Ухвала

від 01.11.2021 по справі 530/366/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

01 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 530/366/21

провадження № 61-16261ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М. , Карпенко С. О.,

розглянувши касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства Високе на рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 07 квітня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного сільськогосподарського підприємства Високе про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення орендної плати,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив: розірвати договір оренди землі, укладений 02 червня 2014 року між ним та Приватним сільськогосподарським підприємством Високе (далі - ПСП Високе ) щодо земельної ділянки площею 3,330 га, кадастровий номер 5321381500:00:004:0045, розташованої на території Високівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області; припинити право оренди ПСП Високе щодо вказаної земельної ділянки; зобов`язати ПСП Високе повернути йому спірну земельну ділянку і стягнути з ПСП Високе на свою користь заборгованість з орендної плати в розмірі 13 358,98 грн.

Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що він є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3, 330 га, кадастровий номер 5321381500:00:004:0045, розташованої на території Високівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, на підставі державного акта на право власності серії РЗ № 661757 від 28 січня 2003 року. 02 червня 2014 року між ним і ПСП Високе було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 10 років. 01 квітня 2015 року сторони уклали додаткову угоду до договору оренди, згідно з якою домовилися викласти пункт 9 основного договору в такій редакції: орендна плата вноситься орендарем у грошовій та натуральній формі в розмірі 6 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки і становить 6 679,49 грн в рік, за згодою сторін в будь якій формі. Пунктами 5, 6, 7 додаткової угоди передбачено, що основний договір діє до 31 грудня 2024 року. ПСП Високе не сплатило орендної плати за 2019-2020 роки, яка в загальній сумі складає 13 358,98 грн, і не забезпечило в цей період обробітку земельних ділянок сільськогосподарського призначення в межах 0,3 га згідно з пунктом 3 додаткової угоди.

Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 07 квітня 2021 року позов задоволено частково. Розірвано договір оренди землі від 02 червня 2014 року, який зареєстровано в реєстраційній службі Зіньківського районного управління юстиції Полтавської області за номером № 6131532 від 25 червня 2014 року, стосовно земельної ділянки площею 3,330 га, кадастровий номер 5321381500:00:004:0045, розташованої на території Високівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, укладений між ОСОБА_1 і ПСП Високе . Припинено право оренди між ПСП Високе і ОСОБА_1 щодо земельної ділянки площею 3,330 га, кадастровий номер 5321381500:00:004:0045. Зобов`язано ПСП Високе повернути ОСОБА_1 земельну ділянку площею 3,330 га, кадастровий номер 5321381500:00:004:0045, розташовану на території Високівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області згідно з актом приймання-передачі землі. Стягнуто з ПСП Високе на користь ОСОБА_1 заборгованість за орендною платою за 2019-2020 роки за договором оренди землі від 02 червня 2014 року в розмірі 11 431,92 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року апеляційну скаргу ПСП Високе залишено без задоволення, а рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 07 квітня 2021 року - без змін.

01 жовтня 2021 року ПСП Високе подало засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 07 квітня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік передбачено, що у 2021 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2021 року (на час подання касаційної скарги) - 2 270 грн.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається: у позовах про розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла - сукупністю платежів за користування майном або житлом протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки.

Як встановлено судами попередніх інстанцій в цій справі, згідно з пунктом 9 договору оренди від 02 червня 2014 року, з урахуванням змін внесених додатковою угодою до цього договору від 01 квітня 2015 року, орендна плата становить 6 679,49 грн в рік.

Предметом позову в цій справі є розірвання договору оренди і стягнення заборгованості за орендною платою. Тобто ціна позову в цій справі становить 33 397,45 грн ((6 679,49 х 3) + 13 358,98),що станом на 01 січня 2021 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270 грн х 100 = 227 000 грн). Тому в цій частині справа № 530/366/21 є малозначною в силу вимог закону.

Також предметом позову в цій справі є припинення права оренди і повернення земельної ділянки, які є похідними від вимоги про розірвання договору оренди.

Справа в цій частині вимог є незначної складності та не належить до виключень з цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України ця справа не відноситься до тієї категорії справ, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, враховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена у Загальних положеннях цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилань на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначних справах підлягають касаційному оскарженню.

Учасники судового процесу повинні розуміти, що визначені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.

Посилання заявника на неврахування судами правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 321/329/17, від 20 листопада 2019 року у справі № 704/236/17, від 22 січня 2020 року у справі № 387/193/19, не заслуговує на увагу оскільки у справах № 321/329/17, № 704/236/17, № 387/193/19 встановлені обставини, які не є подібними до обставин, встановлених судами попередніх інстанцій в цій справі. Так, у справах № 321/329/17 і № 387/193/19 суди встановили наявність власноручно складених позивачами (власниками спірних земельних ділянок) розписок, а у справі № 704/236/17 - факт видачі касового ордера, зі змісту яких вбачалася згода позивачів на отримання орендної плати за майбутні періоди. Чинне законодавство про оренду землі дійсно не містить заборони сплати орендної плати за майбутні періоди користування земельною ділянкою. При цьому умови договору оренди землі про сплату орендної плати за майбутні періоди можуть бути погоджені сторонами договору оренди у формі, передбаченій статтею 14 Закону України Про оренду землі , тобто у формі основного договору (в письмовій формі).

Крім того, посилання заявника на неврахування апеляційним судом висновків, викладених в постановах Верховного Суду, щодо застосування норми права у подібних правовідносинах є підставою касаційного оскарження судових рішень, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, втім не є доводом, який в розумінні підпунктів а)-г) пункту 2 частини третьої статті 389 цього Кодексу підтверджує наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню.

Виходячи із статусу Верховного Суду, в деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, так як розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення розгляду заради розгляду .

В постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) Велика Палата Верховного Суду вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права , що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів .

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини с статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Зазначення апеляційним судом в оскаржуваній постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову в цій справі та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень на відмову у відкритті касаційного провадження.

Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у малозначній справі і вони не підлягають касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у справі не підлягає окремому розгляду клопотання ПСП Високе про зупинення дії рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 07 квітня 2021 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктами 1, 2 частини шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Приватного сільськогосподарського підприємства Високе на рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 07 квітня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного сільськогосподарського підприємства Високе про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення орендної плати.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко