так як надає їм право на провадження певних дій в рамках здійснення господарської діяльності і без такого дозволу провадження цих дій забороняється.

Перевірка суб`єкта господарювання на предмет дотримання ним у своїй господарській діяльності вимог законодавства згідно з ст.1 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності являє собою державний нагляд (контроль), під яким розуміється діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища. Заходами державного нагляду (контролю) є планові та позапланові заходи, які здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій.

Оскільки Законом України Про охорону культурної спадщини та іншими нормативно-правовими актами не врегульований порядок здійснення органами охорони культурної спадщини контролю за виконанням вищевказаного Закону та інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини, а в ст.2 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності до переліку правовідносин, на які не поширюється його дія, не включено заходи контролю за господарською діяльністю, пов`язаною з об`єктами культурної спадщини, то під час здійснення органами охорони культурної спадщини контролю за виконанням Закону України Про охорону культурної спадщини та інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини слід керуватись Законом України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності , як таким, що визначає загальний порядок здійснення заходів державного нагляду (контролю).

Таким чином, проведення візуального обстеження містобудівної ситуації на пл. Міцкевича, 9 у м.Львові було заходом державного нагляду (контролю), оскільки, як вбачається із припису, предметом перевірки була наявність погоджень та дозволів з Міністерством культури та інформаційної політики України на проведення робіт з будівництва, а не стан утримання та збереження об`єкта культурної спадщини від пошкодження та руйнування.

Закон України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності регламентує порядок проведення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності таким чином:

плановий чи позаплановий захід щодо суб`єкта господарювання - юридичної особи має здійснюватися у присутності керівника або особи, уповноваженої керівником (ч.11 ст.4);

для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ (рішення, розпорядження), який має містити найменування суб`єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки (ч.1 ст.7);

на підставі наказу (рішення, розпорядження) оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу, яке підписується керівником або заступником керівника органу державного нагляду (контролю) (із зазначенням прізвища, ім`я та по батькові) і засвідчується печаткою (ч.2 ст.7);

у посвідченні (направленні) на проведення заходу зазначаються: найменування органу державного нагляду (контролю), що здійснює захід; найменування суб`єкта господарювання та/або його відокремленого підрозділу або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснюється захід; місцезнаходження суб`єкта господарювання та/або його відокремленого підрозділу, щодо діяльності яких здійснюється захід; номер і дата наказу (рішення, розпорядження), на виконання якого здійснюється захід; перелік посадових осіб, які беруть участь у здійсненні заходу, із зазначенням їх посади, прізвища, ім`я та по батькові; дата початку та дата закінчення заходу; тип заходу (плановий або позаплановий); форма заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд, інспектування тощо); підстави для здійснення заходу; предмет здійснення заходу; інформація про здійснення попереднього заходу (тип заходу і строк його здійснення) (ч.3 ст.7);

посвідчення (направлення) є чинним лише протягом зазначеного в ньому строку здійснення заходу; перед початком здійснення заходу посадові особи органу державного нагляду (контролю) зобов`язані пред`явити керівнику суб`єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу або уповноваженій ним особі (фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі) посвідчення (направлення) та службове посвідчення, що засвідчує посадову особу органу державного нагляду (контролю), і надати суб`єкту господарювання копію посвідчення (направлення). Посадова особа органу державного нагляду (контролю) без посвідчення (направлення) на здійснення заходу та службового посвідчення не має права здійснювати державний нагляд (контроль) суб`єкта господарювання. Суб`єкт господарювання має право не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходу, якщо вони не пред`явили документів, передбачених цією статтею (ч.ч.4, 5 ст.7);

за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю), у разі виявлення порушень вимог законодавства, складає акт, який повинен містити такі відомості: дату складення акта; тип заходу (плановий або позаплановий); форма заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо); предмет державного нагляду (контролю); найменування органу державного нагляду (контролю), а також посаду, прізвище, ім`я та по батькові посадової особи, яка здійснила захід; найменування юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід Посадова особа органу державного нагляду (контролю) зазначає в акті стан виконання вимог законодавства суб`єктом господарювання, а в разі невиконання - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства. В останній день перевірки два примірники акта підписуються посадовими особами органу державного нагляду (контролю), які здійснювали захід, та суб`єктом господарювання або уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено законом. Якщо суб`єкт господарювання не погоджується з актом, він підписує акт із зауваженнями. Зауваження суб`єкта господарювання щодо здійснення державного нагляду (контролю) є невід`ємною частиною акта органу державного нагляду (контролю). У разі відмови суб`єкта господарювання підписати акт посадова особа органу державного нагляду (контролю) вносить до такого акта відповідний запис. Один примірник акта вручається керівнику чи уповноваженій особі суб`єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу, фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі в останній день заходу державного нагляду (контролю), а другий зберігається в органі державного нагляду (контролю) (ч.6 ст.7);

у разі необхідності вжиття інших заходів реагування орган державного нагляду (контролю) протягом п`яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу (ч.7 ст.7);

припис - обов`язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб`єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства. Припис не передбачає застосування санкцій щодо суб`єкта господарювання. Припис видається та підписується посадовою особою органу державного нагляду (контролю), яка здійснювала перевірку (ч.8 ст.7);

суб`єкт господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) має право бути присутнім під час здійснення заходів державного нагляду (контролю), залучати під час здійснення таких заходів третіх осіб, не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення державного нагляду (контролю), якщо: державний нагляд (контроль) здійснюється з порушенням передбачених законом вимог щодо періодичності проведення таких заходів; посадова особа органу державного нагляду (контролю) не надала копії документів, передбачених цим Законом, або якщо надані документи не відповідають вимогам цього Закону; суб`єкт господарювання не одержав повідомлення про здійснення планового заходу державного нагляду (контролю) в порядку, передбаченому цим Законом; посадова особа органу державного нагляду (контролю) не внесла запис про здійснення заходу державного нагляду (контролю) до журналу реєстрації заходів державного нагляду (контролю) (за наявності такого журналу в суб`єкта господарювання); тривалість планового заходу державного нагляду (контролю) або сумарна тривалість таких заходів протягом року перевищує граничну тривалість, встановлену частиною п`ятою статті 5 цього Закону, або тривалість позапланового заходу державного нагляду (контролю) перевищує граничну тривалість, встановлену частиною четвертою статті 6 цього Закону; орган державного нагляду (контролю) здійснює повторний позаплановий захід державного нагляду (контролю) за тим самим фактом (фактами), що був (були) підставою для проведеного позапланового заходу державного нагляду (контролю); органом державного нагляду (контролю) не була затверджена та оприлюднена на власному офіційному веб-сайті уніфікована форма акта, в якій передбачається перелік питань залежно від ступеня ризику; у передбачених законом випадках посадові особи не надали копію погодження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики з питань державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, або відповідного державного колегіального органу на здійснення позапланового заходу державного нагляду (контролю) (стаття 10).

Аналіз наведених нормативних положень вказує на те, що проведення візуального обстеження містобудівної ситуації на пл. Міцкевича, 9 у м. Львові є заходом державного нагляду (контролю) господарської діяльності замовників будівництва на предмет дотримання ними законодавства у сфері охорони культурної спадщини, зокрема, отримання дозволу на виконання будівельних робіт на території історичного ареалу міста Львова, оскільки такий дозвіл є документом дозвільного характеру у сфері господарської діяльності, а його отримання є частиною господарської діяльності замовників будівництва.

Отже, проведення такої перевірки мало здійснюватися у порядку, визначеному Законом України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності .

Проте, як вбачається з матеріалів справи, для проведення огляду містобудівної ситуації на пл. Міцкевича, 9 у м.Львові не видався розпорядчий документ органу охорони культурної спадщини, що є порушенням ч.1 ст.7 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності .

Більше того, огляд містобудівної ситуації на пл. Міцкевича, 9 у м.Львові проводився без повідомлення ТОВ Центр розвитку нерухомості та ТОВ Будівельна компанія Прогрестехбуд , щодо яких здійснювався державний нагляд (контроль) з виявлення та запобігання порушення вимог пам`яткоохоронного законодавства, за відсутності їх керівників, а про проведення такого огляду позивачі дізналися лише після отримання оскаржуваних приписів, що є порушенням ч.11 ст.4, ч.4 ст.5 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності .

У матеріалах справи відсутні докази, що складений за результатами огляду містобудівної ситуації на пл. Міцкевича, 9 у м. Львові Акт обстеження містобудівної ситуації від 13.11.2020 направлявся ТОВ Центр розвитку нерухомості та ТОВ Будівельна компанія Прогрестехбуд , що є порушенням ч.6 ст.7 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності .

Ці обставини свідчать про те, що замовникам та генпідряднику будівництва не було забезпечено можливості реалізувати їхні права під час проведення щодо них державного нагляду (контролю) з виявлення та запобігання порушення вимог пам`яткоохоронного законодавства, які передбачені ст.10 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності .

Крім того, на офіційному сайті Державної регуляторної служби розміщено перелік органів державного нагляду (контролю), якими у віднесених до їх відання сферах затверджено уніфіковані форми актів, що складаються за результатами проведення планових (позапланових) заходів державного нагляду (контролю). Серед цих органів є відсутнім Міністерство культури та інформаційної політики України, а тому згідно зі ст.10 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності незатвердження та неоприлюднення Міністерством культури та інформаційної політики України на власному офіційному веб-сайті уніфікованої форми акта, в якій передбачається перелік питань залежно від ступеня ризику, позбавляло Міністерство культури та інформаційної політики України чи його структурні підрозділи права проводити заходи державного нагляду (контролю) з виявлення та запобігання порушення вимог пам`яткоохоронного законодавства.

Отже, проведення огляду містобудівної ситуації на пл. Міцкевича, 9 у м.Львові відбулось із порушенням порядку, передбаченого Законом України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності , а також за відсутності у Міністерства культури та інформаційної політики України чи його структурних підрозділів права проводити заходи державного нагляду (контролю) з виявлення та запобігання порушення вимог пам`яткоохоронного законодавства з причини неоприлюднення на власному офіційному веб-сайті МКІП затвердженої ним уніфікованої форми акта, передбаченої ст.10 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності .

Призначення складеного за результатом перевірки акту полягає у фіксуванні стану виконання суб`єктом, щодо якого здійснюється перевірка, вимог законодавства, а у разі виявлення невиконання ним цих вимог в детальному описі виявлених порушень з фіксацією норми законодавства, яка порушується. Тому, припис з вимогою про усунення виявлених порушень повинен стосуватись саме тих порушень, які зафіксовані під час перевірки.

Щодо висновків відповідача про те, що об`єкт будівництва знаходиться в історичному ареалі м. Львова.

В статті 1 Закону України Про охорону культурної спадщини передбачено, що історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла об`єкти культурної спадщини і пов`язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України Про охорону культурної спадщини , з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам`яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають встановлюватися зони охорони пам`яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.

Межі та режими використання зон охорони пам`яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини.

Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам`яток та внесення змін до них встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

Згідно з ч. 3 ст. 32 Закону України Про охорону культурної спадщини , з метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони заносяться до Списку історичних населених місць України.

Список історичних населених місць України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини затверджується Кабінетом Міністрів України.

Межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.

Відповідно до ч. 4 ст. 32 Закону України Про охорону культурної спадщини , на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

З аналізу викладених норм вбачається, що з метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони заносяться до Списку історичних населених місць України.

Визначення меж територій пам`яток національного значення та затвердження їх зон охорони, охоронюваних археологічних територій, історичних ареалів населених місць належить до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини (пункт 12 частини першої статті 5 Закону України Про охорону культурної спадщини).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Списку історичних населених місць України №878 від 26.07.2001 місто Львів включено до списку історичних населених місць України. Це є підставою для того, щоб Міністерство культури та інформаційної політики України розглянуло питання та прийняло рішення про визначення меж історичного ареалу та встановило режим його використання.

Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць затверджений постановою Кабінету Міністрів України №318 від 13.03.2002 (зі змінами і доповненнями, далі - Порядок №318), відповідно до якого відповідальними за визначення меж і режимів використання історичних ареалів є Мінкультури та уповноважені ним органи охорони культурної спадщини (пункт 4); межі історичних ареалів визначаються спеціальною науково-проектною документацією під час розроблення історико-архітектурних опорних планів цих населених місць (пункт 5); визначені науково-проектною документацією межі історичних ареалів погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування та затверджуються Мінкультури (пункт 12); для кожного історичного ареалу визначаються режим використання та конкретні обмеження господарської діяльності на його території, які встановлюються правилами охорони та використання історичних ареалів населених місць (пункт 16).

Аналіз цих норм у їх взаємозв`язку дозволяє зробити висновок, що передумовою для встановлення меж історичного ареалу населеного місця є розробка науково-проектної документації під час розроблення історико-архітектурних опорних планів населених місць, яка повинна бути погоджена відповідним органом місцевого самоврядування та затверджена Міністерством культури та інформаційної політики України як центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

За таких умов межі історичного ареалу населеного місця, яке занесене до затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №878 від 26.07.2001 Списку історичних населених місць України (міста і селища міського типу), можуть вважатися затвердженими лише в разі дотримання зазначених вимог Закону України Про охорону культурної спадщини та Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №318 від 13.03.2002.

З огляду на викладене, до повноважень відповідного органу місцевого самоврядування належить погодження, а не затвердження меж історичного ареалу міста Львова.

Перелік історичних ареалів населених місць, щодо яких затверджено межі та режими використання, оприлюднений на офіційному веб-сайті Міністерства культури України, з якого вбачається, що станом на дату проведення візуального обстеження містобудівної ситуації за адресою пл. Міцкевича, 9 прийняття оскаржуваних приписів місто Львів не було включено до цього Переліку.

Таким чином, межі історичного ареалу міста Львова та режим його використання фактично не встановлені (у встановлений законом спосіб), а посилання відповідача на рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №1311 від 09.12.2005 в цьому контексті є помилковим.

Отже, відповідач не довів, що земельна ділянка за адресою пл. Міцкевича, 9 у м.Львові перебуває в межах історичного ареалу міста Львова.

5 грудня 1998 року на 22-й конференції Комітету Світової спадщини ЮНЕСКО у м. Кіото, Японія, ансамбль історичного центру Львова був внесений до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Суд звертає увагу, що ні в матеріалах справи, ні у відзиві Міністерства культури та інформаційної політики України на адміністративний позов не зазначено обґрунтування щодо наявності та розміру охоронної (буферної) зони об`єкта Архітектурний ансамбль історичного центру Львова. Разом з тим, у відзиві на позовну заяву Міністерством культури та інформаційної політики України зазначено про те, що охоронною (буферною) зоною об`єкта Архітектурний ансамбль історичного центру Львова є межі історичного ареалу, що визначені рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради №1311 Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови м. Львова від 09.12.2005.

Аналогічна інформація розміщена на веб-сайті Міністерства культури України, де вказано, що площа буферної зони об`єкта Світової спадщини ЮНЕСКО Львів: Ансамбль історичного центру становить 2179 га.

Закон України Про охорону культурної спадщини регулює питання буферної зони навколо об`єкта всесвітньої спадщини наступним чином:

буферною зоною є територія навколо об`єкта всесвітньої спадщини, що забезпечує охорону цілісності та автентичності видатної універсальної цінності цього об`єкта та у межах якої встановлюється відповідний режим використання (ст.1);

до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, належить, зокрема, затвердження меж територій об`єктів всесвітньої спадщини та їх буферних зон (п.12-1 ч.2 ст.5);

з метою забезпечення збереження видатної універсальної цінності об`єктів всесвітньої спадщини навколо них встановлюються буферні зони, про затвердження яких центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, в установленому порядку інформує Комітет всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Межі та режими використання буферних зон об`єктів всесвітньої спадщини визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини (ч.2 ст.32);

управління об`єктом всесвітньої спадщини забезпечує орган управління, утворений або визначений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.1 ст.37-3);

управління об`єктом всесвітньої спадщини здійснюється на основі плану управління, який затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини (ч.2 ст.37-3);

план управління об`єктом всесвітньої спадщини визначає основні напрями та програми щодо захисту, збереження, інтеграції такого об`єкта в суспільне життя відповідно до положень Конвенції та інших міжнародних договорів України і, зокрема, включає: визначення об`єкта всесвітньої спадщини; топографічні показники; визначення буферної зони об`єкта всесвітньої спадщини; короткий опис видатної універсальної цінності об`єкта всесвітньої спадщини; цілі, стратегію та завдання зі збереження, підтримання та представлення видатної універсальної цінності об`єкта всесвітньої спадщини; методи управління об`єктом всесвітньої спадщини; опис умов, обмежень і заборон щодо об`єкта всесвітньої спадщини, його території та буферної зони (ч.3 ст.37-3);

план управління об`єктом всесвітньої спадщини, включеним до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, переглядається відповідно до рекомендацій Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО або за необхідності, але не менше одного разу на п`ять років (ч.4 ст.37-3).

Із системного аналізу норм Закону України Про охорону культурної спадщини вбачається, що межі буферної зони об`єкта всесвітньої спадщини можуть вважатися затвердженими лише в разі дотримання зазначених вимог Закону України Про охорону культурної спадщини . При цьому, про затвердження таких меж центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, повинен проінформувати Комітет всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Після затвердження меж буферної зони об`єкта всесвітньої спадщини центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, повинен утворити або визначити орган управління, який забезпечуватиме управління об`єктом всесвітньої спадщини. В свою чергу, управління об`єктом всесвітньої спадщини здійснюється органом управління на основі складеного ним плану управління, який затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

Всупереч визначеному чинним законодавством України порядку визначення та затвердження меж буферної зони об`єкта всесвітньої спадщини, такі межі не визначено та не затверджено Міністерством культури та інформаційної політики України, хоча саме до його компетенції, як центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, віднесено це питання.

Зокрема, серед опублікованого на офіційному веб-сайті Міністерства культури та інформаційної політики України списку наказів та переліку нормативно-правових актів відсутній акт Міністерства культури та інформаційної політики України про затвердження меж охоронної (буферної) зони об`єкта всесвітньої спадщини Архітектурний ансамбль історичного центру Львова .

Отже, межі охоронної (буферної) зони об`єкта всесвітньої спадщини Архітектурний ансамбль історичного центру Львова та режим його використання фактично не встановлені (у встановлений законом спосіб), а посилання на рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради №1311 від 09.12.2005, як на таке, яким визначені вказані межі, є помилковим.

В контексті наведеного всі вимоги законодавства, які пов`язані з існуванням історичного ареалу та буферної зони об`єкта всесвітньої спадщини й обумовлені цим фактом не можуть застосовуватися за відсутності належним чином затверджених меж історичного ареалу та меж буферної зони. Тому вимоги Закону України Про охорону культурної спадщини у частині отримання дозволів органу охорони культурної спадщини, для виконання земляних, будівельних, інших робіт на території історичного ареалу в межах охоронної (буферної) зони об`єкта всесвітньої спадщини можуть бути правомірними виключно у разі встановлення відповідного історичного ареалу та буферної зони у порядку, визначеному законодавством України.

Пунктом 17 ч.2 ст.5 Закону України Про охорону культурної спадщини визначено, що до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, належить надання дозволів на проведення робіт на пам`ятках національного значення, їхніх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць.

Згідно з п.1 Положення про Міністерство культури України, затвердженого постановою КМ України №495 від 03.09.2014, станом на час виникнення спірних правовідносин, Міністерство культури та інформаційної політики України було визначено як головний орган у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах культури та мистецтв, охорони культурної спадщини.

Відповідно до пп.67 п.4 вказаного Положення Міністерство культури та інформаційної політики України видає дозволи на проведення робіт на пам`ятках національного значення, їх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць.

Згідно з пп.57 п.4 зазначеного Положення Міністерство культури та інформаційної політики України відповідно до покладених на нього завдань видає розпорядження і приписи щодо охорони пам`яток національного значення, припинення робіт на таких пам`ятках, їх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, якщо зазначені роботи виконуються за відсутності затверджених або погоджених з відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених законом, дозволів або з відхиленням від них.

Частинами 1 та 2 статті 6-1 Закону України Про охорону культурної спадщини визначено, що дозволи, погодження і висновки, передбачені цим Законом, надаються органами охорони культурної спадщини безоплатно. Рішення про надання або про відмову в наданні дозволу, погодження чи висновку приймається органом охорони культурної спадщини протягом одного місяця з дня подання фізичною чи юридичною особою відповідних документів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Водночас, Кабінетом Міністрів України не затверджено порядок надання органами охорони культурної спадщини дозволів, погоджень і висновків, передбачених Законом України Про охорону культурної спадщини , зокрема, дозволів на проведення робіт в історичних ареалах населених місць, станом на дату виникнення спірних правовідносин. Тобто, положення Закону України Про охорону культурної спадщини щодо отримання вказаних дозволів не мають практичного застосування, так як Кабінетом Міністрів України не врегульовано дане питання, хоча це безпосередньо відноситься до його компетенції.

Отже, за відсутності визначеного Кабінетом Міністрів України порядку надання органами охорони культурної спадщини дозволів, погоджень і висновків, передбачених Законом України Про охорону культурної спадщини , органи охорони культурної спадщини не вправі покликатись на відсутність їхнього дозволу щодо виконання робіт на пам`ятках, їх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, оскільки такі дозволи не можуть бути отримані особами, що виконують відповідні роботи, з незалежних від них причин.

За таких умов Міністерство культури та інформаційної політики України безпідставно зазначило в оскаржуваних приписах про відсутність його дозволу на виконання робіт з будівництва готелю з адміністративно-торговими приміщеннями з підземним паркінгом та даховою котельнею на пл. Міцкевича, 9 у м. Львові, оскільки такий дозвіл не міг бути виданий в силу відсутності правового регулювання даного питання, тобто з незалежних від позивачів обставин.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідач порушив принцип юридичної визначеності, який є невід`ємним елементом принципу правової держави та верховенства права. Сутність принципу правової визначеності Європейський суд з прав людини визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ( Лелас проти Хорватії , заява №55555/08, п.74, від 20.05.2010, і Тошкуце та інші проти Румунії , заява №36900/03, п.37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ( Онер`їлдіз проти Туреччини , п. 128, та Беєлер проти Італії , п.119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків ( Лелас проти Хорваті , п.74).

У справі Еліа СРЛ проти Італії від 02.08.2001, заява №37710/97 - Європейський суд з прав людини розглядав заборону будівництва на земельній ділянці упродовж багатьох років, накладену у зв`язку з майбутнім вилученням ділянки для створення парку. Суд в цьому рішенні зазначив, що заборона на здійснення будівництва протягом зазначеного періоду позбавила заявника можливості повною мірою володіти та користуватися належним йому майном та встановив відсутність справедливого балансу між вимогами щодо забезпечення публічного інтересу та правом заявника на мирне володіння майном.

Щодо вказаного, суд звертає увагу, що будівництво та його проектування, яке, на думку відповідача, потребує погодження з ним, відноситься до діяльності, що стосується саме дотримання чи недотримання режимів використання зони історичного ареалу, затвердження яких є обов`язком відповідача, який ним не виконано. Вказане, на думку суду, свідчить про порушення відповідачем вказаних прав позивача.

Згідно з вимогами ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 90 КАС України Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9 ) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивачів за захистом порушених прав та інтересів до суду.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Щодо судового збору, то відповідно до вимог ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України такий відшкодовуються позивачам в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати припис Міністерства культури та інформаційної політики України №15891/6.11.6 від 29.12.2020.

Визнати протиправним та скасувати припис Міністерства культури та інформаційної політики України № 137/6.11.6 від 11.01.2021.

Стягнути з Міністерства культури та інформаційної політики України (місцезнаходження: вул.Івана Франка, 19, м.Київ, 01601; ЄДРПОУ 43220275) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Центр розвитку нерухомості (місцезнаходження: вул.Героїв УПА, 72, м.Львів, 79018; ЄДРПОУ 33252934) судовий збір в сумі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп.

Стягнути з Міністерства культури та інформаційної політики України (місцезнаходження: вул.Івана Франка, 19, м.Київ, 01601; ЄДРПОУ 43220275) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна компанія Прогрестехбуд (місцезнаходження: вул.Івана Франка, 14А, смт.Славське. Сколівський райо, Львівська область, 82660; ЄДРПОУ 33316751) судовий збір в сумі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складено 02 листопада 2021 року.

Суддя Братичак Уляна Володимирівна