Рішення

від 04.11.2021 по справі 420/9858/21

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/9858/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марина П.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ ЮНІОН ГРУП до Одеської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ ЮНІОН ГРУП до Одеської митниці Держмитслужби, в якому позивач просить:

визнати противоправним та скасувати рішення Одеської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів № UA500500/2021/000101/2 від 22.03.2021 року;

визнати противоправною та скасувати картку відмови Одеської митниці Держмитслужби в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500500/2021/00184 від 22.03.2021 року.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що відповідно до Класифікатора особливостей переміщення товарів через митний кордон України, у разі поставки товару у зворотній тарі у графі МД 37. Процедура митної декларації має бути зазначено ZZ32, в той час як у вказаній графі митної декларації поданої Декларантом зазначено ZZ00 (тара не зворотна та її вартість входить у ціну товару), що свідчить про відсутність особливостей переміщення товару, визначених цим Класифікатором. При цьому, жодних спеціальних умов щодо пакування товару, інвойсами, наданими « YIWU JIAYU IMP.&EXP.CO., LTD» не передбачалось.

Стосовно висновків митниці, що в копіях митних декларацій країни відправлення умови поставки CIF, але в наданих до митного оформлення рахунку-фактурі (інвойсі) зазначено, що поставка здійснюється на умовах CFR, позивач зазначає, що, по-перше, митна декларація країни відправлення не є первинним документом підтвердження митної вартості, по-друге, декларант не відповідає за її заповнення, і по-трете-С&F (CNF) Інкотермс, а не CIF як вказує митниця - Carriage and Freight (переклад Перевезення і фрахт ), даний базис є старою назвою CFR. Сторонами контракту були узгоджені умови поставки Cost and Freight (вартість товару і фрахт) з використанням базисів поставок, які не суперечать чинним нормам Інкотермс-2010. У свою чергу базис CFR застосовується з 1923 року і не заборонений чинним в Україні законодавством та який постачальником виконано, а саме: товар доставлений в порт призначення за рахунок постачальника. Позивач також звертає увагу, що згідно до п.9.3 правил Інкотермс 2010 на практиці сторони часто продовжують використовувати стару абревіатуру C&F (або C i F, C+F). Проте в більшості випадків виявляється, що вони розглядають ці вирази як еквіваленти CFR.

На думку позивача надані ним до митного оформлення документи містять всі необхідні реквізити та відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, відомостей щодо ціни, що була сплачена за цей товар.

Ухвалою суду від 13.07.2021 року відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвала суду від 13.07.2021 року та копія позовної заяви отримані відповідачем 14.07.2021 року засобом електронного зв`язку, що підтверджується листом про отримання.

У встановлений судом строк відзив на позовну заяву не наданий.

Згідно ч.5, 6 ст.162 КАС України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

На підставі вказаного суд розглядає справу на підставі наявних документів.

Дослідивши наявні в справі письмові докази, оцінивши їх за власним внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді справи, суд встановив наступні факти та обставини.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини та факти, якими обґрунтовувалися вимоги, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Судом встановлено, що 06.07.2019 року між компанією YIWU JIAYU IMPORT AND EXPORT CO. LIMITED (Китай), як продавцем, та TOB ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ ЮНІОН ГРУП , як покупцем, укладено зовнішньоекономічний договір (контракт) № 0607/1, за умовами якого продавець зобов`язується продати (передати у власність) покупцеві, а покупець зобов`язується купити (прийняти та оплатити) товари, кількість, асортимент і технічні умови яких зазначені у інвойсах, що складають невід`ємну частину цього Договору. (а.с. 22-29).

Як зазначено в адміністративному позові, на виконання умов зазначеного контракту підприємство-нерезидент відправник YIWU JIAYU IMPORT AND EXPORT CO. LIMITED поставило позивачу партію товару: - Іграшки на колесах, -в. асортименті: Самокати дитячі, арт. LB-20300, LB-30400 - 2016 шт.

З метою здійснення митного оформлення товару, декларантом (Позивачем) до Одеської митниці Держмитслужби була подана митна декларація № UA500500/2021/011990 від 22.03.2021 року, в якій митну вартість товару визначено за основним (першим) методом - ціною договору.

Позивачем до митного оформлення були подані також наступні документи:

- пакувальний лист (Packing list) № J25421-01-PL від 26.01.2021 року;

- рахунок-фактура (інвойс) (Commercial invoice) № J25421-01 від 26.01.2021 року;

- коносамент (Bill of lading) № MEDUCC773198 від 10.02.2021 року;

- автотранспортна накладна (Road consignment note) № 7045 від 21.03.2021 року;

- декларація про походження товару (Declaration of origin) № J25421-01 від 26.01.2021 року;

- акт про проведення огляду (переогляду) товарів № UA500110/2021/000583 від 21.03.2021 року;

- прейскурант (прайс-лист) виробника товару № J25421-01-PR від 26.01.2021 року;

- доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) №1 від 06.07.2019 року;

- доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) № 4 від 10.08.2020 року;

- зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу, стороною якого виробник товарів, що декларуються, та подання якого для митного оформлення J 0607/1 від 06.07.2019 року;

- акт зважування № 132343 від 20.03.2021 року;

- угода про спільну діяльність б/н від 05.03.2018 року;

- копія митної декларації країни відправлення № 530420210040172317 від 27.01.2021

Позивачем визначено вартість товару за ціною договору.

Як вказує позивач, митним органом ініційовано процедуру консультацій із декларантом, оскільки на думку митного органу пакет документів, який було подано декларантом не давав митному органу можливості здійснити оцінювання задекларованого товару за методом, який було обрано Позивачем (ціна договору).

Позивачем надані роз`яснення, які на думку позивача могли б підтвердити можливість декларування товару заявленого у МД №UA500500/2021/011990 за першим методом - ціною договору.

За результатами здійснення митного контролю посадовими особами Одеської митниці Держмитслужби прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2021/000101/2 від 22.03.2021 року та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500500/2021/00184 від 22.03.2021 року (а.с. 5-8).

Так, у рішенні про коригування митної вартості товарів зазначено, що подані документи містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягав сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів, а саме:

1) відповідно до п. п. в) п.1 ч.10 ст.58 МКУ при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, додається вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням. Проте, у наданих до митного оформлення документах відсутня інформація щодо включення/не включення даних складових митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самих товарів;

2) в копіях митних декларацій країни відправлення 530420210040172317 від 27.01.2021 зазначені умови поставки - С&F та не зазначено географічний пункт переходу відповідальності за втрату товарів та витрат на транспортування товарів від продавця до покупця, що не відповідає умовам поставки зазначеним у інвойсі J25421-01 від 26.01.2021 року.

У рішенні вказано, що митницею зобов`язано декларанта протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:

1) виписку з бухгалтерської документації

2) каталоги, специфікації виробника товару;

3) висновки про якість та всі характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями.

Згідно спірного рішення, з метою забезпечення повноти оподаткування було проведено аналіз баз даних АСМО Інспектор та ЄАІС Держмитслужби України та встановлено, що рівень митної вартості товару є більшим по товару №1 - МД від 10.02.2021 року №UA500020/2021/4531, становить 5,51 дол. США/кг (ніж заявлено декларантом 2,92 дол. США/кг.).

Не погоджуючись із вказаними рішеннями про коригування митної вартості товарів та картками відмови, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до положень ст.19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено);5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Матеріали справи свідчать, що відповідні положення податкового законодавства відповідачем при прийнятті оскаржуваних рішень дотримані не були, оскільки рішення відповідачем прийнято передчасно, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду.

Митний Кодекс України (далі - МК України) визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України, спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб`єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.

У відповідності до ст.49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно ч.2 ст.51 МК України митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Як встановлено ч.2 ст.52 МК України, декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

За правилами ч.1 ст.53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів, визначається ч.2 ст.53 МК України, зокрема документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до вимог ч.3 ст.53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, перелік яких визначений положеннями даної статті.

Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару (ч.6 ст.53 МК України).

Як встановлено ч.1 ст.54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Згідно ч.4 ст.54 МК України орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частиною 6 ст.54 МК України визначено, що орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:

- невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;

- неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;

- невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;

- надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Відповідно до ч.1 ст.55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

З наведеного вбачається, що орган доходів і зборів у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості товару.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Щодо оскаржуваного рішення Одеської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів №UA500500/2021/000101/2 від 22.03.2021 року та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500500/2021/00184 за результатами перевірки митної декларації UA500500/2021/011990, суд зазначає наступне.

Як вже зазначено, основним методом визначення митної вартості товарів є метод - за ціною договору. Обов`язок доведення митної ціни товару лежить на позивачеві. При цьому митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи.

Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Митний орган зобов`язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним у постанові від 12.03.2019 р. у справі №803/3649/15.

Так, згідно пп. в п. 1 ч. 10 ст. 58 МК України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням.

Обґрунтованими є доводи позивача, що відповідно до Класифікатора особливостей переміщення товарів через митний кордон України, у разі поставки товару у зворотній тарі у графі МД 37.Процедура митної декларації має бути зазначено ZZ32 , в той час як у вказаній графі митної декларації поданої декларантом зазначено ZZ00 (тара не зворотна та її вартість входить у ціну товару), що свідчить про відсутність особливостей переміщення товару, визначених Класифікатором.

Слід зазначити, що жодних спеціальних умов щодо пакування товару інвойсами, наданими компанією YIWU JIAYU IMPORT AND EXPORT CO. LIMITED не передбачалось.

Аналогічну правову позицію висловлено у постановах Верховного Суду у постанові від 22.01.2019р. у справі №815/6794/17, від 18.12.2019р. у справі №160/8775/18.

Частиною 3 ст. 53 МК України визначено перелік додаткових документів, серед яких каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару.

Прайс-лист - це довідник цін (тарифів) на товари та/або види послуг, який адресований безпосередньо конкретному покупцю.

Оскільки чинним міжнародним законодавством не встановлено типової форми прайс-листа, згідно загальноприйнятої світової практики прайс-лист має містити відомості, яких достатньо будь-якому покупцю для отримання інформації щодо умов продажу товару, а саме: найменування товару, артикул, якість товару (за необхідності), одиниці виміру (штуки, упаковки тощо), ціну, з обов`язковим зазначенням валюти, контактна інформація про продавця та будь-які інші положення, що стосуються умов продажу товарів.

Враховуючи, що інформація, яка міститься у прайс-листах відповідає іншим документам, які надавались позивачем до митного оформлення, суд вважає таким, що не викликає сумнівів той факт, що цінова пропозиція поширюється на країну, в якій здійснює свою господарську діяльність позивач, а ціни є актуальними на час здійснення замовлення щодо поставки партії оцінюваного товару. Зазначений висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду від 13.09.2019р. у справі №820/859/17.

Стосовно висновків митного органу про не зазначення у копії митної декларації країни відправлення 530420210040172317 від 27.01.2021р. географічного пункту переходу відповідальності за втрату товарів та витрат на транспортування товарів від продавця до покупця, що, на думку митного органу, не відповідає умовам поставки, зазначеним в інвойсах від 26.01.2021р., суд зазначає, що: по-перше, митна декларація країни відправлення не є первинним документом підтвердження митної вартості, по-друге, декларант не відповідає за її заповнення, і по-третє С & F (CNF) Інкотермс, а не GIF як вказує митниця - Carriage and Freight (переклад Перевезення і фрахт ), даний базис є старою назвою CFR. Сторонами контракту були узгоджені умови поставки Cost and Freight (вартість товару і фрахт) з використанням базисів поставок, які не суперечать чинним нормам Інкотермс-2010. У свою чергу базис CFR застосовується і не суперечить чинному законодавству України та який постачальником виконано, а саме: товар доставлений в порт призначення за рахунок постачальника.

Слід також звернути увагу, що згідно до п.9.3 правил Інкотермс 2010 на практиці сторони часто продовжують використовувати стару абревіатуру C&F (або С і F, C+F). Проте в більшості випадків виявляється, що вони розглядають ці вирази як еквіваленти CFR.

Окрім того, Листом Міністерства економіки У країни від 10.06.2011 року №4201 -24/ 039, Щодо набрання чинності нової редакції" Інкотермс2010 визначено, що суб`єкти господарської діяльності мають можливість укладати контракти, використовуючи при цьому правила Інкотермс будь-якої редакції, узгодженої сторонами контракту. У тому числі і правил ICC по використанню термінів для внутрішньої та міжнародної торгівлі.

Окрім того, питання застосування абревіатур C&F (або С і F, C+F) у товаросупровідних документах вже досліджувалось Вищим адміністративним судом України (ухвала від 14.02.2017 року по справі 815/7141/15, де суд касаційної інстанції відхилив апеляційну скаргу митниці і погодився із висновками двох попередніх інстанцій стосовно можливості застосування абревіатури C&F як тотожного базису поставки Інкотермс-2010 сторонами зовнішньоекономічної угоди).

Суд вважає, що позивачем при здійсненні імпортування товару на митну територію України на підтвердження заявленої ним митної вартості товару було надано повний пакет документів у відповідності до переліку, закріпленого ч. 2 ст. 53 МК України.

При цьому, відповідач не надав доказів того, що документи, подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації. Обов`язок доведення обґрунтованості такого сумніву митним органом констатований в постанові Верховного Суду від 06.03.2019р. у справі №809/278/17.

Доводи відповідача про те, що підставою для коригування митної вартості товару слугувало спрацювання системи управління ризиками не заслуговують на увагу, з огляду на те, що спрацювання системи є лише рекомендацією посадовій особі митного органу більш детально проаналізувати умови зовнішньоекономічної операції, та не може бути безумовною підставою для відмови в оформленні товару за самостійно заявленою декларантом митною вартістю товарів.

Окрім цього, згідно позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 11.09.2012р. в справі №21-262а12, та Верховного Суду, викладеної в постанові від 30.10.2018р. в справі №826/25605/15, ненадання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.

При цьому митним органом жодним чином не спростовано контрактну ціну оцінюваних товарів, об`єктивну можливість і спроможність відповідача визначити на підставі наданих позивачем документів зазначену ціну товарів, а також рівень митної вартості товарів за ціною договору за правилами, визначеними у ст. 58 МК України. Відповідач не підтвердив належними доказами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Крім іншого, суд акцентує увагу на тому, що відповідачем не доведено наявності підстав для застосування другорядних методів визначення митної вартості, а саме резервного методу.

З урахуванням зазначеного, зауваження митного органу щодо того, що у наданих до митного оформлення документах відсутні дані щодо даної складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару є необґрунтованими та безпідставними.

Суд зазначає, що орган доходів і зборів у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості товару.

При цьому, такою імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів.

У розумінні наведених статей МК України сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи, зазначені у ч.2 ст.53 МК України, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Тобто, наведені приписи зобов`язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

У свою чергу, ненаведення митницею в рішенні про коригування митної вартості товарів належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 09.04.2019 року у справі №826/10733/15 та від 19.02.2019 року у справі №826/2312/16.

Між тим, як вбачається з рішення про коригування митної вартості товарів, відповідачем зазначено, що у митного органу наявна інформація щодо раніше визнаних митними органами митних вартостях: товар №1 - 5,51 дол. США за кг (МД від 10.02.2021 №UA500020/2021/4351). Однак, відповідачем вказано лише номер, дату та ціну по митній декларації, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, що не дає підстав вважати таке рішення обґрунтованим та мотивованим у контексті 55 МК України.

Таким чином, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номеру та дати митної декларацій, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

При цьому розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, може бути лише підставою для сумніву у правильності визначення митної вартості, проте не є достатньою підставою для висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості товару. В цьому випадку митниця повинна здійснити дослідження документів щодо поставки товару з метою встановлення доказів, які підтверджують або спростовують цей сумнів.

Відповідно до ст. 8 Митного кодексу України державна митна служба здійснюється на основі принципів, в тому числі, законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі, заохочення доброчесності, тощо.

Згідно з ч.3 ст.318 Митного кодексу України митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Відповідно до ч.7 ст.54 Митного кодексу України у разі якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

З аналізу встановлених судом обставин суд приходить до висновку, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень не доведено суду, що надані позивачем документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивач під час митного оформлення надав усі необхідні документи, які чітко ідентифікували оцінюваний товар та містили об`єктивні і достовірні дані, що підтверджували заявлену декларантом митну вартість товарів за ціною договору, водночас відповідач не довів наявність у Митниці обґрунтованого сумніву у правильності визначення позивачем митної вартості товарів за основним методом, що свідчить про відсутність підстав для коригування митної вартості імпортованого позивачем та протиправність оскаржених рішень та карток відмови.

Відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

Крім цього, згідно рішення у справі TOB Полімерконтейнер проти України , заява №23620/05, відповідно до п.17 суд повторює, що будь-яке втручання, включаючи те, яке виникло в результаті заходів для забезпечення сплати податків, не повинно порушувати справедливого балансу між вимогами загальних інтересів суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Важливість забезпечення такого балансу в цілому відображається в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на зацікавлену особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших авторитетних джерел, рішення у справі Спорронґ і Льоннрот проти Швеції (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), від 23 вересня 1982 року, пп. 69-73, серія А №52).

З урахуванням наведеного, твердження митного органу, якими обґрунтовано рішення про коригування митної вартості товару є безпідставними, так як контролюючим органом не доведено існування розбіжностей у числових значеннях митної вартості товару, що унеможливили б визначення митної вартості за ціною контракту, тобто за першим методом.

При цьому вказані недоліки також жодним чином не впливають на визначення митної вартості імпортованого товару, за наявності належним чином оформлених документів, надання яких передбачено Митним кодексом України.

Згідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст.2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі ст.249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд прийшов до висновку про те, що вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання даного адміністративного позову сплачений судовий збір у розмірі 4540,00 грн, відповідно до платіжного доручення №237 від 22.06.2021 року.

За таких обставин, з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивач слід стягнути понесені позивачем витрати зі сплати судового збору в розмірі 4540,00 грн.

Щодо витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Частинами 1, 2 ст.132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Частиною 1 ст. 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно із п.3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частинами 4, 5 ст. 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно із ч.ч. 6, 7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Зазначене відповідає алгоритму дій викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 червня 2019 року у справі № 9901/350/18

Слід зазначити, що представник позивача в адміністративному позові просив здійснити розподіл судових витрат та зазначив про те, що докази підтвердження витрат на правничу допомогу будуть надані до суду окремо. Орієнтовна сума витрат позивача на правову допомогу зазначена в розмірі 4000 грн.

Представником позивача до клопотання про розподіл судових витрат додано угоду про надання правової допомоги №25/09/19 від 25.09.2019 року, додаткову угоду №5 від 14.05.2021 року до угоди про надання правової допомоги №25/09/19 від 25.09.2019 року, звіт №5 щодо обсягу та вартості витраченого ефективного часу по судовій справ №420/9858/21, акт приймання передачі наданих послуг згідно угоди №25/09/19 від 25.09.2019 та додаткової угоди №5 від 14.05.2021 року, платіжне доручення від 07.07.2021 року №285.

Згідно наданого до суду звіту №5 від 14.05.2021 року, виконавцем надано замовнику правничу допомогу, передбачену додатковою угодою №5 від 14.05.2021 року до Договору №25.09.2019 від 25.09.2019 року:

правовий аналіз рішення про коригування митної вартості товарів 30 хв. 1000 грн;

підготовка правової позиції про скасування рішення про коригування митної вартості товарів та картки-відмови в прийнятті митної декларації 30 хв. 1000 грн;

підготовка позовної заяви до Одеської митниці Держмитслужби про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів та картки-відмови в прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення; підготовка додатків до позовної заяви 2 год. 30 хв. 2000 грн;

супровід справи в Одеському окружному адміністративному суді і у П`ятому апеляційному адміністративному суді 30 хв. - 1000 грн.

Сторони погодили, що загальна вартість наданої виконавцем замовнику правничої допомоги, складає 5000 грн.

Суд враховує, що клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката до суду від відповідача не надходило.

В свою чергу, суд зазначає, що вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд має враховувати складність справи, час витрачений адвокатом на виконання робіт, обсяг наданих послуг та ціну позову, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат, про що зазначено в постанові Верховного Суду від 23.05.2018 року по справі №61-3416св18.

В постанові від 24.01.2019 року по справі № 910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі Баришевський проти України (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі Двойних проти України (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі Меріт проти України (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

З урахуванням зазначеного, суд вважає, що розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 5000 грн. є необґрунтованим та непропорційною до предмета спору та складності справи, а також з огляду на те, що наразі відсутні докази щодо здійснення супроводу в суді апеляційної інстанції.

Таким чином, враховуючи викладене, категорію справи та те, що розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, без необхідності надання додаткових доказів, суд вважає за можливе присудити на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу по цій справі в сумі 3000,00 грн. та саме такий розмір витрат на професійну правничу допомогу є пропорційним до предмета спору.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ ЮНІОН ГРУП до Одеської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови - задовольнити.

Визнати противоправним та скасувати рішення Одеської митниці Держмитслужби про коригування митної вартості товарів № UA500500/2021/000101/2 від 22.03.2021 року;

Визнати противоправною та скасувати картку відмови Одеської митниці Держмитслужби в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500500/2021/00184 від 22.03.2021 року.

Стягнути з Одеської митниці Держмитслужби за рахунок її бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ ЮНІОН ГРУП судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 4540,00 грн (чотири тисячі п`ятсот сорок гривень 00 коп.) та судові витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн (три тисячі гривень).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: товариства з обмеженою відповідальністю ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ ЮНІОН ГРУП (код ЄДРПОУ 43096047, адреса: 67801, Одеська область, Овідіопольський район, смт Овідіополь, вул. Суворова, 2-А);

Відповідач: Одеська митниця Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43333459, адреса: 65078, м. Одеса, вул. Івана та Юрія Лип, 21-а).

Суддя П.П.Марин