Постанова

від 28.10.2021 по справі 390/351/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

28 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 390/351/20

провадження № 61-12283св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,

Мартєва С. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Фермерське господарство Ковалевського Віталія Івановича,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фермерського господарства Ковалевського Віталія Івановича на заочне рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 09 червня 2020 року в складі судді

Пасічника Д. І. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 09 червня 2021 року в складі колегії суддів: Єгорової С. М., Чельник О. І., Черненка В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до Фермерського господарства Ковалевського Віталія Івановича

(далі - ФГ Ковалевського В. І.) про розірвання договору.

Позовна заява мотивована тим, що сторони у справі 29 серпня 2016 року уклали договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), відповідно до умов якого позивач надала у користування відповідачу земельну ділянку площею

7,858 га, яка знаходиться на території Миколаївської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області, строком на 10 років.

На підставі зазначеного договору проведено державну реєстрацію права користування відповідача земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до умов вказаного договору ФГ Ковалевського В. І. зобов`язувалося сплачувати плату за користування земельною ділянкою, що складає 4 % від нормативної грошової оцінки землі, рівними частинами щороку, починаючи з 01 січня 2017 року та до кінця дії договору. Згідно

з відомостями про нормативну грошову оцінку земельної ділянки

її нормативна грошова оцінка становить 286 656,97 грн. Отже, у грошовому виразі плата за користування земельною ділянкою складає 11 466,28 грн, яка повинна сплачуватись щорічно з 01 січня 2017 до 31 грудня поточного року.

Позивач виконала свій обов`язок повністю і передала земельну ділянку площею 7,858 га відповідачу, проте останнє систематично допускає істотне порушення умов договору емфітевзису від 29 серпня 2016 року щодо його оплати, зокрема за 2017-2019 роки, внаслідок чого ОСОБА_1 значною мірою позбавлена того, на що розраховувала під час укладення договору, що відповідно до частини другої статті 651 ЦК України є підставою для його розірвання.

На підставі викладеного, ОСОБА_1 просила розірвати договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 29 серпня 2016 року, укладений між нею та ФГ Ковалевського В. І.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Заочним рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області

від 09 червня 2020 року позов задоволено.

Розірвано договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), укладений

29 серпня 2016 року між ОСОБА_1 та ФГ Ковалевського В. І.

Стягнуто з ФГ Ковалевського В. І. на користь ОСОБА_1 судовий збір

у розмірі 840,80 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач прострочив виплати орендної плати за користування земельною ділянкою

за 2017-2019 роки, що є невиконанням його обов`язків та порушенням істотних умов укладеного між сторонами договору, відповідно, підставою для розірвання вказаного правочину. Відповідач не спростував обставини, викладені у позовній заяві, жодного разу не з`явився у судове засідання та заяв чи доказів до суду не подав.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 09 червня 2021 року заочне рішення місцевого суду залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що факт прострочення відповідачем виплати орендної плати за користування земельною ділянкою у 2017-2019 роках не спростований належними та допустимими доказами, що свідчить про невиконання обов`язків і порушенням істотних умов договору емфітевзису, а також

є підставою для його розірвання.

ФГ Ковалевського В. І. було обізнане про розгляд місцевим судом цієї справи, що підтверджується, зокрема повідомленням про вручення поштового відправлення - позовної заяви з додатками та ухвали суду про відкриття провадження у справі. Проте відповідачем не вжито заходів для отримання наступних поштових відправлень та ознайомлення з поштовою кореспонденцією, іншої адреси місцезнаходження відповідача під час провадження справи судам не повідомлено. У місцевого суду була відсутня можливість сповістити відповідача за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію вручення кореспонденції. Направлена на адресу відповідача кореспонденція повернулася до суду з відміткою адресат відсутній .

Подані до суду апеляційної інстанції відповідачем докази, на які останній посилається в обґрунтування своїх доводів щодо належної оплати за користування спірною земельною ділянкою, не можуть бути прийняті

й оцінені через недоведеність неможливості їх подання до суду першої інстанції з дотриманням строку, встановленого в ухвалі про відкриття провадження, яка була отримана ФГ Ковалевського В. І.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ФГ Ковалевського В. І. просило скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, справу передати до суду першої інстанції на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої

статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) як на підставу оскарження судових рішень (суд апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).

Зокрема, у касаційній скарзі зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 (провадження

№ 14-507цс18), від 10 квітня 2019 року у справі № 461/10610/13 (провадження № 14-108цс19), від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц (провадження № 14-70цс19); Верховного Суду від 20 червня 2018 року

у справі № 127/2871/16-ц (провадження № 61-4668св18), від 11 липня

2018 року у справі № 484/3687/16 (провадження № 61-33165св18),

від 26 грудня 2018 року у справі № 383/632/17 (провадження

№ 61-30661св18), від 26 березня 2020 року у справі № 617/1674/13 (провадження № 61-32002св18), від 22 квітня 2020 року у справі

№ 522/19433/17 (провадження № 61-835св19), від 11 червня 2020 року

у справі № 657/2494/17 (провадження № 61-1483св19), від 09 грудня

2020 року у справі № 326/1656/19 (провадження № 61-13812св20),

від 19 квітня 2021 року у справі № 531/562/20 (провадження № 61-1478св21); Верховного Суду України від 28 вересня 2016 року у справі № 362/5740/15-ц.

Касаційна скарга мотивована тим, що розрахунковими відомостями підтверджуються обставини отримання позивачем плати за право відповідача на користування земельною ділянкою за 2017-2018 роки. Плата за користування земельною ділянкою за 2019 рік була нарахована відповідачем, проте позивач не зверталася до ФГ Ковалевського В. І. для її отримання. Відповідач надсилав листи щодо отримання плати за спірним договором, проте такі листи залишилися без належного реагування.

ОСОБА_1 ухилилася від отримання плати за договором за 2019-2020 роки. На час звернення до суду з цим позовом позивачу не був сплачений лише один платіж за 2019 рік.

Крім того, касаційна скарга обґрунтована тим, що відповідач не був повідомлений належним чином про розгляд справи судом першої інстанції, жодних повісток та викликів до суду він не отримував. Судова кореспонденція не доставлялася через недоліки в організації роботи відділення поштового зв`язку. Подані до суду повідомлення про вручення поштових повідомлень з відповідними відмітками не підтверджують належне повідомлення відповідача про розгляд справи. Вказана обставина є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України.

Відповідач був позбавлений можливості довести обставини, на які послався в заяві про перегляд заочного рішення та в апеляційній скарзі як на підставу своїх заперечень, та фактично був обмежений у реалізації процесуальних прав. Так, ФГ Ковалевського В. І. подало разом із заявою про перегляд заочного рішення докази на підтвердження сплати коштів за договором емфітевзису, зокрема документи бухгалтерської звітності, що свідчать про відсутність порушень умов вказаного правочину з боку відповідача. Оскільки під час розгляду справи в суді першої інстанції діяв карантин, то відповідач не пропустив строк на подачу доказів.

Інший учасник справи відзиву на касаційну скаргу не направив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду ФГ Ковалевського В. І. 21 липня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 7,858 га, яка знаходиться на території Миколаївської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області.

Згідно з договором про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 29 серпня 2016 року, укладеним між ОСОБА_1 і ФГ Ковалевського В. І., останньому надано в оренду вищевказану земельну ділянку площею 7,858 га, яка знаходиться на території Миколаївської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області, строком на 10 років, за встановлену плату, що складає 4 % від нормативної грошової оцінки землі, рівними частинами щороку, починаючи з 01 січня 2017 року та до кінця дії договору.

Відповідно до акта приймання-передачі об`єкта емфітевзису від 29 серпня 2016 року ОСОБА_1 передала ФГ Ковалевського В. І. зазначену земельну ділянку площею 7,858 га, яка знаходиться на території Миколаївської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області,

у користування за умови використання її за цільовим призначенням.

За змістом витягу з технічної документації нормативно грошова оцінка спірної земельної ділянки станом на 26 лютого 2020 року складає

286 656,97 грн.

Суди також встановили, що відповідач прострочив виплату орендної плати за користування земельною ділянкою у 2017-2019 роках, що є невиконанням обов`язків та порушенням істотних умов спірного договору.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується

з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що відповідач прострочив виплати орендної плати за користування земельною ділянкою

за 2017-2019 роки, що є невиконанням його обов`язків та порушенням істотних умов укладеного між сторонами договору, відповідно, підставою для розірвання вказаного правочину. Відповідач не спростував обставини, викладені у позовній заяві, жодного разу не з`явився у судове засідання до суду першої інстанції, заяв або доказів до ухвалення рішення місцевим судом не подав.

Колегія суддів погоджуються з вказаними висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.

Згідно з частиною другою статті 90 Земельного кодексу України (далі -

ЗК України) порушені права власників земельних ділянок підлягають поновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини першої статті 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Одним з речових прав на чуже майно є право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) (пункт 3 частини першої статті 395 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Згідно зі статтею 410 ЦК України землекористувач має право користуватися земельною ділянкою в повному обсязі, відповідно до договору. Землекористувач зобов`язаний вносити плату за користування земельною ділянкою, а також інші платежі, встановлені законом та ефективно використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення, підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології виробництва, утримуватися від дій, які можуть призвести до погіршення екологічної ситуації.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За правилами статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частин першої-другої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, правильно встановив, що відповідач не надав суду доказів сплати коштів за користування земельною ділянкою за 2017-2019 роки, що є істотним порушенням умов договору про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис). Встановивши істотність порушень умов договору, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо задоволення позову про розірваннявказаного правочину.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 травня

2021 року у справі № 153/19/19 (провадження № 61-13259св20).

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що відповідач не був повідомлений належним чином про розгляд справи судом першої інстанції, тому не мав можливості брати участі у судовому процесі, оскільки

ФГ Ковалевського В. І. було повідомлено про розгляд місцевим судом цієї справи, що підтверджується зокрема, повідомленням про вручення поштового відправлення, яке підтверджує отримання відповідачем позовної заяви з додатками й ухвали суду про відкриття провадження у справі та призначення підготовчого засідання на 31 березня 2020 року (а. с. 18, 19). При цьому, ФГ Ковалевського В. І. 31 березня 2020 року звернулося до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи (а. с. 21). У подальшому судова кореспонденція (судові повістки) була направлена судом першої інстанції на ту ж саму адресу (а. с. 23, 30, 46). За заявою відповідача до поштової служби, поштова кореспонденція була перенаправлена за іншою адресою, що підтверджується доданими до конвертів довідками поштової служби та поясненнями ФГ Ковалевського В. І., викладеними в апеляційній та касаційній скаргах, проте останнє не вжило заходів для отримання вказаних поштових відправлень та ознайомлення з поштовою кореспонденцією, іншої адреси місцезнаходження під час провадження справи судам не повідомлено. На поштовій кореспонденції, яка повернулася до суду міститься відмітка поштової служби - адресат відсутній (а. с. 23, 30, 46). Крім того, суд першої інстанції 12 травня 2020 року на офіційному веб-порталі Судової влади розмістив оголошення про виклик відповідача в судове зсідання на 09 червня 2020 року (а. с. 35). Отже, місцевий суд вижив всіх можливих заходів з метою повідомлення ФГ Ковалевського В. І. про розгляд справи.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана

з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях. Відтак в кожному випадку заявник при зверненні до суду повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.

Відповідно до пунктів 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строк та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Формулювання зловживання правом необхідно розуміти, як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена,

а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права, injuria . Сутність зловживання правом полягає

у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Термін зловживання правом свідчить про те, що ця категорія стосується саме здійснення суб`єктивних цивільних прав, а не виконання обов`язків. Обов`язковою умовою кваліфікації дій особи як зловживання правом

є встановлення факту вчинення дій, спрямованих на здійснення належного відповідній особі суб`єктивного цивільного права.

Заборона зловживання правом по суті випливає з якості рівнозваженості, закладеної такою засадою, як юридична рівність учасників цивільних правовідносин. Ця формула виражає втілення в цивільному праві принципів пропорційності, еквівалентності, справедливості під час реалізації суб`єктивних цивільних прав і виконання юридичних обов`язків.

Разом з тим, у заяві про перегляд заочного рішення (а. с. 58-61) та

в апеляційній скарзі (а. с. 93-103) відповідач вказує таку ж адресу, на яку

і була надіслана судова кореспонденція.

Здійснення суб`єктивних цивільних прав повинно відбуватись у суворій відповідності до принципів правомірності здійснення суб`єктивних цивільних прав, автономії волі, принципів розумності і добросовісності. Їх сукупність

є обов`язковою для застосування при здійсненні усіх без винятку суб`єктивних цивільних прав.

Дослідження питання про здійснення особою належного їй суб`єктивного матеріального права відповідно до його мети тісно пов`язане з аналізом фактичних дій суб`єкта на предмет дотримання вимоги добросовісності.

Принцип юридичної визначеності, як складова частина конституційного принципу верховенства права, зобов`язує особу самостійно цікавитися перебігом розгляду його прави в суді. Тривала відсутність такого інтересу

з боку учасника судового процесу свідчить про його небажання захищати свої процесуальні права та зловживання правом.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 15 січня

2021 року у справі № 756/8164/19 (провадження № 61-17408св20).

Отже, відповідач був повідомлений про розгляд справи судом першої інстанції (отримав копію ухвали про відкриття провадження у справі), проте не цікавився перебігом розгляду цієї прави в місцевому суді, а також не отримував судову кореспонденцію, яка була направлена на належну адресу, тому відсутні правові підстави вважати про порушення його права на судовий розгляд. Судова кореспонденція під час перегляду справи судом апеляційної інстанції направлялася на ту ж адресу, що і в суді першої інстанції

(а. с. 112, 118, 120). При цьому, відповідач забезпечив участь свого представника у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції (а. с. 135).

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що суди безпідставно не дослідили додані до заяви про перегляд заочного рішення докази, оскільки відповідно до частини третьої статті 83 ЦПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Встановлено, що відповідач у цій справі отримав ухвалу про відкриття провадження у справі, проте у визначенні статтею 83 ЦПК України строки докази до суду не подав.

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення. Неприпустимим є витребування і приєднання до справи матеріалів на підтвердження висновків і мотивів рішення після його ухвалення.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 серпня

2020 року у справі № 299/957/14-ц (провадження № 61-5660св20).

Таким чином, суд першої інстанції правильно вирішив спір за наявними

у справі матеріалами та дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач не спростував належними та допустимими доказами заявлених у справі вимог.

Безпідставними є доводи касаційної скарги, що позивач отримувала плату за право користування земельною ділянкою за 2017-2018 роки, а за іншій період, зокрема за 2019 рік, відмовився отримувати орендну плату, оскільки такі обставини не були встановлені судами попередніх інстанцій. Дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

При цьому, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону, не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, які були викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 (провадження № 14-507цс18), від 10 квітня 2019 року у справі № 461/10610/13 (провадження № 14-108цс19), від 19 червня 2019 року у справі

№ 523/8249/14-ц (провадження № 14-70цс19); Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц (провадження № 61-4668св18),

від 11 липня 2018 року у справі № 484/3687/16 (провадження

№ 61-33165св18), від 26 грудня 2018 року у справі № 383/632/17 (провадження № 61-30661св18), від 26 березня 2020 року у справі

№ 617/1674/13 (провадження № 61-32002св18), від 22 квітня 2020 року

у справі № 522/19433/17 (провадження № 61-835св19), від 11 червня

2020 року у справі № 657/2494/17 (провадження № 61-1483св19),

від 09 грудня 2020 року у справі № 326/1656/19 (провадження

№ 61-13812св20), від 19 квітня 2021 року у справі № 531/562/20 (провадження № 61-1478св21); Верховного Суду України від 28 вересня 2016 року у справі № 362/5740/15-ц, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази

з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли

з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Так, у справі № 752/11896/17 фізична особа звернулася до суду з позовом,

в якому просила стягнути з фізичної особи-підприємця вартість відновлювального ремонту, вартість будівельно-технічного дослідження, заборгованість за договором оренди майна, інфляційні втрати і три проценти річних.

Предметом позовних вимог банку до фізичної особи і товариства

з обмеженою відповідальністю у справі № 461/10610/13 є стягнення солідарно з позичальника та поручителя заборгованості у сумі 25 000 грн,

а також з позичальника заборгованості у сумі 320 443,21 грн.

У справі № 523/8249/14-ц банк звернувся до суду з позовом до товариства

з обмеженою відповідальністю та двох фізичних осіб, в якому просив стягнути з позичальника та поручителів заборгованість за кредитним договором та пеню.

Фізична особа у справі № 127/2871/16-ц звернулася у суд з позовом до іншої фізичної особи з позовом про звільнення від обов`язку сплати аліментів та заборгованості зі сплати аліментів.

Предметом позовних вимог фізичної особи до фермерського господарства

у справі № 484/3687/16 є розірвання договору оренди землі, у зв`язку із систематичною несплатою орендної плати.

У справі № 383/632/17 фізична особа звернулася до суду з позовом до фізичної особи-підприємця про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення заборгованості з орендної плати.

Предметом позовних вимог фізичної особи до іншої фізичної особи у справі № 617/1674/13 є визнання дійсним договору купівлі-продажу садового будинку та визнання права власності.

Фізична особа у справі № 522/19433/17 звернулася до суду з позовом до відділу державної виконавчої служби про звільнення майна з-під арешту.

У справі № 657/2494/17 дві фізичні особи звернулись до суду з позовом до приватного підприємства про розірвання договорів оренди землі у зв`язку із систематичною несплатою орендної плати.

Суди у справі № 326/1656/19 розглядали позов фізичної особи до сільськогосподарського виробничого кооперативу про розірвання договору оренди землі та стягнення боргу.

Предметом позовних вимог фізичної особи до іншої фізичної особи у справі № 531/562/20 є розірвання договору оренди земельної ділянки у зв`язку із систематичною несплатою орендної плати.

У справі № 362/5740/15 фізична особа звернулася до суду з позовом до фермерського господарства про розірвання договору суборенди земельної ділянки та стягнення заборгованості за договором, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором, а саме на систематичну несплату орендних платежів.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що апеляційний суд у справі, що переглядається, не врахував висновки щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки у цих постановах, та у справі, що є предметом перегляду, відмінними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Серявін та інші проти України , заява

№ 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фермерського господарства Ковалевського Віталія Івановича залишити без задоволення.

Заочне рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 09 червня 2020 року та постанову Кропивницького апеляційного суду

від 09 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною

і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв