Постанова

від 18.10.2021 по справі 444/650/20

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 444/650/20 Головуючий у 1 інстанції: Мікула В.Є.

Провадження № 22-ц/811/1442/21 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.

Категорія:30

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2021 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Івасюти М.В.

з участю: представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 ,

представника ТзОВ Львіввікнобуд - Паньківа Б.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львовіцивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 04 березня 2021 року ,-

ВСТАНОВИВ:

у березні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю Міропласт звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Нощенко Наталія Миколаївна, Товариство з обмеженою відповідальністю Львіввікнобуд , про визнання недійними договорів.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що ТзОВ Міропласт та ТзОВ Львіввікнобуд укладено договір поставки комплектуючих для виготовлення вікон № М-176/09 від 03 липня 2009 року. Для забезпечення виконання усіх зобов`язань за даним договором між ТзОВ Міропласт та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки від 04 липня 2009 року, предметом якого є нерухоме майно, а саме: нежитлова будівля - корівник під літ. В-1, площею 805,4 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка несільськогосподарського призначення з цільовим призначенням - для обслуговування ферми площею 0,3991 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Стверджує, що за умовами договору іпотеки вищезазначене нерухоме майно було ввірено ОСОБА_3 для володіння та користування, однак без права на розпорядження ним, тобто без права відчуження, оскільки приватним нотаріусом накладено заборону відчуження вищезазначеного нерухомого майна. Зазначає, що рішенням Жовківського районного суду м. Львова від 23 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 07 лютого 2020 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору іпотеки та скасування реєстраційних записів, що, на думку позивача, підтверджує законність договору іпотеки. Вказує, що ОСОБА_3 , підробивши заяву про виконання ТзОВ Львіввікнобуд всіх зобов`язань перед ТзОВ Міропласт за договором іпотеки, подав документи про припинення іпотеки, на підставі яких державним реєстратором Лапаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області вилучено з Державного реєстру запис щодо заборони відчуження нерухомого майна, яке є предметом іпотеки. Звертає увагу, що 16 травня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договори купівлі-продажу нежитлової будівлі - корівника під літ. В-1, площею 805,4 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки несільськогосподарського призначення з цільовим призначенням - для обслуговування ферми площею 0,3991 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі яких за ОСОБА_1 , зареєстровано право власності на дане нерухоме майно. Вважає, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави за певною особою, однак вона не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності. Наголошує, що вищезазначені договори купівлі-продажу від 16 травня 2017 року є недійсними, оскільки вчинені внаслідок злочинної домовленості представника однієї сторони з другою.

З наведених підстав просить:

-визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 16 травня 2017 року, корівника загальною площею 764,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Максимів Людмилою Данилівною та зареєстрований в реєстрі за № 1044;

-визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 16 травня 2017 року, загальною площею 40,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Максимів Людмилою Данилівною та зареєстрований в реєстрі за № 1047;

-визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 16 травня 2017 року, загальною площею 0,237 га, кадастровий номер 4622781000:01:007:0051, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Максимів Людмилою Данилівною та зареєстрований в реєстрі за № 1051;

-визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 16 травня 2017 року, загальною площею 0,1621 га, кадастровий номер 4622781000:01:007:0052, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Максимів Людмилою Данилівною та зареєстрований в реєстрі за № 1054.

Ухвалою Жовківського районного суду від 06 липня 2020 року забезпечено позов шляхом накладення арешту на вищезазначене нерухоме майно на час розгляду справи та до набрання кінцевим рішенням суду законної сили.

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 04 березня 2021 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю Міропласт задоволено.

Визнано недійсним Договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 16.05.2017 р. (корівник, загальною площею 764,8 кв.м.), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 , та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Максимів Людмилою Данилівною та зареєстрований в реєстрі за № 1044;

Визнано недійсним Договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 16.05.2017р (загальною площею 40,6 кв.м.) що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між Продавцем: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та Покупцем: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Максимів Людмилою Данилівною та зареєстрований в реєстрі за № 1047;

Визнано недійсним Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 16.05.2017р. (площею 0,237 га, кадастровий номер 4622781000:01:007:0051), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ,укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Максимів Людмилою Данилівною та зареєстрований в реєстрі за № 1051;

Визнано недійсним Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 16.05.2017р. (площею 0,1621 Га, кадастровий номер 4622781000:01:007:0052.), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Максимів Людмилою Данилівною та зареєстрований в реєстрі за № 1054.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на користь ТзОВ Міропласт судовий збір в розмірі 8408 грн.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Апелянт стверджує, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження виконання умов договору поставки комплектуючих для виготовлення вікон № М-176/09 від 03 липня 2009 року, зокрема заявку від покупця на конкретну партію товару, податкову накладну, видаткову накладну, товарно-транспортну накладну тощо, що, на його думку, свідчить про те, що умови договору сторонами не виконувалися. Зазначає, що строк дії договору закінчився 03 липня 2010 року, оскільки пунктом 10.1 даного договору передбачено, що він укладається на терміном на 1 рік, а позивачем не надано доказів здійснення поставок та продовження дії договору. Вказує, що всупереч вимогам ч. 1 ст. 638 ЦК України, в договорі іпотеки від 04 липня 2009 року не зазначено строк основного зобов`язання, на забезпечення якого укладався договір іпотеки, незважаючи на те, що це є імперативною вимогою закону. Вважає, що об`єкти нерухомого майна, що є предметом оспорюваних договорів купівлі-продажу, не були предметом іпотеки за договором від 04 липня 2009 року, оскільки предметом договору купівлі-продажу від 16 травня 2017 року є нежитлові приміщення загальною площею 764,8 кв.м. та 40,6 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та земельні ділянки площею 0237 га та 0,1621 га, а предметом договору іпотеки від 04 липня 2009 року є нежитлова будівля під літ. В-1, площею 805,4 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка несільськогосподарського призначення з цільовим призначенням - для обслуговування ферми площею 0,3991 га . Наголошує, що недоведеним є твердження позивача про підроблення ОСОБА_3 заяви про виконання ТзОВ Львіввікнобуд усіх зобов`язань перед ТзОВ Міропласт від 24 лютого 2017 року, а кримінальне провадження, яке було порушено за цим фактом, закрито у зв`язку з відсутністю складу правопорушення. Звертає увагу, що рішенням Жовківського районного суду м. Львова від 23 липня 2019 року йому відмовлено у задоволенні позову про визнання недійсним договору іпотеки від 04 липня 2009 року з тих підстав, що він не є стороною договору, а не у зв`язку з його дійсністю та законністю. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Представник ТзОВ Міропласт в судове засідання не з`явився, звернувся до суду апеляційної інстанції з клопотанням про розгляд справи у відсутності представника ТзОВ Міропласт .

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення представника ТзОВ Львіввікнобуд - Паньківа Б.І. щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів скарги та позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).

Судом першої інстанції встановлено, що 03 липня 2009 року між ТОВ Міропласт (постачальник) та ТОВ Львіввікнобуд (покупець) укладено договір поставки № М-176/09, на підставі якого постачальник зобов`язується поставити на умовах цього договору товар, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити поставлений за цим договором товар.

Це договір укладений терміном на 1 рік і набирає сили з моменту його підписання сторонами. У випадку неможливості виконання будь-якою із сторін якого-небудь прийнятого зобов`язання у вказаний термін, дія договору продовжується на час його повного виконання. У випадку, якщо ні одна із сторін за 15 днів до закінчення договору не заявить про свої наміри припинити дію договору, договір вважається продовженим на такий же термін і на тих же умовах (пункт 10.1. договору поставки).

З метою забезпечення виконання усіх зобов`язань за даним договором поставки № М-176/09 від 03 липня 2009 року між ТОВ Міропласт (іпотекодержатель) та ОСОБА_3 (іпотекодавець) 04 липня 2009 року укладено договір іпотеки, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Нощенко Н.М., зареєстрований в реєстрі за № 9474, у зв`язку із чим приватним нотаріусом накладено заборону відчуження нерухомого майна, що передавалось в іпотеку, до припинення договору іпотеки, відомості про яке внесено до Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

За вказаним договором предметом іпотеки є таке майно: нежитлова будівля - корівник, літ. В-1, площею 805,4 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; земельна ділянка несільськогосподарського призначення, цільове призначення якої є обслуговування тваринницької ферми площею 0, 3991 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4622755600:01:007:0001.

Цей договір, за умови його підписання сторонами, набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення та припиняє чинність у разі настання однієї з наступних подій: (1) припинення основного зобов`язання; (2) реалізації предмета іпотеки; (3) набуття іпотекодержателем на підставах, передбачених чинним законодавством України та цим договором, права власності на предмет іпотеки; (4) розірвання цього договору за угодою сторін, що посвідчена нотаріально; (5) в інших випадках, передбачених чинним законодавством. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у порядку, встановленому чинним законодавством України.

З витягів про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек убачається, що розмір основного зобов`язання 800 000 грн, строк виконання зобов`язання - 31 грудня 2010 року.

Як узгодженому сторонами у пункті 1.7.4 договору іпотеки, без попереднього письмового погодження іпотекодержателя, іпотекодавець не має права відчужувати предмет іпотеки у будь-який спосіб, відмовлятися від права власності на предмет іпотеки, знищувати фізично предмет іпотеки або його частину, передавати предмет іпотеки як внесок до статутного фонду юридичних осіб, вчиняти дії щодо виникнення у третіх осіб будь-яких прав на предмет іпотеки, передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, найом, лізинг, оренду, інші види користування; вчиняти дії (чи бездіяльність) щодо продовження строку дії вже укладених договорів (якщо такі договори були укладені до підписання цього договору); укладати відносно предмета іпотеки будь-які інші угоди; робити перепланування предмета іпотеки, здійснювати істотні поліпшення предмета іпотеки (в т.ч. здійснювати капітальний ремонт, реконструкцію, прибудову, надбудову) та у будь-якій формі надавати дозвіл третім особам на здійснення таких дій.

24 лютого 2017 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гринишин Л.Б. засвідчено справжність підпису ОСОБА_3 на заяві, яка адресована усім кого це стосується, в тому числі ТОВ Міропласт , ТОВ Львіввікнобуд , в якій заявником зазначено про те, що враховуючи повне виконання ТОВ Львіввікнобуд зобов`язань за договором поставки № М-176/09 від 03 липня 2009 року, він вважає припиненим договір іпотеки від 04 липня 2009 року у зв`язку із виконанням основного зобов`язання. У заяві ОСОБА_3 повідомляє, що будь-які заборони, в т.ч. такі , що містяться в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, підлягають зняттю; немає будь-яких спорів щодо раніше зазначених відносин, щодо забезпечення виконання зобов`язання; станом на дату видачі даної заяви зобов`язання щодо виконання основного зобов`язання виконані.

Постановою старшого слідчого відділу розслідування злочинів загальнокримінальної спрямованості СУ ГУНП у Львівській області Ільницького М.О. від 22 березня 2021 року закрито кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12018140240000749 від 31.05.2018, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 185, ч. 4 ст. 190, ч.ч. 1, 3 ст. 358 КК України.

Аналіз даних Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що вказана постанова слідчого не оскаржувалась у порядку, передбаченому ст. 303 КПК України. Матеріали справи, що переглядається не містять даних, що така скасована прокурором, у порядку передбаченому кримінально-процесуальних законодавством.

Як убачається зі змісту постанови про закриття кримінального провадження від 22 березня 2021 року, органом досудового розслідування не зібрано доказів, які б підтведили факт підробки ОСОБА_3 заяви від 24 лютого 2017 року, а також факту наявності заборгованості ТОВ Львіввікнобуд перед ТОВ Міропласт за договором поставки.

Судом також встановлено що між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 16 травня 2017 року укладено договори купівлі-продажу нежитлового приміщення (корівник), позначеного в технічному паспорті літерою В-1, загальною площею 764,8 кв.м., а також нежитлового приміщення , позначеного в технічному паспорті літерою Г-1, загальною площею 40,6 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчені приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Максимів Л.Д.

Також 16 травня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договори купівлі-продажу земельних ділянок площею 0,237 га (передану для іншого сільськогосподарського призначення), кадастровий номер 4622781000:01:007:0051 та площею 0,1621 га. (передану для іншого сільськогосподарського призначення) кадастровий номер 4622781000:01:007:0052, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчені приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Максимів Л.Д.

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області (справа № 444/1802/18) від 23 липня 2019 року, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 07 лютого 2020 року та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 червня 2021 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , товариства з обмеженою відповідальністю Міропласт , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: товариство з обмеженою відповідальністю Львіввікнобуд , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Нощенко Наталія Миколаївна, про визнання недійсним правочину та скасування реєстраційних записів.

Предметом позову у даній справі, з яким позивач звернувся у червні 2018 року, було визнання недійсним договору іпотеки від 04 липня 2009 року, який укладено між ТОВ Міропласт та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Нощенко Н. М., зареєстрований в реєстрі за № 9474, а також, як похідних вимог, скасування реєстраційний записів, вчинених на підставі оспорюваного договору.

Аналіз даних Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що у провадженні Пустомитівського районного суду Львівської області перебувала адміністративна справа № 450/2195/17 (провадження № 2-а/450/1/19) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Міропласт до державного реєстратора Лапаївської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Шубеляка Ігоря Ярославовича, треті особи які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю Львівікнобуд , ОСОБА_1 , про визнання неправомірними дій та скасування реєстраційних дій, провадження у якій ухвалою суду від 01 липня 2019 року закрито. Ухвала набрала законної сили 23 липня 2019 року.

Предметом позову у даній справі було визнання неправомірним та скасування реєстраційної дії державного реєстратора Лапаївської сільської ради Пустомитівського району про зняття заборони від 28 квітня 2017 року, якою вилучено запис щодо заборони відчуження нерухомого майна, яке є предметом договору іпотеки (зареєстровано в реєстрі за № 9475 та 9476), а саме: нежитлової будівлі - корівника, літ. В-1, площею 805,4 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ; земельної ділянки, несільськогосподарського призначення, цільове призначення: обслуговування тваринницької ферми, площею 0,3991 га., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав .

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

А застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17).

Обраний позивачем спосіб захисту цивільного права, має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлена позовна вимога взагалі не може бути використана для захисту будь-якого права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, така вимога не може розглядатися як спосіб захисту.

Визначаючи належність обраного позивачем способу захисту, слід оцінювати його ефективність для захисту того права чи інтересу, за захистом якого позивач звернувся до суду. Вимога про захист цивільного права або інтересу має відповідати змісту цього права чи інтересу, характеру його порушення, оспорювання або невизнання і повинна забезпечувати поновлення права чи інтересу, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати отримання відповідного відшкодування (пункти 69 та 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц).

Відповідно до статей 3, 17 Закону України Про іпотеку іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

У постанові Верховного Суду України від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1685цс16 зроблено висновок, що Закон України Про іпотеку є спеціальним законом щодо урегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, а положення статті 17 Закону України Про іпотеку містить виключний перелік підстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у статті 593 ЦК України.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено такий висновок: Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин .

Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою текстуальної недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах нікчемний , є недійсним . Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не породжує (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Аналіз статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних нормах.

Частиною третьою статті 12 Закону України Про іпотеку визначено, що правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що: кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 501/1703/16-ц (провадження № 14-138цс19) вказано, що: згідно з частиною третьою статті 9 Закону № 898-ІV іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя, зокрема передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування. Правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним (частина третя статті 12 Закону № 898-ІV). У матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували надання іпотекодержателем майна на момент укладення договору згоди на передачу в оренду предмета іпотеки. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого не майнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема припинення дії, яка порушує право (частина 1, пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України). За таких обставин суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що договір оренди № 7 від 31 січня 2015 року є недійсним, оскільки його недійсність встановлена законом, та відповідно до положень статті 215 ЦК України - нікчемним .

Велика Палата Верховного Суду у пунктах 9.8, 9.9 постанови від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) зазначила, що у випадку, якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя. При вирішенні спорів щодо прав на нерухоме майно необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного з порушенням закону, оскільки від цього може залежати, зокрема, чинність чи припинення іпотеки.

За відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, провадження № 12-127гс19).

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року у справі № 537/4905/15-ц (провадження № 61-11408св18)).

Змістом частин першої, другої статті 590 ЦК України визначено порядок дій заставодержателя (іпотекодержателя) щодо захисту свого права у разі, коли основне зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін). У такому разі заставодержатель набуває право звернення до суду з позовною заявою про звернення стягнення на предмет застави.

Згідно із частиною першою статті 33 Закону України Про іпотеку у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року в справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18) зазначено, що як в цивілістичній доктрині, так і судовій практиці під принципами виконання зобов`язань розуміються загальні засади, згідно яких здійснюється виконання зобов`язання. Як правило виокремлюється декілька принципів виконання зобов`язань, серед яких: належне виконання зобов`язання; реальне виконання зобов`язання; справедливість, добросовісність та розумність (частина третя статті 509 ЦК). Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці. Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії. .

Частиною першою-четвертою статті 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Аналогічні положення щодо обов`язку доказування і подання доказів містяться у статті 81 цього Кодексу.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

У ситуації, коли позивач не довів права на позов у матеріально-правому сенсі, суд не вправі робити висновок по суті позовних вимог про правомірність або неправомірність дій відповідача, чинність або дійсність укладеного правочину тощо. Верховний Суд визнає необґрунтованими доводи заявника про те, що його власний інтерес полягає у тому, щоб зміст договору не суперечив вимогам чинного законодавства, оскільки зазначене не доводить порушення суб`єктивного цивільного права позивача. Категорія власного інтересу фізичної особи не може отримати таке тлумачення, згідно з яким розумітися як повноваження здійснення загального нагляду за дотриманням усіма юридичними та фізичними особами вимог чинного законодавства; цивільний інтерес має носити завжди конкретний характер (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2020 року у справі № 761/310/17 (провадження № 61-15840св18)).

Відповідно до положень частини четвертої-шостої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) вказано, що преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акту .

У справі, що переглядається:

-суд першої інстанції при задоволенні позовних вимог про визнання договорів купівлі-продажу недійсними вважав, що вони суперечать Закону України Про іпотеку , оскільки укладені щодо предмета іпотеки, за діючим договором іпотеки, та під час перебування майна, яке є предметом оспорюваних договорів, під обтяженням;

-не звернув увагу, що позивачем не доведено факту наявності у нього підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто невиконання чи неналежного виконання основного зобов`язання або порушення зобов`язань за договором іпотеки;

-не врахував, що строк дії іпотечного договору на момент укладення оспорюваних договорів, закінчився, а правомірність дії щодо припинення обтяження майна, яке було предметом оспорюваних договорів, на момент їх укладення, позивачем у судовому порядку, та в порядку кримінального провадження, не спростована, що свідчить про добросовісність набувача за оспорюваними договорами,

дійшов до невірного висновку про те, що наявні підстави для визнання недійсними оспорюваних договорів, адже внаслідок укладення таких право позивача, як постачальника за договором поставки та іпотекодержателя за договором іпотеки, не порушені, оскільки ним не доведено права на пред`явлений позов у матеріальному сенсі (право на захист).

Близький за змістом правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2020 року у справі № 686/22211/17 (провадження № 61-901св19).

За обставинами даної справи, постанова про закриття кримінального провадження від 22 березня 2021 року є в розумінні статті 82 ЦПК України преюдиційним судовим рішенням, яким встановлено відсутність вчинення ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого ч.ч. 1, 3 ст. 358 КК України, а саме підроблення заяви від 24 лютого 2017 року.

Судові рішення у цивільній справі № 444/1802/18 та адміністративній справі № 450/2195/17 навпаки, не є преюдиційними рішеннями, адже спір в адміністративній справі по суті не вирішено, у зв`язку із закриттям провадження по ній. Щодо рішення суду по справі № 444/1802/18, то обставинами, які ним встановлено є факти відсутності підстав для визнання недійсним договору іпотеки, а не обставини, пов`язані із невиконанням чи неналежним виконання основного зобов`язання за договором поставки, як підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Щодо доводів позивача про те, що розмір заборгованості ТОВ Львіввікнобуд за договором поставки становить приблизно 2,2 млн. грн, такі на думку колегії суддів є припущенням, адже такі обставини не доведено належними та допустимими доказами.

З урахуванням наведеного, підстави для визнання недійсними оспорюваних договорів, відсутні.

В противному випадку, оскаржуване рішення не захищатиме інтереси добросовісного іпотекодавця, яким не допущено порушення умов укладеного ним договору іпотеки, адже судом не встановлено обставин невиконання чи неналежного виконання основного зобов`язання, під час строку його дії та строку дії договору іпотеки. При цьому, наявність після закінчення цих строків, за відсутності підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, обтяжень (заборон) щодо відчуження предмета іпотеки, незнятих іпотекодержателем, за наявності для цього підстав, порушує права іпотекодавця, як власника предмета іпотеки, визначені статтею 319 ЦК України та статтею 41 Конституції України.

Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За приписами частини 2 статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 04 березня 2021 року - скасувати та ухвалити постанову, якою в задоволенні позовних вимог ТзОВ Міропласт - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 28.10.2021 року.

Головуючий: Шеремета Н.О.

Судді: Ванівський О.М.

Цяцяк Р.П.