Ухвала

від 28.10.2021 по справі 758/15099/21

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/15099/21

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2021 року суддя Подільського районного суду м.Києва Головчак М. М. , розглянувши заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Мамчика Дмитра Олеговича про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання попереднього договору та стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В :

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Мамчик Дмитро Олегович звернувся до суду із заявою про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання попереднього договору та стягнення коштів, шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке належить ОСОБА_2 , а саме:

- 1/2 частину земельної ділянки з кадастровим номером 3222486200:03:002:5134, площею 0,2006 га, яка знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Софіївська Борщагівка;

- двоквартирний житловий будинок квартирного типу з вбудованими нежитловими приміщеннями, об`єкт житлової нерухомості загальною площею 123,5 кв.м., житловою площею 46,2 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку з кадастровим номером 222486200:03:002:5409, площею 0,05 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

В обґрунтування заяви про забезпечення позову заявник посилається на те, що ОСОБА_1 звернувся до Подільського районного суду м. Києва з позовною заявою до ОСОБА_2 про розірвання попереднього договору та стягнення коштів.

Зазначає, що 22.12.2020 між сторонами (позивач ОСОБА_1 - покупець, відповідач ОСОБА_2 - продавець) укладено попередній договір, посвідчений приватним нотаріусом Київо-Святошинського районного нотаріального округу київської області Баландіном В.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1510, відповідно до змісту якого продавець та покупець за умови належного виконання сторонами зобов`язань, встановлених цим договором, зобов`язуються у майбутньому та на визначених цим договором умовах укласти та належним чином оформити у формі, яка встановлена чинним законодавством України, договір купівлі-продажу об`єкту нерухомості.

Предметом основного договору є продаж продавцем покупцю житлового приміщення - квартири за АДРЕСА_2 , який повинен бути укладений сторонами не пізніше 22 грудня 2022 року.

Позивачем свої обов`язки, визначені положеннями попереднього договору від 22.12.2020, в частині своєчасності та повної сплати забезпечувального платежу на користь відповідача було виконано у повному обсязі.

Проте станом на дату звернення із даним позовом основний договір із позивачем не укладено.

02.07.2021 на адресу відповідача позивачем, у зв`язку з порушенням умов договору, було направлено заяву про розірвання попереднього договору, однак, на день звернення до суду останню відповідачем не отримано, попередній договір не розірвано у добровільному порядку, забезпечувальний платіж разом зі штрафом на користь позивача не сплачено, що і стало підставою для звернення ОСОБА_1 до суду за захистом своїх прав з позовом у якому вона просить суд:

- розірвати попередній договір від 22.12.2020, укладений між сторонами, посвідчений приватним нотаріусом Київо-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Баландіним В.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1510;

- стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти у сумі 19 880 доларів США;

- стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Заявник зазначає, що відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 20.10.2021 № 280199382, яка була отримана представником позивача адвокатом Мамчиком Д.О. в межах наданої правової допомоги, відповідачу на праві приватної власності належать наступні об`єкти нерухомого майна:

- 1/2 частина земельної ділянки з кадастровим номером 3222486200:03:002:5134, площею 0,2006 га, яка знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Софіївська Борщагівка;

- двоквартирний житловий будинок квартирного типу з вбудованими нежитловими приміщеннями, об`єкт житлової нерухомості загальною площею 123,5 кв.м., житловою площею 46,2 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельна ділянка з кадастровим номером 222486200:03:002:5409, площею 0,05 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

На думку представника позивача, відсутність реакції ОСОБА_2 на прохання ОСОБА_1 про добровільне виконання договірних зобов`язань вочевидь свідчить про його намагання будь-яким чином ухилитись від їх виконання аж до вчинення дій щодо відчуження належного йому майна або передачі його на користь афілійованих осіб будь-яким іншим способом.

З Єдиного державного реєстру судових рішень позивач дізнався, що відповідач є підозрюваним у кримінальному провадженні за № 42021111200000012 від 22.01.2021 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2, 4 ст. 190 КК України.

До того ж, заявник вказує, що відповідач намагається продати спірний будинок.

Невжиття заходів щодо забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, а саме на земельні ділянки та квартиру, перелік яких наведено вище, перешкоджатиме чи взагалі зробить неможливим виконання рішення суду, оскільки є вагомі підстави вважати, що відповідач до прийняття рішення по суті справи, з метою уникнення від виконання своїх договірних зобов`язань в частині повернення спірної суми, може відчужити належне йому майно третім особам.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно до ч. ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом, яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 1 -1 ) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. По суті забезпечення позову є встановленням судом обмежень суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених претензій позивача (заявника). Вжиття заходів забезпечення позову є правом суду, а не його обов`язком. Тому, при вирішенні питання щодо заяви про забезпечення позову суд враховує не лише доводи, викладені у відповідній заяві, а й інші наявні матеріали цивільної справи.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, наявне у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення суду.

При розгляді заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або грошові кошти суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права власності (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів. При цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмету позову (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного суду від 15.01.2019 у справі № 915/870/18).

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 № ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ).

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29.06.2006 у справі Пантелеєнко проти України зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі Дорани проти Ірландії ЄСПЛ зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17.07. 2008) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, держава Україна несе обов`язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, в якому зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

ЄСПЛ у рішенні від 20.07.2004 у справі Шмалько проти України вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Арешт є крайнім заходом забезпечення позову та полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмеженні права користування майном або його вилученні у власника.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач заявив вимоги, окрім розірвання попереднього договору, про стягнення коштів на загальну суму 19 880 доларів США та судових витрат і витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 3-4 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову від 22 грудня 2006 року № 9 позов майнового характеру дозволяється забезпечувати шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов`язаний з предметом позову, наскільки він співмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Слід зазначити, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Вивчивши заяву про забезпечення позову, суд дійшов висновку про неспівмірність заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на 1/2 частину земельної ділянки з кадастровим номером 3222486200:03:002:5134, площею 0,2006 га, яка знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, село Софіївська Борщагівка; двоквартирний житловий будинок квартирного типу з вбудованими нежитловими приміщеннями, об`єкт житлової нерухомості загальною площею 123,5 кв.м., житловою площею 46,2 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянка з кадастровим номером 222486200:03:002:5409, площею 0,05 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; заявленим позовним вимогам ОСОБА_1 .

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Разом з тим слід зазначити, що до заяви про забезпечення позову не додано будь-яких доказів того, що відповідач намагається уникнути виконання судового рішення або ж вживає заходи щодо відчуження належного йому майна.

Посилання представника позивача у заяві про забезпечення позову на те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання можливого рішення суду про задоволення заявлених вимог, не є достатньою та обґрунтованою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

З огляду на вищевикладене, суд відмовляє у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Керуючись ст. ст. 149-153, 154, 157 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Мамчика Дмитра Олеговича про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання попереднього договору та стягнення коштів - залишити без задоволення.

Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання суддею в порядку передбаченому ч. 2 ст. 261 ЦПК України та може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом 15 днів з дня її проголошення шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

СуддяМ. М. Головчак