Рішення

від 01.11.2021 по справі 500/6258/21

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/6258/21

01 листопада 2021 рокум.Тернопіль Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючого судді Мандзія О.П. за участю:

секретаря судового засідання Порплиці Т.В.

представника позивача Пасічник А.З.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бучацької міської ради Тернопільської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Бучацької міської ради Тернопільської області (далі - Бучацька міська рада, відповідач), в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність Бучацької міської ради щодо не затвердження ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки кадастровий номер 6121284600:01:001:0703 для ведення особистого селянського господарства, площею 1,90 га в с.Курдибанівка на території Переволоцької сільської ради Чортківського району Тернопільської області (далі - Переволоцька сільська рада) та переданні такої у власність;

зобов`язати Бучацьку міську раду затвердити ОСОБА_1 проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки кадастровий номер 6121284600:01:001:0703 для ведення особистого селянського господарства, площею 1,90 га в с.Курдибанівка на території Переволоцької сільської ради та передати її у власність ОСОБА_1 ;

встановити судовий контроль за виконанням рішення.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішенням Переволоцької сільської ради №360 від 11.08.2020 позивачу надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 1,90 га за рахунок земель ненаданих у власність та постійне користування (пасовище), розташована в межах населеного пункту с.Курдибанівка. На замовлення позивача розроблено та передано погоджений в установленому порядку проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 . Позивач звернувся до Бучацької міської ради із заявою про затвердження розробленого проекту землеустрою, однак за результатами голосування 30.03.2021 проект не було затверджено, оскільки він не набрав достатньої кількості голосів.

Позивач вважає, що неприйняття рішення Бучацькою міською радою у встановлений законом двотижневий строк, а також подальше не затвердження проекту землеустрою у зв`язку із не набранням достатньої кількості голосів, є протиправною бездіяльністю органу місцевого самоврядування протиправною, що слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 04.10.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання на 01.11.2021.

На виконання вимог вказаної ухвали, Бучацькою міською радою 25.10.2021 подано до суду відзив на позовну заяву. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на безпідставність вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо неприйняття вмотивованого рішення за результатами розгляду його заяви, оскільки Бучацька міська рада неодноразово виносила на розгляд сесії ради дане питання, а рішення не було прийнято лише в силу того, що законом передбачена колегіальність прийняття таких рішень і була відсутня достатня кількість голосів. Окрім цього, оскільки внаслідок незатвердження проекту землеустрою та ненадання її у власність не відбулося змін у правах та обов`язках, то Бучацька міська рада не приймала рішення про відмову у затвердженні проекту землеустрою. Відповідач припускає, що вищезазначена кількість голосів набрана через інформацію щодо кримінального провадження №12021211130000088, яке стосується рішення тридцять третьої сесії сьомого скликання Переволоцької сільської ради від 11.08.2020 №360 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок", яким позивачу надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтованою загальною площею 2,00 га.

Водночас, на переконання відповідача, заява ОСОБА_1 не відповідала вимогам ч.6 ст.118 Земельного кодексу України, оскільки не містить графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, що в свою чергу викликає сумніви щодо правомірності її розгляду та в подальшому прийняття рішення з підстав зазначених у ній. Вважає обраний позивачем спосіб захисту - зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою не є ефективним, оскільки в подальшому він не виключає можливості щодо вчинення протиправних дій, а також необхідності звернення до суду, оскільки існує велика імовірність того, що рішення від 11.08.2020 №360 було прийнято з порушенням норм чинного законодавства та потребуватиме подальшого скасування. Просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, розгляд справи проводити у відсутності представника Бучацької міської ради.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, наведених в позовній заяві, просив позов задовольнити в повному обсязі. Зважаючи на дотримання позивачем порядку розроблення землевпорядної документації з метою отримання земельної ділянки у власність у межах норм безоплатної приватизації та не доведення відповідачем факту наявності визначених законом підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою, вважає, що належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача у даному випадку буде саме зобов`язати Бучацьку міську раду затвердити позивачу проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передати таку у власність.

Заслухавши пояснення представника позивача, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, суд при прийняті рішення виходить з наступних підстав і мотивів.

Судом встановлено, що рішенням Переволоцької сільської ради № 360 від 11.08.2020 ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га за рахунок земель ненаданих у власність та постійне користування (пасовище), розташована в межах населеного пункту с.Курдибанівка (а.с.29).

На замовлення позивача (а.с.28), фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства в с. Курдибанівка, на території Переволоцької сільської ради (а.с.20-63).

Розроблений проект землеустрою погоджений висновком відділу містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства, інфраструктури та цивільної оборони Бучацької районної державної адміністрації Тернопільської області № 308/01- 22 від 05.11.2020 (а.с.57-57) та висновком Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №23826/82-20 від 30.10.2020 (а.с.59-60).

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку за номером НВ-3512036342020 від 25.11.2020 у Державному земельному кадастрі сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 6121284600:01:001:0703 для ведення особистого селянського господарства площею 1,90 га в с.Курдибанівка (а.с.15-18).

Позивач звернувся до Бучацької міської ради із заявою про затвердження розробленого проекту землеустрою.

Згідно витягу з протоколу №7 першого пленарного засідання третьої сесії восьмого скликання Бучацької міської ради від 30.03.2021, по питанню про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 проголосувало "проти" 14 депутатів, "за" - 0, "утримались" - 1, не голосували - 1. Рішення не прийнято (а.с.13-14).

Бучацька міська рада листом від 08.04.2021 №С-345 повідомила позивачу, що заява про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність в с.Курдибанівка для ведення особистого селянського господарства, в межах населеного пункту, кадастровим номером 6121284600:01:001:0703 площею 1,90 га, розглянута на черговій сесії міської ради 30.03.2021. За результатами голосування, проект рішення щодо затвердження вказаного проекту та передачу земельної ділянки ОСОБА_1 у власність, не набрав достатньої кількості голосів для його прийняття (ас.с11).

Не погодившись із бездіяльністю органу місцевого самоврядування, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Згідно з ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість бездіяльності відповідача на відповідність вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.

Згідно з ч.1 ст.3 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України) України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

У відповідності до ч.1 ст.122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону (ч.1 ст.116 ЗК України).

Як передбачено ч.3 ст.116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами встановлено ст.118 ЗК України.

Згідно ч.1 ст.118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Відповідно до ч.6 ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

За приписами абз.1 ч.7 ст.118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно із ч.8 ст.118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (ч.9 ст.118 ЗК України).

Частинами 10 та 11 ст.118 ЗК України визначено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Отже, системний аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме:

1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.

При цьому, з вищенаведених норм ЗК України вбачається, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому ст.186-1 ЗК України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку ст.186-1 ЗК України, норми ст.118 ЗК України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватися саме на етапі погодження такого проекту.

Водночас, згідно з п.34 ч.1 ст.26, п.2 ст.77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин, а спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

Як встановлено судом і підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 отримав дозвіл на розроблення проекту землеустрою на відведення земельної ділянки та замовив проектну документацію, яка була розроблена та погоджена в установленому порядку.

Такий погоджений проект землеустрою було подано відповідачу для затвердження.

На розгляд третьої сесії восьмого скликання Бучацької міської ради 30.03.2021 розглянута заява про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 в с.Курдибанівка для ведення особистого селянського господарства, в межах населеного пункту, кадастровим номером 6121284600:01:001:0703 площею 1,90 га.

За результатами голосування, проект рішення щодо затвердження вказаного проекту та передачу земельної ділянки ОСОБА_1 у власність, не набрав достатньої кількості голосів для його прийняття.

Однак, рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення заяви без розгляду, із наведенням обґрунтованих підстав такої відмови, також прийнято не було.

Твердження відповідача, про те що Бучацька міська рада не приймала рішення про відмову у затвердженні проекту землеустрою, оскільки внаслідок незатвердження проекту землеустрою та ненадання її у власність не відбулося змін у правах та обов`язках позивача, як на обставини правомірного способу поведінки органу місцевого самоврядування у спірних правовідносинах, є недостатньо обгрунтованими.

Про відкриття кримінального провадження №12021211130000088, яке стосується рішення тридцять третьої сесії сьомого скликання Переволоцької сільської ради від 11.08.2020 №360 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок", яким позивачу надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтованою загальною площею 2,00 га, відповідач зазначав вже в суді у відзиві на позовну заяву, як припущення підстави набрання вищезазначена кількість голосів за результатами голосування.

Стосовно посилань відповідача на те, що заява ОСОБА_1 не відповідала вимогам ч.6 ст.118 ЗК України, оскільки не містить графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, що в свою чергу викликає сумніви щодо правомірності її розгляду та в подальшому прийняття рішення з підстав зазначених у ній, суд відзначає, що вказане також не було підставою для відмови оскільки Бучацька міська рада взагалі не приймала рішення про відмову у затвердженні проекту землеустрою позивачеві.

Натомість, адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення, дії, бездіяльності суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали їх підставою, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності ("виправдання") свого рішення, дії, бездіяльності.

Отже, відсутність рішення про затвердження проекту землеустрою або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду, із наведенням обґрунтованих підстав такої відмови, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.

Відтак, у спірних право-відносинах має місце протиправна бездіяльність.

Як передбачено п.4 ч.1 ст.5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

Відповідно до ч.2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч.4 ст.245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв`язку з ч.2 ст.2 КАС України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог позову, як і, відповідно, зміст рішення, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.

У свою чергу, рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Затвердження проекту землеустрою без необхідних дій суб`єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.11.2019 у справі №509/1350/17 зазначила таке. "Щодо ефективності обраного судом апеляційної інстанції способу захисту (зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву) Велика Палата Верховного Суду зазначає, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

При цьому застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з`ясування, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, обставин чого судом не встановлено.

Однак, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, тобто не прийняв рішення.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абз.10 п.9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року №3-рп/2003).

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 у справі "Гурепка проти України" (Gurepka v. Ukraine), заява №61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland), заява №30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 у справі "Гарнага проти України" (Garnaga v. Ukraine), заява №20390/07).

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що у спірних правовідносинах належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача, за встановлених обставин, є визнання протиправною, в контексті ч.2 ст.2 КАС України, бездіяльності Бучацької міської ради та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у мотивувальній частині рішення суду.

Згідно ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому, згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наслідками судового розгляду, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності оскаржуваної бездіяльності.

Згідно ч.2 ст.6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).

Наведене дає підстави для висновку, що доводи у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.90 КАС України та аналізуючи наведені положення законодавства, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково.

Щодо вимоги встановити судовий контроль за виконання рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу вказаної норми вбачається, що встановлення судового контролю за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі, є правом, а не обов`язком суду, та вирішується на його розсуд.

Таким чином, процесуальні дії, визначені ст.382 КАС України, є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.

Однак на момент розгляду цієї справи відсутні докази ймовірного уникнення чи зволікання відповідачами у відновленні порушеного права позивача, а саме не виконання рішення суду, що в свою чергу вказує на відсутність підстав для встановлення судового контролю шляхом подання у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Положеннями ч.1 ст.132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.132 КАС України).

Відповідно до ч.1 ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАС України).

Відповідно до ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч.4 ст.134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.5 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 7 ст.139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.2018 у справі №815/4300/17, від 11.04.2018 у справі №814/698/16.

З матеріалів справи видно, що 23.08.2021 між позивачем та адвокатом Пасічником А.З. (а.с.72) укладено договір про надання правової допомоги, у відповідності до якого виконавець приймає на себе зобов`язання надати правову допомогу замовнику в наступних правових питаннях та у таких обсягах: надання консультаційних послуг, надання правової допомоги, підготовка документів для подання позову в суд, підготовка позовної заяви, представляти інтереси в усіх державних органах, установах та судах з усіма правами, наданими стороні у процесі, та необхідними для повного надання правової допомоги, у тому числі здійснювати захист інтересів замовника у якості його представника (а.с.64-65).

Додатковою угодою до даного договору від 23.08.2021 сторони домовились, що оплата послуг адвоката визначається в межах 11,25 відсотків розміру місячної мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2021, за годину роботу адвоката (а.с.66).

Відповідно до попереднього розрахунку витрат на правову допомогу від 23.08.2021 сума судових витрат на правничу допомогу, які позивач планує понести у зв`язку із розглядом справи, становить 3000,00 грн. (а.с.67).

Згідно акту виконаних робіт до договору про надання правової допомоги від 23.09.2021, сума судових витрат на правничу допомогу, які позивач поніс у зв`язку із розглядом справи, становить 3000,00 грн. (а.с.68):

надання консультації клієнту, формування правової позиції, вивчення судової практики, написання позовної заяви, підготовка додатків до позову та його направлення; кількість витраченого часу - 4 год; вартість - 2700,00 грн.;

підготовка, оформлення та відправлення адвокатського запиту; кількість втраченого часу 45 хв., вартість - 300,00 грн.

Згідно з квитанцією до прибуткового касового ордера №50 від 23.09.2021 адвокатом прийнято від ОСОБА_1 3000,00 грн. (а.с.70).

Стосовно вирішення питання про компенсацію витрат на правничу допомогу Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "East/West Alliance Limited" проти України", оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy), №34884/97).

Суд також зазначив, що підприємство-заявник уклало договір з юридичною фірмою щодо її гонорару, який можна порівняти з угодою про умовний адвокатський гонорар. Така угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (рішення у справі "Ятрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), №31107/96).

При цьому, у відповідності до ч.6 ст.134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст.134 КАС України).

Жодних заперечень чи клопотань щодо незгоди із заявленим до відшкодування розміром чи зменшення витрат на правничу допомогу відповідач суду не надав.

Водночас суд звертає увагу, що дана справа є справою незначної складності, а також враховує відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень, за даними яких мають місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій з аналогічного предмету спору та аналогічні мотивам тим, що наведені у позові позивача, що спрощувало роботу адвоката при підготовці даного позову, а тому, на думку суду, підготовка позову, відповіді на відзив у цій справі, не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи.

Таким чином, виходячи з вищенаведеного, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, суд приходить до переконання про недотримання вимог ч.3, 5 ст.134 КАС України, а тому, з урахуванням критерію співмірності зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом, та обсягом виконання відповідних робіт, а також часткове задоволення позову, стягнута має бути сума витрат, пов`язаних з розглядом справи, на професійну правничу допомогу в розмірі 1500,00 грн. та витрат по сплаті судового збору розмірі 454,00 грн., сплаченого згідно квитанцій №50237 від 27.09.2021 (а.с.8), за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.139, 241-246, 250 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Бучацької міської ради Тернопільської області щодо не прийняття рішення щодо заяви ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки кадастровий номер 6121284600:01:001:0703 для ведення особистого селянського господарства, площею 1,90 га в с.Курдибанівка на території Переволоцької сільської ради Чортківського району Тернопільської області та переданні такої у власність;

Зобов`язати Бучацьку міську раду Тернопільської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки кадастровий номер 6121284600:01:001:0703 для ведення особистого селянського господарства, площею 1,90 га в с.Курдибанівка на території Переволоцької сільської ради Чортківського району Тернопільської області, з врахуванням висновків суду в мотивувальні частині рішення.

В задоволенні інших вимог - відмовити.

Стягнути з Бучацької міської ради Тернопільської області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) гривні 00 (нуль) копійок та витрати на правову допомогу в сумі 1500 (одна тисяча п`ятсот) гривень 00 (нуль) копійок.

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 04 листопада 2021 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач:

- Бучацька міська рада Тернопільської області (місцезнаходження/місце проживання: майдан Волі, 1,м. Бучач,Тернопільська область,48400 код ЄДРПОУ/РНОКПП 04058479);

Головуючий суддя Мандзій О.П.