Ухвала

від 26.10.2021 по справі 915/863/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

26 жовтня 2021 року

м. Київ

Справа № 915/863/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача (прокуратури) - Шекшеєвої В. С. (прокурор за посвідченням)

відповідача-1 - не з`явилися,

відповідача-2 - не з`явилися,

розглянувши касаційну скаргу Миколаївської міської ради

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.10.2020 (суддя Олейняш Е. М.) і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.02.2021 (судді: Діброва Г. І. - головуючий, Принцевська Н. М., Ярош А. І.) у справі

за позовом Першого заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави

до: 1. Миколаївської міської ради, 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Лока"

про визнання виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню.

ВСТАНОВИВ:

У червні 2020 року перший заступник прокурора Миколаївської області (далі - прокурор) в інтересах держави звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Миколаївської міської ради (далі - Міськрада) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Лока" (далі - Товариство) в якій просив суд визнати недійсною укладену 14.01.2020 між Міськрадою і Товариством додаткову угоду № 05/У-20 до договору оренди землі, який зареєстровано у Міськраді 06.12.2008 за № 4570 (далі - додаткова угода № 05/У-20) щодо земельної ділянки площею 12852 м 2 , кадастровий номер 4810136900:01:037:0001, розташовану по просп. Жовтневому ріг вул. Маячної у Корабельному районі міста Миколаєва (далі - земельна ділянка); зобов`язати Товариство повернути територіальній громаді міста Миколаєва в особі Міськради земельну ділянку.

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням вимог законодавства під час продовження Міськрадою строку оренди земельної ділянки комунальної власності, а саме: всупереч частини 8 статті 33 Закону України "Про оренду землі" між Міськрадою та Товариством у встановлений строк не було укладено відповідну додаткову угоду про продовження договірних правовідносин. Оскаржувана угода укладена понад півтора роки з дня закінчення строку дії договору оренди землі. Відповідно переважне право на продовження договору втрачено, при цьому на підставі додаткової угоди від 14.01.2020 № 05/у-20, усупереч положень статті 134 Земельного кодексу України, Товариство у позаконкурентному порядку набуло права оренди спірної земельної ділянки строком до 18.04.2021, тобто застосовано неправильний механізм надання та одержання у користування земельної ділянки комунальної власності, чим порушено інтереси територіальної громади у сфері земельних відносин; Міськрадою укладено додаткову угоду від 14.01.2020 № 05/у-20 за відсутності відповідного рішення Міськради (орендодавця, власника земельної ділянки).

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 22.10.2020, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.02.2021, позов задоволено: визнано недійсною додаткову угоду № 05/У-20; зобов`язано Товариство повернути територіальній громаді міста Миколаєва в особі Міськради земельну ділянку.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що орендар (Товариство) з метою реалізації права на продовження строку дії договору оренди землі звернувся до орендодавця (Міськради) з відповідною заявою 20.03.2018, тобто з порушенням встановленого умовами пунктів 3.1, 11.6 договору строку, до заяви орендар додав проект додаткової угоди, запропонувавши орендодавцю змінити умови пункту 3.1 договору щодо зменшення строку для реалізації переважного права на продовження договору оренди землі (замість шестимісячного строку запропоновано місячний строк), при цьому доказів погодження сторонами умов договору, в тому числі продовження строку його дії, матеріали справи не містять, як і не містять доказів прийняття Міськрадою рішення за результатами розгляду заяви Товариства; додаткову угоду до договору не підписано в строки, передбачені законом, з огляду на що, на підставі положень частини 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі", суд дійшов висновку про припинення переважного права орендаря на укладення договору оренди землі. Спірна додаткова угода укладена майже через півтора роки після закінчення строку дії договору без прийняття рішення орендодавцем, якою сторони погодили поновити строк дії договору на 35 місяців, тобто на інший строк, ніж передбачений умовами договору, що свідчить також про порушення положень частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

У касаційній скарзі Міськрада просить скасувати пункт 2 результативної частини рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.10.2020 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.02.2021, прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у позовних вимогах позивача до скаржника у відповідній частині, тобто судові рішення оскаржуються в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсною додаткової угоди № 05/У-20.

На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанцій не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц, від 10.09.2018 у справі № 920/739/17, від 29.11.2018 у справі № 912/1712/17, від 18.12.2018 у справі № 912/1600/17, від 18.12.2018 у справі № 912/1713/17, від 30.01.2019 у справі № 905//1877/17, від 19.06.2019 у справі № 910/8798/18, від 25.06.2019 у справі № 908/1523/17, від 19.06.2019 у справі № 925/803/18 щодо втрати переважного права орендаря на поновлення договору землі на новий строк внаслідок несвоєчасного звернення у строк, який був встановлений договором.

Крім того, обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах - щодо можливості укладення додаткової угоди до договору оренди землі про його поновлення на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, після спливу місячного строку, який передбачений частиною 8 статті 33 Закону України "Про оренду землі", та втрату переважного права орендаря внаслідок не здійснення заходів щодо зобов`язання укласти таку угоду в судовому порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 07.06.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Міськради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.10.2020 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.02.2021 у справі № 915/863/20; зупинено провадження у справі № 915/863/20 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 903/1030/19.

Великою Палатою Верховного Суду 31.08.2021 прийнято постанову у справі № 903/1030/19, яку було оприлюднено в Єдиному Державному реєстрі судових рішень 28.09.2021.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.10.2021 поновлено касаційне провадження у справі № 915/863/20 за касаційною скаргою Міськради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.10.2020 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.02.2021 у справі № 915/863/20 призначено розгляд цієї справи у судовому засіданні на 26.10.2021.

Суди встановили такі фактичні обставини

02.11.2006 між Міськрадою (орендодавець) і Товариством (орендар) було укладено договір оренди землі № 4570 за умовами якого:

- Міськрада на підставі рішення від 10.10.2006 за № 6/48 передає, а Товариство приймає в оренду земельну ділянку для будівництва садівничого центру по просп. Жовтневому ріг вул. Маячної у Корабельному районі (пункт 1.1);

- договір діє протягом двох років з дати його державної реєстрації. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (пункт 3.1).

Договір підписано та скріплено печатками сторін. Договір зареєстровано у Миколаївській регіональній філії Державного підприємства "Центр ДЗК", про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 06.12.2006 за № 040600100671. Договір зареєстровано в Книзі записів договорів оренди від 06.12.2006 за № 4570.

Рішенням Міськради від 18.06.2015 № 48/36 вирішено продовжити Товариству на 35 місяців з дати прийняття рішення строк оренди земельної ділянки, кадастровий номер 4810136600:01:037:0001, загальною площею 12852 м 2 за рахунок земельної ділянки, відведеної рішенням Міськради від 30.10.2008 № 29/43, залишивши її в землях іншого призначення, для будівництва садівничого центру по просп. Жовтневому ріг вул. Маячної.

20.11.2015 між Міськрадою (орендодавець) та Товариством (орендар) було укладено договір про зміни № 466-15 до договору оренди землі від 06.12.2006 № 4570, за змістом якого:

- Міська рада на підставі рішення від 18.06.2015 № 48/36 продовжує Товариству оренду земельної ділянки для будівництва садівничого центу по просп. Жовтневому ріг вул. Маячної у Корабельному районі (пункт 1.1);

- в оренду передається земельна ділянка загальною площею 12852 м 2 (за функціональним призначенням - землі поточного будівництва), без права передачі її в суборенду, кадастровий номер 4810136600:01:037:0001 (пункт 2.1);

- договір діє до 18.05.2018. Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язані письмово повідомити про це орендодавця за шість місяців до спливу строку договору оренди землі. Підставою для укладення договору на новий строк буде відповідне рішення орендодавця (пункт 3.1);

- орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, своєчасного внесення орендної плати; припинення або дострокового розірвання договору у випадках: порушення строків початку та завершення забудови земельної ділянки (пункт 9.1);

- орендар зобов`язаний, зокрема, приступити до використання земельної ділянки після укладення договору та одержання дозволу на будівництво; розпочати та завершити будівництво до спливу строку, на який укладено договір; використовувати земельну ділянку до її цільового та функціонального призначення; своєчасно вносити орендну плату; у разі незавершення будівництва до закінчення строку, на який було укладено договір, та наміру скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк, письмово повідомити про це орендодавця за шість місяців до закінчення строку , або повідомити про інший намір використання земельної ділянки, при цьому оренда плата за землю вноситься по день фактичного використання земельної ділянки або до укладення нового договору. Закінчення строку дії договору не звільняє орендаря від обов`язку сплати заборгованості по орендній платі в повному обсязі, у т.ч. з урахуванням плат за період після спливу строку договору (пункт 9.4);

- дія договору припиняється у разі, зокрема закінчення строку, на який його було укладено (пункт 11.3);

- продовження строку оренди (поновлення договору): орендар, за умови належного виконання своїх обов`язків, має за інших рівних умов переважне право на продовження строку оренди (поновлення договору). У цьому разі орендар повинен за 6 (шість) місяців до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію; у разі продовження строку оренди (поновлення договору) його умови можуть бути змінені, з урахуванням змін у законодавстві тощо на дату продовження цього договору (пункт 11.6).

Договір про зміни підписано та скріплено печатками сторін, зареєстровано у Міськраді, про що у Книзі реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 20.11.2015 за № 466-15.

Товариство (орендар) звернулося до Міськради з заявою про поновлення договору оренди земельної ділянки для будівництва садівничого центру 20.03.2018, а не до 18.11.2017, як то було передбачено умовами договору, тобто із порушенням строку, визначеного договором.

До заяви позивач додав окрім іншого проект додаткової угоди до договору оренди, зі змісту якого вбачається, що орендарем запропоновано пункт 3.1 договору викласти в такій редакції: "Договір поновлено на __ років (до __.__.__). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний письмово повідомити про це орендодавця за місяць до спливу строку цього договору".

Листом від 04.04.2018 № 17-1265 Управління містобудування та архітектури Миколаївської області погодило поновлення договору оренди земельної ділянки.

14.01.2020 між Міськрадою (орендодавець) та Товариством (орендар), без прийняття рішення, було укладено додаткову угоду № 05/У-20, відповідно до пункту 1.1 якої вирішено пункт 3.1 розділу 3 договору доповнити: "Договір поновлено на 35 місяців до 18.04.2021".

Додаткову угоду підписано та скріплено печатками сторін, а також зареєстровано у Міськраді, про що у Книзі реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 14.01.2020 за № 05/У-20.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 23.06.2020 № 213626947 право оренди земельної ділянки, кадастровий номер 4810136600:01:037:0001, з цільовим призначенням - для іншого сільськогосподарського призначення, для будівництва садівничого центру зареєстровано за Товариством на підставі договору про зміни від 20.11.2015 № 466-15 (з урахуванням додаткової угоди № 05/У-20) укладеного між Міською радою та Товариством строком до 18.04.2021.

На підтвердження обставини щодо виконання орендарем обов`язків за договором оренди землі прокуратурою подано таку інформацію:

- відповідно до інформації виконавчого комітету Міськради від 13.04.2020 орендар сплачує орендну плату у повному обсязі;

- відповідно до акта обстеження земельної ділянки від 03.04.2020 за результатами огляду встановлено, що земельна ділянка вільна від об`єктів будівництва та огороджена парканом;

- відповідно до інформації Управління державного архітектурно-будівельного контролю Міськради від 20.05.2019 № 1005/22.01.-17 в Єдиному реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів з 17.06.2017 (з дня отримання управлінням ДАКБ ММР повноважень) документи декларативного або дозвільного характеру за зазначеною адресою, замовник Товариство, не зареєстровано.

Згідно із частиною 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, у цьому випадку не підтвердилися, тому касаційне провадження за касаційною скаргою Миколаївської міської ради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.10.2020 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.02.2021 у справі № 915/863/20 необхідно закрити з огляду на таке.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Основним елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі " Monnell and Morris v. the United Kingdom " (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

Колегія суддів відхиляє помилкові доводи скаржника про те, що судом апеляційної інстанцій не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц, від 10.09.2018 у справі № 920/739/17, від 29.11.2018 у справі № 912/1712/17, від 18.12.2018 у справі № 912/1600/17, від 18.12.2018 у справі № 912/1713/17, від 30.01.2019 у справі № 905//1877/17, від 19.06.2019 у справі № 910/8798/18, від 25.06.2019 у справі № 908/1523/17, від 19.06.2019 у справі № 925/803/18 щодо втрати переважного права орендаря на поновлення договору землі на новий строк внаслідок несвоєчасного звернення у строк, який був встановлений договором, оскільки підстави позовів у зазначених справах та справі, що розглядається (№ 915/863/20), і встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у зазначених справах.

Так, зі змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц вбачається, що "Відмовляючи в задоволенні повних вимог ТОВ "Мрія центр" суди виходили з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів відправлення орендодавцю відповідних листів-повідомлень з проектом додаткової угоди та з урахуванням вищезазначених вимог закону дійшли правильного висновку, що позивач не скористався своїм переважним правом на поновлення договору оренди землі ".

При цьому, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, зокрема і у постанові від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц, "для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує його обов`язки за цим договором; він повідомив орендодавця в установлені законом строки про намір поновити договірні відносини на новий строк; до листа-повідомлення додав проект додаткової угоди про поновлення договору оренди землі; продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець упродовж місяця після закінчення строку договору оренди землі письмово не повідомив орендаря про заперечення у поновленні цього договору ".

На відміну від справи, яка розглядається (№ 915/863/20), у якій суди попередніх інстанцій установили, що орендар (Товариство) з метою реалізації права на продовження строку дії договору оренди землі звернувся до орендодавця (Міськради) з відповідною заявою з порушенням строку встановленого умовами пунктів 3.1, 11.6 договору, у справі № 920/739/17 (про поновлення договору оренди) судами було установлено, що орендар земельної ділянки виконав свій обов`язок щодо завчасного повідомлення орендодавця до закінчення строку дії договору про намір його поновити та надіслав проект відповідної додаткової угоди. І саме з належним виконанням орендарем обов`язків за договором та вимог частин першої-третьої статті 33 Закону України "Про оренду землі" й недотриманням орендодавцем вимог частини п`ятої статті 33 цього Закону суд касаційної інстанції пов`язував виникнення в орендаря права на поновлення договору оренди на підставі частини шостої статті 33 зазначеного Закону, тобто встановлені судами у цих двох справах обставини є відмінними.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду 22.09.2020 у справі № 159/5756/18 відступила від висновку Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду, викладеного у постанові від 10.09.2018 у справі № 920/739/17, а саме стосовно тверджень про необов`язковість повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з надсиланням проекту додаткової угоди для виникнення підстави поновлення договору, передбаченої частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", зазначивши при цьому, що виникненню в орендодавця обов`язку прийняти рішення про поновлення договору оренди землі або про наявність заперечень щодо такого поновлення договору з надсиланням відповідного листа-повідомлення має передувати звернення орендаря з повідомленням про намір продовжити орендні правовідносини, до якого має бути додано проект додаткової угоди.

У справі № 912/1600/17 (про визнання недійсними рішень) судами попередніх інстанцій також було встановлено, що орендар земельної ділянки належним чином виконав свій обов`язок щодо повідомлення орендодавця не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору про намір його поновити, як це передбачено умовами договору оренди від 24.03.2010 та не суперечить положенням частини 2 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

У справі № 905/1877/17 (про визнання незаконним і скасування рішення, визнання договору оренди земельної ділянки поновленим) місцевий суд, з яким погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, мотивував свої висновки тим, що позивач своєчасно відповідно до умов договору оренди земельної ділянки від 24.10.2006 та частин 1- 5 Закону України "Про оренду землі" звернувся до відповідача з заявою про поновлення вказаного договору , в той час як відповідач у встановлені законодавством строки на таку заяву відповіді не надав.

На відміну від справи, яка розглядається (№ 915/863/20), у якій орендодавець не заперечував у поновленні орендарю договору оренди, у справі № 912/1712/17 (про визнання недійсним рішення) судами попередніх інстанцій було встановлено, що орендодавець протягом строку, встановленого частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", заперечив у поновленні позивачу договору оренди, на підставі чого суд касаційної інстанції дійшов висновку, що право на укладення додаткової угоди у позивача не виникло, а отже не може бути порушено.

У справі № 912/1713/17 (про визнання недійсним рішення) суд касаційної інстанції також виходив з того, що оскільки орендодавець протягом строку, встановленого частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", заперечив у поновленні позивачу договору оренди, відповідно право на укладення додаткової угоди в порядку частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" у позивача не виникло, а отже не може бути порушено.

У справі № 910/8798/18 предмет спору (про визнання укладеною додаткової угоди) відрізняється від справи, яка розглядається (№ 915/863/20), до того ж суд касаційної інстанції направив справу на новий розгляд для встановлення факту належного користування позивачем орендованою земельною ділянкою з урахуванням вимог статті 3 Цивільного кодексу України, оскільки наведені відповідачем заперечення та докази на їх обґрунтування судами не були досліджені та їм не була надана правова оцінка.

У справі № 908/1523/17 також предмет спору (про визнання договору оренди землі поновленим) відрізняється від справи, яка розглядається (№ 915/863/20), до того ж суд касаційної інстанції направив справу на новий розгляд для з`ясування правового статусу спірної земельної ділянки, за висновком суду касаційної інстанції господарські суди не перевіряли наявності чи відсутності у наведеному випадку (у цих спірних правовідносинах) у ГУ Держгеокадастру компетенції та повноважень щодо розпорядження земельною ділянкою, яка є предметом спору у цій справі, у тому числі й щодо поновлення/непоновлення договору оренди такої земельної ділянки на новий строк, а отже Верховний Суд дійшов висновку про передчасність визначення статус зазначеної особи як належного орендодавця за спірним договором, про поновлення якого заявлено цей позов.

У справі № 925/803/18 предмет спору (про визнання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі укладеною) теж відрізняється від справи, яка розглядається (№ 915/863/20), до того ж суди попередніх інстанцій встановили відсутність волі орендодавця на поновлення строку дії договору, на відміну від справи, яка розглядається (№ 915/863/20).

Отже, після відкриття касаційного провадження у справі № 915/863/20 касаційна інстанція встановила, що висновки викладені у постановах Верховного Суду у справах № 594/376/17-ц, № 920/739/17, № 912/1712/17, № 912/1600/17, № 912/1713/17, № 905//1877/17, № 910/8798/18, № 908/1523/17, № 925/803/18 та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 915/863/20.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі , або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

Скаржник на обґрунтування своїх твержень наголошує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах - щодо можливості укладення додаткової угоди до договору оренди землі про його поновлення на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, після спливу місячного строку, який передбачений частиною 8 статті 33 Закону України "Про оренду землі", та втрату переважного права орендаря внаслідок не здійснення заходів щодо зобов`язання укласти таку угоду в судовому порядку.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення ухвалено судами попередніх інстанцій за умов відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, з огляду на наявність висновку, а саме Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 сформований правовий висновок:

" 40. Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку (частина восьма статті 33 Закону України "Про оренду землі"). Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді (частина одинадцята статті 33 Закону України "Про оренду землі").

41. Без укладення додаткової угоди до договору оренди землі завершення процедури поновлення такого договору було неможливим. Така угода має ознаки не тільки зобов`язального, але й речового договору, оскільки засвідчує волю сторін на передання земельної ділянки у тимчасове володіння орендареві на новий строк. Тому зазначена додаткова угода згідно з пунктом 1 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" є підставою для державної реєстрації права оренди на новий строк. Саме з цією реєстрацією закон пов`язує виникнення права оренди (стаття 125 ЗК України). Тому не можна вважати, що поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі", є "автоматичною" пролонгацією орендних правовідносин ".

Наведеним повністю спростовується твердження скаржника про відсутність на теперішній час висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах і суди попередніх інстанцій розглянули справу № 915/863/20 відповідно до цього висновку.

З огляду на те, що наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримали свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-які інші підстави касаційного оскарження відповідачем не зазначалися та не обґрунтовувалися у поданій касаційній скарзі, колегія суддів на підставі пунктів 4, 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Міськради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.10.2020 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.02.2021 у справі № 915/863/20.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Миколаївської міської ради на рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.10.2020 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.02.2021 у справі № 915/863/20 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т.Б. Дроботова

Н. О. Багай