Постанова

від 02.11.2021 по справі 640/4098/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/4098/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Бояринцева М.А.,

Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Кобаля М.І.,

суддів Беспалова О.О., Кузьмишиної О.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Україна-Енергосервіс, ЛТД та Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2020 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Україна-Енергосервіс, ЛТД до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Україна-Енергосервіс, ЛТД (далі по тексту - позивач, ТОВ Україна-Енергосервіс, ЛТД ) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС у місті Києві) в якому просило:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.11.2019 року №00003030502 та №00003040502.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2020 року значений позов задоволено частково.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, сторони подали апеляційні скарги, в яких просили суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції.

Свої вимоги апелянти обґрунтовують тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційні скарги подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.

В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційних скарг, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 309 КАС України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п`ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.

Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.

Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов`язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про продовження строку розгляду апеляційних скарг ТОВ Україна-Енергосервіс, ЛТД та ГУ ДПС у місті Києві на розумний строк.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ГУ ДПС у місті Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Україна-Енергосервіс, ЛТД , за наслідком якої складено акт перевірки від 22.10.2019 року №100/26-15-05-02-03/22944109 (далі по тексту - акт перевірки).

У висновках акту перевірки зафіксовано наступні порушення ТОВ Україна-Енергосервіс, ЛТД :

- пункту 44.1, пункту 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1. пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, пункту 5 П(с)БО №11, пункту 5 П(с)БО №15, пункту 6 П(с)БО №16, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 42 781 грн., в тому числі за 2017 рік на 42 781 грн.;

- пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пункту 201.1, пункту 201.10 статі 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від`ємне значення різниці між сумою податкових зобов`язань та податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 21 декларації) на загальну суму 45 272 грн., в тому числі по періодах: січень 2017 року - 11 310 грн.; травень 2017 року - 12 264 грн.; липень 2017 року - 21 698 грн.

Не погоджуючись із висновками акту перевірки ТОВ Україна-Енергосервіс, ЛТД подано заперечення, за наслідком розгляду яких, листом від 12.11.2019 року №42716/10/26-15-05-02-03 ГУ ДПС у м. Києві повідомило про залишення висновків акту перевірки від 22.10.2019 року №100/26-15-05-02-03/22944109 без змін.

На підставі акту перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення:

- податкове повідомлення-рішення від 14.11.2019 року №00003030502, яким позивачу збільшено суму грошових зобов`язань за платежем податок на прибуток за податковими зобов`язаннями у розмірі 42 781 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 10 695 грн. (далі - по тексту оскаржуване ППР №1).;

- податкове повідомлення-рішення від 14.11.2019 року №00003040502, яким ТОВ Україна-Енергосервіс, ЛТД зменшено суму від`ємного значення за січень 2017 року - 11 310 грн.; за травень 2017 року - 12 264 грн.; за липень 2017 року - 21 698 грн.; загальна сума - 45 272 грн. (далі - по тексту оскаржуване ППР №2).

Позивач скористався своїм правом і подав скаргу на оскаржувані ППР до Державної податкової служби України.

Рішенням ДПС України від 17.01.2019 року №2098/6/99-00-08-05-02-06 скаргу позивача на спірні рішення залишено без задоволення, а оскаржувані ППР України - без змін.

Позивач, вважаючи оскаржувані ППР протиправними, звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентами не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; доказів того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Згідно усталеної судової практики при розгляді справ даної категорії судам належить з`ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції (фактичне здійснення господарських операцій); підтвердження господарських операцій належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції, зв`язку між фактом придбання товарів (послуг) та понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій ТОВ Україна-Енергосервіс, ЛТД з його контрагентами, мету придбання та обставини використання придбаних товарів у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб`єктність учасників господарської операції.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Приписами пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарською діяльністю є діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (14.1.36.); доходами є загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами (14.1.56.); постачанням товарів є будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (14.1.191.); розумною економічною причиною (ділова мета) є причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (14.1.231.).

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, під час перевірки відповідач встановлено, що між ТОВ Україна-Енергосервіс, ЛТД та ТОВ КАЛІСТО ІНТЕЛ укладено договір №12/1 на поставку продукції від 12.01.2017 року (далі - договір №12/1), у відповідності до якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність замовнику шпали з/б з пружним безболтовим кріпленням в кількості 87 штук по ціні 650,00 грн./шт. (без ПДВ), а замовник прийняти і оплати поставлену продукцію на умовах даного договору.

Згідно із пунктом 5.1 договору №12/1 загальна сума договору складає 67 860 грн., в тому числі ПДВ 20% - 11 310,00 грн.

Відповідно до пунктів 7.1, 7.2 договору №12/1 приймання продукції здійснюється за кількістю та якістю замовником відповідно до Інструкції про порядок приймання за кількістю та якістю №№П-6, П-7 продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання. Підтвердження про одержання продукції замовником є акт прийому-передачі товару (або накладна), підписані уповноваженими представниками сторін.

Згідно із додатковою угодою №1 від 12.01.2017 року до договору №12/1 від 12.01.2017 року місцем поставки (навантаження) за даним договором є Харківська область, Харківський район, с. Хроли, вул. Птахівник, 7.

Договір №12/1 від ТОВ КАЛІСТО ІНТЕЛ підписаний ОСОБА_1 , а додаткова угода - ОСОБА_5.

На виконання умов договору №125/14 та додаткової угоди сторонами складено та підписано наступні документи: рахунок на оплату №1201/3 від 12.01.2017 року на загальну суму 67 860, 00 грн.; видаткову накладну №3 від 12.01.2017 року на товар: шлапа з/б з пружним без болтовим скріпленням у кількості 87 штук, ціна 650 грн./шт., на загальну суму 67860 грн., в тому числі ПДВ - 11 310 грн.; довіреність №2 від 12.01.21017 року на отримання товару - шпала з/б з пружним без болтовим скріпленням у кількості 87 штук; лист вих. 11/1 від 12.01.2017 року; товарно-транспортну накладну №12/01 від 12.01.2017 року; докази оплати транспортних послуг наданих позивачу (акт здачі-приймання (надання послуг) №1 від 12.01.2017 року, рахунок-фактура №1 від 12.01.2017 року, платіжне доручення №46357 від 24.01.2020 року); лист вих. 15/01 від 15.01.2020 року, платіжне доручення №355 від 30.01.2017 року щодо сплати ТОВ КАЛІСТО ІНТЕЛ грошових коштів у сумі 67 860 грн.; виписку по рахунку; податкову накладну №3 від 12.01.2017 року; виписка з відомостей по рахунку 623; сертифікат якості.

На підтвердження реальності господарської операції та подальшої реалізації товару позивачем надано до суду наступні первинні документи: договір №52.16-136 від 27.04.2016 року укладений між ним та Комунальним підприємством КИЇВПАСТРАНС та додатки до нього, акт, рахунок №3 від 21.01.2017 року у відповідності до якого позивачем поставлено КП КИЇВПАСТРАНС шпали залізобетонні з пружними без болтовими скріпленнями для залізничних рейок типу Р65 у кількості 87 штук, ціна 780 грн./шт. на загальну суму 81432 грн., у тому числі ПДВ 20% - 13572 грн., видаткову накладну №2 від 30.01.2017 року, довіреність №10 від 30.01.2017 року, товарно-транспортну накладну №30/01 від 30.01.2017 року, підтверджуючи документи щодо оплати транспортних послуг, платіжне доручення №46364, виписку по рахункам, податкову накладну №182 від 30.01.2017 року, відомості по рахункам №902, №702.

Разом з тим, як свідчить акт перевірки висновок щодо нереальності господарської операції між позивачем та ТОВ КАЛІСТО ІНТЕЛ контролюючим органом зроблено, у зв`язку з наявністю вироку Печерського районного суду міста Києва від 17.08.2018 року у справі №757/33900/17-к, даними реєстру податкових накладних, відсутністю трудових ресурсів та зареєстрованої картки фіктивного підприємства.

Надаючи оцінку вказаним доводам податкового органу, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, вироком Печерського районного суду міста Києва від 17.08.2018 року у справі №757/33900/17-к затверджено угоду від 06.02.2017 року між прокурором Київської місцевої прокуратури №6 м. Києва Каніковським В.І. та обвинуваченою ОСОБА_2 про визнання винуватості. ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.27, ч.1 ст.205 КК України, та призначено їй узгоджене покарання у виді 150 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 2 550 грн.

Між тим, вказаний вирок не може бути врахований при наданні оцінки спірної операції між позивачем та ТОВ КАЛІСТО ІНТЕЛ , оскільки первинні документи по вказаними взаємовідносинам від імені ТОВ КАЛІСТО ІНТЕЛ підписані іншою особою, а саме: ОСОБА_2

Таким чином, вирок Печерського районного суду міста Києва від 17.08.2018 року у справі №757/33900/17-к не може свідчити про нереальність господарської операції між ТОВ Україна-Енергосервіс, ЛТД та ТОВ " КАЛІСТО ІНТЕЛ за договором №12/1.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні будь-які пояснення позивача щодо місця навантаження товару, а саме: місцем поставки (навантаження) за даним договором є Харківська область, Харківський район, с. Хроли, вул. Птахівник, 7.

Відповідно до змісту акту перевірки, у ТОВ КАЛІСТО ІНТЕЛ відсутні будь-які основні фонди, в матеріалах справи відсутні складські документи. Таким чином, не можливо встановити, кому та на яких підставах належить склад (місце поставки) навантаження товару за умовами договору №12/1.

Окрім того, товарно-транспортна накладна від 12/01 від 12.01.2017 року не містить в собі дати і часу початку навантаження та дати і часу відвантаження, що унеможливлює прослідувати кількість затраченого часу щодо доставки товару за маршрутом Харків-Київ протягом одного дня 12.01.2017 року.

Разом з цим, суд звертає увагу, що товар, який згідно наданих позивачем документів отримано від його контрагента 12.01.2017 року реалізовано на користь КП КИЇВПАСТРАНС 21.01.2017 року та 30.01.2017 року, однак в матеріалах справи відсутні будь-які належні та достатні докази на підтвердження обставин зберігання такого товару у період з 12.01.2017 року до моменту його реалізації.

Крім того, позивачем не надано суду жодних документів на підтвердження наявності/відсутності до 12.01.2017 року кількості шлап з/б з пружним безболтовим кріпленням, що, в свою чергу, не дає можливості дійти до однозначного висновку про реалізацію ним такого товару КП КИЇПАСТРАНС безпосередньо отриманого від ТОВ КАЛІСТО ІНТЕЛ .

Водночас, транспортування товару здійснювалось за рахунок позивача, згідно наданих ним матеріалів транспортні послуги склали 10 800 грн. (доставка від ТОВ КАЛІСТО ІНТЕЛ ) та 1 800 (доставка товару на адресу КП КИЇПАСТРАНС ), загальна сума 12 600 грн.

Окрім того, обґрунтованими є висновки акту перевірки в частині відсутності відомостей в єдиному реєстрі податкових накладних щодо придбання ТОВ КАЛІСТО ІНТЕЛ товару, який в подальшому був реалізований на користь ТОВ Україна-Енергосервіс, ЛТД .

Таким чином, надані позивачем первинні документи не дають можливості встановити реальність здійснених операцій, а лише фіксують господарську операцію із ТОВ КАЛІСТО ІНТЕЛ .

Отже, ТОВ Україна-Енергосервіс, ЛТД не доведено належними доказами, що здійснена господарська діяльність з контрагентом - ТОВ КАЛІСТО ІНТЕЛ носить реальний характер, а придбані товари використані в межах господарської діяльності або придбавались з такою метою.

Щодо взаємовідносин з контрагентом -ТОВ СОЮЗ КЕПІТАЛ СТРОЙ колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Між ТОВ Україна-Енергосервіс, ЛТД та ТОВ СОЮЗ КЕПІТАЛ СТРОЙ укладено договір №22/04 від 23.04.2017 року (далі - договір №22/04), у відповідності до якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе виконання робіт по одиночній заміні дерев`яних шпал в кількості 200 штук на промисловому майданчику ТОВ ПЕТАГРАНІТ .

Згідно із пунктом 2.1 договору № 22/04 орієнтовна вартість робіт за договором складає 49 244,34 грн., в тому числі ПДВ 8 207, 39 грн., згідно з додатками №1 (договір ціна), №2 (локальний кошторис), які є невід`ємною частиною даного договору.

Строки виконання робіт травень 2017 року (п. 3.1 договору №22/04).

Відповідно до пункту 3.2 договору №22/04 після закінчення робіт виконавець надає замовнику акт виконаних робіт.

До вказаного договору позивачем надано наступні первинні документи: договірну ціну, локальний кошторис на будівельні роботи №2-1-1, підсумкова відомості ресурсів до локального кошторису №2-1-1, довідка про вартість будівельних робіт, акт №1 приймання виконання будівельних робіт за травень 2017 року, підсумкова відомість ресурсів, податкова накладна №65 від 29.05.2017 року, платіжне доручення №94 від 20.06.2017 року.

Також, між ТОВ Україна-Енергосервіс, ЛТД та контрагентом - ТОВ СОЮЗ КЕПІТАЛ СТРОЙ укладено договір №1005 від 10.05.2017 року (далі - договір №1005), у відповідності до якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе виконання робіт про приведенню під`їзної колії ТОВ Бетон Коплекс , за адресою: м. Київ, вул. Резервна, 8 до технічних норм та будівельних правил.

Орієнтована вартість робіт за договором складає 25 256,94 грн., в тому числі ПДВ 20% - 4 209, 49 згідно з додатками №1 (договірна ціна), №2 (локальний кошторис), які є невід`ємною частиною даного договору (п. 2.1 договору №1005).

Згідно пункту 2.1 договору №1005 строк виконання договору - травень 2017 року, після закінчення робіт виконавець надає замовнику акт виконаних робіт (п. 3.2 договору №1005).

На виконання вказаного договору ТОВ Україна-Енергосервіс, ЛТД надано до наступні первинні документи: договірна ціна, локальний кошторис на будівельні роботи №2-1-1, підсумкова відомість ресурсів до локального кошторису №2-1-1, довідка про вартість виконаних будівельних робіт за травень 2017 року, акт №1 приймання виконаних будівельних робіт, відомості витрачених ресурсів поставки замовника, підсумкова відомість ресурсів, акт прийому передачі матеріалів від 12.05.2017 року, звіт про використання матеріалів замовника від 31.05.2017 року, податкова накладна №67 від 31.05.2017 року, платіжне доручення №95 від 20.06.2017 року, виписки по рахунку, відомості по рахунку №631 за травень 2017 року.

Окрім цього, позивачем надано договір №07/5 від 04.05.2017 року, укладений між ним та ТОВ Бетон Комплекс , за умовами якого ТОВ Україна-Енергосервіс, ЛТД приймає на себе зобов`язання виконання робіт по проведенню під`їзної колії до технічних норм та діючих будівельних правил ТОВ Бетон Комплекс , за адресою: м. Київ, вул. Резервна, 8. Орієнтовна вартість робіт за договором 28392,98 грн., у тому числі ПДВ 4 732, 16 грн. та інші документи на підтвердження виконання зазначеного договору.

Усі первинні документи підписані від ТОВ СОЮЗ КЕПІТАЛ СТРОЙ ОСОБА_3 .

У свою чергу, вироком Дарницького районного суду міста Києва від 31.08.2018 року по справі №753/23956/17 затверджено угоду від 20.12.2017 року про визнання винуватості між прокурором Олійниченком В.В. та обвинуваченою ОСОБА_3

ОСОБА_3 визнано винною у вчинені злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 КК України та призначено узгоджене сторонами покарання у виді штрафу у розмірі п`ятсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 8500 ( вісім тисяч п`ятсот) гривень.

Вказаним вироком встановлено, що ОСОБА_3 фактично не здійснювала господарську діяльність, ніяких первинних документів не підписувала та не володіла печаткою.

Між тим, обставини про які йдеться у вироку Дарницького районного суду міста Києва від 31.08.2018 року по справі №753/23956/17, мали своє місце у березні 2017 року, разом з тим, спірні операції відбулися у квітні - травні 2017 року, тобто через короткий проміжок часу.

З огляду на встановлені у вироку обставини, зокрема, щодо не здійснення ОСОБА_3 у будь-якій формі господарської діяльності ТОВ Союз Кепітал Строй , колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що надані позивачем первинні документи не підтверджують реальність господарських операцій по взаємовідносинах з ТОВ Союз Кепітал Строй , оскільки ОСОБА_3 ніяких первинних документів не підписувала та не володіла печаткою вказаного товариства.

При цьому, відповідно до висновків акту перевірки, зафіксовано відсутність будь-яких трудових ресурсів у контрагента ТОВ Союз Кепітал Строй .

Крім того, ТОВ Україна-Енергосервіс, ЛТД не надано первинних документів по взаємовідносинам із ТОВ ПЕТАГРАНІТ , виконання робіт якому було обумовлено договором укладеним між позивачем та ТОВ СОЮЗ КЕПІТАЛ СТРОЙ від 23.04.2017 року №22/04.

Таким чином, беручи до уваги наведене в сукупності, суд апеляційної інстанції зазначає, що надані позивачем первинні документи не дають можливості встановити реальність здійснених операцій із ТОВ СОЮЗ КЕПІТАЛ СТРОЙ .

Щодо взаємовідносин ТОВ Україна-Енергосервіс, ЛТД із ТОВ ЛАТОНІК суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Між ТОВ Україна-Енергосервіс, ЛТД та ТОВ ЛАТОНІК укладено договір №03/7 від 03.07.2017 року, у відповідності до якого замовник доручає та оплачує, а виконавець власними та/або залученими силами та з власних матеріалів відповідно до проектної документації та умов договору приймає на себе виконання будівельних робіт з реконструкції та будівництва трамвайної лінії від вул. Гната Юри до ЗАТ Кисневий завод (влаштування трамвайних з`їздів на вул. Покотила та бульварі Кольцова від вул. Гната Юри до вул. Зодчих) (далі - договір 03/7).

Згідно із пунктом 1.3 договору №03/7 склад та обсяги робіт, що доручаються до виконання виконавцю, визначені затвердженою проектною документацією. Орієнтовна вартість робіт за договором складає 91590, 00 грн., в тому числі ПДВ 20% - 15265,00 грн. (п. 2.1 договору №03/7).

Відповідно до пункту 3.1 договору №03/7 строки виконання робіт - липень 2017 року, а після закінчення виконання робіт виконавець надає замовнику акт виконаних робіт (п. 3.2 договору №03/7).

Згідно із пунктом 7.1 договору №036/7 роботи виконуються з матеріалів виконавця та для укладання даного договору виконавець зобов`язаний представити ліцензію на право здійснення робіт, якщо така ліцензія передбачена законодавством України (п. 8.1 договору №03/7).

На виконання вказаного договору позивачем надано до суду наступні документи: договірна ціна, локальний кошторис на будівельні роботи №02.01/II-8, підсумкова відомість ресурсів кошторису №02.01/II-8, довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, акт №1 приймання виконаних будівельних робіт за липень 2017 року, підсумкова відомість ресурсів, податкова накладна №58 від 17.07.2017 року, податкова накладна №2 від 17.07.2017 року, платіжне доручення №126 від 01.08.2017 року.

Також, аналогічний за змістом договір між сторонами укладено договір №05/7 від 05.07.2017 року на загальну суму 55246,73 грн., на виконання якого ТОВ Україна-Енергосервіс, ЛТД надано наступні первинні документи: договірна ціна, локальний кошторисний розрахунок на будівельні роботи №2-1-4, підсумкова відомість ресурсів кошторису №2-1-4, довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, акт №1 приймання виконаних будівельних робіт за липень 2017 року, відомість витрачених ресурсів поставки замовника, підсумкова відомість ресурсів, акт прийому-передачі матеріалів від 08.07.2017 року, звіт про використання матеріалів замовника від 17.07.2017 року, податкова накладна №59 від 17.07.2017 року, податкова накладна №3 від 17.07.2017 року, платіжне доручення від 01.018.2017 року №127, виписки по рахунку, відомості по рахунку №631.

За умовами договору №05/7 від 05.07.2017 року роботи виконуються як матеріалом виконавця, так і матеріалами замовника.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що вказані вище договори укладені позивачем на виконання умов договору субпідряду №01/6 від 01.06.2017 року, укладеного між ПАТ Київметробуд та ТОВ Україна-Енергосервіс, ЛТД .

Аналізуючи вище наведені норми законодавства та надаючи оцінку первинним документам, які підтверджують факт надання послуг ТОВ ЛАТОНІК , колегія суддів доходить висновку, що надані документи оформленні відповідно до вимог чинного законодавства та мають всі необхідні встановлені законом обов`язкові реквізити.

Разом з тим, не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції посилання контролюючого органу на податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагента позивача - ТОВ ЛАТОНІК , як критерій оцінки реальності господарських операцій, оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні вимог процесуального законодавства. Дана податкова інформація з бази АІС Податковий Блок вказує тільки на можливе ухилення від сплати податків контрагентом позивача.

Також не можуть бути взяті до уваги посилання контролюючого органу на протокол допиту директора - ОСОБА_4 , який повідомив, що не має жодного відношення до господарської діяльності такого товариства та посилання на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва у справі №752/18279/17-к мотивуючи це наступним.

Відповідно до частини 6 статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, наведеною нормою встановлено межі обов`язковості вироку для адміністративного суду лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою. Відповідно, висновок контролюючого органу про неприйнятність документів повинен ґрунтуватись з урахуванням об`єктивного та суб`єктивного критеріїв.

Так, об`єктивний критерій полягає у встановлені в межах кримінального провадження обставин того, що підприємство реальною діяльністю не займалось, здійснювало безтоварні операції, зокрема з надання послуг, а суб`єктивний в тому, що всі первинні документи підписані особою, яка визнала підписання цих документів в межах здійснення не господарської діяльності, а вчинення злочину.

Факт здійснення фіктивного підприємництва ТОВ ЛАТОНІК не встановлено вироком суду, а тому посилання контролюючого органу на наявність пояснень директора контрагента позивача суд не приймає до уваги.

При цьому, сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

Таким чином, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що позивачем підтверджено належними та достатніми доказами реальність господарської операції по взаємовідносинам з ТОВ ЛАТОНІК .

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, при дослідженні факту здійснення господарської операції мають досліджуватись відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку. При цьому, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Наведені правові норми дозволяють платнику податку зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, у зв`язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, податковий кредит. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Таким чином, об`єкт оподаткування податком на прибуток та ПДВ платником податків визначається за даними бухгалтерського обліку господарських операцій та за наявності сукупності таких елементів:

- наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ);

- фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця;

- наявності причинно-наслідкового зв`язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності;

- документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання;

- наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов`язкові реквізити).

Крім того, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб`єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов`язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні підтвердження його розміру.

Отже, формування податкового кредиту з ПДВ обумовлено фактом придбанням товарів, робіт (послуг) з метою їх використання в межах господарської діяльності та реалізується за наявності в платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів і податкових накладних.

Відповідно до статті 2 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності (далі підприємства), які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Згідно з частини другої статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Одним із основних принципів, на яких ґрунтується бухгалтерський облік та фінансова звітність, відповідно до статті 4 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , є принцип превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Згідно із статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як зазначено у частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з пункту 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 (далі Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку ), записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Підпунктом 44.1 статті 44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Документи, які відповідають вимогам статей 1, 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV (далі Закон № 996-XIV), відображають реальність господарських операцій Товариствам його контрагентами, є підставою для формування податкового обліку Товариства відповідно до пунктів 198.3, 198.6 статті 198 ПК України.

Податковий кредит, за змістом пп.14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, це - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг (п. 198.3 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно з п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

За правилами п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Положеннями п. 200.1 ст.200 Податкового Кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно вимог п.200.2 ст.200 вказаного Кодексу при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Також п.200.3 ст.200 ПК України встановлено, що при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Пунктом 201.10 ст.201 ПК України визначено, що податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. При цьому не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

Право на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту виникають у разі здійснення господарських операцій, підтверджених відповідними розрахунковими платіжними та інші первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Доведеність податкового правопорушення полягає у комплексному дослідженні усіх складових господарських операцій.

Платник податків не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже, поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань.

Виходячи з вимог наведених норм Податкового кодексу України, підтвердженням факту здійснення господарської операції є відповідні розрахункові, платіжні та інші первинні документи, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та підставою для нарахування податкового кредиту і податкового зобов`язання з податку на додану вартість є податкова накладна.

Верховний Суд у своїй Постанові від 15.08.2018 у справі № 826/15767/13-а визначив, що норми ПК не ставлять у залежність право платника податку на формування податкового кредиту від фактичної сплати сум податків до бюджету постачальниками товарів (послуг) по ланцюгу поставки, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (послуг), призначених для використання у його господарській діяльності, сплатив ПДВ в ціні придбаних товарів (послуг), а реальність операцій з придбання ним товарів (послуг) у судовому процесі контролюючим органом не спростована. Порушення платником податку - постачальником податкового законодавства може бути підставою для позбавлення іншого платника податку - покупця права на отримання податкової вигоди у вигляді збільшення суми витрат та/або податкового кредиту лише за встановленого факту їхніх сумісних дій щодо незаконної мінімізації податкових зобов`язань.

Тобто, посилання відповідача на штучну видимість здійснення господарських операцій позивача з контрагентами є безпідставними.

Як вже вище зазначалося судом апеляційної інстанції, позивач як платник податку, не має обов`язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Отже, платник податків, який придбав товар та або/послуги в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом або постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання.

Отже, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право особи на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, якщо контрагент порушив податкове законодавство, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому дані порушення не можуть бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 808/1593/17 (адміністративне провадження № К/9901/48159/18).

Так, у рішенні по справі Булвес АД проти Болгарії від 22.01.2009 (2009 рік, заява № 3991/03) Європейським судом зазначено, що платник податків не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

У рішеннях від 09.01.2007 у справі Інтерсплав проти України , від 10.03.2010 у справі Бізнес Супорт Центр проти Болгарії ЄСПЛ наголосив, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

З огляду на викладене вище, суд зазначає, що лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов`язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та праві на отримання бюджетного відшкодування. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у його постановах від 15.01.2019 у справі № 815/4561/16 (адміністративне провадження № К/9901/33072/18), від 05.02.2019 у справі № 805/4717/15-а (адміністративне провадження № К/9901/36631/18), від 19.03.2019 у справі № 815/3705/13-а (адміністративне провадження № К/9901/8551/18) тощо.

Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що оскаржуване ППР №1 підлягає скасуванню частково шляхом визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.11.2019 року №00003030502, яким позивачу збільшено суму грошових зобов`язань за платежем податок на прибуток за податковими зобов`язаннями у розмірі 19 528, 20 грн. та за штрафними (фінансовим) санкціями (штрафами) у розмірі 4 882, 05 грн. В іншій частині оскаржуване рішення №1 є обґрунтованим та не підлягає скасуванню.

Також, з урахуванням вищевикладених висновків суду апеляційної інстанції та доведеності здійснення позивачем господарської діяльності з контрагентом ТОВ ЛАТОНІК колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що оскаржуване ППР №2 підлягає скасуванню в частині зменшення позивачу суми від`ємного значення з податку на додану вартість, за липень 2017 року, у розмірі 21 698, 00 грн. В іншій частині оскаржуване рішення №2 є обґрунтованим та не підлягає скасуванню.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі Гірвісаарі проти Фінляндії - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

При цьому, прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі Пономарьов проти України (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд , яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі Сокуренко і Стригун проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6 (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов підлягає частковому задоволенню, а тому доводи апеляційних скарг не заслуговують на увагу суду.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 року №127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент . Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України , §58, рішення від 10.02.2010 року).

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянтів не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційних скаргах, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Україна-Енергосервіс, ЛТД та Головного управління Державної податкової служби у місті Києві - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 грудня 2020 року - залишити без змін .

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: М.І. Кобаль

Судді: О.О. Беспалов

О.М. Кузьмишина

Повний текст виготовлено 02.11.2021 року