Постанова

від 27.10.2021 по справі 545/1883/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

27 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 545/1883/20

провадження № 61-5728св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів : Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство Альфа-Банк ,

третя особа - державний реєстратор Комунального підприємства Реєстр нерухомого майна та бізнесу Бричківської сільської ради Полтавського району Полтавської області Онищенко Руслан Миколайович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Альфа-Банк , третя особа - державний реєстратор Комунального підприємства Реєстр нерухомого майна та бізнесу Бричківської сільської ради Полтавського району Полтавської області Онищенко Руслан Миколайович, про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію та запису про реєстрацію права власності на нерухоме майно та поновлення становища, що існувало до порушення,

за касаційною скаргою Акціонерного товариства Альфа-Банк на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 14 грудня 2020 року у складі судді Шелудякова Л. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 04 березня 2021 року у складі колегії суддів: Дряниці Ю. В., Кривчун Т.О., Чумак О. В. і за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Гайтоти Ірини Миколаївни на постанову Полтавського апеляційного суду від 04 березня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства Реєстр нерухомого майна та бізнесу Бричківської сільської ради Полтавського району Полтавської області (далі - КП Реєстр нерухомого майна та бізнесу ) Онищенка Р. М. від 22 лютого 2019 року, індексний номер 45650200, про державну реєстрацію права власності за Акціонерним товариством Альфа-Банк (далі - АТ Альфа-Банк ), на житловий будинок з господарськими будівлями, загальною площею 104,0 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,1603 га, кадастровий номер 5324087703:03:001:0043, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка);

скасувати реєстраційний запис державного реєстратора КП Реєстр нерухомого майна та бізнесу Онищенко Р. М. про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 45650200, від 22 лютого 2019 року про державну реєстрацію права власності АТ Альфа-Банк на житловий будинок з господарськими будівлями, загальною площею 104,0 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,1603 га, кадастровий номер 5324087703:03:001:0043, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка);

поновити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право приватної власності на житловий будинок з господарськими будівлями та земельну ділянку площею 0,1603 га за ОСОБА_1 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що постановою Апеляційного суду Полтавської області від 02 серпня 2018 року у справі № 545/14716/14-ц задоволено позов Публічного акціонерного товариства Альфа-банк (далі - ПАТ Альфа-банк ), яке змінило назву на АТ Альфа-Банк , до нього, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та на користь банку з відповідачів солідарно стягнено заборгованість за кредитним договором від 13 листопада 2007 року, укладеним між ним і Акціонерним комерційним банком ТАС-Комерцбанк (далі - АКБ ТАС-Комерцбанк ), право вимоги за яким перейшло до АТ Альфа-банк . Після набрання зазначеним судовим рішенням законної сили він звернувся до АТ Альфа-Банк для вирішення питання стосовно розстрочки зі сплати заборгованості за кредитним договором. На його звернення повідомлено, що належний йому будинок з господарськими будівлями та земельною ділянкою перейшов у власність ПАТ Альфа Банк в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

Також зазначив, що для забезпечення належного виконання вказаного кредитного договору, за яким суд апеляційної інстанції стягнув заборгованість з відповідачів, 13 листопада 2007 року між ним і АКБ ТАС-Комерцбанк був укладений іпотечний договір, за умовами якого в іпотеку передано житловий будинок з господарськими будівлями, загальною площею 104,0 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,1603 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державний реєстратор Онищенко Р. М. 19 лютого 2019 року здійснив державну реєстрацію права власності на зазначене іпотечне майно за ПАТ Альфа-Банк .

На його думку, державний реєстратор провів державну реєстрацію права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, без документа, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя та інших поданих заявником документів. Крім того, в матеріалах реєстраційної справи немає оцінки предмета іпотеки, зробленої суб`єктом оціночної діяльності при переданні іпотекодержателю права власності. Тобто при переданні іптекодержателю права власності на предмет іпотеки не визначена його вартість. Реєстрація права власності на іпотечне майно за АТ Альфа-Банк , тобто фактично примусове стягнення іпотечного майна, відбулось без згоди власника, за відсутності оригіналів правовстановлюючих документів. Також зазначив, що перехід права власності на будинок відбувся з порушенням Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті за відсутності підстав для оформлення права власності. У зв`язку з цим просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Полтавський районний суд Полтавської області рішенням від 14 грудня 2020 року позов задовольнив. Скасував рішення державного реєстратора КП Реєстр нерухомого майна та бізнесу Онищенка Р. М. про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 45650200 від 22 лютого 2019 року, яким за АТ Альфа-Банк проведено державну реєстрацію права власності на житловий будинок з господарськими будівлями, загальною площею 104,0 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,1603 га, кадастровий номер 5324087703:03:001:0043, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Скасував реєстраційний запис державного реєстратора КП Реєстр нерухомого майна та бізнесу Онищенка Р. М. про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 45650200 від 22 лютого 2019 року, яким проведено державну реєстрацію права власності АТ Альфа-Банк на житловий будинок з господарськими будівлями загальною площею 104,0 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,1603 га з кадастровим номером 5324087703:03:001:0043, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), номер запису про право власності 30414383 від 19 лютого 2019 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1771629053240.

Поновив за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право приватної власності на житловий будинок з господарськими будівлями загальною площею 104,0 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,1603 га з кадастровим номером 5324087703:03:001:0043, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1771629053240, посвідчене приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу Москівцем В. А. 13 листопада 2007 року за реєстровим номером 4155.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, оскільки позивач довів факт порушення його права власності на спірний будинок з господарськими будівлями та земельну ділянку. Зокрема, суд встановив, що на спірні правовідносини поширюється дія Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті ; до заяви про реєстрацію права власності не додано документа, що підтверджував наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання письмової вимоги від АТ Альфа-Банк , а також порушено вимоги статті 37 Закону України Про іпотеку , оскільки не додано оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності; всупереч Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень позивач не був належним чином повідомлений про здійснення реєстраційних дії щодо належного йому нерухомого майна, що позбавило можливості втрутитися і перешкодити незаконному заволодінню його власністю.

У зв`язку з цим суд дійшов висновку, що позивач довів факт порушення його права власності на спірний будинок з господарськими будівлями та земельну ділянку, а тому позовні вимоги про застосування таких способів захисту порушеного права, як скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права власності на будинок з господарськими будівлями та спорудами та земельну ділянку є обґрунтованими. При цьому суд виходив з того, що ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, допускається тільки з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Полтавський апеляційний суд постановою від 04 березня 2021 року рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 14 грудня 2020 року скасував в частині задоволення позовних вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно та поновлення становища, що існувало до порушення, та в цій частині ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. В іншій частині рішення суду залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував судове рішення тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що на спірний будинок, який використовується як місце постійного проживання позивача та є предметом іпотеки на забезпечення кредитного договору від 13 листопада 2007 року, укладеного в іноземній валюті, не може бути звернено стягнення шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем, у зв`язку з дією Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті .

Разом з тим апеляційний суд дійшов висновку, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є скасування оскаржуваного реєстраційного запису. Враховуючи, що позовна вимога про скасування реєстраційного запису була заявлена і задоволена судовим рішенням, то скасування рішення державного реєстратора у цій справі не є належним способом захисту порушеного права, і позов у цій частині задоволенню не підлягає. Поновлення запису про право власності за своєю правовою природою не є спором про відновлення майнових прав позивача, оскільки вчинення такої реєстраційної дії не пов`язане з виникненням або припиненням права на це майно, а є наслідком скасування запису/рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Також суд виходив з того, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно під час внесення записів про скасування державної реєстрації прав за допомогою програмних засобів його ведення автоматично поновлюються записи про речові права, їх обтяження, що існували до проведення державної реєстрації прав, що скасована, у разі їх наявності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Наведене свідчить, що у разі скасування останнього внесеного до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно реєстраційного запису про право власності на майно передбачено автоматичне поновлення права власності за його попереднім власником. У зв`язку з цим суд дійшов висновку, що у задоволенні позовної вимоги про поновлення права приватної власності на спірне майно за ОСОБА_1 слід відмовити, оскільки такі дії не мають юридичних наслідків. За таких обставин апеляційний суд вважав, що заявлені позовні вимоги є доведеними в частині скасування реєстраційного запису від 19 лютого 2019 року № 30414383, однак у задоволенні позову в іншій частині слід відмовити.

Короткий зміст касаційних скарг та їх узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У квітні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гайтота І. М. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Полтавського апеляційного суду від 04 березня 2021 року, а рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 14 грудня 2020 року залишити в силі.

Підставою касаційного оскарження вказує те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 235/3619/15-ц та постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19, від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19, від 04 листопада 2020 року у справі № 910/7648/19, від 18 листопада 2020 року у справі № 154/883/19.

Касаційна скарга представника позивача мотивована неврахуванням апеляційним судом того, що до 16 січня 2020 року була чинною редакція статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , де було зазначено, що у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься саме запис про скасування державної реєстрації прав. Водночас Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству , який набрав чинності 16 січня 2020 року, змінено зазначену норму, з викладенням її у такій редакції: у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону .

Таким чином, законодавець виключив із зазначеної статті норму про можливість скасування запису про проведену державну реєстрацію прав, у зв`язку з чим задоволення позовної вимоги про скасування записів державного реєстратора не призведе до ефективного захисту прав, оскільки нормою воно не передбачене, а реєстратор, у свою чергу, отримуючи судове рішення про скасування запису, не зможе його виконати. Більше того, структурна побудова Державного реєстру речових прав на нерухоме майно передбачає випадки, коли запис (наприклад, про іпотеку) залишається, але при необхідності провести певні зміни (наприклад, зміну іпотекодержателя) здійснюється реєстраційна дія на підставі рішення державного реєстратора (без внесення нового чи зміни номера запису).

У статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначено, що ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Таким чином, звертаючись з позовом щодо оскарження реєстраційної дії для ефективного захисту одночасно заявлено позовну вимогу про поновлення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права приватної власності на житловий будинок з господарськими будівлями та земельну ділянку за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 13 листопада 2007 року.

Разом з цим Полтавський апеляційний суд в оскаржуваній постанові підтримав у повному обсязі висновки суду, про доведеність позивачем факту порушення його права власності на спірний будинок з господарськими будівлями та земельну ділянку та дійшов правильного висновку щодо необхідності відновлення порушеного права позивача, однак визначив спосіб захисту порушеного права, який не підлягає виконанню.

У квітні 2021 року АТ Альфа-Банк також подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 14 грудня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 04 березня 2021 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Підставою касаційного оскарження вказує те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17, від 31 жовтня 2018 року у справі № 369/382/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 726/1538/16-ц та постановах Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/2030/19, від 18 листопада 2020 року у справі № 154/883/19, від 13 лютого 2019 року у справі № 725/885/16-ц, від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 23 червня 2019 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 676/58/17, від 22 травня 2019 року у справі № 490/3505/17, від 08 квітня 2020 року у справі № 755/21962/15.

Касаційна скарга АТ Альфа-Банк мотивована безпідставністю висновків судів про те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню Закон України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті , оскільки в спірному випадку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом прийняття рішення про державну реєстрацію права власності за іпотекодержателем здійснено не у примусовому порядку у зв`язку з тим, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя не є одним із шляхів примусового стягнення предмета іпотеки. Крім того, суди не звернули уваги на те, що позивач свідомо приховав від суду факт придбання ним у власність чотирикімнатного будинку. Безпідставними є висновки судів про не направлення іпотекодержателем вимоги про усунення порушень, оскільки умовами іпотечного договору визначено, що сторони за взаємною згодою встановили, що тридцятиденний строк починає відліковуватись з дати, що зазначена на квитанції, яка надається іпотекодержателю відділенням зв`язку при відправленні листа з вимогою. Згідно з отриманою банком у відділенні поштового зв`язку квитанції датою отримання повідомлень є 19 квітня 2018 року. Таким чином, АТ Альфа-Банк у повному обсязі виконало Закон України Про іпотеку та умови кредитного й іпотечного договорів щодо порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом направлення вимоги про усунення порушень рекомендованим цінним листом з описом вкладення на адресу позивача, зазначену ним в іпотечному договорі та зазначену у позові як адресу постійного місця проживання. При цьому ймовірне неотримання зазначеної вимоги зумовлене виключно ігноруванням рекомендованих листів та свідомою відмовою від отримання кур`єрського відправлення, і, відповідно, не може бути доказом порушення банком процедури звернення стягнення на предмет іпотеки.

Необґрунтованим є посилання суду на те, що іпотекодержатель не надав увесь пакет документів, на підставі якого проведено державну реєстрацію права власності на іпотечне майно, зокрема, і звіту про оцінку майна.

Також безпідставними є посилання суддів як на підставу для задоволення позову на довідку Міністерства юстиції України від 09 жовтня 2019 року за результатами проведення камеральної перевірки щодо реєстраційних дій у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державного реєстратора КП Реєстр нерухомого майна та бізнесу Онищенка Р. М., оскільки цей доказ є недопустимим і не може братися до уваги при розгляді справи через порушення вимог законодавства при розгляді скарги.

У червні 2021 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу АТ Альфа-Банк , в якому просив відмовити в її задоволенні, а його касаційну скаргу задовольнити. При цьому зазначив, що рішення місцевого суду у цій справі ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Гайтоти І. М. та витребувано цивільну справу № 545/1883/20 з Полтавського районного суду Полтавської області.

05 травня 2021 року справа № 545/1883/20 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ Альфа-Банк .

Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 13 листопада 2007 року між АКБ ТАС-Комерцбанк , право вимоги за яким перейшло до АТ Альфа-банк , та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 1606/1107/45-003, за умовами якого позичальнику надано кредитні кошти у розмірі 73 000,00 дол. США під 12,50 % річних зі строком повернення до 13 листопада 2037 року.

Для забезпечення належного виконання кредитного договору 13 листопада 2007 року між АКБ ТАС-Комерцбанк і ОСОБА_1 був укладений іпотечний договір, за умовами якого в іпотеку передано житловий будинок з господарськими будівлями, загальною площею 104,0 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,1603 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 02 серпня 2018 року у справі № 545/14716/14-ц задоволено позов АТ Альфа-банк та стягнено солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь АТ Альфа-Банк заборгованість за кредитним договором у розмірі 244 759,76 грн з яких: 232 851,30 грн - заборгованість за тілом кредиту, 11 490,76 грн - заборгованість за відсотками, 417,70 грн - пеня.

12 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ Альфа-Банк для вирішення питання щодо розстрочки зі сплати заборгованості за кредитним договором, стягненої зазначеною постановою Апеляційного суду Полтавської області. На це звернення позивачу було повідомлено, що предмет іпотеки (будинок та земельна ділянка) перейшов у власність АТ Альфа-Банк в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

Після цього ОСОБА_1 звернувся до державного реєстратора та отримав інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 12 квітня 2019 року № 163376563, з якої відомо, що 22 лютого 2019 року державний реєстратор КП Реєстр нерухомого майна та бізнесу Онищенко Р. М. прийняв рішення та вніс запис про реєстрацію права власності на предмет іпотеки за ПАТ Альфа-Банк .

Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державний реєстратор 19 лютого 2019 року здійснив державну реєстрацію права власності на зазначене іпотечне майно за ПАТ Альфа-Банк (запис про право власності № 30414383).

Не погодившись із такими діями, представник ОСОБА_1 надіслав до Міністерства юстиції України скаргу на незаконні дії державного реєстратора Онищенка Р. М.

Згідно з довідкою від 09 жовтня 2019 року Міністерства юстиції України за результатами проведення камеральної перевірки щодо реєстраційних дій у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державного реєстратора КП Реєстр нерухомого майна та бізнесу Онищенка Р. М. під час перевірки виявлені порушення вимог законодавства у сфері державної реєстрації прав на нерухоме майно. Зокрема, встановлено, що державну реєстрацію права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, проведено без документа, який підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя та інших поданих заявником документів.

Також встановлено, що реєстрацію права власності на предмет іпотеки проведено за наявності підстав для відмови у державній реєстрації, оскільки вона проведена на підставі поданих документів, які не дають змоги встановити набуття прав ПАТ Альфа-Банк на земельну ділянку. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відомостей про зареєстровані речові права ОСОБА_1 на земельну ділянку немає, водночас згідно з відомостями з Державного земельного кадастру право власності на земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі державного акта від 07 вересня 2004 року серії ПЛ № 035103.

Крім того, в матеріалах реєстраційної справи немає оцінки предмета іпотеки, зробленої суб`єктом оціночної діяльності при переданні іпотекодержателю права власності.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою , третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційних скарг, дійшов висновку, що касаційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Гайтоти І. М. та АТ Альфа-Банк підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України Про іпотеку іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 33 Закону України Про іпотеку передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, передбачених статтею 12 вказаного Закону.

Згідно з частиною першою статті 35 Закону України Про іпотеку у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Стаття 37 Закону України Про іпотеку (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) передбачала, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

З унесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва (далі - Закон № 800-VI) статтею 37 Закону України Про іпотеку передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Стаття 36 Закону України Про іпотеку (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Після внесення Законом № 800-VI змін до статті 36 Закону України Про іпотеку зазначеною нормою передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Суди попередніх інстанцій установили, що позивач належним чином не виконував зобов`язання за кредитним договором від 13 листопада 2007 року № 1606/1107/45-003, у зв`язку з чим з нього та поручителя постановою Апеляційного суду Полтавської області від 02 серпня 2018 року у справі № 545/14716/14-ц стягнено солідарно заборгованість у загальному розмірі 727 552,08 грн.

Пунктом 12.3.1 іпотечного договору від 13 листопада 2007 року передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі домовленості сторін на передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України Про іпотеку .

Водночас суди попередніх інстанцій встановили, що на спірні правовідносини поширюється Закон України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті , який був чинним на час вчинення реєстраційних дій.

Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій та вважає безпідставними в цій частині доводи касаційної скарги АТ Альфа-Банк з огляду на таке.

Пунктом 4 Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України Про іпотеку звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України Про іпотеку ).

Отже, Закон України Про іпотеку прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписанням іпотечного застереження сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Разом з цим Закон України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті увів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без його згоди на відчуження.

У разі, якщо житловий будинок позивача, який є предметом іпотеки, підпадає під критерії, визначені у пункті 1 статті 1 Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті , на нього не може бути примусово звернено стягнення, у тому числі і шляхом реєстрації права власності за іпотекодержателем відповідно до статті 37 Закону України Про іпотеку , що є підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на зазначений будинок за іпотекодержателем.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18.

Ураховуючи, що на час реєстрації права власності на предмет іпотеки за АТ Альфа-Банк у порядку статті 37 Закону України Про іпотеку діяли обмеження щодо примусового звернення стягнення на нерухоме житлове майно, яке виступає як забезпечення виконання зобов`язань фізичної особи за кредитом, наданим в іноземній валюті, державний реєстратор зобов`язаний був перевірити відповідність спірного будинку вимогам, визначеним у пункті 1 статті 1 Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті .

Згідно із зазначеним пунктом протягом дії цього Закону не може бути примусово звернено стягнення (відчужене без згоди власника) на майно, що віднесене до об`єктів житлового фонду, об`єкт незавершеного житлового будівництва, майнові права на нього, що є предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України Про іпотеку , якщо таке майно/об`єкт незавершеного житлового будівництва/майнові права виступають як забезпечення виконання зобов`язань фізичної особи (позичальника або майнового поручителя) за кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного житлового будівництва, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна, або; таке нерухоме житлове майно придбавалося за кредитні кошти і при цьому умовами кредитного договору передбачена заборона реєстрації місця проживання позичальника або майнового поручителя за адресою знаходження нерухомого житлового майна, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного житлового будівництва) не перевищує 140 квадратних метрів для квартири та 250 квадратних метрів для житлового будинку.

Доводи відповідача на те, що спірний житловий будинок не є місцем постійного проживання позивача, а також, що в його власності є інше житлове приміщення, обґрунтовано спростовані апеляційним судом, який встановив, що ОСОБА_1 зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , а тому доводи банку, що рекомендоване поштове відправлення за зазначеною адресою повернулося з відміткою: адресат не проживає , не є належним та достатнім доказом, який може спростувати достовірність даних, наведених у документах, які підтверджують фактичне проживання позивача. Також суд вважав необґрунтованими доводи відповідача про перебування у власності ОСОБА_1 іншого житла за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки нерухоме майно за цією адресою є незавершеним будівництвом та не має статусу житлового приміщення.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про поширення на спірні правовідносини Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті , а тому у державного реєстратора не було підстав для здійснення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за АТ Альфа-Банк .

У зв`язку з цим Верховний Суд не перевіряє доводи касаційної скарги банку в частині дотримання процедурних питань при проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, оскільки реєстрація за відповідачем права власності на спірний будинок всупереч Закону України Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті є самостійною та достатньою підставою для скасування рішення про таку реєстрацію.

Необґрунтованими є і доводи касаційної скарги АТ Альфа-Банк про те, що суди безпідставно посилалися на довідку Міністерства юстиції України від 09 жовтня 2019 року за результатами проведення камеральної перевірки щодо реєстраційних дій у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державного реєстратора КП Реєстр нерухомого майна та бізнесу Онищенка Р. М., оскільки ці доводи обґрунтовано спростовані апеляційним судом з посиланням на те, що зазначена довідка є чинною, сторонами не оскаржувалась, а наведені у ній висновки не спростовані.

Водночас Верховний суд вважає помилковими висновки апеляційного суду щодо неналежно обраного позивачем способу захисту прав, зокрема шляхом скасування рішення державного реєстратора КП Реєстр нерухомого майна та бізнесу Онищенка Р. М. про державну реєстрацію права власності за АТ Альфа-Банк , з огляду на таке.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-186гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Таким чином, належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні:гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству , який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень викладено у новій редакції.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Тобто відповідно до цієї норми права у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судом першої та апеляційної інстанцій оскаржуваних судових рішень у справі), на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав, як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, належними нині способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав.

Таким чином, з 16 січня 2020 року законодавство вже не містило такого способу захисту порушених речових прав, як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, а тому апеляційний суд помилково зазначив про необхідність застосування позивачем способу судового захисту, який у практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права.

Таких правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 04 листопада 2020 року у справі № 910/7648/19, від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19.

Отже, на момент ухвалення судами першої та апеляційної інстанцій рішень у цій справі скасування рішення державного реєстратора КП Реєстр нерухомого майна та бізнесу Онищенка Р. М. про державну реєстрацію права власності за АТ Альфа-Банк було правомірним та ефективним способом захисту права, з урахуванням змін, внесених до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , і саме такий спосіб захисту прав позивача є дієвим та належним, його застосування призведе до відновлення порушеного права позивача.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Ураховуючи наведене, постанова Полтавського апеляційного суду від 04 березня 2021 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про скасування рішення державного реєстратора КП Реєстр нерухомого майна та бізнесу Онищенка Р. М. про державну реєстрацію права власності за АТ Альфа-Банк підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення місцевого суду в частині задоволення зазначених вимог.

Також на підставі статті 412 ЦПК України підлягають скасуванню оскаржувані судові рішення і в частині вирішення позовних вимог про скасування запису про реєстрацію права власності на нерухоме майно та поновлення становища, що існувало до порушення, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цих вимог, оскільки задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за АТ Альфа-Банк призведе до відновлення порушених прав позивача, і не потребує для застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення пава власності та скасування запису про реєстрацію права власності, який є неналежним способом захисту порушеного права.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Гайтоти Ірини Миколаївни та Акціонерного товариства Альфа-Банк задовольнити частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 04 березня 2021 року в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про скасування рішення державного реєстратора Комунального підприємства Реєстр нерухомого майна та бізнесу Бричківської сільської ради Полтавського району Полтавської області Онищенка Руслана Миколайовича від 22 лютого 2019 року індексний номер 45650200, про державну реєстрацію права власності за Акціонерним товариством Альфа-Банк , на житловий будинок з господарськими будівлями, загальною площею 104,0 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,1603 га, кадастровий номер 5324087703:03:001:0043, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) скасувати та в частині вирішення зазначених вимог залишити в силі рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 14 грудня 2020 року.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 14 грудня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 04 березня 2021 року в частині вирішення позовних вимог про скасування запису про реєстрацію права власності на нерухоме майно та поновлення становища, що існувало до порушення, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні зазначених позовних вимог.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун