Ухвала

від 14.12.2021 по справі 915/863/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

УХВАЛА

за результатами розгляду скарги

на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця

14 грудня 2021 року Справа № 915/863/20

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е. М. при секретарі судового засідання Степановій І. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали скарги (вх. № 11447/21 від 26.07.2021) заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця по справі

за позовом Першого заступника прокурора Миколаївської області, вул. Спаська, 28, м. Миколаїв, 54030 (код ЄДРПОУ 02910048)

електронна адреса: orgpredstavn@myk.gp.gov.ua

в інтересах держави

до відповідача Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 26565573)

електронна адреса: mash_b@nikgor.mk.ru

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Лока", вул. 12 Поздовжня, 84, м. Миколаїв, 54028 (код ЄДРПОУ 33310917)

про визнання недійсною додаткової угоди № 05/у-20 до договору оренди землі від 06.12.2008 № 4570 та повернення земельної ділянки

особа, дії якої оскаржуються: старший державний виконавець Корабельного відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Склонна В.М., вул. Океанівська, 1-а, м. Миколаїв, Миколаївська обл., 54052 (код ЄДРПОУ 34993136)

електронна адреса: info_kor@mkm.dvs.gov.ua

за участю представників учасників процесу:

від прокуратури: Волкожа С.В., службове посвідчення №058896 видане 21.12.2020 року дійсне до 21.12.2025 року;

від відповідачів: представники не з`явилися;

від органу ДВС: представник не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

26.07.2021 року до господарського суду Миколаївської області від Миколаївської обласної прокуратури надійшла скарга (вх. № 10447/21 від 26.07.2021) на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця, у якій скаржник просить суд:

1. Поновити строк для подання до суду скарги на рішення, дії та бездіяльність старшого державного виконавця Корабельного відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Склонної В.М. у виконавчому проваджені № 65368818.

2. Визнати неправомірною бездіяльність старшого державного виконавця Корабельного відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Склонної В.М. у виконавчому провадженні № 65368818, а також неправомірними дії щодо винесення 16.06.2021 постанови про повернення виконавчого документа стягувачу.

3. Визнати неправомірною та скасувати постанову старшого державного виконавця Корабельного відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Склонної В.М. про повернення стягувачу виконавчого документа від 04.03.2021 № 915/863/20 про зобов`язання ТОВ "Лока" повернути територіальній громаді міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 12852 кв. м. з кадастровим номером 4810136900:01:037:0001 по пр. Жовтневому ріг вул. Маячної у Корабельному районі міста Миколаєва.

1. Процесуальні дії у справі.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 22.10.2020 року по справі № 915/863/20 позов задоволено (том 1, арк. 118-125).

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.02.2021 рішення господарського суду Миколаївської області від 22.10.2020 року у справі № 915/863/20 залишено без змін (том 1, арк. 197-212).

04.03.2021 року господарським судом Миколаївської області на виконання рішення та постанови видано відповідні накази (том 1, арк. 224-226).

09.06.2021 року від Верховного Суду надійшла ухвала від 07.06.2021 року по справі № 915/863/20, якою витребувано з господарського суду Миколаївської області та/або Південно-західного апеляційного господарського суду матеріали справи № 915/863/20.

10.06.2021 року матеріали справи № 915/863/20 направлено до Верховного Суду для розгляду касаційної скарги Миколаївської міської ради.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 27.07.2021 року відкладено вирішення питання про прийняття до розгляду скарги (вх. № 11447/21 від 26.07.2021 року) на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця до повернення матеріалів господарської справи № 915/863/20 із суду касаційної інстанції.

02.12.2021 року до господарського суду Миколаївської області від Верховного Суду надійшла справа № 915/863/20 (вх. № 18107/21).

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 06.12.2021 року поновлено Миколаївській обласній прокуратурі строк на звернення до суду зі скаргою на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця. Призначено розгляд скарги на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця в судовому засіданні на 14.12.2021 року. Явка учасників справи визнана судом не є обов`язковою.

Відповідачі та державний виконавець явку повноважних представників в судове засідання 14.12.2021 року не забезпечили.

Відповідач Миколаївська міська рада про розгляд скарги повідомлена належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення від 09.12.2021 року.

14.12.2021 на адресу господарського суду Миколаївської області від відповідача Миколаївської міської ради надійшло клопотання (вх. № 18800/21 від 14.12.2021) про розгляд справи без участі представника.

Ухвала господарського суду Миколаївської області від 06.12.2021, надіслана на вказану в позовній заяві та в ЄДРЮОФОП адресу відповідача ТзОВ "Лока", вул. 12 Поздовжня, 84, м. Миколаїв, 54028 повернута до суду поштовою установою із відміткою пошти адресат відсутній за вказаною адресою .

Державний виконавець про розгляд скарги повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення. Ухвала суду отримана державним виконавцем завчасно 10.12.2021.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 342 ГПК України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.

Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Відповідно до ч. 3 ст. 196 ГПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

В Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема, місцезнаходження юридичної особи (п. 10 ч. 2 ст. 9 вказаного Закону)

Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Системний аналіз статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17; від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням (правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).

Верховний Суд звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).

Оскільки в матеріалах справи відсутні підтвердження наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, Суд вважає, що факт неотримання скаржником поштової кореспонденції, якою суд апеляційної інстанції, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).

Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України".)

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про належне повідомлення про розгляд скарги всіх учасників судового процесу та державного виконавця.

Клопотання відповідача про розгляд справи за відсутності повноважного представника судом розглянуто та задоволено.

Керуючись ч. 2 ст. 342 ГПК України, суд дійшов висновку про розгляд скарги за відсутності відповідача ТзОВ "Лока" (боржника) та державного виконавця.

В судовому засіданні 14.12.2021 судом відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини ухвали.

2. Підстави звернення зі скаргою.

В обґрунтування скарги прокуратурою зазначено наступне.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 22.10.2020 у справі № 915/863/20, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.02.2021, зобов`язано ТОВ Лока повернути територіальній громаді міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 12852 кв.м. з кадастровим номером 4810136900:01:037:0001 по пр. Жовтневому ріг вул. Маячної у Корабельному районі міста Миколаєва.

На виконання зазначеного рішення господарським судом Миколаївської області видано наказ від 04.03.2021 № 915/863/20.

Миколаївською обласною прокуратурою 06.05.2021 вказаний виконавчий документ пред`явлено для примусового виконання до Корабельного відділу ДВС у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

16.06.2021 старшим державним виконавцем відділу ДВС Склонною В.М. прийнято рішення про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 6 ч. 1 ст. 37 Закону України Про виконавче провадження .

В обґрунтування прийнятого рішення старшим державним виконавцем відділу ДВС вказано, що за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка з кадастровим номером 4810136900:01:037:0001 за боржником не зареєстрована.

Прокуратура зазначає, що оскаржувана постанова суперечить вимогам законодавства.

Старшим державним виконавцем відділу ДВС при здійсненні виконавчого провадження № 65368818 не вжито заходів, передбачених ст. 63 ЗУ Про виконавче провадження , та протиправно прийнято рішення про повернення виконавчого документа стягувачу.

Внаслідок бездіяльності старшого державного виконавця відділу ДВС Склонної В.М., винесення постанови з порушенням вимог законодавства, судове рішення залишається невиконаним, що порушує інтереси держави, принципи державної політики у сфері судочинства.

Скарга обґрунтована приписами ст. 124 Конституції України, ст. 339, 340, 341 ГПК України, ст. 1, 2, 18, 63, 74 Закону України "Про виконавче провадження", судовою практикою ВС та ЄСПЛ.

3. Обставини справи.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 22.10.2020 року по справі № 915/863/20 позов задоволено (том 1, арк. 118-125).

Визнано недійсною укладену між Миколаївською міською радою (код ЄДРПОУ 26565573) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лока" (код ЄДРПОУ 33310917) 14.01.2020 року додаткову угоду № 05/У-20 до договору оренди землі, який зареєстровано у Миколаївській міській раді 06.12.2008 року за № 4570 щодо земельної ділянки площею 12 852 кв.м з кадастровим номером 4810136900:01:037:0001 по пр. Жовтневому ріг вул. Маячної у Корабельному районі міста Миколаєва.

Зобов`язано відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Лока", вул. 12 Поздовжня, 84, м. Миколаїв, 54028 (код ЄДРПОУ 33310917) повернути територіальній громаді міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 26565573) земельну ділянку площею 12 852 кв.м з кадастровим номером 4810136900:01:037:0001 по пр. Жовтневому ріг вул. Маячної у Корабельному районі міста Миколаєва.

Стягнуто з відповідача Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 26565573) через виконавчий комітет Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 04056612) на користь Миколаївської обласної прокуратури, вул. Спаська, 28, м. Миколаїв, 54030 (код ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м. Київ р/р UA748201720343150001000000340) 1 051, 00 грн. (одна тисяча п`ятдесят одна грн. 00 коп.) витрат по сплаті судового збору.

Стягнуто з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Лока", вул. 12 Поздовжня, 84, м. Миколаїв, 54028 (код ЄДРПОУ 33310917) на користь Миколаївської обласної прокуратури, вул. Спаська, 28, м. Миколаїв, 54030 (код ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м. Київ р/р UA748201720343150001000000340) 22 167, 60 грн. (двадцять дві тисячі сто шістдесят сім грн. 60 коп.) витрат по сплаті судового збору.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.02.2021 рішення господарського суду Миколаївської області від 22.10.2020 року у справі № 915/863/20 залишено без змін (том 1, арк. 197-212).

04.03.2021 року господарським судом Миколаївської області на виконання рішення та постанови видано відповідні накази (том 1, арк. 224-226).

Судом встановлено, що наказ господарського суду Миколаївської області від 04.03.2021 про стягнення з відповідача Миколаївської міської ради через виконавчий комітет Миколаївської міської ради на користь Миколаївської обласної прокуратури 1 051, 00 грн. витрат по сплаті судового збору, що підтверджується листом Управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області № 04-06/2-06/533 від 06.04.2021 та відміткою Управління на наказі суду (том 1, арк. 229-230).

Ухвалою ВС у складі колегії суддів КГС від 26.10.2021 закрито касаційне провадження за касаційною скаргою Миколаївської міської ради на рішення господарського суду Миколаївської області від 22.10.2020 і постанову Південно-західного апеляційного господарського судувід 22.02.2021 у справі № 915/863/20 (том 2, арк. 83-95).

06.05.2021 Миколаївською обласною прокуратурою до Корабельного відділу ДВС у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на підставі ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" подано заяву про примусове виконання рішення № 15/1-636вих-21 від 06.05.2021 (том 2, арк. 116).

16.06.2021 старшим державним виконавцем Корабельного відділу ДВС у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Склонною В.М. прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 6 ч. 1 ст. 37 Закону України Про виконавче провадження ВП № 65368818 (том 2, арк. 117).

Підставою для винесення постанови старшим державним виконавцем зазначено, що згідно отриманої інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка з кадастровим номером 4810136900:01:037:0001 за боржником не зареєстрована.

Постанова направлена на адреси учасників виконавчого провадження супровідним листом від 16.06.2021 № 34165 (том 2, арк. 117 на звороті).

Прокуратура зазначає, що оскаржувана постанова суперечить вимогам законодавства, що стало підставою для звернення до суду із даною скаргою на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця.

4. Джерела права, які застосував суд. Висновки суду.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість судового рішення.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Аналогічне положення закріплено в ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів".

Відповідно до ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012).

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Встановлена обов`язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дає підстав для висновку про можливість ставити його виконання в залежність від волевиявлення боржника або будь-яких інших осіб на вчинення чи не вчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів. Такий правовий висновок викладено у пункті 13 постанови Верховного Суду від 30.08.2018 у справі № 916/4106/14.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ГПК України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини (далі - Суд), рішення якого відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються судом як джерело права, неодноразово наголошував щодо недопустимості невиконання або затягування виконання рішення національного суду в порушення прав іншої сторони.

У рішеннях Суду у справі Савіцький проти України, no. 38773/05, від 26.07.2012р. та у справі Глоба проти України, no. 15729/07, від 05.07.2012р. вказано, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду однієї зі сторін.

У справі "Кайсин проти України" (Kaysin and Others v.Ukraine) ЄСПЛ наголосив, що правосуддя було б ілюзорним, якби внутрішній правопорядок держави дозволяв невиконання остаточного й обов`язкового рішення суду стосовно однієї зі сторін.

Оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду однієї зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Стгеесе), від 19.03.1997, у справі "Бурдов проти Росії" (Buurdov v. Russia) від 07.05.2002, "Ясюнієне проти Литви" ( Jasiniene v. Lithuania) від 06.03.2003).

У рішенні "Горнсбі проти Греції" Європейський суд з прав людини наголосив, що відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду (див. рішення у справі "Філіс проти Греції" (Philis v. Greece) (№ 1) від 27.08.1991, серія А, № 209, с. 20, п. 59). Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію (995_690) (див. mutatis mutandis рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom) від 21.02.1975 (980_086), серія А, № 18, с. 16 - 18, п. 34 - 36). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина.

У справі "Глоба проти України" Суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення у справі "Comingersoll S.A." проти Португалії" (Comingersoll S.A. v. Portugal) [ВП], заява № 35382/97, п. 23, ECHR 2000-IV). Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі "Бурдов проти Росії" (Burdov v. Russia), заява № 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 06.03.2003 у справі "Ясюнієне проти Литви" ("…"), заява № 41510/98, п. 27). Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 07.06.2005 у справі "Фуклев проти України" (Fuklev v. Ukraine), заява № 71186/01, п. 84).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чижов проти України" (заява № 6962/02) зазначено, що на державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1 (див. серед інших джерел, "Бурдов проти Росії" , заява N 59498/00; "Ясіуньєне проти Латвії", заява N 41510/98, 6 березня 2003 року).

У рішеннях у справі Антонюк проти України, no. 17022/02, від 11.12.2008р. та у справі Мкртчян проти України, no. 21939/05, від 20.05.2010р. Європейский суд з прав людини вказує, що відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні та обмежується питаннями організації та вчинення виконавчих дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Відповідно до ч. 3 ст. 327 ГПК України наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами.

Умови і порядок виконання рішення судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку регламентуються Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" (тут і далі закон застосовано в редакції станом на 10.06.2021, яка діяла на час прийняття оскаржуваної постанови) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (ст. 3 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів").

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про виконавче провадження" під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді.

Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Відповідно до абз. 1 ч. 6 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі.

Відповідно до ч. 2 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" про наявність обставин, зазначених у пунктах 2-6 частини першої цієї статті, виконавець складає акт.

Відповідно до ст. 60 Закону України "Про виконавче провадження" під час виконання рішень про передачу стягувачу предметів, зазначених у виконавчому документі, виконавець вилучає такі предмети у боржника і передає їх стягувачу, про що складає акт передачі. У разі знищення предмета, що мав бути переданий стягувачу в натурі, виконавець складає акт про неможливість виконання рішення, що є підставою для закінчення виконавчого провадження, а в разі встановлення факту відсутності предмета , що мав бути переданий стягувачу, повертає виконавчий документ стягувачу.

У разі письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про їх передачу стягувачу, виконавець повертає зазначені предмети боржникові, про що складає акт, і виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. При цьому внесений стягувачем авансовий внесок поверненню не підлягає.

Положеннями ст. 63 Закону України "Про виконавче провадження" врегульовано порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

Так, відповідно до ч. 1-3 ст. 63 Закону України "Про виконавче провадження" за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення скарги на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця з огляду на наступне.

В силу положень ст. 179, 181 ЦК України, ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка площею 12852 кв.м. з кадастровим номером 4810136900:01:037:0001 по пр. Жовтневому ріг вул. Маячної у Корабельному районі міста Миколаєва, яку зобов`язаний повернути боржник ТзОВ "Лока", є предметом матеріального світу та об`єктом цивільних прав.

Реєстрація в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності, речових прав на нерухоме майно, похідних від права власності, свідчить про офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав (п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). В свою чергу підставою для здійснення державними реєстраторами державної реєстрації прав є правовстановлюючі документи, які підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Відсутність правовстановлюючих документів на земельну ділянку свідчить про відсутність правових підстав для фактичного користування останньою.

Судовим рішенням у даній справі зобов`язано відповідача ТзОВ "Лока" (боржник) повернути територіальній громаді м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради вищевказану земельну ділянку, у зв`язку з відсутністю правових підстав для користування відповідачем ТзОВ "Лока" (боржник) спірною земельною ділянкою.

Суд зазначає, що статтею 60 Закону України "Про виконавче провадження" врегульовано порядок виконання рішень про передачу стягувачу предметів, зазначених у виконавчому документі. В свою чергу системний аналіз положень п. 6 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" та ст. 60 Закону України "Про виконавче провадження" дозволяє дійти висновку, що підставою для повернення виконавчого документа стягувачу на підставі вказаних норм закону є встановлення державним виконавцем саме факту відсутності предмета, який мав бути переданий стягувачу за виконавчим документом.

Натомість, в спірному випадку судовим рішенням у даній справі зобов`язано боржника вчинити дії щодо повернення земельної ділянки територіальній громаді м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради, що свідчить про необхідність використання правового механізму виконання судового рішення, передбаченого ст. 63 Закону України "Про виконавче провадження".

Державним виконавцем не вжито жодних заходів, спрямованих на виконання судового рішення у даній справі, що свідчить про бездіяльність останнього. Будь-яких доказів чи пояснень на спростування викладеного до господарського суду від державного виконавця не надходило. Отже, вимоги прокуратури в частині визнання бездіяльності державного виконавця є обгрунтованими та підставними.

Незважаючи на невжиття жодних заходів з виконання судового рішення у даній справі, державним виконавцем неправомірно винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 6 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" з зазначенням про те, що за боржником не зареєстрована земельна ділянка.

Враховуючи вищевикладене, державним виконавцем не дотримано вимог Закону України "Про виконавче провадження" та неправомірно винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу з посиланням на відсутність державної реєстрації речових прав на земельну ділянку за боржником, що зумовило невиконання судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, вимоги прокуратури в частині визнання неправомірними дій державного виконавця щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу та скасування постанови є обґрунтованими та підставними.

Відповідно до ст. 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Відповідно до ст. 343 ГПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість, підставність та задоволення скарги на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця.

Керуючись ст.ст. 232-235, 254-256, 339-343 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Задовольнити скаргу Миколаївської обласної прокуратури (вх. № 10447/21 від 26.07.2021) на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця.

2. Визнати неправомірною бездіяльність старшого державного виконавця Корабельного відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Склонної В.М. у виконавчому провадженні № 65368818, а також неправомірними дії щодо винесення 16.06.2021 постанови про повернення виконавчого документа стягувачу.

3. Визнати неправомірною та скасувати постанову старшого державного виконавця Корабельного відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Склонної В.М. про повернення стягувачу виконавчого документа від 04.03.2021 № 915/863/20 про зобов`язання ТОВ "Лока" повернути територіальній громаді міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 12852 кв. м. з кадастровим номером 4810136900:01:037:0001 по пр. Жовтневому ріг вул. Маячної у Корабельному районі міста Миколаєва.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені ст. 253, 254-259 ГПК України.

Повний текст ухвали складено 20.12.2021 року

Суддя Е.М. Олейняш